Капшук Юлія Сергіївна Середні навчальні заклади Полтав­ської губернії другої половини XIX - початку XX ст.: розвиток мережі та особливості функціонування

brief description

Капшук Юлія Сергіївна, аспірант ДВНЗ «Переяслав- Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»: «Середні навчальні заклади Полтав­ської губернії другої половини XIX - початку XX ст.: розвиток мережі та особливості функціонування» (07.00.01 - історія України). Спецрада Д 27.053.01 у ДВНЗ «Переяслав-Хмель- ницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ імені ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»
На правах рукопису
КАПШУК ЮЛІЯ СЕРГІЇВНА
УДК 94:373] (477.41) "185/190" (043)
СЕРЕДНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.: РОЗВИТОК МЕРЕЖІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ
07.00.01 - історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
історичних наук
Науковий керівник:
Шевчук Василь Петрович, доктор історичних наук, професор
Переяслав-Хмельницький - 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДИ 10
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан наукової розробки теми 10
1.2. Джерельна база та методи дослідження 30
РОЗДІЛ 2. ЗАСНУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ 43 ЗАКЛАДІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Правові засади заснування начальних закладів у Лівобережній 43
Україні
2.2. Розвиток середніх навчальних закладів в Полтавської губернії, їх 60
типи та ресурси утримання
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ УЧНІВ 115
СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
3.1. Формування складу вчителів та вихованців середніх навчальних 115 закладів
3.2. Пріорітети у навчанні вихованців середніх навчальних закладів 134
3.3. Особливості виховання учнів залежно від типу навчального 166
закладу
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 192
ДОДАТКИ 234

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукове завдання, яке полягає в узагальненні досвіду відкриття та діяльності середніх навчальних закладів освіти Полтавської губернії, що функціонували у другій половині ХІХ - початку ХХ століття та готували своїх вихованців до практичної діяльності або ж продовження навчання у вищих освітніх установах.
Основними науковими та практичними результатами дисертаційної роботи є такі:
1. Аналіз історіографії засвідчив, що історія середніх навчальних закладів Полтавської губернії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не була предметом спеціального, комплексного дослідження. Дореволюційні автори переважно захищали офіційну освітянську політику царату, а їхні праці не містили критичних підходів, хоча наводився значний фактичний матеріал. Радянська історіографія дореволюційної України висвітлювала відповідну проблематику з класових позицій, із переважанням ідеології над науковим аналізом. Новітня вітчизняна історіографія розглядає діяльність тогочасних навчальних закладів з позиції загальнолюдських цінностей, україноцентризму, відмови від радянських стереотипів в оцінці освітянської сфери минулого.
Використання видового принципу, в поєднанні із врахуванням специфіки теми, дозволило визначити джерельну базу дослідження, охарактеризувати комплекс законодавчих та нормативних документів урядового, міністерського, окружного та губернського рівнів. Залучене при написанні дисертації різноманіття цих матеріалів забезпечило різновекторну перевірку ступеню достовірності фактів, сприяло посиленню наукової об’єктивності та досягненню поставленої мети. Виконанню окреслених завдань сприяла обрана система методологічних принципів та підходів, яка надала дисертації логічно завершеної форми та забезпечила наукову достовірність результатів дослідження.
2. Встановлено правові засади функціонування системи середньої освіти у Полтавській губернії, які були характерними і для інших регіонів
Лівобережної України: ініціаторами її розвитку виступали земства, станові органи та окремі приватні особи. Остаточне рішення, з урахуванням наявності коштів та приміщення, приймало керівництво навчального округу. Особливості діяльності середніх навчальних закладів визначалися Міністерством народної освіти, їх Статутами, відповідними циркулярами та постановами.
Виявлено, що відкриттю та функціонуванню освітніх установ Полтавщини сприяли доброчинці, які займали різні посади у керівній ієрархії повітів, а також частина заможних людей. Дбали про відкриття закладів освіти та надавали фінансову підтримку, зокрема у місті Переяславі, тогочасний голова міської думи І. Холодний, керівник переяславського земства В. Гамалія, родина повітового предводителя дворянства О. Горчакова. У Лубенському повіті кошти на розвиток освіти виділяли поміщик П. Милорадович, надвірний радник П. Мизевський; у Полтавському повіті навчальні заклади опікали дворянин П. Величко, архієрей Іван, архімандрит Хрестовоздвиженського монастиря Феодосій (Стефанський), граф В. Кочубей, поет і перекладач М. Гнєдич. Заклади освіти у Пирятинському повіті фінансово підтримував землевласник Г. Вишневський.
Проведена царським урядом в середині ХІХ ст. реформа помітно відкрила шлях до середньої ОСВІТИ ширшим верствам суспільства, актуалізувала здобуття вищої освіти. Середня освіта реформувалася на основі Статуту 1864 р.: створювалися класичні та реальні, чоловічі й жіночі гімназії. Однак реформа не запрацювала повною мірою, оскільки відчувався дефіцит коштів і педагогічних кадрів. При цьому селянство мало обмежені фінансові можливості для отримання освіти, а профільне міністерство з кінця 1860-х рр. стало на шлях централізації та посилення контролю. Апогеєм цієї політики став сумнозвісний циркуляр про «кухарчиних дітей» 1887 р., згідно з яким заборонялося зараховувати до гімназій дітей з малозабезпечених селянських родин, дрібних торговців, прислуги, а також збільшувалася плата за навчання.
3. З’ясовано, що в Полтавській губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. функціонували такі типи навчальних закладів: духовні (духовні та єпархіальних училища, семінарії); приватні (гімназії, прогімназії, пансіони); імператриці Марії (Маріїнська гімназія та Інститут шляхетних дівчат); державні (міністерські; гімназії, училища). Серед відкритих у досліджувані роки середніх начальних закладів і тих, що функціонували у той час, переважали гімназії.
Станом на 1916 р. у Полтавській губернії було 34 гімназії та училища різного профілю: 5 реальних (у Полтаві, Кременчуці, Лохвиці, Ромнах, Хоролі), 6 комерційних (у Полтаві, Кобеляках, Кременчуці, Лохвиці, Переяславі, Ромнах), 4 духовних училища (у Полтаві, Переяславі, Ромнах, Лубнах) та семінарія в Полтаві. Приватних гімназій та прогімназій налічувалося 56 %. Серед усіх середніх навчальних закладів найменше було освітніх установ Міністерства народної освіти, які становили 18 % від загальної кількості. У ці ж роки функціонувала гімназія Відомства закладів імператриці Марії, а також інститут шляхетних дівчат та кадетський корпус, які діяли в м. Полтава. У другій половині ХІХ ст. популярність пансіонів знижується через відкриття жіночих гімназій, прогімназій та інститутів. У 1890-х - 1900-х рр. збільшилася кількість приватних закладів освіти. Створювалися та реорганізовувалися єпархіальні училища, що свідчило про вдосконалення духовної освіти та її розширення. Характерними ознаками закладів був напівзакритий характер навчання та виховання, відносно низька плата за навчання. У досліджуваний період відбувається активний процес поширення мережі середніх жіночих закладів яких на Полтавщині нараховувалося 42 %.
4. Виявлено, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. помітно посилилися вимоги при доборі викладачів для роботи в середніх навчальних закладах. Перевага надавалася професійним та особистим якостям викладача, враховувалася їх фахова освіта, моральні якості, а також політична благонадійність. До педагогічної діяльності у гімназіях допускалися особи, які закінчили вчительські інститути, духовні семінарії, вищі жіночі курси, гімназії, інститути шляхетних дівчат. У духовних, повітових, єпархіальних училищах педагогічний склад мав переважно семінарську освіту. У військових навчальних закладах викладачами працювали переважно особи з університетською освітою та досвідом роботи в класичних гімназіях, а також колишні офіцери.
Викладачами у навчальних закладах Полтавщини працювали талановиті педагоги, відомі діячі науки і культури, громадські активісти. Автор багатьох наукових праць І. Павловський викладав історію у Полтавському кадетському корпусі; редактор газети «Полтавські губернські відомості» П. Бодянський працював викладачем у Полтавському дівочому інституті та кадетському корпусі; відомий художник-портретист І. Зайцев працював інспектором у Полтавському інституті шляхетних дівчат; письменник П. Гулак-Артемовський керував навчальною частиною у Полтавському інституті шляхетних дівчат; видатний чеський педагог і композитор А. Єдлічка викладав гру на фортепіано в інституті шляхетних дівчат в Полтаві.
У середніх навчальних закладах Полтавщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. навчалися учні, які з часом стали відомими в Україні та за її межами. Вихованець Переяславської чоловічої гімназії С. Малашенко - доктор технічних наук, автор багатьох винаходів із механіки. Прилуцьку чоловічу гімназію закінчили: Г. Вороний, який став відомим математиком, членом - кореспондентом Петербурзької академії наук, професором Варшавського університету; С. Маслов, член-кореспондент АН УРСР, доктор філологічних наук, професор Київського університету; Л. Ревуцький, видатний композитор, академік АН УРСР, тощо. У Лубенській гімназії навчалися О. Шліхтер (відомий економіст), В. Шемет (активний член Братства тарасівців, співзасновник Української народної партії) та ін.
Встановлено, що у середніх навчальних закладах освіти Полтавської губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. спостерігалася тенденція зростання кількості учнів. У Полтавському інституті шляхетних дівчат у 1860 р. навчалося - 172, у 1910 р. - 209 учениць; у Полтавському жіночому
єпархіальному училищі у 1868 р. налічувалося 185 учениць, у 1886 р. - 270, у 1890 р. - 276, у 1895 р. - 385, 1896 р. - 441 учениць; у чоловічій Переяславській гімназії опановувало освіту: у 1907 р. - 262, 1909 р. - 298 осіб. Зростав потяг до навчання у тих установах, які надавали учням середню освіту та можливість після її закінчення вступати до вищих навчальних закладів. Аналіз складу вихованців середніх навчальних закладів показав, що вони репрезентували дітей різних верств соціуму, але переважали представники заможних станів: поміщиків, купців, духівництва. Серед вихованців у духовних освітніх установах переважали діти з родин духовенства.
5. З’ясовано, що в середніх навчальних закладах учні вивчали різнопрофільні предмети, передусім Закон Божий, загальну історію, законознавство, загальну географію, природознавство, фізику, математику, російську мову та літературу, латинську, грецьку, французьку, англійську та німецьку мови. У жіночих навчальних закладах зусилля учнів зосереджувалися на вивченні іноземних мов (французької та німецької). У військових освітніх установах особлива увага приділялася математичним наукам, гімнастиці, російській словесності та іноземним мовам. За своїм змістом духовна освіта мала релігійно-гуманітарний характер. Дисципліни, що вивчалися в середніх навчальних закладах, були просякнуті ідеями самодержавства, православ’я і народності. У вихованців формували релігійний світогляд як систему поглядів і уявлень, що мали відображати ставлення людини до реальності, життєву позицію особистості й ціннісні орієнтації.
Аналіз показав, що діяльність середніх навчальних закладів освіти Полтавської губернії, як і загалом Лівобережної України, будувалася за російським зразком, що проявлявся у відповідній мові викладання, використанні загальноросійських підручників, організації навчання та виховання на засадах самодержавства, православної релігії та «великоруської народності». Керівництво навчальних закладів Полтавщини було зобов’язане сприяти запровадженню царського циркуляру від 1863 р. та Емського указу 1876 р., які обмежували використання української мови, зокрема й у школах.
Головними заходами морально-виховного впливу на вихованців було читання та пояснення законовчителем Євангелія, відвідування богослужінь. З виховною метою проводилися розважальні вечори (читання поетичних творів, хоровий спів, виконання музичних п’єс, танці, вистави тощо). Учителі обирали доцільні методи та прийоми викладання, спрямовані на виховання особистості, яка вміла б самостійно працювати із додатковими матеріалами. Педагоги творчо підходили до використання навчальних програм, за необхідності доповнювали їх або скорочували, надаючи перевагу окремим предметам, які вважали кращим засобом для розвитку розумових здібностей учнів. Позитивними особливостями у навчанні були систематичність і послідовність викладання, широке використання наочності.
Отже, аналіз широкого масиву джерельних матеріалів та історіографії дозволяє стверджувати про поєднання двох основоположних тенденцій в розвитку мережі та функціонуванні середніх навчальних закладів Полтавської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. По-перше, це прагнення центральної виконавчої влади контролювати процес створення освітніх установ та обмежувати форми і методи поширення знань серед населення; а по-друге - особливо активна участь (фінансова, організаційна, управлінська) місцевих органів самоврядування та представників тутешніх козацько-старшинських родів (Гамаліїв, Капністів, Кочубеїв, Лукашевичів, Милорадовичів, Скоропадських, Старицьких та ін.) у процесі культурно-освітнього розвитку регіону