Гришкін Вадим Олегович. Науково-методологічні основи соціалізації економіки і забезпечення соціальної динаміки суспільства

brief description

Гришкін Вадим Олегович. Науково-методологічні основи соціалізації економіки і забезпечення соціальної динаміки суспільства : Дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / Дніпропетровський національний ун-т. — Д., 2005. — 471арк. : рис., табл. — Бібліогр.: арк. 350-385

Гришкін В.О. Науково-методологічні основи соціалізації економіки і забезпечення соціальної динаміки суспільства. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування і регулювання економіки. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.
У дисертації досліджено проблему управління соціально-економічним розвитком на макро- і мезорівнях із забезпеченням соціальної динаміки суспільства, розроблено методологію оцінки та надання соціально-трансформаційним змінам в національній економіці керованого характеру на підставі моделювання інтегрального показника, узагальнюючого соціальний і економічний напрямки розвитку.
Розроблено теоретичні положення щодо такого суспільного інституту, як соціальна держава, понятійно-категоріальний апарат щодо сутнісного трактування категорій «соціальний» та «розвиток». Визначено зміст і природу економічної категорії «соціалізація економіки» і здійснено класифікацію її складових.
Обґрунтовано науково-методичні засади встановлення міри соціальності економічної системи і характеру її динаміки через стан і зміни соціальної архітектоніки суспільства, визначення і структурування кола соціальних і економічних чинників, відтворюючих у достатній мірі сукупний вплив їх реального конгломерату на генерування джерел соціально-економічного розвитку. Практична цінність і ефективність рекомендацій і методичних розробок обґрунтована теоретично і підтверджена результатами впровадження.

Одержані в ході дослідження результати в сукупності дають нові науково обґрунтовані рішення в галузі економічної науки, які комплексно вирішують важливу наукову проблему розвиток теоретичних основ соціалізації економіки в контексті забезпечення соціально-економічної динаміки суспільства.
Інтегральним науковим результатом дисертаційної роботи є комплексна розробка теоретико-методологічних засад формування цілісного організаційно-економічного механізму регулювання соціально-економічних змін в країні з метою їх підпорядкування людиноцентричній моделі розвитку. Вона полягає в обґрунтуванні концептуальних положень щодо змісту і природи соціалізації економіки, окреслення кола її складових та розробці методології стратегічного управління, що забезпечує баланс між економічною і соціальною компонентами розвитку з необхідним методичним, організаційним і інформаційним супроводом.
Основні висновки концептуального, теоретичного, методологічного і науково-практичного характеру та результати, які одержано на підставі проведених досліджень і особистих розробок автора та винесено на захист, зводяться до такого.
1. Соціалізація економіки як економічна категорія, що відтворює зміст соціальних процесів сьогодення, виступає як способом насадження форми людського співжиття або суспільно-економічною формою забезпечення соціальних змін, так і заходом щодо соціальної реорганізації суспільства. Як процес соціалізація визначається всеохопною спрямованістю на забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єктами економіки активної компоненти самозабезпечення добробуту. Як захід соціалізація пов’язується з пом’якшенням соціальних конфліктів і наданням соціальності ринково-трансформаційним процесам на національних теренах. Соціалізація не є атрибутикою виключно сучасного етапу або якоїсь однієї лінії розвитку. Вона мала місце з тою чи іншою мірою задіяння її складових в усі часи існування людства.
2. Сучасна структура і механізм функціонування національної економіки виступають підґрунтям подання соціалізації економічної системи у вигляді блоку із соціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації господарського механізму. Усі складові соціалізації економіки у реальній дійсності тісно пов’язані між собою і, більше того, перебувають у постійній взаємодії. Унаслідок цього заходи щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи мають виходити з можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант.
3. Соціалізація, розмежовуючись за форматом усуспільнення, відтворює його масштаби в міру потреб часу. Вивільнення держави від виконання часом зайвих, другорядних і необов’язкових для неї функцій зі звуженням меж соціалізації відкриває можливості концентрації її зусиль на вирішенні тих соціальних проблем, які стосуються всіх членів суспільства і вирішити які кожний окремо не в змозі. З позицій забезпечення добробуту населення відносно більші результати досягаються частковою соціалізацією з задіянням ринкового механізму господарювання із соціальним спрямуванням, де соціальні вимоги є як безпосередньою метою суспільства, так і певним обмеженням під час реалізації економічних завдань.
4. Доведено, що набуття державою істинних ознак соціальності пов’язується з розбудовою «соціальної держави». У класичному варіанті подібний суспільний інститут виступає системою, здатною до збалансування життєвого рівня переважної частини населення України через стимулювання і розширення обсягів прямої підтримки прагнень до самозабезпечення та адресної диференційованої допомоги малоактивним через об’єктивні причини громадянам. Вибудовані на ґрунті соціальності і соціально орієнтовані в майбутньому господарські системи реально враховують у своїх суспільних конструкціях і спрямовують на задоволення різноманітних людських потреб такі фундаментальні категорії, як праця і власність, влада і свобода, внесок і винагорода, дохід і допомога.
5. Рецепція потенціалу помірної соціалізації економіки на українські терени з метою усунення соціальних деформацій, накопичених у роки підпорядкування людської особистості суспільному цілому за змістом прийнятих у роки ринкового реформування нормативно-законодавчих актів зводиться до трьох чітко простежуваних потоків: лібералізації власності, переструктурування господарського комплексу та соціалізації економіки. Через глибокий зв’язок і вплив соціально-ринкових трансформаційних потоків на розшарування населення за рівнем життя, оплати праці, доходів вони мають дати позитивний соціальний ефект у разі зменшення соціальної диференціації українського суспільства і розширення середнього соціального прошарку.
6. Результати імітаційного моделювання на потокових графах процесів соціально-ринкового реформування у 1992-2003 рр. за наслідками щорічно здійснюваних трансформаційних потоків, а також розрахунок фрагментарних річних ефектів шляхів руху до економічної системи з відносно більшою соціальністю дозволяють впевнено стверджувати про продукування урядовими і законодавчими структурами слабо адаптованих до цілей нормативно-правових актів управлінських дій. В Україні реально в трансформаційні процеси за роки незалежності не були задіяні потенції, які б заохочували до економічного зростання і створення тим самим підвалин соціального піднесення.
7. Аргументовано через призму оцінки наявних у країні в різні часові проміжки соціалізаційних можливостей і результатів їх практичного задіяння на соціальний розвиток населення соціальні негаразди запровадження ринкового механізму господарювання з соціальною спрямованістю. Обґрунтовано, що в Україні до останнього часу так і не залучений повною мірою механізм забезпечення соціальної динаміки через потенціал освіти. Доведено, що система працевлаштування, яка набула за роки незалежності вагомого статусу, явно не сприяє зростанню економічної активності населення. Визначено, що в системі охорони здоров’я зосередилися найбільш гострі проблеми забезпечення соціальної справедливості. Установлено, що заробітна плата втратила свою базову економічну функцію щодо забезпечення відтворення робочої сили і перетворилася на різновид соціальної допомоги. Обґрунтовано факт порушення балансу споживання і задоволення потреб у їх різнобічному спектрі.
8. Обґрунтовані реальні результати розбудови соціальної держави свідчать, що розвиток із соціальним підтекстом вимагає у перехідний період не послаблення, а відповідного посилення ролі держави. Вона має залишити економіку лише так і тоді, коли будуть сформовані повноцінні ринкові механізми з соціальною спрямованістю. Доведено, що в ідеалі функціонування держави має являти собою процес здійснення різноманітних дій, які, загалом, зводяться до економічних і соціальних, що окреслює еволюцію і визначає організаційний механізм забезпечення соціальної спрямованості розвитку.
9. Зазначено, що державний менеджмент повинен мати інструментальні можливості щодо впливу на соціально-економічний розвиток.
10. Доведено, що індикаторами якісного і кількісного характеру в сучасних соціально-економічних умовах України та найближчій перспективі і найбільш вагомими у блоці соціальних параметрів визначено доходи населення, рівень і структуру споживання матеріальних благ і послуг, забезпеченість житлом і житлово-комунальними послугами, зайнятість населення, доступність і рівень медичної допомоги та здоров’я населення. Економічні чинники визначають: форму володіння і розпорядження засобами виробництва, політику фінансування і підтримання розвитку суб’єктів економіки, міру втручання та ефективність державного регулювання економічних процесів, обсяг і стан основних виробничих засобів та правові засади функціонування суб’єктів економіки.
11. Запропоновано стратегію управління соціально-економічними змінами формувати на основі інтегрального індикатора, що враховує вагомість чинників і показників їх визначаючих за впливом на розвиток у соціальному (співвідношення середньої заробітної плати та вартості робочої сили, середнє споживання продовольства на душу населення, умовний коефіцієнт депопуляції, коефіцієнт злочинності, рівень безробіття, середня сума коштів зведеного бюджету на забезпечення охорони здоров’я на душу населення) та економічному (питома вага основних засобів державної форми власності, частка податкових надходжень зведеного бюджету у ВВП країни, насиченість економіки національною грошовою одиницею, питома вага машинобудування в загальному обсязі виробництва, енергомісткість ВВП, кількість малих підприємств на 10 000 чоловік) напрямках.
12. Проведено дослідження, яке свідчить, що в економіці раннього перехідного періоду до останнього часу не задіяно механізм забезпечення стійкого соціально-економічного зростання. Як наслідок у практиці ринкового реформування з потенційно можливих типів соціально-економічного розвитку у 70 % випадків реалізуються ті з них, які характеризуються неузгодженістю соціальної та економічної політики.
13. Обґрунтовано, що соціальний прогрес в економічній системі залежить від градієнта соціальних і економічних змін і підтримання типу соціально-економічного розвитку. З позицій упередження неприйнятних типів розвитку постає стратегічна необхідність дотримання необхідного співвідношення між соціалізацією і економізацією відповідно до вимог забезпечення досягнення відповідного вектору соціально-економічного прогресу через встановлення віх-критеріїв або проміжних еталонів для постійного звіряння соціальної ходи.
Задіяння розроблених форм, ознак і критеріїв збалансованості розвитку в потоки своєрідної технології протікання соціально-економічних процесів виступає дієвим заходом нормативізації механізму соціального управління.