КРИМІНАЛІСТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧОГО

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП.......................................................................................…...........…....…...3
РОЗДІЛ 1
НАУКОВІ ОСНОВИ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧОГО........11
1.1. Загальнотеоретичне підґрунтя пізнавальної діяльності слідчого….….....11
1.2. Криміналістичні знання як засіб пізнавальної діяльності слідчого..…....38
1.3. Форми застосування криміналістичних знань у пізнавальній
діяльності слідчого..…….…....…..………………..........................…….....63
РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛІСТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ........................................…...............................................................86
2.1. Моделювання як метод пізнавальної діяльності слідчого....…......….......86
2.2. Сучасні проблеми використання слідчим криміналістичних
моделей у процесі розслідування злочинів.....................................…......119
2.3. Побудова та типова методика застосування криміналістичних моделей
під час розслідування злочинів......................................................…........139
ВИСНОВКИ........................................................................................….....…...163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................…......172
ДОДАТКИ..............................................................................................….........195

ВСТУП
Актуальність теми. У сучасних умовах розбудови правової української держави модернізаційні перетворення, що відбуваються в різних сферах життєдіяльності суспільства – політичній, економічній, культурній, поєднуються з подоланням певних труднощів, зумовлених перехідним етапом у розвитку країни. Це, в свою чергу, передбачає необхідність реформування правової системи України, зростання ролі правової науки, в тому числі кримінально-правового циклу.
Така негативна тенденція ставить перед наукою, законодавчою та правоохоронною практикою завдання розробки та реалізації нових, більш ефективних засобів боротьби зі злочинністю, перегляду низки положень кримінально-процесуального законодавства, удосконалення процедури розкриття та розслідування злочинів з урахуванням рівня злочинності, підвищення її організованості, озброєності та технічного забезпечення.
У цьому аспекті вивчення судової практики та спеціальної літератури показує, що якість процесу розслідування не завжди відповідає сучасним вимогам. Причиною цього є не тільки прогалини в самому законодавстві, але й відсутність нових, досконалих форм та методів роботи органів досудового слідства.
Дослідження багатьох проблем розробки та впровадження наукових засад криміналістики у слідчу та судову практику пов’язано з працями провідних вітчизняних науковців: Ю.П.Аленіна, В.П.Бахіна, В.Г.Гончаренка, Ю.М. Грошевого, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Г.А. Матусовського, В.С. Медведєва, М.М. Михеєнка, М.В. Салтєвського, М.Я. Сегая, В.В. Тищенка, І.Я. Фрідмана, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила та інших.
Процес розслідування злочинів, на думку більшості вчених, є одним із найбільш складних видів соціальної діяльності. Специфіка його визначається тим, що слідчий як один із головних суб’єктів цього процесу, здійснює велику кількість дій i операцій (насамперед, пізнавальних), спрямованих на пізнання механізму злочину, встановлення злочинця, що в кінцевому результаті призводять до розкриття злочину.
Безперечно, роботи науковців, що досліджували наукові та пізнавальні проблеми діяльності слідчого, як результат багаторічного, самостійного розвитку теоретичної думки, становлять вагомий внесок до загального розвитку кримінального процесу та криміналістики. Проте розробка концептуальних основ вищезазначених питань ще не завершена. Працями вітчизняних і закордонних вчених створено лише передумови для їх подальшого та всебічного розвитку.
Крім того, актуальність та доцільність поглибленого вивчення питань діяльності слідчого зумовлена існуючими правовими та організаційно-тактичними прогалинами у роботі органів досудового слідства. Серед них слід зазначити: відсутність комплексного підходу при дослідженні поняття пізнавальної діяльності слідчого; відсутність усталених тлумачень сутності криміналістичних знань, засобів, методів та критеріїв їх допустимості у кримінальному судочинстві; нечіткість і непослідовність запропонованих класифікацій щодо форм застосування таких знань і засобів роботи з доказами; відсутність єдності поглядів на компетенцію суб’єктів застосування цих знань; недостатність нових, досконалих методів вивчення окремих матеріальних об’єктів та процесів різної складності тощо.
Розв’язання вищезазначених проблем є одним із найважливіших напрямків у підвищенні ефективності роботи досудового слідства, оскільки застосування новітніх криміналістичних методів у пізнавальній діяльності слідчого значно розширить його можливості, впливаючи на якісні та кількісні характеристики здобутих ним фактичних даних. Саме ці обставини спонукали автора дослідити криміналістичне моделювання як один із методів пізнавальної діяльності слідчого на основі існуючих правових норм, розгорнутого аналізу вихідних даних концептуального та загальнотеоретичного характеру, практики застосування криміналістичних знань і моделей у кримінальному процесі.
Сукупність наведених питань потребує подальшої наукової розробки, що дозволяє вважати тему дисертаційного дослідження актуальною, такою, що відповідає запитам сучасної слідчої практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1), Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. Робота виконана згідно з головними напрямками наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 роки. Тема дисертації затверджена Вченою радою Запорізького юридичного інституту МВС України, протокол №8 від 18 вересня 2002 року.
Мета та завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у теоретичному аналізі логіко-гносеологічних, методологічних, організаційно-правових та криміналістичних аспектів пізнавальної діяльності слідчого, всебічному опрацюванні її основних положень, концептуальному підході до вдосконалення методики застосування криміналістичних моделей слідчим під час розслідування злочинів на основі узагальнення досягнень правової науки, вивчення слідчої, експертної та судової практики.
Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність розв’язання наступних основних завдань: 1) вивчення теоретичних основ пізнавальної діяльності слідчого з метою їх конкретизації, уточнення та визначення форм і методів пізнання під час розслідування злочинів; 2) проведення аналізу поняття й з’ясування основних рис криміналістичних знань під час моделювання у пізнавальній діяльності слідчого; 3) визначення основних форм застосування криміналістичних знань у пізнавальній діяльності слідчого з метою з’ясування й уточнення завдань криміналістичного моделювання; 4) дослідження поняття моделювання як одного з методів пізнавальної діяльності слідчого і встановлення його характерних особливостей; 5) з’ясування сучасного стану проблем криміналістичного моделювання під час розслідування злочинів шляхом статистичного аналізу та узагальнення результатів опитування працівників органів дізнання та досудового слідства; 6) обґрунтування та надання пропозицій щодо вдосконалення процесу побудови та методики застосування криміналістичних моделей у пізнавальній діяльності слідчого.
Об’єктом дослідження є організаційні та тактико-методичні закономірності пізнання слідчим злочинної діяльності.
Предметом дослідження є загальна криміналістична теорія, в межах якої досліджується моделювання пізнавальної діяльності слідчого, а також організаційні та тактико-методичні аспекти практики розслідування злочинів органами досудового слідства.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних і достовірних результатів.
Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються у дисертації, представлені у вигляді єдності їх соціального змісту та юридичної форми. У роботі також використано: порівняльно-правовий метод, що застосовується під час детального вивчення вітчизняного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства, визначення таких фундаментальних наукових понять як пізнання, метод, модель, моделювання тощо; формально-логічний та системно-структурний методи при вивченні сутності та характеристики криміналістичних знань і моделей пізнавальної діяльності слідчого; логіко-юридичний метод під час встановлення змісту пізнавальної діяльності слідчого та методики застосування криміналістичних моделей пізнавальної діяльності слідчого. У роботі також застосовано сучасні методи збору інформації, такі як анкетування та інтерв’ювання, її узагальнення, аналізу та статистичної обробки, а перевірку репрезентативності емпіричних даних здійснено на підставі рекомендацій правової статистики.
Нормативну базу дисертації становлять положення Конституції України, чинного законодавства, що регламентують діяльність органів досудового слідства та суду. Проведено аналіз відомчих матеріалів (наказів, інструкцій, рекомендацій тощо), постанов Пленумів Верховного Суду України із питань слідчої й експертної практики та перспективних напрямків розвитку кримінально-процесуального законодавства України.
Емпіричну базу дослідження склали: опубліковані статистичні звіти МВС України за 1997-2003 рр., Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України; результати опитування 190 слідчих прокуратури та МВС України, 176 працівників дізнання, 168 співробітників експертних установ і відомчих служб, у тому числі тих, які навчались на курсах підвищення кваліфікації у Запорізькому юридичному інституті МВС України. Було вивчено й узагальнено 210 кримінальних справ, розглянутих судами Запорізької, Дніпропетровської, Донецької та Херсонської областей за 1997-2003 рр., в тому числі 45, що повернені на додаткове розслідування, 115 експертних висновків. При вивченні матеріалів практики й визначенні ключових аспектів проблем використовувався особистий досвід експертної роботи.
Зроблені під час дослідження узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу знайшли своє відображення у дисертації, а їх результати є основою для висновків та рекомендацій.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації проведено теоретичне узагальнення та комплексний аналіз пізнавальної діяльності слідчого, на основі яких обґрунтовується низка нових положень, висновків, рекомендацій щодо можливості використання слідчим криміналістичного моделювання як одного з методів пізнання під час розслідування злочинів, які до певної міри розширюють зміст теорії криміналістики.
Як результат проведеного дослідження, його наукову новизну відображають наступні основні положення та висновки:
– сформульовано власне визначення криміналістичного моделювання та моделі з урахуванням специфіки та завдань пізнавальної діяльності слідчого;
– вдосконалено структуру криміналістичних моделей пізнавальної діяльності слідчого на основі аналізу їх використання як засобу пізнання під час розслідування злочинів;
– набуло подальшого розвитку та вдосконалення поняття та зміст пізнавальної діяльності слідчого, її теоретичні, правові, організаційні й методологічні аспекти. На цій основі розроблено алгоритм пізнавальної діяльності слідчого під час розслідування злочинів;
– набуло подальшого розвитку (розширено та поглиблено) поняття криміналістичного моделювання як одного з методів пізнавальної діяльності слідчого, схарактеризовано його види, значення, тенденції прояву;
– доопрацьовано систему криміналістичних методів та засобів досудового слідства, розглянуто їх характеристику на сучасному етапі та розроблено рекомендації щодо вдосконалення процедури їх застосування;
– здійснено комплексне вивчення існуючих класифікацій форм та суб’єктів застосування криміналістичних знань у пізнавальній діяльності слідчого, запропоновано нову класифікацію цих форм, в основу розподілу якої покладено доказове значення отриманих результатів;
– проаналізовано сучасний стан використання слідчим криміналістичних моделей під час розслідування злочинів, на підставі якого доведено залежність між основними компонентами (характеристиками) мислення слідчого й рівнем його професійної підготовки та зроблено висновок про зв’язок характеристики створених моделей з рівнем оволодіння ним професійними прийомами й навичками;
– запропоновано загальну процедуру застосування криміналістичних моделей пізнавальної діяльності слідчого на основі ситуаційного моделювання кримінальних ситуацій, висвітлено основні етапи реалізації криміналістичних моделей на прикладі встановлення особи злочинця.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені у роботі висновки та надані рекомендації можуть бути основою для підвищення якості та ефективності роботи органів досудового слідства й реалізовані: у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання проблеми з метою вдосконалення існуючих форм та методів роботи слідчого, підвищенні його професійного рівня; у правотворчій діяльності – при розробці нових положень кримінально-процесуального кодексу України та відомчих нормативних актів правоохоронних органів; у навчальному процесі – під час підготовки підручників та навчальних посібників, при вивченні дисциплін кримінального процесу та криміналістики у вищих навчальних закладах, у різних формах підвищення кваліфікації практичних працівників (семінарах, конференціях тощо).
Матеріали дисертації використовуються: при викладанні дисциплін “Криміналістика”, “Кримінальний процес України”, “Оперативно-розшукова діяльність” та спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів” у Запорізькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження у навчальний процес ЗЮІ МВС України від 4.03.2003); в організації взаємодії слідчих підрозділів з науково-дослідними установами, організаціями та підприємствами інших міністерств та відомств з питань діяльності слідчого при розслідуванні злочинів (акт впровадження у діяльність слідчого відділу ЗМУ УМВС України в Запорізькій області від 12.02.2003); у науково-дослідній діяльності експертно-криміналістичних підрозділів (акт впровадження у діяльність НДЕКЦ УМВС України в Запорізькій області від 18.02.2003) та у професійній підготовці і підвищенні кваліфікації працівників слідчих та експертно-криміналістичних підрозділів УМВС України.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації були викладені у доповідях: на Міжнародній науково-практичній конференції “Використання сучасних досягнень науки й практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю” (м. Київ, 30 березня 2000 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (м. Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових і правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 28-29 травня 2004 року).
Результати дисертаційного дослідження обговорювались на міжкафедральному семінарі в Національній академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено в чотирьох наукових статтях у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та трьох тезах доповідей на конференціях.
Структура дисертації відповідає меті, завданням і предмету дослідження, логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України та складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з них основний текст дисертації – 171 сторінка, список літературних джерел на 24 сторінках (295 найменувань), 5 додатків на 12 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
Реформаційні процеси в Україні, завдання яких полягає в кардинальному оновленню українського суспільства та створення правової держави, тісно пов’язані з перебудовою діяльності правоохоронних органів. Правовою реформою передбачається удосконалення кримінально-процесуального законодавства України з урахуванням сучасних тенденцій розвитку злочинності, роботи міліції та органів досудового слідства. Одне з першочергових завдань, що стоїть перед слідчими підрозділами та оперативно-розшуковими органами внутрішніх справ – є підвищення якості і ефективності розслідування злочинів. На сучасному рівні розвитку науки і техніки можна з упевненістю стверджувати, що формування переконливої доказової бази прямо залежить від пошуку та втілення нових, досконалих діяльнісних форм та методів роботи органів досудового слідства.
Досліджуючи актуальні проблеми діяльності слідчого у процесі розслідування, ми приєднуємося до погляду тих науковців (Р.С. Бєлкин, В.П. Бахін, Н.І. Клименко, А.В. Іщенко, В.С. Кузьмічов, В.Г. Лукашевич та ін.), які розглядають таку діяльність як визначену систему, що детермінується зовнішніми умовами, та має певну структуру, яка складається з безлічі компонентів і операцій. Одним із елементів цієї системи є пізнавальна діяльність слідчого.
Проведений комплексний аналіз теоретичних, правових, організаційних та методологічних проблем діяльності слідчого, дозволив зробити висновки, що в основі пізнавальної діяльності слідчого лежать знання, в першу чергу, матеріального, процесуального права та криміналістики. Ця діяльність спрямована на дослідження події злочину та встановлення його учасників шляхом збирання, аналізу, оцінки, передачі та використання отриманої інформації за допомогою розроблених криміналістикою спеціальних засобів, методів та прийомів.
Характеризуючи криміналістичні знання як засобу пізнавальної діяльності слідчого ми прийшли до висновку, що вони використовуються як інструмент криміналістичного наукового та практичного пізнання при збиранні, дослідженні, оцінці та використанні доказової інформації під час розкриття, розслідування та попередження злочинів.
Такий підхід дозволив окреслити в роботі наступні можливості реалізації криміналістичних знань у пізнавальній діяльності слідчого: під час моделювання самої події злочину – в отриманні вичерпних відомостей про механізм злочину та слідову картину, в якій він відбився; під час моделювання злочинної поведінки особи, що вчинила злочин та обставин його вчинення.
Проведений аналіз різних наукових позицій щодо існуючих криміналістичних засобів i методів розкриття злочинів дозволяє виділити логічні підстави для їх класифікації за такими ознаками: за джерелом походження, за змістом, за метою та суб’єктами застосування. На цій основі ми обґрунтовуємо пропозицію про об’єднання критеріїв допустимості застосування науково-технічних засобів під час розслідування злочинів та вносимо пропозицію щодо редакції окремої статті – 853 кримінально-процесуального кодексу України: “З метою всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд вправі, а у визначених випадках зобов’язані, використовувати науково-технічні засоби, які відповідають сучасному рівню розвитку науки і техніки і забезпечують отримання достовірного результату, можливість його оцінки і перевірки.
Застосування науково-технічних засобів повинне відповідати вимогам процесуального закону і моральності, не порушувати права й інтереси учасників процесу, які охороняються законом, бути безпечними для життя, здоров’я людей і навколишнього середовища”.
Також підтримується та розвивається концепція тих науковців (І.Є. Биховський, О.М.Гусаков, В.Г. Лукашевич, М.В. Салтєвський, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько та ін.), які звертали увагу на те, що слідча дія у гносеологічному та методологічному планах є засобом пізнання події злочину, і з криміналістичної точки зору її можна розглядати як форму реалізації спеціальних методів, які використовує слідчий для пізнання події злочину у кримінальній справі.
Спираючись на погляди науковців щодо існуючих класифікацій форм застосування криміналістичних (спеціальних) знань у кримінальному процесі (В.Д. Арсеньєв, В.Г. Гончаренко, Г.І. Грамович, В.К. Лисиченко, В.М. Махов, І.М. Сорокотягін, В.І. Шиканов та ін.), ми пропонуємо підходити до класифікації форм застосування криміналістичних знань на підставі доказового значення отриманих за їх допомогою результатів. В залежності від цього виділяються дві форми – процесуальна та непроцесуальна.
Розглядаючи процесуальні форми застосування криміналістичних знань, ми характеризуємо участь спеціаліста-криміналіста у провадженні слідчих дій та експерта-криміналіста у проведенні криміналістичних експертиз. В свою чергу ці форми можуть бути диференційовані на обов’язкові та факультативні, безпосередні та опосередковані, що визначається порядком їх застосування при проведенні процесуальних дій.
Непроцесуальні форми застосування криміналістичних знань у пізнавальній діяльності слідчого можуть виступати у вигляді: перевірочних та попередніх досліджень слідів та речових доказів; консультування слідчого з питань пошукової діяльності; перевірки за криміналістичними обліками, метою яких є оперативне отримання орієнтуючої інформації.
Характеризуючи суб’єктів застосування криміналістичних знань, ми зазначаємо, що головним суб’єктом пізнання є слідчий, якому закон не забороняє застосовувати у своїй роботі будь-які спеціальні знання, у тому числі й криміналістичні, але він може встановлювати лише ті відомості або висновки про об’єкт дослідження, які є очевидними для усіх учасників процесу.
Щодо інших суб’єктів застосування криміналістичних знань, розглядаються правове становище та функції: спеціаліста-криміналіста, який не замінює слідчого, а лише допомагає (сприяє) йому своїми професійними знаннями у роботі з джерелами доказів; експерта – фахівця з вищою освітою, який дає письмовий висновок при розгляді питань, що мають значення у кримінальній справі.
Торкаючись дискусійних питань стосовно можливості проведення експертизи на стадії порушення кримінальної справи, на підставі аналізу статистичних даних та анкетування, обґрунтовується необхідність її призначення з метою виключення випадків необґрунтованого порушення або відмови у порушенні кримінальної справи.
Розглянутий у розділі підхід щодо теоретичних засад пізнавальної діяльності слідчого дозволив нам розробити алгоритм цієї діяльності, який складається з наступних елементів: вивчення вихідних даних – побудова ідеальних моделей – аналіз та оцінка ситуації, що склалася; визначення основної, ключової проблеми та напрямків розслідування; побудова та вивчення версій, ідеальних моделей об’єктів пошуку та пізнання, включаючи модель обстановки місця події; розробка програми дій або корегування програми початкового етапу розслідування; реалізація визначеної програми; оцінка ходу та результатів реалізації програми і прийняття відповідних правових та організаційно-тактичних рішень.
Досліджуючи проблеми пізнавальної діяльності слідчого та шукаючи нові, досконалі діяльнісні форми та методи його роботи, на основі проведеного аналізу спеціальної літератури, ми прийшли до висновку, що для виконання завдань пізнавальної діяльності слідчого одним із перспективних є метод моделювання, за допомогою якого може провадитись вивчення окремих об’єктів та ситуацій різної складності – від механізму слідоутворення до відповідних соціальних (злочинних) процесів.
Аналіз криміналістичної літератури дозволив констатувати, що останніми роками, незважаючи на посилення інтересу певного кола науковців до проблем застосування методу моделювання в кримінальному судочинстві, поняття моделі та моделювання залишаються досить розпливчастими, а критерії застосування цього методу невизначеними. Закономірно, що при такому використанні, на думку деяких авторів, метод моделювання став настільки універсальним, що почав виступати ледве не єдиним засобом пізнання під час розслідування злочинів.
Зазначені методологічні позиції надали нам змогу сформулювати наступні визначення: криміналістичне моделювання – це метод дослідження об’єктів, в основу якого покладено процес побудови, аналізу та використання моделей цих об’єктів як засобу отримання інформації для розв’язання завдань кримінального судочинства. Криміналістична модель – це штучно створена матеріальна або ідеальна система, що відтворює з певним ступенем подібності замінений нею об’єкт, вивчення та перевірка якої дозволяє отримати нові знання про нього та використовувати їх для розв’язання пошукових, пізнавальних, ідентифікаційних та інших завдань у процесі розслідування.
Криміналістичні моделі підлягають певній класифікації, де в якості критеріїв розподілу використовуються суттєві ознаки моделей та моделювання. Хоча в криміналістиці зазначене питання знаходиться в стадії розробки, ми погоджується з позицією більшості криміналістів, які, виділяють спосіб побудови як основну підставу для класифікації моделей, у відповідності до якої криміналістичні моделі доцільно поділяти на: матеріальні, ідеальні (уявні), логіко-математичні (кібернетичні), інформаційно-комп’ютерні.
Матеріальні моделі використовуються в слідчій практиці переважно при провадженні слідчих дій та експертиз. Цей вид моделювання є найбільш розробленим у теоретичному аспекті.
Логіко-математичні (кібернетичні) та інформаційно-комп’ютерні моделі тісно пов’язані з використанням у процесі розслідування злочинів ЕОМ та комп’ютерної техніки, і виступають у вигляді інформаційно-програмного забезпечення, за допомогою якого здійснюється трансформація криміналістичної проблеми, відтворюються структури, динаміка процесів та явищ, вивчаються складні функціональних зв’язків тощо.
Особливу увагу ми приділяємо ідеальним моделям, що займають одне з основних місць у пізнавальній діяльності слідчого. Ідеальні моделі – це образи, що мають певний зміст, який виражено у визначених поняттях. Ідеальні моделі можуть будуватись на підставі події, об’єкта в цілому, або його окремих сторін, частин та елементів. Ідеальна модель складається з мисленнєвих компонентів і виконує функцію відображення, інтерпретації фактів, наочного вираження уявлень. Центральне місце в ідеальній моделі займає версія, яка слугує логічною формою вираження уявлень про суть події та її складові. Головною відмінною рисою ідеальних моделей як форми й способу мислення вважається їх властивість бути аналогами деяких, ще не пізнаних обставин, прихованих зв’язків. Звідси перенос знання за законами аналогії з ідеальної моделі на реальну ситуацію, її дослідження з урахуванням модельного пояснення.
Акцентується увага на тому, що ідеальні моделі з урахуванням специфічних особливостей розслідування можуть “працювати” за двома основними напрямками: ретроспективному, що звернений на дослідження минулого, і перспективному, зверненого до майбутнього, що пов’язаний з процесами планування.
Продовжуючи дослідження, ми зазначаємо, що будь-які тактичні рекомендації, а також запропоновані науковцями алгоритми розв’язання слідчих завдань, якщо вони розроблені без урахування ситуаційних факторів, у практиці розслідування злочинів виявляються малоефективними. Крім того, як свідчить аналіз емпіричного матеріалу, для слідчих дій характерне виникнення найрізноманітніших типів складних слідчих ситуацій, причому в переважній більшості випадків ці ситуації вимагають оперативного осмислення та своєчасного реагування.
В цьому аспекті використання слідчим методу моделювання з урахуванням ситуаційних факторів в практиці проведення слідчих дій дозволяє розв’язати цілий комплекс пізнавальних завдань: сприяє побудові, перевірці й оцінці інформаційної моделі розслідуваної події та її складових; оптимізує підготовку і планування слідчої дії; є універсальним засобом тактичного прогнозування; підвищує ефективність прийняття організаційно-тактичних рішень слідчим; дозволяє розробити систему впливу на окремих учасників процесу; виступає оптимальним засобом оцінки результатів слідчої дії.
Характеризуючи проблеми слідчих помилок, ми розглядаємо можливі причини їх виникнення та взаємозв’язок з професійними механізмами діяльності слідчого й акцентуємо увагу на тому, що отримані достовірні та важливі дані вказують на пряму залежність між основними компонентами (характеристиками) мислення слідчого та рівнем його професійної підготовки. Також робиться висновок про зв’язок характеристики створених моделей з рівнем володіння слідчим професійними прийомами та навичками.
Треба зазначити, що найважливішою складовою частиною моделювання будь-якої діяльності, у тому числі діяльності з розслідування злочинів, є моделювання конкретних ситуацій, в яких ця діяльність здійснюється. На нашу думку ситуаційне моделювання як метод дослідження ситуацій, включає в себе побудову моделі реальної ситуації та проведення за її допомогою різноманітних експериментів. Ситуаційне моделювання виступає, з одного боку, як форма пізнавальної діяльності слідчого, з іншого – як метод пізнання, а побудована модель кримінальної ситуації є своєрідний систематизатором, накопичувачем інформації про злочин, засобом отримання нового знання про кримінальну ситуацію та про злочинця.
Ми вважаємо, що модель кримінальної ситуації – це уявлення слідчого, засноване на наявній інформації про розслідувану подію, що пояснює загальний зміст кримінальної ситуації, окремих її елементів, з’ясовує їхній взаємозв’язок та виявляє взаємозумовленість.
У процесі розслідування конкретної кримінальної справи слідчий, по-перше, на кожному етапі реконструює ситуацію вчинення злочину (кримінальну ситуацію), по-друге, періодично осмислює й аналізує ситуацію розслідування (слідчу ситуацію), оскільки на основі її оцінки він приймає відповідні процесуальні і тактичні рішення.
Вищезазначені позиції надали можливості визначити основні етапи застосування ситуаційного моделювання у пізнавальній діяльності слідчого.
Перший етап передбачає побудову моделі слідчої ситуації (усвідомлення й аналіз ситуації) та вирішення наступних завдань: отримання інформації про ситуацію; фільтрація отриманої інформації з позиції відносності та допустимості в кримінальному процесі; систематизація інформації відповідно до структури певного типу ситуації; визначення прогалин (незаповнених структурних елементів ситуації), їхнє заповнення за допомогою одержання додаткових даних; облік об’єктивних і суб’єктивних факторів, здатних істотно вплинути на динаміку ситуації.
Другий етап відображає завдання, що пов’язані з модельними експериментами (типізація ситуації, відпрацьовування рішення): узагальнення ситуації за допомогою абстрагування від несуттєвих для дослідження ознак; типізація ситуації відповідно до прийнятої класифікації; пошук відповідних типових програм вирішення ситуацій; визначення ряду альтернативних рішень щодо керування ситуацією; “програвання” рішень на моделі, оцінка отриманих результатів; вибір оптимального рішення серед припустимих.
Результати дисертаційного дослідження надали нам підстави зробити висновок, що застосування методу моделювання у пізнавальній діяльності слідчого забезпечує розв’язання цілого ряду завдань: 1) створення моделей, що здатні виступати у вигляді об’єктів пізнання, замінюючи їх; 2) використання створених моделей у процесі розслідування з метою пошуку необхідної інформації та злочинців; 3) виконання доказово-ілюстративної, інформаційної функції об’єктів (наприклад, кодування, збереження інформації); 4) проведення евристичного аналізу об’єктів, що необхідний для отримання нового знання шляхом логічної переробки інформації; 5) сприяння процесам організації та управління розслідуванням злочинів; 6) виконання завдання науково-дослідного характеру (узагальнення слідчої, експертної та судової практики), що спрямовані на розробку та впровадження криміналістичних методик з розслідування окремих видів злочинів, а також 7) завдання дидактичного характеру, що розв’язуються за допомогою впровадження моделювання у якості інструменту навчального процесу та методу розробки оптимального варіанту підготовки спеціалістів-юристів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Українська Радянська Енциклопедія у 12 т.— К.: УРЕ Фітогармони, 1985.— Т.3.— 581 с.
2. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских.— М.: ИНФРА, 1999.— Т.6.— 790 с.
3. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя: Учеб. пособие.— К.: Вища школа, 1990.— 103 с.
4. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3 т. Т.1: Общая теория кримина-листики.— М.: Юристъ, 1997.— 408 с.
5. Власова Н.А. Досудебное производство в уголовном процессе.— М.: ЮРМИС, 2000.— 184 с.
6. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук.— К., 1996.— 36 с.
7. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця.— Харків: Право, 2000.— 496 с.
8. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств: Сущность и методы.— М.: Наука, 1966.— 295 с.
9. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе.— Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1986.— 171 с.
10. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание.— Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1995.— 268 с.
11. Соловьев А.Б. Процессуальные вопросы установления истины на предварительном следствии: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.— Киев, 1969. — 44 с.
12. Домбровский Р.Г. Логика и теория судебных доказательств // Оптимизация расследования преступления.— Иркутск, 1982.— С.17-21.
13. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания.— М.: Юрид. лит., 1969.— 179 с.
14. Джатиев В.С. Общая методология и современные проблемы обвинения и защиты по уголовным делам: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук.— Владикавказ, 1995.— 41 с.
15. Рыжаков А.П. Уголовно-процессуальное доказывание: понятие и средства.— М.: Филинъ, 1997.— 416 с.
16. Копнин П.В. Диалектика, логика, наука.— М.: Наука, 1973.— 311 с.
17. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая / Под ред. Н.В.Жогина.— М.: Юрид. лит., 1966.— 584 с.
18. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник.— К.: Вид-во А.С.К., 2003.— 1120 с.
19. Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника.— М.: Юристъ, 1997.— 454 с.
20. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе.— М.: Юрид. лит., 1964.— 177 с.
21. Ларин А.М. Проблемы расследования в советском уголовном процессе: Автореф …дис. д-ра юрид. наук.— М., 1970.— 32 с.
22. Чельцов М.А. Уголовный процесс.— С-Пб: Питер, 1995.— 593 с.
23. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие.— М.: Изд-во “НОРМА”, 1999.— 418 с.
24. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Научно-практическое пособие.— М.: Проспект, 2000.— 314 с.
25. Колдин В.Я., Полевой Н.С. Информационные процессы и структуры в криминалистике.— М.: Наука, 1985.— 269 с.
26. Востриков А.В. Теория познания диалектического материализма.— М.: Высшая школа, 1965.— 377 с.
27. Швырев В.С. Научное познание как деятельность.— М.: Наука, 1984.— 173 с.
28. Клименко Н.И., Биленчук П.Д. Логико-математические и криминалис-тические методы в криминалистике.— К.: Вища школа, 1988.— 180 с.
29. Гончаренко В.И. Кибернетика в уголовном процессе.— К.: Вища школа, 1985.— 102 с.
30. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3 т. Т.2: Частные криминалис-тические теории.— М.: Юристъ, 1997.— 464 с.
31. Закатов А.А. Криминалистическое учение о розыске.— М.: ВСШ МВД СССР, 1990.— 186 с.
32. Коновалов Е.Ф. Розыскная деятельность следователя.— М.: Юрид. лит., 1973.— 123 с.
33. Винберг А.И. Предмет, задачи и система науки советской кримина-листики: Учебное пособие.— М.: Наука, 1959.— 294 с.
34. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. Д.С. Карева.— М.: Юрид. лит., 1975.— 568 с.
35. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе: Учебное пособие.— М., 1966.— 102 с.
36. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания.— Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1976.— 206 с.
37. Белоусов А.В. Процессуальное закрепление доказательств при рассле-довании преступлений.— М.: Юрлитинформ, 2001.— 174 с.
38. Лузгин И.М. Некоторые спорные вопросы доказательств в свете теории информации // Вопросы судебной экспертизы.— Баку, 1971.— Вып.12.— С.110-118.
39. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В. Жогин.— М.: Юрид. лит., 1973.— 736 с.
40. Ратинов А.Р. Вопросы познания в судебном доказывании // Сов. государство и право.— 1964.—№15.— С.6-12.
41. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.— М.: Наука, 1968.— Т.1.— 470 с.
42. Зеликсон Э.С. Процесс доказывания при расследовании и рассмотрении уголовных дел // Труды Каз. ГУ.— Алма-Ата, 1956.— Т.2.— С.140-144.
43. Макаров И.В. Понятие, сущность и система методов фиксации в крими-налистике // Труды ВШ МВД СССР.— М., 1971.— Вып.31.— С.80-88.
44. Шабалин В.Е. Документальная фиксация доказательств: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. 1975.— 40 с.
45. Гребельский Д.В. Некоторые вопросы применения криминалистических и иных научно-технических средств в оперативно-розыскной деятельности // Труды ВНИИСЭ.—М., 1973.—Вып.7.—С.56-59.
46. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами.— М.: Юрид. лит., 1966.— 156 с.
47. Филиппова М.А. Экспертные методы фиксации фактических данных на предварительном следствии: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук.— Л., 1975.— 23 с.
48. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств.— М.: Юрид. лит., 1960.— 176 с.
49. Басалаев А.Н. Фиксация результатов осмотра места происшествия: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук.— Л., 1967.— 24 с.
50. Эйсман А.А. О понятии вещественного доказательства и его соотношении с понятиями доказательств других видов // Вопросы предупреждения преступности.— М., 1965.— Вып.1.— С.85-93.
51. Грамович Г.И. Научно-технические средства: современное состояние, эффективность использования в раскрытии и расследовании преступлений.— Минск: Вышейшая школа, 1989.— 146 с.
52. Селиванов Н.А. О состоянии и перспективах научных исследований в области криминалистической техники // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1974.— Вып.20.— С.143-152.
53. Кореневский Ю.В. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность.— М.: Юристъ, 2000.— 277 с.
54. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств.— Харьков: Арсис ЛТД, 1998.— 255 с.
55. Ульянова Л.Б. Проверка доказательств в системе процессуального доказывания // Актуальные проблемы доказывания в советском уголовном процессе.— М., 1981.— С.33-40.
56. Клаус Г. Сила слова (гносеологический и прагматический анализ языка).— М.: Наука, 1967.— 215 с.
57. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе.— Иркутск, 1970.— 156 с.
58. Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред. А.Д. Бойкова и И.И. Карпеца.— М.: Юрид. лит., 1989.— 640 с.
59. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств.— М.: Юрид. лит., 1977.— 78 с.
60. Кетхудов Р.Г. Об оценке как гносеологической категории // Вест. Моск. Ун-та.— М., 1965.— Серия 8.— С.70-78.
61. Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе на предвари-тельном следствии: Метод. пособие.— М.: Юрлитинформ, 2001.— 136 с.
62. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность/ Под ред. В.А. Власихина.— М.: Юристъ, 2000.— 205 с.
63. Новейший философский энциклопедический словарь.— Минск, 1999.— 612 с.
64. Кант И. Сочинения в 6 т.— М.: Мысль, 1964.— Т.1.— 415 с.
65. Дозорцев В.А.. Законодательство и научно-технический прогресс.— М.: Юрид. лит., 1978.— 191 с.
66. Вичева Д.В., Штофф В.А. Диалектика обыденного и научного знания // Философские науки.— М., 1980.— №4.— С.50-56.
67. Кастанеда К. Колесо времени.— К.: София, 1998.— 288 с.
68. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и расследовании преступлений: Учебное пособие.— М.: МВШ МВД СССР, 1987.— 65 с.
69. Надгорный Г.М. Гносеологические аспекты понятия “специальных знаний” // Криминалистика и судебная экспертиза.— Киев, 1980.— Вып.21.— С.35-41.
70. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова.— М.: Политиздат, 1987.— 432 с.
71. Соколовский З.М. Проблема использования в уголовном судо-производстве специальных знаний при установлении причинной связи явлений: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук.— Харьков, 1968.— 34 с.
72. Сорокотягин И.Н. Криминалистические проблемы использования специальных познаний в расследовании преступлений: Автореф. дисс. ... доктора юрид. наук.— Екатеринбург, 1992.— 42 с.
73. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы.— Мн., 1962.— 408 с.
74. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты).— М.: Юрид. лит., 1990.— 157 с.
75. Корухов Ю.Г. Правовые основания применения научно-технических средств при расследовании преступлений: Лекция для студентов ВЮЗИ.— М.: Юрид. лит., 1974.— 28 с.
76. Арсеньев В.Д., Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела.— Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986.— 152 с.
77. Лукашевич В.Г. Расследование преступлений как информационно - познавательный процесс принятия решения следователем // Актуальные проблемы организации расследования преступлений.— Одесса: ОИВД, 1996.— С.34-43.
78. Іщенко А.В., Красюк І.П., Матвієнко В.В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія.— К: НАВСУ, 2002.— 212 с.

79. Кузьмичев В.С., Бахин В.П. Средства преодоления противодействия расследования в свете задач оптимизации следственной деятельности // Проблемы оптимизации первоначального этапа расследования.— Свердловск, 1988.— С.54-60.
80. Каминский М.К. Взаимодействие, отражение, информация // Теория криминалистической идентификации, дифференциации и дидактические вопросы специальной подготовки сотрудников аппаратов БХСС.— Горький, 1980.— С.3-12.
81. Клочков В.В., Образцов В.А. Преступление как объект криминалис-тического познания // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1985.— Вып.42.— С.44-55.
82. Образцов В.А. О некоторых перспективах интеграции и дифференциа-ции знаний в криминалистике // Теория криминалистической иденти-фикации, дифференциации и дидактические вопросы специальной подготовки сотрудников аппаратов БХСС.— Горький, 1980.— С.18-24.
83. Кудрявцев В.Н. Природа преступного поведения и его механизм.— М.: Юрид. лит., 1981.— 247 с.
84. Митричев С.П. Задачи советской науки криминалистики // Соц. законность.— М., 1951.— №6.— С.11-18.
85. Строгович М.С. Уголовный процесс.— М.: Наука, 1946.— 328 с.
86. Васильев А.Н. Основы следственной тактики: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук.— М., 1960.— 44 с.
87. Винберг А.И. О сущности криминалистической техники и криминалис-тической экспертизы // Сов. государство и право.— М., 1955.— №8.— С.65-74.
88. Тарасов–Родионов П.И. Советская криминалистика // Соц. законность.— М., 1951.— №7.— С.49-55.
89. Винберг А.И. Предмет и метод советской криминалистики // Криминалистика.— М.: Госюриздат, 1950.— 308 с.
90. Васильев А.Н. Предмет криминалистики // Соц. законность.— М., 1967.— №1.— С.29-37.
91. Шавер Б.М. Предмет и метод советской криминалистики // Соц. законность.— М., 1938.— №6.— С.57-64.
92. Шейфер С.А. Познавательное значение следственных действий и их сис-тема // Вопр. борьбы с преступностью.— М., 1972.— Вып.15.— С.62-67.
93. Гусаков А.Н. Следственные действия и тактические приемы: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.— М., 1973.— 40 с.
94. Лузгин И.М. Методические проблемы расследования.— М.: Юрид. лит., 1974.— 232 с.
95. Быховский И.Е. Развитие и совершенствование следственных действий // 50 лет советской прокуратуры и проблемы совершенствования предварительного следствия.— Л., 1972.— С.29-34.
96. Салтевский М.В., Лукашевич В.Г. Проблемы классификации источников информации и следственных действий в криминалистической тактике // Криминалистика и судебная экспертиза.— К., 1984.— №29.— С.28-35.
97. Александров Г.Н. Совершенствование методов расследования - в центре внимания советской криминалистики // Соц. законность.— М., 1948.—№2.— С.6-13.
98. Терзиев Н.В. Лекции по криминалистике.— М., 1951.— 95 с.
99. Митричев С.П. Предупреджение преступлений и задачи судебной экспертизы // Соц. законность.— М., 1961.— №12.— С.30-39.
100. Васильев А.Н. Введение в курс советской криминалистики.— М.: Юрид. лит., 1962.— С.13-25.
101. Предупреждение преступлений.— М., 1962.— 179 с.
102. Колмаков В.П. Некоторые вопросы криминалистической профилактики преступлений // Сов. гос-во и право.— М., 1961.— №12.— С.105-111.
103. Фридман И.Я. Судебная экспертиза и вопросы криминалистической профилактики преступлений: Автореф. дис. ... доктора. юрид. наук.— М., 1974.— 41 с.
104. Эминов В.Е. О понятии и методике разработки технических средств предупреждения хищений социалистической собственности // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1968.— №8.— С.72-81.
105. Колмаков В.П. О теоретических основах систематизации методов, приемов и средств советской криминалистики // Правоведение.— М., 1965.— №4.— С.121-130.
106. Козаченко И.П. Оперативно-розыскная профилактика преступлений: Автореф. дисс. ... доктора юрид. наук.— М., 1992.— 42 с.
107. Селиванов Н.А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений// Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1968.— Вып. 7.— С.6-25.
108. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня.— М.: НОРМА-ИНФРА, 2001.— 240 с.
109. Белкин Р.С. Общая теория криминалистики в условиях НТР // Советская теория государства и права.— М., 1977.— №5.— С.100-115.
110. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике.— К.: Вища школа, 1984.— 149 с.
111. Элькинд П.С. Научно-технический прогресс и уголовное судо-производство // Советская юстиция.— М., 1977.— №3.— С.5-18.
112. Кокорев Л.Д. Процессуальные проблемы использования достижений научно-технического процесса в уголовном судопроизводстве // Вопро-сы уголовного судопроизводства.— Саратов, 1977.— Вып. 1.— С.5-12.
113. Дубривный В.А. Расширение пределов допустимости доказательств – одно из необходимых условий успешной борьбы с организованной преступностью // Предварительное следствие в условиях правовой реформы.— Волгоград, 1991.— С.48-61.
114. Зеленский Д.В. Проблемы допустимости доказательств в уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.— Краснодар, 1995.— 22 с.
115. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроиз-водстве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.— М., 1996.— 27 с.
116. Советская криминалистика. Теоретические проблемы / Под ред. Н.А.Селиванова, В.Г.Танасевича, А.А.Эйсмана.— М.: Юрид. лит., 1978.– 192 с.
117. Лукашевич В.Г. Основи теорії професійного спілкування слідчого: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук.— К., 1993.— 44 с.
118. Шепитько В.Ю. Теория криминалистической тактики: Монография.— Харьков: Гриф.— 2002.— 349 с.
119. Юнацький О.В. Організаційні та криміналістичні методи і способи отримання інформації про злочинця // Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю.— К.: НАВСУ, 2000.— С.146-153.
120. Быков В.М. Проблемы применения технико-криминалистических средств и специальных познаний при расследовании преступлений // Использование современных технико-криминалистических средств и специальных познаний в борьбе с преступностью: Межвузовский сборник.— Саратов, 1998.— С.6-12.
121. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Виды участия специалистов на предварительном следствии // Криминалистика и судебная экспертиза.— Киев, 1985.— Вып.30.— С.3-12.
122. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными познаниями: Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук.— М., 1981.— 28 с.
123. Костицкий М.В. Использование специальных психологических знаний в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. ... доктора юрид. наук.— К., 1990.
124. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений.— М.: Изд. Росс. Унив. др. нар. 2000.— 347 с.
125. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном процессе.— М.: Юристъ, 1982.— 171 с.
126. Сорокотягин И.Н. Системно-структурная характеристика специальных познаний и формы их использования в борьбе с преступностью // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью.— Свердловск, 1983.— С.6-14.
127. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П.Яблоков.— М.: Юристъ, 2001.— 718 с.
128. Соколовский З.М. О применении следователем криминалистических знаний // Советское государство и право.— М., 1957.— №1.— С.70-85.
129. Грановский Г.Л. Основы трасологии.— М., 1965.— 137 с.
130. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Друге вид., перероблене і доповнене.— К.: Либідь, 1999.— 536 с.
131. Гончаренко В.И., Тихенко С.И. Возможности и практика использования магнитофонных записей и киноматериалов в судебном разбирательстве // Криминалистика и судебная экспертиза.— К., 1970.—Вып.7.—С.11-20.
132. Леви А.А. Звукозапись в уголовном процессе.— М.: Наука, 1974.— 104 с.
133. Шевченко В.И. Нетрадиционное применение звукозаписи и киносъемки // Соц. законность.— М., 1973.— №5.— С.63-69.
134. Астапкина С.М., Дубровицкая Л.П., Плескачевский Ю.Г. Участие специалиста-криминалиста в расследовании преступлений.— М.: Учебно-методический центр МВД РФ, 1992.— 190 с.
135. Винберг А.И Специалист в процессе предварительного расследования // Соц. законность.— М., 1961.— №9.— С.30-38.
136. Гридько А., Коновалов Е. Привлечение специалиста к расследованию преступлений.— К., 1968.— 164 с.
137. Ищенко Е.П. Специалист - криминалист в следственных действиях: уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты.— М.: Юрид. лит., 1990.— 157 с.
138. Матусовский Г.А. Уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы осмотра следов на месте происшествия: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук.— М., 1965.— 28 с.
139. Махов В.Н. Участие специалиста в следственных действиях.— М.: Юрид. лит., 1975.— 231 с.
140. Мельникова Э.Б. Участие специалистов в следственных действиях.— М.: Юрид. лит., 1964.— 87 с.
141. Морозов Г.Е. Роль специалиста в производстве процессуальных и профилактических действий в стадии предварительного расследования.— Хабаровск, 1985.— 114 с.
142. Серов В.А. Участие специалиста в расследовании уголовных дел // Проблемы правосудия и уголовного права: Сборник научных статей.— М., 1979.— С.79-87.
143. Щербаковский М.Г., Кравченко А.А. Применение специальных знаний при раскрытии и расследовании преступлений.— Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.— 78 с.
144. Надгорний Г., Сегай М., Ісакович Б. Експерт і спеціаліст: проблема розмежування їх функцій і шляхи їх вирішення // Право України.— К., 1998.— №2.— С.53-57.
145. Кравченко О.А. Застосування спеціальних знань у доказуванні на досу-довому слідстві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.— К., 2003.— 17 с
146. Махов В.Н. Участие специалистов в следственных действиях: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук.— М., 1972.— 24 с.
147. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования: Монография.— К.: Вища школа, 1993.— 194 с.
148. Вайнштейн А.А. Участие специалистов в следственном осмотре: Автореф. дисс. ... канд. юрид наук.— М., 1966.— 28 с.
149. Турчин Д. Специалист в уголовном процессе // Соц. законность.— М., 1970.— №10.— С.40-53.
150. Махов В.Н. Отличие специалиста от эксперта // Соц. законность.— М., 1973.— №6.— С.41-50.
151. Арсеньев В.Д. Проведение экспертизы на предварительном следствии.— Волгоград, 1978.— 78 с.
152. Белкин Р.С. Судебная экспертиза: вопросы, требующие решения // Советская юстиция.— М., 1988.— №11.— С.12-24.
153. Гродзинский М.М. Сущность и формы экспертизы в Советском уголовном процессе // Ученые записки Харьковского юридического института.— Харьков, 1955.— №6.— С.60-68.
154. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка по уголовным делам.— М.: Юристъ, 1995.— 64 с.
155. Россинская Е.Р. Оптимизация формы и содержания заключения эксперта на основе базового программного модуля “АТЭКС”.— М., 1990.— 74 с.
156. Шляхов А.Р. Судебная экспертиза: организация и проведение.— М.: Юрид. лит., 1979.— 164 с.
157. Пашкевич П.Ф. Рациональное исследование и использование доказательств в уголовном судопроизводстве // Труды ВНИИ Сов. законодательства.— М., 1976.— Т.5.— С.172-181.
158. Кони А.Ф. Избранное.— М.: Сов. Россия, 1989.— 496 с.
159. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе.— М.: Наука, 1956.— 721 с.
160. Манаев Ю.В., Зайцева Е.А. Совершенствование правового института производства экспертиз в стадии предварительного расследования // Предварительное следствие в условиях правовой реформы: Сборник научных трудов.— Волгоград, 1991.— С.115-123.
161. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе.— М., 1964.— 274 с.
162. Притузова В.А. Заключение эксперта как средство доказывания в уголовном процессе.— М., 1959.— 81 с.
163. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза.— М.: Городец, 1999.— 368 с.
164. Постика И.В. Оценка и использование заключения эксперта-крими