Катигробова Ольга Валеріївна. Інституціоналізація інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації

brief description

Катигробова Ольга Валеріївна. Інституціоналізація інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації : Дис... канд. наук: 08.00.01 2009

Катигробова Ольга Валеріївна. Інституціоналізація інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 Економічна теорія та історія економічної думки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних аспектів інституціоналізації інноваційного розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації. Розглянуто сутність інноваційних процесів, особливості їх ґенези в концепціях теорії інновацій та в інституціональній економічній теорії. Обґрунтовано тенденції і закономірності інституціоналізації інноваційної сфери, визначено зміст інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку і запропоновано стратегічні напрями вдосконалення реалізації інноваційної політики.
Проаналізовано інституціональні проблеми регуляторної діяльності держави, розглянуто інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України. Розроблено модель інноваційного розвитку економіки, шляхом побудови економіко-математичної моделі визначено вплив інституційних чинників інноваційного розвитку на темп росту валового внутрішнього продукту.

Проведене дослідження дозволило сформувати висновки, які відображають вирішення нового наукового завдання, що полягає у розробці теоретико-методологічних засад процесу інституціоналізації сфери інновацій та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо формування інституційного механізму моделі інноваційного розвитку економіки.

Основою побудови в державі сучасного суспільства, спрямованого на забезпечення безперервного нарощування знань та підвищення конкурентоспроможності національної економіки, є інновації. Доведено, що важливим недоліком дослідження еволюції інноваційних процесів стала відсутність системного принципу та зосередження тільки на окремих аспектах функціонування інновацій. Поглиблення основ систематизації теорії інновацій вимагає розширення підходів до вивчення інновацій за різними ознаками. Хронологічний аспект забезпечує відстеження часової послідовності теорій, об’єкт дослідження визначає особливості підходів до визначення інновацій, причина появи висвітлює мотив виникнення новації, а роль пояснює основне призначення та функції інновацій у стимулюванні прогресу економічної системи.
Розмежування понять інституції” та інститут” дозволило обґрунтувати складові інституційної системи, що обумовлюють особливості інноваційних процесів, з точки зору їх економічної природи та здатності до змін. Визначено, що інституції віддзеркалюють систему динамічних суспільно-економічних відносин у сфері інноваційного розвитку, яка охоплює взаємодію формальних та неформальних норм і правил поведінки суб’єктів інноваційної діяльності. Виконуючи функцію регулятора суспільних явищ, інституції контролюють відносини у межах інноваційного процесу шляхом формування механізму вирішення конфліктів між суб’єктами і забезпечують ефективність інституційної надбудови суспільства. Доведено, що інститут поняття ширшого змісту, що визначає сталі економічні явища і процеси у сфері інноваційного розвитку та характеризує суб’єкта-носія соціально-економічних відносин.
Обґрунтовано, формування ефективних виробничо-технологічної та фінансової систем, системи спеціалізованих організацій підтримки і обслуговування підприємств визначає середовище для виробництва інновацій. Дослідження інноваційних моделей економіки, відповідно до перелічених складових, дозволило визначити, що серед порівняльних переваг американської інноваційної моделі провідну роль відіграє побудова технопарків на основі поширення мережевих виробничих систем кластерів. Японська модель передбачає будівництво своєрідних нових міст технополісів, які сприяють збереженню та модернізації вітчизняного виробництва шляхом використання потенціалу вже існуючих наукових установ. Перевагою змішаної інноваційної моделі у країнах Західної Європи є створення інститутів інфраструктури на основі капіталу великих компаній і підтримки держави при зростанні ролі малого і середнього бізнесу.
Розвиток сучасної економіки забезпечується безперервним формуванням нових організаційних структур і інститутів ринкової макроекономіки. Доказано, що процес інституціоналізації є певним вмонтованим механізмом балансування всієї системи з метою уникнення нераціонального впливу між інституційними суб’єктами. Інституціоналізація відображає перетворення соціальних намірів у норму та формування засад економічної взаємодії шляхом їх впровадження за допомогою владних інституцій на основі засобів правового, економічного і політичного регулювання. Охоплюючи управління інноваційною сферою з економічної, організаційної, нормативної, технологічної та соціокультурної позицій, інституціоналізація сприяє створенню комплексної системи розвитку економіки на якісно новому рівні та підвищенню конкурентоспроможності на світовому ринку.
Обґрунтовано, основою побудови суспільства в умовах посилення міжнародних конкурентних відносин є подолання суперечностей інноваційного розвитку, викликаних дією неефективних інституцій. Наявність певних об’єктивних системних перешкод призводить до руйнування цілісності інноваційного процесу, з наступним уповільненням та занепадом його складових. Інституційні зміни передбачають безперервний процес кількісно-якісних і сутнісних перетворень та формування притаманних ринковій економічній системі соціальних і економічних інституцій. Така трансформація включає сукупність правових, економічних і технологічних змін, спрямованих на створення ефективної інституційно-ринкової системи суспільства на засадах інноваційного розвитку, що досягається та вимірюється поширеністю інноваційних процесів у наукомістких та високотехнологічних галузях економіки.

Розбудова національної інноваційної системи України передбачає оптимальну цілісність та адаптацію її інституційних умов до рівня глобальної інноваційної системи. Визначено, що в таких умовах важливого значення набувають гармонізація інноваційного законодавства, становлення фінансових інституцій інноваційної реструктуризації економіки, розвиток інфраструктури підтримки інноваційного процесу, що позитивно впливатиме на зародження і реалізацію кластерів радикальних інновацій та подолання основних інституційних перешкод у сфері інноваційного розвитку. Чинниками високої ефективності інституційного механізму формування національної інноваційної системи є діюча система державної підтримки інноваційного процесу, поширення різноманітних форм та джерел фінансування, що забезпечують стимулювання та високу віддачу інноваційного підприємництва в країні.
Прогрес науки, техніки й освіти підносить роль знань, які втілюються у розвиток людини і засобів виробництва. Доведено, що в епоху становлення інформаційного суспільства здатність економіки до ефективних якісних і структурних зрушень безпосередньо закладено в людині, яка є головною продуктивною силою і чинником розвитку. Наявність висококваліфікованого, освіченого, впродовж життя оновлюваного інтелектуального капіталу визначає рівень піднесення економіки в умовах інституційних змін. З’ясовано, інвестиції у людський капітал сприяють примноженню знань, що є джерелом нових ідей, поглядів, призводить до зростання продуктивності капіталу і становлення основ постіндустріального суспільства.
Посилення конкуренції на світових ринках, відкритість української економіки та об’єктивність здійснення інституційних змін виставляють вимоги щодо становлення моделі інноваційного розвитку на основі посилення впливу інституційних чинників національної інноваційної системи на економічне зростання. Це передбачає формування таких відносин між державою, науковцями та суб’єктами господарювання, які стимулюють постійне оновлення та впровадження результатів наукових досліджень в усі сфери діяльності суспільства. На основі економіко-математичного моделювання визначено, що Україна має реальні шанси збільшення рівня інноваційності економіки. Модель дає однозначну відповідь на питання про вирішальну роль збільшення фінансування наукових та науково-технічних робіт та зростання питомої ваги експорту товарів високого ступеня переробки.

Застосування рекомендованих у дисертації заходів і принципів сприятиме удосконаленню процесу інституціоналізації інноваційного розвитку в Україні. Результати проведеного дослідження створюють поле для подальших наукових пошуків, оскільки необхідність модернізації економіки на основі побудови якісно нових інституцій вимагає постійного реагування на виклики сучасності шляхом вироблення нових інноваційних ідей.