Кравцова Маргарита Олександрівна Адміністративно-правове регулювання релігійних правовідносин в Україні

brief description

Кравцова Маргарита Олександрівна, викладач кафедри загально-правових дисциплін Донецького юридичного інституту МВС України. Назва дисертації: «Адміністративно-правове регулювання релігійних правовідносин в Україні». Шифр та назва спеціальності 12.00.07 адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право. Спецрада К 11.737.02 Донецького юридичного інституту

Міністерство внутрішніх справ України

Донецький юридичний інститут МВС України

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

КРАВЦОВА Маргарита Олександрівна

Прим. № ___
УДК 342.9; 348 (477)

ДИСЕРТАЦІЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ

12.00.07 − адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання власних ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

_______ М.О. Кравцова

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент

Спіцина Ганна Олександрівна

Кривий Ріг – 2020

ПЛАН
ВСТУП………………………………………………………………….. 12
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНО-
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ВІДНОСИН В
УКРАЇНІ……………………………………………………………….. 21
1.1. Поняття та функції релігії………………………………….. 21
1.2. Правова природа релігійних правовідносин ….................... 43
1.3. Релігійні правовідносини як об’єкт наукових досліджень.. 61

Висновки до розділу 1…………………………………………………… 78
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНИХ
РЕЛІГІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ………………… 82
2.1. Адміністративно-правове забезпечення свободи совісті та
віросповідання………………………………………………….. 82
2.2. Адміністративно-правовий режим свободи совісті та
віросповідання…………………………………………………. 101
2.3. Правові гарантії свободи совісті та віросповідання в Україні.. 122
Висновки до розділу 2……………………………………………………. 141
РОЗДІЛ3.ШЛЯХИВДОСКОНАЛЕННЯРЕЛІГІЙНИХ
ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ………………………………………. 144
3.1. Напрями покращення державного контролю під час взаємодії
органіввиконавчоївладитарелігійних
організацій………………………………………………………. 144
3.2. Роль міжнародних релігійних конфесій щодо врегулювання
релігійних правовідносин……………………………………… 163
Висновки до розділу 3…………………………………………………….. 183
ВИСНОВКИ………………………………………………………………. 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………... 190
ДОДАТКИ………………………………………………………………….. 220

12

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Конституція України проголошує рівні умови для розвитку суб’єктів релігійних відносин та закріплює право кожного на свободу світогляду та віросповідання. Разом з цим, багатовікова історія взаємовідносин права й релігії, з одного боку, та держави і релігійних об’єднань – з іншого, яскраво демонструють непростий, а подекуди й суперечливий характер зав’язків між вказаними соціальними інститутами.

Проблема охоплення релігійних правовідносин адміністративно-правовими нормами, а також розповсюдження норм канонічного права на світські правовідносини вирішувалась по-різному, в залежності від особливостей розвитку правової системи кожної окремої держави.

суспільній свідомості сучасної української нації тривають процеси переосмислення соціальної та духовної ролі релігії та церкви. Поряд із відродженням «традиційних» віросповідань, набули широкого розповсюдження

«нетрадиційні» релігійні течії. На цьому фоні складного та суперечливого характеру здобули процеси конфесійної самоідентифікації громадян та їх віросповідне самовизначення.

Зокрема, упродовж 2010-2018 рр. відбулися значимі зміни в конфесійно-

церковному самовизначенні українців, які відносять себе до православ’я: число вірних Української Православної Церкви Московського патріархату зменшилося майже вдвічі (з 24% до 13%), зменшується й число парафіян, які вважають православну церкву в Україні невід’ємною частиною Руської православної церкви (з 19% до 8%), натомість зростає число прихильників незалежної Православної Церкви України1.

Потреба в ефективному адміністративно-правовому регулюванні відносин у сфері свободи совісті та віросповідання обумовила прийняття 23 квітня 1991 року Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян:

тенденції 2010-2018рр. (Інформаційні матеріали). URL:
http://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_Religiya.pdf.

13

До змісту вказаного законодавчого акту за 29 років його функціонування було внесено 18 законодавчих змін, що, однак, не вплинуло на триваючу й дотепер дискусію щодо його окремих положень.

Наразі, свобода совісті й віросповідання, функції, завдання та організаційно-правовий статус релігійних об’єднань виступають предметом численних науково-практичних заходів та наукових досліджень. При цьому, малодослідженими залишаються питання адміністративно-правової природи правового регулювання суспільних відносин у сфері релігії. Нез’ясованими й дотепер є окремі аспекти адміністративно-правової науки, пов’язані із характеристикою функцій релігії, з’ясуванням механізму реалізації адміністративних релігійних правовідносин, визначенням основних напрямків їх адміністративно-правового регулювання і т.д.

огляду на вищевикладене, проведення комплексного спеціального дослідження адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин

Україні представляється необхідним в практичному відношенні й актуальним

теоретичному плані.

Фундаментальною основою для дослідження стали праці провідних

учених в галузі адміністративно-правової науки, як-от: В.Б. Авер’янова,

М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, В.М. Бевзенка,

В.М. Бесчастного, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.Г. Гриценка,

Т.О. Гуржія, Є.В. Додіна,В.В. Зуй,С.В. Ківалова, В.В. Коваленка,
Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко,
Д.М. Лук’янця, П.С. Лютікова, О.Ю. Макаренка, Р.С. Мельника,

О.І. Остапенка, С.В. Пєткова, Д.В. Приймаченка, О.Ф. Скакун, В.П. Тимощука, Х.П. Ярмакі та ін.

Державно-церковні правовідносини та вироблення напрямків щодо їх удосконалення виступили предметом наукового пошуку в дослідженнях таких учених, як М.Ю. Бабій, Ю.Ю. Басова, М.І. Баюк, О.М. Биков, С.В. Бубнов, О. Бучма, М. Васін, О.Ф. Волобуєва, Б. Волос, В.Е. Григор’янц, Т.І. Гудзь, Є.Є. Додіна, Т.М. Заворотченко, І.О. Ієрусалімова, А.В. Ковбан, А. Колодний,

14

Ю.В. Кривенко, М.В. Крумаленко, Г.В. Лаврик, М.О. Ларкін, Д.М. Лук’янець, Л.О. Майданевич, В.М. Малишко, С.В. Місевич, Н. Муляр, Л.Р. Наливайко, О.В. Негодченко, В. Новіков, О.Б. Онишко, В.Д. Остапенко, М.В. Палій, П.К. Подобєд, І.О. Пристінський, Г.Л. Сергієнко, М.Л. Середа, Ю.В. Соболева, Є.В. Ткаченко, Д. Ференц-Копець, Ю.Ю. Фисун, О.Д. Форостюк, В.Д. Фучеджі, Н.Л. Шевченко, О.С. Шморгун, Н.Л. Штурмак, Є.О. Ятченко.

той же час, серед наукових публікацій вітчизняних авторів слід констатувати відсутність спеціальних комплексних монографічних досліджень

проблематики адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин. Відтак, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена недосконалістю вітчизняного законодавства, яке врегульовує релігійні правовідносини, а також недостатнім теоретичним дослідженням вказаної проблематики.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження обрана відповідно до основних напрямів адміністративно-правової реформи в Україні. Дослідження відповідає положенням п. 2 Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року № 26-VIII, Закону України від 11 листопада 2001 року №2623-III «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; Переліку пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки на період до 2020 року, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 року № 942; Стратегії розвитку Національної академії правових наук України на 2016 – 2020 роки, розробленої відповідно до програмних нормативно-правових актів, зокрема Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої Указом Президента України 12 січня 2015 р., № 5; Розділу 2 «Проблеми формування національної правової системи України» Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року № 14-10. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми Донецького юридичного інституту МВС України «Теоретичні та практичні

15

проблеми державотворення, реформування правової та правоохоронної систем у контексті євроінтеграційного вибору України» (0115U007081).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу національного та міжнародного законодавства, а також практики його застосування розкрити особливості адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин в Україні та сформулювати

науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного адміністративного законодавства в згаданій сфері суспільних відносин.

Досягнення мети дослідження зумовлює постановку та успішне вирішення наступних завдань:

розкрити феномен релігії та охарактеризувати функції цього суспільного

явища;

з’ясувати правову природу релігійних правовідносин;

проаналізувати зміст наукових досліджень, предметом яких виступили релігійні правовідносини;

розкрити малодосліджені напрямки адміністративно-правового забезпечення релігійних правовідносин;

сформулювати сутнісні характеристики та виокремити основні ознаки адміністративно-правового режиму свободи совісті та віросповідання;

охарактеризувати адміністративно-правові гарантії реалізації права на свободу совісті та віросповідання в Україні;

виокремити контрольні функції органів виконавчої влади в процесі взаємодії із релігійними організаціями;

з’ясувати роль міжнародних релігійних конфесій в процесі врегулювання релігійних правовідносин.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин в Україні.

Предметом дослідження є релігійні правовідносини в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження утворює система прийнятих в юридичній науці методів пізнання соціальної реальності і

16

соціально-правових інститутів в їх історичному розвитку, взаємозв’язку і взаємообумовленості з точки зору теорії і практики, історії і сучасності. Так, за допомогою логіко-семантичного та порівняльно-правового методу досліджено стан наукової розробки релігійних правовідносин, розкрито поняття, функції, правову природу та ознаки релігійних правовідносин (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Системно-структурний метод використано при дослідженні адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин, а також особливостей правового режиму свободи совісті та віросповідання (підрозділи 2.1, 2.2). Формально-юридичний та соціологічний методи використані під час характеристики адміністративно-правових гарантій свободи совісті та віросповідання в Україні (підрозділ 2.3). Порівняльно-правовий та структурно-логічний методи також використовувалися для визначення напрямків покращення державного контролю під час взаємодії органів виконавчої влади і релігійних організацій та з’ясування ролі міжнародних релігійних конфесій щодо врегулювання релігійних правовідносин (підрозділ 3.1, 3.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат

(підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1). Компаративний метод та документальний аналіз використовувалися для вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства, яке регламентує діяльність релігійних організацій (підрозділи 3.1, 3.2).

Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також інші правові акти, норми яких регулюють публічно-управлінські аспекти адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин в Україні.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні показники та матеріали практичної діяльності Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, судова практика Конституційного Суду України, Верховного суду України та Європейського суду з прав людини, господарських, адміністративних судів та судів загальної юрисдикції у справах у сфері свободи совісті, установчі документи релігійних організацій, довідково-публіцистичні

17

видання та інші матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація

першим монографічним дослідженням, у якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням здобутків вітчизняної та зарубіжної адміністративно-правової науки розкрито особливості адміністративно-

правового регулювання релігійних правовідносин в Україні. У результаті проведеного дослідження визначено загальні тенденції розвитку вказаного інституту публічного управління та сформульовано концептуально нові напрямки вдосконалення законодавства в цій сфері, що запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

вперше:

- встановлено безпосередню залежність ефективної реалізації адміністративного законодавства в релігійній сфері від дотримання балансу між гарантіями забезпечення права на свободу совісті та правовими обмеженнями реалізації вказаного права;

удосконалення системи релігійних правовідносин визначено в якості пріоритетного завдання державного управління в розробленому авторкою проєкті Концепції державної релігійної політики України;

підготовлено проєкт Порядку проведення державної релігієзнавчої експертизи, мета якої полягає у виробленні єдиного підходу до теоретичних основ релігієзнавчої експертизи, а саме: термінології, методології її проведення,

адміністративно-правового статусу суб’єктів її здійснення;

сформульовано напрямки взаємодії Національної поліції України та релігійних організацій, в частині співпраці поліції з капеланами: а) під час реагування поліцейських на факти домашнього насильства; б) в процесі реабілітації нарко- та алкозалежних осіб у релігійних закладах ресоціалізації.

удосконалено:

поняття «конфесія», «віросповідання», «релігійні переконання», «конфесійні навчальні заклади», «майно релігійного призначення», «місіонерське служіння», «паломництво», «релігійна практика», «церква»;

18

механізм регулювання суспільних відносин у релігійній сфері, який уособлює такі правові явища, як: релігійні норми; норми церковної організації;

канонічне право; релігійні правовідносини; культові ритуали тощо;

гарантії забезпечення права на свободу совісті та віросповідання, в процесі реалізації яких важлива роль належить напрямкам організаційно-

правового впливу на церковні та міжцерковні відносини представників релігійних конфесій;

теоретико-правові засади публічного управління, а саме: принципи,

мету, функції та завдання адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин в Україні;

напрямки взаємодії органів виконавчої влади та релігійних організацій,

основними серед яких є: а) майнові відносини; б) міжконфесійні питання, з урахуванням особливостей різних релігійних течій; в) державна освітня політика; г) державний контроль за діяльністю релігійних організацій.

набули подальшого розвитку:

характеристика наукових досліджень у сфері релігійних відносин, яка дозволила автору не тільки констатувати розмаїття поглядів учених у рамках окресленої проблематики та дискусійність окремих положень, але й наявність деяких спільних узагальнень;

значення релігії як особливої системи світогляду та світосприйняття окремої людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини;

розуміння релігійних правовідносин як різновиду суспільних відносин,

охоронюваних державою, які виникають, змінюються та припиняються на основі норм державного (світського) та церковного (релігійного) права;

актуальні питання адміністративного права у релігійній сфері, в частині визначення суб’єктів релігійних правовідносин, їх адміністративно-правового статусу, розкриття напрямків покращення релігійних правовідносин як в нормативно-правовому аспекті, так і в організаційному;

19

класифікація міжнародних релігійних організацій, в залежності від специфіки їх завдань та внутрішньої організаційної структури, порядку утворення та територіальної сфери діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес у:

– науково-дослідній сфері – результати дисертації можуть бути основою для подальшого підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин в Україні;

– сфері правотворчості – висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані для вдосконалення чинного адміністративного законодавства, зокрема положень Конституції України,

Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» та підзаконних нормативно-правових актів, що регламентують організаційно-правове регулювання релігійних правовідносин;

– правозастосовній сфері – використання одержаних результатів дасть змогу покращити форми та методи публічного управління у сфері релігійних правовідносин;

– освітньому процесі – положення й висновки дисертації знайшли

застосування у викладанні дисциплін «Конституційне право», «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність», а також при підготовці лекцій і навчальних посібників із цих дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, його основні висновки й рекомендації оприлюднені на 5 міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, Україна, 7-8 квітня 2017 р.), «Теорія і практика сучасної юриспруденції» (м. Київ, 7-8 грудня 2018 р.), «Актуальні проблеми реформування системи законодавства України» (м. Запоріжжя, 25-26 січня 2019

20

р.), «Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права» (м. Львів, 15-16 березня 2019 р.), «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпро, 6-7 березня 2020 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 5 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі зарубіжних, а також у 5 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 236 сторінок. Список використаних джерел нараховує 308 найменувань і займає 30 сторінок

bibliography

ВИСНОВКИ

Розкрито феномен релігії у вузькому та широкому сенсі. Релігія у вузькому сенсі являє собою особливу систему світогляду та світосприйняття окремої людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини. Розуміння релігії у широкому сенсі, являє собою сукупність вірувань, звичаїв, обрядів, правил життя та поведінки людей, наявних у суспільстві.

Охарактеризовано регулятивну, нормативну, легітимуючу, інтегруючу, комунікативну та світоглядну функції релігії, головне призначення яких полягає у виконанні ролі потужного компенсатора духовних та соціальних збоїв в соціокультурній еволюції людства.

З’ясовано правову природу релігійних правовідносин, які виступають різновидом суспільних відносин, охоронюваних державою, виникають,

змінюються та припиняються на основі норм державного (світського) та церковного (релігійного) права, учасники яких, в особі держави, конфесій (релігійні організації) та громадян (вірян), наділені взаємними суб’єктивними правами та юридичними обов’язками в релігійній сфері.

Констатовано, що релігійні адміністративні правовідносини реалізуються через нормативно-правове регулювання: 1) міжконфесійних правовідносин, в процесі реалізації яких чиниться регулюючий вплив правових норм на відносини між релігійними організаціями; 2) державно-конфесійних правовідносин, шляхом створення державою умов для функціонування релігійних організацій; 3) внутрішньо-церковних відносин релігійними (канонічними) нормами.

Проаналізовано зміст наукових досліджень релігійного спрямування,

на підставі чого зроблено висновок, що найбільш повно сутність релігійних правовідносин розкрита теоретиками права, за справедливим твердженням яких держава виступає в ролі повноцінного учасника правовідносин у релігійній сфері, а її значення проявляється у врегулюванні релігійних відносин

187

правовими нормами, а також створенні умов для повноцінного функціонування учасників державно-конфесійних відносин.

Визначено основні напрямки адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин, до числа яких відноситься вирішення питань щодо з’ясування ролі релігійних правовідносин в системі адміністративно-правових відносин, визначення суб’єктів релігійних правовідносин та їх адміністративно-правового статусу, розкриття напрямків покращення релігійних правовідносин як в нормативно-правовому аспекті, так і в організаційному.

Доведено, що не зважаючи на прийняття низки законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку реєстрації релігійних організацій, проведення релігієзнавчої експертизи, передачі державного майна релігійним організаціям тощо,

залишаються недостатньо дослідженими численні питання реалізації права на свободу совісті представниками різних професійних та соціальних груп, таких як військові, правоохоронці, лікарі, пацієнти, які знаходяться на стаціонарному лікуванні, учні, в процесі опанування навчальних дисциплін релігійної спрямованості.

Сформульовано основні сутнісні характеристики та виокремлено основні ознаки правового режиму свободи совісті та віросповідання, а саме: а)

встановлюється законодавством та забезпечується заходами державного примусу; б) має на меті специфічним способом регламентувати суспільні відносини у релігійній сфері; в) являє собою певний порядок правового регулювання, який складається з сукупності юридичних засобів; г) створює конкретну ступінь сприятливості (несприятливості) для задоволення інтересів суб’єктів релігійних відносин.

Охарактеризовано адміністративно-правові гарантії реалізації права на свободу совісті та віросповідання, найважливішою з яких виступає законодавче визначення підстав припинення діяльності релігійних організацій, а саме: а) за умови вчинення протиправних дій релігійними організаціями, які протирічать Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»; б) здійснення

188

релігійною організацією обрядової чи проповідницької діяльності, метою якої є спричинення шкоди життю, здоров’ю, правам та законним інтересам інших осіб; в) систематичні порушення публічного порядку, в процесі відправлення релігійних обрядів, культів, церемоній, богослужінь; г) підбурювання до вчинення протиправної діяльності, спрямованої на порушення публічного порядку та безпеки, посягання на права та майно інших державних, громадських чи релігійних організацій.

Виокремлено контрольні функції органів виконавчої влади в процесі

взаємодії із релігійними організаціями, до числа яких відносяться: а) реєстраційна, яка реалізується в процесі здійснення реєстрації та перереєстрації статутів (положень) релігійних організацій; б) погоджувальну, пов'язану із легітимізацією проповідницької та іншої канонічної діяльності; в) експертну, яка проявляється у забезпеченні релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів.

З’ясовано роль міжнародних релігійних організацій як активних суб’єктів нормотворчості, в процесі участі в підготовці міжнародно-правових актів в області дотримання прав людини. Вплив міжнародних релігійних організацій на державно-конфесійні правовідносини має дворівневий характер.

Перший рівень властивий для світських держав та пов'язаний із обмеженим впливом на діяльність національних релігійних об’єднань. Другий рівень впливу, який має визначальний характер, спостерігається у країнах мусульманської правової традиції, коли система державного управління, а також правова система мають міцну релігійну основу.

Надано конкретні пропозиції до чинного законодавства України щодо

вдосконалення адміністративно-правового регулювання релігійних правовідносин в Україні, а саме:

а) викласти назву статті 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у наступній редакції: «Державний контроль та нагляд за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації»;

б) доповнити Положення про Міністерство культури, молоді та спорту

189

України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019

885, підпунктом 108-1 пункту 4 наступного змісту: «установлює порядок проведення релігієзнавчої експертизи»;

в) підготовлено проект «Концепції державної релігійної політики України», яка ґрунтується на визнаних Україною принципах і нормах міжнародного права, міжнародних договорах України, Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991), Стратегії національної безпеки України (2015), інших нормативних правових актах України.

Концепції державної релігійної політики України складається із вступу; переліку термінів і понять, які використовуються у Концепції; формулювання причин відсутності ефективної релігійної політики в Україні; визначення релігійної політики, її мети й завдань; розкриття основних категорій релігійної політики; формування методологічних засад релігійної політики; визначення факторів і умов ефективної релігійної політики держави;

г) підготовлено проект «Порядку проведення державної релігієзнавчої експертизи», який включає наступні розділи:

Об'єкт і завдання експертизи.

Суб'єкт експертизи.

IV. Запит про проведення експертизи.

V. Термін проведення експертизи.

VI. Вимоги до змісту експертного висновку, його правове значення.

VII. Доступ до інформації про проведення експертизи.

VIII. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Експертної ради.