Кірик Алла Юріївна Гарантії прав спадкоємців при спадкуванні за заповітом

brief description

Кірик Алла Юріївна, асистентка кафедри міжнародного та
європейського права процесу Хмельницького університету управління
та права імені Леоніда Юзькова, тема дисертації: «Гарантії прав
спадкоємців при спадкуванні за заповітом», затверджена вченою радою
Хмельницького університету управління та права імені Леоніда»,
(081 Право). Спеціалізована вчена рада ДФ 70.895.017
в Хмельницькому університеті управління та права імені Леоніда
Юзькова

ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА РАДА
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА
ІМЕНІ ЛЕОНІДА ЮЗЬКОВА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
КІРИК АЛЛА ЮРІЇВНА
УДК 347.65/.68 : 347.67
ДИСЕРТАЦІЯ
ГАРАНТІЇ ПРАВ СПАДКОЄМЦІВ ПРИ СПАДКУВАННІ ЗА
ЗАПОВІТОМ
спеціальність 081 Право
галузь знань Право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело А.Ю. Кірик
Науковий керівник:
Черняк Олена Юріївна,
кандидатка юридичних наук, доцентка
Хмельницький - 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 17
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ГАРАНТІЙ ПРАВ СПАДКОЄМЦІВ ПРИ СПАДКУВАННІ ЗА ЗАПОВІТОМ
1.1. Поняття гарантій прав спадкоємців в спадковому праві
України 27
1.2. Види гарантій прав спадкоємців 38
Висновки до розділу 1 52
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ СПАДКОЄМЦІВ ПРИ СПАДКУВАННІ ЗА ЗАПОВІТОМ 55
2.1. Гарантії права спадкоємців на інформацію про заповіт 55
2.2. Гарантії прав спадкоємців при спадкуванні за секретним
заповітом 68
2.3. Гарантії прав спадкоємців при визнанні заповіту недійсним,
скасуванні заповіту в частині 79
2.4. Гарантії прав спадкоємців при заповідальному відказі 97
Висновки до розділу 2 115
РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ СПАДКОЄМЦІВ ПРИ СПАДКУВАННІ ЗА ЗАПОВІТОМ 119
3.1. Гарантії прав спадкоємців, визначених у заповіті 119
3.1.1. Г арантії прав спадкоємців при покладенні на них заповітом
обов’язків немайнового характеру 119
3.1.2. Гарантії прав спадкоємців при спадкуванні за заповітом з
умовою 130
3.1.3. Г арантії прав підпризначених спадкоємців 145
3.2. Гарантії прав спадкоємців, не визначених у заповіті 157
3.2.1. Право на обов'язкову частку майна у спадщині 157
3.2.2. Гарантії прав спадкоємців при відмові від спадщини
спадкоємців, визначених у заповіті 180
Висновки до розділу 3 191
ВИСНОВКИ 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205
ДОДАТКИ 233

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено комплексне дослідження гарантій прав спадкоємців при спадкуванні за заповітом, а також розроблено науково - теоретичні пропозиції для вирішення проблемних питань у сфері гарантування прав спадкоємців.
1. Розглянуто доктринальні погляди на правову природу гарантій
прав та визначено їх основні ознаки: державна природа гарантій;
нормативно-правова закріпленість гарантій; універсальний та безперервний характер гарантій; визначають рівень розвитку суспільного життя; покликані охороняти і захищати права людини і громадянина, оскільки вони закріплюють засоби забезпечення законності та охорони правопорядку, інтересів особистості, суспільства та держави.
Визначено, що у сфері спадкового права держава надає гарантії прав спадкоємців через встановлення державою і закріплення в нормативно - правових актах правил, методів та засобів, які застосовуються правомочними суб’єктами (нотаріусом, заповідачем, спадкоємцем) для повного здійснення законних прав відповідно до принципів свободи заповіту і охорони інтересів сім’ї.
На основі проведеного дослідження сформульовано визначення гарантій прав спадкоємців у вузькому та широкому сенсі та визначено їх основні ознаки.
2. З’ясування особливостей тлумачення гарантій прав спадкоємців дало підстави для визначення видів таких гарантій.
Сформовано визначення загальних та спеціальних гарантій справ спадкоємців при спадкуванні за заповітом. Загальними гарантіями прав спадкоємців є система умов спрямована на практичне здійснення прав усіх спадкоємців та відновлення порушених прав. До загальних гарантій прав, які належать усім спадкоємцям відносяться: право на інформацію про заповіт, на звернення до суду про визнання заповіту недійсним, скасування заповіту в частині та інші.
У свою чергу, спеціальні гарантії прав спадкоємців - це встановлені державою і закріпленні в нормативно-правових актах засоби та способи, що використовуються правомочними законодавством суб’єктами в цілях здійснення закріплених в законодавстві прав окремих категорій спадкоємців на передання та отримання спадку відповідно до принципів свободи заповіту і охорони інтересів сім’ї. Окремими категоріями спадкоємців до яких застосовуються спеціальні гарантії є спадкоємці на яких покладено обов’язок виконати дії немайнового характеру, спадкоємці за заповітом з умовою, підпризначені спадкоємці та спадкоємці, які мають право на обов’язкову частку.
Запропоновано класифікацію гарантій прав спадкоємців за суб’єктами захисту, цільовим призначенням, галузями права, змістом.
3. Встановлено, що гарантоване законодавством право на отримання інформації про заповіт потребує нормативного удосконалення. На основі аналізу законодавства зарубіжних держав, де закріплена процедура інформування спадкоємців, було обґрунтовано необхідність запровадження нової системи сповіщення спадкоємців через уточнення існуючої норми та закріплення необхідності триразового публікування протягом трьох місяців в періодичному виданні, яке публікується в місцевості, де було останнє місце проживання спадкодавця, або де знаходиться основна частина майна, яке зазначене в заповіті.
В досліджені обґрунтовано надання доступу до Спадкового реєстру усім зацікавленим особам в обмеженій формі, що дозволить отримати інформацію про наявність відкритої спадкової справи з зазначенням контактних даних нотаріуса, який відкрив таку справу. Вказане удосконалення дозволить зменшити кількість звернень до суду з позовами про продовження строку для прийняття спадщини та стануть дієвим механізмом, який забезпечить процедуру інформування спадкоємців за законом, а тому стане додатковою гарантією прав спадкоємців з законом на інформацію про заповіт.
4. Досліджено особливості правового регулювання секретного заповіту в Україні та зарубіжних країнах. Визначено, що він має властиві тільки йому ознаки.
З’ясовано особливості секретного заповіту подружжя. Виділено основні ознаки секретного заповіту подружжя: слугує гарантією
недоторканості спільного майна подружжя; спрямований на зміцнення інституту сім’ї; складається щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності; накладається заборона на відчуження майна у разі смерті одного з подружжя.
На основі аналізу інституту секретного заповіту, були визначені основні його переваги та недоліки як для спадкодавця, так і для спадкоємців.
Основною перевагою для спадкодавця є особливий режим секретності, впевненість у тому, що до відкриття заповіту його зміст буде відомий тільки заповідачу. Серед недоліків для заповідача варто виділити можливість визнання заповіту недійсним у разі недотримання умов складення заповіту, як наслідок недотримання останньої волі заповідача.
Щодо основних переваг та недоліків для спадкоємців, то виділені наступні. Серед переваг для спадкоємців виокремлені: неможливість втручання сторонніх осіб в написання останньої волі заповідача, що надає спадкоємцям на корить яких написано заповіт додаткові гарантії в захисті їх спадкових прав від неправомірних дій сторонніх осіб;
Серед недоліків для спадкоємців виділено неможливість доведення стану заповідача при написанні заповіту.
5. За результатами дослідження впливу інституту заповідального відказу на права спадкоємців за заповітом сформовано такі ознаки заповідального відказу: фіксується виключно в заповіті; відказоодержувач не може прийняти або відмовитись від частини відказу; при неприйнятті відказоодержувачем відказу він залишається у спадкоємця; відказ виконується лише у межах реальної вартості успадкованого майна; після відмови чи смерті відказоодержувача залишається у власності спадкоємця.
Встановлено, що заповідальний відказ не може виходити за межі реальної вартості успадкованого майна, а тому спадкоємець не зобов’язаний оплачувати проживання відказоодержувача за власний рахунок.
Також в рамках інституту заповідального відказу було досліджено питання спадкування посмертно народженими дітьми, яке можливе саме через заповідальний відказ. У досліджені зроблено висновок про недоцільності внесення дітей, зачатих та народжених після смерті спадкодавця, до кола спадкоємців, оскільки це може призвести до серйозного руйнування всієї системи спадкування, а також може стати причиною зловживань з перерозподілу спадкових часток серед недобросовісних спадкоємців.
6. За результатами аналізу гарантій прав спадкоємців при покладені на них обов’язків немайнового характеру визначено, що посмертні розпорядження, які не стосуються майна померлої особи, мають не просто немайновий характер, а змішаний майново-немайновий характер.
В дослідженні визначено, що гарантією прав спадкоємців, які зобов'язані вчиняти певні дії, що не мають майнового характеру, є те, що витрати на реалізацію цих зобов'язань не повинен перевищувати вартості успадкованого майна, а тому заповіт не матиме юридичної сили, якщо не включає в себе хоча б одне майнове розпорядження.
7. Встановлено, що вітчизняним законодавством кількість підпризначень не обмежується, що дозволяє спадкодавцю побудувати схему успадкування, якщо попередник не прийме спадщину. Це дає можливість заповідачу визначити осіб, яким він бажає залишити майно, тим самим виключивши спадкоємців за законом. Українське законодавство використало рецепцію римського права про звичайне підпризначення (substitutio vulgaris), яке збереглося до наших днів та послідовно змінювалося на різних стадіях розвитку спадкового права.
Дослідження інституту фідеїкомісарної субституції дало можливість виявити певні недоліки такої форми підпризначення. Концепція передання майна від одного підпризначеного до іншого з метою збереження майна у межах однієї сім'ї і навіть декількох поколінь може стати вкрай невигідною для спадкоємців, оскільки буде значно обмежувати право розпорядження успадкованим майном. Характерною особливістю існування такої форми підпризначення у зарубіжних країнах є особливість національних звичаїв, особлива ментальність суспільства, яка формувалася століттями. Тому недоцільно передбачити в ЦК України норму, яка дозволить заповідачу призначати спадкоємцю подальшого спадкоємця, до якого успадковане майно перейде після смерті первісного спадкоємця з умовою, що таке майно повинно становити цінність для конкретної родини.
8. З’ясовано, що положення про те, що умова визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, дістало неоднакового розуміння в правовій науці, відповідно думки вчених з цього приводу розділились.
На основі аналізу заповіту з умовою було визначено ознаки, яким має відповідати умова, щоб бути включеною до заповіту: умова не повинна бути неможливою, адже якщо вона відкладальна, то права та обов'язки ніколи не настануть; умова не повинна спонукати людину на протиправні дії, не повинна суперечити нормам моралі та етики, будь-яким чином обмежувати свободу людини; умова, включена до заповіту, не може порушувати чи обмежувати гарантовані Конституцією права та свободи.
У зв'язку з цим, запропоновано закріпити у ЦК України правило про те, що обов'язковою умовою складання заповіту під відкладальною умовою є зазначення в ньому виконавця заповіту, який зможе забезпечити охорону і управління майном до настання умови.
Обґрунтовано, що умова, зазначена в заповіті, може наставати протягом певного часу після відкриття спадщини, що буде слугувати гарантією прав спадкоємців на отримання передбаченого заповітом спадку. А побоювання науковців щодо дестабілізації майнових відносин можуть бути вирішені шляхом призначення виконавця заповіту, а за його відсутності нотаріуса, які повинні вжити заходів щодо зберігання спадкового майна.
9. Встановлено, що свобода заповіту обмежується правилом про обов’язкову частку, яка створена в інтересах сім’ї та близьких родичів спадкодавця, а також тих осіб, щодо яких за життя спадкодавця встановилися відносини утримання. Доведено, що гарантією прав спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку, виступає положення згідно з яким особами, які мають право вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування виступають тільки спадкоємці, для яких таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки.
Захист права на обов'язкову частку у спадщині, здійснюються пред'явленням різних видів вимог, зокрема: 1) про визнання за особою права на обов'язкову частку у спадщині; 2) про визнання заповіту недійсним в частині змісту заповіту, якій порушується право особи на обов'язкову частку у спадщині; 3) про виділення частки спадкового майна; 4) про компенсацію вартості обов'язкової частки в спадщині; 5) про поділ спадкового майна; 6) вимоги про перерозподіл спадщини.
Доведено, що позиція українського законодавця є вірною в частині визначення кола осіб, що можуть набувати право на обов’язкову частку у спадщині, адже свобода заповіту полягає в тому, що заповідач може обрати особу чи осіб, яким перейде майно після його смерті, а забезпечення дітей спадкодавця чи вдови (вдівця) майном, всупереч волі спадкодавця, певним чином, спотворює свободу заповіту. Тому, абсолютно виправдано, що обов'язкова частка орієнтована на права лише тих осіб, чиї майнові інтереси не можуть бути забезпечені іншим чином з точки зору соціальної рівності.
10. Обґрунтовано напрями удосконалення національного законодавства у досліджуваній сфері, зокрема, запропоновано:
1. Доповнити частину 1 статті 1238 ЦК України після слів «що входить або не входить до складу спадщини» словами «але у межах реальної вартості спадкового майна».
2. Викласти пункт 3 частини 2 статті 1238 ЦК України у такій редакції: «Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї «крім неповнолітніх дітей».
3. Викласти статтю 1239 ЦК України у такій редакції:
«Заповідальний відказ втрачає чинність у разі: смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини; відмови відказоодержувача від заповідального відказу; невикористання відказоодержувачем свого права витребувати виконання заповідального відказу протягом трьох років з моменту прийняття спадщини спадкоємцем; втрати відказоодержувачем права на одержання заповідального відказу, як негідного відказоодержувача; відумерлості спадщини; відмови спадкоємців за заповітом від прийняття спадщини; переходу об’єкта в непридатний стан у зв’язку з непереборними обставинами».
4. Замінити норму статті 1242, яка вказує, що «Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини» нормою такого змісту: «Умова, визначена у заповіті не може перевищувати трьох років з моменту відкриття спадщини. Якщо спадкоємець, який до моменту відкриття спадщини є неповнолітнім, то цей строк починає текти з моменту досягнення спадкоємцем повноліття».
5. Доповнити статтю 1249 ЦК України частиною 3 такого змісту: «3. Секретний заповіт пишеться у присутності двох свідків без ознайомлення з його змістом».
6. Доповнити статтю 1274 ЦК України частиною 6 і 7 такого змісту:
«6. Спадкоємець може відмовитись від спадщини на користь декількох осіб з вказівкою частки для кожного з них. При відсутності такої вказівки його частка ділиться порівну між спадкоємцями, на користь яких був заявлений відмова від прийняття спадщини». 7. Якщо від прийняття спадщини відмовились усі спадкоємці за заповітом їх частки переходять до спадкоємців за законом та розподіляються між ними порівну».
7. Доповнити ЖК України статтею 1621 такого змісту:
«Стаття 1621. Плата за користування жилим приміщенням за
заповідальним відказом.
У відказоодержувача виникає зобов’язання щодо оплати за житло, якщо інше не буде передбачено договором між власником житла та відказоодержувачем».
8. Викласти частину 2 статті 63 Закону України «Про нотаріат» у
такій редакції: «Нотаріус або посадова особа органу місцевого
самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також повинна зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі у разі неможливості встановлення їх місця перебування іншим чином».
9. Доповнити статтю 63 Закону України «Про нотаріат» частиною 3 такого змісту: «3. Повідомлення спадкоємців за заповітом про відкриття спадщини здійснюється шляхом публікування повідомлення в періодичному виданні, яке публікується в місцевості де було останнє місце проживання спадкодавця, або де знаходиться основна частина майна, яке зазначене в заповіті з періодичність 3 повідомлення протягом трьох місяців».
Доповнити частину 4 статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» пунктом 3 такого змісту: «для перевірки психічного стану у момент написання заповіту за письмовим запитом нотаріуса».