Кравчук Катерина Геннадіївна Теоретико-правові та практичні аспекти співвідношення правотворчості Верховного Суду та Конституційного Суду України

brief description

Кравчук Катерина Геннадіївна, юрист Адвокатського об’єднання «Moris Group», Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Теоретико-правові та практичні аспекти співвідношення правотворчості Верховного Суду та Конституційного Суду України». Шифр та назва спеціальності 12.00.01 теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Спецрада Д 26.001.04 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КРАВЧУК КАТЕРИНА ГЕННАДІЇВНА
УДК 340.142 : 347.99 (477)
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ
СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВОТВОРЧОСТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ
ТА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичний і правових учень
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело___________________________________К. Г. Кравчук
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник:
Бобровник Світлана Василівна
Доктор юридичних наук,
професор

Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………… 14
ВСТУП ………………………………………………………………………… 15
РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ
АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ……………………………………………….. 25
1.1 Судова правотворчість у юридичній науці: історія розвитку та
перспективи наукового пізнання………………………………………………
1.2 Методологічна основа наукового дослідження теоретико-правових
і практичних аспектів співвідношення правотворчості Верховного Суду та
Конституційного Суду України……………...……………………………..
25
55
Висновки до Розділу 1 ………………………………………………………… 74
РОЗДІЛ 2 ПРАВОТВОРЧІСТЬ ВЕРХОВНОГО СУДУ
ТА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ЯК СФЕРА
РЕАЛІЗАЦІЇ ЇХ ПРАВОТВОРЧИХ ПОВНОВАЖЕНЬ…………………. 77
2.1 Правотворчість Верховного Суду та Конституційного
Суду України: категоріальний вимір……..………………………................... 77
2.2 Форми здійснення правотворчості Верховним Судом та
Конституційним Судом України як прояв їх правового статусу……………
2.3 Процесуальні аспекти здійснення правотворчості Верховним Судом і
Конституційним Судом України та їх правотворчі акти..………………...…
107
126
Висновки до Розділу 2…………………………………………………………. 167
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ПРАВОТВОРЧОСТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ: ПРАКТИЧНІ
АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ…………………………………………... 170
3.1 Проблеми правового забезпечення правотворчості Верховного Суду
та Конституційного Суду України……………………………………………. 170
3.2 Перспективи розвитку взаємозв’язку правотворчості Верховного
Суду та Конституційного Суду України……………………………………... 196
13
Висновки до Розділу 3 ………………………………………………………… 220
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………... 223
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 229
ДОДАТКИ……………………………………………………………………... 282

bibliography

ВИСНОВКИ
Завершуючи роботу над проблематикою теоретико-правових та
практичних аспектів співвідношення правотворчості Верховного Суду та
Конституційного Суду України, слід відзначити, що нами зроблено спробу
здійснити аналіз правотворчості зазначених суб’єктів крізь призму її
співвідношення шляхом виміру такого співвідношення через категорії
спільного, схожого, відмінного та протилежного. У дисертації здійснено
теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у
визначенні співвідношення правотворчості Верховного Суду та
Конституційного Суду України, встановленні та характеристиці її теоретикоправових і практичних аспектів як особливої сфери діяльності зазначених
суб’єктів, визначенні проблем правового забезпечення її здійснення в Україні, а
також встановленні напрямів посилення взаємозв’язку. Основними науковими і
практичними результатами роботи є, зокрема, такі висновки.
1. Узагальнено стан наукового дослідження судової правотворчості за
критеріями: змісту наукових досліджень (історико-правові, порівняльноправові, категоріальні, системно-структурні, інституційно-правові,
праксеологічні); структури юридичної науки (теоретико-історичні, галузевоправові, спеціально-прикладні); ставлення дослідника до об’єкту пізнання
(аналітичні, критичні, пропагандистські); форм виразу наукових результатів
(монографічні (дисертаційні), навчальні, представлені в періодичних
виданнях); значення (теоретичні та практичні).
2. Методологічну основу наукового дослідження теоретико-правових та
практичних аспектів співвідношення правотворчості Верховного Суду і
Конституційного Суду України складає система принципів, методологічних
підходів та методів наукового пізнання, функціональні можливості яких дають
змогу: по-перше, забезпечити відповідність дослідження критеріям науковості;
по-друге, сформувати та будувати дослідження на відповідній стратегії
науково-дослідної роботи, в основі якої знаходяться положення доктринальних
224
підходів до розуміння права; по-третє, застосувати комплекс прийомів,
способів та засобів наукового пізнання, що забезпечать вивчення предмету
наукового дослідження в межах світоглядного (філософського),
загальнонаукового та спеціально-наукового рівнів наукового пізнання.
3. Виокремлено та охарактеризовано ознаки правотворчості Верховного
Суду та Конституційного Суду України, які структуровано на: спільні (мають
правовий характер, здійснюються офіційно на засадах гласності та відкритості,
в основі знаходиться розумова діяльність людини); схожі (процесуальність,
результативність, реалізованість у правотворчій діяльності); відмінні (правове
забезпечення правотворчості Верховного Суду в Україні реалізовано шляхом
закріплення обов’язкового статусу його актів правотворчості та процесуальних
засад діяльності, а сферою її здійснення є, переважно, узагальнення судової
практики та забезпечення однакового застосування норм права; правове
забезпечення правотворчості Конституційного Суду України реалізовано
шляхом закріплення повноважень, які мають правотворчий характер, а сферою
її здійснення є, переважно, встановлення відповідності Конституції України
законів України, міжнародних договорів та інших актів); протилежні, що
охарактеризовано за критеріями: суб’єктів здійснення (правотворчість
Верховного Суду здійснюється Великою Палатою Верховного Суду;
Касаційним адміністративним судом; Касаційним господарським судом;
Касаційним кримінальним судом; Касаційним цивільним судом, а також
Пленумом Верховного Суду, а правотворчість Конституційного Суду України
здійснюється його Великою палатою, сенатами та колегіями); характеру
правотворчої діяльності (правотворчість Верховного Суду є похідною від
правосуддя, що ним здійснюється, а правотворчість Конституційного Суду
України є одним з основних напрямів його діяльності); підстав здійснення
(підставами правотворчості Верховного Суду є звернення зацікавлених
суб’єктів або власна ініціатива; підставами правотворчості Конституційного
Суду України є конституційне подання, конституційне звернення;
конституційна скарга); форм актів правотворчості (формами актів
225
правотворчі Верховного Суду є постанови або висновки щодо застосування
норм права, викладені в них, а формами актів правотворчі Конституційного
Суду України є рішення, висновки і в окремих випадках ухвали).
4. Удосконалено визначення понять «правотворчість Верховного Суду»
як офіційної, професійної, процесуальної діяльності, що здійснюється на
підставі звернення зацікавлених суб’єктів або з власної ініціативи, змістом якої
є прийняття, зміна або скасування норм права з питань, які стосуються
узагальнення судової практики та забезпечення однакового застосування норм
права, що виявляється у постановах Верховного Суду; та «правотворчість
Конституційного Суду України», що являє собою офіційну, професійну,
процесуальну діяльність, що здійснюється на підставі конституційного
подання, звернення або скарги, змістом якої є прийняття, зміна або скасування
норм права з питань щодо відповідності Конституції України законів України,
у передбачених Конституцією України випадках інших актів та міжнародних
договорів, що виявляються в рішеннях або висновках Конституційного Суду
України.
5. Виявлено та охарактеризовано форми здійснення правотворчості
Верховним Судом, які полягають у прийнятті: 1) висновків щодо застосування
норм права, викладених у постановах Верховного Суду; 2) рішень, які прийняті
Верховним Судом за результатом розгляду справ щодо: оскарження
нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших
суб’єктів владних повноважень; 3) рішень, які прийняті Верховним Судом за
результатом розгляду справ щодо: оскарження актів, дій чи бездіяльності
Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
прокурорів (в частині тих актів, які мають правотворчий характер); 4) правових
висновків Верховного Суду, викладених у рішеннях за результатами розгляду
зразкових справ; 5) актів локальної нормотворчості. Формами здійснення
правотворчості Конституційним Судом України є прийняття: 1) рішень при
226
вирішенні питань про відповідність Конституції України (конституційність)
законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів
Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) висновків про відповідність
Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих
міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання
згоди на їх обов’язковість; 3) рішень при вирішені питань про відповідність
Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим; 4) рішень за результатами розгляду справ
за конституційними скаргами; 5) рішень, висновків, ухвал, в яких викладена
юридична позиція Конституційного Суду України; 6) актів локальної
нормотворчості.
6. Охарактеризовано співвідношення процесу здійснення правотворчості
Верховним Судом (реалізується у межах кримінального, цивільного,
адміністративного та господарського судочинства; здійснюється як судом
першої або апеляційної, або касаційної інстанції; може відбуватися як в
загальному, так і в спрощеному провадженні; здійснюється колегіально,
відкрито, з можливістю розгляду справи у закритому судовому засіданні та
передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати
Верховного Суду) та Конституційним Судом України (реалізується у межах
конституційного судочинства; здійснюється у межах загального єдиного
конституційного провадження, що не передбачає можливість розгляду справ та
перегляду рішень іншими судовими інстанціями; відбувається колегіально на
пленарних засіданнях, які складаються з відкритої та закритої частин;
передбачена можливість відмови Сенату від розгляду справи на розсуд Великої
палати).
7. Визначено та охарактеризовано співвідношення актів правотворчості
Верховного Суду (мають як обов’язковий характер, так і такий, що підлягає
урахуванню судами; відступлення від висновків щодо застосування норм права
можливе шляхом передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або
227
Великої Палати Верховного Суду; окремі акти правотворчості можуть бути
оскаржені в апеляційному порядку до Великої Палати; мають форму постанов)
та Конституційного Суду України (є обов’язковими, остаточними та такими,
що не можуть бути оскаржені; відступлення від юридичних позицій
Конституційного Суду України можливе шляхом відмови Сенату від розгляду
справи на розсуд Великої палати; не підлягають оскарженню, однак можливо
розвивати і конкретизувати юридичну позицію у своїх майбутніх актах, а також
її змінювати; можуть мати форму рішень, висновків і в окремих випадках –
форму ухвал).
8. Встановлено та розкрито зміст проблем правового забезпечення
правотворчості Верховного Суду і Конституційного Суду України, до яких
віднесено: відсутність законодавчо закріплених правотворчих повноважень;
законодавча невизначеність вимоги «врахування» іншими судами висновків
Верховного Суду щодо застосування норм права; недосконалість правового
забезпечення механізму відступу від висновків, що містяться у постановах
Верховного Суду, відступу Великої палати від власної правової позиції,
можливості її зміни або скасування; правова неузгодженість порядку та підстав
передачі справ (проваджень) на розгляд палати, об’єднаної або Великої Палати
Верховного Суду; невизначеність правотворчого значення рішення
Конституційного Суду України та юридичної позиції, що в ньому викладена;
недостатність законодавчої регламентації вимог, які стосуються форми,
структури та змісту правотворчих актів; термінологічна невизначеність понять
«висновок щодо застосування норми права», «змінювати власну юридичну
позицію», «розвивати юридичну позицію», «конкретизувати юридичну
позицію»; невизначеність особливостей дії актів правотворчості зазначених
суб’єктів, а також правових позицій колишнього Верховного Суду України.
9. Обґрунтовано напрями посилення взаємозв’язку правотворчості
Верховного Суду і Конституційного Суду України та охарактеризовано їх
складові: 1) поглиблення досліджень особливостей історії становлення та
розвитку уявлень учених про судову правотворчість; 2) продовження розробки
228
методологічної основи наукового пізнання судової правотворчості;
3) удосконалення понятійно-категоріального апарату юридичної науки у
частині категоріального аналізу правотворчості Верховного Суду та
Конституційного Суду України; 4) аналіз сучасного стану правового
забезпечення та практики здійснення правотворчості зазначеними суб’єктами
(ідеолого-доктринальний напрям); 5) законодавче визнання Верховного Суду та
Конституційного Суду України суб’єктами правотворчості, що в
організаційному плані має супроводжуватися посиленням аналізу та
узагальнення висновків Верховного Суду, юридичних позицій
Конституційного Суду України; 6) усунення недоліків правового забезпечення
режиму обов’язковості висновків щодо застосування норм права, які викладені
у постановах Верховного Суду, та юридичних позицій Конституційного Суду
України, що з погляду організації, потребує поглиблення аналізу судової
статистики та узагальнення судової практики, забезпечення однакового
застосування норм права судами різних спеціалізацій; 7) удосконалення
правового забезпечення дії актів правотворчості Верховного Суду та
Конституційного Суду України; 8) законодавче закріплення визначень
термінів: «висновок щодо застосування норми права», «передача справи від
Сенату до Великої палати», «виключна правова проблема» (організаційноправовий напрям) та інші.