Кісьміна Ксенія Олегівна. Лексико-стилістичні особливості комічного у скетчах Раймона Девоса

brief description

Кісьміна Ксенія Олегівна. Лексико-стилістичні особливості комічного у скетчах Раймона Девоса.- Дисертація канд. філол. наук: 10.02.05, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2015.- 210 с.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КІСЬМІНА КСЕНІЯ ОЛЕГІВНА

УДК 81'373'38:821.133.1-341-7

ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМІЧНОГО
У СКЕТЧАХ РАЙМОНА ДЕВОСА

Спеціальність 10.02.05 — романські мови
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічний наук, професор
Крючков Георгій Георгійович

Київ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ КОМІЧНОГО В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ 11
1.1 Труднощі у визначенні й аналізі комічного 11
1.2 Історія досліджень понять комічного та гумору 16
1.3 Типологія комічного 34
1.4 Об'єкт (референт) комічного 38
1.5 Механізми впровадження гумористичного акту 46
1.6 Тематичний аспект гумору, гумор абсурду 50
1.7 Гумор через гру повідомлень та семантична гра як засіб створення гумористичного ефекту 52
Висновки до розділу 1 60
РОЗДІЛ 2. МОВНА ГРА І ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО В СКЕТЧАХ 62
2.1 Поняття мовної гри та каламбуру 62
2.2 Структурні та графічні особливості скетчів Раймона Девоса 67
2.3 Каламбурна полісемія 76
2.4 Каламбурна омонімія 84
2.5 Каламбурна паронімія 96
2.6. Каламбурна синонімія та антонімія 103
Висновки до розділу 2 113
РОЗДІЛ 3. СТИЛІСТИЧНІ ФІГУРИ ЯК ФОРМИ ТВОРЕННЯ КАЛАМБУРІВ У СКЕТЧАХ 116
3.1 Фігури мовлення та слова: антанаклаза. Фігури нетипових конструкцій: силепсис 116
3.2 Фонетичні фігури (гра суголосності). Алітерація, асонанс, гомеотелевт 121
3.3 Фігури лексичного повтору з морфологічними змінами і без морфологічних змін 144
3.3.1 Фігури лексичного повтору з морфологічними змінами. Частковий повтор та поліптотон 144
3.3.2 Фігури лексичного повтору без морфологічних змін. Епанод, епіфора, редуплікація, обхват, анепіфора, епанафора 151
3.4 Фігури акумуляції та опозиції. Метабола, антитеза 157
3.5 Стилістичні фігури фразеологічних єдностей та приказок у скетчах 164
Висновки до розділу 3 174
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 208
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ 210

ВСТУП

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню лексико-стилістичних особливостей комічного у скетчах французького гумориста Раймона Девоса.
Інтерес, який виявляють учені до категорії комічного — як у мовознавстві, так і в інших гуманітарних науках, свідчить про те, що йдеться про складне міждисциплінарне поняття, яке досі не є всебічно вивченим і зрозумілим. Не одне століття комічне досліджували великі мислителі — філософи, психологи, літературознавці й мовознавці. Осмислення комічного започатковано за Аристотеля [4], коли комічне протиставляли трагічному. Згодом цю проблему аналізували такі вчені, як О.В. Голозубов [48], Т. Ліппс [103], А. Шопенгауер [194]. В історії філософії комічне розглядали як естетичну категорію, зокрема обґрунтовану в працях А. Бергсона [13], Ю.Б. Борєва [23], О.М. Лука [110], О.П. Московського [128], Т.М. Рюміної [154] та ін.
Сьогодні панує міждисциплінарний підхід до вивчення гумору і комічного. Вітчизняні й зарубіжні дослідники розглядають різні аспекти комічного: механізми породження і психологію гумору (Ю.Б. Борєв [22], В.Л. Вартанян [30], Б. Дземідок [56], О.А. Леонтович [101], А.П. Мартинюк [116], Р.А. Мартін [115]), лінгвістичні засоби реалізації комічного (І.В. Арнольд [6], О.Я. Кузьмич [95], О.В. Максименко [112], Н.М. Панченко [139], М.І. Сотнікова [163], О.М. Титаренко [170], О.Б. Шонь [193]), мовну гру, каламбур (І.В. Антонова [3], О.М. Білоус [19], Л. Вітгенштейн [33], А. Вежбицька [31], А.С. Джанумов [55], с. Донгак [61], Ф. Гайберт [236], П. Гіро [234], Ж. Казнев [209], Дж. Келлер [214], Н.І. Клушина [81], с. А. Колесніченко [88], с. Леанте [240], Т.Д. Лопатинська [106], В. Редферн [256], В.З. Санніков [158], О.В. Троіцька [176], Н.О. Штирхунова [195], А.О. Щербіна [196], Н.В. Якименко [200]), комічне нонсенсу та абсурду (В.І. Карасик [74], Дж. Коллонезе [89], І.Г. Овчиннікова [136], В.І. Огурцов [137], М. Помагаєв [142]).
Соціальні, політичні та історико-культурні аспекти комічного висвітлювались у працях А.В. Дмітрієва [58], М.Р. Желтухіної [64], А.В. Карасика [72], Д.С. Ліхачова [102]. Досить багато уваги приділялося таким різновидам комічного, як іронія (І.С. Арутюнова [8], М.А. Голденков [45], К. Кербрат-Орекйоні [238], с. І. Походня [145], П. Шйонтйєс [262], О.В. Харченко [183]), гумор (С. Аттардо [205], К. Глінка [43], Е. Готлі [232], Р. Ескарпі [227], А.В. Карасик [73], П. Кіт-Шпігель [237], І.К. Кобякова [83], М.А. Кулінич [97], О.Н. Лук [109], М.В. Морозова [127], В. Раскін [253], П. Шародо [210]), сатира (П.М. Донець [62], В.С. Манаков [114], Д.П. Ніколаєв [133], Г.Г. Тремасова [174], Л.В. Шевчук [189], А.О. Щербіна [197], Я. Ельсберг [198]). Комікси, карикатури, жарти слугували аналізом робіт О.С. Архіпової [7], Н.Д. Голєва [46], О.Г. Грека [50], К. Дейвіс [215], Д. Кіяро [212], Є.В.Козлова [87], Н.В. Космацької [91], В.Г. Ніконової [135], В. Раскіна [252], В.О. Самохіної [156].
Однак сучасні філологічні науки й досі не мають вивершеної й чіткої теорії комічного. Зокрема, недослідженими залишаються основні механізми творення комічного і засоби реалізації їх у французьких скетчах.
Актуальність дослідження зумовлено загальною тенденцією сучасної лінгвістичної науки до вивчення мовних аномалій, а саме до лінгвістичних засобів, яких уживає автор у текстах, моделюючи семантичні, лексичні і словотворчі трансформації, щоб мати комічний ефект. Актуальність обраної теми визначається також повною відсутністю вивчення специфіки скетчів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі французької філології в рамках наукової теми, яка розробляється на кафедрі і є складником наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Мови та літератури народів світу: взаємодія і самобутність”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (код 11 БФ 044-01).
Мета дослідження полягає в комплексному висвітленні лексико-стилістичних засобів творення комічного ефекту в скетчах Раймона Девоса.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1. Зробити огляд наявних теорій і типів комічного.
2. Дослідити сутність комічного шляхом виявлення притаманних йому ознак; дати визначення комічного.
3. З’ясувати композиційну специфіку скетчів Раймона Девоса.
4. Розкрити сутність чинних підходів до виокремлення структурних і семантичних типів комічного.
5. Виявити основні риси й умови реалізації комічного ефекту.
6. Комплексно розглянути омонімію, паронімію, антонімію, синономію та полісемію як основне джерело творення каламбурів у скетчах.
7. Типологізувати стилістичні засоби, що беруть участь у реалізації комічного ефекту в скетчах.
8. Дослідити прагмастилістичний потенціал стилістичних фігур, уживаних у скетчах Раймона Девоса.
Об’єктом дисертаційного дослідження є комічне в скетчах Раймона Девоса.
Предметом аналізу є засоби творення комічного ефекту у скетчах.
Матеріалом дослідження є 165 скетчів Раймона Девоса, які взято зі збірок “A plus d’un titre”, “Sens-dessus dessous”, “Matière à rire”. Обсяг фактологічного матеріалу становить 5000 сторінок із зафіксованими в них виявами комічного, що разом із визначенням теоретичних засад дослідження дає підстави для вірогідних спостережень і висновків.
Методи дослідження обрано з урахуванням філософських настанов про зв’язок мови і мислення, взаємодію об’єктивного і суб’єктивного в мові, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Завдання і характер дослідження зумовили використання комплексної методики, яка надає можливість не тільки проаналізувати скетчі як кінцевий продукт когнітивно-мовленнєвої діяльності автора, а й дослідити мовні явища скетчу на лексико-семантичному мовному рівні.
Відповідно до наших завдань використано такі методи дослідження:
— інтерпретаційно-текстовий аналіз дав змогу виявити комічний ефект у певних мовленнєвих ситуаціях, з’ясувати функціональне навантаження їх у втіленні задуму автора, а також охарактеризувати сприйняття комічного отримувачем;
— порівняльно-стилістичний метод забезпечив висвітлення системи стилістичних засобів реалізації комічного в скетчах;
— елементи кількісного аналізу вжито на виявлення найістотніших ознак стилістичних фігур, характерних для скетчів Раймона Девоса;
— прагматичний і функціональний методи застосовувалися для аналізу того, як ефект неочікуваності в скетчі змінює перебіг комунікації, а також дали змогу проаналізувати функції композиційних особливостей, що спричиняють комічний ефект;
— метод лінгвопоетичного аналізу використано для розгляду тексту як складної системи, чиї мовні структури взаємодіють із позамовними чинниками — такими, як комунікативні інтенції автора і когнітивні процеси.
Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що вперше проведено комлексне дослідження комічного в скетчах, розкрито набір засобів мовної гри, яка забезпечує гумористичне підґрунтя комунікації. Матеріал дослідження, а саме скетчі Раймона Девоса, розглянуто вперше у вітчизняній романістиці.
Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що здобуті результати розширюють уявлення про категорію комічного, роблять значний внесок у розвиток ідеї про роль мовної гри у створенні комічного ефекту, виявляють закономірності функціонування засобів комічного на матеріалі скетчів Раймона Девоса. Запропонований аналіз засобів комічного збагачує лінгвостилістику. Результати розвідки можна використати, розробляючи загальну теорію комічного.
Практична значущість роботи передбачає можливість використати результати дослідження в нормативних курсах зі стилістики й лексикології французької мови, у спецкурсах з лінгвістики тексту й лінгвопрагматики. Матеріали дослідження знадобляться при укладанні навчальних посібників і підручників з практичного курсу французької мови, а також при написанні магістерських і курсових робіт.
Положення, що виносяться на захист:
1. Скетч являє собою малу за формою комічну оповідь, графічними характеристиками якої є надмір розділових знаків, інтервали й виокремлення курсивом. Гуморист, який виконує скетч, може виступати від свого імені або виконувати роль певного персонажа. Тексту скетчів притаманні поліфонічні характеристики театру та текстів-оповідань.
2. Основою творення комічного в скетчах виступає неканонічне використання слів і трансформація їх семантики, що призводить до каламбуру. Каламбур ґрунтується на зрадженому очікуванні реципієнта: гра слів призводить до бажання зрозуміти повідомлення, тож залучає отримувача до творення комічного.
3. Комічний ефект у скетчах спричинений контрастом між ефектом неочікуваності і швидким осяянням, що є результатом вдалого декодування отримувачем комічного повідомлення. Ефект комічного може створити будь-який мовний засіб, що увиразнює невідповідність, багатозначність, контраст, неочікуваність.
4. Можливість декількох інтерпретацій мовних одиниць, яку створює полісемія, одночасна актуалізація омонімів, обігравання звукової схожості паронімів і гра слів на контрасті антонімів є визначальними засобами творення каламбурів у скетчах Раймона Девоса.
5. Стилістичні фігури, що створюють ефект комічного в скетчах, мають одну спільну рису — варіативний повтор. Найхарактернішими серед стилістичних засобів є:
— асонанс, алітерація, гомеотелевт, які увиразнюють текст, надаючи йому комічної тональності;
— метабола — нагромадження семантично близьких слів, які передають ту саму ідею;
— антитеза, що створює ефект різкого контрасту, оснований на зіставленні протилежних характерів, образів, предметів, явищ і властивостей;
— трансформація сталих зворотів і фразеологізмів, яка полягає в підміні, модифікації одного з елементів ідіоми.
6. Коли збережено конвергенцію лексико-стилістичних засобів, комічне повідомлення можна вважати вдалим. Комічний ефект у скетчах Раймона Девоса постає внаслідок комплексної гри слів, а саме — уживання декількох стилістичних фігур разом із омонімією, полісемією, антонімією та паронімією.
Апробація дослідження проводилася на наукових конференціях різного рівня: на всеукраїнській — “Тенденції та напрями в сучасній філології та міжкультурній комунікації” (Херсон, жовтень 2013) і міжнародних — “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, вересень 2012), “Мови та літератури в глобалізованому світі: взаємодія та самобутність” (Київ, жовтень 2012), “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, лютий 2013), “Формула компетентності перекладача” (Київ, березень 2013), “Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор” (Київ, жовтень 2013).
Публікації. Основні теоретичні положення, практичні здобутки і висновки відбито у вісьмох наукових публікаціях; з них п’ять містяться у фахових виданнях, затверджених МОН України, одна — у закордонному збірнику, дві — у фахових виданнях України. Усі публікації виконано особисто.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаних джерел, довідкової літератури та ілюстративного матеріалу.
Загальний обсяг роботи становить 210 сторінок, обсяг основного тексту дисертації — 180 сторінок.
Списки використаних джерел, довідкової літератури та ілюстративного матеріалу становлять 298 найменувань.
У вступі визначено об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність обраної теми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, сформульовано мету і завдання розвідки, подано основні положення, що виносяться на захист.
Перший розділ, “Розвиток поняття комічного в сучасній лінгвістиці”, присвячено теоретичному підґрунтю дослідження комічного. Розглянуто історію розвитку й наявні теорії комічного; виявлено типи і референти комічного, досліджено механізми реалізації гумору і відповідні засоби.
У другому розділі, “Мовна гра і лексико-семантичні засоби творення комічного в скетчах”, розглянуто поняття мовної гри, гри слів і каламбуру, визначено структурні особливості скетчів Раймона Девоса, проаналізовано каламбурну полісемію, омонімію, паронімію, синонімію та антонімію в скетчах.
Третій розділ, “Стилістичні фігури як форми творення каламбурів у скетчах”, присвячено систематизації й аналізові стилістичних фігур, що створюють комічний ефект у скетчах Раймона Девоса.
Кожен розділ складається з підрозділів і параграфів, супроводжується висновками.
У висновках подано теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, окреслено перспективи наступних наукових розвідок з даної теми.
Списки використаних джерел, довідкової літератури та ілюстративного матеріалу впорядковано за абеткою і поділено на дві частини — вітчизняні й іноземні видання.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження лексико-стилістичних особливостей комічного у скетчах Раймона Девоса дозволило визначити роль каламбурної гри слів у творенні комічного ефекту. Комічне може бути представлене у багатьох видах (гумор, іронія, сатира, пародія, карикатура, ґротеск), виникати у різних ситуаціях, від формальних до неформальних, мати безліч цілей, бути спонтанним чи підготовленим. Такий полівалентний характер комічного проявляє себе ще більш під час безпосередньої інтеракції. Таким чином, комічне залежить від ситуації, від взаємозв'язків між учасниками, від їхніх фонових знань. Незважаючи на те, що комічне є культурним феноменом воно також є глибоко суб'єктивним. Те, що для одних є смішним і веселим, для інших є неприйнятним, нудним та шокуючим. Дуже часто такі персональні межі допомагають пояснити невдалий гумор. Все це пояснює складність визначення комічного, адже як можна прийняти ідею того, що те саме висловлювання може мати зовсім протилежні за своєю суттю реакції — від шокуючої та емоційної до байдужої. “Комічний ефект” характеризується здатністю предмета або явища, що відхиляється від загальноприйнятої норми, викликати сміх або “внутрішню посмішку” у реципієнта. Для свого існування, функціонування та успіху комічне не має необхідності у сміху. Реакція на комічне висловлювання не обов'язково має супроводжуватися сміхом, іноді достатньо влучної відповіді, щоб співрозмовники усвідомили, що гумор був зрозумілий. І навпаки, сміх не завжди виникає внаслідок комічного повідомлення (нервовий сміх, сміх від лоскотання). Більше того, якщо один з одержувачів не зрозумів комічного повідомлення через ті чи інші причини — це не означає, що у висловлюванні не було комічної складової.
Для досягнення загальної мети дослідження у роботі було:
1. Досліджено сутність комічного шляхом встановлення його основних ознак, здійснено огляд існуючих теорій і видів комічного, розкрита сутність існуючих підходів до виділення структурних і семантичних типів комічного:
— необхідною умовою для вдалої реалізації комічного є наявність реципієнта, оскільки комічне існує лише в межах соціуму;
— основою комічного є наявність контрасту, несподіванки, невідповідності, двозначності повідомлення, яке буде зрозумілим його одержувачу;
— результатом усвідомлення комічного повідомлення є позитивна реакція одержувача;
— основними типами комічного є: комічне форм та комічне рухів, комічне ситуацій та комічне слів, комічне характеру.
2. Проаналізовано композиційну специфіку скетчів Раймона Девоса. Комплексне висвітлення композиційних особливостей скетчів надало змогу визначити його як малу форму театральної постанови. Скетч не є окремим жанром, він поєднує в собі одночасно піджанри комічного і театру. За своєю структурою скетч є наративним, каламбурна гра слів у ньому може бути організуючим принципом. Гуморист, який виконує скетч, може виступати від свого імені, а може грати певного персонажа.
3. Окреслено тенденції добору лексичних мовних засобів для створення комічної тональності скетчів. Комплексно розглянуто явища омонімії, паронімії, антонімії та полісемії як основного джерела творення каламбурів у скетчах.
За результатами проведеного дослідження та аналізу можна зробити наступні висновки:
1. Полісемія найчастіше вживається саме для створення комічного ефекту, що виникає внаслідок одночасної реалізації декількох значень слова. Велика кількість полісемічних слів у французькій мові дозволяє широко використовувати каламбур для досягнення комічної тональності скетчів.
2. Внаслідок протиріччя форми та змісту слова омоніми порушують узус мови. Навмисне вживання омонімів утворює каламбур, який найчастіше призводить до комічного ефекту.
3. Навмисне паронімічне зближення слів в одному контексті у скетчах Раймона Девоса зазвичай носить абсурдний та нелогічний характер. Комічне виникає завдяки неочікуваному поєднанню схожих за звучанням слів в одному контексті.
4. Стилістичні засоби, що беруть участь в реалізації комічного ефекту в скетчах, такі: алітерація, асонанс, гомеотелевт, антанаклаза, поліптотон, епанод, епіфора, редуплікація, обхват, анепіфора, епанафора, частковий повтор, матабола, антитеза, прозопопея, силепсис. Отримані результати доводять, що у скетчах Раймона Девоса головним джерелом комічного є гра слів, що будується на цих стилістичних фігурах, а їхній прагмастилістичний потенціал реалізується у протиріччі, контрасті та неочікуваності. Слід відзначити, що комічний ефект у скетчах Раймона Девоса виникає внаслідок комплексної гри слів, а саме — використання одразу декількох стилістичних фігур разом із омонімією, полісемією та паронімією. Таким чином, подекуди сам сюжет скетчів перетворюється на абсурдний, що можна пояснити навмисно-штучним наповненням його вищезгаданими прийомами. Найбільш частотними стилістичними прийомами у скетчах Раймона Девоса є гра суголосності та повтор. Систематичність звукових повторень фонетичних фігур призводить до загальної милозвучності тексту. Повтор утворює семантичні надлишки у тексті, що сприяє глибшому розумінню інтенцій автора. З кожним новим згадуванням слово може набувати ще більшої̈ виразності, емотивності та додаткового значення. Комічний ефект досягається за допомогою обігравання повтору слів, які у кожній новій фразі можуть мати інше значення.
Підводячи підсумки проведеного дослідження, слід зазначити, що поєднання різних підходів до аналізу скетчів відкриває нові можливості для повного і багатогранного вивчення такого феномену, як комічне. Перспективами дальших досліджень є розробка підходів до інтерпретації та вивчення способів реалізації комічної складової та динаміки скетчу в його еволюції.