Гужва Зінаїда Григорівна. Розвиток санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії (II половина XIX ст. - 1917 р.)

brief description

Гужва Зінаїда Григорівна. Розвиток санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії (II половина XIX ст. - 1917 р.) : дис... канд. мед. наук: 14.02.04 / Дніпропетровська держ. медична академія. — Д., 2007. — 205арк. : іл.+ дод. — Бібліогр.: арк. 167-204

Гужва З.Г. Розвиток санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії (II половина ХIХ ст. - 1917 р.). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.02.04 - історія медицини. - Дніпропетровська державна медична академія, Дніпропетровськ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню організації становлення та розвитку санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії Дніпропетровської області.
На основі архівних та літературних джерел проаналізовано історико-медичні особливості формування санітарно-протиепідемічної організації Катеринославської губернії. Виділено історичні етапи та розкрита суть і основні принципи формування профілактичного напряму земської медицини на прикладі санітарно-виконавчої комісії Катеринославського міського самоврядування та санітарно-протиепідемічної організації Катеринославського губернського земства.
Встановлено особливості етапів їх становлення і розвитку, формування та функціонування моделей нагляду, встановлено дати заснування. Показано, що досягнення санітарної організації Катеринославського земства стали можливими саме завдяки зусиллям прогресивних земських лікарів, показано внесок кожного земського санітарного лікаря у розвиток як служби, так і наукових праць санітарних лікарів земства Катеринославщини. Показана провідна роль ідеологів земської санітарної організації Придніпровського краю.

Системно-історичним дослідженням здобутків санітарної організації Катеринославського земства, як складової земської медицини, вперше виявлені особливості етапів її становлення і розвитку, функціонування моделей, встановлені дати заснування міської та губернської санітарних організацій, доведена дієвість впровадженого ними профілактичного напряму в частині протиепідемічних заходів та шкідливих чинників довкілля, що позначилось на розширенні досяжності медико-санітарної допомоги і покращенні стану здоров'я населення, оцінений з наукових позицій внесок ідеологів земської санітарії Катеринославщини, досвід яких став підґрунтям для організаційної побудови перших у світі закладів санітарно-епідеміологічної служби України і не втратив своєї актуальності. Автором наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає в науковому обґрунтовані виникнення, становлення та розвитку санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії. На основі здійсненого дослідження зроблено такі висновки і пропозиції:

Показано, що витоки профілактичного напряму в діяльності земської медицини в українських губерніях, як системи надання медико-санітарної допомоги сільському населенню, створеної земським самоврядуванням, нерозривно пов'язані зі становленням громадської гігієни, викликаним реформами 60-х років XIX ст. в Російській державі, і безпосередньо самої земської медицини, яка вперше у світі проголосила безкоштовність надання медичної допомоги, вжиття запобіжних протиепідемічних та санітарних заходів.
Встановлено, що земство Катеринославської губернії однієї з найбільших у Російській державі стало третім в Україні за часом запровадження земської медицини (1866) після Полтавської, Херсонської губерній (1865), отримавши у спадщину від Приказів громадської опіки високий рівень смертності населення (33,8%0), зокрема, дитячої (152,0%0), хоча він і не перевищував аналогічні середні показники Європейської частини Росії - відповідно 36,5%0і 271,0%0, а також складні санітарно-епідеміологічні умови, якими традиційно характеризувався Південь Росії.
Показано, що крім основних напрямів діяльності земської медицини, саме санітарне неблагополуччя в умовах поступового переходу Катеринославської губернії від аграрного сектору до потужного промислового центру, що пов'язувалось зі значною кількістю прийдешніх найманих робітників, стало одним з провідних чинників зародження санітарно-профілактичного напряму діяльності земства і відноситься до 1867 року початку впровадження запобіжних заходів щодо інфекційних захворювань в Олександрівському, Верхньодніпровському і Бахмутському повітах, що спростовує існуючі погляди на пріоритетність в цьому Полтавського земства (1868).
Результати дослідження дозволили виділити у становленні санітарної організації Катеринославської губернії два періоди підготовчий і розвитку санітарної служби, перший з яких позначився створенням міською Думою Катеринослава в період епідемії холери (1873-1874) тимчасової санітарної комісії , а 24 січня 1879 року постійної міської санітарної комісії (голова санітарний лікар І.М. Філіп’єв) у складі дорадчого, розпорядчого і виконавчого (4 санітари, 20 робітників-прибиральників) відділень, на яку покладався обов'язок з нагляду за чистотою вулиць, контроль за якістю харчових продуктів та напоїв, нагляд за бойнями та місцями продажу м'яса, що за часом заснування ставить її до ряду однієї з перших у Російській державі (Пермське земство - 1872, Московське - 1873, м. Одеса - 1886), в тому числі і за моделлю організаційної структури.
Доведено, що період розвитку санітарної служби Катеринославської губернії бере свій відлік від часу прийняття нового урядового Положення про земські установи (1890), що активізувало її діяльність, свідченням чого стало заснування на громадських засадах повітових медико-санітарних рад (1894), губернського медико-санітарного бюро (1898), міської хімічної лабораторії (1896), системи лікарсько-продовольчих пунктів (1898), в яких за 1899-1912 роки отримали медичну допомогу, ночівлю і харчування 627,2 тис. прийшлих робітників, перших в Російській державі сезонних дитячих сільських ясел-притулків (1899), організаційного ствердження в грудні 1901 року санітарно-епідеміологічної служби, чим завершилась десятирічна (1891-1901) дискусія лікарів і земців щодо її створення, що дозволяє віднести Катеринославське земство до числа передових у медичному відношенні земств не тільки в Україні, а й в цілому в Російській державі.

Встановлено, що особливістю діяльності санітарно-епідеміологічної служби Катеринославського земства, яка на початку XX ст. являла собою сформовану систему (губернські, повітові і дільничні санітарні ради, санітарні бюро), став її перехід від описового методу діяльності до наукового обґрунтування проблем санітарного благополуччя населення, кількісних методів дослідження чинників довкілля та оцінки їх впливу на громадське здоров'я, гігієнічних нормативів щодо продуктів харчування, питної і стічної вод, ґрунту, а також розширення бактеріологічних досліджень, чому сприяло відкриття земством у березні 1913 року Катеринославського бактеріологічного інституту з мікробіологічним, сироватковим та пастерівським відділеннями і першим в Україні санітарно-гігієнічним відділом, чого не було в аналогічних інститутах Києва, Одеси і Харкова.
Показано, що досягнення санітарної організації Катеринославського земства стали можливими завдяки зусиллям прогресивних земських лікарів, які в умовах складних відносин із земськими діячами стосовно доцільності створення санітарних організацій і відсутності єдиного підходу до впровадження профілактичного напряму спромоглися створити одну з передових в Україні цілісну систему санітарно-епідеміологічної служби, чому сприяла наполегливість рішень губернських та повітових з'їздів лікарів, які започаткували наукове обґрунтування і розробку основних положень інституту санітарних лікарів та узаконення їх посад, а також провідна роль ідеологів земської санітарії Катеринославщини, лікарів О.М.Марзеєва, А.А.Кнотте, О.С.Барафа, О.І.Яворського, С.А.Томіліна, Н.Д.Степанова, А.Л.Смидовича, К.П.Концевича та інших.

8. Доведено, що наслідком діяльності земської медицини Катеринославської губернії, асигнування на яку становили 31,1% всіх витрат земства (1910), стало розширення для населення досяжності медико-санітарної допомоги в результаті зростання за земський період (1866-1914) числа лікарень з 9 до 81, ліжок в них зі 140 до 1720, лікарських дільниць з 15 до 123, зниження чисельності населення на одну дільницю з 66,1 тис. жителів до 21,8 тис., на одне ліжко з 7 тис. до 1,6 тис. чоловік, загальної смертності з 33,8 до 26,8 в 1917 році, а також покращення санітарно-епідеміологічної ситуації, як найбільший здобуток інституту земської санітарії губернії, науково-практична спадщина якої стала цінним підґрунтям для побудови санітарно-епідеміологічної служби Дніпропетровської області, а для О.М.Марзеєва організаційного будівництва в Україні перших у світі санітарно-епідеміологічних станцій