Кредісов Вячеслав Анатолійович. Розвиток підприємництва у сучасних транзитивних економічних системах

brief description

Кредісов Вячеслав Анатолійович. Розвиток підприємництва у сучасних транзитивних економічних системах : Дис... д-ра екон. наук: 08.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2005. — 368, 51арк. — Бібліогр.: арк. 353-368

Кредісов В.А. Розвиток підприємництва у сучасних транзитивних економічних системах. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2004.
У роботі обґрунтовано методологічні засади і підходи пошуку шляхів розв’язання проблем розвитку підприємницької діяльності в країнах з транзитивною економічною системою. Завдяки цьому визначена специфіка етапів та внутрішня логіка становлення підприємницької діяльності в умовах конкретно-історичного ринкового середовища в країнах з транзитивною економічною системою. Показано, що правильно сплановані та проведені заходи з підтримки підприємництва стають дієвим засобом зменшення економічних ризиків у діяльності підприємств та державних органів влади в умовах дії конкурентного механізму господарювання.
У дослідженні аналізуються суперечності між економічними інтересами підприємця та державними структурами, які виникають при пошуку ефективних шляхів реалізації загальнонаціональних та регіональних інтересів. Аналіз ринкового інституційного середовища в країнах з транзитивною економічною системою дав змогу виявити його специфіку, суперечності та вплив на механізм здійснення і відтворення підприємницької діяльності.
Застосована методика проведення комплексних досліджень підприємництва на макро- та мікрорівні допомогла визначити конкретні проблеми повноцінного використання підприємництва як додаткової суспільної продуктивної сили в умовах ринкового середовища в країнах з транзитивною економічною системою. З її допомогою також обґрунтовано алгоритм проведення інституційних заходів в Україні, спрямованих на забезпечення становлення ефективної підприємницької діяльності.

1. Найпотужнішим суспільним чинником, що розвиває економічне життя, є підприємництво. Завдяки своєму детермінуючому впливу на хід економічного прогресу, підприємництво являє собою один з ключових інститутів ринкової економіки, а підприємець є головним суб’єктом економічної діяльності й ринкових відносин. Підприємництво — це особлива інноваційна форма бізнесу, яка маючи на меті отримання надприбутку, забезпечує економічно обґрунтовану динаміку якісного й кількісного зростання для всього суспільного відтворення. Включаючи інноваційний момент, підприємництво завжди породжує невизначеність, тому ризик є невід’ємним елементом підприємництва.
Необхідною умовою існування підприємництва є ринкове середовище. Його успішне формування забезпечується завдяки поєднанню загальних законів та принципів побудови ринку із специфічними суспільно-економічними особливостями України. Період, протягом якого відбувається формування ринкового середовища, заведено називати перехідним (транзитивним).
Набутий історичний досвід свідчить, що питання виживання й розвитку України безпосередньо пов’язане з успіхом становлення підприємництва. Проте внаслідок низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин в українській економічній літературі ще не викристалізувалися чіткі погляди щодо можливого шляху розвитку української ринкової економічної системи. Зокрема, вивчаючи досвід світових успішно функціонуючих ринкових моделей — англо-американської, континентально-європейської чи євразійської, українське суспільство не може когось сліпо копіювати або виконувати чиїсь вказівки, а має виробити виважену й чітко структуровану концепцію побудови української суспільно-економічної моделі розвитку підприємництва
2. У контексті світової історії розпад СРСР і становлення незалежної України є результатом дії закономірностей суспільного розвитку, розвитку тієї геополітичної ситуації, яка склалася наприкінці XX ст. Проголошення незалежності України в серпні 1991 р. означало кінець СРСР як державного утворення, яке за своєю суттю було антиподом інноваційного підприємництва. З виникненням незалежної України і створенням в неї демократичного устрою почався перехідний період від дефіцитної командно-адміністративної до ринкової економіки, основною рушійною силою якого став розвиток підприємництва.
3. Перехідний період у найзагальнішому вигляді можна згрупувати у три основні фази:
— передкризова (доперехідна), з явною деградацією економіки у рамках старої системи і з більш або менш непослідовними спробами її реформування. Спостерігається відхід від її господарських принципів (вирівнювання рівнів, індустріальна модель зростання, комплексність тощо);
— кризова (початок реформ), коли руйнування старих структур і зв’язків випереджує формування нових, основаних на підприємницькому самоуправлінні. Загальне тло — інфляція, економічний спад, спори у суспільстві про сутність того, що відбувається, розгубленість населення. Здійснювані основні кроки:
1) цілеспрямована або майже спонтанна лібералізація цін;
2) намагання боротися з інфляцією та зі спадом виробництва;
3) пошуки нових джерел інвестицій заради нового піднесення.
Говорити про появу нових тенденцій у розвитку підприємництва важко через відсутність критичної маси фактів, необхідних для таких узагальнень. Можна спостерігати скоріше просторові варіації негативної динаміки: десь симптоми кризи виявляються сильніше, десь — слабкіше. Зароджуються нові форми підприємницької діяльності, але їх існування залишається не дуже стійким.
— післякризова, коли починають переважати процеси упорядкування й творення. Окреслюються контури нового підприємницького самоуправління”. Тут можуть виникати істотні відмінності від невдалих перших спроб підприємництва, хоч залежність від результатів попередньої фази є безперечною.
4. У межах виділених фаз перехідного періоду у постсоціалістичних країнах відбуваються різні сценарії здійснення економічних реформ. Під час "вповзання" в кризу спостерігається різний ступінь радикалізації суспільства і його готовності до змін. У розпал кризи важлива сама її гострота (скажімо, спокійний варіант, обмежений соціально-економічною сферою, і варіант неспокійний”, з політичним хаосом, зміною влади, військовими зіткненнями). Для третьої фази потрібна взаємодія між ринковими й адміністративними господарськими механізмами, лише з її допомогою суспільство спроможне вийти з кризи, створивши економічну основу піднесення — критичну масу підприємництва.
5. Спільною тенденцією втілення в життя офіційних реформістських доктрин у постсоціалістичних країнах стало поступове "розмивання" комуністичної ідеології в напрямі пом’якшення постульованих протилежностей між соціалізмом і капіталізмом. Спонтанний, але безперервний рух, що віддаляє економічну систему від соціалістичних правил і порядків, характеризується зростаючою віддачею від інституційних і поведінських змін: в економіці виявляються значні резерви зростання підприємництва за рахунок агентів, що мають здатність до самовдосконалення й приватної ініціативи. Зміни у формальних і неформальних суспільних інститутах взаємно посилюються, модифікуючи поведінку й очікування громадян, що стає важливою передумовою для успішної реалізації виробленої ринкової моделі суспільного розвитку. За такої умови в комплексному і конфліктному соціальному процесі формується ланцюжок "кумулятивної причинності", що включає інституційні зміни, політичні зміщення, перебудову пропозиції і постійне зростання підприємницького потенціалу.
6. Традиційна інституційна спадщина центральноєвропейських країн робить таке нове поєднання типовим для трансформуючих економік, що спостерігається в різних сферах. До них можна віднести: збереження типів поведінки, властивих соціалістичній економіці (більш або менш м’які бюджетні обмеження, неприйняття ризику, "добрі відносини" з державою, "викачування" державних ресурсів, прямий обман), присутність "переплетеної" і "розмитої" форм власності за збереження важливої ролі державної власності (хоч і зменшуваної в деяких країнах), наявність власності працівників. Досвід цих країн свідчить про те, що селективні процеси внутрішньої й зовнішньої конкуренції не усунули постійно властивих постсоціалістичним національним економікам меж і організаційних форм інституційного устрою.
7. Розглянуті постсоціалістичні країни перебували і перебувають у різних фазах переходу до ринку (в основному на першій і другій) і втілюють різні сценарії їх перебігу. Тому отримати порівняльні дані стосовно розвитку підприємництва для багатьох країн важко. Річ не стільки в статистичних розбіжностях, скільки в істотних відмінностях у готовності до успішного проходження шляхом перехідної економіки.
8. Україна отримала незалежність не за найкращих умов, як з погляду історичного моменту, так і стосовно наявності реальних ресурсів для національного відродження. Водночас склались умови ефекту старту”, коли ліквідується тягар минулого” (в соціальному і суто технологічному плані), потенційно стає можливим зростання на якісно новій основі, з допомогою підприємницького використання геополітичного становища України.
9. За роки незалежності України досягнуто відносно нестійку рівновагу”, яка визначається насамперед становленням суверенної держави. Водночас відбувається стагнація в економіці, занепад соціальної сфери, що викликаються недоробками виконавчої та законодавчої влади у визначенні стратегічної перспективи розвитку підприємництва.
10. Незважаючи на те, що Україна мала виключно сприятливу стартову позицію для економічного розвитку, її економічні перетворення, зокрема підприємницька активність, за роки незалежності не набули належного розмаху. Перебіг подій і тенденцій економічного розвитку як усередині країни, так і на світовій арені, дедалі більше вимагають обґрунтування концепції вироблення стратегії ринкових реформ, яка б повною мірою враховувала національні інтереси України у розвитку приватного підприємництва на основі розвитку тенденцій у зміні геополітичної ситуації у світі.
11. Обриси переходу України у внутрішньому (суспільному) плані стають чіткішими — до демократичного, соціально й ринково орієнтованого суспільства. Саме таку мету визначає Конституція України. Інші визначальні вектори цього процесу (методи, терміни, засоби) слід органічно пов’язати з провідними суспільно-економічними чинниками, які динамізують соціально-економічне життя у вигляді сучасних форм підприємництва.
12. Реальний ефект ринкових реформ залежить від того, як Україна використає можливість переозброїти підприємництво на новій, сучасній основі, адекватній вимогам інформаційної цивілізації. Вирішальним напрямом економічної політики держави має стати обґрунтована науково-технічна та інноваційна політика. Без оновлення основного капіталу на новій технологічній основі успішний розвиток підприємництва в Україні стане неможливим.
13. Безсумнівним результатом проведеної реформи стали процеси трансформації централізованої планової системи у ринкову економіку змішаного типу. На основі процесу роздержавлення економіки й приватизації підприємств державної власності сталися суттєві зміни у відносинах власності. Склалася багатоукладна економіка, з’явився клас власників в особі власників приватизованих підприємств і нерухомості. У структурі зайнятості населення виросла частка осіб, зайнятих у недержавному секторі.
14. Важке становище, що склалося у більшості галузей промисловості, не можна пояснити тільки помилками минулого. Багато в чому воно обумовлене особливостями реформи, що проводиться. Зокрема, передбачалося, що лібералізація цін і приватизація самі по собі приведуть до створення конкурентного середовища, вільного переливу капіталів. І в цій ситуації переважного розвитку набудуть галузі кінцевого попиту. Проте цього не сталося, а стався злет цін і глибокий спад виробництва. Передбачалося, що лібералізація приведе до масових банкрутств слабких, технологічно застарілих підприємств. Проте за відсутності державної цілеспрямованої підтримки у важкому становищі опинилися й досить перспективні високотехнологічні підприємства.
Невизначений стан економіки з його низькою вартістю майна та відсутність юридичної безпеки і високий ризик привели до того, що окремі індивіди зосередили у своїх руках величезні багатства. Нині в Україні може виникнути протилежна проблема — надмірна концентрація власності перешкоджатиме створенню умов для вільного підприємництва.
15. Суттєвим наслідком реформ для долі підприємництва стало обуржуазнення радянської номенклатури, яка сповна буржуазією не стала і не може стати. Завдяки своїй проринковій демагогії, вона влилася у світову капіталістичну систему, прийнявши її правила гри, але не відмовилася від своєї специфіки. Ця частка сучасної української державної номенклатури і технократії успадкувала від комуністичної” системи не тільки зв’язки і владу, але значною мірою й методи управління, які не забезпечують послідовного й достатньо повного розвитку сучасного підприємництва.