КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ТРАГІЧНОГО В П’ЄСАХ ШЕКСПІРА: ПОЕТИКО-КОГНІТИВНИЙ АНАЛІЗ

brief description

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

На правах рукопису

НІКОНОВА ВІРА ГРИГОРІВНА

УДК 81:81’38:811.11

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ТРАГІЧНОГО
В П’ЄСАХ ШЕКСПІРА:
ПОЕТИКО-КОГНІТИВНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук,
професор О.П. Воробйова

Дніпропетровськ 2008

ЗМІСТ
ВСТУП .. 6
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ТРАГІЧНОГО ЯК АСПЕКТ
ТРАГЕДІЙНОЇ КАРТИНИ СВІТУ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ 23
1.1. Трагедійне і трагічне в історичній перспективі ....... 23
1.1.1. Розвиток трагедії в античності, у середньовіччі
та в епоху Відродження .................... 24
1.1.2. Естетична категорія трагічного: еволюція теоретичної
думки .. 42
1.2. Трагедійне і трагічне в поетиці Шекспіра .... 52
1.2.1. Поетика шекспірівської драми: своєрідність
художнього мислення Шекспіра . 53
1.2.2. Реалізація категорії трагічного в п’єсах Шекспіра ... 66
1.3. Трагічне в поетиці Шекспіра: когнітивний підхід ... 75
1.3.1. Становлення когнітивної парадигми в гуманітарних
науках 76
1.3.2. Поняття картини світу. Трагедійна картина світу
в п’єсах Шекспіра vs. концептуальний простір
трагічного .. 82
1.4. Художній концепт як складник концептуального
простору трагічного в поетиці Шекспіра . 93
1.4.1. Концепт у системі когнітивних наук. Концепт,
поняття, значення, смисл .. 93
1.4.2. Художні концепти в трагедіях Шекспіра
у зіставленні з концептами культури
та мовними концептами . 104
Висновки до розділу 1 .. 119

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ТРАГІЧНОГО
В ПОЕТИЦІ ШЕКСПІРА 123
2.1. Методика поетико-когнітивного аналізу
трагедій Шекспіра . 123
2.1.1. Принципи моделювання трагедійної картини світу
в п’єсах Шекспіра 124
2.1.2. Модель трагічного в поетиці Шекспіра ... 137
2.2. Процедури реконструкції художніх концептів у трагедіях
Шекспіра 146
2.2.1. Художній концепт в аспекті жанрової своєрідності
трагедій Шекспіра: контексти трагічного .... 147
2.2.2. Текстова реалізація художнього концепту в п’єсах
Шекспіра: тематичні лінії контексту трагічного .. 158
2.2.3. Мовні засоби експлікації художнього концепту:
поняття тематичної домінанти і смислового
релята ... 162
2.2.4. Способи ідентифікації художнього концепту
в трагедіях Шекспіра ..... 171
2.3. Концептуальна система трагічного в п’єсах
Шекспіра 178
2.3.1. Інвентар художніх концептів трагічного ...... 179
2.3.2. Ієрархія художніх концептів: ключові художні
концепти трагічного 217
Висновки до розділу 2 .......... 230
РОЗДІЛ 3. АРХІТЕКТОНІКА КЛЮЧОВИХ ХУДОЖНІХ КОНЦЕПТІВ
ТРАГІЧНОГО В П’ЄСАХ ШЕКСПІРА ................................. 234
3.1. Предметно-почуттєвий шар ключових художніх концептів
трагічного: фреймова структура .. 235
3.1.1. Принципи побудови фреймів ключових художніх
концептів трагічного .. 235
3.1.2. Типологія фреймів за компонентним складом
і внутрішньоструктурною організацією 244
3.2. Образно-асоціативний шар ключових художніх концептів
трагічного: концептуальні метафори . 261
3.2.1. Інвентар концептуальних тропів у складі ключових
художніх концептів трагічного . 261
3.2.2. Процедури конструювання конвенційних
концептуальних метафор ... 271
3.2.3. Механізми поетичного переосмислення конвенційних
метафоричних схем: оказіональні концептуальні
метафори . 278
3.2.4. Система концептуальних метафор у складі ключових
художніх концептів трагічного . 289
3.3. Смисловий шар ключових художніх концептів трагічного:
смислові атрибути . 297
3.3.1. Способи виявлення смислових атрибутів:
атрибути-семи й атрибути-асоціати .. 297
3.3.2. Ієрархія смислових атрибутів ключових художніх
концептів трагічного ... 314
Висновки до розділу 3 .. 318
РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПТУАЛЬНА МЕРЕЖА ТРАГІЧНОГО В П’ЄСАХ
ШЕКСПІРА ... 323
4.1. Асоціативно-смислове поле у структурі ключових художніх
концептів трагічного .. 323
4.1.1. Компоненти асоціативно-смислового поля ... 323
4.1.2. Взаємозв’язки між компонентами
асоціативно-смислового поля . 339
4.2. Взаємодія асоціативно-смислових полів ключових
художніх концептів у концептуальному просторі
трагічного ... 356
4.2.1. Топологія міжпольових зв’язків 357
4.2.2. Способи міжпольової взаємодії: поля-донори
і поля-реципієнти ........................ 377
Висновки до розділу 4 . 387
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . 392
ДОДАТКИ . 401
Додаток А. Переклади ілюстративного матеріалу .... 402
Додаток Б. Концептуальна система простору трагічного
в п’єсах Шекспіра . 422
Додаток В. Список «шекспіризмів», які вживаються у контекстах
трагічного в п’єсах Шекспіра .. 425
Додаток Д. Смислові атрибути ключових художніх концептів
трагічного .. 429
Додаток Е. Ієрархія смислових атрибутів ключових художніх
концептів трагічного за частотністю вживання 452
Додаток Ж. Тематичні угруповання смислових атрибутів ключових
художніх концептів трагічного ... 463
Додаток К. Тематичні мікрополя асоціативно-смислових полів
ключових художніх концептів ЖИТТЯ, КОХАННЯ, ДОЛЯ,
ЄСТВО ЛЮДИНИ .. 480
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .. 489
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ .... 556

ВСТУП

Suit the action to the word, the word to the action; with this special observance, that you o'erstep not the modesty of nature: for anything so overdone is from the purpose of playing, whose end, both at the first and now, was and is, to hold, as 'twere, the mirror up to nature; to show Virtue her own feature, scorn her own image, and the very age and body of the time his form and pressure.
W. Shakespeare (Hml, 87, А.1).

Сприйняття культури кожної нації відбувається через ідеал цієї культури, в якому, як у краплині води, віддзеркалюється «обличчя» національного менталітету, колективна етнічна свідомість. Таким ідеалом західноєвропейської культури є Вільям Шекспір. Світ ідей та образів поета-гуманіста воістину величезний. Письменник у своїй творчості надзвичайно поглибив усе те, що сприйняв від своїх попередників. Він знайшов для сучасних йому почуттів, думок і проблем настільки глибоко узагальнене вираження, що його твори переросли свою епоху і зберегли художню й ідейну життєвість до наших днів.
Навряд чи знайдеться у світовій літературі письменник, про якого написано і сказано більше, ніж про Шекспіра. Від століття до століття сприйняття Шекспіра змінювалося, у ньому багато нерозкритого, над чим трудяться покоління дослідників (див., наприклад, бібліографічні покажчики критичної літератури про творчість Шекспіра, починаючи з 1748 р. до наших днів [246, 247, 248]). Шекспір належить до тих явищ людського духу, що «вічно живуть і рухаються» [489, с. 318]. Наприкінці ХІХ ст. здавалося, що творчість Шекспіра вже пізнана до кінця і вичерпана, але у 60-70 рр. ХХ ст. зарубіжне і радянське шекспірознавство зазнало бурхливого розвитку, пов’язаного з іменами А.Нікол (A.Nicoll), Дж.Міріам (J.Miriam), В.Клемена (W.Clemen), М.Чарні (M.Charney), Г.Бредлі (H.Bradley), Д.Браунінга (D.Browning), А.А.Анікста, М.М.Морозова, Р.М.Самаріна, О.О.Смирнова, Ю.Ф.Шведова, М.В.Урнова, А.М.Горбунова й інших учених.
Вивчаючи поетику Шекспіра, дослідники розкривають ідейно-естетичну значущість шекспірівських драм [7; 10; 424; 488; 628], розробляють жанрову типологію його творів на основі історико-літературного й ідейно-тематичного аналізу п'єс драматурга [388; 390; 487; 521; 545; 550; 559; 560], розкривають у творах поета-гуманіста відбиття ренесансних уявлень про світ, етичних норм і концепцій людської гідності, особливостей гуманістичного розуміння індивідуалізму, своєрідності моральних критеріїв цінності людини, яка усвідомила себе «центром усесвіту», відкриття світу і самого себе, що робить п’єси Шекспіра справді новаторськими [9; 95; 388; 390; 444; 620; 621].
Дослідження спадщини Шекспіра, проведені в той період, відзначені підвищеним інтересом до проблем стилю його творів [122; 204; 292; 302; 366; 367; 534; 550], граматики [78; 490; 547] і словника [618; 631], детальною розробкою структурно-семантичних засобів створення образності мови його п’єс [135; 273; 393; 430; 542; 549; 552; 579; 615; 641; 642]. У 80-90 рр. ХХ ст. шекспірознавство поповнюється такими працями, в яких досліджується майстерність Шекспіра-драматурга [16; 127; 391; 445; 480; 489], аналізуються комунікативно-прагматичні і стилістичні аспекти його творів і визначається їхнє місце серед літературних стилів епохи [14; 131; 506; 639], розкривається відбиття в мові шекспірівських п’єс етнокультурних тенденції розвитку англійської літературної мови епохи Відродження [18; 307; 311; 470; 543; 544; 582], виявляються індивідуально-авторські, специфічні риси творчої манери Шекспіра [123; 204; 217; 220; 274; 275; 276; 277], а також розглядаються проблеми перекладу шекспірівських творів [308; 310; 314; 316; 318; 321].
Природі трагічного в поетиці Шекспіра приділялась особлива увага у критичній літературі. Шекспірознавці визначали аспекти реалізації трагічного в драматургії Шекспіра [127; 389; 548; 634], виявляли джерела трагічного [7; 9; 68; 69; 550; 559; 560], розглядали становлення та розвиток трагічного у творчості Шекспіра [416; 521; 552; 634] тощо, вивчаючи шекспірівські твори зокрема і в лінгвопоетичному ракурсі. Одним із великих відкриттів Шекспіра в діалектиці життя було його спостереження над тим, що в житті смішне і жахливе живуть поряд, тобто сум і веселість виникають із одного джерела [68]. Крізь призму трагічного, яке сусідить і тісно переплітається з драматичним і навіть комічним, Шекспір зображує цілісність світу з його діалектикою протиріч, що характерна для сприйняття світу гуманістами [284; 389]. Розвінчуючи негативні суспільні і побутові явища, розкриваючи страшне і жахливе в навколишній дійсності чи в людині, Шекспір утверджує свої моральні принципи та погляди на життя, порушуючи одвічні, загальнолюдські теми, які однаково хвилюють людей різних національностей.
Нові тенденції на сучасному етапі розвитку лінгвопоетики характеризуються детальним опрацюванням проблеми людського фактора в художній творчості, зокрема ролі мовної особистості письменника. У ракурсі когнітивно-дискурсивної парадигми відкрились нові перспективи осмислення і творів Шекспіра. П’єси драматурга розглядаються невідривно від їхнього творця як виразника духу своєї епохи [553]. Через мову шекспірівських драм дослідники проникають у дійсний світ того часу [557; 632], розкривають фрагменти культури Єлизаветинської Англії [561], визначають особливості мовної особистості письменника [569; 570]. Отже, вивчення творчості Шекспіра набуває все більшої значущості в аспекті лінгвокультурології, когнітивних аспектів літературознавства та когнітивної поетики.
Специфіка зарубіжних і вітчизняних студій з когнітивної поетики полягає в пошуку і поясненні співвідношень між знанням про світ і тим, як воно відбито в художніх текстах [649; 655; 656]. Когнітивні поетологи акцентують увагу на стратегіях отримання інформації, втіленої в літературному творі [571; 572; 574; 575; 576; 637; 647; 648; 662; 665], і виявленні специфіки когнітивного стилю поетів і прозаїків [554; 573; 638; 645; 657; 658; 663; 664], зосереджуються на порівнянні образних картин світу різних поетів [46; 185] і визначенні способів відбиття в мові творчої особистості концептуальної картини світу [108; 109; 113; 569; 570] тощо.
Визначення принципів експлікації концептуального змісту літературних творів зумовила необхідність розв’язання проблеми реконструкції [147; 148] одиниць індивідуально-авторської художньої системи. У зв’язку з цим у фокус когнітивних досліджень семантики художнього тексту потрапили концепти, які отримали назву текстових [183; 185] або художніх [32; 22; 23; 24]. Поняття художнього концепту осмислюється по-різному: як складне ментальне утворення, що належить не тільки індивідуальній свідомості, а й психоментальній сфері певного етнокультурного співтовариства [283], як одиниця свідомості поета чи прозаїка, що отримує свою репрезентацію в художньому творі і втілює індивідуально-авторське осмислення явищ дійсності [54], як смислова структура, що може займати нежорстке місце на шкалі універсальне / індивідуально-авторське [469]. Розглядаючи концепти в аспекті художньої комунікації [60; 61; 510; 511; 512], виявляючи способи їх лексичного втілення в художніх текстах [154; 214; 294; 408], вчені визначають специфіку поетичного світу письменників.
Актуальність дисертації визначається загальною спрямованістю сучасних досліджень з художньої семантики на розробку способів експлікації концептуального змісту літературних творів для реконструкції світорозуміння авторів. Тема дисертації є актуальною у світлі уваги когнітивної поетики до вивчення ідіостилів митців слова з урахуванням співвідношення мови і мислення, етнокультурного й індивідуально-авторського в тезаурусі творчої особистості, особливостей реалізації картини світу в художньому тексті. Актуальним у цьому плані є методика поетико-когнітивного аналізу трагедій Шекспіра, застосування якої уможливлює реконструкцію художніх концептів як складників концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра та визначення концептуального змісту шекспірівських трагедій.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної колективної теми «Когнітивні дослідження тексту і дискурсу: поетика, стилістика, риторика» кафедри лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол №2 від 23 вересня 2004 р.). Проблематика дисертації входить до кола питань, досліджуваних у межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України «Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти» №0106U002115, що розробляється КНЛУ (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол №6 від 30 січня 2006 р.).
Метою дисертаційної роботи є розкриття концептуального змісту трагедій Шекспіра шляхом реконструкції ключових художніх концептів як складників концептуального простору трагічного.
Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:
визначити місце трагедійної картини світу в системі художніх світів з позицій історичної перспективи й окреслити основні етапи становлення естетичної категорії трагічного як специфічної форми відображення життєвих протиріч, зумовленої тенденціями розвитку художньої свідомості;
висвітлити своєрідність художнього мислення Шекспіра у процесі узагальнення особливостей поетики шекспірівської драми і виявлення специфіки розуміння письменником трагічного;
розробити методику поетико-когнітивного аналізу трагедій Шекспіра з метою реконструкції художніх концептів як складників концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра;
систематизувати інвентар концептів у п’єсах Шекспіра і виділити авторські концептуальні пріоритети ключові художні концепти трагічного;
описати архітектоніку ключових художніх концептів трагічного;
виявити лінгвокогнітивні механізми формування концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра через розкриття закономірностей міжпольової взаємодії художніх концептів трагічного;
побудувати модель трагічного в шекспірівських п’єсах, спрямовану на з’ясування природи трагічного в поетиці Шекспіра.
Об’єктом дослідження є концептуальний простір трагічного як аспект трагедійної картини світу в п’єсах Шекспіра.
Предметом вивчення є складники концептуального простору трагічного в поетиці Шекспіра художні концепти: процедури їх реконструкції, способи їх моделювання й аналіз їхньої системної взаємодії у просторі трагічного.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що концептуальний простір трагічного в п’єсах Шекспіра це один з аспектів картини світу, якою вона постає в шекспірівських трагедіях (поряд із жанровим, текстовим і мовним). Складниками концептуального простору трагічного є художні концепти ментальні структури індивідуально-авторського світобачення. Різні типи взаємодії між художніми концептами трагічного окреслюють конфігурацію концептуального простору трагічного і визначають його домінантний смисл.
Матеріалом дослідження слугують усі 11 трагедій Шекспіра, які були створені в перший (15911601 рр.: «Тіт Андронік», «Ромео і Джульєтта», «Троїл і Крессіда», «Юлій Цезар») і другий (16011608 рр.: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет, «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тімон Афінський) періоди його творчості. З усього корпусу досліджуваного матеріалу, що становить 1630 сторінок, було вилучено 1713 контекстів, у яких експліковано 103 художніх концепти.
Оскільки зображення світу в трагедіях Шекспіра це не пряме, «дзеркальне» відбиття дійсності, а поетична, індивідуально-авторська інтерпретація світу, що значною мірою суб'єктивна і несе в собі риси творчої особистості, дослідження трагедій Шекспіра потребує застосування різнобічного філологічного аналізу авторського тексту, що веде до глибшого розуміння твору і позиції автора. У дисертації пропонується методика комплексного поетико-когнітивного аналізу шекспірівських трагедій, основою якого є положення лінгвопоетики, переломлені крізь призму когнітивної парадигми. Такий аналіз уможливлює виявлення концептуальних параметрів поетичного світу шекспірівських трагедій.
Методи дослідження. Під час аналізу мовного матеріалу використовуються методи концептуального, інтерпретаційно-текстового, дескриптивного, компонентного та семантичного аналізу. Крім того, у роботі застосовуються процедури і прийоми системного, лексикографічного, контекстуального, логіко-семантичного опису й елементи кількісних підрахунків отриманих даних. Характеристика основних тенденцій еволюції трагедії як драматичного жанру в античності, у середньовіччі та в епоху Відродження, а також виявлення специфіки трагедій Шекспіра з позицій історичної перспективи й особливостей шекспірівського розуміння трагічного здійснюється за допомогою метода інтерпретаційно-текстового аналізу з використанням методики лінгвостилістичного аналізу, що охоплює різні рівні дослідження тексту. Шляхом інтерпретаційно-текстового аналізу із залученням процедур контекстуального опису в п’єсах виділяються контексти трагічного, які містять інформацію, важливу для розкриття концептуального змісту трагедій. Компонентний аналіз, що передбачає застосування лексикографічного опису, задіяно у процесі визначення семного складу слів, які функціонують у контекстах трагічного, та виокремлення серед них тематичної домінанти. Концептуальний аналіз використано в роботі у сукупності методик, які включають методику фреймового аналізу, аналізу в термінах концептуальних метафор і асоціативн

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проблема розкриття концептуального змісту трагедій Шекспіра вирішується в дисертації шляхом реконструкції художніх концептів як складників концептуального простору трагічного в результаті застосування поетико-когнітивного аналізу шекспірівських трагедій, що уможливлює побудову концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра, окреслення його конфігурації, визначення глибинних смислів в окремих фрагментах простору трагічного і встановлення домінантного смислу у просторі в цілому.
Концептуальний простір трагічного в п’єсах Шекспіра це один з аспектів (поряд із жанровим, текстовим і мовним) картини світу в шекспірівських трагедіях, яку реконструйовано із залученням процедур поетико-когнітивного аналізу драматичних текстів і представлено у вигляді моделі трагічного.
У моделі трагічного, що складається з п’ятьох модулів (фонового, жанрового, текстового, мовного і концептуального), віддзеркалюється процес реконструкції трагедійної картини світу в п’єсах Шекспіра. У фоновому модулі розкривається вплив широкого культурного і соціально-історичного контексту на світобачення Шекспіра, у жанровому встановлюється зумовленість способу зображення дійсності в шекспірівських п’єсах жанровою своєрідністю трагедій, у текстовому відбивається реалізація трагедійної картини світу в шекспірівських драматичних текстах, у мовному визначаються мовні засоби вираження трагедійної картини світу, у концептуальному виявляється втілення індивідуально-авторського світобачення в художніх концептах трагічного, вербалізованих у п’єсах Шекспіра.
Концептуальний простір трагічного є результатом системної взаємодії художніх концептів як його складників, у яких реалізовано розуміння письменником трагічного, що сформувалося на ґрунті всієї попередньої практики драматургії та зумовлене історичними і культурними традиціями епохи Ренесансу, а також вимогами жанру трагедії. Своєрідність художніх концептів виявляється в порівнянні з концептами культури та мовними концептами в плані змісту і в плані вираження.
Художні концепти в трагедіях Шекспіра, які об'єктивовані мовними одиницями (словами і фразеологізмами) або мовленнєвими висловами, котрі утворюють словесні поетичні образи в трагедіях Шекспіра, з одного боку, є згустком культури у свідомості автора, відбиваючи дійсний світ того часу; з іншого втілюють індивідуально-авторський світогляд, сублімуючи поняття, уявлення, емоції, почуття Шекспіра, зумовлені його оцінною позицією і специфічним світосприйняттям.
Інвентар художніх концептів у кожній трагедії Шекспіра визначається в результаті застосування процедур їх поетапної реконструкції. Через виявлення жанрової своєрідності трагедій Шекспіра (жанровий аспект трагедійної картини світу) визначаються контексти трагічного; у результаті аналізу текстової реалізації художнього концепту трагічного (текстовий аспект) виокремлюються тематичні лінії в контексті трагічного; дослідження мовних засобів експлікації тематичних ліній контексту трагічного (мовний аспект) уможливлює визначення тематичної домінанти і смислових релятів як концептуально значущих елементів контексту трагічного; шляхом аналізу семантики тематичних слів як можливих мовних позначень художніх концептів визначаються способи переходу мовних структур у ментальні, тобто здійснюється ідентифікація художніх концептів трагічного в п’єсах Шекспіра (концептуальний аспект).
Підставою для ідентифікації художнього концепту є відповідна домінанта тематичної лінії контексту трагічного, найменування якої (НТД) використовується для мовного позначення художнього концепту в п’єсах Шекспіра: НТД → мовне позначення художнього концепту трагічного. У процесі ідентифікації художніх концептів у шекспірівських трагедіях виявляються кілька видів кореляції між НТД і мовним позначенням художнього концепту. Найменування художнього концепту може збігатися з тематичним словом у складі тематичної домінанти контексту трагічного (тематичне слово = НТД / художній концепт), або не збігатися з ним. У таких випадках застосовуються різні процедури підбору НТД і, відповідно, мовного позначення художнього концепту.
Інтерес Шекспіра до світу людини, його погляди стосовно найважливішої проблеми епохи Ренесансу проблеми людської особистості проявляються у складній будові концептуальних полів, утворених художніми концептами: «людина як духовний феномен», «людина як фізичний феномен», «людина як соціальний феномен». У структурі концептуальних полів, які складаються з різноманітних семантичних сфер, відтворено погляди Шекспіра стосовно найважливішої проблеми епохи Ренесансу проблеми людської особистості.
Значне превалювання концептів з негативним забарвленням над концептами з позитивним забарвленням пояснюється тим фактом, що під час утворення великих трагедій у світогляді Шекспіра відбувся злам через утрату надій на здійснення ідеалів гуманізму та перегляд драматургом основ гуманістичного світогляду. Оптимістична оцінка розуміння природи людини як гармонійної особистості змінилася визнанням зла не як зовнішнього стосовно особи, а як такого, що споконвічно корениться у природі людини: люди нерозумні, схильні до поганих пристрастей, здатні на жахливі злочини.
Індивідуально-авторські смисли, які відрізняють особисте світосприйняття Шекспіра від загальнокультурного, розкриваються шляхом аналізу структури художніх концептів трагічного, зокрема ключових концептів трагічного, якими за кількістю їхніх контекстних експлікацій у трагедіях Шекспіра визначено КОХАННЯ, ЄСТВО ЛЮДИНИ, ЖИТТЯ, СМЕРТЬ і ДОЛЯ.
Застосування концептуального аналізу в сукупності методик фреймового аналізу, аналізу в термінах концептуальних метафор і асоціативно-смислових полів уможливило побудову тришарової моделі художніх концептів трагічного, яка інкорпорує предметно-почуттєвий, образно-асоціативний і смисловий шари. Будова кожного шару індивідуальна: предметно-почуттєвий шар структуровано у вигляді фрейма, образно-асоціативний шар репрезентовано набором концептуальних схем, для смислового шару характерна польова структура.
Відзначається, що у фреймах предметно-почуттєвого шару структуровано базові знання про життя, смерть, кохання, долю та єство людини, які випливають з повсякденної практичної діяльності людей в Єлизаветинській Англії й упредметнені в трагедіях Шекспіра. У складі образно-асоціативного шару ключових концептів трагічного систематизовано індивідуально-авторські асоціації, репрезентовані набором концептуальних метафоричних схем. Асоціації, породжені індивідуально-авторськими смислами, формують асоціативно-смислове поле смислового шару художніх концептів трагічного.
Фрейми, що структурують предметно-почуттєвий шар ключових художніх концептів трагічного, сформовано із числа концептів, вербалізованих у контекстах трагічного. Складниками фрейма є не тільки художні концепти, відібрані для формування фрейма на основі спільних семантичних ознак (спільної частини у змісті диференціальних сем) мовних репрезентантів концептів, а й нелексикалізовані у трагедіях елементи як найменування мікрогруп концептів кластерів концептів і підкласів кластерів.
Фрейми ключових художніх концептів трагічного відрізняються один від одного за компонентним складом і внутрішньоструктурною організацією. Розгляд фреймів за різними параметрами, а саме: однорідність мікрогруп фрейма, спосіб моделювання фрейма, напрямок семантичного зв’язку між складниками фрейма, спосіб приєднання мікрогруп у фреймі, характер концептуального зв’язку між кластерами концептів і підкласами кластерів, уможливив визначення їхньої типології.
У результаті побудови фреймів предметно-почуттєвого шару ключових художніх концептів трагічного виявлено базові знання про життя, долю, смерть, кохання та єство людини, упредметнені в трагедіях Шекспіра: життя має свій термін і реалізується в суспільному й у приватному житті; смерть є межею між буттям до смерті і небуттям після смерті; кохання спричиняється певними обставинами і проявляється у фізичному й емоційному станах людини; доля це надприродне явище, схоже з людиною, доброю чи злою; людина є найвищим досконалим або недосконалим творінням природи.
Метафоричні концептуальні схеми, базові (конвенційні) і художньо переосмислені (оказіональні), що утворюють образно-асоціативний шар ключових художніх концептів трагічного, є концептуальною базою словесних поетичних образів і необразної лексики в трагедіях Шекспіра.
У результаті конструювання концептуальних метафор як моделей взаємодії концептів-референтів (царина мети) і концептів-релятів (царина джерела) виявлено 103 концепти-референти, які ідентифіковано в контекстах трагічного із застосуванням процедур поетико-когнітивного аналізу драматичного тексту; найчастотнішими з них є ключові художні концепти трагічного ЖИТТЯ, СМЕРТЬ, КОХАННЯ, ДОЛЯ та ЄСТВО ЛЮДИНИ.
Концепти-реляти реконструйовано на основі смислових релятів, що оточують тематичну домінанту контексту трагічного. Добір слова на мовне позначення концепту-релята зумовлюється типом семантичних відношень між тематичною домінантою та ймовірним найменуванням концепту-релята. Такі відношення можуть бути прямі (відношення тотожності) та непрямі (партитивні, родо-видові, причиново-наслідкові, результативні, атрибутивні, асоціативні відношення та відношення протилежності).
Конструювання оказіональних концептуальних метафор проводиться шляхом переосмислення конвенційних (базових) метафор. Застосовуються лінгвокогнітивні процедури розширення / звуження і покращання / погіршення, які спричиняють відносно незначні модифікації базової концептуальної схеми в результаті певних семантичних зсувів у різних аспектах значення слів, що позначають концепти-реляти в її складі, та перегляд, який спрямований на трансформацію і навіть руйнування базової концептуальної метафори.
У сконструйованих концептуальних метафорах, базових і, особливо, переосмислених, відбито шекспірівське індивідуально-творче зображення світу. Діапазон концептофери мети ключових художніх концептів-референтів ЖИТТЯ, СМЕРТЬ, ДОЛЯ, КОХАННЯ та ЄСТВО ЛЮДИНИ охоплює вісім концептуальних сфер джерела: абстрактне явище, природне явище, надприродне явище, жива істота, діяльність людини, стан людини, речовина і предмет.
Спектр концептофери джерела зумовлюється впливом культурологічних особливостей епохи Ренесансу, зокрема домінуючого антропоцентричного принципу в художньому відображенні світу людина та її властивості є центром, з яким порівнюються інші явища. Це виявляється в осмисленні абстрактних категорій смерті, життя, долі, кохання та єства людини в термінах конкретної діяльності людини, її стану та предметів і речовин, які її оточують.
У діапазоні концептофери мети розкриваються не тільки негативні мотиви в авторському трактуванні смерті, життя, долі, кохання та єства людини, зумовлені катастрофою ідеалів гуманізму в період створення великих трагедій на рубежі XVI-XVII ст. (наприклад, посилена негативна забарвленість поняття смерті, яка сприймається не просто як ворог, а як пожирач, ненажерлива пухлина; розуміння життя як шляху до смерті, небезпечної морської подорожі, безглуздої байки, зламаного механізму тощо), а й нові світоглядні настанови Шекспіра, що формувалися під впливом тенденцій барокового універсалізму, що народжувався, і виявлялися в художньому зображенні людини як надприродного явища, спроможної навіть панувати над долею, бути її господарем; нетрадиційному трактуванні смерті як позитивного явища, що спокутує провину; у його сприйнятті кохання як живої істоти, для якої характерна не сліпота, а, навпаки, гострота зору тощо.
Третій шар у структурі художніх концептів смисловий сформований сукупністю смислових атрибутів, отриманих шляхом семантико-асоціативного осмислення компонентів базових і поетично переосмислених концептуальних метафоричних схем, які складають підґрунтя словесних поетичних образів і необразної лексики в контекстах трагічного.
Типологія смислових атрибутів надається з урахуванням: а) критеріїв їх визначення (семантичного чи асоціативного) виділяються атрибути-семи й атрибути-асоціати, які можуть бути первинними чи вторинними, парадигматичними чи синтагматичними; б) типу семантичних відношень між смисловими атрибутами (експліцитних, імпліцитних, первинних потенційних і вторинних потенційних) визначено атрибути-синоніми, атрибути-антоніми, атрибути-гіпоніми, смислові атрибути, між якими відношення причини та наслідку, процесу та результату, частини та цілого; в) активності у формуванні смислових шарів одного, двох чи всіх ключових художніх концептів трагічного моновалентні, двовалентні чи багатовалентні смислові атрибути відповідно.
Багатовалентні смислові атрибути обмеженість у часі й у просторі, тривалість, закінченість, зумовленість обставинами, недовговічність, індивідуальність, особливість є структурними компонентами у смисловому шарі ключових художніх концептів трагічного ЖИТТЯ, КОХАННЯ, ЄСТВО ЛЮДИНИ і ДОЛЯ. Характеризуючи життя і кохання, людину і долю в поетичній картині світу Шекспіра як індивідуальні й особливі в кожному окремому випадку, що тривають певний час, але обмежені у часі й у просторі, тобто недовговічні, тому, залежно від обставин, мають закінчитися, багатовалентні смислові атрибути розкривають фаталізм світобачення Шекспіра.
Смисловий шар художнього концепту трагічного структуровано у вигляді асоціативно-смислового поля, в якому, як і в будь-якій польовій структурі, виділяється центральна (ядерний атрибут-домінанта) і периферійна (смислові атрибути-семи й атрибути-асоціати) частини. Тематичні мікрополя, утворені периферійними смисловими атрибутами в результаті їхньої смислової різноплановості, консолідуються навколо тематичних ідентифікаторів, для визначення яких у дисертації запропоновано шість способів.
Тематичні мікрополя відрізняються один від одного кількістю смислових атрибутів, що їх формують. Найчисленнішими у смисловому шарі ключових художніх концептів є тематичні мікрополя «страждання» (КОХАННЯ), «обмеженість у часі й у просторі» (ЖИТТЯ), «згубність» (СМЕРТЬ), «творіння» (ЄСТВО ЛЮДИНИ) і «невідомість» (ДОЛЯ). Смислові атрибути в їхньому складі розкривають розуміння Шекспіром життя, долі, смерті, кохання і людини, в якому відбито загальнолюдські уявлення про згубність смерті, страждання в коханні, невідомість долі та людину як створіння. У менших за обсягом тематичних мікрополях «ворожість» і «нікчемність» (ЖИТТЯ), «благо» (СМЕРТЬ), «нікчемність» (ЄСТВО ЛЮДИНИ), «негативні риси» і «негативні дії» (КОХАННЯ) та «непідкорення долі» (ДОЛЯ) виявляються специфіка індивідуально-авторської ціннісно-естетичної орієнтації: життя вороже і нікчемне, а смерть благо; людина за своїм єством двоїста і нікчемна; у коханні багато негативного, а долі не треба підкорятися.
Шляхом тлумачення всіх смислових атрибутів ключових художніх концептів визначається характер трактування у трагедійній картині світу в п’єсах Шекспіра смерті, життя, долі, кохання та єства людини: смерть це не просто закінчення життя, а вічність, що спокутує провину людини і супроводжується її очищенням; не занепад, а честь, благо, блаженство, що є бажаним; життя, доля, кохання та єство людини це творіння природи (ЄСТВО ЛЮДИНИ) або якоїсь надприродної вищої духовної сили (ЖИТТЯ, ДОЛЯ, КОХАННЯ), тому незрозуміле людині і непідвладне їй. Шекспір наголошує на двоїстості такого творіння, оскільки воно є одночасно досконалим і недосконалим, що спричиняє страждання: порочне єство людини викликає небезпеку для суспільства; негативні риси людини, проявлені в коханні, проявляються в її (людини) негативних діях; життєві знегоди і зла доля людини переконують її в нікчемності життя. Але, як і будь-яке творіння, життя, доля, кохання та єство людини є обмеженими в часі і тому приречені на загибель і зникнення.
Конфігурація багатовимірної структури концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра зумовлюється упорядкованим поєднанням і системною взаємодією асоціативно-смислових полів художніх концептів, які утворюють чотири площини простору трагічного ядерну, базову, узуальну й індивідуально-авторську. Площини вирізняються інформацією, яку містять смислові атрибути, що їх формують. Якщо в ядерній, базовій та узуальній площинах відбито загальнолюдське бачення трагічного стану світу, то в індивідуально-авторській розкривається специфіка світосприйняття Шекспіра, що проявляється у смислах, не характерних для колективного знання в епоху Відродження: беззахисність людини і кохання; неконтрольованість долі; непідкорення людини долі; духовність життя, долі й кохання; благо і вічність смерті.
Шляхом окреслення топології (зіркоподібної, шиноподібної, деревоподібної та гібридної) відношень між асоціативно-смисловими полями художніх концептів у межах площин і на різних площинах (типи відношень за характером, конфігурацією, обсягом і напрямком міжпольової взаємодії) вилучено домінантний смисл концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра, в якому розкривається новизна світосприйняття Шекспіра. На відміну від світогляду гуманістів з його оптимістичним поглядом на людину як гармонійну особистість, Шекспір наголошує на двоїстості і трагічній суперечливості природи людини, закономірності і неминучості її смерті, відсутності потойбічного життя і невідомості після смерті.

Запропонований у дисертації поетико-когнітивний підхід до розкриття концептуального змісту трагедій Шекспіра, незважаючи на його зумовленість специфікою матеріалу дослідження, а саме драматичними творами доби Відродження, припускає можливість його застосування для аналізу драматичних творів інших жанрів (драми чи комедії) та прозових художніх текстів, що становить перспективу подальших досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авоян Р.Г. Значение в языке. Философский анализ. М.: Высш. шк., 1985. 103 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
2. Агамджанова В.И. Микро- и макроконтекст именной лексики текста // Вопросы английской контекстологии: Сб. науч. тр. Рига: Латвийск. гос. ун-т им. П.Стучки, 1986. Вып. 2. С. 411.
3. Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культуры. М.: Academia, 2002. 387 с. Библиогр.: с. 367387.
4. Алефиренко Н.Ф. Когнитивно-семиотическое содержание понятия «языковая картина мира» // Язык. Человек. Общество. СПб: Владимир, 2005. С. 2536. Библиогр.: с. 3536.
5. Алефиренко Н.Ф. Поэтическая картина мира и ее отражение в языковом знаке // Художественный текст и языковая личность: IV Всероссийск. науч. конф. Томск, 2728 октября 2005. Томск: Изд-во ЦНТИ, 2005. С. 6772.
6. Амосова Н.Н. О синтаксическом контексте // Лексикографический сборник. Л.: Ленинградск. гос. ун-т, 1962. Вып. 5. С. 318.
7. Аникст А.А. Великий поэт-драматург // Филологические науки. 1964. №1. С. 312.
8. Аникст А.А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга: история учений о драме. М.: Наука, 1967. 455 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
9. Аникст А.А. Шекспир. Ремесло драматурга. М.: Сов. писатель, 1974. 608 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
10. Аникин Г.В. Уильям Шекспир / Н.П.Михальская // История английской литературы: Учеб. пос. для студентов педагог. ин-тов и фак. иностр. яз. М.: Высш. шк., 1975. С. 4690.
11. Аникст А.А. Концепция маньеризма в искусствознании ХХ века // Сов. искусствознание, 76. М., 1978. Вып. 2. С. 225248.
12. Аникст А.А. Теория драмы на Западе в первой половине Х1Х в. Эпоха романтизма. М.: Наука, 1980. 343 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
13. Аникст А.А. История учений о драме: теория драмы от Гегеля до Маркса. М.: Наука, 1983. 288 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
14. Аникст А.А. Шекспир и художественные направления его времени // Шекспировские чтения. 1984 / Под ред. А.А.Аникста. М.: Наука, 1986. С. 3767.
15. Аникст А.А. Английская литература // Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.М.Кожевникова и П.А.Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 24 27.
16. Аникст А.А. Синтез искусств в театре Шекспира // Шекспировские чтения. 1985 / Под ред. А.А.Аникста. М.: Наука, 1987. С. 1540.
17. Аникст А.А. Теория драмы на Западе во второй половине Х1Х в. М.: Наука, 1988. 505 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
18. Аникст А.А. Эволюция драматической речи в хрониках и трагедиях Шекспира // Шекспировские чтения. 1990 / Под ред. А.А.Аникста. М.: Наука, 1990. С. 755.
19. Античная литература: Учебник для пед. ин-тов по спец. № 2101 «Русский язык и литература» / Под ред. А.А.Тахо-Годи. 4-е изд., перераб. и доп. М.: Просвещение, 1986. 469 с.
20. Античная литература. Греция: Антология: В 2-х ч. Ч. 1 / Сост. Н.А.Федоров, В.И.Мирошенкова. М.: Высш. шк., 1989. 512 с.
21. Античная литература. Рим: Антология / Сост. В.И.Мирошенкова, Н.А.Федоров. 2-е изд., испр. М.: Высш. шк., 1988. 720 с.
22. Антология концептов / Под ред. В.И.Карасика, И.А.Стернина. Волгоград: Парадигма, 2005. Т. 1. 348 с.
23. Антология концептов / Под ред. В.И.Карасика, И.А.Стернина. Волгоград: Парадигма, 2005. Т. 2. 356 с.
24. Антология концептов / Под ред. В.И.Карасика, И.А.Стернина. Волгоград: Парадигма, 2006. Т. 3. 381 с.

25. Апресян Ю.Д. Лингвистическая терминология словаря // Новый объяснительный словарь синонимов русского языка. Вып. 1. / Под общ. рук. Ю.Д.Апресяна. М., 1997. С. 1634.
26. Араратян М.Г. О коммуникативности образной системы художественного текста // Иностранные языки. Зарубежная литература: Межвуз. сб. науч. тр. Ереван: Ереванск. гос. ун-т, 1984. Вып. 3. С. 1724.
27. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учеб. для вузов. М.: Флинта, 2005. 295 с.
28. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика / Отв. ред. В.П.Григорьев. М.: Наука (АН СССР, Ин-т рус. яз.), 1979. С. 147174.
29. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сб. / Общ. ред. Н.Д.Арутюновой и М.А.Журинской. М.: Прогресс, 1990. С. 533.
30. Арутюнова Н.Д. Метонимия // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С. 392.
31. Арутюнова Н.Д. Метафора // Языкознание. Большой энциклопедический словарь. 2-е изд. М.: Больш. Рос. энциклопедия, 1998. С. 296297.
32. Аскольдов С.А. Концепт и слово // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология / Под ред. В.П.Нерознака. М.: Academia, 1997. С. 267279.
33. Бабенко И.И. Ассоциативно-смысловое наполнение темы одиночества в лирике М.И.Цветаевой // Художественный текст и языковая личность: III Всероссийск. науч. конф. Томск, 2930 октября 2003. Томск: Изд-во Томск. гос. пед. ун-та, 2003. С. 1118.
34. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. Воронеж: Воронежск. гос. ун-т, 1996. 104 с. Библиогр.: с. 98103.
35. Бакланова А.Г. Лексические и грамматические средства создания экспрессивности в драме // Лексикология и фразеология немецкого языка: Сб. науч. тр. / Моск. гос. пед. ин-т иностр. языков им. М.Тореза; Отв. ред. А.Д.Райхштейн. М., 1981. Вып. 172. С. 117129.
36. Бакланова А.Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста (на материале драмы ГДР): Автореф. дис кандидата филол. наук / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М.Тореза. М., 1983. 18 с.
37. Баранов А.Н. Словарь русских политических метафор / Ю.Н.Караулов М.: Помовский и партнеры, 1994. 364 с.
38. Баранов А.И. Расщепление субъекта и метафора персонификации в политическом языке эпохи перестройки // Я, субъект, индивид в парадигмах современного языкознания: Сб. аналитических обзоров. М.: ИНИОН, 1992. С. 3547.
39. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику: Учеб. пос. М.: Эдиториал, УРСС, 2001. 360 с.
40. Баркова Л.А. Прагматический аспект использования фразеологизмов в рекламных текстах (английский язык): Автореф. дис. ... кандидата филол. наук / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М.Тореза. М., 1983. 17 с.
41. Бароко // Мала літературна енциклопедія / Скл.: П.Богацький. Сідней, 2002. С. 7980.
42. Бартминский С. О соотношении основных единиц когнитивной лингвистики / С.Небжеговска // Когнитивная лингвистика конца ХХ века: Междунар. науч. конф. Минск, 79 октября 1999. Минск: Минск. гос. ун-т, 1999. В 3-х ч. Ч. 1. С. 3537.
43. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 502 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
44. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Прим. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 444 с. Библиогр.: с. 384415.
45. Бєлєхова Л.І. Інтегративна модель інтерпретації поетичного тексту (на матеріалі американської пое