Кінаш Максим Миколайович. Адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції

brief description

Кінаш Максим Миколайович. Адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07, Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. - Дніпропетровськ, 2015.- 207 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

КІНАШ МАКСИМ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 342.95

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ З ІНШИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ ЩОДО ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Книш Валентин Іванович,
кандидат юридичних наук, доцент

Харків – 2015

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень …………………………………...................... 4

ВСТУП ………………………………………………………………………… 5

Розділ 1. КОРУПЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВООХОРОННОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ………………. 13
1.1. Поняття та соціальна сутність корупції ……………………………….. 13
1.2. Протидія корупції як функція органів внутрішніх справ …………….. 31
1.3. Правова сутність механізму
протидії корупції органами внутрішніх справ …………………........... 58
Висновки до розділу 1 …………………………………………………….…. 77

Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ ……………………………….. 80
2.1. Поняття та особливості взаємодії органів внутрішніх справ
з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції ………. 80
2.2. Адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ
з іншими органами державної влади щодо протидії корупції……….. 98
2.3. Адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх
справ з громадськістю щодо протидії корупції ……….......................... 116
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………….. 129

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
З ІНШИМИ СУБ’ЄКТАМИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ ……………. 131
3.1. Імплементація у вітчизняне законодавство міжнародного досвіду взаємодії органів внутрішніх справ з правоохоронними органами
щодо протидії корупції …………………………………………………. 131
3.2. Основні протиріччя, напрями та способи вдосконалення
правового регулювання взаємодії органів внутрішніх справ
з іншими суб'єктами протидії корупції ………………………………… 148
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………… 165

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………........ 168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………….. 174

ДОДАТОК ……………………………………………………………………. 205

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БНОН  управління (відділи, відділення) по боротьбі з незаконним обігом наркотичних речовин МВС України
ДБОЗ  Департамент по боротьбі з організованою злочинністю МВС України
ДВБ  Департамент внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України
ДДУПВП  Державний департамент України з питань виконання покарань
ДМС  Державна митна служба України
ДФС  Державна фіскальна служба
ДСБЕЗ  Державна служба боротьби з економічною злочинністю МВС України
ЄС  Європейський Союз
КК України  Кримінальний кодекс України
МВС  Міністерство внутрішніх справ
НКБК  Національний комітет по боротьбі з корупцією
РНБОУ  Рада національної безпеки і оборони України
УБОЗ  Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність протидії корупції в нашій країні вже давно визнана всіма структурами державної влади. Однією з найважливіших причин їх уваги до проблеми корупції є те, що вона істотно знижує ефективність державного управління, приносить великі втрати бюджетам усіх рівнів, знижує темпи економічного розвитку нашої країни і можливості зростання добробуту більшості українських громадян, сприяє зростанню рівня злочинності.
Прийняття основоположних документів у сфері протидії корупції свідчить, що в Україні в основному сформовано правову й організаційну основи протидії корупції, тоді як ефективність заходів, що вживаються, залишається недостатньою. Корупція, будучи неминучим наслідком надлишкового адміністрування з боку держави, насамперед місцевих органів виконавчої влади, як і раніше серйозно ускладнює нормальне функціонування всіх суспільних механізмів, перешкоджає проведенню соціальних реформ і підвищенню ефективності національної економіки, викликає в українському суспільстві серйозну тривогу й недовіру до державних інститутів, створює негативний імідж України на міжнародній арені й правомірно розглядається як одна із загроз безпеці держави.
У 2014 році для України цей показник склав 2,5 пункту порівняно з 2,6 в 2013 році. У зведеному рейтингу «Transparency International» Україна за рівнем сприйняття корупції перебуває на 142 місці з 175. На одному рівні з Україною перебувають такі країни, як Камерун і Уганда. У 2013 році Україна посідала 144 місце.
Наведені факти визначають особливу актуальність теми дослідження. З урахуванням викладеного виникла теоретична і практична необхідність переосмислення накопиченого досвіду й аналізу законодавчого регулювання, а також практики реалізації органами виконавчої влади, у тому числі органами внутрішніх справ, заходів, спрямованих на протидію корупції на сучасному етапі розвитку України.
Таким чином, в Україні виникли передумови для вдосконалення законодавства, що регулює засади взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами, де були б чітко прописані норми, що визначають методи, засоби та межі протидії корупції цими суб’єктами. Усе це свідчить про актуальність, багатогранність і складність проблеми адміністративно-правових засад взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції, а тому й обумовило вибір теми дисертації.
Проблемні питання протидії корупції були предметом наукових досліджень С.М. Алфьорова, В.Б. Авер’янова, Р.Г. Аксьонова, Л.І. Аркуші, О.М. Бандурки, М.Ю. Бездольного, М.М. Биргеу, Ю.П. Битяка, М.В. Буроменського, А.Ф. Волобуєва, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, С.М. Гусарова, С.М. Дерев’янка, І.А. Дьоміна, В.В. Дурдинця, К.К. Єрмакова, Д.Г. Заброди, А.В. Загорного, А.П. Закалюка, Є.В. Зозулі, С.В. Ківалова, С.М. Іншакова, О.Г. Кальмана, М.І. Камлика, І.П. Козаченка, А.Т. Комзюка, М.В. Корнієнка, Я.Ю. Кондратьєва, О.В. Копана, О.М. Литвака, М.І. Мельника, Є.В. Невмержицького, О.В. Негодченка, М.О. Потебенька, В.І. Олефіра, О.П. Рябченко та інших науковців, в працях яких достатньо висвітлено питання правових засад протидії корупції, статусу державних службовців, взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами боротьби з корупцією. Проте аналіз форм, методів і засад взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією як видової складової вітчизняної юридичної практики в науковій літературі надається лише фрагментарно та не охоплює реалії сьогодення. У зв’язку з цим залишаються не вирішеними питання системного підходу до розв’язання проблеми зміцнення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції.
Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлюється як її науковою неопрацьованістю в умовах євроінтеграції, так і великою практичною значущістю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 31 Додатку 2, п. 2 Додатку 4 та п. 108 Додатку 6 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2010 № 347, пп. 6.13, 13.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2011-2014 років, затверджених вченою радою університету 27 грудня 2010 року (протокол № 10), а також комплексної науково-дослідної теми Харківського національного університету внутрішніх справ «Правоохоронна функція української держави» (державна реєстрація № 0113U00819).
Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 22 квітня 2011 року (протокол № 4).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу існуючих наукових підходів, а також чинного законодавства України і практики його реалізації визначити сутність та особливості взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції, а також шляхи її вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації були поставлені такі основні задачі:
 розкрити соціальну сутність, поняття і значення корупції;
 сформулювати авторське визначення протидії корупції як функції органів внутрішніх справ;
 встановити сутність та особливості взаємодії суб’єктів протидії корупції в Україні, визначити межі, зміст і форми окресленої взаємодії;
 з’ясувати особливості механізму протидії корупції органами внутрішніх справ;
 визначити основну мету та принципи взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами протидії корупції;
 охарактеризувати адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ та громадських організацій у протидії корупції;
 окреслити динаміку організації взаємодії органів внутрішніх справ з іншими органами державної влади щодо протидії корупції;
 розробити пропозиції щодо вдосконалення правових засад організації міжнародного співробітництва у сфері боротьби з корупцією.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії корупції в Україні.
Предметом дослідження є адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлене системним підходом, що дозволяє досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз засад взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції. У дослідженні використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи. Методи класифікації й групування, системно-функціональний та системно-структурний методи використано з метою визначення методів та принципів взаємодії в протидії корупції, а також розмежування компетенції правоохоронних органів у зазначеній сфері (підрозділи 2.2, 2.3). Застосування порівняльно-правового методу надало можливість дослідити норми законодавчих та інших нормативно-правових актів, виявити їх недоліки, уточнити зміст і значення протидії корупції органами внутрішніх справ (підрозділи 1.1-1.3, 2.1). Тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним методом наукового пізнання послужило методологічною основою для формулювання пропозицій з удосконалення ефективності механізмів міжнародної взаємодії у сфері боротьби з корупцією (підрозділ 3.2). Документальний та статистичний методи дозволили визначити прогалини як в організаційному, так і правовому забезпеченні взаємодії органів внутрішніх справ з органами державної влади та громадськими організаціями (підрозділи 3.1, 3.2).
Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці фахівців у галузі філософії, теорії управління, загальної теорії держави і права, адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, що визначають адміністративно-правові засади взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції.
Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів щодо протидії корупції, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали. Розглянуто результати дослідження «Барометр Світової Корупції» (Global Corruption Barometer), яке проводить Міжнародний дослідницький центр Gallup International Association. Це дослідження тривало з літа 2012 до зими 2013, й охопило більше 114 000 осіб у 107 країнах. В Україні результати представляє «Transparency International Ukraine» спільно із Інформаційною Агенцією «ЛІГА Бізнесінформ», опитування тривало з 9 по 17 серпня, під час нього було опитано 1000 осіб.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права комплексних досліджень адміністративно-правових засад взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
уперше:
 сформульовано поняття взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції, під якою запропоновано розуміти спільну взаємообумовлену діяльність двох і більше органів, служб, відомств, що передбачає поєднання процесуальних та оперативно-розшукових дій, які здійснюються кожним із них у межах наданих їм законом повноважень;
 доведено, що провідне місце в організації протидії корупції посідає саме інститут взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами, державними органами і громадськістю;
удосконалено:
 розуміння сутності правового механізму протидії корупції органами внутрішніх справ крізь призму таких особливостей її правового регулювання: пріоритетність підзаконних, відомчих нормативно-правових актів; другорядність державно-правової ролі правоохоронних органів, органів міліції у протидії корупції; істотні множинні й різнорідні протиріччя нормативно-правових актів, що регулюють цей механізм, та ін.;
 комплекс заходів політичного, організаційного, економічного, правового та ідеологічного характеру, спрямованих на ефективну взаємодію органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами. Серед них визначено такі: підвищення матеріального добробуту державних службовців, особливо працівників правоохоронних органів, покликаних боротися з цим негативним явищем; формування негативного ставлення громадян до проявів корупції; підвищення професіоналізму працівників правоохоронних органів; при призначенні на посаду державного службовця, особливо високого рангу, слід більше приділяти увагу таким якостям, як моральна стійкість, чесність, непідкупність; забезпечення дієвого контролю за доходами державних службовців і законністю їхньої діяльності; створення реального ринкового середовища, що передбачає лібералізацію економіки, зниження податкового тиску на виробника товарів і послуг; забезпечення принципу невідворотності відповідальності й покарання за корупційні правопорушення; запровадження ефективного порядку конфіскації злочинних доходів і придбаного майна;
дістало подальшого розвитку:
 теоретичні підходи до створення комплексної правової бази для ефективного впливу на координацію взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції;
 положення щодо нагальної необхідності на шляху до євроінтеграції якнайшвидше імплементувати європейські стандарти у сфері протидії корупції у взаємовідносини між органами внутрішніх справ та іншими суб’єктами протидії корупції в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичний, так і практичний інтерес у:
 науково-дослідній сфері – як основа для подальшої розробки проблем адміністративно-правових засад взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції;
 правотворчості – сформульовано пропозиції щодо оптимізації системи чинного адміністративного законодавства, яке регулює взаємодію між суб’єктами протидії корупції;
 правозастосовчій сфері – для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ (акт впровадження ГУМВС України в Харківській області, 2015 р.);
 навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження є особливо корисними для новопризначених на посаду керівників під час проведення занять з первинної професійної підготовки, а також для викладання курсів «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність ОВС» та спеціального курсу «Організаційно-правові засади запобігання та протидії корупції» у вищих навчальних закладах системи МВС України (акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ, 2015 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичних конференціях: «Досягнення, актуальні проблеми та перспективи соціально-гуманітарних наук» (Одеса, 2012), «Сучасний стан розвитку юридичної науки» (Харків, 2012).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у восьми наукових працях, серед яких шість наукових статей, опублікованих у фахових виданнях України та іноземних держав, та дві тези доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – визначення сутності та особливостей взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції, а також шляхів її вдосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них такі.
1. Розкрито соціальну сутність, поняття і значення корупції. Сутність корупції полягає у тому, що корупція – одне з найбільш суспільно небезпечних діянь. Її негативний вплив проявляється в тому, що вона як вірус проникає в будь-які сфери суспільного життя (економічну, соціальну політичну та ін.) та, зародивши осередок інфекції, призводить до криміналізації усієї сфери, встановлює квоту недовіри суспільства до державно-владних структур, внаслідок чого втрачається контроль над соціально-політичною атмосферою держави, що тягне за собою поступову деградацію державності, демократичних інститутів, підрив довіри до держави й авторитету влади.
Визначено, що для запобігання корупції необхідним є вирішення цілого комплексу заходів політичного, організаційного, економічного, правового та ідеологічного характеру. Серед них слід зазначити такі: підвищення матеріального добробуту державних службовців, особливо працівників правоохоронних органів, покликаних боротися з цим негативним явищем; формування негативного ставлення громадян до проявів корупції; підвищення професіоналізму працівників правоохоронних органів; при призначенні на посаду державного службовця, особливо високого рангу, більше приділяти увагу таким якостям, як моральна стійкість, чесність, непідкупність; забезпечення дієвого контролю за доходами державних службовців і законністю їх діяльності; створення реального ринкового середовища, що передбачає лібералізацію економіки, зниження податкового тиску на виробника товарів і послуг; забезпечення принципу невідворотності відповідальності та покарання за корупційні злочини; запровадження ефективного порядку конфіскації злочинних доходів і придбаного майна.
2. Сформульовано визначення протидії корупції як функції органів внутрішніх справ, під якою запропоновано розуміти систему політико-правових відносин, юридичних норм, ідей, поглядів, що реалізовуються в напрямах, формах і способах діяльності її суб’єктів для запобігання й усунення корупції як об’єкта цієї боротьби.
Доведено, що для органів внутрішніх справ функція боротьби з корупцією реалізується як: певний правовий статус ОВС, органічна складова частина їх правоздатності, дієздатності, правосуб’єктності і юридичної відповідальності; прямий службовий обов’язок; принцип діяльності міліції; напрям цієї діяльності, включаючи її підготовку до боротьби з корупцією; форми, способи і засоби впливу на корупцію; концептуальна установка й істотний елемент соціальної психології і правової ідеології працівників міліції.
3. З’ясовано сутність взаємодії суб’єктів протидії корупції в Україні, під якою слід розуміти спільну взаємообумовлену діяльність двох або більше органів, підрозділів (структурних одиниць), служб, відомств, яка в своєму змісті акумулює процесуальні та оперативно-розшукові дії, що здійснюються кожним із них у межах наданих їм повноважень.
Визначено, що основними завданнями взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами в галузі протидії корупції є: по-перше, виявлення, усунення та запобігання причинам і умовам, що її породжують; по-друге, посилення ролі держави як гаранта безпеки особи і суспільства; по-третє, створення необхідної для цього правової бази й правозастосовчого механізму; зміцнення системи правоохоронних органів, перш за все структур служби внутрішньої безпеки; по-четверте, залучення державних органів у межах їх компетенції до діяльності із запобігання і боротьби з корупцією; по-п'яте, розширення взаємовигідної міжнародної співпраці в правоохоронній сфері.
Доведено, що перерозподіл обов’язків серед працівників міліції, інформування громадськості про хід розслідувань, про виявлені факти корупції також сприяють зміцненню законності в міліції і протидії корупції. При цьому керівництво міліції повинне нести персональну відповідальність за випадки корупції серед підлеглих.
4. З’ясовано особливості механізму протидії корупції органами внутрішніх справ, який виявляється в тому, що правова практика, правозастосовча і правоохоронна діяльність відіграють ключову роль у формуванні правового механізму протидії корупцією і є: базою для виникнення нових та зміцнення вже існуючих правових норм та актів управління з прямою націленістю на протидію корупції; базою для кодифікації та приведення її у відповідність до міжнародних стандартів; абсолютним і водночас відносним критерієм, що визначає характер, соціальну суть, спрямованість та роль правового механізму протидії корупції, характер, ступінь й механізм його впливу на громадське життя, включаючи саме право, правовідносини, правову практику та юридичну науку.
Встановлено, що змістом механізму протидії органами внутрішніх справ корупції є складна система правових норм і правовідносин, що характеризують напрями, способи, засоби й форми імперативного впливу на суспільні відносини у зазначеній сфері. Головним елементом правового механізму протидії корупції є сукупність суб’єктів та організаційно-правових елементів, що безпосередньо впливають на реалізацію протидії корупції.
5. Визначено основну мету та принципи взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами протидії корупції. Так, основною метою вдосконалення правової основи взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами щодо протидії корупції є зниження її рівня в всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом підвищення ефективності координації діяльності державних органів та інститутів громадського суспільства. Для досягнення цієї мети необхідне виконання таких завдань: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів громадян і суспільства від корупції; вдосконалення нормативної правової бази із запобігання, виявлення та припинення корупційних правопорушень; оптимізація форм, методів і засобів протидії корупції; розширення й активізація міжнародної співпраці України у сфері боротьби з корупцією.
Зазначено, що антикорупційна політика держави передбачає розробку та здійснення різносторонніх і послідовних заходів держави й суспільства для мінімізації причин і умов, що породжують корупцію в різних сферах життя і спонукають державного службовця, працівника правоохоронної структури або військовослужбовця до вчинення корупційних дій. Основні напрями такої політики повинні коректуватися не лише у бік здійснення окремих заходів, але й з урахуванням результатів глибокого аналізу явища корупції, її причин, мотивації корупційної поведінки, серйознішої та об'єктивнішої оцінки прямих і непрямих економічних та інших втрат, загрози національній безпеці країни.
6. Охарактеризовано адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ та громадських організацій у протидії корупції, які проявляються у такому:
а) у визначенні на рівні відомчих нормативно-правових актів заходів щодо підвищення поінформованості суспільства та проведення просвітницьких програм стосовно негативних наслідків корупції;
б) залучення неурядових організацій до співпраці у сфері моніторингу діяльності державного сектору, забезпечення наявності в цих організаціях необхідних методів і навичок для запобігання проявам корупції;
в) розширення співробітництва між правоохоронними органами, органами внутрішніх справ, неурядовими організаціями, незалежними науково-аналітичними центрами в питаннях протидії корупції;
г) затвердження положень, що гарантуватимуть неурядовим організаціям необхідні права для ефективної участі в боротьбі з корупцією, з використанням засобів та заходів впливу, які наявні в органах внутрішніх справ;
д) забезпечення органами внутрішніх справ доступу громадськості до інформації з питань протидії корупції.
Визначено два напрями вдосконалення системи взаємодії громадськості та органів внутрішніх справ. Перший (зовнішній напрям вдосконалення) – створення і діяльність громадських організацій (профспілок, добровільних громадських об’єднань і творчих груп) та волонтерських громадських організацій, основним завданням яких повинно бути сприяння правоохоронним органам при виконанні ними своїх функціональних обов’язків (добровільні народні дружини та ін.). Другий (внутрішній напрям вдосконалення) – створення й функціонування структурних підрозділів громадських організацій безпосередньо в органах внутрішніх справ в таких формах, як третейські суди, ради керівників стажування та ін.
7. Окреслено динаміку організації взаємодії органів внутрішніх справ з іншими органами державної влади щодо протидії корупції, здійснено класифікацію антикорупційних інструментів, що рекомендуються до використання для протидії корупції у державних органах виконавчої влади. При цьому позначені в дисертації механізми протидії корупції в органах виконавчої влади можна класифікувати за такими напрямами:
1) антикорупційні інструменти, призначені для усунення умов, що породжують корупцію: провадження й розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності державних органів з метою мінімізації причин і умов, що породжують корупцію; вдосконалення організації діяльності з розміщення державних замовлень у державних органах виконавчої влади; створення системи заходів додаткового стимулювання для державних службовців, що заміщають корупціогенні посади («компенсаційного пакету»); експертиза «корупціогенності» нормативно-правових актів і їхніх проектів; міжвідомча співпраця в галузі боротьби з корупцією;
2) створення інституційної основи протидії корупції в органах виконавчої влади: створення комісій з дотримання вимог до службової поведінки державних службовців і врегулювання конфлікту інтересів; покладання функцій з протидії корупції на підрозділ з питань державної служби й кадрової політики;
3) зниження ризику від корупційних дій: затвердження переліку посад в органах виконавчої влади, найбільшою мірою схильних до ризику корупції («корупціогенних» посад); впровадження механізмів додаткового внутрішнього контролю.
8. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення правових засад організації міжнародного співробітництва у сфері боротьби з корупцією, а саме на основі міжнародної практики протидії корупції є безліч підходів, як успішних, так і невдалих. У першому випадку може бути створено окремий, наділений розширеними повноваженнями державний орган із протидії корупції, відповідальний за формування антикорупційної політики держави, виконання правоохоронних функцій, співпрацю із структурами громадянського суспільства. На погляд автора, такий підхід буде приречений на невдачу, якщо не буде забезпечений ресурсами, а створений орган – не наділений повноваженнями в обсязі, достатньому для виконання покладених на нього повноважень. Багато країн створюють комісії і комітети, діяльність яких націлені на протидію корупції. Водночас якщо цілі їх діяльності недостатньо чітко сформульовані, не забезпечені відповідними ресурсами, то результати їх діяльності виявляються невідповідними очікуванням. Створення державних інститутів із протидії корупції вельми важливе для розробки відповідних реформ та координації діяльності взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами протидії корупції. Разом з тим функціонування цих інститутів саме по собі не означає проведення реформ в останніх органах влади. У зв’язку з цим необхідним є залучення до цієї роботи різних інститутів влади, де ці реформи мають бути упроваджені.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Темпов Е. И. Коррупция. Происхождение современного понятия / Е. И. Темпов // Актуальные проблемы теории и практики борьбы с организованной преступностью в России : материалы науч.-практ. конф. Вып. 3. – М. : МИ МВД РФ, 1994. – С. 14–15.
2. Бартошек М. Римское право: определения, понятия, терминология / М. Бартошек. – М. : Политиздат, 1989. – 320 с.
3. Савенко И.А. Коррупционные преступления и меры их предупреждения: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – СПб., 2006. – 21 с.
4. Политология : энцикл. слов. – М. : Моск. коммерч. ун-т, 1993. – 431 с.
5. Смоленцев А. В. Правовое чувство: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / А.В. Смоленцев. - Н. Новгород, 1999. – 188 с.
6. Голованова Е. И. Правовые основы борьбы с коррупцией в России в XVI – XIX вв :Историко-правовое исследование: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М.,2002. -25 с
7. Богуш Г. И. Коррупция и международное сотрудничество в борьбе с ней: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М.,2004. – 26 с
8. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Томас Гоббс. – М. : Мысль, 2001 – 123 с.
9. Філософсько-правова інтерпретація корупції як форми девіантної поведінки людини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Р-В. В. Кісіль; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Львів, 2014. - 18 c.
10. Нурутдинов А. З. Гражданское общество в истории политической мысли Европы : от античности до первой трети XIX века / Азат Закитович Нурутдинов // Международный исторический журнал. – 2000. – № 10. – C. 42–56.