Климко Сергій Григорович. Формування людського капіталу та механізм його використання в умовах ринкових перетворень

brief description

Климко Сергій Григорович. Формування людського капіталу та механізм його використання в умовах ринкових перетворень: дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004

Климко С.Г. Формування людського капіталу та механізм його використання в умовах ринкових перетворень. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню актуальних теоретичних і практичних питань відтворення людського капіталу в умовах транзитивної економіки. Визначено економічну сутність, якісні та кількісні характеристики людського капіталу, стимулюючий вплив інвестицій в освіту, охорону здоров'я, науку, соціальну сферу на ринкову трансформацію економіки України, що дало можливість обґрунтувати основні суперечності формування людського капіталу та форми їх розв’язання. Розкрито стан і динаміку інвестицій в людський капітал на різних рівнях під впливом ринкових перетворень. Доведено необхідність зміни поведінки держави, підприємств, організацій, населення шляхом усвідомлення, формування і законодавчого закріплення у відповідних нормативних документах цілей, системи пріоритетів суспільства у сфері відтворення людського капіталу; використання інститутів соціального партнерства в сфері інвестування в освіту, охорону здоров'я, соціальний захист населення; прискорення зміни якості і структури людського капіталу за рахунок випереджального розвитку науково-технічної і інноваційної діяльності. Виявлено необхідність використання світового досвіду інституційного забезпечення формування людського капіталу з урахуванням реалій перехідного періоду. Визначено напрямки зростання ефективності реалізації людського капіталу, пов’язані з використанням інноваційного потенціалу України. Обґрунтовано пропозиції з удосконалення мотивації і стимулювання інтелектуальної праці, посилення впливу підприємницького управління на конкурентоспроможність людського капіталу.

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні шляхів формування людського капіталу та механізму його використання в умовах ринкових перетворень. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки, які мають теоретичне і практичне значення для забезпечення зростання ефективності людського капіталу в транзитивній економіці.
1. Еволюція наукових поглядів на сутність людського капіталу дозволяє виявити посилення зусиль і концентрації досліджень представниками різних течій економічної теорії на проблеми людини, людського капіталу як основного багатства суспільства. Сутність людського капіталу характеризується сукупністю економічних відносин щодо суми теоретичних і практичних знань працівників, їх досвіду, уміння і навичок, освітнього, професійного рівня підготовки особистості.
2. Людський капітал підвищує можливості суспільства у виробництві нових товарів і послуг, здатний приносити його власнику протягом певного часу доход. Критерієм виміру людського капіталу є інвестування в людину, всі види вкладень в неї, що сприяють зростанню продуктивності праці та її інтелектуалізації, підвищенню персоніфікованих доходів людини. В залежності від рівнів формування і використання людського капіталу, способів їх взаємодії і взаємодоповнення відтворення людського капіталу набуває специфічних рис на загальнодержавному, галузевому, регіональному, внутрішньофірмовому та особистісному рівнях.
3. Особливості формування людського капіталу при переході до ринкових відносин пов’язані з багатоманітністю видів інвестицій в людський капітал та джерел їх нагромадження, якості і тривалості віддачі від вкладень в освіту, охорону здоров'я, науку, виховання дітей. Людський ресурсний капітал детермінований умовами, в яких він функціонує: непослідовність і не виваженість реформ обумовила погіршення стану людського розвитку протягом першої половини 90-х років, але почала покращуватися у другій половині; в цілому ж Україна опустилася з 45 на 80-ту позицію серед 173 країн за шкалою людського розвитку.
4. Основні суперечності формування людського капіталу при переході до ринкових відносин пов’язані з недооцінкою значення інвестицій в людський капітал, а саме: між високим рівнем освіти в Україні і недостатнім обсягом фінансування з боку держави, підприємств, приватних осіб; необхідністю більш активної участі бізнесу в інвестуванні в людський капітал і відсутністю механізмів стимулювання вкладень у професійну підготовку і забезпечення гарантованого доступу до неї; потребою переходу до отримання освіти, підготовки та перепідготовки фахівців і спеціалістів протягом життя і обмеженими можливостями населення, обумовленими низьким рівнем доходів; недостатніми заходами держави по стимулюванню підготовки інженерно-технічних спеціалістів, які відіграють провідну роль в інноваційному розвитку.
5. Визначення функції участі держави в процесах відтворення людського капіталу повинно передбачати розробку державної політики в сфері формування людського капіталу на загальнонаціональному і регіональному рівнях; залучення в цю сферу недержавних підприємств і установ, створення їм сприятливих умов; координацію діяльності населення, недержавних і державних підприємств і об'єднань, що представляють їх інтереси в рамках інститутів соціального партнерства. Взаємодія державних інститутів і ринкових механізмів може бути ефективною лише за умов їх узгодження із загальною стратегією перетворень соціально-трудових відносин, розв’язання проблем розвитку освіти, охорони здоров'я, науки, зайнятості населення, політики доходів.
6. Україна, як і інші європейські країни з перехідною економікою, на відміну від азіатських країн з перехідною економікою, або латиноамериканських країн, що розвиваються, має досить високий рівень розвитку людського капіталу з відповідною системою інституцій, що унеможливлює пряме запозичення досвіду цих країн. Необхідно виробляти й торувати свій шлях формування людського капіталу на основі напрацьованих європейськими розвиненими країнами форм і методів державного впливу на людський розвиток.
7. Зростання ефективності людського капіталу в транзитивній економіці вимагає переходу до моделі інноваційного розвитку, реалізація якої дозволяє сформувати якісно нові умови для використання національного інтелектуального потенціалу. Ефективність використання людського капіталу відображає сукупність економічних відносин з приводу використання нагромаджених кількісних і якісних характеристик людських здібностей, освіченості, професіоналізму з метою забезпечення доходу його власнику і суспільству в цілому. Складовими такого зростання є форми і методи організації, управління і стимулювання інтелектуальних та інших високопродуктивних видів діяльності, які генерують економічний і соціальний ефект, сприяють розширеному відтворенню нової якості людського капіталу.
8. Мотивація і стимулювання інтелектуальної праці в науково-технічній і інноваційній сферах в умовах бюджетних обмежень їх фінансування передбачає створення реальних ринкових механізмів перетворення нових знань в продуктові або технологічні нововведення, провідною ланкою яких є постійне зростання віддачі національного людського капіталу. Поєднання ринкової мотивації і державного стимулювання інноваційного процесу вимагає залучення до нього широкого кола вчених, розробників, бізнесменів, інвесторів, фінансових посередників, інших зацікавлених осіб, економічно заінтересованих у високих суспільних результатах інтелектуальної праці, максимальній віддачі людського капіталу.
9. Визначальний вплив на конкурентоспроможність людського капіталу справляють мікро перетворення, перехід до підприємницького управління як прояву ініціативи, пропонування нових ідей, знаходження нестандартних рішень та шляхів для їхнього втілення на основі реалізації синергетичного ефекту за рахунок спільних дій учасників інноваційного процесу; постійного поновлення знань, підвищення менеджерами і працівниками своїх знань, кваліфікації, професійних здібностей; децентралізації значної частини управлінських рішень, підтримки працівників, які проявляють ініціативу, самостійність, мають професійні знання і вміють їх використовувати; застосування управлінських нововведень, які дають змогу підвищувати ефективність використання інтелектуальних здібностей, професійних знань і практичних навичок людини.