КОДИФІКАЦІЙНІ АКТИ В СИСТЕМІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………. 3-12
РОЗДІЛ І.
Кодифікація законодавства як найбільш досконала форма систематизації законодавства України....................................

13-66
1.1. Предмет, об’єкт, принципи та методи кодифікації……. 13-41
1.2. Кодифікація як особлива форма систематизації законодавства України ................................……………...
42-66
РОЗДІЛ 2.
Характеристика кодифікаційних актів ....................
67-125
2.1. Поняття, ознаки та властивості кодифікаційних актів…. 67-86
2.2. Класифікація кодифікаційних актів……………………… 87-125
РОЗДІЛ 3.
Проблеми законодавчої техніки кодифікаційних актів .........
126-175
3.1. Кодифікаційна техніка як особливий різновид
законодавчої техніки .........................................................
126-136
3.2. Порядок оформлення та структура кодифікаційних актів ......................................................................................
137-155
3.3. Мова та стиль кодифікаційного акту, юридична термінологія .........................................................................
156-175
ВИСНОВКИ .................................................................................... 176-193
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................. 194-209

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов’язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є нова Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї системи нормативно-правових актів. Вона стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.
Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низки нормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу, потребує вирішення проблеми їх узгодження із прийнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасної правової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідність з об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб’єкта міжнародних відносин пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права. Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за 6 років її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному.
Важливим кроком до здійснення систематизації законодавства, зокрема його кодифікації, стала розробка на основі ґрунтовних теоретичних, наукових досліджень Державної програми розвитку законодавства України до 2002 року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Кримінальний, Цивільний, Господарський, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Адміністративний; Кодекс України про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальний кодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний, Земельний; Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб та сім’ю.
Однак на практиці прийняття цих необхідних, стратегічно важливих кодифікаційних актів затягнулося. Це зумовилось низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників. По-перше, сам процес розробки проектів кодексів є непростою справою, яка вимагає консолідації зусиль науковців, практиків, народних депутатів. По-друге, створення кодифікаційних актів такого рангу вимагає чималих фінансових витрат. По-третє, законодавчий матеріал, що систематизується, повинен об’єктивно потребувати кодифікації. По-четверте, значну роль у певному затягуванні прийняття кодексів зіграли політичні амбіції та небажання пошуку компромісу окремими політиками та науковцями. По-п’яте, в Україні, на жаль, не розроблено науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки та прийняття кодифікаційних актів.
Важливим кроком до створення системи законодавства України стало прийняття та схвалення Кримінального, Бюджетного, Земельного, Цивільного, Господарського, Митного та Сімейного кодексів. Однак, певна невизначеність прийняття цих актів, колізійність їх норм (особливо це простежується на прикладі Цивільного та Господарського кодексів), відсутність обґрунтованих науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки кодифікаційних актів знову ж таки призведе до декларативності їх положень, протирічності та суперечливості, і вони потребуватимуть тлумачення, внесення змін та доповнень, подолання колізійності.
Отже, стан законодавства на сучасному етапі не зважаючи на прийняття важливих кодифікаційних актів суттєво не поліпшився. Справді, з одного боку велика кількість прийнятих законів свідчить про значне реформування законодавства в напрямку, визначеному Конституцією України, з іншого – законодавство залишається суперечливим; механізм його реалізації є декларованим. Таким чином, просте подальше зростання кількості нових законів є явно негативним для системи законодавства, оскільки воно само по собі не може ліквідувати існуючі недоліки.
Одинадцятирічний досвід існування України як суверенної держави переконливо свідчить, що швидко і кардинально змінити правову систему у відповідності з реальними економічними і політичними умовами, сформувати національну законодавчу систему, виробити надійні механізми реалізації прийнятих законів неможливо. Нині вкрай потрібна розробка нової науково обґрунтованої стратегії і тактики розвитку законодавства, яка насамперед буде мати як наукове, так і практичне значення для формування системи законодавства України. Одними із суттєвих теоретичних питань, які вимагають негайного вивчення і мають надзвичайно велике практичне значення, є дослідження поняття, ролі та значення кодифікаційних актів у формуванні системи сучасного законодавства України.
Ступінь наукової розробленості теми. У юридичній літературі питанням кодифікації приділялось достатньо уваги. Детальні дослідження цієї проблеми розвитку законодавства здійснювались радянськими вченими. Серйозну теоретичну базу з цих питань було закладено С.С. Алексєєвим, С.Н. Братусем, В.К. Грищуком, А.М. Іодковським, Д.А. Керімовим, О.В. Міцкевичем, С.В. Поленіною, А.С. Піголкіним, П.М. Рабиновичем, Т.М. Рахманіною, І.С. Самощенко, Ю.О. Тихомировим, О.Ф. Шебановим та ін. У вітчизняній літературі теоретичні та практичні проблеми кодифікації стали предметом наукових досліджень В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна, С.Д. Гусарєва, В.К. Забігайла, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.Л.Копиленка, В.О.Котюка, Є.В.Назаренко, Н.М. Онищенко, П.М.Рабиновича, З.К. Симорота, О.Ф.Скакуна, О.Д. Тихомирова, А.П. Ткача, І.Б.Усенка, О.В.Шмоткіна, Ю.С.Шемшученка та ін. Вони також були предметом обговорення багатьох конференцій, зокрема, таких міжнародних науково-практичних конференцій, як “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики” (Київ, 2000) та “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії та практики” (Київ, 1996). Разом з тим, необхідність подальшого вивчення проблем кодифікації, а саме: юридичних властивостей та видів кодифікаційних актів, основ їх класифікації, характеристики ознак кодифікаційних актів, проблем законодавчої техніки кодифікаційних актів, — потребують подальшого всебічного і глибокого дослідження, залишаючись для української держави особливо актуальними. Підтвердженням вищезазначеного є гострі дискусії між провідними науковцями країни, правовими школами щодо розуміння форми, суті та значення кодифікаційних актів. Особливо це простежувалось у період розробки Цивільного та Господарського кодексів. Підготовка деяких кодифікаційних актів на сучасному етапі проходить без врахування історичного досвіду кодифікаційної діяльності, теоретичних напрацювань радянських та українських учених. Розроблені таким чином акти не відповідають правовій природі та юридичному змісту актів кодифікаційного характеру. Усе це в загальних рисах свідчить про перспективність обраної теми дисертаційного дослідження.
Незадовільний стан розробки проблем сутності, змісту та особливостей кодифікаційних актів і зумовив актуальність обраної автором теми дослідження, вплинув на вибір об’єкта і предмета дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить у науково-дослідну проблематику ряду кафедр юридичних факультетів та вузів України. Вона обрана у відповідності з основними напрямками державно-правової реформи в Україні, а також науково-дослідницькою програмою кафедри конституційного права та порівняльного правознавства, кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Ужгородського національного університету. Тема дослідження є складовою частиною загально університетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в Державному реєстрі за № 0196U008267. Питання, висвітлені в роботі, мають практичне значення для реалізації Указу Президента України “Про національну програму правової освіти населення” від 18.10.2001 р.
Об’єктом дисертаційного дослідження є кодифікація як особлива форма правотворчості, як найбільш досконала форма удосконалення законодавства держави.
Предметом дослідження є кодифікаційні акти як основа системи законодавства України. У дисертації, зокрема, досліджуються теоретичні проблеми сутності, властивостей та поняття кодифікаційних актів, визначені шляхи вдосконалення ефективності кодифікаційних актів, проаналізовано проблеми законодавчої (кодифікаційної) техніки.
Мета та основні завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз загальнотеоретичних проблем поняття, ознак, властивостей, особливостей, функцій та сутності кодифікаційних актів; їх місця в системі законодавства України; проблем кодифікаційної техніки; обґрунтування конкретних пропозицій щодо удосконалення змісту та форми кодифікаційних актів; підвищення їх ефективності; формулювання рекомендацій правотворчим органам держави щодо методологічних основ розробки проектів кодифікаційних актів.
Для досягнення вказаної мети визначено такі завдання дослідження :
- простежити розвиток та зміну наукових уявлень про сутність, зміст, значення та форми систематизації законодавства;
- розкрити форми залежності ефективності законодавства від рівня його системності та узгодженості;
- розглянути співвідношення та взаємодію таких категорій як кодифікація, кодифікаційна діяльність, кодифікаційний акт та кодифікаційна техніка;
- проаналізувати та дати характеристику поняттю, ознакам та властивостям кодифікаційних актів; визначити критерії класифікації кодифікаційних актів;
- з’ясувати роль та значення кодексу як кодифікованого акту в системі законодавства держави та принципи його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами;
- визначити правила оформлення, структури, мови, стилю та юридичної термінології кодифікаційного акту;
- проаналізувати умови, фактори та механізм підвищення ефективності кодифікаційних актів.
Методологічну основу дисертації складає комплексне поєднання загально¬філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дисертаційному дослідженні широко використовуються загальні принципи наукового пізнання: об’єктивність, комплексний підхід до висвітлення проблеми та всебічність. У роботі застосовані різноманітні спеціальні методи конкретно-наукових досліджень: історико-оглядовий, порівняльно-правовий, системно-структурний. За допомогою структурно-функціонального, системно-логічного та формально-логічного методів з’ясовані сутність, функції та принципи кодифікаційної діяльності. Завдяки використанню історико-порівняльного методу простежено процес становлення та розвитку кодифікації. Використання конкретно-соціологічного та математичного методів дало змогу отримати кількісні та якісні результати визначення шляхів підвищення ролі кодифікаційних актів у системі сучасного законодавства України.
Наукова новизна роботи насамперед визначається тим, що ця робота є одним з перших за роки незалежності України самостійним дослідженням, виконаним на монографічному рівні з врахуванням досягнень теоретико-правової думки, комплексу загальнотеоретичних проблем кодифікації, кодифікаційних актів та кодифікаційної техніки.
Наукову новизну даної дисертації і особистий внесок автора в дослідження проблеми становлять наступні положення, рекомендації і висновки, що містяться в дисертації:
- сформульовано авторське визначення кодифікаційного акту та доведено, що кодифікаційні акти володіють кваліфікованими ознаками, які виокремлюють їх, з одного боку, у відносно уособлену, самостійну групу нормативно-правових актів, і наділяють їх, з іншого боку, авторитетом особливої, підвищеної юридичної сили щодо звичайних нормативних актів, які видаються цим же органом державної влади;
- обґрунтовано необхідність прийняття, зміни та доповнення кодифікаційних актів кваліфікованою більшістю (2/3) голосів конституційного складу Верховної Ради України;
- досліджено значення ознак, властивостей, вимог та юридичної природи кодифікаційних актів як засобу обґрунтування самостійного характеру цього виду актів, визначення їх особливостей, встановлення місця кодифікаційних актів у системі законодавства та їх ролі в механізмі правового регулювання, визначення шляхів підвищення ефективності законодавства та вдосконалення кодифікації у майбутньому;
- визначено принципи ієрархічного підпорядкування кодифікаційних актів у межах горизонтальної, вертикальної та державно-організованої структури законодавства;
- вперше у вітчизняній літературі обґрунтовано класифікацію кодифікаційних актів;
- дістало подальшого розвитку дослідження природи Зводу законів та доведено, що Звід законів є результатом систематизації законодавства як родового комплексного поняття, що поєднує в собі риси кодифікації, інкорпорації та консолідації, а не засновується на правилах якоїсь конкретної форми систематизації законодавства;
- обґрунтована пропозиція щодо необхідності одночасного прийняття кодифікаційних та підзаконних нормативних актів, спрямованих на їх виконання, пакетом, що надасть можливість підвищити ступінь єдності та несуперечливості законодавства;
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в наступному. Теоретичне значення дослідження зумовлене доповненням та аналізом положень щодо мети, сутності, значення, принципів та функцій кодифікації законодавства як найбільш досконалої форми систематизації законодавства, у визначенні ознак, особливостей та структури кодифікаційних актів.
Практична цінність роботи полягає у можливості використання отриманих автором результатів:
- у розробці та обґрунтуванні теоретичних підвалин майбутніх досліджень проблематики кодифікаційних актів;
- у процесі підготовки проектів кодифікаційних актів;
- при підготовці та викладанні спецкурсів “Теорія кодифікації галузей законодавства”, “Законодавча техніка”, в межах якого виявлялися б особливості прийомів кодифікаційної техніки;
- для підвищення рівня правової освіти, формування правової культури та культури правотворчості;
- при підготовці підручників і навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є одним з перших комплексних досліджень питань кодифікаційних актів у законодавстві України. Сформульовані в дисертації висновки, рекомендації мають теоретичне та практичне значення. Окремі питання розглядаються вперше або в новому ракурсі.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету. Теоретичні висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Конституційне будівництво в Україні : теорія та практика” (Ужгород, 2000), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (Ужгород, 2002).
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 публікаціях у наукових та фахових виданнях.
Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі на юридичному факультеті Ужгородського національного університету.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають сім підрозділів, висновку та списку джерел, використаних в процесі написання дисертації. Загальний обсяг дисертації складає 209 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 15 сторінок ( 168 найменувань).

bibliography

В И С Н О ВК И

Дослідження й аналіз проблем кодифікаційних актів як результатів кодифікаційної діяльності та їх місця у системі законодавства України дає можливість обґрунтувати такі основні висновки та пропозиції.
1. Принципового, фундаментального методологічного значення для наукової розробки проблем кодифікаційних актів у системі законодавства України набуває з’ясування змісту категорій “функції кодифікації”, “мета кодифікації”, “об’єкт кодифікації”, “предмет кодифікації”, “принципи кодифікації” та “методи кодифікації”, що визначають кодифікацію законодавства як самостійну категорію та форму систематизації.
Суб’єкт пізнання сприймає оточуючу дійсність у двох взаємопов’язаних і взаємозалежних площинах – практичній та теоретичній. Саме наявність цих двох основних рівнів пізнання дає можливість розглянути “категорію “кодифікація” як самостійну галузь науки, що розвивається на емпіричному рівні (теорія кодифікації), і як вид, форму правотворчої діяльності, яка здійснюється на науковій основі (кодифікаційна діяльність).
2. Об’єктом теорії кодифікації є кодифікаційна діяльність, як один із різновидів суспільно-корисної діяльності, змістом якої є впорядкування та удосконалення законодавства.
Предметом теорії кодифікації є вивчення проблем кодифікаційної діяльності. Основними з них є підготовка, розробка та прийняття кодифікаційних актів, питання класифікації кодифікаційних актів, вдосконалення кодифікаційної техніки та ін.
Об’єктом кодифікаційної діяльності як одного з різновидів правотворчої діяльності є законодавство, а також правові норми, створені в процесі кодифікації.
Предметом кодифікаційної діяльності є форма та зміст законодавства.
У залежності від функціонального забезпечення кодифікаційного процесу, суб’єктами можуть виступати уособленні фізичні та юридичні особи, що :
- обґрунтовують компетенцію кодифікаційної діяльності;
- визначають її наукові засади;
- обґрунтовують шляхи вдосконалення та перспективи розвитку;
- здійснюють кодифікаційну діяльність;
- гарантують процес реалізації кодифікаційних актів.
З огляду на це суб’єктами у теорії кодифікації виступають вчені-юристи, науково-дослідні установи, що здійснюють дослідження проблем кодифікації, юристи-практики, а також представники інших професій, що займаються вивченням аналогічних питань.
Суб’єктами кодифікаційної діяльності є органи законодавчої та виконавчої влади. Кодифікація законодавства завжди носить офіційний характер, тому й суб’єктами офіційної кодифікації можуть виступати лише офіційні органи державної влади: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства й відомства, місцеві органи державної влади. Наукові установи, вчені-юристи, практики, громадськість, які своєю діяльністю здійснюють безпосередній вплив на розвиток кодифікаційної діяльності, не можуть вважатися суб’єктами саме кодифікаційної діяльності.
Суб’єкт кодифікаційної діяльності повинен мати певні риси, що визначають його особливості як суб’єкта певного роду діяльності:
- наявність певних повноважень;
- наявність професійної підготовки;
- здатність до узагальнюючої та аналітичної роботи;
- значний ступінь відповідальності за прийняті документи.
3. Результатом діяльності суб’єкта кодифікації є розробка та прийняття кодифікаційного акту, який серед всього іншого визначає також і його функціональне призначення. Функції кодифікації можуть бути визначені як напрямки впливу на законодавство з метою його вдосконалення та підвищення ефективності. Характеристика функцій кодифікації базується на загально-визначених положеннях науки.
Теорія кодифікації виконує наступні функції: 1) пізнавальну, 2) методологічну, 3) виховну, 4) прогностичну, 5) наукову.
Пізнавальна функція полягає в дослідженні та з’ясуванні суспільних явищ та відносин, що потребують правового регулювання, і визначенні найбільш ефективних способів правового впливу, аналізі напрямків дослідження правових приписів та нормативних актів з метою визначення можливостей їх удосконалення та систематизації.
Дослідження об’єкта буде лише в тому випадку оптимально ефективним, якщо воно здійснюється в суворій відповідності з вимогами методології, яка враховує специфіку об’єкта і, відповідно, шляхи, методи і способи його пізнання. Зміст і призначення методологічної функції виявляється в науковому пошуку оптимальних, найбільш раціональних шляхів, методів і засобів пізнання об’єктів теорії кодифікації. Вона служить теоретичною основою для суб’єктів кодифікаційної діяльності.
Виховна функція полягає в проведенні науково-теоретичних розробок з питань кодифікації, конференцій, присвячених проблемам кодифікації та законодавчої (кодифікаційної) техніки, що сприяє підвищенню юридичного всеобучу населення, правової культури громадян, професійної підготовки юристів.
Прогностична функція пов’язана з визначенням можливих шляхів, засобів досягнення бажаного стану досліджуваного об’єкта. Змістом даної функції є дослідження можливих шляхів розв’язання назріваючих проблем теорії кодифікації, досягнення оптимального варіанту розвитку кодифікаційної діяльності на основі наперед заданих критеріїв, які встановлюються відповідними програмами, планами, проектами.
Наукова функція теорії кодифікації спрямована на розробку теоретичних, науково-методологічних рекомендацій щодо здійснення кодифікаційної діяльності, підготовки та прийняття кодифікаційних актів, правил застосування та прийомів законодавчої (кодифікаційної) техніки. Науковий підхід до розв’язання проблем кодифікаційної діяльності підвищує її ефективність.
Кодифікація як найбільш досконала форма систематизації законодавства сприяє посиленню стабільності законодавства, ліквідації колізій, створенню чіткої, побудованої на науковій основі, системі нормативних актів. Вона є правовим фундаментом для побудови укрупнених нормативних блоків, кодифікаційних систем. Слід виділити такі функції кодифікаційної діяльності : 1) удосконалення форми законодавства, яке відбувається за рахунок пошуку оптимальних форм кодифікаційних актів, розробки класифікаційних властивостей актів кодифікаційного характеру, що, в свою чергу, дає можливість визначити особливості кодифікаційних актів, дослідити шляхи їх вдосконалення. Слід зауважити, що на сучасному етапі одним з визначальних завдань кодифікаційної діяльності є перш за все вирішення проблеми множинності актів та приписів, які діють з одних і тих же питань; 2) удосконалення змісту законодавства, що полягає в усуненні прогалин в законодавстві, розбіжностей між окремими його нормами, ліквідації колізій, дублювань, скасуванні застарілих нормативно-правових приписів, удосконаленні діючих інститутів права; 3) функція стабілізації законодавства, виявляється в закріпленні у кодифікаційному акті як результаті кодифікації лише стабільних норм, розрахованих на достатньо тривалий період часу. Це в свою чергу дозволяє забезпечити стабільність у регулюванні суспільних відносин, юридичну цілісність і впорядкованість законодавства, підвищити рівень ефективності реалізації правових норм; 4) фундаментальна, полягає в тому, що в ході кодифікаційних робіт розробляються нормативні приписи, які регулюють важливу, достатньо широку сферу суспільних відносин. У свою чергу, кодифікаційні акти, що містять ці приписи, очолюють ієрархію актів відповідної галузі, стають основою для створення внутрігалузевої системи.
4. На основі емпіричного та теоретичного рівнів пізнання виділяються наступні загальні методи:
1) методи, що використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях;
2) методи теоретичного дослідження (методи теорії кодифікації);
3) методи емпіричного дослідження (загальні методи кодифікації як виду та форми правотворчої діяльності).
До першої групи методів відносяться : метод абстрагування, аналіз та синтез, індукція та дедукція, методи моделювання, типології, математичний, соціологічний, психологічний, лінгвістичний та прогнозування. До другої групи: діалектичний, історичний та системний методи. До третьої групи – методи спостереження, порівняння та експериментування.
Поряд із загальними використовують такі спеціальні методи кодифікації: метод новелізації, метод перегляду діючого законодавства та метод кодифікаційної техніки. Виділення методу перегляду діючого законодавства як спеціального самостійного методу кодифікації в юридичній науці здійснюється вперше. На його основі створюються більшість кодифікаційних актів, бо при перегляді законодавства визначаються найбільш слабкі місця в регулюванні тих чи інших суспільних відносин, встановлюються прогалини та суперечності в діючому законодавстві, які необхідно усунути.
Застосування загальнонаукових методів дослідження в процесі кодифікаційної діяльності необхідне для отримання об’єктивних знань, повноцінної наукової інформації щодо досліджуваного об’єкта. Окрім загальнонаукових методів пізнання і застосовуються спеціальні методи, вироблені самою практикою кодифікаційної діяльності, які використовуються лише в межах кодифікації.
Усі вищезгадані методи є взаємозалежними, взаємопов’язаними, мають свою функціональну цінність. Ні один з них в чистому вигляді не існує. При здійсненні кодифікації необхідно діалектичне поєднання усіх методів та їх комплексне використання.
5. Принципи кодифікації визначають своєрідність кодифікаційної діяльності. Вони є засобом забезпечення єдності кодифікації, забезпечують основу кодифікації. Процес кодифікаційної діяльності підпорядковується таким принципам: наукова обґрунтованість; законність; планування нормотворчості; наступність; публічне обговорення та участь в обговоренні представників громадськості, трудових колективів, окремих громадян; демократизм; виважений, старанний підхід до підготовки проектів кодифікаційних актів.
6. Систематизація законодавства як діяльність спрямована на приведення нормативно-правових актів у єдину, упорядковану, внутрішньо узгоджену систему, є родовим поняттям, яке охоплює всю діяльність по впорядкуванню законодавства. Існують чотири самостійні форми систематизації законодавства: кодифікація, інкорпорація, консолідація, поточна нормотворчість.
Облік нормативних актів не є формою систематизації законодавства. Він є суто технічним засобом, спрямованим на полегшення систематизації. Облік слід розглядати як спосіб (а не форму) здійснення систематизації. Його вдала організація і застосування дозволяє провести систематизацію законодавства на високому рівні, з найбільшою ефективністю; надає можливість уникнути прогалин у складанні списків актів, які підлягають зміні або відміні, а також помилок в оцінці актів по суті.
7. Звід законів не можна однозначно назвати результатом якоїсь однієї з форм систематизації законодавства. Цей акт увібрав у себе принципи, прийоми як кодифікаційної, так і консолідаційної та інкорпоративної діяльності. Його можна вважати результатом систематизації законодавства (як родового поняття, що охоплює в собі кодифікацію, інкорпорацію, консолідацію), а не якоїсь однієї конкретної форми систематизації законодавства
8. Система законодавства являє собою визначену та певним чином закріплену сукупність нормативних актів, яка не є механічним поєднанням актів, а об’єктивно зумовленою, сформованою практикою впорядковану систему актів тієї чи іншої галузевої приналежності. Всередині цієї системи існують особливі групи актів, об’єднаних за ознакою загальності специфічних (видових) властивостей. Поняття кодифікаційного акту включає в себе одну з таких категорій актів, яка, поряд із загальними для всіх нормативних актів властивостями, характеризується визначеними особливостями, наявність яких і визначає правомірність виділення даної сукупності актів у відносно відособлену, автономну, відмінну від інших групу нормативних актів.
Характерні для кодифікаційних актів ознаки виділяють їх, з одного боку, у самостійну групу нормативно-правових актів, а з іншого – наділяють їх авторитетом особливої, підвищеної юридичної сили щодо звичайних нормативних актів, які видаються цим же органом державної влади.
9. Ознаки, властиві кодифікаційним актам поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх належать такі ознаки: 1) кодифікаційний акт вносить істотні зміни в регулювання суспільних відносин; 2) кодифікаційний акт повинен всебічно вирішувати всі основні питання правового регулювання певної сфери суспільних відносин; 3) кодифікаційному акту властивий звідний характер; 4) кодифікаційний акт характеризується логічною довершеністю, системністю, внутрішнім взаємозв’язком та погодженістю, динамізмом; 5) кодифікаційний акт, як результат кодифікації, намагається відповідати системі права; 6) кодифікаційні акти регулюють важливу, достатньо широку сферу суспільних відносин, володіють підвищеною стабільністю; 7) кодифікаційні акти займають центральне місце в системі нормативно-правових актів окремої галузі законодавства.
До зовнішніх ознак відносяться : 1) кодифікаційні акти мають містити найменування, яке вказує на вид даного конкретного акту; 2) кодифікаційним актам властива деяка структурна особливість; 3) кодифікаційний акт, як правило, значний по обсягу; 4) кодифікаційні акти характеризуються чіткою системою розподілу нормативних приписів; 5) кодифікаційні акти відзначаються складною структурою; 6) тривалий період дії кодифікаційних актів; 7) кодифікаційні акти, затверджуються актом відповідного правотворчого органу; 8) момент вступу в силу кодифікаційного акту, зазвичай, визначається не у загальному порядку, передбаченому для актів даного органу, а шляхом встановлення конкретної дати яка, як правило, достатньо віддалена від моменту прийняття самого кодифікаційного акту.
10. Кодифікаційний акт як акт звідного характеру охоплює майже весь нормативно-правовий матеріал, що відноситься до тої чи іншої галузі законодавства чи правового інституту. Саме з цих позицій необхідна чітка, добре продумана, логічно обґрунтована схема розміщення матеріалу всередині звідного акту. Логічно послідовний і компактний виклад правових норм значно полегшує пошук потрібної норми права, дозволяє уяснити її зміст в процесі правозастосовчої діяльності.
Кодифікаційні акти оформляють і закріплюють найбільш суттєві і стійкі відносини в суспільстві, тому вони повинні містити лише стабільні норми, розраховані на достатньо тривалий період часу.
11. Кодифікаційні акти як акти, що займають центральне місце в системі нормативно-правових актів відповідної галузі, очолюють ієрархію актів даної галузі та володіють вищою юридичною силою щодо всіх інших нормативних актів, навіть тих, які не входять в систему актів даної галузі, але зачіпають питання, які врегульовані відповідним кодифікаційним актом. Виконуючи роль активного центру галузі, кодифікаційні акти стають основою для створення внутрігалузевої системи.
12. Кодифікаційні акти мають такі основні властивості : 1) висока юридична цільність та внутрішня узгодженість; 2) стабільність; 3) врегулювання широкого кола суспільних відносин; 4) складна структурна побудова.
13. Необхідне створення спеціального органу, який би на постійній основі займався питаннями кодифікації та систематизації взагалі і об’єднував зусилля відповідних державних органів та наукових установ (окремих науковців) і не лише координував правотворчу діяльність, а зміг би в єдиному напрямку визначати принципові засади та шляхи формування тих чи інших кодифікаційних актів. Першочерговими завданнями, які б постали перед цим органом та потребували б негайного вирішення, було б створення професійного апарату та внутрішньої структури органу, достатнє матеріальне та методологічне забезпечення, створення ефективної системи наукової експертизи всіх законодавчих актів, і в першу чергу законодавчих актів кодифікаційного характеру.
14. Різноманітність суспільних відносин, що регламентуються кодифікаційними актами, визначає необхідність їх класифікації, яка передбачає розподіл актів на групи за певними критеріями, що характеризуються як підстави. Класифікація кодифікаційних актів надає можливість: визначити особливості окремої групи актів; визначити критерії, що об’єднують кодифікаційні акти в систему; охарактеризувати принципи співвідношення кодифікаційних актів всередині їх системи; дослідити шляхи вдосконалення кодифікаційних актів та надання їм рис системності.
Класифікувати кодифікаційний акт за якимсь одним критерієм складно, тому виділяються кілька критеріїв : 1) за юридичною силою (компетенцією органу, який їх видав); 2) за характером приписів, що містяться в кодифікаційних актах; 3) за обсягом відносин, що регулюються; 4) за співвідношенням кодифікаційних актів та існуючих галузей права; 5) за правовою силою, колом регламентуючих кодифікаційними актами питань та специфікою норм права, що містяться в них; 6) за формою конструювання: а) за зовнішньою формою конструювання (кодифікаційні акти, які приймаються на законодавчому рівні та кодифікаційні акти, що приймаються на підзаконному рівні); б) за найменуванням.
15. Надмірне захоплення практикою видання комплексних кодифікаційних актів може призвести до певних негативних наслідків: розмитості меж галузей права, проблеми юридичної цілісності законодавства, багатократного дублювання нормативного матеріалу. При підготовці комплексних кодифікаційних актів необхідно зважити всі “за” та “проти”, виявити не лише необхідність у них, а й об’єктивну необхідність у новому регулюванні певної групи суспільних відносин, яке забезпечувало б єдність всіх діючих у даній галузі правових норм. Питання створення галузевого чи комплексного кодифікаційного акту повинно вирішуватись в кожному конкретному випадку зокрема, оскільки в силу специфіки одних галузей законодавства в них буде переважати галузева кодифікація (наприклад, в кримінальному чи цивільно-процесуальному законодавстві). В інших галузях (таких як природоохоронне законодавство, законодавства про охорону праці, транспортне) необхідно йти шляхом здійснення переважно комплексної кодифікації.
16. Із соціально-політичної точки зору питання про те, в якій формі приймається той чи інший кодифікаційний (та і взагалі нормативний) акт, суттєвого значення не має. Перш за все кодифікаційний акт здійснює свою регулюючу дію змістом, а не юридичною формою виразу. Однак, форма кодифікаційного акту визначає його юридичну силу, вона або активно сприяє реалізації змісту, або гальмує, а іноді і перешкоджає досягненню тих завдань, які постають перед цими актами. Надання кодифікаційним актам тієї чи іншої форми має не лише велике значення в контексті правового регулювання, але й визначає зовнішній вираз системи законодавства. Відсутність суттєвих відмінностей в змісті і юридичній силі актів та вільний вибір форми юридичного акту не сприяють впорядкуванню системи законодавства. При прийнятті кодифікаційного акту (особливо це стосується кодексу та інших кодифікаційних законів) законодавець повинен оцінювати не лише необхідність розв’язання тих чи інших соціально-економічних питань, але й дуже зважено підходити до вибору форми акту, до співставлення форми, обсягу і способу вирішення проблем.
17. З часом роль кодифікаційних законів в регулюванні суспільних відносин, які виникають у державі, повинна ще більше зрости, відбуватиметься поступове, поетапне звуження поточної нормотворчості і збільшення в правовій системі частки актів кодифікаційного типу, особливо – кодифікаційних законів. Кодифікаційні закони здатні зробити набагато більший вплив на систему законодавства, ніж акти поточної нормотворчості. Вони є важливим організуючим та стабілізаційним фактором всієї правової системи держави. Нові, а також оновлені за змістом кодифікаційні акти повинні стати орієнтиром і основою всієї правотворчої діяльності в Україні. У подальшому вдосконалення законодавства повинно здійснюватись у напрямку створення кодифікаційних систем, центральне місце в належатиме основоположному кодифікаційному закону.
18. Виникла необхідність на офіційному рівні закріпити пріоритет у правовому регулюванні кодексів та основоположних кодифікаційних законів над звичайними законами. З метою підвищення юридичної сили, авторитету, престижу та стабільності кодифікаційних законів слід законодавчо визначити, що їх прийняття та внесення до них змін приймається кваліфікованою більшістю (не менше 2/3) голосів депутатського корпусу Верховної Ради України. Вирішити ці назрілі проблеми повинен закон “Про нормативно-правові акти в Україні”, прийняття якого дозволить скоординувати правозастосовчу практику та вирішити багато проблемних питань, у тому числі щодо забезпечення координації правотворчої діяльності, однакового підходу до вибору форм законодавчих актів.
19. При розробці Зводу законів повинні застосовуватись як методи кодифікації, так і методи інкорпорації та консолідації законодавства. Передусім, це пов’язано з неможливістю в сучасних умовах провести широкомасштабну кодифікаційну роботу, результатом якої став би єдиний звідний кодифікаційний акт – Звід законів. Зумовлено це рядом об’єктивних причин: а) неможливістю кодифікувати всі галузі законодавства; б) недостатньою стабільністю суспільних відносин; в) низьким рівнем законодавчої техніки та ін.
У свою чергу, проведення виключно інкорпоративної роботи або ж консолідації, не відповідатиме потребам суспільства, а також буде суперечити тій меті, завданням, які мають ставитись перед Зводом законів на сучасному етапі розвитку законодавства – забезпечення стабільності і доступності законодавства, впровадження принципу верховенства прав і свобод громадян, сприяння зміцненню правової системи держави та законності.
Зводу законів повинен бути наданий офіційний характер, що означатиме пріоритет перед іншими джерелами поточної нормотворчості, виданими до вступу його в силу. Звід законів має бути також наділений законовідмінною силою щодо всіх нормативно-правових актів, які суперечать йому.
20. У зв’язку з тим, що в умовах ринкової економіки значно зросла роль суспільних відносин, які регулюються такими кодифікаційними актами як Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, Статут залізниці Союзу РСР, Статут автомобільного транспорту УРСР, збільшилось коло суб’єктів, які беруть участь у цих відносинах, необхідно підвищити рівень правового регулювання в цих надзвичайно важливих сферах суспільного життя та розглянути питання про надання вищезгаданим актам законодавчого характеру та назви “кодекс”.
21. Термін “кодифікаційна техніка” за своїм лінгвістичним та смисловим значенням є синонімом терміну “законодавча техніка”. Необхідність виокремлення терміну “кодифікаційна техніка” пояснюється структурними та змістовими особливостями кодифікаційних актів (особливо кодифікаційних законів), відмінностями процесу створення проектів кодифікаційних актів. Термін “кодифікаційна техніка” співвідноситься з терміном “законодавча техніка” як видове та родове поняття та конкретизує його.
22. Поняття юридичної техніки є ширшим за своїм змістом від поняття законодавчої техніки. Воно включає в себе такі складники як правотворча техніка, яка являє собою сукупність правил зі встановлення організаційної форми правотворчого процесу, основні етапи, стадії обробки законодавчого матеріалу, способи і прийоми найбільш раціонального формування та правильного відображення в правових актах відповідного правового матеріалу; а також законодавчу, кодифікаційну техніку.
23. Законодавча техніка – це сукупність науково обґрунтованих, історично та практично сформованих прийомів, методів та правил підготовки логічно довершених, досконалих як за формою, так і структурою проектів нормативно-правових актів.
Важлива роль, яку відіграють кодифікаційні акти в системі законодавства, їх своєрідна нормативно-правова природа, а також значний обсяг та складна структура зумовили наявність цілого ряду специфічних моментів у підготовці проектів, що розробляються. Це в свою чергу й викликає необхідність виділення особливих прийомів законодавчої техніки, сукупність яких складає кодифікаційну техніку.
24. Недооцінка правил законодавчої (кодифікаційної) техніки, їх неповне, обмежене застосування може призвести до колізій у законодавстві, ускладнення розуміння змісту, правильного застосування нормативно-правового акту. Тому слід сконцентрувати увагу на вирішенні ряду проблем :
1) спрямувати зусилля працівників науково-дослідних установ, окремих юристів-науковців, юристів-практиків на розроблення загальних вимог, які ставляться до підготовки проектів кодифікаційних актів;
2) прискорити прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”, розробити та прийняти методичні рекомендації з підготовки та оформлення законопроектів, в яких окремим розділом виділити рекомендації з підготовки кодифікаційних актів;
3) запровадити вивчення на юридичних факультетах вузів України спецкурсу “Законодавча техніка”, в рамках якого розглядалися б особливості прийомів кодифікаційної техніки.
25. При неможливості надання кодифікаційному акту лаконічного заголовка, слід паралельно із загальним заголовком давати короткий підзаголовок (назву). Застосування такого прийому дозволить досягти оптимального ступеня інформативної узагальненості заголовку кодифікаційного акта, полегшить пошук, осмислення відповідної нормативно-правової інформації та її практичне застосування у конкретній правотворчій і правозастосовчій діяльності.
26. Враховуючи те, що кодифікаційні акти характеризуються чіткою системою розподілу нормативних приписів, складною структурою, яка полягає в наявності значної кількості статей, та розподілом тексту на частини, розділи, глави, виникає необхідність формулювання окремих заголовків для кожної частини, глави, розділу та статті. Формулювання такого роду заголовків поліпшує структуру акту, сприяє більш чіткому, логічно довершеному викладу змісту нормативних приписів. До заголовків статей, розділів, глав, частин повинні застосовуватись ті ж правила та вимоги, що й до заголовків кодифікаційних актів.
27. Беручи до уваги особливу соціально-політичну значимість кодифікаційних законів, широке коло питань, які регулюються ними, необхідність чіткого визначення основних завдань, вирішенню яких вони повинні сприяти, вважаємо, що преамбула до кожного з них мусить стати обов’язковою складовою частиною. Вступна частина кодифікаційних актів підзаконного характеру є бажаною і може розглядатись як обов’язковий їх структурний елемент. Питання про необхідність включення преамбули до структури такого кодифікаційного акту, повинно вирішуватись на розсуд нормотворця. На законодавчому рівні слід визначити структуру преамбули, а також офіційно закріпити, що положення нормативного характеру не повинні включатись в преамбулу кодифікаційних актів і нормативно врегулювати положення, що всі кодифікаційні закони в обов’язковому порядку повинні мати преамбулу.
28. Характерною рисою структури кодифікаційних актів є її багаторівневість, яка відображається в поділі нормативного матеріалу на пронумеровані структурні одиниці тексту. Зазвичай нумеруються розділи, глави, статті, пункти, не у всіх випадках нумеруються частини статей. Для всіх кодифікаційних актів необхідно розробити єдину рубрикацію. Кодифікаційні акти повинні ділитись на частини (книги), розділи, глави, статті, пункти. Більш високу ступінь поділу можна використовувати лише тоді, коли вже використана нижча ступінь. Не слід використовувати рубрику “розділ”, якщо в документі немає глав. Нумеруватись повинні всі вищеперелічені одиниці тексту, а також частини статей, оскільки відсутність нумерації статей кодифікаційних актів призводить до ускладненого користування ними, обмежує можливості комп’ютерного пошуку актів кодифікаційного характеру та їх структурних одиниць. Нумерація всіх одиниць тексту повинна бути єдиною, а нумерація статей – наскрізною. Статті кодифікаційного акта нумеруються арабськими цифрами. Вони можуть поділятися на абзаци, які називаються частинами та мають свої порядкові номера. Частини статей можуть поділятись на пункти та підпункти.
29. З метою підвищення ступеня єдності та несуперечливості законодавства слід започаткувати практику прийняття кодифікаційних актів та підзаконних нормативних актів, спрямованих на їх виконання, пакетом.
30. Мова кодифікаційного акта є засобом зовнішнього вираження думки законодавця. Вона має свої характерні властивості, які виявляються в особливостях мовного стилю, який, на відміну від літературного стилю, не доводить, не пояснює і не розважає, а владно приписує суб’єктам права певну поведінку, формулює вимоги, загальнообов’язкові приписи. Можна виділити кілька основних ознак (властивостей) мови кодифікаційного акту: 1) офіційно-документальний характер; 2) цілісність, логічна послідовність викладу; 3) ясність та простота викладу; 4) точність; 5) лаконічність викладу; 6) нейтральність; 7) безособовий характер; 8) формалізація.
31. Кодифікаційні акти юридично оформляють і закріплюють найбільш суттєві і стійкі відносини в суспільстві. Вони (особливо основоположні акти кодифікаційного характеру) розраховані на широке коло адресатів. Саме тому їх необхідно викладати простою і зрозумілою мовою. При цьому слід враховувати ту обставину, що деякі кодифікаційні акти регулюють дуже складні суспільні відносини, що не може не відобразитися на стилю викладу відповідних норм. Мова кодифікаційного акту повинна бути настільки простою і доступною, щоб кожний громадянин зі змісту правової норми міг уяснити свої права та обов’язки, загальний зміст правового припису. Але мова кодифікаційного акту не може бути надмірно простою і ясною, бо це може нанести шкоду його точності. Ступінь простоти і ясності кодифікаційного акта визначається в залежності від того, на кого він поширюється та яку сферу суспільних відносин регулює.
У разі допущення в мові кодифікаційного акта неточностей, вони повинні виправлятися законодавчим шляхом. Якщо неточність виникла в результаті помилки при опублікуванні, – остання виправляється шляхом оприлюднення поправки. Якщо ж неточність пов’язана із самим змістом кодифікаційного акта, вона повинна бути виправлена шляхом внесення змін до даного акту. Виправлення тексту акта кодифікаційного характеру може здійснюватися і шляхом тлумачення правової норми.
32. Для визначення одного й того ж поняття повинен вживатись єдиний термін. При відображенні різних правових понять, які не співпадають одне з одним, повинні вживатись різні терміни. З метою єдиного визначення термінів слід передбачити правило, що дефініції понять повинні вводитись у базових (кодифікаційних) законах. У всіх випадках вживання того чи іншого терміна в інших законах, повинне відповідати тому змісту, який закладений у нього в основоположному кодифікаційному законі.
При прийнятті кодифікаційного закону, який дає нове визначення того чи іншого терміна, слід вносити зміни до всіх інших нормативно-правових актів, в тесті яких також вживається цей термін.
Для більш повного та ефективного вирішення термінологічних проблем, підвищення рівня та якості законотворчих робіт, їх удосконалення, слід негайно розпочати роботу по укладанню словника, в якому було б дані дефініції, що містяться в базових кодифікаційних актах держави. Матеріал, що включатиметься в цей словник, повинен стати термінологічною базою для різноманітних правотворчих та правозастосовчих органів держави.
33. Практика кодифікаційної діяльності повинна йти шляхом винесення проектів значних кодифікаційних законів на всенародне обговорення, що сприятиме поліпшенню змістової сторони проектів, а також закріпить авторитет законів і активно впливатиме на розвиток правової свідомості громадян і підвищуватиме рівень їх інформованості про діюче законодавство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Курс лекций: Учебное пособие /Министерство высшего и среднего специального образования РСФСР. Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1966. – Вип. 3. – 212 с.
3. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.
4. Арефьева Г.С. Проблема субъекта и объекта в социальной практике и познании // Социальная активность. – М.: Политиздат, 1974. – 87 с.
5. Бентам И. Техника законодательных собраний. – СПб: Изд-е Л.А. Велихова,1907. -188 с.
6. Бобровник С.В., Богінич О. Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – 123 с.
7. Бойко Л.М. Совершенствование законодательной техники в условиях социально-экономического развития советского общества. – Ташкент: Изд-во “Фан”, 1988. – 92 с.
8. Воронов М.Н. Правовые акты законодательной власти в Украине: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 – Харьков, 1997. – 192 с.
9. Власенко Н. А. Коллизионные нормы в советском праве / Науч. ред. А. Ф. Черданцев. – Иркутск : Изд-во Иркутского ун-та,1984. - 99 с.
10. Власенко Н. А.. Язык права /Государственный институт регионального законодательства администрации Иркутской области. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное изд-во,1997. - 176 с.
11. Гаврилов О.А. Правотворчество и прогнозирование // Научные основы советского правотворчества. – М.: Наука, 1981. – 320 с.
12. Голунский С.А., Строгович. М.С. Теория государства и права. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР,1940. – 304 с.
13. Горшенин К.П. Кодификация законодательства о труде. Теоретические вопросы.– М.: Юрид. лит-ра., 1967.– 224 с.
14. Грищук В.К. История кодификации законодательства развитого социализма (на материалах УССР): Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.01/ Киев. гос. ун-т – К, 1985. – 19 с.
15. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії, методології та теорії: Дис...д-ра. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1992. – 438 с.
16. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. – Львів : Світ, 1992. – 168 с.
17. Грищук В.К. Кодификация законодательства Украинской ССР /1956-1985 гг./: Текст лекций. – Львов : Ред. – изд. отдел, 1991. – 84 с.
18. Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат. Издание 13-е. – Спб., 1913. – Т.24. – 640 с.
19. Жинульяка С. О кодификации и её влиянии на законодательство и науку права. – Московский університет, 1876. – 69 с.
20. Заец А.П. Система советского законодательства: Проблема согласованности / АН УССР, Ин-т гос. и права; Отв. ред. Н.И. Козюбра. – К.: Наукова думка, 1987. – 99 с.
21. Законодавство: проблеми ефективності / В.Б. Авер’янов, В.Н. Денисов, В.Ф. Сіренко та ін.; НАН України, Інст-т д-ви і п-ва ім.. В.М. Корецького. – К.: Наукова думка, 1995. – 23 с.
22. Законодательная техника / Под ред. Д.А. Керимова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 143 с.
23. Законодательная техника: Научно-практическое пособие. – М.: Городец, 2000. – 272 с.
24. Законодательство и законодательная деятельность в СССР. /Отв.ред. П.П. Гуреев, П.И. Седугин. – М.: Юрид. лит., 1972. – 325 с.
25. Законотворчество в Российской Федерации: Научно-практическое и учебное пособие /Авт. кол. : А. И. Абрамова,Т.В. Голубева, А. В. Мицкевич и др. ; Под ред. А. С. Пиголкина ; Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. – М.: Формула права, 2000.– 608 с.
26. Иодковский А.Н. Вопросы кодификации законодательства: Дис ... канд. юрид. наук. – М., 1948. – 189 с.
27. Казьмин И.Ф., Мицкевич А.В., Рахманина Т.Н. Кодификация и систематизация законодательства на современном этапе // Советское законодательство: пути перестройки. – М.: Юрид. лит., 1989. – 432 с.
28. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
29. Керимов Д.А. Законодательная деятельность Советского государства (Основные принципы и организационные формы). – М.: Госюриздат, 1955. – 135 с.
30. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника. – М.: Госюриздат, 1962. – 104 с.
31. Керимов Д.А. Конституция СССР и развитие политико-правовой теории. – М.: Мысль,1979. – 244 с.
32. Керимов Д.А. Законодательная техника: Научно-методи