КОНСОЛІДАЦІЯ ЯК ВИД СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ 1. Поняття і правова природа консолідації нормативно-правових актів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.1. Логіко-гносеологічна природа консолідації . . . . . . . . . . .
1.2. Співвідношення консолідації та інкорпорації . . . . . . . . . .
1.3. Співвідношення консолідації та кодифікації . . . . . . . . . .
1.4. Консолідація як синкретичний вид систематизації нор-мативно-правових актів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.5. Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ 2. Консолідація як засіб формування структурних елементів системи права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.1. Консолідація як засіб формування норми права . . . . . . . .
2.2. Консолідація як засіб формування інституту права . . . . .
2.3. Консолідація як засіб розвитку галузі права . . . . . . . . . . .
2.4. Консолідація вітчизняного законодавства і міжнарод-но-правових норм як засіб розвитку системи права України
2.5. Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ 3. Особливості консолідації нормативно-правових актів у сучасних національно-правових системах . . . . . . . . . . . . . .
3.1. Місце консолідації в континентальній системі права . . . .
3.2. Роль консолідації в прецедентній системі права . . . . . . . .
3.3. Консолідація в релігійних системах права (на прикладі мусульманського права) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.4. Особливості використання консолідації в системі права України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.5. Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . .
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Українське законодавство формуєть-ся в умовах складної трансформації економічної, соціальної та політичної сфер життя країни. Інтенсивність розвитку законотворчого процесу викликана потребами реформування нашого суспільства, переходом його до ринкової економіки та розбудовою правової держави. З метою забезпечення цього процесу в Україні накопичена величезна кількість різноманітних правових нормативних актів. З часу набуття незалежності спостерігається стійка тенде-нція до прискореного збільшення загальної кількості нормативно-правових актів, що приймаються в системі законодавчої та виконавчої влади. Отже, українське законодавство на даному етапі є складним, багатогалузевим утво-ренням, в якому переплетені вертикальні та горизонтальні зв’язки, діють за-конодавчі масиви різних рівнів, включаючи нормативну спадщину радянсь-кого періоду, та намітились стійкі тенденції до його уніфікації.
Для спрощення і ефективності орієнтування в нормативному матеріалі його слід постійно приводити до певної системи, адже в Україні приймаються нові нормативні ак-ти, змінюються існуючі, відміняються застарілі, тобто відбувається інтенсивний законот-ворчий процес. Отже, нагальною є проблема впорядкування й систематизації прийня-тих правових актів з метою ефективного їх використання. Вона відображається, напри-клад, в таких нормативних актах, як Закони України “Про господарський суд” (ст.34), “Про обов'язковий примірник документів” (ст. 10), “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” (п. 100), “Про державну таємницю” (ст.10), та інших норматив-них актах законодавчої та виконавчої гілок влади. Також досить важливою обставиною, яку слід враховувати при систематизації українського законодавства, є перманентне внесення до нього значної кількості змін. Так, наприклад, за роки незалежності України прийнято 2239 законів (дані на березень 2002 року), зокрема базових 1282 (57,3%), а 957 (42,7%) – вносять зміни до чинних законодавчих актів.
Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об’єктивно з’являється у зв’язку із необхідністю впорядкування зро-стаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що вини-кають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовувати-ся, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.
З розвитком системи законодавства консолідація як вид систематизації починає відігравати в процесі упорядкування нормативно-правових актів ва-жливу роль, яка полягає в проведенні цілої низки класифікаційних дій, що безпосередньо є складовими частинами інших видів упорядкування нормати-вно-правових актів, зокрема кодифікації та інкорпорації. Консолідація є пере-хідною ланкою, зв’язуючим сегментом між інкорпораційною та кодифікаціїй-ною діяльністю. Водночас вона виконує функцію первинного етапу такого ви-ду систематизації, як кодифікація. Тому актуальність теоретичного осмислен-ня гносеологічної сутності та техніко-юридичного механізму процесу консо-лідації базується також на об’єктивній необхідності постійного упорядкуван-ня та уніфікації нормативно-правових актів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження відповідає підготовленій Інститутом законодавства Вер-ховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1996-2005 роки [45] ). Проблематика дисертаційного дослідження відповідає також нау-ковій темі на 1996-2001 роки «Теоретичний та історичний аналіз проблем становлення правової держави в Україні», (номер державної реєстрації 0199U001866), яка розроблялася кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, на якій підготовлено рукопис.
Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні принципо-вого положення про комплексну, функціонально складну, гносеологічну при-роду консолідації як самостійного, специфічного типу систематизації норма-тивно-правових актів, елементи якого використовуються як в процесі інкор-порації, так і при здійсненні кодифікаційних робіт, а також про об’єктивно зростаючу значимість використання консолідації в процесах оптимізації фун-кціонування українського законодавства.
Для досягнення поставленої мети у процесі дисертаційного дослідження ставилися такі завдання:
- дослідити логіко-гносеологічну природу консолідації як способу сис-тематизації з метою уточнення її техніко-юридичних характеристик;
- проаналізувати її співвідношення з інкорпорацією та кодифікацією як видами систематизації законодавства;
- проаналізувати особливості консолідації як специфічно-комплексної техніко-юридичної процедури;
- дослідити роль консолідації в процесі формування норми права як пе-рвинної клітини всієї правової системи суспільства;
- дослідити роль консолідації в процесі формування інститутів і галузей права;
- проаналізувати особливості консолідації вітчизняного законодавства і міжнародно-правових норм як важливого елементу механізму вдосконалення і розвитку системи права України;
- дослідити відмінні особливості консолідації у функціонуванні та роз-витку основних національно-правових систем;
- виробити практичні рекомендації щодо використання консолідації з метою вдо-сконалення процесу систематизації нормативного матеріалу в системі права України.
Об’єктом дослідження є процес правового регулювання суспільних ві-дносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упо-рядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.
Предметом дослідження є процедура консолідації як одного з основ-них типів систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічна природа та найважливіші техніко-юридичні характеристики і, відповідно, те-оретико-методологічне та практико-прикладне значення в розвитку сучасної системи законодавства України.
Методологічною основою дослідження стала сукупність загально-наукових та спеціально-галузевих методів та принципів. У ході дослідження автором застосовано низку таких загальнонаукових методів дослідження, як діалектичний, перехід від загального до особливого та конкретного, а також системний, історичний, логічний статистичний та метод порівняльно-правового аналізу. Серед спеціально-юридичних використовувався формаль-но-догматичний метод права, який дозволив визначити механізм формування інституту і галузі права. Комплексне використання загальнонаукових та спе-ціально-юридичних методів надало можливість максимально всебічного дос-лідження обраної проблеми.
Надзвичайна теоретична складність юридичної природи систематизації нормативно-правових актів, зокрема її видів, їх нерозривний зв’язок з фун-даментальними засадами теорії права зумовили ту обставину, що вони зав-жди були в полі зору вчених-юристів, їх спеціальним предметом дослідження та наукових праць. Так теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці з проблем систематизації нормативно-правових актів в дореволюційно-му російському праві таких вчених, як: М.І.Каринський [30] ), В.Д.Катков [135] ), А.Ф.Кістяківський [36] ), М.М.Сперанський [86; 87] ), І.В.Толіченко [92] ) та деяких інших.
У радянський період дослідженню проблем систематизації нормативно-правових актів свої праці присвячували такі вчені: С.С.Алексєєв [2; 134; 218] ), І.Ю. Богдановська [12; 231] ), С.М. Братусь [235; 236] ), А.Н. Іодков-ський [326] ), Д.А.Керімов [31; 32; 33; 34] ), М.І.Козюбра [40; 41; 42; 43] ), Т.М.Рахманіна [192; 193] ), І.С.Самощенко [81; 82; 195] ), А.П.Ткач [91] ), А.А.Ушаков [208; 338] ), А.Ф.Шебанов [100; 315] ) та ін. Безпосередньо дослідженням консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів у даний період займали-ся такі вчені, як І.Ю.Богдановська [12; 231] ) та І.С.Самощенко [81; 82; 195] ).
Після здобуття Україною незалежності проблемні аспекти систематизації норма-тивно-правових актів розглядалися в працях таких вчених як В.К.Грищук [161; 322] ), В.Я.Калакура [327] ), А.А.Козловський [39; 175; 259] ), М.І.Козюбра [40; 41; 42; 43; 318] ), А.М.Колодій [44] ), В.Коссак [264] ), В.О.Котюк [49] ), П.М.Рабінович [75; 76] ). Серед західних вчених-юристів проблемні питання систематизації нормативно-правових актів досліджували такі вчені як Ф.Бенніон [387; 388] ), К.Бергбом [389] ), І.Кренц [408] ), Р.Кросс [50] ), Т.Фляйнер [397] ). Проте серед наукових праць з про-блем систематизації нормативно-правових актів ми не можемо знайти певної тенденції дослідження юридичної природи консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що воно є першим у вітчизняному правознавстві комплексним монографічним дослі-дженням, присвяченим сутнісним характеристикам консолідації як специфіч-ного виду систематизації нормативно-правових актів.
На основі проведеного дослідження на захист виносяться такі поло-ження:
- Консолідація є самостійним логіко-гносеологічним та ієрархічним видом систематизації нормативно-правових актів, який полягає у впорядку-ванні нормативно-правового матеріалу за об’єктом, суб’єктом, предметом та методом правового регулювання, що в свою чергу утворює певну систему правових норм, які можуть об’єднуватися за інституціональною та галузевою ознакою.
- Техніко-юридична процедура консолідації нормативно-правового матеріалу здійснюється за такою послідовністю: 1) визначення обсягу нормативно-правового ма-теріалу, який піддається консолідації; 2) аналіз кожного документа чи його складової частини як об’єкта консолідації; 3) аналіз змісту складових частин документа та відо-кремлення тих, які можуть бути віднесені до інших галузей права і включені до інших збірників законодавства; 4) прийняття класифікаційного рішення, до якої галузі права віднести даний нормативний акт або його складову частину; 5) прийняття рішення про включення цілого нормативного акту до консолідованого збірника законодавства чи про доцільність поділу акту на його складові частини і включення їх до консолідованого збірника нормативно-правового матеріалу; 6) визначення місця даного документу або його складової частини в ієрархічній будові консолідованого збірника; 7) виявлення по-вторень гіпотез, диспозицій та санкцій у статтях визначеного нормативного акту та ін-ших документів, які піддаються консолідаційній обробці; 8) визначення нормативного матеріалу, який втратив свою дію, і виключення його зі складу консолідованого збірни-ка.
- Консолідація є синкретичним видом систематизації нормативно-правових ак-тів. Будучи близькою за своєю гносеологічною сутністю як до інкорпорації, так і до ко-дифікації, вона відіграє роль логічної зв’язки між ними, зближує процес інкорпорації та кодифікації, забезпечуючи насамперед цілісність та нерозривність процесу систематиза-ції законодавства в цілому як процесу впорядкування, класифікації нормативно-правових актів.
- У процесі реалізації техніко-юридичної процедури консолідації слід виділити два її види, які відрізняються за послідовністю та обсягом матеріалу, що піддається систематизаційній обробці. Перший вид – первинна консолі-дація, яка використовується під час створення нового нормативно-правового акту у формі закону, постанови, указу. Другий вид – вторинна консолідація, яка застосовується в процесі кодифікації вже існуючого нормативного матері-алу.
- Консолідація є важливим нормоутворюючим чинником, в процесі фо-рмування як основних елементів (диспозиції, гіпотези, санкції) правової нор-ми, так і прийомом, що широко використовуються при селекції вже існуючих норм.
- Консолідація є одним з важливих чинників формування та розвитку інституту права, тому що в основі цього процесу лежить утворення певного центру, навколо яко-го об’єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспіль-них відносин. За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок – норм права, які в процесі об’єднання та узгодження й утворюють інститут.
- Методи консолідації застосовуються у складному механізмі становлен-ня, функціонування та розвитку галузі права як елементу системи законодав-ства. Важливим чинником у процесі формування галузі є те, що саме її утво-рення може бути зумовлене тільки завдяки проведенню відповідних консолі-даційних робіт, без яких неможлива наступна кодифікаційна обробка норма-тивно-правового матеріалу.
- Початковим і необхідним техніко-юридичним засобом розв’язання проблеми імплементації міжнародно-правових норм до національного за-конодавства є застосування консолідаційних прийомів для включення до складу внутрішнього законодавства України міжнародно-правових норм.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що винесені на захист положення є важливими для подальшого розвитку науки теорії дер-жави та права, дають можливість комплексного осмислення процесу систематизації но-рмативно-правового матеріалу та ролі в ньому консолідації, створюють основу для ро-зробки концепції використання консолідації в процесі інкорпорації та кодифікації зако-нодавства, консолідаційних прийомів та порядку проведення систематизаційних дій, уможливлюючи чітке розмежування видів систематизації нормативно-правових актів, водночас вказують на їх спільні ознаки та “взаємопроникнення”. Отримані результати дисертаційного дослідження дають можливість отримати цілісну інформацію про кон-солідацію як вид систематизації нормативно-правових актів, яку можна використати під час викладання у вузах курсу “Теорія права” та спецкурсу “Юридична техніка”, в про-цесі систематизації нормативно-правових актів та у законотворчій діяльності органів влади.
Деякі положення, сформульовані в дисертації, носять дискусійний хара-ктер і можуть слугувати для подальших наукових досліджень проблем сис-тематизації нормативно-правових актів.
Апробація та публікація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і неодноразово обговорювалась на кафедрі теорії та іс-торії держави і права Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича; на аспірантському теоретичному семінарі пошукувачів юри-дичного факультету Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича; на Міжнародній науково-практичній конференції «Системати-зація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики», організованій Ін-ститутом законодавства Верховної Ради України (м. Київ, 6-7 жовтня 1999 р.); на науковій конференції “Сутність, цілі та засоби права” (м. Чернівці, 3-5 травня 2001 р.); на ІV науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, (м. Тернопіль, 22 лютого 2002 р.); на Між-народній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’ятьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура роботи зумовлена її метою і поставленими завданнями. Ди-сертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують 15 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 206 сторінок, з яких список використаних джерел – 21 сторінка і містить 418 найменувань, додатки подано на 5 сторінках у кількості 8 одиниць.

bibliography

ВИСНОВКИ

Серед видів систематизації нормативно-правових актів консолідація поряд з інкорпорацією та кодифікацією має самостійне значення. Вона є специфічним видом впорядкування нормативно-правових актів, є проміжковим етапом проведення різного роду кодифікаційних робіт, за її допомогою можливою стає сама процедура систематизації і динамічного впорядкування законодавства в цілому, без якого воно не піддається або погано піддається кодифікації. Проведення ж консолідаційних дій покладається на компетентні державні органи, що свідчить про офіційний характер консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів. У своїй діяльності законодавчий орган нашої держави використовує консолідаційні прийоми, зокрема у Верховній Раді має місце прийняття законодавчих актів у “пакетах”, що є нічим іншим як способом групування, систематизації нормативно-правових актів із застосуванням консолідаційних прийомів. Консолідація є основним видом проведення систематизаційних робіт у країнах англосаксонської системи права, служить, до деякої міри, з’єднувальною ланкою в процесі інтеграції України до Європейських та світових міждержавних і міжнародних структур, уніфікації та приведення у відповідність до європейського українського законодавства. Вона є первинним етапом кодифікації, її необхідною умовою і одним з важливіших способів уніфікації та удосконалення законодавства.
Отже, на основі проведеного дисертаційного дослідження можна зробити наступні висновки:
1. Консолідація є самостійним логіко-гносеологічним та ієрархічним видом систематизації нормативно-правових актів, який полягає у впорядкуванні нормативно-правового матеріалу за об’єктом, суб’єктом, предметом та методом правового регулювання, що утворює певну систему правових норм, які можуть об’єднуватися за інституціональною та галузевою ознакою. Специфіка, виокремлювальні ознаки консолідації проявляються в тому, що складові частини нормативного акту групуються за предметною ієрархічною структурою, яка не піддається смисловим та логічним переробкам, відображає його зміст та залишається недоторканою. Для консолідації зручність та її допустимість полягає, насамперед, в оптимальній кількості рівнів, так званих консолідаційних центрів, навколо яких і групуються норми права кожного відповідного рівня. Отже, консолідація – це об’єднання в єдиний нормативно-правовий акт декількох актів або їхніх складових частин, які регламентують діяльність в одній визначеній сфері суспільних відносин без втручання до їхнього змісту.
2. Під час проведення робіт, пов’язаних з консолідацією нормативно-правового матеріалу, можна виділити такі послідовні дії:
1) визначення обсягу нормативно-правового матеріалу, який піддається консолідації;
2) аналіз кожного документа чи його складової частини як об’єкта консолідації;
3) аналіз змісту складових частин документа і виокремлення тих, які можуть бути віднесені до інших галузей права та включені до інших збірників законодавства;
4) прийняття класифікаційного рішення, до якої галузі права віднести даний нормативний акт або його складову частину;
5) прийняття рішення про включення цілого нормативного акту до консолідованого збірника законодавства чи про доцільність “розчленування” акту на його складові частини і включення їх до консолідованого збірника нормативно-правового матеріалу;
6) визначення місця даного документу або його складової частини в ієрархічній будові консолідованого збірника;
7) виявлення повторень гіпотез, диспозицій та санкцій в статтях визначеного нормативного акту та інших документів, які піддаються консолідаційній обробці;
8) визначення нормативного матеріалу який втратив свою дію, і виключення його зі складу консолідованого збірника.
3. Консолідація є синкретичним видом систематизації нормативно-правових актів. Будучи близькою за своєю гносеологічною сутністю як до інкорпорації, так і до кодифікації, вона відіграє роль логічної зв’язки між ними, зближує процес інкорпорації та кодифікації, забезпечуючи цілісність та нерозривність процесу систематизації законодавства в цілому як процесу впорядкування, класифікації нормативно-правових актів.
Види систематизації законодавства дуже тісно пов’язані між собою, вони не існують в “чистому”, ізольованому виді. Всі вони: інкорпорація, консолідація і кодифікація – тісно пов’язані між собою і є “взаємно проникаючими”, взаємодоповнюють один одного, а консолідація є з’єднувальною, перехідною ланкою між інкорпорацією та кодифікацією, вміщуючи у собі ознаки як одного так й іншого виду систематизації, які за своєю суттю однак досить відрізняються одна від одної.
4. Консолідація є важливим способом систематизації законодавства, що застосовується у механізмі формування, функціонування та розвитку галузі права як складового елемента системи законодавства. У динамічному розвиткові окремо взятої галузі права, коли стає неможливим застосувати для впорядкування законодавчих актів кодифікацію, можна використати консолідацію. Завданням консолідації діючих актів у даному випадку стає визначення та укрупнення законодавчих блоків, які об’єднують декілька (інколи десятки) діючих актів з одного питання, що нині стає однією з найрозповсюдженіших форм упорядкування законодавства. За її допомогою можливо приводити законодавчі акти до впорядкованої системи, що дозволяє більш ефективно використовувати дане законодавство в практичній діяльності.
Саме поняття видів систематизації законодавства – інкорпорації, консолідації та кодифікації – носить умовний характер. Вони є взаємопов’язаними, бо при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт комплексно використовуються прийоми та правила всіх трьох видів і сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних.
5. Консолідація не є “ізольованим” видом систематизації нормативно-правового матеріалу. Вона тісно пов’язана з інкорпорацією, є взаємодоповнюючими категоріями, в процесі проведення яких використовуються одні й ті ж або подібні методи та способи впорядкування законодавчого масиву. Під час проведення інкорпорації широко використовуються консолідаційні прийоми, що вказує на взаємозалежність цих двох видів систематизації, і, навпаки, під час проведення консолідаційних робіт широко використовуються інкорпораційні методи систематизації нормативно-правового матеріалу.
Відомо, що інкорпорація – це вид систематизації, спрямований на впорядкування нормативно-правових актів шляхом їх зовнішнього опрацювання і систематизованого (у хронологічному, предметному або іншому порядку) об’єднання в єдиному збірнику. Отже, мається на увазі зібрання нормативно-правового матеріалу до одного збірника, нормативні акти, які до нього увійшли, не втрачають своєї юридичної сили, не скасовуються, не виключаються (крім, звичайно, відмінених у встановленому законом порядку). Інкорпораційні збірники нормативно-правових актів не є окремими джерелами права, на них не можна посилатися у правозастосовчій діяльності. Джерелами ж і надалі будуть самі нормативно-правові акти, тобто вони продовжують також існувати, як окремі нормативно-правові приписи.
Найближчою до процесу консолідації є предметна інкорпорація, адже консолідація проводиться передусім за предметною ознакою. Предметна інкорпорація передбачає створення інкорпорованого збірника нормативно-правових актів, які врегульовують суспільні відносини у визначеній за предметом правового регулювання сфері. Іншими словами, можна сказати, що передбачається створення тільки збірника нормативно-правових актів, які не втрачають своєї юридичної сили, а не видання нового нормативно-правового акту, до якого б вони увійшли і втратили б свою чинність, як окремі правові джерела.
Сам процес “відбору” вихідного матеріалу як в предметній інкорпорації, так і у консолідації є досить подібним – за предметом правового регулювання. Консолідація ж передбачає об’єднання до єдиного нормативно-правового акту декількох, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин, без втручання до їхнього змісту. На відміну від предметної інкорпорації нормативно-правові акти об’єднуються в один, втрачають юридичну силу, як самостійні нормативні приписи, діють вже як один нормативно-правовий акт, але в процесі консолідації не вносяться зміни та доповнення до змісту “вихідних” актів, в чому полягає її відмінність від такого виду систематизації, як кодифікація.
Сама консолідація є вже більш складнішим видом систематизації, ніж інкорпорація, тому що під час її проведення здійснюється логічна обробка нормативно-правового матеріалу, виявляються прогалини, суперечності, накладки, визначаються фактично не діючі нормативні приписи.
6. За своєю історико-гносеологічною природою консолідація є чи не найпершим видом систематизації правових норм, який почали використовувати правознавці, коли перед ними постала проблема класифікації та впорядкування правового матеріалу після його визначеної фіксації. Так, щоб створити правовий припис у формі нормативного акту, потрібно визначити його структуру, послідовність викладення матеріалу, сферу та обсяг суспільних відносин, які будуть ним врегульовуватись, врахувати волю, побажання та мету законодавця та ін. Джерелом вихідного матеріалу для такого акту були звичаї, традиції, природнє право, релігійні догми та ін. Можна констатувати факт, що на початку формування процесу правотворчості консолідація відігравала одну із провідних ролей у створенні найперших нормативних приписів, адже без застосування її прийомів цей процес був би неможливий. У процесі розвитку консолідація сприяла появі нового виду систематизації – кодифікації, адже зібраний та впорядкований за допомогою консолідаційних прийомів та методів, структурований “вихідний” матеріал потрібно було оформити у вигляді нормативного акту, усунувши при цьому неточності, суперечності, прогалини та дублювання. Можемо стверджувати, що кодифікація є другим, за часом свого виникнення, видом систематизації нормативно-правового матеріалу. Інкорпорація ж виникає вже після того, як з’являється потреба згрупування нормативно-правових актів за певними ознаками до збірника, щоб полегшити використання нормативних приписів в процесі їхнього застосування. Тобто можна сказати, що інкорпорація є третім, за часом свого виникнення, видом систематизації. Тому слід, на наш погляд, зазначити, що можна виділити два види консолідації, які відрізняються лише за обсягом матеріалу, що піддається систематизаційній обробці. Перший вид – первинна консолідація, яка використовується під час створення нового нормативно-правового акту у формі закону, постанови, указу, та другий вид – вторинна консолідація, яка застосовується в процесі кодифікації вже існуючого нормативного матеріалу.
7. Консолідація і кодифікація, будучи окремими видами систематизації законодавства, за своєю гносеологічно-правовою сутністю досить споріднені явища. Ці два види систематизації логічно доповнюють один одного, використовуються одночасно під час проведення систематизаційних робіт. Консолідація є первинним етапом проведення цієї важливої роботи. Без певної логічної обробки нормативно-правового матеріалу, якою є консолідація, стає неможливим проведення кодифікації як такої.
За своєю техніко-юридичною сутністю кодифікація є логічним продовженням процесу впорядкування нормативно-правових актів за допомогою консолідаційних прийомів, методів та правил. Дане положення дає підстави стверджувати, що консолідація, як вид систематизації і як різновид класифікації, виникла дещо раніше кодифікації, поява якої спричинена була, до деякої міри, саме проведенням консолідаційних робіт. Про це свідчить досвід країн, які користуються системами загального права, в яких консолідація є основним видом систематизації, а кодифікація, завдяки тривалому процесу застосування тільки консолідації не сприймається як дієвий вид становлення, розвитку та впорядкування системи законодавства.
Спільною ознакою кодифікації та консолідації виступає утворення нових звідних актів, що вказує на спорідненість цих двох видів систематизації та служить ознакою їхньої відмінності від інкорпорації.
Ознакою розмежування між цими двома видами може бути той факт, що консолідація об’єднує до єдиного нормативно-правового акту декілька, які регламентують діяльність в одній сфері суспільних відносин без втручання до їхнього змісту. А кодифікація передбачає нормотворчу діяльність, спрямовану на створення нового, систематизованого нормативно-правового акту, яка проводиться шляхом глибокої та всесторонньої переробки діючих (вихідних) актів, внесенні до них логічно випливаючи із консолідації змін та доповнень. І разом з прийняттям вже нового кодифікованого нормативно-правового акту, використані (вихідні) нормативно-правові акти втрачають свою юридичну силу. Тобто можна сказати, що консолідація готує основу, підґрунтя для проведення процесу кодифікації, вказує на прогалини, накладки, суперечності в масиві нормативно-правового матеріалу, але не усуває їх та не вносить доповнень до змісту у вигляді нових положень й не піддає його ніяким змінам. Насамперед консолідація, утворюючи так звані “консолідаційні центри”, групує нормативно-правові приписи за предметом, методом, об’єктом та суб’єктом правового регулювання. Саме в цих ознаках і полягає критерій розмежування функцій консолідації та кодифікації.
8. Поняття видів систематизації нормативно-правового матеріалу – інкорпорації, консолідації та кодифікації носить, до деякої міри, умовний характер. Вони є взаємопов’язаними, так як при проведенні тих чи інших систематизаційних робіт використовуються комплексно прийоми та правила всіх трьох видів, а сутність цих процедур проявляється у домінуванні тих чи інших систематизаційних прийомів, відповідно до чого ці процедури носять назву інкорпораційних, консолідаційних або ж кодифікаційних. Взаємозв’язок та взаємодію між видами систематизації нормативно-правових актів можна прослідкувати в процесі створення і видання Зводу законів, який їх охоплює.
На нашу думку, Звід законів доцільно було би виділити у самостійний, але специфічний вид систематизації законодавства, який не можна ставити до одного ряду із інкорпорацією, консолідацією та кодифікацією.
Щодо перспектив розвитку системи законодавства то, на наш погляд, можна скласти прогноз, що створення Зводу законів України не буде вершиною проведення систематизаційних робіт, а на перший план цілком логічно може вийти впорядкування всього нормативно-правового масиву країни шляхом кодифікації. Відповідно до цього припущення, все законодавство України повинно входити до одного великого кодифікованого видання. Це припущення, на нашу думку, має право на існування і за своєю логічною сутністю воно відповідає тенденціям розвитку законодавства не тільки в нашій країні, але і в правових системах інших країн. Будучи первинним етапом кодифікації законодавства, консолідація відіграє ключову роль при проведенні цього процесу. При створенні в майбутньому так званого “кодексу кодексів”, який буде охоплювати все без винятку законодавство нашої країни, не обійтися і без консолідації. При чому цей вид систематизації буде охоплювати весь масив нормативно-правового матеріалу, який буде існувати в країні на той час. Отже, в основі укладення та впорядкування цього збірника, на наш погляд, буде використано саме консолідацію, яка набуде виду генеральної (повної) консолідації. Тобто можна прогнозувати появу нового виду консолідації як виду систематизації законодавства, відповідно до обсягу охоплюваного нормативного матеріалу, а саме – генеральної (повної) консолідації.
9. Консолідація є важливим нормоутворюючим чинником, в процесі формування як основних елементів 1) диспозиції, 2) гіпотези, 3) санкції правової норми, так і широко використовуються консолідаційні прийоми при селекції вже існуючих норм. Дане положення проявляється, наприклад, у тому, що у тексті диспозиції перераховуються декілька нормативних вказівок у залежності від ситуації, яка виникла і підпадає під ознаки гіпотези правової норми. В диспозиції правової норми синтезуються, об’єднуються декілька нормативних приписів, що групуються за ознакою спільності предмету правового регулювання, але відрізняються між собою. На етапі формування диспозиції нової правової норми спочатку визначається коло правових норм, диспозиції яких можна було б об’єднати в одну за ознакою, перш за все, спільності предмета правового регулювання. Далі використовуються консолідаційні прийоми обробки “вихідного” матеріалу, з подальшою його уніфікацією за допомогою кодифікаційних методів, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення якісно нової диспозиції правової норми, яка об’єднує у собі ознаки правовідносин, які відображалися у диспозиціях “вихідних” норм, що склали основу її виникнення.
Подібно до диспозиції утворюється також і гіпотеза правової норми.
Санкція, як складова частина норми права, – розвивається і утворюється після формування гіпотези та диспозиції. Норма права доповнюється санкцією, яка швидше відображає соціальну значимість обов’язку, вираженого в диспозиції, загальну суспільну волю, ніж традиції, що склалися в суспільстві на протязі тривалого періоду часу, хоча консолідаційні прийоми також знаходять широке застосування у даному процесі. Зокрема вони використовуються на етапі формування санкції, яка у своєму змісті відображає загальну суспільну волю і передбачає декілька форм впливу, в залежності від суб’єктивних та об’єктивних обставин застосування її приписів. Нормативної форми санкція, як і гіпотеза та диспозиція, набуває вже після кодифікаційної обробки та прийняття у визначеному законодавством порядку. Отже, консолідаційні прийоми систематизації відіграють одну з головних ролей в процесі формування правової норми.
Критерієм об’єднання певного кола норм права для подальшої їхньої переробки з метою створення єдиної, спільної норми, що охоплювала б у своєму змісті всі правові ситуації, які описані у вихідних нормах, є предмет правового регулювання, об’єкт та суб’єкт або суб’єкти, які повинні бути спільними для всіх правовідносин, які регулюються даною правовою нормою. Саме на основі спільності цих елементів і проводяться консолідаційні роботи з подальшою кодифікаційною обробкою визначеного обсягу матеріалу, кінцевою метою якої є утворення якісно нової норми права та відміна цілого кола норм, які лягли в основу її створення. Цим самим долається множинність норм, зменшується обсяг нормативного матеріалу та створюється якісно нове законодавство, яке відображає у собі реалії сьогодення, чим досягається висока якість правового регулювання суспільних відносин.
10. Консолідація є одним з важливих чинників формування та розвитку інституту права, так як в основі цього процесу лежить утворення певного “центру”, навколо якого об’єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспільних відносин. За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок – норм права, які в процесі об’єднання та узгодження й утворюють інститут. Консолідація також служить засобом уніфікації та узгодження правових норм, виявлення прогалин у його структурі, способом підбору його складових частин та засобом, за допомогою якого можна прогнозувати подальший розвиток цього правового явища.
11. Методи консолідації застосовуються у складному механізмі формування, існування та розвитку галузі права як елемента системи законодавства. Важливим чинником в процесі формування галузі є те, що саме її утворення може завершитися на етапі закінчення проведення консолідаційних робіт, без наступної кодифікаційної обробки нормативно-правового матеріалу. За допомогою консолідації визначаються інститути та правові норми, які, структуруючись за ознакою предмета, метода, суб’єкта та об’єкта правового регулювання, утворюють галузь. На даному етапі кодифікаційна правка їхнього змісту може не проводитися, тому що відсутня потреба у проведенні цих робіт. Отже, об’єднання та формування може проходити без внесення змін до змісту інститутів та норм, які увійшли до складу галузі. Вказані фактори є ознаками саме консолідації, тобто можна сказати, що формування галузі та її розвиток може відбуватися на основі проведення консолідаційних робіт.
12. Виходячи з положень Конституції України, на сьогодні існує досить важлива проблема імплементації міжнародно-правових норм до національного законодавства. Одним із засобів досягнення цієї мети є систематизація законодавства зокрема шляхом проведення кодифікаційних робіт. Так, під час створення нового та уніфікації діючого законодавства досить важливим фактором є його відповідність міжнародним нормам. На даному етапі процедури імплементації є необхідним застосування консолідаційних прийомів для включення до складу внутрішнього законодавства України міжнародно-правових норм. Для вдалого проведення цього процесу доцільно було б використати досвід інших країн, щодо використання ними консолідації в процесі упорядкування внутрішнього законодавства. Так, наприклад, кодифікація у Франції проводиться на основі консолідації. Хоча її називають принципом “сталості права”, але за своєю суттю цей принцип є нічим іншим як консолідацією – формою систематизації, за якої відбувається об’єднання декількох нормативно-правових актів, які діють в одній і тій же галузі суспільних відносин в єдиний збірний нормативно-правовий акт без зміни змісту.
За своєю суттю консолідація в англійському праві також відіграє ревізійну роль, адже може виникнути необхідність відмінити окремі застарілі положення, щоб не включати їх до консолідуючого акту.
Консолідація як вид систематизації законодавства не властива для традиційних систем права. Це насамперед слід пов’язувати із специфічністю цих систем. Адже навіть незначна перестановка сур в Корані викличе неадекватну реакцію населення, яке сповідує іслам, вже не говорячи про факт зміни чи доповнення Корану новими положеннями.
Система традиційного права, зокрема мусульманського, є особливою, відо¬кремленою системою поряд з англосаксонською та романо-германською. Їй не характерні ознаки системності та систематизації. Певні галузі права дослідники цих систем все ж таки виділяють, але їх праця не знаходить відповідного відобра¬ження у законодавстві країн традиційної системи права. Щодо систематизації і зок¬рема консолідації в цих системах, то слід зазначити, що ці способи впорядкування законодавства у цих країнах знаходяться на дуже низькому рівні, або ж зовсім у них відсутні, і це явище є наслідком пережитків феодального ладу і суворо догма¬тичного дотримання постулатів релігії, що звичайно, негативно відображається на прогресивних процесах розвитку цих країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Характеристика джерела
Найменування джерела
Моно-графії
(один, два або
три автори)

1. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы совет¬ского права. — Москва: Госюриздат, 1961. – 358с.
2. Алексеев С.С. Основы теории государства и права. – Мос¬ква: Юрид. лит., 1971. – 408с.
3. Алексеев С.С. Структура советского права. - Москва: Юрид. лит., 1975. – 324с.
4. Алексеев С.С. Теория права. – Москва: БЕК, 1994. – 223с.
5. Аннерс Э. История европейского права / РАН. Ин-т Европы, Швед. королев. акад. наук. - Москва: Наука, 1994. - 395с.
6. Бабаев В.К. Истинность норм советского права. - Саратов, 1989. – 400с.
7. Бабаев В.К. Теория современного советского права: Фрагмен¬ты лекций и схемы. – Н.Новгород: Нижегор. ВШМВД РСФСР, 1991. – 155с.
8. Баранов В.М., Рахманина Т.Н., Сырых В.М. Систематизация нормативно-правовых актов. – Н.Новгород, 1993. – 356с.
9. Бержерон Р. Правила нормпроектування. (Документ, виробле¬ний з фінансовою допомогою Канадського агенства міжнародного розвитку в рамках програми співробітництва між Міністерством юстиції Канади та Міністерством юсти¬ції України. – К., 1998. – 20с.
10. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. - 86с.
11. Блищенко И.П. Преценденты в международном праве. - Мос¬ква: Международные отношения, 1977. - 223с.
12. Богдановская И.Ю. Закон в английском праве / Отв. ред. Н.С.Крылова. – Изд. АН СССР Ин-т Государства и права. – Москва: Наука, 1987. – 141с.
13. Бойко Л.М. Совершенствование законодательной техники в условиях ускорения социально-экономического развития советского общества. — Ташкент, 1988. – 94с.
14. Ведель Ж. Административное право Франции. – Москва, 1973. – 326с.
15. Воронин Ю.А. Теория классифицирования и ее приложения. – Новосибирск, 1985. – 374с.
16. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: Рута, 1998. – 484с.
17. Горшенин К.П. Кодификация законодательства о труде. — Москва: Госюриздат, 1967. - 234с.
18. Давыдов В.И. Проблемы кодификации гражданского законо-дательства. — Кишинев, 1973. – 238с.
19. Деготь Б.А. Классификация норм советского социалистичес¬кого права по их структуре. - Саратов, 1977. – 168с.
20. Дождев Д.В. Основание защиты владения в римском праве. - Москва: Инст. гос и права РАН, 1997. – 452с.
21. Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со вре¬мени Кодекса Наполеона. – Москва, 1919. - 48с.
22. Евграфов П.Б. Проблемы теории системы советского права / Харьк. юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. - Харьков, 1989. - 246с.
23. Євграфов П.Б. Система радянського законодавства: Текст лек¬ції / Харк. юрид. ін-т ім. Ф.Е. Дзержинского. - Харків, 1990. - 60с.
24. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АпрН України В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 584с.
25. Заец А.П. Система советского законодательства (проблемы со-гласованности) . - К., 1987. - 100с.
26. Зивс Л.С. Источники права. – Москва, 1981.
27. Зивс С.Л. Развитие формы государства в современных империалис-тических государствах. — Москва: Изд-во АН СССР, 1960.
28. Иеринг Р. Теория владения. – С. - Петербург, 1895.
29. Иеринг Р. Юридическая техника. – С. - Петербург, 1905. – 106с.
30. Каринский М.И. Классификация выводов. – С. – Петербург, 1880. – 180с.
31. Керимов Д.А. Законодательная деятельность Советского государства. — Москва: Госюриздат, 1955. – 246с.
32. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника. – Москва: Госюриздат, 1962. – 104 с.
33. Керимов Д.А. Культура и техника законодательства. — Москва, 1991. – 160с.
34. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, про¬блемы философии права). – Москва: Аванта+, 2000. - 437с.
35. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430с.
36. Кистяковский А.Ф. Права, по которым судится малороссий¬ский народ. – К., 1879.
37. Кленова Т.В. Кодификация и текущее уголовно-правовое регулирование: Пособие к спецкурсу / Самар. гос. ун-т. Каф. уголов. права и криминологии. - Самара: Самар. ун-т, 1995. - 74с.
38. Козлов В.А. Проблемы предмета и методологии общей тео¬рии права. — Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1989. — 120с.
39. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеоло¬гії права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295с.
40. Козюбра М.І. Демократія і перебудова. – К., 1988. – 176с.
41. Козюбра М.І. Переконання і примус в радянському праві. – К.: Наукова думка, 1970. – 152с.
42. Козюбра М.І., Забігайло В.К. Демократія, права і свободи: реальність і ідеологічні міфи. – К., 1983.
43. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное со¬знание. - К.: Наукова думка, 1979. - 206с.
44. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208с.
45. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. - 122с.
46. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы на¬уки. — Москва, 1974.
47. Коптев А.В. Кодекс Феодосия и римский колонат: Учеб. пособие / Вологод. гос. пед. ун-т. - Вологда: Русь, 1996. - 119с.
48. Корецький В.И. Вопросы кодификации советского вод¬ного законодательства. – Душанбе, 1961. - 248с.
49. Котюк В.О. Теорія права. - К.: Вентурі, 1997. – 264с.
50. Кросс Р. Прецедент в английском праве. — Москва: Юрид. Лит., 1985. – 238с.
51. Кузнецов К.А. Теория права. Вып. 1. – Одесса, 1918. – 100с.
52. Кузнецов С.В., Титов В.В. Классификация: системно-мор-фологический подход. – Москва, 1998. - 348с.
53. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – Мос¬ква: Юрид. лит., 1974. – 184с.
54. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – Москва: Спарк, 1998. – 448с.
55. Лившиц Р.З. Теория права. — Москва, 1994. – 248с.
56. Лопашенко Н.А. Понятие принципов кодификации уголо¬вно-правовых норм / Всесоюз. юрид. заоч. ин-т. - Москва, 1986. - 27с.
57. Лопашенко Н.А. Принципы кодификации уголовно-право¬вых норм / Под ред. Шостака Н.С. - Саратов: Изд-во Сарат.ун-та, 1989. - 97с.
58. Лория В.А. Административный процесс и его кодифика¬ция. - Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1986. - 281с.
59. Лория В.А. Некоторые вопросы теории кодификации адми-нистративного права. – Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1974. – 104с.
60. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: навчаль¬ний посібник для студентів факультетів юридичного, між¬народного права, міжнародних відносин, міжнародних еко¬номічних відносин, політології та філософського. – К.: Віл¬бор, 1997. – 152с.
61. Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – С.-Петербург, 1993. – 326с.
62. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира. Учебное пособие. – Москва: ИКД «Зерцало – М», 2001. – 400с.
63. Матвеев Ю.Т. Англо-американское деликтное право. – Мо¬сква, 1973. – 246с.
64. Муромцев С. Образование права по учениям немецкой юриспруденции. – 2-е изд. – Москва, 1886. – 100с.
65. Муромцев С. Рецепция римского права на западе. – Москва, 1886. – 155с.
66. Нашиц А. Правотворчество: теория и законодательная тех¬ника. — Москва: Прогресс, 1974. – 168с.
67. Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. – Чернівці: Рута, 2001. – 280с.
68. Новицкая Т.Е. Кодификация гражданского права в Советс¬кой России, 1920-1922 гг: Учеб.пособие / МГУ им. М.В.Ломоносова. Юрид. фак. - Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1989. - 120с.
69. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы тео¬рии права и государства. – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва: Юрайт-М, 2001. – 346с.
70. Пацурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці, ЧДУ, 1998. – 276с.
71. Пацурківський П.С. Сучасні проблеми правопізнання. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 340с.
72. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. — Санкт-Петербург, 1914.
73. Поленина С.В., Силченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. - Москва: Наука, 1987. - 152с.
74. Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекций. – С.-Петербург: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001. – 642с.
75. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. Вид. 3-є, зі змін. й доповн. – К.: ІСДО, 1995. – 236с.
76. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. Вид. 5-е, зі змінами – Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 2002. – 189с.
77. Решетников Ф.М. Правовые системы мира: Справочник. — Москва, 1993. – 162с.
78. Саидов А.Х. Введение в основные правовые системы современности. — Ташкент, 1988. – 217с.
79. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В.А.Туманова, - Москва: Юристъ, 2000. – 448с.
80. Самощенко И.С. О консолидации нормативных актов // Труды ВНИИСЗ. – Вып. 7. – Москва, 1966.
81. Самощенко И.С. Подготовка и издание систематических собраний действующего законодательства. – Москва, 1969. – 162с.
82. Самощенко И.С. Правовая наука и совершенствование советского законодательства. — Москва: Знание, 1972. – 186с.
83. Симорот З.К., Монастырский Е.А. Проблемы кодификации законода-тельства Союза ССР и союзных республик о труде. — К., 1977. - 496с.
84. Синюков В.Н. Российская правовая система. — Саратов, 1994. – 246с.
85. Сорель А. Историко-культурное значение французского Гражданского Кодекса. – С.-Петербург, 1905.
86. Сперанский М.М. Краткое историческое обозрение Комиссии составления законов. Предложение к окончательному составлению законов. – Русская старина, 1876, №2.
87. Сперанский М.М. Обозрение исторических сведений о Своде законов. — Санкт-Петербург, 1837.
88. Сырых В.М. Теория государства и права: Учебник. – Москва: Юридический Дом «Юстицинформ», 2001. – 592с.
89. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право: Вопр.теории и практики / АН СССР. Ин-т государства и права. - Москва: Наука, 1986. - 256с.
90. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: методология и теория. – Санкт-Петербург: Изд-во С.-Пб. ун-та, 1991. – 133с.
91. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. К.: - Видавництво Київського університету, 1968. –170с.
92. Толиченко И.В. Очерк кодификации малороссийского права и введения свода законов. – К., 1888.
93. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР / АН УССР. Ин-т государства и права. – К.: Наук. думка, 1989. - 120с.
94. Фридмэн Л. Введение в американское право. – Москва, 1992. – 286с.
95. Халфина Р.О. Договор в английском праве. – Москва, 1959. – 162с.
96. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г.Стрекозова. – Москва, 1995. – 384с.
97. Чамба Вильявисенсио Д.Т. Особенности унификации и кодификации международного частного права в странах Латинской Америки / Киев. ун-т. – К., 1994. - 21с.
98. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. - Москва: Юрид. лит., 1979. - 166с.
99. Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. - Москва: Юрид. лит, 1991. - 208с.
100. Шебанов А.Ф. Форма советского права. – Москва, 1968. – 236с.
101. Шершеневич Г. Общая теория права. – Москва, 1911.
102. Шестерюк А.С. Вопросы кодификации законодательства об охране окружающей среды. - Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. - 119с.
Чотири автори 103. Система советского законодательства / Под ред. Самощенко И.С. - Москва: Юрид. лит., 1980. - 328с.
104. Систематизация хозяйственного законодательства / Под ред. С.Н.Братуся. — Москва: Юрид. лит., 1971. – 263с.
П’ять та більше авторів 105. Кодификация законодательства о туде социалистических стран / Под ред. С.А.Иванова. - Москва, 1979. - 412с.
106. Научные основы советского правотворчества / Под ред. Р.О.Халфиной. - Москва: Наука, 1981. - 317с.
107. Законодательная техника / Под ред. Д.А.Керимова. — Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1965. – 342с.
Колективний автор 108. Административное право зарубежных стран. Учебное пособие. – Москва: Спарк, 1996. – 229с.
109. Вопросы кодификации советского права. Вып. 2-й / Отв. ред. Д.А Керимов и Б.В.Шейндлин, Ленинград: ЛГУ, 1958. – 108 с.
110. История государства и права зарубежных стран: Учебное пособие / Под ред. П.Н.Галанзы и Б.С.Громакова. – Москва: Юрид. лит., 1980. – 552с.
111. История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов. – Харьков: Факт, 1999. – 1080 с.
112. Логика научных исследований / Отв. ред. П.В.Копнин, М.В.Попович. — Москва, 1965. – 246с.
113. Международное право: советский и английский подходы: (Материалы сов. -англ. симпоз.) / Отв.ред.: Даниленко Г.М., Ушаков Н.А.; АН СССР. Ин-т государства и права. - Москва, 1989. - 166 с.
114. Международное право: Учебник для ВУЗов. – Москва: Высшая школа, 1995. – 358с.
115. Общая теория советского права / Под ред. С.Н. Братуся, И.С. Самощенко. - Москва: Юрид. лит., 1966. – 396с.
116. Подготовка и издание систематических собраний действующего законодательства. - Москва: Юрид. лит., 1965. - 346с.
117. Правовые системы мира. — Екатеринбург, 1995. – 376с.
118. Проблемы теории государства и права. Учебное пособие. – Москва: Проспект, 1999. – 504с.
119. Проблемы юридической техники: Сборник статей / Под ред. доктора юридических наук, профессора, академика РАЕН и ПАНИ, заслуженного деятеля науки РФ В.М.Баранова. – Нижний Новгород, 2000. – 823с.
120. Світова класична думка про державу і право. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 248с.
121. Систематизация законодательства в Италии. — Москва, 1973. – 24 с.
122. Словник іншомовних слів. - К.: Головна редакція Укр. Рад. Енциклопедії АН УРСР, 1975. – 776 с.
123. Сравнительное правоведение. Сборник работ ученых социалистических стран / Под. ред В.А. Туманова. - Москва: Прогресс, 1978. - 246с.
124. Стрижамент: Историческое наследие / Литературно-художественный альманах. Приложение к газете «Кавказский край». Выпуск четвертый. – Основы мусульманского права. – Ставрополь: Кавказский край, 1991. – 592 с.
125. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства. — Москва: Госюриздат, 1962. – 432с.
126. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И. и Малько А.В. - Москва: Юристъ, 1997. – 562с.
127. Теория государства и права: Учебник / Под ред. А.И.Королева, Л.С.Явича. – 2-е изд. – Ленинград: ЛГУ, 1987. – 550с.
128. Теория государства и права: Уче