Гурова Юлія Сергіївна. Розвиток людського ресурсу і міжнародна конкурентоспроможність країн

brief description

Гурова Юлія Сергіївна. Розвиток людського ресурсу і міжнародна конкурентоспроможність країн : Дис... канд. наук: 08.05.01 2007

Гурова Ю.С. Розвиток людського ресурсу і міжнародна конкурентоспроможність країн. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2007.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню людського ресурсу як визначального фактору міжнародної конкурентоспроможності національних економік за умов глобалізації. Значну увагу приділено теоретичним основам дослідження людського ресурсу, з’ясуванню його місця в системі факторів міжнародної конкурентоспроможності країн та аналізу впливу людського ресурсу на формування стратегічних конкурентних переваг країн. На основі компаративного аналізу основних методик, які використовуються для оцінювання міжнародної конкурентоспроможності національних економік, здійснено систематизацію факторів за критерієм «людського» виміру конкурентоспроможності. Розкрито сутність та сучасні форми прояву інтелектуалізації виробництва, як основи конкурентоспроможності національних економік.
На основі дослідження характеру, масштабів, рівня та структури інвестицій в людський ресурс країнключових інноваторів та комплексної оцінки стану національного людського ресурсу України за міжнародними критеріями конкурентоспроможності обґрунтовано напрямки його якісного вдосконалення в контексті забезпечення високого конкурентного статусу держави.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та дано нове вирішення наукової задачі щодо розробки науково обґрунтованого механізму розвитку та якісного вдосконалення національного людського ресурсу України, як визначального фактору міжнародної конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації. Міждисциплінарне дослідження сутності людського ресурсу, багатофакторний аналіз міжнародної конкурентоспроможності країн через призму розвитку людського ресурсу та аналіз впливу людського ресурсу на формування стратегічних конкурентних переваг країн дозволили автору сформулювати наступні висновки:

Еволюційний підхід у дослідженні ролі людського ресурсу в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності країн на різних етапах історичного розвитку економічних систем дає підстави визначити сутність даної категорії різними теоріями та концепціями: філософські концепції та вчення (переважно філософське трактування ролі людини у створенні багатства з превалюванням моральних цінностей у суспільній та економічній діяльності індивіда); кількісна економіка (вартісна оцінка продуктивної функції людини); класична політекономія (трактування людини та її здібностей як своєрідного основного капіталу); неокласичні теорії (акцентування на моральнопсихологічних та біхейвіористичних мотивах трудової діяльності людини); теорії управління персоналом (особистісні риси індивідів як фактор їхньої мотивації та прийняття управлінських рішень); теорія людського капіталу (взаємозалежність розвитку людини та продуктивності її праці, людські параметри у визначенні результативності економічних процесів).
Спираючись на сучасні парадигмальні засади філософськоантропологічних, економічних, соціологічних та управлінських наук, можна стверджувати, що найбільш цілісною та адекватною у поясненні сучасного змісту і ролі суб’єктивного фактора в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності країн є інтегративна теорія людського ресурсу, яка органічно поєднує теорії потреб, когнітивні теорії та теорію людського капіталу, а також виокремлює провідну роль інтелектуального компоненту та здатності особистості до творчої, креативної діяльності.
В сучасній субординації факторів міжнародної конкурентоспроможності країн людський ресурс слід виокремити в якості самостійного, ключового фактору забезпечення високого конкурентного статусу держав, а позиції країн у рейтингу конкурентоспроможності можна оцінити на основі аналізу, через призму «людського» виміру, визначальних факторів, які використовуються різними методиками (ВЕФ технології, IМD кінцеве споживання, вартість та якість життя, охорона здоров’я, вартість та характеристика робочої сили, характеристика населення, зайнятість, безробіття, освіта, суспільні цінності, чисельність науково-технічного персоналу та ін., Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті досконалість стратегій підприємств та якість бізнессередовища; дослідницької організації «Європейський бізнесфорум» ефективність промислового виробництва, динамізм ринку, політика країни щодо нововведень та соціально-політичний стан) при оцінці міжнародної конкурентоспроможності країн.
За умов переходу розвинутих країн світу до постіндустріальної моделі економічного розвитку істотно змінюється роль людини у процесі суспільного виробництва, отже відбуваються суттєві якісні зрушення в умовах конкуренції між суб’єктами міжнародних економічних відносин на регіональному, субрегіональному та глобальному рівнях, а також загострюється й диверсифікується діючий інструментарій конкурентної боротьби між ними. Економічне зростання високорозвинутих країн та їх міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюється інтелектуалізацією виробництва, де визначальним фактором прогресу стає освіта, знання, інтелект та креативні здібності, персоніфіковані у людині. Відтак конкурентоспроможними в постіндустріальній економіці можуть бути лише ті країни, які найефективніше використовують у своїх конкурентних перевагах фактор «людський ресурс» через інтелектуальне «насичення» масових професій, створення сприятливих умов для всебічного, творчого розвитку людини та забезпечення високих параметрів фізичного, психічного та соціального здоров’я нації.
У створенні стратегічних конкурентних переваг країн пріоритетного значення набуває інвестування у розвиток національного людського ресурсу. Упродовж останніх десятиліть найважливіші та найбільш значущі за своїми наслідками зрушення у відтворювальному процесі країнлідерів світового господарства відбувалися у нематеріальній площині і були обумовлені, головним чином, зростанням як абсолютних, так і відносних обсягів фінансування в систему загальної та післядипломної освіти населення, в НДДКР, у систему охорони здоров’я та соціального захисту громадян, що дозволило забезпечити високі кількісні та якісні показники розвитку людського ресурсу, які «матеріалізуються» у відповідних стандартах інтелектуального та освітньокваліфікаційного рівня населення, високих параметрах фізичного, психічного та соціального здоров’я нації, адекватності пропозиції на ринку праці його потребам та структурі зайнятості тощо.
Українська держава опинилася у міжнародному конкурентному середовищі, до якого національний людський ресурс виявився непідготовленим. Зниження обсягів виробництва в країні та скорочення доходів населення; зростання нерівності в доходах та рівні життя громадян; руйнування державних систем освіти й охорони здоров’я; скорочення обсягів інвестицій в людський ресурс нації; «сплеск» трудової (передусім інтелектуальної) еміграції працездатного населення країни; невідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці ці основні чинники зумовили погіршення якісних характеристик людського ресурсу України та каталізували руйнівні тенденції в його розвитку.
Реалізація в Україні Національної стратегії розвитку людського ресурсу через подолання бідності та підвищення добробуту населення, реформування системи освіти, науки, охорони здоров’я, безперервної професійної підготовки українських кадрів та міграційної політики повинна підвищити не лише трудові можливості сукупного працівника національної економіки, ефективність його трудової віддачі та здатність освоювати інновації, культуру й якість праці, але й продуктивність економіки загалом та сприяти укріпленню позицій нашої держави у глобальній моделі міжнародного поділу праці.