Кобелєв Степан Юрійович. Фізична реабілітація осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта і спинного мозку в умовах стаціонару

brief description

Кобелєв Степан Юрійович. Фізична реабілітація осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта і спинного мозку в умовах стаціонару : дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.03 / Львівський держ. ін-т фізичної культури. - Л., 2006.

Кобелєв Степан Юрійович.Фізична реабілітація осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта та спинного мозку в умовах стаціонару. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.03 фізична реабілітація. Львівський державний інститут фізичної культури, Львів, 2006.
Об’єкт дослідженняфізична реабілітація осіб з нижньою параплегією.Предмет дослідження рухова сфера осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта і спинного мозку.
Мета дослідження розробити та апробувати методику фізичної реабілітації осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділу хребта і спинного мозку в умовах стаціонару.
Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, соціологічні методи (вивчення історій хвороби, бесіда, опитування), педагогічні методи (педагогічне спостереження, педагогічний експеримент), медико-біологічні методи (мануальні методи тестування рухової функції і методи дослідження показників крові та сечі), методи математичної статистики.
Наукова новизна одержаних результатів:вперше науково обґрунтовано підхід до формування індивідуальної реабілітаційної програми осіб з нижньою параплегією, розроблено методику фізичної реабілітації для осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта і спинного мозку, впроваджено у роботу лікувально-профілактичних закладів, підготовлено методичний посібник.

Аналіз літератури показав, що на сьогодні достатньо вивчені питання основних термінів і понять, які використовуються під час реабілітації осіб з ураженням спинного мозку. Відомі особливості клініки та симптомів травматичного ураження спинного мозку, розроблені методи їхнього хірургічного і консервативного лікування. Установлено, що травму хребта з ураженням спинного мозку щорічно в Україні отримують біля 2 тисяч осіб, що становить важливу проблему сфери охорони здоров’я.

За даними літератури до цього часу немає науково обґрунтованої методики фізичної реабілітації для осіб з нижньою параплегією внаслідок травми хребта з ураженням спинного мозку, а також не розроблені покази до її проведення та способи контролю ефективності реабілітаційних заходів.

У пацієнтів контрольної групи та групи порівняння під час першого тестування неврологічних функцій, рівня володіння соціально-побутовими навичками за шкалами варіантів клінічного фізіотерапевтичного результату (COVS) та ступеня функціональної незалежності (FIM) і біохімічні показники крові та сечі були практично однаковими, хоч вірогідно відрізнялися від аналогічних показників у здорових осіб зокрема:

ступінь ураження спинного мозку за шкалою Американської асоціації спинальної травми (ASIA) був на рівні А”, що означало повну втрату всіх чутливих та рухових функцій нижче рівня ураження.
за шкалою варіантів клінічного фізіотерапевтичного результату (COVS) загальний бал у осіб контрольної групи та групи порівняння істотно не відрізнявся і становив 23,20±0,11 та 23,10±0,10 відповідно (Р>0,05), а за шкалою ступеня функціональної незалежності (FIM) загальна оцінка становила 58,0 балів для осіб контрольної групи та групи порівняння.

Запропонована методика фізичної реабілітації для осіб з нижньою параплегією внаслідок травми спинного мозку дала можливість об’єктивно оцінити важкість неврологічних випадінь, скласти реабілітаційний прогноз відповідно до рівня ураження спинного мозку, провести цілеспрямоване планування для покращення рухової сфери, обґрунтовано і послідовно здійснити вибір методів і засобів реабілітаційного втручання та контролювати результати реабілітації у динаміці.
До завершення курсу реабілітації (третє тестування) показники м’язової сили (69,20±0,71 та 68,45±0,54 бала), чутливості, у осіб контрольної групи та групи порівняння залишилися патологічно зміненими з вірогідною різницею порівняно з показниками здорових осіб. Вірогідної різниці між аналогічними показниками контрольної групи та групи порівняння не було.
Дослідження пасивної амплітуди руху у суглобах нижніх кінцівок показало вірогідно кращі показники у пацієнтів групи порівняння ніж у осіб контрольної групи, особливо під час розгинання (на 15,350±1,420для лівої, та до 15,750±1,400для правої сторін тіла) і відведення стегна та розгинання стопи (до 8,050±0,72, для лівої та для правої до 7,800±0,82 сторін тіла). Амплітуда руху згинання прямої ноги у пацієнтів групи порівняння збільшилась у середньому до кута 96,050±0,87.
Біохімічні показники крові: активність перекисного окислення ліпідів, вміст нуклеїнових кислот, середніх молекул, кількість лейкоцитів у крові, та оксиду азоту у сечі, швидкість осідання еритроцитів до кінця періоду спостереження залишалися патологічно зміненими порівняно зі здоровими особами в обох обстежених групах травмованих осіб, але у осіб групи порівняння мала місце вірогідно виражена тенденція до їх нормалізації порівняно з особами контрольної групи.
Показники оволодіння соціально-побутовими навичками під час третього тестування у осіб групи порівняння були вірогідно вищими, ніж у осіб контрольної групи (за шкалою варіантів клінічного фізіотерапевтичного результату (COVS) 53,0±1,13 та 31,4±1,24 бала відповідно, за шкалою ступеня функціональної незалежності (FIM) 101,4±1,76 та 66,45±2,06 бала відповідно).

Проведені дослідження показують, що розроблена нами методика фізичної реабілітації осіб з нижньою параплегією внаслідок травми грудного та поперекового відділів хребта і спинного мозку в умовах стаціонару, як і раніше використовувані методи, не приводить до відновлення функції спинного мозку, але значно більшою мірою, ніж існуючі методи, сприяє нормалізації трофічно-обмінних та імунних функцій організму і вдосконаленню соціально-побутових навичок, що дає підставу рекомендувати її для широкого застосування в стаціонарних умовах вказаних осіб.