Ковальчук Михайло Анатолійович. Війна Української Народної Республіки зі Збройними Силами Півдня Росії (осінь 1919р.)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОВАЛЬЧУК Михайло Анатолійович

УДК 94: 355.48 (477) "19"

ВІЙНА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЗІ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ ПІВДНЯ РОСІЇ
(ОСІНЬ 1919 р.)

Спеціальність 07.00.01 історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
Савченко Григорій Петрович
кандидат історичних наук, доцент

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛА 8

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ КОНФЛІКТУ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ ТА ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ ПІВДНЯ РОСІЇ
40

РОЗДІЛ 3. ПОЧАТОК ЗБРОЙНОГО ПРОТИСТОЯННЯ ВОРОГУЮЧИХ СТОРІН 67

РОЗДІЛ 4. ВИРІШАЛЬНИЙ ЕТАП БОЙОВИХ ДІЙ 98

РОЗДІЛ 5. ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ ТА ЇЇ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ 136

ВИСНОВКИ 171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 175

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДАЛО Державний Архів Львівської області
ДАРФ Державний Архів Російської Федерації
ЗСПР Збройні Сили Півдня Росії
ЗУНР (ЗО УНР) Західноукраїнська Народна Республіка (Західна Область Української Народної Республіки)
КП(б)У Комуністична партія (більшовиків) України
НКГА Начальна Команда Галицької армії
РДАСПІ Російський Державний Архів Соціально-Політичної історії
РДВА Російський Державний Воєнний Архів
РКП(б) Російська Комуністична партія (більшовиків)
РСФРР Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
УГА Українська Галицька армія
УНР Українська Народна Республіка
УПСР Українська Партія Соціалістів-Революціонерів
УПСФ Українська Партія Соціалістів-Федералістів
УСДРП Українська Соціал-Демократична Робітнича партія
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка
ЦДАВО України Центральний Державний Архів Вищих органів влади та управління України
ЦДАГО України Центральний Державний Архів Громадських об`єднань України

ВСТУП

Актуальність теми дисертації. Відновлення державної незалежності України дало потужний імпульс розвиткові вітчизняної історичної науки, викликало серед істориків та громадськості сплеск жвавого інтересу до подій національно-визвольних змагань 1917 1921 рр. Об`єктивний аналіз історичного досвіду тих подій має велике значення для вирішення актуальних проблем сьогодення, насамперед в царині розбудови національної державності, творення вітчизняних збройних сил. Особливо актуальною є потреба військово-історичних досліджень доби національно-визвольних змагань 1917 1921 рр.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається необхідністю всебічного, об`єктивного вивчення збройної боротьби Української Народної Республіки з білогвардійськими військами Півдня Росії у 1919 р. Введення до наукового обігу нових архівних матеріалів та поява нових відомостей в історичній літературі, безумовно, сприятимуть подоланню хибних історичних стереотипів та дозволять сучасній історичній науці відтворити повноцінну картину однієї з найдраматичніших сторінок в історії українських національно-визвольних змагань. Актуальність даної теми визначається також відсутністю спеціально присвячених їй наукових досліджень у вітчизняній й зарубіжній історіографії та потребою використання військово-історичних традицій в сучасних українських збройних силах.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми Історичні та етнічні засади розвитку української нації у XX столітті” (державний реєстраційний номер 97173), яка розробляється на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об`єктом дослідження є війна між УНР та Збройними Силами Півдня Росії у вересні листопаді 1919 р.
Предметом дослідження є передумови та причини збройного конфлікту між УНР і ЗСПР, бойова діяльність військ УНР та Української Галицької армії, спрямована на захист української державності у боротьбі проти російських білогвардійських військових формувань.
Термін українсько-білогвардійська війна” є, на нашу думку, цілком адекватним визначенням збройного протиборства між УНР та ЗСПР восени 1919 р. Російський білий рух виразно ототожнював себе саме з національною російською державністю. ЗСПР були не лише військовим формуванням, але й державним утворенням. На думку представників сучасної російської історичної науки, існування та діяльність значної кількості білих урядів, що контролювали в окремі моменти громадянської війни більшу частину теренів країни, дозволяють говорити про існування так званої білої державності”[1]. Термін українсько-російська війна”, більш слушний у контексті національної приналежності ворогуючих сторін, ми не вживаємо, оскільки він викличе потребу постійних уточнень в залежності від того, йтиме мова про російських білогвардійців чи російських більшовиків.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період від визрівання та початку збройної боротьби між Українською Народною Республікою і білогвардійськими Збройними Силами Півдня Росії у серпні вересні 1919 р. до остаточної поразки українських збройних сил у листопаді 1919 р.
Мета дослідження полягає в комплексному аналізі процесу воєнного протиборства між УНР та білогвардійським режимом генерала А. Денікіна Збройними Силами Півдня Росії. Виходячи з цього, поставлено основні завдання дослідження:
проаналізувати історіографію проблеми та джерельну базу дослідження;
висвітлити передумови і причини війни між УНР та Збройними Силами Півдня Росії;
відтворити й проаналізувати перебіг бойових дій між українськими арміями та білогвардійськими військами Півдня Росії;
дослідити політичний підтекст бойової діяльності військ УНР та Української Галицької армії, спрямованої на захист української державності у боротьбі проти російських білогвардійців;
з`ясувати та узагальнити причини поразки УНР у війні проти ЗСПР, визначити значення українсько-білогвардійської війни для перебігу громадянської війни у Росії в цілому.
Методологічною основою дисертації є порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистичний та аналітичний методи. При написанні дослідження дисертант також керувався принципами історизму та об`єктивності.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в історичній науці досліджується тема збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та білогвардійськими військами генерала Денікіна. На основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу архівних матеріалів, мемуарів та інших джерел висвітлюється перебіг боротьби українських збройних сил з білогвардійськими військами Півдня Росії восени 1919 р., розкривається роль та значення цих подій у контексті українських національно-визвольних змагань та громадянської війни у Росії. Виявлено цілий ряд значних неточностей та фальсифікацій, що побутують в історіографії. Введення до наукового обігу значної кількості документів і матеріалів дозволяє відтворити одну з найменш досліджених сторінок історії боротьби за українську державність у 1917 1921 рр.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення, висновки та фактологічний матеріал можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, підручників з історії України, розробці навчальних програм та лекційних курсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, були представлені у формі доповідей на наукових конференціях Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (Київ, 2003), Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів” (Київ, 2004), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 125-річчю від дня народження Голови Директорії та Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри (Київ, 2004). Основні результати дисертації знайшли відображення у чотирьох наукових публікаціях загальним обсягом 4, 5 авторські аркуші:

1. Українська Народна Республіка та Збройні Сили Півдня Росії: від переговорів до війни (вересень 1919 р.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. Вип. 7. К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. С. 288 305.
2. Дипломатія Антанти, російський білий рух і незалежність України (травень серпень 1919 р.) // Україна дипломатична. Науковий щорічник. Вип. 4. К., 2004. С. 519 564.
3. Війна Української Народної Республіки зі Збройними Силами Півдня Росії у світлі радянської історіографії // Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 14. К.: Інститут історії України НАНУ, 2004. С. 99 127.
4. Війна Української Народної Республіки зі Збройними Силами Півдня Росії (осінь 1919 р.): проблеми сучасної української історіографії // Історичний журнал. 2004. № 12. С. 31 36.

[1] Див.: Зимина В. К вопросу об альтернативности российской государственности в период гражданской войны // История белой” Сибири / Тез. 3-й науч. конференции 2 3 февраля 1999 г. Кемерово, 1999. С. 13 14. Думку про те, що Збройні Сили Півдня Росії були не лише військовим формуванням, але й державним утворенням, проводять у своїх працях ряд відомих сучасних російських істориків С. Дєнісов, Г. Трукан та ін. (див.: Денисов С. Белая Россия. СПб., Нева, Ладога, Онега, 1991. 128 с; Бордюгов Г., Ушаков А., Чураков В. Белое дело: идеология, основы, режимы власти. Историографические очерки. М., 1998. 320 с; Трукан Г. Антибольшевистские правительства России. М., 2000. С. 121 183).

bibliography

ВИСНОВКИ

Тема війни між УНР та білогвардійськими Збройними Силами Півдня Росії залишається малодослідженою в історичній науці й сьогодні. Такий незадовільний стан її розробки значною мірою пояснюється спадщиною радянської історіографії, що виробила стійкий стереотип несприйняття білого руху в якості об’єкта історичного дослідження. З іншого боку, сучасна концепція розуміння доби визвольних змагань у багатьох відношеннях сформувалася під впливом діаспорної історичної науки, вектори дослідницького пошуку якої не завжди були рівномірно спрямовані на усі явища й події 1917 1921 рр. Це призвело до майже цілковитої нерозробленості теми українсько-білогвардійської війни і в працях сучасних українських істориків.
Наявні в українських та російських архівосховищах документи й матеріали, що доповнюються мемуарами сучасників, дозволяють відтворити перебіг збройного протистояння УНР та білогвардійських військ восени 1919 р. У той же час, з огляду на часткову нестачу окремих груп джерелознавчого матеріалу, дослідження проблеми вимагає комплексного аналізу всієї сукупності наявної джерельної бази та їх ретельного співставлення.
Неможливість будь-якого порозуміння між урядом УНР та російським білим рухом в 1919 р. було закономірним явищем, головна причина якого полягала у різко негативному ставленні керівництва ЗСПР до українського національно-визвольного руху. Влітку 1919 р. денікінські війська розпочали повномасштабну окупацію українських земель, зайнявши Лівобережжя та значну частину Південної України. Всі спроби уряду УНР досягти порозуміння з білогвардійцями для спільної боротьби проти більшовиків, здійснені головним чином під тиском військового командування та диктатури ЗУНР, а також з огляду на позицію держав Антанти в цьому питанні, не увінчалися успіхом. Проте небажання денікінського керівництва хоча б частково піти назустріч задоволенню національних вимог українців пояснюється не лише традиційною ворожістю російського білого руху до проявів регіонального чи національного „сепаратизму”, але й поінформованістю про суперечності в українському таборі. Вже перші вияви серйозних розбіжностей між урядами УНР та ЗУНР були розцінені у ставці ЗСПР як багатообіцяючий пролог до розпаду єдиного фронту української національно-визвольної боротьби.
Перебіг українсько-білогвардійської війни можна поділити на декілька етапів. На початковому етапі бойових дій у другій половині вересня 1919 р. українська армія чисельно переважала противника. Одначе внаслідок стратегічних прорахунків командування ситуація почала складатися на користь білогвардійців. Становище погіршувала ще й незабезпеченість Армії УНР та УГА зброєю, амуніцією, санітарними матеріалами продовольством тощо. Упродовж жовтня 1919 р. на українсько-білогвардійському фронті відбулися вирішальні воєнні дії, які й вирішили долю усієї кампанії. Війська ЗСПР діяли активніше і після низки вдало проведених операцій цілковито заволоділи стратегічною ініціативою. В ході запеклих кількаденних боїв противник спромігся контратакувати українські частини й прорвати фронт. З огляду на це, Армія УНР була змушена призупинити свій наступ. Здійснений козачою кіннотою рейд у запілля українських військ примусив з`єднання Армії УНР та УГА перейти до позиційної оборони.
Останній етап українсько-білогвардійської війни припадає на листопад 1919 р. У цей час становище українських військ значно погіршилося внаслідок військових поразок, остаточного вичерпання запасів амуніції, продовольства та санітарних матеріалів, а також поширенню у військах епідемії тифу. З огляду на катастрофічне становище галицьке командування пішло на укледення з денікінським керівництвом сепаратної угоди про перехід УГА на бік ЗСПР. Вихід УГА зі збройної боротьби фактично означав ліквідацію українсько-білогвардійського фронту. Значно поріділі внаслідок важких втрат та епідемії тифу, з`єднання Армії УНР відступили на Волинь, намагаючись відірватись від переслідуючих її білогвардійських частин. Оточена в районі Любара білогвардійськими, більшовицькими та польськими військами, Армія УНР на початку грудня 1919 р. вирушила в Зимовий похід на зайняті більшовиками та білогвардійцями терени України. Проте, це вже була партизанська форма боротьби, фронтова ж війна проти білогвардійців регулярними арміями виявилась закінченою.
Перебіг війни з білогвардійцями виявив цілий комплекс кризових явищ українського державотворення. Відсутність внутрішньої консолідації, породжена розбратом між наддніпрянським та галицьким урядами, а також неспроможність політичних сил домовитись між собою, об`єктивно не сприяли перемозі УНР у війні. Негативний вплив на перебіг власне бойових дій справила неспроможність державного апарату організувати впорядкований військовий тил. Слабка державна адміністрація не змогла забезпечити проведення повноцінної мобілізації. Уряд, цивільна влада, військові установи тилу не докладали достатніх зусиль, щоб забезпечити війська усім необхідним. Все це свідчило в цілому про суттєві недоліки державної політики УНР в царині військового будівництва, що стали вагомою причиною поразки української армії.
Військова поразка української армії у війні з російськими білогвардійцями восени 1919 р. вкрай негативно позначилась на перебігові національно-визвольних змагань 1917 1921рр. Фактично вона призвела до політичної й військової катастрофи уряду УНР. Наслідки трикутника смерті” українському рухові не вдалося подолати і упродовж 1920 1921 рр., коли відбувався останній етап збройної боротьби за українську державність. Після осені 1919 р. уряд УНР перестав відігравати роль самостійного політичного чинника і надалі був змушений йти у фарватері політики могутніших держав-сусідів. Все це дає підстави стверджувати, що події осені 1919 р. стали поворотним етапом в історії українських національно-визвольних змагань 1917 1921 рр.
Війна білогвардійців з Українською Народною Республікою справила значний вплив і на перебіг власне громадянської війни в Росії. Упродовж осені 1919 р. денікінці кинули проти українських військ всього понад 18 000 багнетів і шабель. Це була значна військова сила, незадіяна командуванням ЗСПР на московському напрямкові, де її використання, цілком ймовірно, могло б вирішити успіх наступу проти більшовиків. Така можливість була тим вірогіднішою, що однією з найважливіших причин поразки Денікіна під Орлом та Воронежем у середині жовтня 1919 р. була цілковита відсутність резервів. Розпорошеністю білогвардійських сил на різних фронтах успішно скористалися більшовики. Перейшовши до рішучого контрнаступу, більшовицькі війська наприкінці осені 1919 р. завдали поразки виснаженим внаслідок цілковитої нестачі резервів денікінським арміям. Тож українсько-білогвардійська війна стала важливим чинником загального краху денікінського режиму.
Таким чином, українсько-білогвардійська війна (вересень листопад 1919 р.) посідає особливе місце в історії збройної боротьби, що відбувалась в Україні та Росії упродовж 1917 1921 рр. Вона призвела до військової поразки УНР та занепаду подальшого українського державного будівництва. Водночас збройна конфронтація між УНР та білогвардійськими військами Півдня Росії стала важливим чинником послаблення та катастрофи денікінських армій восени 1919 р.. Відтак це дозволяє вважати українсько-білогвардійську війну важливою віхою в історії українських національно-визвольних змагань 1917 1921 рр. та громадянської війни у Росії, що справила помітний вплив на їх перебіг.