Клюшин Дмитро Володимирович. Державне регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора економіки

brief description

Клюшин Дмитро Володимирович. Державне регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора економіки: дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / НАН України; Інститут економічного прогнозування. - К., 2005

КЛЮШИН Д.В.Державне регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економіч-них наук із спеціальності 08.02.03 організація управління, плану-вання і регулювання економікою. Інститут економічного прогно-зування НАН України, Київ, 2005.
У дисертації обгрунтовано суть та форми прояву реального сектора, як економічної категорії ринкового господарства, на основі розмежування понять матеріального виробництва” і сектора, що виробляє товари та матеріальні послуги. Визначені та розраховані пропорції поділу внутрішнього валового продукту на реальний сектор та нематеріальні послуги, темпи розвитку реального сектора економіки у середньо-строковій перспективі. Узагальнено державні інструменти регулювання реального сектора економіки на базі промислової, структурно-інвестиційної та інноваційної політики і прогнозування економічного розвитку.
Запропоновано шляхи модернізації реального сектора економіки, усунення його штучно низької продуктивності, міжгалу-зевих перекосів у податковому навантаженні, перерозподілі надпри-бутків на основі оновленої рентної політики.
Висунуті пропозиції щодо прискорення інноваційного розвитку реального сектора економіки, підвищення його конкурентноспромож-ності.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що стосуєтсья методології оцінки й аналізу процесу державного регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора економіки.
1. Розширено розуміння поняття реального сектора як економіч-ної категорії, що включає виробництво товарів та послуг матеріально-речового характеру, який складається з 25 видів економічної діяль-ності промисловість, сільське господарство, будівництво, транс-порт, зв’язок, торгівля і т.д.
Більшість авторів, говорячи про стагнацію реального сектора економіки, посилаються, передусім, на скорочення зайнятості у сільському господарстві. Дійсно, у ХХ сторіччі зайнятість у структурі світової економіки в сільському господарстві зменшилась у 2 рази, в тому числі в розвинених країнах у 9,3 раза, а в США у 16 разів. Однак, в цей же період, помітно зросла зайнятість у промисловості, вдвічі у будівництві, транспорті та зв’язку, торгівлі.
У промисловості неухильно зростала частка обробної промис-ловості, особливо машинобудування. В розвинених країнах частка машинобудування в 2004 р. досягла 45,3% промислового вироб-ництва. Це викликало прискорене зростання товарного експорту, що збільшився в 35,4 рази за сто років при збільшення ВВП в розрахунку на душу населення у 7,8 рази. За діючими прогнозами співвідношення між реальним сектором економіки та нематеріальними послугами до 2015 року суттєво не зміниться. Щодо України, де, до речі, зайнятість у сільському господарстві вища, ніж у промисловості, прискорений розвиток реального сектора є головним фактором економічного зрос-тання, в тому числі й за рахунок інноваційної діяльності.
2. Інтегровані дані національних рахунків України свідчать, по-перше, про відновлення потенціалу розвитку реального сектора економіки у 2000 2004 рр., по-друге, про їх вирішальне значення в реалізації стратегії економічного і соціального розвитку на довго-строкову перспективу, зокрема до 2015 р. Частка реального сектора у виробництві доданої вартості на валовій основі становить 65%, а на чистій 64%. Згідно з рахунком утворення доходу питома вага опла-ти праці по сектору дорівнювала 75% оплати праці в народному господарстві. Валове нагромадження основного капіталу на 78% формується реальним сектором. В перспективі до 2015 р. структурні пропорції реального сектора у складі ВВП не зміняться при випереджаючому розвиткові обробної промисловості, передусім машинобудування.
3. Об’єктивні основи управління розвитком реального сектора вимагають поєднання регуляторів природної саморегуляції економіч-них систем з регуляторною діяльністю держави, включаючи позарин-кові елементи впливу на економічну динаміку.
Основними важелями державного впливу на реальний сектор економіки, проведення його модернізації, усунення реальної та штуч-ної низької прибутковості, міжгалузевих перекосів у податковому навантаженні, перерозподілу надприбутків на основі нової рентної
політики є структурно-промислова та інвестиційно-інноваційна полі-тика.
Головним інструментом державного регулювання пропорцій та темпів розвитку реального сектора є промислова політика. На 2004 2015 рр. стратегічною метою державної структурно-інноваційної політики є створення сучасного інтегрованого в світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу України. Базовим довгостроковим критерієм здійснення відповідних структурно-інноваційних змін є забезпечення системної модернізації промислово-го виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-техно-логічного прогресу. Період 2004 2015 рр. має стати етапним у підго-товці інституційних, організаційних та матеріально-технічних переду-мов завершення індустріального етапу розвитку економіки України.
4. Економічна динаміка потребує переходу від не рівноважного стану до ідеального стану стаціонарної рівноваги.
Економічний кругообіг,як такий, полягає у постійній зміні «ста-тики» і «динаміки», безперервній адаптації народного господарства до змінюваних центрів рівноваги. У першому сенсі реструктуризація економічної системи спирається, передусім, на явища макро-економічної рівноваги. Водночас, слід зазначити, що нерівноважні явища в енергетиці та сільському господарстві України не дадуть можливість автоматично, шляхом вільної ринкової самоорганізації, реалізувати механізми економічного піднесення, що потребує спеціальних інструментів макроекономічного регулювання, здійсню-ваного насамперед державою.
5.Дослідження побудовані на врахуванні пріоритетів реального сектора економіки та активізації процесів нагромадження. Подолання депресивних тенденцій та забезпечення позитивної економічної ди-наміки в Україні є перш за все результатом збільшення інвестицій-ного потенціалу. Зважаючи на незадовільний стан основних фондів національної економіки у найближчі 10 років фактор інвестицій залишатиметься визначальним. Ефективність політики нагромаджен-ня, яка буде реалізована на цьому етапі, значною мірою визначить позиції України у світовому економічному просторі.
Обов’язковою складовою такої політики є оптимізація параметрів відтворення основного капіталу і забезпечення своєчасно-го й систематичного інноваційного оновлення його елементів. Сучас-на модель нагромадження все ще не набула інтенсивного характеру: більша частина нововведених об’єктів спрямована на розширення капітальної бази, тоді як реновацій не відшкодування відбувається у конче недостатньому обсязі.
6. Прогнозні параметри розвитку реального сектора економіки свідчать про можливість позитивних структурних зрушень в народному господарстві, зокрема у промисловості. За базовим сцена-рієм прогнозується в 1,17 рази позитивне скорочення частки паливно-сировинного комплексу при збільшенні питомої ваги інвестиційно-орієнтованих видів економічної діяльності в 1,39 рази, в тому числі машинобудування в 1,44 рази, а приріст випуску машинобудівної продукції може становити 350 400%.
7. Україна сьогодні і надалі не може копіювати структуру економіки розвинутих країн, які через продукцію з високим ступенем обробки та механізм завищення цін реалізують технологічну ренту, привласнюючи на свою користь великі обсяги доданої вартості іншого світу, в тому числі України. Ідентифікація випуску продукції на базі співставних цін, гіпотетично, може вплинути на структурні та порівняльні пропорції, але зробити це поки що неможливо. Розгляд структурних диспропорцій є певним свідченням того, що історія реального сектора не закінчена, він має великі перспективи за межами 2015 р.
8. Здійснено розмежування понять «технології» та «інновації» в реальному секторі, вказано на їх різний обсяг через закладений у них специфічний зміст. «Технологія», як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних в процесі виробництва продукції, це спосіб перетворення «ресурсного входу» (input) у «продуктовий випуск» (output).
Державна технологічна політика має бути спрямована на ефективну підтримку галузей, важливих для національної економіч-ної безпеки (насамперед енергетика, транспорт, зв'язок, інформаційна інфраструктура). Вона виключає домінування комерційних мотивів прийняття рішень та орієнтацію на короткостроковий дохід, який формує відповідний варіант інвестиційної політики. Національна ж інноваційна політика покликана сформувати взаємодію держави і бізнесу для створення середовища, стимулюючого підприємства реального сектора до інвестування коштів у нововведення.
9. Особливості інноваційної моделі економічного розвитку як такої обумовлюють основні орієнтири для розбудови національної моделі інноваційно-орієнтованого реального сектора економіки: спря-мованість відтворювального процесу у реальному секторі на досяг-нення його високої технологічної конкурентоспроможності за раху-нок наукових знань, технологій та інформації; наявність соціально-економічної інфраструктури, відповідної завданням зростання техно-логічної конкурентоспроможності до рівня найбільш розвинених
країн світу; наявність технологічного і виробничого потенціалу матеріальних і людських ресурсів, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної високотехнологічної продукції; досягнення більш високих, порівняно з традиційною економікою, показників ефективності виробництва, які звичайно отримують переважно за рахунок інноваційних факторів.
10. Різноманітність промислового виробництва в Україні зумовлює необхідність застосування у галузі промисловості декількох стратегій: використання природних ресурсів, передусім, у вугільній, металургійній, гірничорудній промисловості, промисловості будмате-ріалів; «переслідування» («копіювання») через освоєння випуску конкурентоспроможної продукції, що вже виробляється в розвинутих країнах, в першу чергу, для виробництва побутової техніки, двигуно-, автомобілебудування, хімічної промисловості тощо; «лідерних техно-логій» через використання власних науково-технічних досягнень для створення нових видів продукції і технологій, насамперед, в оборон-ній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому та енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних техно-логій, інших наукоємних виробництвах; «проривна» стратегія для створення принципово нових видів продукції, що випереджають су-часні зразки на одне-два покоління. Загальним для кожної з цих стра-тегій є досягнення нового технологічного рівня.