КОДИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ГАЛИЦЬКИХ ГРАМАТИКАХ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

УДК 81-119:94(477)18”

Мацюк Галина Петрівна

кодифікація української мови
в Галицьких Граматиках першої половини ХІХ ст.

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Пещак Марія Михайлівна,
доктор філологічних наук,
професор

ЛЬВІВ 2002

Зміст

Вступ.................................................................................................................

5

Розділ І. Загальні зауваги про теорію і практику
кодифікації української мови......................................................

14

1.1. Перспективність вивчення проблеми.........................................................

14

1.2. Проблемні аспекти дослідження ...............................................................

28

1.2.1. Належність прескриптивної проблематики до лінгвістики...........

28

1.2.2. Науковий статус нормативних граматик........................................

32

1.2.3. Сутність прескрипцій, або приписів................................................

34

1.3. Використана загальнодескриптивна теорія...............................................

36

1.3.1. Теорія кодифікації як компонент теорії літературної мови..........

39

1.3.2. Розвиток змісту поняття кодифікація”..........................................

41

1.3.3. Новітні дослідження про кодифікацію ..........................................

48

1.4. Застосовані частководескриптивні теорії.................................................

50

1.4.1 Теорія регулювання мовної діяльності............................................

50

1.4.2. Теорія норми......................................................................................

51

1.4.3. Теорія граматичного опису української мови................................

53

1.4.4. Теорія взаємодії літературної мови і діалектів..............................

57

1.5. Вихідні абстракції доведення проблеми.....................................................

60

1.5.1. Поняття мовної свідомості....................................................

61

1.5.2. Поняття граматичної правильності.................................................

67

1.5.3. Поняття норми як центру поняттєвого поля кодифікації.............

72

Висновки до І розділу.........................................................................................

74

Розділ ІІ. Джерела кодифікаційного процесу
в першій половині ХІХ ст. ..........................................................

80

2.1. Соціолінгвістичні чинники..........................................................................

80

2.1.1. Причини зародження нормативно-оцінного підходу
до української мови......................................................................................

81

2.1.2. Умови формування граматичного опису........................................

86

2.2. Ідеї західноєвропейського раціоналізму..................................................

91

2.2.1. Реалізація опозиції загальна граматика”граматика окремої
мови ” в польському мовознавстві...............

93

2.2.2. Ілюстрація логічного та граматичного підходів до мови
в граматиках російської мови..........................................................

97

2.3. Ідеї порівняльно-історичного мовознавства..............................................

103

2.4. Аспекти лінгвістичної характеристики національних мов.......... .......

110

2.5. Наукове знання про українську мову......................................................

120

2.5.1. Обґрунтування статусу української мови...................................

120

2.5.2. Шляхи розбудови літературного стандарту....................................

127

2.6. Завдання граматичного опису української мови........................................

134

Висновки до ІІ розділу........................................................................................

143

Розділ ІІІ. Теорія кодифікації як розкриття граматичної
правильності української літературної мови..

148

3.1. Увага до форми слова..................................................................................

148

3.2. Систематизація нормативного і ненормативного формотворення......

157

3.3. Характеристика внутрішньої організації слова та його словотвірних зв’язків

167

3.4. Формування змісту морфологічних категорій......................................

175

3.5. Обґрунтування взаємодії лексичної та граматичної семантики...........

190

3.6. Розвиток синтаксичного вчення.............................................................

210

Висновки до ІІІ розділу......................................................................................

240

Розділ ІV. Теорія кодифікації крізь призму
лінгвістичних характеристик граматичних норм..........

247

4.1. Греко-латинський канон граматичного опису української мови....

247

4.2. Спорідненість української мови з іншими слов’янськими......................

264

4.3. Граматичний опис слов’янських літературних мов..................................

275

4.3.1. Експліцитна залежність/відмінність граматичного опису............

276

4.3.2. Імпліцитна залежність граматичного опису...................................

279

4.4.Універсальні ознаки української мови........................................................

290

4.4.1. Протиставлення загальне”конкретне”.......................................

291

4.4.2. Протиставлення логічне”граматичне”.......................................

295

4.5. Ідіоетнічна сутність української літературної мови..................................

299

4.6. Традиція граматичного опису української мови.......................................

312

4.7. Методи аналізу україномовного матеріалу...............................................

321

4.7.1. Описовий метод................................................................................

322

4.7.2. Зіставна методика аналізу................................................................

334

4.7.3. Прийоми історико-порівняльного методу......................................

337

4.7.4. Елементи порівняльно-історичного методу...................................

339

Висновки до ІV розділу......................................................................................

341

Розділ V. Практика кодифікації:
засоби відбору граматичних норм....................................

348

5.1. Літературний чинник....................................................................

348

5.2. Зв’язок кодифікованих норм з системою
загальнонародної української мови...........................................................

357

Висновки до V розділу.......................................................................................

401

Висновки.......................................................................................................

404

Список використаних джерел та літератури.....................

411

Вступ

Українські мовознавці, працюючи над створенням теоретичної моделі взаємодії мови і культури, вивчають прескриптивний, тобто нормативно-регулятивний підхід у науці про мову, що означає розгляд процесів нормалізації та кодифікації, а також їх генези.
Зміст поняття кодифікація” ще не достатньо сформований щодо періодів мов­ного розвитку і засобів граматик чи словників, тому створен­ня цілісної концепції кодифікації постає як важливе завдання новітнього етапу вивчення української літературної мови.
Кодифікація є компонентом теорії літературної мови. При вивченні кодифікації потрібно зважати на рівневу організацію мовної структури. Зміст поняття граматична кодифікація” містить не тільки теоретичний компонент, який висвітлює передумови кодифікації, обґрунтування граматичної правиль­ності української літературної мови, відбір лінгвістичних характеристик граматичних норм, але і практичний, що ілюструє, які саме мовні форми визнано нормативними.
Вивчення теорії і практики граматичної коди­фікації української мови пропонуємо розпочати на матеріалі нормативних граматик, що вийшли в Галичині першої половини ХІХ ст. Всебічне розкриття процесу кодифікації на цій джерельній базі, його ідентифікація сьогодні уможливлені конкретними теоретичними передумовами. Уже створено нормативно-вузівський, нормативно-академічний та спеціалізовані теоретичні описи граматичної системи української літературної мови у працях Д.Ба­ранника, І.Вихованця, Т.Возного, К.Городенської, А.Грищенка, Н.Гуйванюк, А.Загнітка, І.Кучеренка, О.Мель­ничука, В.Перебийніс, М.Пещак, М.Плющ, В.Русанівсь­кого, К.Шуль­жука та ін., узагальнено теорію регулювання мовної діяль­ності, різні аспекти якої висвітлені в дослідженнях Н.Бабич, А.Коваль, Л.Мацько, О.Сербенської, О.Тараненка, О.Тка­ченка, Н.Шумарової, Г.Яворської, розроб­лено теорію літературної норми в працях С.Єрмоленко, А.Моска­ленка, М.Пилинського, розкрито взає­мо­дію української літературної мови і діалектів у дослідженнях К.Германа, Й.Дзендзе­лівського, Я.Закрев­ської, Б.Кобилянського, І.Ковалика, І.Матвіяса. Вивченню генези кодифікації сприяють праці С.Бевзенка, Л.Коць-Григорчук, П.Лизан­ця, М.Павлюка, В.Німчука, М.Ху­даша, Ю.Шевельова, присвячені історії українсь­кого мовознавства.
У дослідженнях Л.Булаховського, О.Горбача, М.Жовтобрюха, В.Перед­рієнка, П.Плюща, Л.Полюги, В.Русанівсь­кого з історії української літературної мови визначено періоди її розвитку, виявлено мовні зв’язки, дано різноаспектну харак­теристику кожного стилю чи ідіостилю, однак усе ще вимагають свого висвітлення питання теорії літературної мови першої половини ХІХ ст., розроблені у різних за жанром того­часних мовознавчих працях.
У працях М.Возняка, М.Жовтобрюха, О.Маковея з історії граматики потенціал норма­тивно-граматичних описів української мови першої половини ХІХ ст. теж вико­ристаний неповно, а саме в них уперше серед тогочасних мовознавчих творів було сформовано граматичну абстрак­цію щодо її ознак. Створена на сьогодні історико-філологічна характеристика галицьких граматик вимагає лінгвістичного доповнення, зокрема їх необхідно розглянути з погляду формування змісту граматичних понять і категорій, з урахуванням перспек­тивних, розвинутих у наступних мовознавчих працях елементів граматичної теорії.
Граматичні тексти першої половини ХІХ ст. є фактом історії україн­ського мовознавства і вже тому мають бути ретельно вивчені для обґрунтування регіональної лінгвістичної традиції, нормативно-граматичної за способом трактування української мови, і з’ясування її (традиції) наукової об’єктивності щодо ідей тогочасного загального мовознавства, славістики та лінгвістичної україністи­ки, що почала виокремлюватися як самостійна система наукового знання.
Актуальність розгляду теми дисертації зумовлена необхідністю створення наукової моделі опису проблеми кодифікація” на матеріалі граматик української мови пер­шої половини ХІХ ст., потребою харак­теристики теорії і практики початкового етапу кодифікації, важливістю отримання нових результатів для історії української літературної мови, історії та теорії граматики, історії українського мовознавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди­сертація пов’язана з комплексною науковою темою кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Функціонально-комунікативне дослідження мови: лексична і граматична семантика різноструктурних мов у синхронії та діахронії (на матеріалі мов різних сімей)”; керівник теми професор Ф.Бацевич (протокол №3 від 23.11.1999 р.).
Мета дослідження полягає у розробці методичного апарату вивчення поняття кодифікація” на матеріалі нормативних граматик та його застосу­ванні для лінгвістичної реконструкції теорії і практики кодифікації української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст.
Щоб досягнути цієї мети, потрібно було розв’язати такі завдання:
1. Обґрунтувати перспективність вивчення поняття граматична кодифікація” і виявити проблемні аспекти його дослідження на матеріалі галицьких граматик першої половини ХІХ ст.
2. Визначити загально- та частководескриптивні теорії, обов’язкові для створення інтерпретаційної моделі опису проблеми.
3. Сформулювати вихідні абстракції доведення проблеми.
4. З’ясувати передумови (соціолінгвістичні і теоретичні чинники) коди­фікаційного процесу в першій половині ХІХ ст.
5. Обґрунтувати напрями формування теорії кодифікації, яку розробили граматисти першої половини ХІХ ст.
6. Розкрити практику тогочасної кодифікації.
7. З’ясувати значення отриманих результатів для історії української літературної мови, історії та теорії граматики, історії українського мово­знавства.
Об’єктом дослідження є нормативно-граматичний опис української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст., які розглянуто в широкому контексті у зв’язку зі східнослов’янською граматичною традицією ХVІ ХVІІ ст., ідеями західно­європейського граматичного раціоналізму, положен­нями порівняльно-історич­ного мовознавства, лінгвістич­ною характеристикою національних слов’янських мов, із дескриптивними та прескриптивними описами української мови.
Предмет дослідження теоретичний і практичний компоненти кодифікації, розкриті щодо відображеної у граматиках першої половини ХІХ ст. граматичної системи тогочасної української літературної мови.
Джерела фактичного матеріалу для обґрунтування теорії кодифікації готова до друку Грамматыка #зыка Sлавєно-рuSкогw” І.Могильниць­кого (18231824) та граматики, що вийшли друком, зокрема Grammatyka języka Małoruskiego” І.Вагилевича (1845), Grammatyka języka Ruskiego (Mało-ruskiego)” Й.Лозинського (1846), Грамматика "зыка Рuccкого” Й.Ле­вицького (1849), Грамматика Рuского &"зыка” Я.Головацького (1849). Ці джерела проаналізовано: а) у зв’язку з граматичним описом міжслов’янської літератур­ної мови у граматиках Л.Зизанія та М.Смотрицького; б) з ура­хуванням ідей західноєвропейського універсалізму в Граматиці” Пор- Рояля (1660), в універсальних граматиках російської мови (І.Рижського, 1806; І.Орнатовського, 1810; І.Тимковсь­кого, 1811 та ін.) та тих нормативних граматиках російської і польської мов, в яких уні­версальний компонент реалізовано спорадично (М.Ломоно­сова, 1755; М.Курганова, 1769; П.Соколова, 1788; К.Меморського, 1823 та ін.); в) з увагою на порів­няльно-історичний підхід до мови у працях О.Шишкова (1818), О.Вос­токова (1820), Й.Добровського (1822), Г.Павського (1841), П.-Й.Ша­фарика (1842), М.Максимовича (1848) та ін., г) стосовно грама­тичних описів націо­нальних слов’янських мов, зокрема польської та російської, здійснених у працях О.Коп­чинського (1817), Й.Бандтке (1818), Й.Якубовича (1834), Й.Мрозинсь­кого (1850), а також М.Ломоносова (1755), М.Греча (1827), О.Востокова (1831) та ін.; ґ) у зв’язку з дескриптивним описом української мови в розвідках І.Мо­гиль­ницького (1829), Й.Лозинсь­кого (1849), Я.Голо­вацького (1848, 1850) та з грама­тиками О.Павловського (1818); М.Лучкая (1830), М.Осадци (1864), О.Партиць­кого (1873), О.Ого­новського (1889), С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера (1893).
Щоб розкрити практику кодифікації, запропоновані у граматиках норми зіставлено з відповідними, збереженими в тогочасних наукових і художніх текстах. Як джерела використано етнографічну працю Українське весілля” Й.Лозинського (1835), збірник Русалка Дністрова” (1837), тексти мовознавчих розвідок Язык южнорускій и єго нарhчія”, Росправа о #зыцh южнорuскôмъ и єго нарhчї#хъ” Я.Головацького (1848, 1850) та О образованю "зыка рuского” Й.Ло­зинського (1849).
Вибір методів аналізу визначено специфікою об’єкта та сформульо­ваними завданнями дослідження. Оскільки об’єкт дослідження ретроспек­тивний, то його всебічну характеристику з метою лінгвістичної реконструкції теорії та практики граматичної кодифікації української літературної мови на усіх етапах аналізу здійснено за допомогою описового методу. При обґрунту­ванні наукового підґрунтя процесу кодифікації й розкритті окремих аспектів теорії кодифікації застосовано порівняльну і зіставну методику аналізу. З’ясуванню сутнісних ознак практики кодифікації сприяло ареальне вивчення матеріалу.
Послідовне вживання термінів мовознавства першої половини ХІХ ст. ускладнило б сприйняття нашого викладу, тому в дослідженні використано сучасні відповідники позначуваних понять, що не означає модернізації поглядів тогочасних кодифі­каторів української мови.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дос­лідженні вперше:
- сформульовано і вирішено питання про кодифікацію як компо­нент теорії української літературної мови першої половини ХІХ ст.;
- розкрито джерела кодифікаційного процесу у вигляді соціо­лінгвістичних і теоретичних чинників;
- виявлено розроблену в граматиках теорію кодифікації як обґрун­тування граматичної правильності тогочасної літературної мови і як відбір лінгвістичних характеристик граматичних норм;
- пояснено практику кодифікації за допомогою визначення ролі літературного критерію у доборі норм, характеристики норм на відповідність системі загально­народної української мови та їх порівняння з відповідними нормами, зафіксова­ними в засобах текстової кодифікації;
- отримано мовознавчу аргументацію, що ілюструє станов­лення у першій половині ХІХ ст. західного варіанта нової української літе­ратурної мови;
- визначено перспективні для майбутнього українського дескрип­тивного та прескриптивного мовознавства характеристики граматичної сис­теми укра­їнської мови;
- висунуто й обґрунтовано тезу про появу регіональної лінгвіс­тичної традиції, нормативно-граматичної за способом інтерпретації матеріа­лу української мови.
Теоретична цінність дисертації полягає у створеній з урахуванням взаємодії загальнодескриптивної (теорія кодифікації) і частково­дескриптивних теорій (регулювання мовної діяльності, граматичного опису, норми, взаємодії літературної мови і діалектів) теоретичній моделі опису поняття кодифікація” на матеріалі нормативних граматик першої половини ХІХ ст.; у виявленій характеристиці початкового етапу кодифі­каційного процесу; у визначеному впливові кодифікаторів на становлення українського літературного стандарту, що ілюструє невідомі до цього часу фрагменти взаємодії мови і культури і є результатом не тільки системоцентричного вивчення дослідженого матеріалу, а й антропо­центричного підходу до нього; в отриманні нових результатів для вивчення питань історії української літературної мови, історії та теорії граматики, історії українського мовознавства.
Практичне значення дослідження полягає у можливості створення на його основі підручників з історії та теорії української літературної мови, історії та теорії граматики, історії українського мовознавства, а також словника західного варіанта нової української літературної мови першої половини ХІХ ст. та історичного словника лінгвістичних термінів. Отримані результати можуть бути використані у практиці викладання тем із названих дисциплін. Розроблена методика сприяє вивченню наступних етапів граматичної коди­фікації укра­їнської мови, передовсім на матеріалі недослід­жених граматик другої половини ХІХ ст. М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримано самостійно, всі основні публікації результатів здійснено без співавторів.
Апробацію результатів дослідження здійснено в 27 доповідях:
1) на 11 міжнародних мовознавчих конференціях в Україні ІІ і V Конгресах Міжнародної Асоціації Україністів (Львів, 1993 і Чернівці, 2002), Актуальні питання сучасної філології” (Київ, 1996), Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998), VIII Славістичному колоквіумі (Львів, 1999), Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1999), Пам’ятки писемності східнослов’янськими мовами ХІХVIII століть” (Київ, 2000), Спадщина акад. В.І.Борковського і сучасна філологія на межі тисячоліть” (Львів, 2000), ЛІНГВАПАКСVIII На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур до культури миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000), Х міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), Проблеми зіставної семантики” (Київ, 2001);
2) на 9 всеукраїнських конференціях Українська мова: з минулого в майбутнє” (Київ, 1998), Семантика, синтаксис і прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 1999), Християнство й українська мова” (Київ, 2000), Граматичні одиниці і категорії української мови” (Луцьк, 2000), Історія української лінгвістики” (Ніжин, 2001), Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці, 2001), Наукова спадщина професора А.А.Москаленка й сучасне українське мовознавство” (Одеса, 2001), Актуальні проблеми менталінгвістики” (Чер­каси, 2001);
3) на 7 симпозіумах та конференціях за межами України Теория и практика обучения славянским языкам” (Печ, 1994), Теория и практика преподавания славянских языков” (Печ, 1996), Языки в Великом княжестве литовском и странах современной Центральной и Восточной Европы: миграция слов, выражений и идей” (Будапешт, 2000), Язык и социум” (Мінськ, 2000), Wyraz i zdanie w językach słowiańskich, V (Opis, Konfrontacja, Przekład)” (Wrocław, 2000), 1-й Оломоуцький симпозіум україністів Украї­ністика на порозі нового століття і тисячоліття: проблеми мови, літератури та культури” (Оломоуц, 2001), Wielojęzyczność i wielokultu­rowość pogranicza polsko-wschodniosłowiańskiego tylko spuścizną Wielkiego Księstwa Litewskie­go czy także szansą na przyszłość?” (Białystok, 2002).
Матеріали та висновки дисертації обговорені на засіданнях і наукових семінарах кафедри загального мовознавства Львівського національного універ­ситету імені Івана Франка, відділу лінгвістики Українського мовно-інформа­ційного фонду НАН України, відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.
Публікації. Результати дисертації опубліковано в монографії Прескрип­тивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.)” (Львів, 2001); у двох виданнях текстів лекцій: З історії вивчення лексичної і граматичної систем української мови (Галичина, ХІХ ст.)” (Львів, 1993) та Граматична характеристика української літературної мови у працях І.Могильницького” (Львів, 1999); у розділі З історії національно-мовного відродження Галичини” колективної монографії Мова і духовність нації ” (Київ, 1992); у двадцяти восьми провідних фахових виданнях України, а також у дев’ятнадцяти інших мовознавчих журналах і збірниках, в тому числі закордонних (Австрія, Білорусь, Польща, Угорщина, Чехія).
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (69 позицій) та наукової літератури (499 позицій).

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Поняття кодифікація” отримало перспективу вивчення на етапі інтеграційного аналізу української літературної мови (останнє десятиріччя ХХ ст. і до сьогодні). Розкриттю змісту поняття граматична кодифікація” в дисертації передувало висвітлення таких проблемних аспектів дослідження, як належність прескриптивної проблематики до лінгвістики, науковий статус нормативних граматик першої половини ХІХ ст., сутність прескрипцій, або приписів, які диферен­ційовані на лінгвістичні та мовні.
2. Щоб розкрити зміст поняття граматична кодифікація”, в дисертації побудовано теоретичну модель його опису, в основі якої визнано зв’язок загальнодескриптивної (теорія кодифікації) і частково­дескриптивних теорій (регулювання мовної діяльності, норми, граматичного опису, взаємодії літературної мови і діалектів). Ця модель стала засобом реконструкції теорії та практики кодифікації з огляду на обрану джерельну базу досліджень, граматики першої половини ХІХ ст.
3. Обґрунтовано доцільність вихідних абстракцій доведення проблеми понять мовна свідомість”, граматич­на правильність літера­турної мови” та ”норма як центр понятійного поля кодифікації”.
Розроблена в дисертації теоретична модель і застосовані вихідні абстракції доведення проблеми дозволили виявити і розкрити нові релевантні ознаки поняття граматична кодифікація”, що є обов’язковими елементами його теоретичної характеристики: соціолінгвістичні чинники кодифікації, наукове підґрунтя кодифікації, теорія граматичної коди­фікації, граматична правильність літературної мови, лінгвістична характе­ристика грама­тичних норм, практика граматичної кодифікації.
4. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. мала теоретичний і практичний вияви. І.Могильницький, І.Вагилевич, Й.Ло­зинський, Й.Левицький, Я.Головацький вперше систе­матизували лінгвістичне знання з метою обґрунтування норм літературної, в їхньому розумінні, мови і відібрали її граматичні норми. З огляду на відображення узусу, здійснена кодифі­кація тільки наближалася до досконалої, тому що не всі граматичні норми мали народну основу, визначену зв’язком з граматичною системою говірок південно-захід­ного наріччя, були норми, зумовлені орієнтацією авторів на літературні тексти до ХІХ ст. Граматисти характеризували явища в нормі шляхом добору варіантів, що є підтвердженням перспек­тивності кодифікації. Мету кодифікації відбивала виявлена у граматиках тенденція до відображення не тільки синхрон­ного зрізу норм, а й діахронного. Кодифікацію здійснено на описовому та регулятивному етапах і лише частково на етапі реалізації (не всі граматики використовувались в навчальній практиці). Процес кодифікації постав у кодифікаційних програмах кожного автора граматики, між якими було багато спільного і відмінного.
5. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. визначена такими соціолінгвістичними факторами: вико­ристанням українсь­кої мови в університетській практиці та проповідниць­кій діяльності, потребою україномовних підручників, впливом лінгвістичних ідей двох культурно-історичних ареалів австрійського і російського, розвитком української літератури, соціальною базою носіїв української мови.
6. Наукове підґрунтя кодифікації української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. зумовлене зв’язком граматичного опису української мови з теорією міжслов’янської літературної мови ХVІХVІІ ст., ідеями західноєвропейського граматичного раціоналізму та слов’янського порів­няльно-історичного мово­знавства, окремими аспектами лінгвіс­тичного аналізу національних мов, знанням про українську мову, окресленими завданнями її опису.
7. Теорію граматичної кодифікації ілюструє розкрита в текстах граматик природа граматичної правильності літературної мови, яку перші кодифікатори пояснили за допомогою характеристики граматич­ної форми, систематизації слово­зміни, відобра­ження взаємодії лексичної та граматичної семантики, осмислення структури слова та його словотвірних зв’язків, формування змісту морфологічних категорій та синтак­сичних понять. Граматисти виявили синтетичні засоби вираження грама­тичних значень, систематизували форми слів разом з теоретичними уза­гальненнями, що надалі розвивалися в нормативно-граматичних описах української мови М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера та ін. Перші коди­фікатори зафіксували регулярні гра­матичні форми і складні випадки формотворення вивчення матеріалу в такому напрямі теж продовжили граматисти другої половини ХІХ ст. Звернувши увагу на словотвірну похідність і напрями аналізу внутрішньої структури українського слова, галицькі дослідники виявили зв’язок значення слова і його будови, пояснили аспекти формо- та слово­творення в контексті опозиції традиційне”нове” через просування від простого до складного. Граматики засвідчили конкретно-історичне розуміння граматичної семантики, пошуковий характер її осмислення, взаємодію між одиницями лексичного і граматичного рівнів мови. Формування синтаксичної теорії відбулося шляхом розкриття зв’язку мови і мислення, опозицій загальне”конкретне” та логічне”граматичне”, завдяки розумін­ню зв’язків між морфологією і синтаксисом. Уперше почало розвиватися вчення про укра­їнське речення і словосполучення. Новизна тогочасного граматичного опису полягала в окресленні проблематики синтаксису в межах граматики, а не риторики, як це практикувалося у ХVIII ст.
8. Теорію граматичної кодифікації підтверджує здійснений у текстах граматик відбір лінгвістичних характеристик граматичних норм, який забезпечили греко-латинський канон граматичного опису літературної мови, запозичений з граматик XVIXVII ст., ідея спорідненості слов’янських мов та граматична характеристика національних мов, увага до універсальних та ідіоетнічних ознак української літературної мови, створювана в Галичині граматична традиція опису рідної мови та застосовані методи її аналізу. Реалізований у граматиках першої половини ХІХ ст. греко-латинський канон граматичної правильності у формі конструктивних ознак і розвинутої в межах канону видової характе­ристики, зумовленої пізнанням україномовного матеріалу, став надалі надбанням прескриптивного мово­знавства другої половини ХІХ ст. за цією схемою здійснювався граматичний опис української мови у граматиках М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновсь­кого, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера та ін. Започаткований граматистами першої половини ХІХ ст. спосіб обґрунтування ознак української мови у зв’язку зі спорідненими слов’янськими мовами став надалі актуальною проблемою теоретичної лінгвістики. Уперше виявлена і розглянута на матеріалі української мови проблема мовних універсалій виявилася важливою для подальших типологічних досліджень. Автори граматик розкрили ідіо­етнічну сутність української мови на рівні нормативних форм шляхом проти­ставлення літературного елемента усномовному в контексті початкового трактування опозиції літературна мова”діалект”, вперше окрес­ливши наддіалектну форму для території Галичини. У першій половині ХІХ ст. почала формуватися власна традиція аналі­зу української мови, визначена імпліцитними й експліцитними зв’язками між теоретичним та ілюстративним матеріалом граматик, актуалізацією різних методів та прийомів, серед яких найголовнішим виявився описовий (про що підтвердив нормативно-граматичний опис української мови в другій половині ХІХ ст.).
9. Практику граматичної кодифікації у першій половині ХІХ ст. ілюструє компромісна орієнтація граматистів, за винятком Й.Лозинського, на літературні тексти до ХІХ ст. (визначила появу діахронного зрізу грама­тичних норм) і на узус, що посприяв відображенню синхронної динаміки граматичних норм. Це були характерні для говорів південно-західного наріччя морфоло­гічні норми, які, як виявлено в дисертації, використо­вувалися і в україномовних художніх та наукових текстах першої половини ХІХ ст. Оскільки результати граматичної і текстової кодифікації частково збігалися, можна зробити висновок, що регіональна граматична традиція першої поло­вини ХІХ ст. певною мірою підтримувала формування західного ва­ріанта нової української літературної мови.
10. Отримані в дисертації результати релевантні для дисциплін, які вивчають українську літературну мову. В курсі історії української літературної мови матеріал про граматичну кодифікацію висвітлює теоретичне знання про літературний стандарт, що формувався. Щодо його розвитку в першій половині ХІХ ст. опозицію понять літе­ратурна норма”діалектна норма” доцільно розглядати як історично змінну величину, представлену не протиставленням елементів, а їх можливою єдністю. Розкриття та фіксація діахронного і синхронного зрізів літературної норми виявилися визначальними. Оскільки синхронний стан норм був зумовлений зв’язком з граматичною системою говірок південно-західного наріччя і від­повідав західно­українсь­кому варіантові літера­турної мови, для Галичини, що перебувала в складі Австро-Угорщини, ця тенденція кодифікації була прогресивною і демократичною: вона ілюструвала прагнення авторів граматик формувати літературну мову на народній основі. Однак з погляду єдиного літературного стандарту для всіх українських територій (Галичини та Наддніпрянської України) така тенденція кодифікації не виявилася перспек­тивною, тому з останньої чверті ХІХ ст. на західно­українських землях почалася переорієнтація на нову діалектну базу південно-східне наріччя, яке лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови.
Для історії та теорії граматики української мови дослідження кодифікацій­ного процесу першої половини ХІХ ст. виявило становлення граматичних ідей, характер формування змісту граматичних категорій і понять. Кодифікатори уперше вирішували складне питання зв’язку лінгвістичної теорії та україно­мов­ного матеріалу. Досягненням граматистів був висновок про формулювання грама­тичних правил із фактів мови індуктивним, а не дедуктивним шляхом. Автори граматик вважали своїм завданням навчити своїх читачів не тільки правильно говорити та писати, а й мислити, що запрограмовувало в основу відбору нормативних граматичних одиниць вплив логіки. Тексти граматик зберегли конкретно-історичний зміст морфоло­гічних категорій та окремих синтаксичних понять. Це були початкові уявлення про граматичну семантику, які мали суб’єктивний характер. Граматисти система­тизували, визнавши первинними, формальні мовні ознаки. Здійснений ними опис української мови ілюстрував існуючі в мові причинно-наслідкові зв’язки, невідомі їхнім респондентам, але відображені формально. Розглядаючи творення слів, яке в програмах фор­мування літературної мови було одним із найважливіших питань, граматисти пізнавали морфолого-лексичний характер словотвору і робили перші спроби в осмисленні відношень похідності. Граматики засвідчили вже певне знання про слово: воно не просто позначає предмети і явища, тобто виконує номінативну функцію, а й має різну будову за кількістю складів та коренів. Граматичне слово почало визначатися як членована одиниця, що належала до різних розрядів. Вперше формувалося синтаксичне вчення.
Для історії українського мовознавства дослідження теорії коди­фікації на матеріалі граматик першої половини ХІХ ст. висвітлило взаємодію тогочасних лінгвістичних парадигм у становленні системи наукового знання про граматичні ознаки української мови. Врахувавши доцільність окреслення історичних періодів у формуванні нормативно-граматичного вивчення української мови, перший етап граматичної кодифікації української мови пов’язуємо з мовознавчим контекстом Галичини. Укладені тут граматики започаткували нор­мативно-граматичний напрям вивчення україн­ської мови, основним досяг­ненням якого була увага до її системи і структури. Представ­ники цього напряму І.Могиль­ницький, І.Вагилевич, Й.Лозинський, Й.Левиць­кий, Я.Головацький здійснили опис української мови, наукова об’єктивність якого підтверджена зв’язком з теорією міжслов’янської літературної мови ХVІХVІІ ст., з сучасним європейським мово­знавством (ідеями загального мовознавства та славістики) і знанням про українську мову, що почало формуватися в дескриптивних і прескриптивних її описах.
11. Розроблену в дисертації методику вивчення початкового періоду граматичної кодифікації української мови можна застосувати для розкриття кодифікаційної практики граматистів другої половини ХІХ ст., зокрема М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартне­ра. Вивчення цього нового періоду кодифікації внесе корективи у створену інтерпре­таційну модель опису проблеми, однак це закономірно. Лише в такий спосіб можна розв’язати питання про періоди, напрями, тенденції розвитку теорії та практики граматичної кодифікації як компонента теорії української літературної мови.

Список використаних ДЖЕРЕЛ та літератури

Джерела
1. Арно А., Лансло Кл. Грамматика общая и рациональная Пор-Рояля / Пер. с фр., комплект. и послесл. Н.Ю.Бокадоровой; Общ. ред. и вступ. ст. Ю.С.Степанова. Москва: Прогресс, 1998. С.71212.
2. Арно А., Николь П. Логика, или искусство мыслить / Отв. ред. и автор послесловия докт. философ. наук А.Л.Субботин. Пер. с франц. В.П.Гайдамака. Москва: Наука, 1991. 412 с.
3. Введеніе въ кругъ Словесности. Въ Харьковh, 1806 // Texts and Studies on Russian Universal Grammar. 18061812 / Ed. by J.Biedermann and G.Freidhof. Vol.2. München, 1984. P.1108.
4. Всеобщая, философическая Грамматика, изданная Николаемъ Язвиц­кимъ. Въ Санкт-Петербургh, 1810 // Texts and Studies on Russian Universal Grammar. 18061812 / Ed. by J.Biedermann and G.Freidhof. P.1138.
5. Вhдомhсть о Рускомъ языцh // Фільольоґічні праці Івана Могиль­ницького. Українсько-руський архив. Т.5. Львів, 1910. С.170.
6. Галаховъ А. Какъ прежде учили и какъ ещё учатъ граматикh // Телескопъ. Ч.33. Москва, 1836. C.339374.
7. Головацкій Я. Язык южнорускій и єго нарhчія // Студії і матеріали до історії української фільольоґії. Львів, 1914. Т.3. С.1040.
8. Грамматика малороссійскаго нарhчія, или Грамматическое показаніе существеннhйшихъ отличій, отдалившихъ Малороссійское нарhчіе отъ чистаго Россійскаго языка, сопровождаемое разными по сему предмету замhчаніями и сочиненіями / Соч. Ал. Павловскій. Санкт-Петербург, 1818. 114 с.
9. Грамматика Россійскаго языка въ пользу Польскаго юношества въ Волынской Гимназіи / Изд. М.Бутовскимъ. W Poczaiowie, 1809. 339 с.
10. Грамматика Рuского #зыка / Сост. Я.Головацкимъ. Во Львовh, 1849. 219 с.
11. Грамматика языка русскаго. Ч.1. Познаніе словъ / Соч. И.Калайдо­вича. Москва, 1834. 102 с.
12. Грамматика "зыка Рucского. Въ Галицїи / Выдалъ Іосифъ Лhвицкїй. Въ Перемышли, 1849. 126 с.
13. Грамматика языка славянскаго по древнему нарhчію, на коемъ Рос­сіяне, Сербы и другіе Славяне Греческаго исповhданія, и Далматы Гла­голиты Римскаго исповhданія имhютъ церковныя книги / Соч. І.Доб­ровскаго. Ч.1. Перевелъ съ Латинскаго М.Погодинъ. Санкт-Петербург, 1833. 522 с. Переклад з видання: Josephi Dobrowsky presbyteri, AA.L.L et Philosophiae doctoris, societatis scientiarum bohemicae atque alliarum membri Institutiones linguae slavicae dialekti veteris, quae quum apud Russos, Serbos aliosque ritus graeci, tum apud Dalmatos glagolitas ritus Latini Slavos in Libris sacris obtined. Cum talulis aeri incisis quatvor”, відомого в мовознавчій літературі під назвою Institutiones linguae slavicae dialekti veteris” Й.Добровського.
14. Грамматіки Славенски# правильноє Сυнтаґма // Smotryćkуj M. Hram­matiki Slavenskija pravilnoe syntagma. Jevje, 1619. Herausgegeben und eingeleitet von Olexa Horbatsch. Frankfurt am Main, 1974. C.1248.
15. Грамматыка #зыка Sлавєно-рuSкогw / Юже сочини Іоанъ Могhлнhцки, скеυофυляkъ Престолнаго гр(еческо) каθ(олического) Крилоса Пер(е)миского, Совhтникъ консисторскій и народныхъ училищъ надзиратель, за изволенемъ правител’ствующихъ // Фільольоґічні праці Івана Могильницького. Україн­сько-руський архив. Т.5. Львів, 1910. С.71225.
16. Гречъ Н. Чтенія о русскомъ языкh. Ч.2. Санкт-Петербург, 1840. 404 с.
17. Гумбольдт В. Внутренняя форма языка // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем., под ред. и с предисл. Г.В.Рамиашвили. Москва: Прогресс, 1984. С.100107.
18. Гумбольдт В. Действие незаурядной духовной силы. Цивилизация, культура и образование // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем., под ред. и с предисл. Г.В.Рамиашвили. Москва: Прогресс, 1984. С.5360.
19. Гумбольдт В. Форма языков // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем., под ред. и с предисл. Г.В.Рамиашвили. Москва: Прогресс, 1984. С.6974.
20. Гумбольдт В. Характер языков // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем., под ред. и с предисл. Г.В.Рамиашвили. Москва: Прогресс, 1984. С.162182.
21. Зизаній Л. Граматика словенська. Київ: Наук. думка, 1980. 89 c.
22. Историчєскій очєркъ основанї# Галицко-рuскои матицh и Справо­зданье первого собору ученыхъ рuскихъ и любителей народного просвh­щенія / Сост. Яковомъ Головацкимъ. Въ Львовh, 1850. 111 с.
23. Корнесловъ Русскаго языка, сравненнаго со всhми главнhйшими Славянскими нарhчіями и съ двадцатью четырмя иностранными языками / Сост. Ф.Шимкевичемъ. Санкт-Петербург, 1842. 167 с.
24. Коцовский В., Огоновский І. Методична граматика рускої мови для ІV кляси шкіл 5- і 6-клясових. Львiв, 1894. 98 с.
25. Краткая грамматика древняго греческаго языка, изданная по высочайшему повеленію. Санкт-Петербург, 1826. 92 с.
26. Курило О. Початкова граматика української мови. Ч.1. Видання 10-те, змінене. Київ, 1926. 134 с.
27. Лозинський Й.І. Українське весілля. Київ: Наук. думка, 1992. С.47169.
28. Ломоносов М.В. Краткое руководство к красноречию. Книга первая, в которой содержится риторика, показующая общие правила обоего красноречия, то есть оратории, поэзии, сочиненная в пользу любящих словесные науки // Ломоносов М.В. Полн. собр. соч. Т.7. МоскваЛенинград: Изд-во АН СССР, 1952. С.89388.
29. Ломоносов М.В. Предисловие о пользе книг церковных в российском языке // Ломоносов М.В. Полн. собр. соч. Т.7. МоскваЛенинград: Изд-во АН СССР, 1952. С.585594.
30. Ломоносов М.В. Российская грамматика // Ломоносов М.В. Полн. собр. соч. Т.7. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1952. С.389578.
31. Лучкай М. Граматика слов’яно-руська / Упор., передм., прим. та словник діал. слів П.М.Лизанця. Київ: Наук. думка, 1989. 190 с.
32. Надеждинъ Н.И. Европеизмъ и народность въ отношении къ русской словесности // Телескопъ. Москва, 1836. №1. С.560; №2. С.203264.
33. Начальныя основанія латинскаго языка / Сост. Н.Белюстинымъ. Санкт-Петербург, 1842. 200 с.
34. Начальныя основанія россійской Грамматики въ пользу учащагося въ Гимназїи при Имп. АН. Санкт-Петербург, 1788 [автор П.Соколов].
35. Начатки русской филологіи / Соч. Михайла Максимовича. Кн.1. Киев, 1848. 211 с.
36. Начертаніе Всеобщей грамматики, для Гимназій Россійской Имперіи / Соч. Лудвигомъ Гейнрихомъ Якобомъ // Texts and Studies on Russian Universal Grammar. 18061812 / Ed. by J.Biedermann and G.Freidhof. Vol.2. München, 1984. P.1104.
37. Новhйшее начертаніе правилъ россійской грамматики, на началахъ всеобщей основанныхъ / Соч. Иваномъ Орнатовскимъ. Въ Харьковh, 1810. 311 c.
38. О образованю "зыка рuского / През св#щ. Їос. Лозиньского. В Перемышли, 1849. 22 с.
39. Огоновскій О. Граматика руского языка для шкôлъ середнихъ. Львôвъ, 1889. 288 с.
40. Опытный способъ къ философическому познанію россійскаго языка / Соч. Иліею Тимковскимъ. Въ Харьковh, 1811. 310 с.
41. Осадца М. Граматика руского языка. Львôвъ, 1864. 256 с.
42. Партыцкїй О. Граматика "зыка рuского дл# оужиткu въ школахъ людовыхъ въ Галичинh. Львôвъ, 1873. 174 с.
43. Полная Россійская грамматика съ присовокупленіемъ Краткой исторіи славяно-россійскаго языка / Сост. въ пользу юношества Константиномъ Меморскимъ. Москва, 1823. 186 с.
44. Практическая русская грамматика / Изд. Николаемъ Гречемъ. Санкт-Петербург, 1827. 578 с.
45. Пространная русская грамматика / Изд. Николаемъ Гречемъ. Т.1. Санкт-Петербург, 1827. 386 с.
46. Разсужденіе о славянскомъ языкh, служащее введеніемъ къ Грамматикh сего языка, составляемой по древнейшимъ онаго письменнымъ памятникамъ // Филологическія наблюденія А.Х.Востокова. Санкт-Петербург, 1863. С.125.
47. Разсужденіе о старомъ и новомъ слогh Россійскаго языка. Санкт-Петербург, 1813. 436 с. [автор О.Шишков].
48. Росправа о #зыцh южнорuскôмъ и єго нарhчї#хъ / Соч. Яковомъ Головацкимъ // Историческій очеркъ основанї# Галицко-рuскои матицh и Справозданье первого собору ученыхъ рuскихъ и любителей народного просвhщенія / Сост. Яковомъ Головацкимъ. Въ Львовh, 1850. С.1780.
49. Россїйская универсальная грамматика, или всеобщее писмословіе, предлагающее легчайшїй способъ основательнаго ученїя рускому языку съ седмью присовокупленїями разныхъ учебныхъ и полезно забавныхъ вещей. Издано во градh святаго Петра. 1769. 424 с. [автор М.Курганов].
50. Русалка Дністрова / Вступ. ст. О.І.Білецького. Київ: Дніпро, 1972. 133 с. [фотокопія з видання 1837 р.]
51. Русская грамматика Александра Востокова, по начертанію его же сокращенной Грамматики полнhе изложенная. 3-е изд. Санкт-Петербург, 1838. 417 с. (перше видання граматики здійснене в 1831 р.).
52. Смаль-Стоцкий С., Ґартнер Ф. Руска граматика. Львів, 1893. 180 с.
53. Сокращенная русская грамматика для употребления въ низшихъ учебныхъ заведенияхъ / Сост. по порученію Комитета разсмотренія учеб­ныхъ пособій Александромъ Востоковымъ. Санкт-Петербург, 1831. 208 с.
54. Срезневский И.И. Мысли об истории русского языка / Вст. ст. С.Г.Бархударова. Москва: Уч. пед. гиз., 1959. С.1681.
55. Тетрадь русской грамматики для начинающихъ, составленная по порученію начальства. Санкт-Петербург, 1835. 174 с. [автор В.Половцев].
56. Филологическія наблюденія Протоірея Г.Павскаго надъ составомъ русскаго языка. Первое разсужденіе. Санкт-Петербург, 1841. 148 с.
57. Grammatyka języka Małoruskiego w Galicii / Ułożona przez J.Wagilewicza. Lwów. 1845. 181 s.
58. Grammatyka języka polskiego / Przez D.Łazowskiego. Kraków, 1848. 367 s.
59. Grammatyka języka polskiego / Przez J.Deszkiewiczа. Rzeszów, 1846. 464 s.
60. Grammatyka języka polskiego / Przez J.Muczkowskiego. Krakó