Качмарська Марта Олегівна. NO-залежні процеси в печінці та їх зв'язок з моноцитарно-ендотеліальними асоціаціями при хронічній гіперімунокомплексемії

brief description

Качмарська Марта Олегівна. NO-залежні процеси в печінці та їх зв'язок з моноцитарно-ендотеліальними асоціаціями при хронічній гіперімунокомплексемії : дис... канд. мед. наук: 14.03.04 / Тернопільський держ. медичний ун-т ім. І.Я.Горбачевського. - Т., 2005

Качмарська М.О. NO-залежні процеси у печінці та їх зв’язок з моноцитарно-ендотеліальними асоціаціями при хронічній гіперімунокомплексемії. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 патологічна фізіологія. Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського МОЗ України. Тернопіль, 2005.
Дисертаційна робота присвячена вивченню гепато-моноцитарно-ендотеліальних асоціацій NOзалежних процесів за умов хронічної гіперімунокомплексемії і патогенетичних шляхів їх фармакокорекції корвітином. В експериментах на білих щурах-самцях досліджено показники системи оксиду азоту (активність iNOS, cNOS, вміст NO2Ї і NO3Ї) та циклічних нуклеотидів (цАМФ і цГМФ) у печінці, моноцитах та ендотеліоцитах за умов хронічної гіперімунокомплексемії (ХГІК) та її корекції корвітином. Паралельно за даних умов вивчено ультраструктурні зміни досліджуваних тест-об’єктів.
За отриманими даними при ХГІК спостерігається активація iNOS та пригнічення сNOS в печінці, моноцитах і ендотеліоцитах. Одночасно з цим відмічено зниження суми стабільних метаболітів - NO2Ї і NO3Ї та рівнів цАМФ і цГМФ в усіх досліджуваних тест-об’єктах. Підвищення активності iNOS супроводжувалось деструктивними змінами у тканині печінки, моноцитах та ендотеліоцитах. Ці дані свідчать про участь активації iNOS у розвитку порушень при хронічній гіперімунокомплексемії. Застосування корвітину при ХГІК нормалізує у досліджуваних тест-об’єктах систему NO за рахунок зниження активності iNOS і підвищення cNOS. Одночасно нормалізується вміст NO3Ї у печінці і моноцитах та NO2Ї в ендотеліоцитах. З боку NO2Ї у печінці і моноцитах спостерігається тенденція до нормалізації. Рівень NO3Ї у ендотеліоцитах підвищується. Відмічено нормалізацію вмісту циклічних нуклеотидів. Введення корвітину супроводжувались позитивними змінами і ультраструктури печінки, моноцитів та ендотеліоцитів. Таким чином, проведені експериментальні дослідження показали, що корвітин за умов хронічної гіперімунокомплексемії нормалізує імунологічні, біохімічні і ультраструктурні порушення, і виявляє виявляє імуносупресивний, протизапальний, цитопротекторний і ендотелійстабілізуючий ефекти.

У дисертаційній роботі наведені нові теоретичні узагальнення результатів дослідження і по новому вирішене наукове завдання, що полягає у з’ясуванні ролі NO-залежних процесів у печінці та їх зв’язку з моноцитарно-ендотеліальними асоціаціями за умов хронічної гіперімунокомплексемії. Описані механізми впливу циркулюючих імунних комплексів на ультраструктурні особливості цих клітин.
Запропоновані нові підходи до корекції функціонально-структурних порушень, зумовлених хронічною гіперімунокомплексемією, за допомогою корвітину.
В результаті вирішення наукового завдання зроблено наступні висновки:

Хронічна гіперімунокомплексемія, розвиток якої підтверджується зростанням показників циркулюючих імунних комплексів (Р<0,01), викликає суттєві зміни показників системи оксиду азоту і циклічних нуклеотидів у тканині печінки. Сумарна активність NOS зростає у 2,2 рази (Р<0,001), а її ізоформи мають різнонаправлені зміни: активність iNOS підвищилась у 3,4 рази (Р<0,001), а cNOS зменшилась у 2,1 рази (Р<0,01), що зумовлює зниження показника співвідношення cNOS/iNOS у 8,3 рази (Р<0,001). У моноцитах і ендотеліоцитах сумарна активність NOS не змінилась. При цьому її ізоформи зазнали суттєвих змін, аналогічних до таких, як у тканині печінки: активність іNOS у моноцитах зросла у 3,6 рази (Р<0,001), в ендотеліоцитах у 2 рази (Р<0,05), а сNOS понизилась у моноцитах у 2,7 рази (Р<0,001), в ендотеліоцитах 1,6 рази (Р<0,05).
За умов хронічної гіперімунокомплексемії виникають порушення вмісту стабільних метаболітів оксиду азоту і концентрації циклічних нуклеотидів в усіх досліджуваних тест-об’єктах. У тканині печінки і ендотеліоцитах рівень NO2Ї знизився відповідно у 2,3 рази (Р<0,001) і 2 рази (Р<0,01), вміст NO3Ї зменшився відповідно у 1,8 рази (Р<0,01) і 1,7 рази (Р<0,01). У тканині печінки відмічено зниження концентрації цАМФ у 2 рази (Р<0,001) та цГМФ у 3 рази (Р<0,001). У ендотеліоцитах концентрація цАМФ та цГМФ знизилась відповідно у 2,8 (Р<0,001) та у 2.2 рази (Р<0,001). В той час у моноцитах відмічено підвищення вмісту NO2Ї у 9 разів (Р<0,001) і концентрації цГМФ у 2,8 рази (Р<0,001) і зниження рівня NO3Ї у 1,7 рази (Р<0,05) і цАМФ у 2,5 рази (Р<0,01).
Показано, що у тканині печінки за умов хронічної гіперімунокомплексемії змінена ультраструктура синусоїдних гемокапілярів. Основна їх маса перебувала в стані набряку, а їх просвіт заповнений скупченнями еритроцитів в оточенні лапатих мас плазми, які представляють собою преципітати та коагуляти. Дезорганізована і цитоплазма гепатоцитів. Виявлено гіпертрофований комплекс Гольджі, збільшена кількість аутофаголізосом, мітохондрії в стані набряку, зменшена кількість глікогену. Констатовано пошкодження цитоплазматичних і ядерних мембран моноцитів і ендотеліоцитів.
Застосування корвітину у тварин з хронічною гіперімунокомплексемією нормалізує порушення імунологічних і біохімічних показників. Зменшується рівень патогенних ЦІК (Р<0,001) і активність системи комплементу (Р<0,05). В усіх досліджуваних тест-об’єктах нормалізуються показники системи оксиду азоту і циклічних нуклеотидів за рахунок зменшення активності іNOS у 3,3 рази (Р<0,05) і активації сNOS у 1,6 рази (Р<0,05), нормалізації вмісту стабільних метаболітів (Р>0,05) і концентраціїї циклічних нуклеотидів (Р>0,05) .
Нормалізація імунологічних і біохімічних показників при застосуванні корвітину у тварин з хронічною гіперімунокомплексемією супроводжується позитивними змінами ультраструктури досліджуваних тест-об’єктів. Відновлюється оптимальний стан клітинних і неклітинних структур синусоїдних гемокапілярів. Спостерігається нормалізація ультраструктури моноцитів і ендотеліоцитів з відновленням цитоплазматичних і ядерних мембран.