ІДІОСТИЛЬ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Півень Володимир Федорович
УДК: 811.161.2

ІДІОСТИЛЬ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ
СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО

Спеціальність 10.02.01. українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор А.М.Поповський

Слов’янськ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП .. 4

РОЗДІЛ 1. ІДІОСТИЛЬ ЯК ВИЯВ САМОБУТНОСТІ ПИСЬМЕННИКА
1.1. Ідіостиль як об’єкт лінґвістичних досліджень 12
1.2. Об’єктивні та суб’єктивні чинники формування індивідуальної
мовно-поетичної картини світу майстра слова 16
1.3. Дихотомія лінґвальної та мистецької природи
індивідуально-авторської мови поета .. 20

Висновки до розділу 1 28

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИЧНІ І СЛОВОТВІРНІ СКЛАДНИКИ ІДІОСТИЛЮ
СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО

2.1. Лексичні засоби поетики ..... 30
2.1.1. Метафора як основний / неосновний компонент
мовно-поетичного мислення автора...................... 30
2.1.2. Епітети в художньо-естетичному навантаженні вірша. 39
2.1.3. Статус порівняння в поетичній структурі тексту.. 42
2.1.4. Закономірності вияву метонімічних перенесень.... 46
2.1.5. Основні різновиди перифраз 50
2.1.6. Внутрішньотекстове навантаження антонімів 54
2.1.7. Синоніми як засіб обґрунтування відтінкових значень
мовнопоетичних одиниць тексту.. 58
2.1.8. Ключові слова авторське самовираження
поетичного світовідчуття.. 71
2.1.9. Власні назви як вираження особистісного
емоційно-експресивного світосприйняття автора... 73
2.2. Словотворчість Святослава Гординського як одна з
найхарактерніших властивостей його ідіостилю.. 76
2.2.1.Особливості поетичного словотворення. 76

Висновки до розділу 2 . 84

РОЗДІЛ3.СИМВОЛІКА ПОЕТИЧНОЇ МОВИ
СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО

3.1. Мовно-естетичні знаки національної культури 86

3.2. Семантика та стилістичні функції барвопозначень 89

3.3. Малярство як детермінант мови поета-художника 106
Висновки до розділу 3 . 113

РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ МОВНО-ПОЕТИЧНОГО
СВІТУ СВЯТОСЛАВА ГОРДИНСЬКОГО ТА ОСОБЛИВОСТІ
ЇХ ХУДОЖНЬОГО ВИРАЖЕННЯ
4.1. Екстралінґвальні ознаки ідіостилю та витоки
мовотворчості письменника.. 115
4.2. Вираження провідних мотивів поетичних творів як
складників мовної картини світу автора... 136
4.2.1. Концепт Парижа та особливості його мовної реалізації........ 137
4.2.2. Лінґвістичне вираження власне орієнтаційних
інтенцій автора .............. 142
4.2.3. Типологія мовних засобів вираження проблем
визвольних змагань......... 144
4.2.4. Мовна реалізація типологічних / нетипологічних
рис людини. 149
4.2.5. Концепт простору та засоби його вияву в поетичному
тексті ........ 152
4.2.6. Концепт часу і закономірності його
мовного вираження. . . 155
4.2.7. Концепт предметного світу в мовно-поетичному
самовияві автора ... .... 158
Висновки до розділу 4 161

ВИСНОВКИ . 164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............ 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ... 178

ДОДАТКИ ..... 194

ВСТУП

Багатовимірність сучасного світу знаходить художнє мовообразне відображення у творах національної літератури кожного народу. Яскраво й виразно це відбувається через характерні поетичні стильові форми, які є зовнішніми виявами внутрішнього світоглядного й естетичного потенціалу автора.
Проблема вивчення мовного стилю відомих майстрів слова була і залишається в центрі уваги сучасного мовознавства, бо ці майстри репрезентанти самобутнього мовомислення народу мають особисті лексичні пріоритети, авторські деривати, оригінальні синтаксичні конструкції, переосмислені мовні символи, нестандартні стилістичні кострукції тощо. Особливу увагу привертають творчі індивідуальності з різнобічними літературно-мистецькими уподобаннями. Такою постаттю був український поет-художник Святослав Гординський (1906 1993), спадщину якого ще належить вивчити як лінґвістам, так і мистецтвознавцям.
Базові методологічні принципи лінґвістичного аналізу самобутньої мови майстрів художнього слова сформульовані у працях відомих вітчизняних і зарубіжних мовознавців: І.Білодіда, В.Виноградова, Г.Винокура, В.Григор’єва, С.Єрмоленко, Б.Ларіна, Ю.Шереха [14, 23, 25, 40, 50, 83, 182] та інших. Окрім того, приклади використання методичного інструментарію лінґвістичного аналізу стилю видатних письменників наводилися в окремих монографіях: В. Виноградова [23], С.Єрмоленко [50], Б.Ларіна [83], Н.Сологуб [155] та інших.
У мово- і літературознавчих працях висвітлювались особливості індивідуального стилю визначних майстрів художнього слова: «Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах К.Г.Паустовського» Р.Гладкової [32], «Семантика та стилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко» Г.Губаревої [43], «Творчість Трохима Зінківського в контексті літературного процесу 80-х початку 90-х років ХІХст.» Л.Костецької [77], «Семантичні перетворення слів у поезії Й.Бродського» І.Перцової [120], «Міфопоетика творчості М.М.Коцюбинського» Т.Саяпіної [146], «Семантико-стилістичні особливості фразеологічних одиниць (на матеріалах поетичних творів М.Рильського)» А.Супрун [161], «Творчість О.Ольжича. Проблеми поетики» Л.Чернявської [177] та інші. Р.Гладкова звертає увагу на те, що К.Паустовський «найчастіше звертається до виразності, що створюється мовними засобами, безпосередньо пов’язаними з предметною семантикою» [32,с. 15].
Г.Губарева акцентує увагу на тому, що Ліна Костенко «цілком свідомо орієнтується на добір і художньо-естетичну актуалізацію кольоропозначень, що належать до народнопоетичної лексики» [43,с. 13]. Досліджуючи творчість Т.Зінківського, Л.О.Костецька з’ясувала «ту систему координат, структурних і функціональних властивостей і ознак, у якій жанр уводить текст у відповідні семіотичне і семантичне поля» [77,с. 15]. Дослідник мови Й.Бродського І.Перцова підкреслює важливу роль емоційного тла, «який, беручи участь у створенні актуалізації експресивно-емоційних компонентів значення слів, сприяє формуванню нового, образного смислу лексичних одиниць у поетичному тексті» [120, с. 14]. В.Пустовіт акцентує на такій характеристичній властивості мови Д.Мордовця, що дозволяє читачу відчути себе співавтором, визначати наперед логіку думки митця: «Автор вживає не лише символи, а й обереги українського народу, що були відомі здавна, тим самим застосовуючи такий композиційний прийом, як антиципація, що дозволяє створити не просто попереднє враження, а подати всю гаму почуттів щодо певної проблеми» [137,с. 16]. В.Саяпіна розкриває особливості зображення М.Коцюбинським простору через взаємодію семантики різних об’єктів «топосів лісу, острова, міста у прозі митця, а також у реалізації в його художньому просторі мотиву дороги, яка здебільшого є метафорою життя людини як постійного розвитку, активного руху» [146, с. 16]. Аналізуючи фразеологію М.Рильського, А.Супрун доходить висновку, що творча манера поета проявляється «в індивідуальних способах стилістичного використання і контекстуального перетворення фразеологічних одиниць, які зазнають у його текстах різноманітних оказіональних трансформацій» [161,с. 15]. Дослідник мови О.Ольжича Л.Чернявська підкреслює особливу роль емоційного темпоритму мовлення поета, що, «функціонуючи на різних рівнях поетики, поєднує компоненти структури творів, визначаючи емоційно-експресивне навантаження творів, надає виразності образно-тропеїчній системі віршів» [177,с. 17].
До спеціальних наукових джерел дослідження словесної кольористики належать праці з проблем семантики барвопозначень (У.Бер, С.Іваненко, Р.Фрумкіна) [10, 59, 174]; індивідуального сприймання й відображення кольорів відомими майстрами слова (І.Бабій, Г.Губарева, Л.Федорчук) [5, 43, 168]; психологічного сприйняття барв (А. Зайцев, М.Люшер, Л.Миронова, Я.Скотт, Р.Фрумкіна) [56, 91, 106, 151, 174]; класифікації кольоративів (Чжун Сяовен) [179]; мовних концептів кольорів (Г.Яворська) [188] і зрештою власне думки поета-художника С.Гординського про сприймання кольорів у житті і мистецтві.
Модель дослідження індивідуального стилю мови поетичних творів С.Гординського передбачає: у першому розділі розгорнуте теоретичне обґрунтування об’єкта і предмета дослідження через розкриття об’єктивних і суб’єктивних чинників формування індивідуальної мовної картини світу письменника, розгляд проблеми внутрішньої суперечливої єдності словесних і мистецьких ознак індивідуально-авторського стилю майстра слова і пензля. Другий розділ роботи розкриває багатство й різноманітність словника поета: тропи, відтінкові й протиставні значеннєві одиниці, новотвори та інше. У третьому розділі виявляються: мовна знаковість й символіка віршового простору поета-художника С. Гординського, функції кольороназв, якими наповнені лексико-семантичні поля його творів, а також витоки самобутності мовного вираження поетичних образів, детермінованість його стилю професійним заняттям малярським мистецтвом. У четвертому розділі аналізуються зв’язки позамовних і мовних ознак ідіостилю письменника, словесне вираження провідних мотивів його поетичних творів.
З огляду на синкретичний характер мовообразності поета-художника (поєднання мовних і кольористичних засобів), в роботі наведені основні положення теорії лінґвістичної та мистецької природи слова, що містяться в працях М. Бахтіна, Г. Геґеля, Г. Лесинґа, І. Франка [6, 29, 84, 173] та інших.
Ідіостиль письменника розглядається як сукупність мовностилістичних відмінностей, що відрізняють його мову від мови інших письменників, виявляють самобутню творчу індивідуальність, засвідчують феноменальність його мовлення на тлі вітчизняної й світової словесності.
Дослідження індивідуальної мови письменника передбачає аналітичний розгляд основних мовностилістичних компонентів його текстів, визначення на основі цього розгляду його рецептивно-медіативних (одночасного сприймання й посередництва) можливостей як суб’єкта художньо-образного поетичного мовомислення.
Індивідуальний стиль самобутнього поета-художника С. Гординського, який, за оцінкою М. Ільницького, є однією з чільних постатей в українській літературі ХХ ст. «як «материковій», так і діаспорній» [СГ, с. 2 обкл.] до сьогодні ще не став об’єктом системного вивчення для вітчизняних вчених-лінґвістів, але інтерес до його творчої спадщини за останні роки помітно зріс. Тому проблема вивчення поетичної мови цього автора є важливою й актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету й розкриває один з аспектів загального напрямку „Актуальні проблеми сучасного мовознавства”.
Тему погоджено на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України (протокол № 16 від 20.04.2004).
Мета дослідження полягає у вивченні особливостей індивідуального стилю поетичної спадщини С. Гординського на лексичному, семантичному, дериваційному, стилістичному та інших рівнях. Для реалізації зазначеної мети дослідження поставлено ряд основних завдань:
на основі теоретичних праць відомих вітчизняних і зарубіжних мовознавців вибудувати науково-методологічну модель дослідження мови поезії С.Гординського;
з’ясувати витоки мовних і позамовних чинників індивідуального стилю автора;
охарактеризувати художні засоби індивідуального стилю поезії
С. Гординського;
розкрити новаторську знаково-символічну природу мовомислення поета й художника;
проаналізувати семантику та стилістичні функції барвопозначень поезії Святослава Гординського.
Об’єктом дослідження є індивідуальна поетична мова С. Гординського.
Предметом дослідження лексичні, граматичні та стилістичні компоненти індивідуального стилю спадщини митця.
Джерелами дослідження є поетичні твори С. Гординського в окремих збірках і публікації митця в часописах української діаспори. Всього проаналізовано понад 300індивідуально-авторських мовних одиниць.
Методологічно-теоретичною основою є наукові положення видатних вітчизняних і зарубіжних лінгвістів, в яких сформульовано основні принципи і методи дослідження поезії, а також наведені зразки аналізу мови відомих майстрів слова (В. Виноградов, Г.Винокур, В.Григор’єв, С. Єрмоленко, Б.Ларін, О.Потебня, В. Чабаненко, Ю.Шерех та інші) [23, 25, 40, 49, 83, 131, 176, 181], а також матеріали дисертаційних досліджень останніх років, присвячених проблемам індивідуальної мови українських і зарубіжних поетів, прозаїків і драматургів (Р.Гладкова, Г. Губарева, Л. Костецька, І. Перцова,
Т. Саяпіна, А.П.Супрун, Л.В.Чернявська та інші) [32, 43, 77, 120, 146, 161, 177].
Відповідно до мети й завдань дослідження застосовано такі методи: загальнопізнавальні спостереження й опис, індуктивний, дедуктивний, аналізу й синтезу; лінгвістичні структурний (зокрема дистрибутивного аналізу), семасіологічний, семіотичний, метод суцільного обстеження та інші.
Наукова новизна. Дисертація є першим в українському мовознавстві дослідженням оригінального індивідуального стилю поета-художника
С. Гординського, в якому здіснено спробу системного вивчення особливостей його поетичного мовомислення, систематизовано барвопозначення синкретичного (словесно-колірного) мовлення митця й визначено його місце і роль як новатора мовно-колірного стилю в українській поезії ХХ сторіччя.
Теоретичне значення роботи. Результати дослідження є основою для теоретичних висновків та узагальнень у ділянці вивчення індивідуального стилю письменника, зокрема поета-художника; вони сприятимуть подальшому вивченню й глибшому розумінню специфіки художньо-естетичних властивостей сучасного поетичного слова, розширюватимуть наукові знання про особливості ідіостилю як однієї з основних категорій стилістики художньої літератури.
Практичне значення дослідження. Робота може бути використана при розробці й викладанні навчальних курсів і спецсемінарів з історії української літературної мови на філологічних факультетах ВНЗ, факультативних курсів для загальноосвітніх шкіл, методичних рекомендацій щодо лінґвістичного аналізу тексту індивідуального поетичного стилю; може слугувати матеріалом для написання дипломних і курсових робіт, рефератів, наукових статей тощо.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані дисертантом самостійно. Праць, написаних у співавторстві з теми дисертації, немає.
Апробацію результатів дослідження здійснено у формі виступів і доповідей на: Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2003» (Дніпропетровськ, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури» (Полтава, 2003), щорічних науково-практичних конференціях Слов’янського державного педагогічного університету (2001 2006), лекційних заняттях з курсів «Стилістика української мови», «Культура і техніка мовлення», «Лінгвістичний аналіз художніх текстів», «Культура української мови».
Окремі розділи та текст дисертації загалом обговорено на засіданні кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету.
Публікації. Основний зміст роботи відображено у 12 публікаціях, 6 з яких у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз мови поетичних творів відомого українського поета-художника Святослава Гординського дає підстави дійти таких висновків.
Індивідуально-авторський стиль митця формувався під впливом взаємозумовлених лінґвальних і екстралінґвальних, мовнопоетичних і мистецьких, соціальних і політичних, світоглядних і філософських чинників, до яких належать, з одного боку, загальнокультурні, етнонаціональні й літературні традиції української та європейської словесності, з іншого особистісні чинники, зумовлені індивідуальним світосприйняттям і світорозумінням автора, його ідейними та естетичними засадами, що лежать в основі його мовної картини світу. Саме такий погляд на поетичну словесність
С. Гординського склав основу концептуальної моделі дослідження.
Екстралінґвальна сфера творчої діяльності С.Гординського є невід’ємним складником як лінґвоестетики митця загалом, так і лінґвопоетики зокрема; у багатьох відношеннях ця сфера мотивує стилістичний пошук, оскільки складається з двох важливих ділянок: 1) багатої й різноманітної творчої діяльності в конкретних соціокультурних умовах (своєрідність історичної доби, набуток попередників, творче оточення, відгуки сучасників та інше) і 2) розмаїтого спектру ознак його поезії загалом (з літературознавчої, естетичної, етнопсихологічної, філософської та інших точок зору), а також окремих творів (ідеї, теми, сюжети, колізії, національна своєрідність, авторизація, естетичність мовлення).Екстралінґвальні ознаки індивідуального стилю автора містять у собі багатий і науково вартісний матеріал для вичерпного розкриття витоків і мотивів діяльності С.Гординського як майстра слова, який фахово використовує різноманітні лексичні, фонетичні, граматичні, стилістичні та інші можливості мови. Через розуміння позамовної сфери як невід’ємної складової моделі дослідження індивідуального стилю поета відкриваються шляхи до глибинного розуміння змісту мовнопоетичної творчості митця, головною ознакою якої є взаємоузгодженість усіх засобів української літературної мови.
Мова письменника є рецептивно-медіативною з погляду, що поет посередник і майстер метаморфоз: події та явища особистого, літературно-мистецького та суспільного життя під його пером трансформуються в самобутні мовні образи, яскраво позначені індивідуальним світосприйняттям і світорозумінням, позицією українського митця в світі як носія самобутньої етнокультури, усвідомленням мети й завдань мовнопоетичної діяльності в умовах еміграції, наприклад: ІдуНа бруку крок тривожить тишу й ніч. / І ловлять відгомін катедри ржаві брами, / Й ховаються в кутки, уставлені рядами, / Налякані святці у тінях темних ніш(«Notre Dame»).
Результати спостереження за розвитком словесної майстерності С.Гординського свідчать про інґресивне, тобто поступове входження автора в індивідуальну систему розмаїтих типів поетичного мовлення: кінець 20-х поч. 30-х рр. характеризується здебільшого фактивним мовленням, у якому реалістично відтворюється дійсність, а також чуттєво-інвенціональним відображенням любовних захоплень його ліричного героя. Довоєнні й воєнні часи породжують в основному медитацію й ремінісценцію як роздум про сенс людського життя, спогади про героїку визвольних змагань українського народу, окремих легендарних особистостей та інше.
У повоєнні десятиліття митець культивує складні поєднання різних типів мовлення рецептивного й медитативного, перцептивного й апперцептивного, монологічного й діалогічного тощо. В означений період поет за потребою майстерно змінює інтонаційне забарвлення в діапазоні від декларативно-апелятивного до притишено-інтимного мовлення на півтонах.
Мотивацією експресивного поетичного мовлення для досліджуваного автора була активна й діяльна мистецька диспозиція як його прагнення словесного й малярського самовираження; найвідчутніший вияв індивідуально-авторської перцептивно-рецептивної діяльності поета-художника
С. Гординського відбувається там, де митець використовує прийом мовного імпринтинґу як мистецької фіксації певного явища (що виражається насамперед лексичними, а також граматичними, фонетичними й стилістичними засобами) у сполученні з інвенцією як витвором власної уяви та фантазії.
Мовна картина світу поета-художника С. Гординського це цілісна й самодостатня система семантичних одиниць, яка подібна до символічного малярського твору, який має усталений композиційний і смисловий центр, а також периферійні елементи, що перебувають у детермінантно-каузальних, інтерактивних і корелятивних відношеннях із центром, який інвольвує значення периферії, перетворюючи її на іманентний відносно центру компонент, який постійно трансформується й видозмінюється. Смисловим центром цієї картини у С.Гординського є поняття «Українець у світі як самодостатній творчий індивід»; лінґвостилістичне й мовнопоетичне вираження самопочування у світі є додатковими елементами смислової периферії. Творячи мовну картину світу, поет виступає своєрідним медіатором між реальною дійсністю й лінґвопоетичним її відтворенням у слові.
Своєрідність індивідуальної поетичної мови є насамперед показником здатності письменника реалізувати свій інвенційний (особисто ним створений) арсенал засобів самораження, етноментальну культуру мовомислення, вміння творчо підійти до різноманітних морфологічних перетворень слова, забезпечувати ознаки точності, виразності й образності, багатства й різноманітності мовлення й водночас показати стилістичну майстерність віршування. Ряду оригінальних авторських тропів (метафор, епітетів, порівнянь, метонімії, перифраз та інших художніх засобів мови) митець надає характеру поетико-мистецької зображувальності, тим самим додаючи до природних образних властивостей мовлення експресивних конотативних ознак (Піднявши догори долоні огнелисті, Як ви, дуби; Аж блискавка огниста Розірве далеч гарпуном).
Поетичні твори С. Гординського також містять групи загальновживаних (часто вживаних, помірно та рідко вживаних) номінативних слів (шляхи, кольори, книжки, поезія, море, порт), новотворів (золотонебо, далінь), професіоналізмів малярської сфери ( кобальт, кадмій, сангіна), що властиві саме цьому авторові, за якими впізнаєтся його мовний стиль і що вирізняє цього майстра слова від інших видатних українських поетів.
Характерною особливістю поетичної лексики автора є те, що більшість образних слів поетичних текстів знаходимо не тільки серед метафор (Рефлекси асфальти сполохані лижуть; Підіймаю на щоглу серця барвистий стяг), метонімій (Оздобив пурпуром опаль твого чола; Притискають Францію), перифраз (кратер уст [рот], огидлива жуйка [нудна писанина]), а й епітетів (невговтані навали, замріяні люльки, філософський місяць) і порівнянь (думи, як пом’яті трамвайні білети; слова, як п’янюги), які також вживаються в переносних значеннях. Характерно, що серед іменників домінують назви неістот (слова, уява, плями, думки, дух тощо). Більшість антропонімів це імена героїв міфів і легенд (Муза, Пегас, Наливайко та інші).
Відтінковість і контрастність авторської синонімії й антонімії С.Гординського є іманентними (властивими його творчій природі) посутніми ознаками його як мовної особистості; індивідуалізація синонімів і антонімів здійснюється за допомогою різноманітних мовностилістичних механізмів, наприклад, суб’єктивної перцепції процесу версифікації, словообразної редукції мовлення з метою зручності читацького сприймання, власної рефлексії пережитого, меліористичної медитації (роздуми про співвідношення добра і зла) з онтологічного та іншого поглядів. Показово, що новотвори, тропи, антоніми й синоніми автора закономірно зазнають, з одного боку, поетизації, а з іншого естетизації через маркування його мовлення мистецько-малярським світовідчуттям поета-художника.
Рисами авторської самобутності позначені синоніми (грайливий, примхливий, бурливий; змінне, неуловне; невговтаний, бунтарний) та антоніми (тиша крик; палахкотів погас; гриф голуб).
Ключові слова в поетичних творах С. Гординського є своєрідними знаками, за якими читач «розпізнає» цього автора, його самобутню мовообразність як поета-художника. На вираження поетичної й малярської творчості навала форм; Пегас; Муза; лабіринти слів;; химерна уява; синтези барвних плям; осколки кольорів; хмарки думок; футуризні химери; природи: спливає вечорінь блакитніє ліс; сходить кроками ніч; замерехтіла далечінь; сріблистість атмосфер; неба емаль; синій вечір; рожеві ранки; соціальних явищ та історичні події: стягів жовтоблакит; чорний шлях; Наливайків бик; розхристаність епохи; слави мармур; чорне бойовище; румовища держав.
Характерною рисою поетичного слововживання С. Гординського є активне використання власних назв: антропоніми: Тарас Шевченко, Христос, Бодлер, Бажан, Рильський та інші; топоніми; Україна, Київ, Париж, Франція, Львів, Галич та інші; ороніми: Карпати, Говерля, Ґолгота та інші; гідроніми: Дніпро, Черемош, Дністер, Сена та інші. Розмаїття власних назв, безперечно, свідчить про різнобічність інтересів і зацікавлень С. Гординського, багатий інтелект, широку географію його подорожей і мандрівок, цікавість, дослідницький інтерес і допитливість у різних галузях мистецького й громадського життя, включеність у контекст доби. Показник частотності вживання власних назв дає можливість гіпотетично визначити особистісні пріоритети письменника.
Індивідуальна мова поетичних творів С.Гординського виявляє свої ознаки та властивості передусім через характер і змістове наповнення його лексичного простору, авторським розумінням світу предметів і явищ навколишнього світу; специфіка поетичної мовотворчості мотивує, передусім активізацію словотвірної діяльності, винайдення самобутніх словоформ, здатних виражати експресію віршування в широкому інтонаційно-звуковому діапазоні;
Різноманітні мовні фузії характерне явище звукової версифікаційної практики майстра слова, наслідком чого фонетична складова його стилю розширює й урізноманітнює звукову палітру барв ( Пам’ятаю: ти булап’янка, п’янкіша від вина,.. Я ж припавши, цілував), де ритмічний повтор глухої губної фонеми [п] переконливо й виразно передає любовні переживання ліричного героя; або через взаємодію звуків [с] і [з]: поскрипують обози, обози, обози створюється звуковий образ дійсності, характерний для часів Першої світової війни в Галичині.
Мовно-естетичні знаки національної культури поезії С.Гординського це продукт авторського осмислення, уточнення й інтерпретація фольклорно-міфологічних символів-архетипів, витворених нашими прапредками, що містять у собі ідею посутнього, вічного й незмінного в духовному житті народу. Об’єктивне існування таких знаків базова диспозиція для митця, з якої й починається процес творення. За змістом і якістю мовно-естетичні знаки національної культури є синтезом суспільно-історичного й індивідуального, який є результатом творчої роботи етнонаціональної та естетичної мовної свідомості автора. Ключові мовно-естетичні знаки поетичних текстів (Калина, Полтава, Тарас Шевченко та інші) складають семантичне ядро мовної картини світу С. Гординського.
Арістотель, Г.-Е. Лесинґ, О. Потебня, І. Франко та інші мислителі переконливо довели внутрішню глибинну схожість слова й зображення, мови й малярства; дихотомія цих двох сфер творчості не є суперечливою, саме вона значною мірою сприяє виявленню найважливіших властивостей ідіостилю, насамперед, індивідуалізованих лексичних одиниць новотворів, метафор, епітетів, порівнянь, метонімій, перифраз, антонімів і синонімів. Дихотомія творчості С.Гординського загалом як поділ на дві рівнозначних сфери діяльності перебуває у стані стійкої рівноваги та гармонії, допомагає авторові творити самобутні художні образи в індивідуальній словесній формі.
Словесне барвопозначення творів досліджуваного автора пронизує фактично всю мовностилістичну тканину поетичного доробку цього майстра слова й пензля. Система індивідуального колірного мовомислення поета має широкий спектр частиномовного, словотвірного, лексичного, семантичного, стилістичного вираження; серед оригінальних кольоронайменувань більшість складають відад’єктивні утворення деад’єктиви (синь, голубінь, жовтінь, фіолет та інші); серед дериватів відтінкові кольоративи, утворені через сполучення двох основ або окремих слів (синьо-зелений, білопінний, золотонебо та інші).
Індивідуального синтезу лексичних значень автор досягає в поетичному вираженні своїх літературно-мистецьких уподобань, серед яких загальними семантичними корелятами є слово і колір.
Результати аналізу лексико-семантичного складу поезії досліджуваного автора дозволяють зауважити, що С. Гординському властиво прагнення максимально забарвити кольорами семантичний простір віршового твору. З огляду на здебільшого індивідуально-авторське використання мовних ресурсів для творення метологічних поетичних образів, в основі яких лежить колірна значеннєвість, є підстави говорити про вагомі здобутки С. Гординського на ділянці витвору самобутніх хромотропів, тобто висловів із переносним значенням кольористичного характеру, наприклад: Тінь ховалась синьо; Зробімо Червоний карнавал
До групи самобутніх колірних назв належать перифрази та конструкції семантичних одиниць неозначених кольорів. Описові кольоративи поет творить на ремінісцентно-асоціативній основі. Такі барвопозначення містять значний експресивний потенціал, оскільки свідома авторська невизначеність колірних номінацій активізує читацьке сприймання мовнопоетичної образності, будить його уяву та фантазію, породжує аперцепцію загалом це надає поетичному мовленню особливої впливової сили й виразності (бенкет барв; бризки барв; блиск реклам; пера паві).
Ряд аргументів на користь тези про спорідненість світу слів із світом барв, а також зіставлення семантичних одиниць поетичних творів (із однаковим мотивом осені) Г.Черінь і С.Гординського дає підстави стверджувати наявність каузальної взаємозалежності малярського та мовного мислення поета-художника. Зіставлення й аналіз функцій кольоративів у поетичних творах С. Гординського з твором відомого майстра слова Г.Черінь, яка не займається малярською творчістю, наочно доводить, що поет-художник рефлекторно переносить принципи малярської перцепції на словесно-поетичну сферу, що дозволяє читачеві сприймати його образність як синкретичний (словесно-малярський) феномен. У поетеси Г.Черінь це явище не має такого яскравого вираження. Це дає підстави стверджувати, що професійне заняття малярством детермінує словесно-поетичну сферу творчої свідомості С.Гординського й зумовлює витворення самобутньої «кольористичної поетики».
В індивідуально-авторський спосіб також виражається світ речей і явищ, які, за власним визнанням поета-художника він сприймає «передусім через колір»; у процесі сприймання поетичних словесно-колірних явищ творів
С. Гординського виникає перцептивно-асоціативний ефект «хроместезії», за якого зорові стимули й образи, зафіксовані у слові, викликають колірні відчуття (Був кошичок нагрудника з двома теплими помаранчами).
Антропоцентризм і гуманістична спрямованість поезії С.Гординського виражається різноманітними мовними засобами: автор (ліричний герой) часто виступає в ролі носія дії, який стверджує, декларує, звітує про зроблене задля загального добра. Шукаючи засобів виразності, автор варіює семантику висловів від меліоративної до пейоративної, ставлячи необхідні смислові й інтонаційні наголоси: Ти хто? Чортиця? Янгол? Муза?..
Семантика локусів французької столиці виражає авторське захоплення величчю соборів, імпресіоністичною мерехтливістю набережних Сени, затишністю кав’ярень Головна мета перебування митця в Парижі виражена конденсованим словосполученням заглиблювать суть.
Боляче сприймаючи поразку військ УНР і маючи надію на повернення незалежності, автор часто використовує номінатив леви з експресивними означеннями насуплені, злючі, уживає також чимало назв, серед яких антропоніми, топоніми, омоніми та інші.
Експресивність семантики на позначення простору за ознаками «високо», «низько», «далеко», «близько» досягається використанням лексико-граматичних засобів, серед яких конкатенація як накладання значень, опозиція фактивної й антифактивної семантики та інші.
Синтаксичне вираження темпоральних відношень одиниць мови відбувається також в авторський спосіб із використанням не тільки дієслів, а й широкого спектру частиномовних одиниць іменників, прикметників, сполучників з іменниками, відіменникових і відприкметникових новотворів тощо; науково вартісним із лінгвостилістичного погляду є самобутне осмислення й символізація С. Гординським окремих провідних мотивів власної поезії, які виражаються за допомогою різноманітних хронем, мовних хронотопів й локусів; здебільшого це сприяє актуалізації ключових лексико-семантичних одиниць мовлення, яка здійснюється застосуванням широкого спектра мовностилістичних прийомів і засобів.
Мовлення поета С.Гординського дієво-іманентне: кожний мовленнєвий акт спрямований до посутнього в духовному просторі особистості творця й водночас є мовностилістичним референтом його єства (Признаюсь, спокою я не люблю зовсім; Волію бачити змінливі футуризи) У цьому сенсі ідіостиль поета це власне поет.
Результати вивчення лексики поетичної мови митця С. Гординського відображають своєрідність його мистецького мовомислення, підтверджуючи образно висловлену думку М.М. Бахтіна, що «Усі слова пахнуть професією, жанром, напрямком, поколінням».
Досліджені лексико-семантичні, морфологічні, словотвірні, стилістичні та інші складники ідіостилю С. Гординського структурують його індивідуально-мистецьку версію світорозуміння, репрезентуючи її в самобутній системній мовнопоетичній формі. Мовний барвопис як один із компонентів цієї мовностилістичної системи є визначальним елементом індивідуального стилю поета-митця загалом. Подібних виявів мовно-колірних явищ в українській літературі не спостерігалось ні в попередників, ні в сучасників досліджуваного автора. Отже, у сфері словесного кольоропису цей поет-художник є новатором мовного барвопозначення в українській літературі ХХст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АЗ Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. Т. 2. Київ-Філадельфія, 1973 536 с.
БЭС Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Ред.
В.Н.Ярцева. М.: Большая рос. энциклопедия, 1998. 735 с.
БТПС Ребер А. (Penguin) Большой толковый психологический словарь в 2-х т. / Пер. с англ. М.: Вече АСТ, 2000. 1160 с.
ДУМ Довідник з української мови: Посібник / С.Я. Єрмоленко, С.П.Бибик, Н.М. Сологуб та ін.; За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Вища шк., 2005. 389 с.
ЕУМ Українська мова: Енциклопедія / За ред.В.М.Русанівського. К.: Українська енциклопедія, 2000. 752 с.
ЭМ Энциклопедия мысли: Сборник мыслей, изречений, афоризмов / Ред. О.Г. Азарьев. Симферополь: Реноме, 1996. 688 с.
ЭМ2 Энциклопедия мысли в 2-х т. Т.2. С.-Пб.: Кристалл, 1997. 592 с.
ЭРЯ Русский язык. Энциклопедия / Гл. ред. Ф.П.Филин. М.:Сов. энциклопедия, 1979. 432с.
ЭС Шейнина Е.Я. Энциклопедия символов. М.: ООО Издательство
АСТ, Х.: ООО Торсинг, 2002. 591 с.
ЭСЗЭ Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Авт.-сост. В. Андреева и др. М.: Астрель АСТ, 2001. 576 с.
КМ Культура мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. К.: Либідь, 1990. 300 с.
КТС Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінґвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
КТС-1 Ничкало С.А. Короткий тлумачний словник з мистецтвознавства / За ред. П.Л. Пироженко. К.: Либідь, 1999. 208 с.
КТС-2 Короткий тлумачний словник української мови / Уклад.:
Д.Г. Гринчишин, Л.Л Гумецька, В.Л. Карпова; Відп. ред. Л.Л. Гумецька. К.: Рад. школа, 1978. 296 с.
КФЭ Краткая философская энциклопедия. М.: Изд. группа Прогресс-Энциклопедия, 1994. 576 с.
ЛЭС-1 Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 985 с.
ЛЭС-2 Литературный энциклопедический словарь / Ред. В.М.Кожевникова, П.А. Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. 752 с.
ЛСД Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія, 1997. 752 с. (Nota bene).
МС Морфемний словник: Бл. 36000 сл. / Укл. Л.М. Полюга. К.: Рад. шк., 1983. 464 с.
НТС Новий тлумачний словник української мови / Уклад.: В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. Вид. 2-е, випр. у 3-х т. К.: Аконіт, 2001.
ПХЭ Популярная художественная энциклопедия / Гл. ред. В.М. Полевой. у 2-х т. М.: Сов. энциклопедия, 1986.
ПДУМ Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. К.: Рідна мова, 1998. 223 с.
РУС Шило Н.І. Російсько-український словник: Термінологічна лексика. К.: Просвіта, 2004. 212 с.
СА Полюга Л.М. Словник антонімів / За ред. Л.С. Паламарчука. К.: Рад. шк., 1987. 173 с.
СГ Гординський С. Колір і ритми: Поезії. Переклади. К.: Час, 1997. 500с.
СГ-1 Гординський С. Бездоріжжя нового американського мистецтва //
Київ. Філадельфія, 1955. № 3. С. 124 126.
СГ-2 Гординський С. Огляди й рецензії // Київ. Філадельфія, 1958. № 1. С. 42 45.
СГ-3 Гординський С. Завершення „Історії українського мистецтва”
// Сучасність. Мюнхен, 1970. № 10. С. 80 92.
СГ-4 Гординський С. 12-та виставка ОМУА /// Листи до приятелів. Нью-Йорк, 1965. № 8 10. С. 50 52.
СГ-5 Гординський С. З виставок // Київ. Філадельфія, 1958. № 2. С. 37 38.
СГ-6 Гординський С. Українське мистецтво, його недавнє минуле, теперішність і перспективи // Листи до приятелів. Нью-Йорк, 1965. № 3 4. С. 9 15.
СГ-7 Гординський С. Мистецький світ Архипенка // Київ Філадельфія, 1954. № 1. С. 23 26.
СГ-8 Гординський С. Олекса Грищенко // Сучасність. Мюнхен, 1973. № 4. С. 25 32.
СГ-9 Гординський С. Пам’яті Олекси Грищенка // Сучасність. Мюнхен. 1977. № 5. С. 48 52.
СГ-10 Гординський С. Шляхами українського мистецтва // Листи до приятелів. Нью Йорк. 1962. № 1 2. С. 10 14.
СГ-11 Гординський С. Аркадія Оленська в ґалереї Бодлі // Сучасність. Мюнхен. 1974. № 9. С. 105 109.
СГ-12 Гординський С. Думки про другий том „Історії українського мистецтва” // Сучасність. Мюнхен. 1973. № 4. С. 51 57.
СГ-13 Гординський С. Творчий шлях Олекси Грищенка // Київ. Філадельфія. 1953. № 2. С. 107 112.
СГ-14 Гординський С. Візантійські мандрівки: Записи митця // Слово: Зб.: Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. Едмонтон: ОУП у Нью-Йорку. 1970. № 4 С.221 231.
СЕУМ Бибик С.П. Словник епітетів української мови / С.П. Бибик, С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт; За ред.Л.О. Пустовіт. К.: Довіра, 1998. 431 с. (Словники України).
СЭ Эстетика: Словарь / Под ред.А. Беляева и др. М.: Политиздат, 1989 447с.
СІС Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. К.: Укр. енциклопедія, 1974. 776 с.
СС-1 Словник символів культури України / За заг. ред. В.П. Коцура,
О.І. Потапенка, М.К. Дмитренка. К.: Міленіум, 2002. 260 с.
СЛТ-1 Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1996. 606 с.
СЛТ-2 Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
СЛТ-3 Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: Навч. посібник. К.: Укр. письменник, 1977. 230 с.
СМ Баранов М.Т. и др. Стилистика // Баранов М.Т. Русский язык в
школе: Справочные материалы. М.: Просвещение, 1988. С. 256 261.
СП Психология: Словарь / Под ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского. М.: Политиздат, 1990. 494 с.
СПУМ Гринчишин Д.Г., Сербенська О.О. Словник паронімів української мови. К.: Рад. шк., 1996. 222 с.
СС-2 Тресиддер Дж. Словарь символов / Пер с англ. С. Палько. М.:
ФАИР-ПРЕСС, 2001. 448 с.: ил.
ССКУ Словник символів культури України / За заг. ред. В.П.Коцюра, О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка. К.: Міленіум, 2002. 260с.
ССЛ Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. К.: ВЦ Академія, 1998. 712 с.
ССЛТ Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических
терминов: Пособие для учителя. 3-е изд., и доп. М.: Просвещение,
1985. 399 с.
СТКМ Струганець Л.В. Культура мови: Словник термінів. Тернопіль: Навч. книга Богдан, 2000. 88 с.
СУМ Грінченко Б. Словарь української мови у 4-х т. / За ред.
Л.С.Шорубалка. К.: Наук. думка, 1996.

СУС Вусик О.С. Словник українських синонімів: понад 1500 синонімічних гнізд / За ред. А.М. Поповського. Д.: Січ, 2000. 424 с.
ТС Терминологический словарь: Изобразительное и декоративное
искусство: архитектура / За общ. ред. А.М. Кантора. М.: Эллик Лак, 1997. 736 с.
УРСС Сікорська З.С. Українсько-російський словотвірний словник. К.:Рад.шк., 1985. 188 с.
ФЭС Философский энциклопедический словарь. М.: ИНФРА, 2000. 576с.
ФС Рассел Б. Философский словарь разума, материи и морали / Пер.
з анґл. К.: Port-Royal, 1996. 368 с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агафонова А.М. Авторизовані конструкції в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 українська мова / Прикарпатський університет ім. В. Стеф