ІНФОРМАЦІЙНО-ПРЕСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ 1917-1920 РР.

brief description

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

БОГУСЛАВСЬКИЙ
Олег Вікторович

УДК: 070.3 (477): 947.084.3 1917/1920”

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРЕСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА
УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ 1917-1920 РР.

10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Львівського національного
університету імені Івана Франка
Кость Степан Андрійович

Львів 2001

З М І С Т

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3

РОЗДІЛ 1. Становлення апарату урядового інформування доби Центральної Ради та Української Народної Республіки. .

8

1.1. Зародження урядової центральної інформаційної служби доби Центральної Ради та УНР. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

8

1.2. Урядова військова преса доби Центральної Ради та УНР . .

22

1.3. Реґіональна урядова преса та її участь у виборах до Установчих зборів УНР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

29

1.3. Інформаційна діяльність міністерств уряду УНР . . . . . . . . . .

34

1.4.

РОЗДІЛ 2. Пресово-інформаційна політика урядів Української Держави 1918 року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

39

2.1. Центральна інформаційна служба Української Держави . . . .

39

2.2. Губернські урядові друковані органи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

49

2.3. Початки зовнішньоінформаційної служби Української Держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

52

2.4. Інформаційна діяльність міністерств Української Держави .

55

2.3.

РОЗДІЛ 3. Урядова інформаційно-пропагандистська діяльність Директорії УНР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

76

3.1. Формування інформаційної служби Директорії УНР у період протигетьманського повстання . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

76

3.2. Міністерство преси й інформації та центральні урядові видання 1918-1920 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

91

3.3. Військова інформаційна служба Директорії УНР . . . . . . . . . .

108

3.4. Інформаційно-пресова діяльність Міністерства закордонних справ УНР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

118

3.5. Пресово-пропагандистська діяльність міністерств доби Директорії УНР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

140

3.4.

РОЗДІЛ 4. Інформаційно-пресова діяльність уряду Західно­української Народної Республіки 1918-1919 рр. . . . . . . . . .

149

4.1. Початки урядової пресово-інформаційної діяльності ЗУНР .

151

4.2. Центральна урядова преса ЗУНР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

156

4.2. Урядовий відомчий інформаційний апарат ЗУНР . . . . . . . . .

166

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

191

4.3.

В С Т У П
Актуальність теми зумовлюється кількома чинниками: її недослідженістю; постійним і тривким інтересом як із боку істориків, так і громадськості, читацького загалу до історії нашої держави, а до періоду 1917-1920 рр. зокрема; можливістю здійснити порівняльний аналіз інформаційно-пресової діяльності і політики українських урядів означеного періоду, з’ясувати сучасне бачення цієї політики. Важливим чинником стало й те, що у порушеній темі дисертаційного дослідження сконцентровані не лише проблеми суто історико-пресознавчої науки, а й цілої низки суміжних наук історії, політології, соціальної психології; у ній перетинаються проблеми наукові з практичними духовними, соціальними, націотворчими.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з розроблюваною на факультеті журналістики імені Івана Франка науковою програмою Українська журналістика у міжнародному контексті: історичний та теоретичний аспекти” і дослідженням Соціально-політичні і теоретичні аспекти української періодики”, що проводить кафедра української преси. Наукова проблематика дисертаційної праці безпосередньо пов’язана з лекційним курсом Історія української журналістики”.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації комплексний аналіз інформаційно-пресової діяльності українських урядів 1917-1920 рр., з’ясування місця періодики у державотворчих процесах, формуванні іміджу України на міжнародній арені. Це зумовило виконання таких науково-дослідницьких завдань:
- проведення архівної роботи для пошуку документів, матеріалів, пов’язаних із темою дослідження, насамперед відповідних друкованих періодичних видань;
- дослідження процесу появи, становлення і функціонування інформаційно-пропагандистського апарату українських урядів;
- аналіз законодавчих й урядових документів, що відображали й формували політику українських урядів і реґламентували як діяльність інформаційних служб, так і періодичних видань загалом;
- з’ясування особливостей інформаційно-пресової політики окремих українських урядів;
- простеження етапів становлення і структури інформаційної служби українських урядів як у самій країні, так і на міжнародній арені;
- встановлення імен тих, хто був причетний до творення і функціонування інформаційної служби, до діяльності відповідних періодичних видань;
- визначення типології відповідних видань, дослідження їх основних проблемно-тематичних особливостей, специфіки відображення дійсності;
- аналіз результативності системи внутрішнього і зовнішнього (на міжнародній арені) інформування;
- з’ясування взаємозв’язків між ефективністю інформаційної діяльності українських урядів і поразкою як кожного з урядів, так і загалом українських визвольних змагань.
Об’єктом дослідження є інформаційно-пресова діяльність українських урядів 1917-1920 рр. в Україні після краху російської імперії (лютий 1917 р.), за умов української революції і визвольних змагань.
Предмет дослідження ідейно-теоретичні та професійні засади урядової інформаційної діяльності , її вплив на державотворчий процес.
Методи дослідження. Автор використовував такі методи: системно-хронологічний, бібліографічно-описовий, системно-функціональний, порівняльно-типологічний, конкретно-історичний, проблемно-тематичний, жанрово-стилістичний.
Ступінь наукової розробки проблеми. Незважаючи на те, що протягом останнього десятиріччя в Україні появилося досить багато праць, присвячених дослідженню українських визвольних змагань, комплексного дослідження виникнення, становлення, розвитку інформаційно-пресової та пропагандистської служби українських урядів означеного періоду ще нема. Цю прогалину певною мірою компенсували праці Ю.Власта, С.Дороша, А.Животка, П. Зленка, М.Мартинюка, Ю.Тернопільського. Серед сучасних дослідників історії української преси про періодику доби визвольних змагань є праці та статті С.Горевалова, С.Костя, І.Крупського, В.Лизанчука, О.Мукомели, М.Нечиталюка, М.Присяжного, В.Романюка, Н.Сидоренко, Г.Рудого, П.Федоришина.
Джерельну базу дослідження складають власне урядова періодика 1917-1920 рр., різного типу видання урядових структур, документи й матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (зокрема фонди Міністерства закордонних справ гетьманату та Директорії УНР, Міністерства ісповідань) і Центрального державного історичного архіву в м. Львові (фонди особистого архіву Осипа Назарука). Автор використав також спогади безпосередніх учасників подій зазначеного часу Д.Донцова, М.Ковалевського, Л.Лукасевича, О.Назарука.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що:
- вперше в українському пресознавстві об’єктом дослідження визначено функціонуванням специфічної ділянки журналістики урядової інформаційної діяльності, що є водночас і важливою ділянкою державного будівництва;
- максимально повно зібрано і опрацьовано архівні матеріали, що стосуються урядових інформаційних служб, а також впроваджено в науковий обіг нові дані про відомі періодичні видання, відкрито для наукових досліджень нові пласти української періодики доби визвольних змагань 1917-1920 рр.;
- проаналізовано ідейно-теоретичні засади інформаційно-пресової політики й діяльності українських урядів і з’ясовано їх принципові відмінності;
- вперше розглянуто урядову інформаційну діяльність не лише як одну із функцій державного механізму, але й як специфічну ділянку журналістики;
- доведено, що слабка ефективність інформаційної діяльності українських урядів не тільки поглиблювала кризу окремих урядів, спричиняла до поразки цих урядів, й була однією з головних причин поразки визвольних змагань;
- послуговуючись методами структурно-функціонального й порівняльно-типологічного аналізу, вдалося докладніше з’ясувати структуру інформаційної діяльності українських урядів, зовнішнього і внутрішнього інформування;
- доведено, що у важкий і складний перехідний історичний період, коли вирішується доля держави і народу, не можна догматично керуватися фундаментальними загальнолюдськими вартостями і демократичними засадами зокрема;
- історично підтверджено концептуальну ідею про життєву необхідність ефективного функціонування урядової інформаційної діяльності;
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що зроблені висновки спонукають до критичного переосмислення ролі і місця урядової інформаційної діяльності у державному будівництві, до усвідомлення інформаційної служби не лише як специфічного виду журналістики, а й важливого елемента державного механізму. Запропоновані концептуальні положення можуть бути використані при оцінці ефективності інформаційної діяльності урядових структур на сучасному етапі, при виробленні стратегії боротьби за інформаційний простір; при підготовці узагальнюючих праць як з історії української преси загалом, так і з історії пропаганди української національної ідеї. Матеріали дисертації можуть знадобитися при розробці лекційних курсів з історії української преси, з історії, політології. Висновки і положення дослідженя спрямовані на тих, хто сьогодні безпосередньо зайнятий у сфері інформаційної діяльності урядових структур, оскільки досвід минулого завжди має пізнавальне і практичне значення.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, наукові статті, в яких викладено основні положення дисертації, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основна проблематика дослідження оприлюднена на міжнародних конференціях: Національна журналістика і європейський вибір України” (Львів, 2000), Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (Ужгород, 2000), Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та реґіонального)” (Дніпропетровськ, 2001), Військова журналістика України: історія та сучасність” (Львів, 2001), щорічних звітно-наукових конференціях викладачів факультету журналістики Львівського національного університету та Запорізького державного університету (1999-2001).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, вміщених у фахових виданнях, а також чотирьох публікаціях в інших наукових збірниках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Після лютневої революції 1917 року для українців велика хвиля настала”, як писав М. Грушевський під час тих буремних подій. Народ, який майже двісті років перебував у колоніальній залежності від Росії, розправив плечі. Але історично ситуація склалася так, що лютнева революція вибухнула в не цілком сприятливих умовах для реалізації волевиявлення українського народу: ще тривала Перша світова війна, російська громадська думка назагал не була готовою до позитивного розв’язання питань, що перебували в руслі українських національних інтересів, до несподіваної зміни суспільно-політичнної ситуації не були готовими і українські діячі, не кажучи вже про народ адже тривале російське панування далося взнаки в усіх сферах життя: соціальній, політичній, культурній. Але лютнева революція в Росії пробудила до національного життя мільйони українців виявилося, що віковічне прагнення українців до волі не зникло із їх історичної пам’яті.
Зрозуміло, що загальний стан українського народу мав вирішальне значення у розвитку революційних подій в Україні. За оцінкою багатьох авторитетних очевидців український народ з великим ентузіазмом, енергійно приступив до самоорганізації і розбудови національного життя. З цього приводу треба зауважити, що українці почали нове життя, навіть не маючи чітких і однозначних соціально-політичних орієнтирів. Цим була зумовлена поява в 1917 р. таких праць, книжок (збірок статей) М.Грушевського, як Звідки пішло українство і до чого воно йде”, Вільна Україна: статті з останніх днів (березень-квітень 1917)”, Проект української конституції”, Українська Центральна Рада і її Універсали”, Хто такі українці і чого вони хочуть”. У тому ж році вийшло друком і третє видання популярної праці Якої ми хочемо автономії і федерації”. Потребою політичного виховання і пояснення поточних подій, потребою організувати маси для розв’язання тих чи інших конкретних завдань, потреба підтримувати зв’язок з масами, усе це зумовило появу такого виду діяльності, як інформаційна діяльність керівних структур українського суспільства. Звичайно, що це було новим, оскільки раніше, наскільки це було можливим, агітаційно-пропагандистською діяльністю займалися політичні партії.
Здійснене дисертаційне дослідження, аналіз невідомих і не залучених до наукового обігу джерел (періодика, мемуари, архівні матеріали, різного типу друковані видання, різноманітні урядові документи того часу) дають можливість розглянути і оцінити інформаційно-пресову діяльність Центральної Ради, а також українських урядів Української Народної Республіки (у т.ч. з часів Директорії), Української Держави. І логічно, й історично із всеукраїнського національного контексту не випадає і відповідна діяльність урядів Західноукраїнської Народної Республіки.
Аналіз подій того часу переконує в тому, що доцільно виокремити такі періоди виникнення, становлення і розвитку інформаційно-пресової діяльності:
- період, пов’язаний з діяльністю Центральної Ради і Української Народної Республіки (березень 1917 квітень 1919 рр.);
- період Української Держави (квітень 1918 грудень 1918 р.);
- період Директорії УНР (грудень 1918 1920 рр.). У цей період українських визвольних змагань вписується й існування ЗУНР та інформаційна діяльність її урядів.
Є достатньо підстав зробити висновок про те, що вожді української революції, урядові структури інформаційній діяльності надавали великого значення. Так, уже в Декларації Генерального Секретаріату від 27 червня 1917 р. говорилося про те, що організація і освідомлення мас є перша необхідна і найголовніша підвалина державного будівництва.
Постановою-директивою Голови Директорії В.Винниченка від 28 листопада 1918 р. заборонялася агітація, ворожа українській державності. Важливим документом був циркуляр Міністерства (управління) преси й інформації від 17 червня 19129 р. (Кам’янець-Подільський), який реґламентував видавничу діяльність. Цікавим і перспективним за задумом був інший документ закон Про мобілізацію літературних, наукових, артистичних і технічних сил України” від 10 липня 1919 р.
За Української Держави таким важливим документом був Наказ про вживання в слові і письмі Державної Української мови по Почтово-Телеграфному відомству” від 26 липня 1918 р., Наказ про Українське Державне Телеграфне Агентство” від 25 травня 1918 р.
Українські уряди створювали відповідні державні структури. Так, за часів Директорії УНР це було Центральне інформаційне бюро, управління (міністерство) преси й інформації (іноді його називали управлінням преси й пропаганди), управління в справах друку, Українське телеграфне агентство тощо. Накази про їх створення теж доповнюють законодавчу і документальну базу інформаційно-пресової діяльності на рівні незалежної держави це вже була не та попередня культурно-просвітницька діяльність, що її в міру можливого і дозволеного провадила українська громадськість. Нові умови потребували принципово інших концептуальних підходів, не кажучи про професіоналізм, про кошт і технічне забезпечення. Доля української державності залежала від ефективності інформаційної діяльності. Неефективна пропаганда української ідеї теж стала однією з причин поразки української революції.
Власне, з появою УНР почала розширюватися законодавча база урядової інформаційної діяльності, почали з’являтися відповідні урядові структури й відповідна інфраструктура інформаційної діяльності. Це було характерним для всіх українських урядів, хоча була й деяка різниця, але полягала вона не стільки в способах і засобах оприлюднення інформації, скільки ця різниця стосувалася, радше, ідеологічно-політичної площини: йдеться про ліві” тенденції уенерівських” урядів, з одного боку, і правих” тенденцій гетьманських урядів і урядів ЗУНР, з іншого боку.
У результаті дисертаційного дослідження можна сформулювати такі конкретні висновки, які мають теоретичне і практичне значення:
1. Аналіз великої кількості відповідних урядових видань (як періодичних, так і іншого типу і характеру) як специфічного виду преси дає підстави для включення її в науковий обіг, а відтак детальнішого вивчення.
2. Історично-документальне підтвердження отримала сучасна концепція широкого тлумачення поняття інформаційна діяльність”.
3. Урядова інформаційна діяльність є важливою функцією уряду і сферою державного будівництва. Вона повинна бути серед пріоритетних щодо забезпечення фінансового, технічного і професійними кадрами. Від того, наскільки ця діяльність успішна й ефективна залежить доля держави. Досвід українських урядів 1917-1920 рр. Свідчить про те, що українські лідери належним чином не оцінили значення інформаційної діяльності у боротьбі за перемогу української державності. Українські державні діячі не проаналізували й досвіду Першої світової війни, у якій Антанта виграла значною мірою завдяки пропаганді, пропагандистській діяльності, у якій використовувалися різноманітні техніки і прийоми, що ґрунтувалися як на певних соціально-психологічних явищах маси, так і на особливостях психіки індивіда. Якщо на міжнародній арені поразка України в дипломатично-інформаційно-пропагандистській війні була зумовлена стратегічними інтересами Антанти (небажанням побачити на політичній карті Європи нової сорока мільйонної держави та ще й на руїнах російської імперії), то на внутрішньому фронті ні спочатку Центральна Рада, ні згодом уряди УНР і Української Держави нічого не змогли протиставити демагогічній пропаганді більшовиків: проповідь української ідеї, загальнолюдських ідеалів і вартостей поступилася агресивній брехні й апеляції до інстинктів маси.
На сучасному етапі української історії, коли головне її питання здобуття державності загалом розв’язане позитивно і назагал у тому вигляді, як це декларувала вітчизняна суспільно-політична думка, важливого значення набуває розбудова і зміцнення української державності у всіх сферах, у тому числі інформаційно-пропагандистській, в боротьбі за національний інформаційний простір, зокрема. Неувага до цього аспекту державотворення, недооцінка його, а тим більше невдачі й неефективність інформаційної діяльності мають симптоматичний характер і нагадують про трагічну долю української державності 1917-1920 рр.
5. Урядова інформаційна діяльність не повинна бути національно нейтральним процесом. Вона повинна ґрунтуватися на загальнолюдських, гуманістичних вартостях, але основним, центральними і пріоритетними ідеями повинні бути ідея української державності і національні інтереси нашої держави, що повинно мати схвалення і підтримку як з боку кожної політичної партії, так і з боку кожного громадянина України.
6. У структурному відношенні інформаційна діяльність українських урядів була досить різноманітною як на той час. Її здійснювали через:
урядові видання (в тому числі і видання місцевих органів влади);
спеціальні видання (призначалися для опублікування законів, декретів, інструкцій, циркулярів тощо);
відомчі видання;
інформаційне телеграфне агентство (УТА);
Центральне управління у справах друку;
радіо і телеграф;
Центральне інформаційне бюро і Інформаційне бюро армії УНР;
інформаційну діяльність, що її традиційно (і в міру фінансового забезпечення) провадили посольства і дипломатичні представництва;
використання мистецтва як засобу інформаційної діяльності (діяльність культурно-просвітнього відділу армії УНР, Республіканський хор О.Кошиця).
7. Аналіз української урядової інформаційної політики й діяльності свідчить про те, що в умовах воєнного часу важка, але потрібно узгодити між собою засади демократичного суспільства, абстрактне розуміння свободи преси й поняття безпеки держави, інтересів держави. Центральна Рада і уряди УНР, наприклад, як правило, досить лояльно ставилися до опозиційної преси і дуже широко тлумачили поняття свободи преси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. Документи і матеріяли: В 3 т. / Упор. Гунчак Т. і Сольчаник Р. Мюнхен: Сучасність, 1983. Т. 1. 510 с.
2. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр.: У 2 т. Жовква: Вид-во ОО Василіан Місіонер”, 1998. Т. 1. 524 с.
3. Феденко П. Український рух у ХХ століття. Лондон: Наше слово, 1959. 267 с.
4. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Інсбрук, 1960. 720 с.
5. Нова Рада. 1917. Ч. 1.
6. Грушевський М.
7. Вісти з Української Центральної Ради у Київі. 1917. Ч. 2.
8. Винар Л. Вісти Української Центральної Ради” з 1917 р. // Український історик. 1978. Ч. 1-3. С. 141-143.
9. Верстюк В., Осташенко Т. Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник. К.: Либідь, 1998. 254 с.
10. Вісти з Української Центральної Ради у Київі. 1917. Ч. 1.
11. Вісти з Української Центральної Ради у Київі. 1917. Ч. 3.
12. Грушевський М. Ілюстрована історія України. Нью-Йорк: Вид-во Чарторийських, 1967. 575 с.
13. Велика Українська Революція: Календар історичних подій за лютий 1917 року березень 1918 року / Упор. Зозуля Я. Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук, 1967. 112 с.
14. Кедровський В. 1917 рік. Вінніпег: Тризуб, 1967. 526 с.
15. Вісти з Української Центральної Ради. 1917. Ч. 8.
16. Вісти з Української Центральної Ради. 1917. Ч. 10.
17. Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навчальний посібник. К.: Заповіт, 1997. 344 с.
18. Вісти з Української Центральної Ради. 1918. Ч. 25.
19. Центральний державний архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО України), ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 2, 3, 5.
20. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 14-15.
21. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 12, арк. 1.
22. Вістник Генерального секретаріяту України. 1917. Ч. 1.
23. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923: У 2 т. Нью-Йорк: Булава, 1954. Т. 1: Доба Центральної Ради. 437 с.
24. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / Упор. Верстюк В.Ф. та ін. К.: Наукова думка, 1997. Т. 2. 430 с.
25. ЦДАВО України, ф. 3690, оп. 1, спр. 5, арк. 24-27.
26. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 1, арк. 40-40 зв.
27. Вістник Генерального секретаріяту У.Н.Р. - 1918. Ч. 1.
28. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 9.
29. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 10.
30. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 11.
31. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 3.
32. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 12.
33. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 14.
34. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 20.
35. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 19.
36. Крупський І.В. Українська національно-патріотична журналістика Наддніпрянщини періоду діяльності Центральної Ради (1917-1918 рр.) // Українська періодика: Всеукраїнська наук.-теорет. конф. 22-23 грудня 1995 р.; Ред. кол.: Романюк М.М. (відп. ред.) та ін. Львів, 1995. С. 79-82.
37. Голубко В. Армія Української Народної Республіки. Утворення та боротьба за державу. Львів: Кальварія, 1997. 288 с.
38. Горевалов С.І. Військова журналістика України: історія та сучасність. Львів: Вид-во Військового інституту при ДУ Львівська політехніка”, 1998. 338 с.
39. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 1.
40. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 2.
41. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 5-6.
42. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 9-10.
43. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 8.
44. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 17.
45. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 11.
46. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 16.
47. Вістник Українського Військового Генерального Комітету. 1917. Ч. 12-13.
48. Військово-науковий Вістник Ґенерального штабу У.Н.Р. 1918. Ч. 1.
49. Биковський Л. Від Привороття до Трапезунду: Спомини 1895-1918. Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1969. 135 с.
50. Кость С., Тимчишин О., Федірко К. Нариси з історії української військової преси. Львів: Світ, 1998. 356 с.
51. Животко А. Історія української преси. Мюнхен: Український Технічно-Господарський інститут, 1989-1990. 334 с.
52. Петлюра С. Листи, статті, документи. Нью-Йорк; Париж, 1979. Т. 2. 621 с.
53. Вісти Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів У.Н.Р. 1918. Ч. 8.
54. Вісти Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів У.Н.Р. 1918. Ч. 13.
55. Вісти Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів У.Н.Р. 1918. Ч. 11.
56. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр.: В 4 т. Відень: Український Соціольоґічний Інститут, 1921. Т. 2. 204 с.
57. Поділля. Вістник Подільського Губерніяльного Комісаріяту. 1918. Ч. 1.
58. Поділля. Вістник Подільського Губерніяльного Комісаріяту. 1918. Ч. 4.
59. Вістник Комісаріяту У.Н.Р. Херсонщини. 1918. Ч. 2.
60. Вістник Комісаріяту У.Н.Р. Херсонщини. 1918. Ч. 5.
61. Вістник Комісаріяту У.Н.Р. Херсонщини. 1918. Ч. 6.
62. Вістник Комісаріяту У.Н.Р. Херсонщини. 1918. Ч. 21.
63. Вістник Комісаріяту У.Н.Р. Херсонщини. 1918. Ч. 22.
64. Вісти Київської Округи Водяних Шляхів. 1918. Ч. 1.
65. Вісти Київської Округи Водяних Шляхів. 1918. Ч. 3.
66. Вісти Київської Округи Водяних Шляхів. 1918. Ч. 5.
67. Вісти Київської Округи Водяних Шляхів. 1918. Ч. 6.
68. Вісти Київської Округи Водяних Шляхів. 1918. Ч. 7.
69. Вістник Народного Міністерства Земельних Справ У.Н.Р. 1918. Ч. 1.
70. Вістник Народного Міністерства Земельних Справ У.Н.Р. 1918. Ч. 2.
71. Вістник Ради Народних Міністрів У.Н.Р. 1918. Ч. 22.
72. Бюллетень Народнаго Министерства по Великорусскім деламъ У.Н.Р. 1918. Ч. 1.
73. Бюллетень Народнаго Министерства по Великорусскім деламъ У.Н.Р. 1918. Ч. 3.
74. Шульгин О. Відновлення Української Держави 1917-1920 (Доба Центральної Ради) // Енциклопедія українознавства І. Мюнхен, 1949. Т. 7. С. 498-512.
75. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Українська Гетьманська Держава 1918 р. Нью Йорк: Булава, 1954. Т. 2. 424 с.
76. Вісти Всеукраїнського З’їзду Демократів Хліборобів. 1918. 29 квітня.
77. Державний Вістник. 1918. Ч. 1.
78. Скоропадський П. Спомини. К., 1992. 298 с.
79. Державний Вістник. 1918. - Ч. 3.
80. Державний Вістник. 1918. Ч. 5.
81. Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. Нью Йорк-Торонто, 1974. 419 с.
82. Уривок зі Споминів” Гетьмана Павла Скоропадського // Хліборобська Україна. 1924-1925 рр. Кн. 5. С. 31-92.
83. Скоропадський П. Спогади. К., 1995. 493 с.
84. Донцов Д. Рік 1918, Київ. Торонто: Гомін України, 1954. 128 с.
85. Державний Вістник. 1918. Ч. 43.
86. Державний Вістник. 1918. Ч. 47.
87. Державний Вістник. 1918. Ч. 8.
88. Державний Вістник. 1918. Ч. 21.
89. Державний Вістник. 1918. Ч. 25.
90. Державний Вістник. 1918. Ч. 30.
91. Державний Вістник. 1918. Ч. 44.
92. Державний Вістник. 1918. Ч. 73
93. Державний Вістник. 1918. Ч. 33.
94. Державний Вістник. 1918. Ч. 32.
95. Державний Вістник. 1918. Ч. 41.
96. Державний Вістник. 1918. Ч. 24.
97. Державний Вістник. 1918. Ч. 16.
98. Державний Вістник. 1918. Ч. 67.
99. Державний Вістник. 1918. Ч. 69.
100. Державний Вістник. 1918. Ч. 71.
101. Центральний державний архів вищих органів влади та управління в м. Київ (ЦДАВО): ф. 1184, оп. 2, спр. 1, арк. 13.
102. ЦДАВО: ф. 1184, оп. 2, спр. 1, арк. 43.
103. Ведомости Харьковщины. 1918. Ч. 9.
104. Ведомости Харьковщины. 1918. Ч. 16.
105. Ведомости Харьковщины. 1918. Ч. 54.
106. Ведомости Харьковщины. 1918. Ч. 55 (1).
107. Ведомости Харьковщины: Екстренный выпуск. 1918. Ч. 2.
108. Полтавські Губерніяльні Відомости. 1918. Ч. 81.
109. Полтавські Губерніяльні Відомости. 1918. Ч. 88.
110. Вістник Одеси. 1918. Ч. 117.
111. Вістник Одеси. 1918. Ч. 181.
112. Катеринославські Губерніяльні Відомости. 1918. Ч. 32.
113. Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України 1917-1920 р. К.: Либідь, 1996. 206 с.
114. Державний Вістник. 1918. Ч. 60.
115. Державний Вістник. 1918. Ч. 62.
116. Косаренко-Косаревич В. Українська дипломатична місія до Скандинавії // Вісник. 1955. Ч. 4. С. 22-24; Ч. 5. С. 30-31.
117. Трембицький В. Консуляти в Українській державі 1917-1920 рр. і Українська консульська служба // Вісник. 1968. Ч. 2. С. 21-22.
118. ЦДАВО: ф. 3619, оп. 3, спр. 1, арк. 23.
119. Васильківський Л. Причинки до історії української дипломатії в 1917-1921 рр. (ІІІ) // Сучасність. 1970. Ч. 10. С. 107-118.
120. Причинки до історії української дипломатії 1917-1921 рр. (ІV). Діяльність українського посольства в Швайцарії в насвітленні д-ра медицини Євмена Лукасевича (ІІ) // Сучасність. 1970. Ч. 11. С. 75- 92.
121. Державний Вістник. 1918. Ч. 4.
122. Ульяновський В. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (Доба Гетьманату П.Скоропадського). К.: Либідь, 1995. 319 с.
123. ЦДАВО: ф. 1064, оп. 1, спр. 295, арк. 1-4.
124. ЦДАВО: ф. 1071,оп. 1, спр. 314, арк. 1-6.
125. ЦДАВО: ф. 1071, оп. 1, спр. 258, арк. 1.
126. Слово. 1918. Ч. 1.
127. ЦДАВО: ф. 1071, оп. 1, спр. 317, арк. 12.
128. Слово. 1918. Ч. 2.
129. Слово. 1918. Ч. 3
130. Слово. 1918. Ч. 14.
131. Слово. 1918. Ч. 37.
132. Слово. 1918. Ч. 40.
133. Слово. 1918. Ч. 61.
134. Слово. 1918. Ч. 48.
135. Слово. 1918. Ч. 62.
136. Слово. 1918. Ч. 65.
137. Слово. 1918. Ч. 44.
138. ЦДАВО: ф. 1071, оп. 1, спр. 30, арк. 1.
139. Конституційні акти України 1917-1920 рр. Невідомі Конституції України К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. 272 с.
140. Монкевич Б. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року // Україна в минулому. Київ-Львів, 1995. Вип. 7. С. 67-122.
141. ЦДАВО: ф. 118