Кантарович Юлія Леонідівна. Символіка клавірного тексту у виконанні камерно-вокальних творів В. Моцарта

brief description

Кантарович Юлія Леонідівна. Символіка клавірного тексту у виконанні камерно-вокальних творів В. Моцарта : Дис... канд. наук: 17.00.03 2008

Кантарович Ю. Л. Символіка клавірного тексту у виконанні камерно-вокальних творів В. Моцарта. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за фахом 17.00.03 музичне мистецтво. Одеська державна музична академія ім. А.В. Нежданової. Одеса, 2008.
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню особливостей клавірного мислення В. Моцарта, за творами, написаними власне для клавіру, а також за оркестровими ораторіальними фрагментами, перекладеними для фортепіано для концертного виконання з вокалістами і об’єктивно в сучасних вимірах, стверджуваних як камерна музика.
У фортепіанному звучанні композицій Моцарта існує стильовий континуум клавірності-клавесинності, але в обов'язковості сполучення з етапами таких ритмічно повторюваних з'єднань з масштабністю оркестрального мислення. Останнє склало атрибут Віденського стилю, утіливши у ньому звуковий образ грандіозного наростання форми і маси, поза яким не мислилася динаміка життєва діалектика німецького культурного світу, з котрим сполучав свою творчість Моцарт. В апогеї творчості він усвідомив власну причетність до наслідування німецького бароко як органічного втілення національної ідеї та перспективи подальшого ствердження музичного мистецтва у якості художньо самодостатньої сфери.
Найважливіше завдання, яке вирішене в дисертаційному дослідженні, складає узагальнення даних про символіку партії клавіру у камерно-вокальному виконанні творів В.Моцарта, в першу чергу пісень і арій, оперних і церковних, наближених до даного жанру як осереддя установок передсимволістів у автора «Чарівної флейти». Зважаючи на відносну, у порівнянні із ХІХ-ХХ ст., скромність об’ємів звукової маси оркестральних та хорово-вокальних виступів в композиціях Моцарта, вказуємо напевну тенденцію камерності, особливо в разі фортепіанного виконання інструментальних партій, при тому що фортепіанна фактура насичена образами оркестрової та ораторіально-хорової грандіозності. Вказана «помежовність» камерності та «масштабності площі» бетховенського та постбетховенського мистецтва у композиціях Моцарта втілює «передсимволізм»як пошук «третього шляху» в мистецтві, заявленого символізмом як таким.

Розгляд літератури з творчості Моцарта і сучасні дані щодо символічного, риторичного та екстатичного навантаження змісту музики дозволяють, у свою чергу, виділити ряд принципово нових позицій розуміння стилістично-змістовного наповнення композицій автора «Чарівної флейти».
По-перше, очевидною виявляється стилістична парадигма передсимволізму і передмінімалістського аспекту спадщини композитора, що дозволила створювати йому «стисло-щільні» величні сенси-образи в межах «малих форм». До останніх відносимо в камерній сфері пісню-Lied, глибинний зв'язок якої з духовною лірикою створює дивовижну ємкість змісту при зовні «полегшених» формах рококо. В області опери до такого роду «переднеосимволістських» одкровень відноситься «Cosi fan tutte», яку можна трактувати як «конспективний» виклад «Дон Жуана», «Весілля Фігаро» та ін.
По-друге, зняття табу з масонських установок Моцарта у вітчизняних виданнях привносить довіру до риторичного виявлення смислових моментів музики Моцарта, оскільки метафоричні сполучення моцартової риторики усвідомлюються на сьогоднішній день з опорою на масонські символи і ритуально значущі фігури виразу, народжені архетиповими вимірами мислення композитора.
По-третє, клавірна спадщина Моцарта як частина сукупної інструментальної сфери його творчості виключає трактування її у звуженому стилістичному ракурсі «клавесинного клавіру», оскільки і цей інструмент в проявах майстерності геніального музиканта насичувався множинними і виразними різноспрямованими якостями, які йдуть від концепції складно утворенної множинності гармонійної єдності «поетики Моцарта».
Фортепіанні представництва стилю Моцарта амбівалентні якщо це стосується спеціально написаних для клавіру творів або здійснюваних у фортепіанному перекладенні супроводів до вокальних фрагментів опер і мес. Символічне навантаження образів в даних жанрах викликає до життя очевидні аналогії до монументальної і театралізованою за суттю духовної музики XVIII століття і безпосередньо передуючих йому епох. Але символізм розумових спрямувань, що склався у виражену передсимоволістську лінію творчості від XVIII до ХІХ ст., виявлявся і в протилежності жанрових позицій: пісенні мініатюри, що знаменували в межах своєї якості реакцію на відродження старохристиянських цінностей, виявлені на зламі від 1790-х до 1800-х років.
Подібно до мініатюр іконопису раннього Християнства, що закладав в них сакральні цінності не менш значущі, ніж виконані у великих розмірах зображення-символи Віри, мистецтво кінця XVIII сторіччя, виявляло нове трактування «малих форм», які зовсім не «передбачали» романтичну мініатюру (бо остання знаходила свій реальний сенс в циклізації, в «новелістичності» з'єднання малих побудов в значущій продовженості монологічних композицій). Народжувався мініатюризм самозначущий і смислово надзвичайно «ущільнений» геній Моцарта відзначив даний стилістичний злам у протилежному монументальності оперних-ораторіальних форм жанровому зрізі пісні. А ця остання органічно представляє для клавіру фортепіанну сторону звучань, в яких сходилися полярності стилістичних тяжінь композитора.
Порівняльний аналіз камерно-вокальних авторських моцартових творів з фрагментами мес, опер, ораторій, виконуваних в концертних умовах під фортепіано, дозволяє зробити ряд висновків про істотність символіки клавіру в спадщині Моцарта:

В рамках пісенного жанру, що демонструє концентровану камерність, знаходимо у фортепіанній партії клавіру стилістично багату палітру проявів клавіру від спінета, клавікорда (див., наприклад, пісню «Туга за весною») до художнього втілення оркестрально-фортепіанного звучання в монолозі (пісня «Як Луїза спалювала листи свого невірного коханого»).
Практика оркестральних відображень в клавірі музики, як тої, що супроводжує в концертах звучання оперних і ораторіальних номерів, вказує на зв'язок її виразності з масштабністю ідеї твору, заохочуючи бетховеніанську і навіть лістіанську фактуру в концертмейстерському поданні концертних арій, корегованої, все ж сучасними умовами камерності їх сприйняття.
Концертмейстерська практика С. Ріхтера, велич творчого шляху котрого, силою обставин, склалася в концертмейстерських штудіях Одеського оперного театру, засвідчує легкість включення його в моцартовський репертуар при базисності фортепіанного мислення «а la Бетховен» та ін.
Забута практика фортепіанного виконання оперних і ораторіальних творів Моцарта в перекладенні Кліндвордта представляється цінним чинником збереження сприйняття моцартового клавіру в його спиранні на спадщину Ф.Е. Баха і самого І.С. Баха, тобто в сукупності складного фортепіанно-оркестрального викладу монументальних полотен Моцарта.
Символіка клавірного тексту Моцарта в концертному камерно-вокальному поданні фрагментів арій з опер і ораторій, містить високу артистичну гармонію перемикання протилежностей клавірів, в якій камерність є причетною до представництва повноважної оркестральної фактури, яка вимагає багатошарової фортепіанної потужності в представництві цієї оркестральності, минаючи, само собою, динамічний «натиск» заради істотності «величного в малому».

Зіставляючи дані аналізів творів Моцарта в різних жанрах в їх усвідомленні через майстерність піаністаконцертмейстера, можемо констатувати:

Очевидні установки передсимволістського типу в трактуванні звучань клавірів Моцарта, визначених масонською символікою, символікою духовної музики, а також безпосередніми передбаченнями символістів, які формувалися в симбіозі з передромантичним комплексом 1780-х 1790-х рр.
Вишукана поетика, тобто майстерність метафори творів Моцарта, що сполучала смислові якості езотеричних, церковних, архетипових в цілому символів з актуальною стилістикою клавіру-фортепіано, народжує стилістичну різноплановість партії клавіру всередині пісенного жанру, а також в зіставленні цього останнього з сольними творами для клавіру.
Символічне навантаження партії клавіру у разі виконань оперних і ораторіальних творів Моцарта як окремих концертних номерів під фортепіано, коли клавірність покликана зазначати оркестральність, причому оркестральність різних стильових витоків (від Баха, Генделя, від Глюка і т.д.), що, в цілому, поступалася масою впливу” оркестральності-оперності ХІХ ст.
Символізування смислових складових клавірного тексту, написаного самим композитором в межах пісенного жанру, або перекладеного для клавіру оркестральних і ораторіальних побудов іншими музикантами, виводить на стилістичні полярності подання клавіру в різноманітності клавіру моцартового рококо фортепіанного моцартового драматизму, і, природно, пом'якшення цих форм, а також прояв «квазізаперечень» моцартових же стильових принципів (див. «бетховеніанський прорив» фактури Моцарта в поданні фрагментів мес сmoll, Cdur, які своєрідно сконцентровані в перекладенні «Реквієму» для фортепіано).

Дані загальні висновки, побудовані на узагальненнях сучасної літератури і попередніх аналізів сольних творів Моцарта для клавіру, зумовили наш підхід до камерно-вокальних композицій Моцарта в аспекті їх звучання у фортепіанному перекладенні оркестрової фактури, як це реально представлене в концертній практиці з фрагментами і навіть цілим оперних, ораторіальних творів. Фортепіанне представництво творів Моцарта виявляє складну градацію стильових проявів, однією стороною яких виступає німецька, віденська монументальність, підготовлена традицією бароко і технікою принципової риторичної складності виразу Високого, а на іншому полюсі вишукана «камерність», створена природністю «перетікання» рококо та сентименталізму у мініатюризм світобачення «бідермайєра».
Бачення постбетховенської грандіозності не чуже Моцарту і такими є виходи фортепіанних-оркестрових звучань в презентації масштабних жанрів, зрозуміло, з поправкою на відносність цієї масштабності у порівнянні із оперністю-оркестральністю ХІХ ст. Мініатюризм стилю клавіру з опорою на італійську клавесинно-чембальну школу також органічні для автора «Уявної простачки». За всіма цими перепадами «грандіозності та вищої витонченості» убачаються установки напередсимволізм: парадоксальність у стильово-жанровому відношенні творів останніх років життя Моцарта і його «Чарівної флейти», перш за все, виявляє сутнісність вказаної підоснови мислення-творчості.
У фортепіанному звучанні композицій Моцарта існує стильовий континуум клавірності-клавесинності, але в обов'язковості сполучення з етапами таких ритмічно повторюваних з'єднань з масштабністю оркестрального мислення. Останнє склало атрибут Віденського стилю, втіливши в ньому звуковий образ грандіозного наростання форми і маси, поза яким не мислилася динаміка життєва діалектика німецького культурного світу, з котрим сполучав свою творчість Моцарт. В апогеї творчості він усвідомив власну причетність до наслідування німецького бароко як органічного втілення національної ідеї та перспективи подальшого ствердження музичного мистецтва у якості художньо самодостатньої сфери.
Найважливіше завдання, яке вирішене в дисертаційному дослідженні, складає узагальнення даних про символіку партії клавіру в камерно-вокальному виконанні творів В.Моцарта, в першу чергу пісень і арій, оперних і церковних, наближених до даного жанру як осереддя установок передсимволістів у автора «Чарівної флейти». Зважаючи на відносну, у порівнянні із ХІХ-ХХ ст., скромність об’ємів звукової маси оркестральних та хорово-вокальних виступів в композиціях Моцарта, вказуємо напевну тенденцію камерності, особливо в разі фортепіанного виконання інструментальних партій, при тому що фортепіанна фактура насичена образами оркестрової та ораторіально-хорової грандіозності. Вказана «помежовність» камерності та «масштабності площі» бетховенського та постбетховенського мистецтва у композиціях Моцарта втілює «передсимволізм»як пошук «третього шляху» в мистецтві, заявленого символізмом як таким.