КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО ТА ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА

brief description

З М І С Т

ВСТУП 3
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО ТА ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА 17
1.1. Поняття банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства в законодавстві України й окремих правових системах світу 17
1.2. Становлення та розвиток інституту банкрутства в законодавстві України 38
1.3. Порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, пов'язані з банкрутством у різних правових системах світу 55
Висновки до розділу I 83
РОЗДІЛ ІI ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БАНКРУТСТВОМ 86
2.1. Об'єкт та предмет злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України 86
2.2. Об’єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України 103
2.3. Суб’єкт злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України 122
2.4. Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених статтями 218, 219 Кримінального кодексу України 135
Висновки до розділу II 144
РОЗДІЛ III ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО ТА ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА 147
3.1. Загальна характеристика стану правозастосовчої діяльності в Україні в боротьбі з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства 147
3.2. Напрями вдосконалення інституту кримінальної-правової відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства 163
Висновки до розділу ІII 179
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190
ДОДАТКИ 207

ВСТУП
24 серпня 1991 року Верховною Радою України від імені Українського народу було прийнято “Акт проголошення незалежності України” [2]. Цей історичний факт став відправним пунктом щодо широкомасштабних політичних, економічних, правових, соціальних перетворень у суспільстві.
Конституція України вперше в історії нашої держави визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3) [71].
Відповідно до Основного Закону держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч. 4. ст. 13 Конституції України), а розвиток ринкових відносин, що стали можливими після проголошення незалежності України, викликав до життя найрізноманітніших суб’єктів господарювання різних форм власності. При цьому важливе місце держава відводить захисту прав та законних інтересів кредиторів і інвесторів.
Це одне із головних завдань держави, оскільки без них, як відомо, не може нормально розвиватися жодна держава, захист від посягання на ці права, яке не лише зачіпає власні інтереси суб’єктів господарювання, але й підриває довіру до держави, позбавляючи її економіку важливого фінансового джерела - кредитів та інвестицій, і становить велику суспільну небезпеку.
Однак зусиль держави, спрямованих на захист прав суб’єктів господарювання, недостатньо. Нерідко вони мають непослідовний характер. Приймаються з цього приводу не завжди досконалі нормативно-правові акти, які, до того ж, часто змінюються. Це, в цілому, негативно позначається на стабільності господарської діяльності, відповідальності господарюючих суб’єктів та посадових осіб, причетних до цього.
Позитивні структурні зміни в економіці України, які спостерігаються протягом останніх років, неадекватно відображаються у різних галузях права, зокрема в господарському, цивільному, податковому, кримінальному.
Аналізуючи сучасний стан і динаміку економічної злочинності, варто визнати, що вона еволюціонувала набагато швидше, ніж держава знаходила ефективні засоби протидії кримінальній експансії. На наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, росту кількості порушень законодавства показує і практика роботи правоохоронних та контролюючих органів держави.
Державні статистичні дані свідчать про те, що протягом останніх років отримали розповсюдження нові, досі невідомі правоохоронним органам, види правопорушень. У світлі нових економічних відносин, що формуються, та кримінологічних процесів, які виникають у цьому зв'язку, питання вдосконалення кримінального законодавства набуває виключної гостроти [123, с. 178-199].
Нині у Кримінальному кодексі України [80] (далі – КК) передбачено ряд норм, яких в українському кримінальному праві за часів Радянського Союзу не існувало [99, с. 6]. Ця закономірність є наслідком корінних змін в економіці країни, що знайшло своє відображення у нормах Розділу VІІ КК “Злочини у сфері господарської діяльності”. До нововведень відносяться і статті про відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством (статті 218-221 КК).
Посягання на законну господарську діяльність становлять значну суспільну небезпеку, оскільки вони націлені на досить важливий сектор господарської діяльності країни, стосуються інтересів значної частини суспільства. Такі злочини є досить поширеними, однак кримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких випадках. Основна причина цього полягає не тільки в тому, що відповідальність за їх вчинення встановлена не так давно, а й в їх високій латентності, що пояснюється недостатньою увагою держави не лише до законодавчого захисту господарської діяльності, а й до діяльності правоохоронних органів стосовно захисту прав суб’єктів господарювання. Вони, маючи безліч внутрішніх проблем, фактично залишені один на один із кримінальними структурами, які в багатьох випадках мають більші і кращі можливості, ніж правоохоронні і судові органи.
Все це негативно позначається на ефективності правового захисту суспільних відносин, втіленні в життя одного з основоположних принципів діяльності правової держави – невідворотності відповідальності за вчинений злочин.
Актуальність теми дослідження. Становлення Української держави, зміна її політичного і соціально-економічного устрою, здійснення економічної реформи, стрімкий розвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функцій держави, у т.ч. щодо захисту всіх суб’єктів права власності і господарювання. У той же час, негативні процеси, особливо тінізація економіки, зростання її кримінального сектора та інші недоліки економічного розвитку, не сприяли ефективному здійсненню реформ. В Україні набули поширення нові види злочинів, до яких відносяться злочини, пов’язані з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства. Політика протидії цим видам злочинів у державі до недавнього часу відрізнялася нестабільністю та відсутністю зваженої науково-обґрунтованої концепції впливу державних органів на дане явище. Це стосується як економічних та правових заходів, так і діяльності правоохоронних органів.
Банкрутство – це один з невід’ємних інститутів ринкової економіки і важливий інструмент у взаєминах боржника з кредиторами. В останні роки банкрутство в Україні все більше набуває кримінальних відтінків, а механізм банкрутства фактично стає механізмом перерозподілу власності. Державна статистика свідчить, що з кожним роком кількість збанкрутілих підприємств збільшується. У 2003 році через цю процедуру пройшло 7904 українських підприємства. На 1 січня 2005 року до інформаційної бази даних Держкомстату включено 7752 підприємства державної форми власності, у тому числі підприємства з часткою держвласності у статутному фонді. З цього числа загальна кількість неплатоспроможних підприємств становить 111 чи 1,2 %. Сама по собі кількість банкрутів в Україні здається не дуже великою, оскільки, наприклад, у Німеччині чи США щорічно стають банкрутами 3-5% компаній, в Росії – 1%. Але специфіка банкрутства в Україні, як, до речі, і в Росії, полягає в тому, що переважну більшість підприємств з державною формою власності умисно доводять до банкрутства, а виручені від цієї процедури кошти до бюджету України не надходять. Сьогодні за формальними ознаками можна визнати банкрутами 40% українських підприємств, оскільки за офіційними даними вони працюють збитково [33]. Однак, на думку експертів, в Україні оголошуються банкрутами не ті підприємства, які дійсно не можуть “піднятися”, а ті, у яких є шанси “вижити”, але комусь вигідно захопити через процедуру банкрутства їх ліквідні активи.
Проблема кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства, незважаючи на її значущість і актуальність, у науці кримінального права є ще недостатньо теоретично розробленою. Таке дослідження є потребою практики боротьби з цими злочинами і по визначенню вчених та практиків є “найбільш актуальною і недостатньо врегульованою” [128, с. 15]. Для вітчизняної правової науки розробка кримінально-правових заходів щодо запобігання кримінальним формам банкрутства на даному етапі є значною мірою новим напрямом наукового пошуку, який має враховувати реалії сьогодення.
Теоретичною основою дослідження слугували праці вчених у галузі кримінального права, кримінології, фінансового, господарського права в межах, необхідних для пояснення предмету дослідження, зокрема, українських: Г.В. Андрусіва, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, В.Г. Гончаренка, І.М. Даньшина, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Куца, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, М.І. Панова, В.М. Поповича, В.В. Сташиса, В.Я. Тація; російських: В.В. Волженкіна, Л.Д. Гауфмана, В.В. Колесникова, А.М. Медведєва, А.М. Трайніна, Б.С. Утевського, Е.А. Фролова, А.М. Яковлєва, П.С. Яні; іноземних: К. Гайарфаса, Де Брюс Л., Дж. Ерла, Р. Дрейка, Г. Папе, А. Рапачинського, М. Редвана, Р. Фридмана, А. Халустік та ін.
Незважаючи на наявність численних наукових досліджень, Україна на сьогодні не має цілісної концепції, яка б відображала реальну картину стану протидії фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства. При цьому слід наголосити, що питання щодо такої протидії досліджено лише у двох дисертаціях: Н.М. Ляпунової “Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство” та О.О. Круглової “Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину) [84; 95].
Відмічаючи значний внесок цих авторів в розробку багатьох теоретичних проблем, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за окремі банкрутські злочини, слід зазначити, що наукова праця Н.М. Ляпунової була присвячена відповідальності за злочини в сфері банкрутства, якi були передбачені статтями 1562, 1563 КК України 1960 р., тобто ще до прийняття чинного КК, а О.О. Круглової – відповідальності лише за один склад злочину, передбачений ст. 219 КК України. Крім того, в цих наукових дослідженнях не повністю розкрито проблеми, пов’язані з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, а щодо понятійного апарату, - автори лише торкалися даного питання.
У цьому секторі існує ще багато теоретично не узагальнених i невирішених практикою питань. Це стосується, зокрема, спеціального суб'єкта та суб'єктивної сторони цього злочину, встановлення матеріальної шкоди, диференційного підходу до кримінальної вiдповiдальностi за злочини, передбачені статтями 218, 219 КК, їх квалiфiкацiйних ознак, диспозицій цих статей, приведення законодавства України у вiдповiднiсть до європейських стандартів, наявності протиріч між КК та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом" в частині підстав порушення кримінальних справ.
Саме це робить актуальним завдання більш глибокого дослідження специфіки цих складів злочинів, їх місця серед господарських злочинів.
Загалом дослідження вітчизняних вчених торкалися питань історії, осмислення понятійного апарату інституту банкрутства та вдосконалення законодавства про банкрутство. Зокрема, це монографії М.І. Тітова [167], В.В. Джуня [43], О.М. Бірюкова [13], а також дисертації Р.Г. Афанасьєва “Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України” [3], О.М. Бірюкова “Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз” [14], В.А. Малиги “Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства” [98], Б.М. Полякова “Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства)” [121], В.В. Радзивилюк “Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження” [138], М.І. Тітова “Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктів банкрутами” [169].
Окрім зазначених праць, проблематика банкрутства досліджується в окремих статтях таких авторів, як: О.М. Бірюков, В. Бондаренко, П.Е. Власов, А. Волченко, В.М. Гайворонський, В.В. Джунь, Т. Джі, С. Жамен, І.А. Клепицький, Б. Колб, Л. Лакура, В.Д. Ларичев, К. Логінов, Е.В. Смірнова, А.Х. Тімербулатов, М.І. Тітов, А.М. Трайнін, Г. Федотова, А. Флеснер, Г.Ф. Шершеневич.
Враховуючи те, що в сучасній теорії і практиці не розроблено відповідного теоретико-методологічного інструментарію протидії кримінальному банкрутству, відсутній уніфікований понятійний апарат, необхідний для об’єктивного відображення процесів, пов’язаних із фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, а також, що феномен “банкрутство” має міждисциплінарний характер і виходить за межі предмета наявних правових та економічних наук, розробка комплексної системи протидії фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства є актуальною і детермінується нагальними потребами теорії та практики.
Це вимагає вивчення досягнень української науки кримінального, господарського, фінансового права, кримінології, узагальнення кримінально-правового досвіду, аналізу та використання зарубіжного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів на рівні дисертаційного дослідження.
Зазначені обставини визначають актуальність, наукову і практичну значущість цієї проблеми, необхідність вирішення якої зумовлена завданнями правової діяльності в боротьбі з кримінальними формами банкрутства.
Тему дисертації “Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства” затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 27 січня 2004 року).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000 та розділу “Держава-господар” Програми Кабінету Міністрів України “Назустріч людям” [136].
Дисертацію виконано згідно з планами Національної академії внутрішніх справ України (п. 13 Основних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.). Особливого наукового значення набуває зв’язок дисертаційного дослідження з Концепцією розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.
Мета і завдання дослідження полягає у визначенні і розв’язанні проблем правозастосовчої практики та вдосконалення інституту відповідальності за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства за кримінальним законодавством України.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження необхідно вирішити такі основні завдання:
- здійснити аналіз стану наукової розробки проблем кримінально-правової відповідальності за фіктивні банкрутства та доведення до банкрутства;
- вивчити становлення інституту банкрутства в Україні, розкрити роль держави у запобіганні фіктивному банкрутству та доведенню до банкрутства;
- з’ясувати сутність і дати загальну характеристику фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства за законодавством України та інших держав;
- визначити співвідношення понять “банкрутство”, “фінансова неспроможність” та “неплатоспроможність” з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства;
- дати юридичний аналіз складу злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК України;
- визначити проблеми, що виникають при застосуванні статей 218 та 219 КК України;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення статей 218, 219 КК України та рекомендації щодо протидії кримінальним формам банкрутства.
Об’єктом дослідження є злочинні посягання на суспільні відносини, пов’язані з банкрутством суб'єктів господарської діяльності.
Предметом дослідження є проблеми застосування кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та соціально-галузевих методів та принципів, застосування яких дозволило всебічно дослідити об’єкт дослідження у взаємозв’язку, взаємозалежності та цілісності, задля вирішення завдань, поставлених перед дисертантом.
Для досягнення зазначених цілей у ході дослідження застосовано ряд таких загальнонаукових методів дослідження, як: діалектичний – перехід від загального до окремого та конкретного, і навпаки (підрозділ 1.1; розділ ІІ; підрозділ 3.1); соціологічний метод застосовувався у процесі накопичення наукової інформації про предмет дослідження, зокрема, при вивченні судової практики, офіційних, наукових та бібліографічних джерел тощо (підрозділ 3.1); історико-правовий метод використано при розгляді становлення та розвитку інституту банкрутства в Україні (розділ І); метод аналізу та синтезу використовувався при аналізі базових понять, наприклад, визначенні банкрутства, неправомірних дій тощо.
Методологія будь-якого наукового дослідження передбачає також використання певних спеціальних юридично-галузевих методів та принципів, правильний вибір яких дозволяє систематизувати та провести оцінку даних, використаних при написанні роботи.
Так, для визначення та поглиблення понять (термінів) використовувався логіко-гносеологічний метод (розділ І). За допомогою статистичного методу було розглянуто динаміку злочинів, пов’язаних із фіктивним банкрутством і доведенням до банкрутства, та їх питому вагу у загальній кількості злочинів у сфері економіки (підрозділ 3.1). Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень розвиненості національного законодавства у сфері протидії кримінальним формам банкрутства на предмет якості, системності, узгодженості (підрозділ 1.3; розділ ІІ). Логіко-юридичний метод застосовано при розробці пропозицій щодо вдосконалення статей 218 та 219 КК України (розділ ІІ; підрозділ 3.2). Автор також дотримувався принципу єдності конкретно-історичного та концептуального підходів при дослідженні об’єкта і предмета дисертаційної роботи, застосовував спеціальні юридичні методи аналізу і тлумачення правових норм (підрозділ 1.1; підрозділ 2.3). У роботі використано також структурний метод та метод системного аналізу (розділ 1; розділ ІІ). В сучасній фаховій літературі підкреслюється, що теорія покликана об'єднати в одне ціле різні форми знання, а надання цьому цілому та його компонентам якість системності – характерна риса науковості [76, с. 5].
Комплексне використання загальнонаукових та юридично-галузевих наукових методів надало можливість повного та об’єктивного дослідження обраної предметом роботи проблеми кримінальної відповідальності за банкрутство та доведення до банкрутства.
Емпіричну базу дисертації становлять норми чинного законодавства України, відомчі нормативні акти правоохоронних та контролюючих органів України. Крім цього, широко використовувалися матеріали 55 кримінальних справ та опитування 95 слідчих Державної податкової міліції ДПА України та 110 арбітражних керуючих, які здійснювали провадження у справах про банкрутство, матеріали аналітичних підрозділів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у сучасній Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства та за фіктивне банкрутство. Вона визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку кримінально-правових відносин у сфері протидії кримінальним формам банкрутства.
Особливий внесок автора полягає в обґрунтуванні низки нових теоретичних висновків, уточнення змісту окремих термінів та понять, котрі мають наукове й практичне значення, що знайшло своє відображення в конкретних теоретичних положеннях і пропозиціях.
Підсумком дослідження стали такі наукові результати, які мають наукову новизну або містять суттєві ознаки новизни, отримані дисертантом:
1. 1. Встановлено, що феномен “банкрутство” має міждисциплінарний характер. Ефективна боротьба з ним потребує вдосконалення кримінально-, господарсько- та цивільно-правових, економічних і кримінологічних підходів;
2. Розроблено теоретико-методологічні основи комплексного економіко-правового дослідження проблем застосування кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства;
3. Визначено недоліки щодо правового регулювання інституту банкрутства в Україні. Зокрема, виявлені прогалини в законодавстві в частині неузгодженості норм чинного кримінального права з нормами цивільного та господарського права. Запропоновано шляхи усунення існуючих нормативних прогалин через розширення підстав щодо встановлення суб’єктного складу злочину, передбаченого статтями 218, 219 КК, а саме віднесення до суб’єктного складу кредиторів, суб’єктів господарської діяльності та диференційного підходу при встановленні розміру завданих збитків;
4. Визначено та охарактеризовано основні науково-практичні передумови, сукупність яких є достатньою для вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечують захист суб’єктів господарської діяльності від доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, до яких відносяться: а) соціально-економічні; б) нормативні; в) кримінологічні фактори;
5. При визначенні досліджуваних видів кримінальної відповідальності, обґрунтовано необхідність віднесення до наслідків фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства як прямих матеріальних збитків, так і збитків від зниження обсягів реалізації продукції і товарів, зниження попиту на послуги (недоотриманий прибуток або упущена вигода), оскільки шкода від фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства може бути майновою (зменшення майна, спричинення збитків), немайновою (зниження ділової репутації, зменшення нематеріальних активів суб’єкта господарювання) та політичною (підрив державної політики у сфері розвитку ринкових відносин тощо);
6. Встановлено причини та умови неефективного застосування статей 218 та 219 КК, а саме: недосконалість законодавства; складність тлумачення основних ознак об'єктивної сторони складу злочинів по статтях 218, 219 КК; недостатній практичний досвід осіб, що застосовують законодавство; брак спеціальних правових знань у працівників правоохоронних органів, а також недостатня діяльність господарських судів по виявленню ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, при розгляді справ, пов’язаних із банкрутством;
7. Зроблено висновок, що доведення до банкрутства вчинюється як із корисливих, так і з інших мотивів: введення в оману кредиторів для отримання відстрочення чи розстрочення платежів, які належить сплатити на користь кредиторів, або списання боргів, так само, як і для несплати боргів, а також з інших мотивів (помста, заздрість, особисті ворожі стосунки з кредиторами, або задоволення інтересів третіх осіб);
8. Обґрунтовано необхідність диференційного підходу щодо встановлення кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства у випадку, коли цими діями спричинено стійку фінансову неспроможність чи завдано велику або особливо велику шкоду суб'єкту господарювання або державі;
9. Доведено необхідність вдосконалення інституту кримінальної відповідальності для усунення виявлених неузгодженостей та протиріч в юридичних конструкціях досліджуваних кримінально-правових нормах та забезпечення досягнення цілей кримінально-правового впливу;
10. У дослідженні обґрунтована необхідність внесення в диспозицію розглянутих кримінально-правових норм наступні положення: для притягнення до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство необхідно щоб "завідомо неправдива офіційна заява про ознаки неплатоспроможності повинна бути подана до господарського суду", з корисливих чи інших мотивів за наявності можливості задоволення вимог кредиторів;
11. Для забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство внесено пропозиції стосовно змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: а) щодо доцільності проведення економіко-правової експертизи з метою встановлення ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства; б) щодо усунення розбіжностей між цивільним та кримінальним законодавством, у частині визначення розміру збитків при вирішенні питання щодо наявності фактів фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства.
Автор провів теоретичне узагальнення питань правового регулювання у сфері відносин, що виникли на межі господарського та кримінального права, що само по собі має важливе наукове та практичне значення.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем, а також пропозицій щодо їх розв’язання. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, які своєю кінцевою метою мають піднесення на більш високий рівень відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, та прозорість процесів, пов’язаних з інститутом банкрутства, що дасть змогу більш ефективно впливати на економічні процеси, що відбуваються в державі, зокрема:
- у законотворчій діяльності – для підготовки змін до КК України, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
- у науково-дослідницькій діяльності – як основа для подальшого наукового дослідження правових аспектів відносин фінансової неспроможності;
- у навчальному процесі – для підготовки навчального посібника з даної проблематики, при написанні наукових праць, підручників, методичних посібників з курсів “Кримінальне право”, “Господарське право” та інших, а також для викладання курсів кримінального права, зокрема, його Особливої частини, господарського права та господарського процесу;
- у правоохоронній діяльності – для використання практичними працівниками правоохоронних органів та судів з метою правильного вирішення питань кваліфікації цих злочинів, відмежування їх від суміжних складів злочинів.
Практична цінність результатів дослідження підтверджена актами впровадження.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час виконання і обговорення її на засіданні кафедри кримінального права та процесу в Київському університеті права НАН України. Окремі положення і теоретичні висновки дисертації викладено в доповідях на тему: “Кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство і доведення до банкрутства згідно із законодавством України та основних розвинених зарубіжних країн”, зроблених на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми та перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, проведеній Національною академією управління за участю Академії правових наук України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Спілки юристів України у квітні 2004 р., та на тему “Кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства згідно з законодавством України та розвинутих зарубіжних країн” – на Міжнародному форумі з фінансового оздоровлення та банкрутства, який відбувся у вересні 2004 р. у м. Києві за участю Вищого господарського суду України, Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Фонду державного майна України, Всеукраїнської громадської організації “Спілка кризис-менеджерів України”, Українського союзу промисловців і підприємців, асоціації українських банків і Центру комерційного права. Дисертант брав участь у підготовці Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про практику застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Основні положення дисертації, висновки та рекомендації використано й апробовано дисертантом у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях. Окрім того, напрацьовані у процесі дисертаційного дослідження теоретико-методологічні та методичні матеріали використано при підготовці пропозицій до законів України, а також під час читання лекцій на семінарах, в Академії адвокатури України та юридичному факультеті в Київському національному університеті культури та мистецтв.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 223 сторінки, із них основний текст 189 сторінок, додатки на 17 сторінках. Список використаних джерел містить 208 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного нами дослідження проблем кримінально-правової відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства ми вважаємо за необхідне сформулювати у тезисному вигляді найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки, а також конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових основ протидії кримінальним формам банкрутства в Україні.
1. Неспроможність сплати боргів (банкрутство) сама по собі не утворює злочинного діяння. Вона є поняттям цивільного і господарського права. Для кримінального правосуддя фінансова неспроможність може одержати значення лише тоді, коли особа (чи група осіб) вчинила діяння, передбачені статтями 218, 219 КК. При цьому кримінальна відповідальність передбачена тільки за діяння фінансово неспроможного (банкрута), факт же фінансової неспроможності служить лише зовнішньою, об’єктивною для застосування нею умовою, без якої саме покарання визнається зайвим. Сукупність таких злочинних діянь, караних за умови фінансової неспроможності й утворить, на нашу думку, кримінально-юридичне поняття банкрутства.
2. Поняття “фінансова неспроможність”, з одного боку, і “кримінально-каране банкрутство” з іншого, мають бути визначені самостійно, одне – з погляду цивільного, господарського права, інше – з погляду кримінального права. Таким чином, поняття “фіктивне банкрутство” та “доведення до банкрутства” можна віднести до міждисциплінарних правових понять. Тому при вирішенні проблеми обсягу і меж вивчення міждисциплінарних правових понять необхідно враховувати співвідношення і взаємозв’язок юридичних наук, наявність між ними відносин не тільки координації, а й субординації, коли в цьому їх співвідношенні, що субординується, визначальне значення мають фундаментальні науки. Так, відповідальності за банкрутство, як злочинне діяння, можуть підлягати лише фізичні особи; неспроможними ж можуть бути оголошені й юридичні особи. Визнання фінансової неспроможності обмежується неплатоспроможною особою; під кримінальну ж відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства можуть, крім неї, підпадати й інші особи, які діяли у співучасті з безпосередньо винною особою.
3. Фінансова неспроможність складає зовнішню, об’єктивну умову для застосування кримінально-правових норм про банкрутство, тому цивільно-правове визначення поняття “фінансова неспроможність” має велике значення і для складу кримінального банкрутства. Не всі особи, що оголошені фінансово неспроможними, можуть бути суб’єктами кримінально-караного банкрутства, але ті, котрі не можуть бути визнані фінансово неспроможними боржниками, не можуть підлягати і відповідальності за діяння, передбачені статтями 218, 219 КК. Тобто, не кожен фінансово неспроможний є банкрутом (у кримінально-правовому значенні цього слова), але банкрутом може бути тільки фінансово неспроможний.
4. Необхідною умовою банкрутства є факт фінансової неспроможності у тому саме значенні, якого йому додають цивільне та господарське право. Причому, визнання факту фінансової неспроможності є компетенцією господарського суду. Тільки після визнання факту фінансової неспроможності, у випадку виявлення ознак фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, господарський суд має повідомити правоохоронні органи.
Таким чином, кримінально-правове питання про вину особи у злочинному банкрутстві та про відповідне покарання в повному обсязі має вирішуватися тільки судом за кримінальними справами.
5. Незначну кількість кримінальних справ, пов’язаних з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити рядом причин: по-перше, не напрацьовано практики розслідування кримінальних справ за діяння, передбачені статтями 218, 219 КК; по-друге, побоювання ряду працівників правоохоронних органів займатися такими справами через невеликий досвід практичної роботи та брак правових знань; по-третє, відсутність чіткої судової правозастосовчої практики за даними злочинами; по-четверте, недоліки в діяльності господарських судів, які повинні виявляти при розгляді справ, пов’язаних із банкрутством, й ознаки фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства.
6. Слід зазначити, що попереднє обговорення при розгляді справи про фінансову неспроможність (банкрутство) підприємства в господарському суді з питання про вину боржника у фіктивному банкрутстві чи доведенні до банкрутства, з одного боку, додатково ускладнює діяльність господарського суду, тому що господарський суд, не маючи можливості з’ясувати за допомогою досудового слідства докази, не може ухвалити ґрунтовного рішення про вину боржника у злочинному банкрутстві. З іншого боку, попереднє обговорення, в порядку розгляду справи про фінансову неспроможність (банкрутство), у господарському суді питання про вину боржника, без усяких підстав, обмежує переслідування боржника в порядку кримінального судочинства, оскільки таке переслідування обумовлюється визнанням вини його в порядку розгляду справи про фінансову неспроможність (банкрутство) підприємства в господарському суді. Внаслідок цього попереднє рішення не може бути прийнято вчасно, і боржник, проти якого при своєчасному провадженні досудового слідства знайшлося б достатньо доказів, не визнається винним.
7. Суб’єкти даних злочинів, що розглядаються, належать до категорії спеціальних суб’єктів. Це аргументується тим, що, крім осудності і досягнення 16-річного віку, суб’єкт доведення до банкрутства і фіктивного банкрутства повинен мати і додаткову (спеціальну) ознаку. Такою ознакою для всіх суб’єктів цих злочинів є певний правовий зв’язок із суб’єктом господарювання, який дає їм можливість володіти інформацією про фінансову та господарську діяльність.
Питання про спеціального суб’єкта ускладнюється тим, що найчастіше таким суб’єктам можуть бути притаманні й ознаки службової особи. Відповідно до статей 218, 219 КК це може бути керівник або представник суб’єкта господарювання, який наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов’язками. Це вимагає розгляду питання про співвідношення, у таких випадках, складів злочинів, передбачених статтями 218, 219 КК, з суміжними складами злочину, передбачених ст. 190 (шахрайство), ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом обману або зловживання довірою), ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), а також з посадовими злочинами, передбаченими в розділі ХVІІ “Злочини у сфері службової діяльності” КК. На підставі вивчення періодичної літератури та узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ цієї категорії, дисертант робить висновок, що у діях службової особи суб’єкта господарювання, яка подає завідомо неправдиву заяву про фінансову неспроможність виконати зобов’язання, умисно, з корисливих мотивів, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності мають місце ознаки декількох злочинних дій, які потребують самостійної кримінально-правової оцінки і повинні кваліфікуватися за статтями 218, 219 та при наявності кваліфікуючих ознак за сукупністю також за статтями 190, 191, 192, 205, 212 КК, або ст. 366 КК.
8. З метою забезпечення захисту кредиторів, у тому числі держави, необхідно криміналізувати такі протиправні діяння: 1) втручання у діяльність суб’єкта господарювання з метою створення фінансової неспроможності та 2) погрозу чи насильство щодо власника або службової особи суб’єкта господарювання, а також щодо їх близьких родичів, у зв’язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов’язків. Дана пропозиція мотивується суспільною небезпечністю цих злочинів, яка полягає в тому, що втручання у діяльність названих суб’єктів, а також погроза або насильство відносно них, призводить або може призвести до прийняття неправомірних рішень, що матиме негативні наслідки для кредиторів і загальнодержавних інтересів.
9. Притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством, покликано захистити найбільш важливі для держави відносини. У той же час, у сфері юридичної відповідальності склалася незадовільна правозастосовча практика, коли через недосконалість кримінально-правових норм, що розглядаються, суди визначають міру покарання за злочини у сфері банкрутства без урахування розміру завданих кредиторам та державі збитків. Тому, щоб уникнути подібного, пропонуємо до статей 218 та 219 КК внести кваліфікуючу ознаку “у великих" та "в особливо великих розмірах”.
10. Нами пропонується внести ряд змін до диспозиції розглянутих кримінально-правових норм, а саме:
10.1. Викласти ст. 218 КК України в такій редакції:
Стаття 218. Фіктивне банкрутство.
1. Завідомо неправдива офіційна заява до господарського суду з корисливих чи інших мотивів громадянина-засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, за наявності можливості задоволення таких вимог, - карається...
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, чи якщо вони завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, - караються...
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за статтями 218 чи 219 КК України, або за корисливі злочини, або якщо вони завдали особливо великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, - караються ... (див. додатки Д, Ж).
10.2. Диспозицію статті 219 КК України “Доведення до банкрутства” викласти в наступній редакції:
1. Доведення до банкрутства, тобто умисні, з корисливих чи інших мотивів або в інтересах третіх осіб, вчинені власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності, або кредитором, діяння, що призвели до стійкої фінансової неплатоспроможності суб'єкта господарської діяльності, - карається...
2. Ті самі діяння, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо такі діяння завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, - караються...
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за статтями 218, 219 КК України, або за корисливі злочини, або якщо вони завдали особливо великої матеріальної шкоди кредиторам чи державі, - караються...
Примітка 1. Під стійкою фінансовою неплатоспроможністю слід розуміти неспроможність суб'єкта господарювання виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами і відповідним бюджетом, які у 500 і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Під великим розміром коштів слід розуміти суми збитків, які у три тисячі і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми збитків, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. додатки К, Л).
11. Пропонуємо такі зміни до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”:
- частину 3 статті 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” викласти в наступній редакції: "Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сумі складають не менше 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, які не були задоволені протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом" (див. додаток М);
абзац перший частини 7 статті 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” викласти в наступній редакції: "Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду та під час розгляду справи про банкрутство суд, за наявності ознак фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, призначає економіко-правову експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням спеціалістів у встановленому порядку" (див. додаток Н).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверьянов В.Б. Новые возможности предпринимательства. – К.: Либідь, 1992. – 380 с.
2. Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
3. Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: Дис. ... канд. юрид. наук. – Донецьк, 2001. – 189 с.
4. Баренбойм П.Д. Правовые основы банкротства. Учебное пособие. – М.: Белые альвы, 1995. – 200 с.
5. Белых В.С. Концепция банкротства: законодательная модель и реальность // Российский юридический журнал. – 1995. – № 3. – С. 13.
6. Белых В.С., Дубинчин А.А., Скуратовский М.Л. Правовые основы несостоятельности (банкротства). – М., 2001. – С. 22.
7. Беляев Н.А. Курс Советского уголовного права (часть Общая). – Л. – 1968. – Т. 1. – 245 с.
8. Бенедисюк И. Что день грядущий нам говорит? // Бизнес. Бухгалтерия. – 1999. – № 49 (6 декабря).
9. Бенедисюк І. Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства // Вісник податкової служби України. – 2000. – № 19. – С. 55-59.
10. Бирюков А.Н. Проблемы банкротств транснациональных корпораций и унификация законодательства о несостоятельности // Бизнес. – 1998. – № 18 (277).
11. Бірюков О.М. Загальні питання порушення і провадження у справі про банкрутство згідно із законодавством США //Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К., 1996. – № 2 (Ч. 1). – С. 131.
12. Бірюков О.М. Законодавство про банкрутство. – К.: Юстініан, 2003. – 453 с.
13. Бірюков О.М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз. – Київ: Київський ун-т, 2000. – 163 с.
14. Бірюков О.М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2000. – 16 с.
15. Бірюков Олександр. Банкрутство. (Курс лекцій). – К.: Реферат, 2004. – 240 с.
16. Борисов В.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-право, 2002. – 416 с.
17. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964. – 188 с.
18. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища школа, - 208 с.
19. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К. Политиздат Украины, 1983. – 141 с.
20. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наукова думка, 1969. – 216 с.
21. Васильев Е.А. Правовое регулирование несостоятельности и банкротства в гражданском и торговом праве капиталистических государств. – М., 1983. –
208 с.
22. Васильев Е.А. Правовое регулирование конкурсного производства в капиталистических странах. – М., 1989. – 236 с.
23. Васильев Е.А. Эволюция законодательства о несостоятельности и банкротствах в буржуазных странах // Торгово-экономические связи и вопросы международного частного права. Сборник науч. трудов – М.: МИМО, 1970. – С. 140–159.
24. Викулин А.Ю. Понятие ущерба в УК РФ // Государство и право. – 1998. – № 4. – С. 99-103.
25. Витрянский В.В. Новое законодательство о несостоятельности (банкротстве) // Хозяйство и право. – 1998. – № 3. – С. 38-48.
26. Витрянский В.В. Пути совершенствования законодательства о банкротстве // Вестник ВАС РФ. Специальное приложение. – 2001. – № 3. – С. 92-93.
27. Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право. Наукова доповідь / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2001. – С. 10.
28. Власов В.И. В петле банкротства // Человек и закон. – 1995. – № 1. – С. 60-68.
29. Волженкин Б.В. Преступления в сфере экономической деятельности по Уголовному кодексу Российской Федерации. – Юрид. мир, 1997. – № 6/7. – С. 37-45.
30. Волченко А. Банкротство: «Я иду искать» // Бизнес. – 1998. – № 22.
31. Г. Папе. Институт несостоятельности: общие проблемы и особенности правового регулирования в Германии. Комментарий к действующему законодательству. – М.: Изд-во БЕК. – 2002. – 262 с.
32. Гега П.Т. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика ). – К. – 2004. – № 9. – С. 143-145.
33. Гега П.Т. Порівняльний аналіз інституту банкрутства (окремі країни світу та Україна) // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – К. – 2004. – С. 128-138.
34. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
35. Головина С. Ю. Понятийный аппарат трудового права. – Екатерин-бург. – 1997. – С. 71–72.
36. Господарський кодекс України. Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 224 с.
37. Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 196 с.
38. Грушевський М.С. Історія України – Русі: в 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1992. – Т. 3. – 1993. – 592 с.
39. Давид Д. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. – М., 1988. – 496 с.
40. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1974. – 243 с.
41. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1955. – 700 с.
42. Данільян О.Г. Деякі проблеми державного регулювання ринкових відносин у перехідних суспільствах / Матеріали наукової конференції “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001 р., Харків / Упоряд. Ю.М. Грошевий, М.І. Панов. – Харків: Право, 2001. – 592 с.
43. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку й особливості становлення в Україні. Монографія. – Львів: Ін-т технологій бізнесу і права, 2000. – 180 c.
44. Джунь В.В. Спорные вопросы практики применения законодательства о банкротстве // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – № 1. – С. 36-37.
45. Дудоров О.О. Злочини, пов’язані з банкрутством: проблеми кваліфікації та вдосконалення законодавства // Вісник Академії правових наук України. Х Х.: Право. – 2000. – № 1 /20/. – С. 154-166.
46. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.
47. Емельянов В.П. К вопросу об объекте преступлений против собственности // Теневая экономика, проблемы борьбы с организованной преступностью и коррупцией в сфере экономики: Сборник материалов круглого стола. – Луганск, 1997. – С. 145-147.
48. Ершов А. Дело о первом банкротстве в России // Закон. – 1994. – № 2. – С. 87-90.
49. Є.Л. Стрельцов Спеціальний суб’єкт злочину у новому Кримінальному кодексі України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
50. Жалинский А.Е. О соотношении уголовного и гражданского права в сфере экономики // Государство и право. – 1999. – № 12. – С. 47.
51. Зайцева В. Банкротство кредитных организаций // Законность. – 1999. – № 2. – С. 17-20.
52. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України, 2005. – № 7-8. – Ст. 162.
53. Гончаренко В.Г. Деякі зауваження з зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 698.
54. Зинченко С., Лапач В. Газарьян Б. Банкротство: законодательство и правоприменительная практика // Хозяйство и право.–1996. – № 5. – С. 55-67.
55. ЗУ УРСР, 1922. – № 55. – Арт. 780.
56. ЗУ УРСР, 1931. – № 35. – Ст. 280.
57. І. Шишко. Субъекты преступлений, связанных с банкротством // Российская юстиция. – 2004. – № 8.
58. Клепицкий И.А. Банкротство как преступление в современном уголовном праве // Государство и право, 1997. – № 11. – С.52–60.
59. Колб Б.И. Субъекты уголовно наказуемых банкротств // Вестник Московского университета . Серия "Право". – 2000. – № 2. – С. 83-87.
60. Колб Б.И. Злоупотребления при банкротстве // Законность. – 2002. – № 5. – C. 17–19.
61. Колб Б.И. Объективная сторона криминальных банкротств // Законность. – 2001. – № 1. – С. 13-15.
62. Колб Б.И. Состав преступления и понятие банкротства // Законность. – 1998. – № 1. – С. 47-48.
63. Колб Б.И. Цели криминальных банкротств // Законность. – 2003. – № 9. – С. 25.
64. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – 367 с.
65. Колиниченко Е.А. Защита интересов неплатежеспособного должника при банкротстве. Сравнительно-правовой анализ. – М.: Статут, 2001. – 208 с.
66. Комментарии к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – М.: Норма, 1998. – 814 с.
67. Щербина В.С. Господарське право. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 390 с.
68. Комментарий к УК РФ. Особенная часть / Под ред. Ю.И. Скуратова. - М., 1996. – С. 218.
69. Комментарий к Федеральному закону «О несостоятельности (банкротстве)»: Постатейный научно-практический комментарий / Под ред. В.Ф. Попондопуло. – М.: Омега-Л, 2003. – 488 с.
70. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М., 1976. – С. 187.
71. Конституція України. – К.: Право, 1996. – 128 с.
72. Коржанский М.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
73. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
74. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна. Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
75. Костенко О. Людський фактор у праві (дослідження з позиції соціального натуралізму) // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3. – С. 20-30.
76. Костенко О.М. Принципы, отраженные в криминологии. – К.: Наукова думка, 1986. – 126 с.
77. Кривоченко Л.М. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ-Харків: Юрінком Інтер- право, 2002. – 416 с.
78. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.: Изд-во при Харьковском гос. ун-те изд-го объединения "Вища школа", 1983. – 129 с.
79. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 496 с.
80. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
81. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В.Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін..: За заг. ред.. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 1196 с.
82. Кримінальний кодекс ФРН. Пер. з нім., & 283. – М., 1996.
83. Круглова О.О. Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину) // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук, 12.00.08. – Харків, 2005. – 16 с.
84. Круглова О.О. Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину) // Дис. ...канд. юрид. наук, 12.00.08. – Харків, 2005. – 193 с.
85. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. М.: Юрид. лит., 2001. – 352 с.
86. Кудрявцев В.Н. Уголовное право России. Общая часть. – М.: Юристъ, 2004. – 569 с.
87. Кузнецов А.В. Правовое регулирование банкротства в Украине: проблемы гармонизации с законодательством Европы и США // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова. – К.: Юринком Интер, 2003. – С. 503-510.
88. Кузнецов А.П. Преступления в сфере экономической деятельности: понятие, место, классификация // Следователь, 1999. – № 4. – С. 11-12.
89. Кузнецова Н., Вельцель Л. Уголовное право ФРГ. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1980. – 236 с.
90. Куринов Б.А. Научные основы квалификации пре¬ступлений. – М.: Изд-во Московского ун-¬та, 1984. – 181 с.
91. Ларичев. В.Д., Абрамов В.Ю. Проблемы совершен¬ствования уголовного законодательства в области за¬щиты прав кредиторов // Государство и право. – 1998. – № 8. – С. 98-103.
92. Лигоненко Л. Методологічні засади антикризового управління // Банківська справа. – 1999. – № 3. – С. 15-18.
93. Ломако В.А. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-право, 2000. – 416 с.
94. Лопашенко Н.А. Преступления в сфере экономической деятельности: понятие, система, проблема квалификации и наказания. – Саратов: СГАП, 1997. – 253 с.
95. Ляпунова Н.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство: Дис. ...канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 165 с.
96. Ляпунова Н.М. Щодо фіктивного банкрутства // Право України. – 2000. – № 11. – С. 89-90.
97. Ляпунова Н.М. Стійка фінансова неспроможність як ознака приховування банкрутства // Вісник Академії правових наук України, 2000. – № 11. – С. 176-181.
98. Малига В.А. Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – К., 2000. – 16 с.
99. Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (Кримінально-правове та кримінологічне дослідження). Монографія. – К.: Азимут-Україна, 2005. – 463 с.
100. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
101. Медведєв А.М. Экономические преступления: понятие и система // Советское государство и право. – 1992. – № 1. – С. 78-79.
102. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17 січня 2001 р.
103. Мироненко Н. Банкротство: правовое регулирование и практика применения // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – № 6. – С. 6-14.
104. Навроцкий В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – 771 с.
105. Семина А.Н. Банкротство: вопросы правоспособности должника – юридического лица. – М.: Изд-во "Экзамен", 2004. – С. 222.
106. Наказ Міністерства економіки України № 156 від 27.07.2001 р. "Про затвердження Порядку виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органу з питань банкрутства" // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 1606. – С. 194.
107. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 3-є видання, переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – С. 583-584;
108. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / За заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – С. 640-641;
109. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, Г.В. Андрусів та ін. – К.: Юрінком, 1994. – 800 с.
110. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від
5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К. – 2001. – 1104 с.
111. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. З-е вид. переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2004. – 1054 с.
112. Никитина О.А. Несостоятельность (банкротство) должников // Дело и право. – 1996. – № 10. – С. 34-35.
113. Ніколаєва Т. “Тіньовий” банк // Юридичний вісник України. – 14-20 липня 2001 р.
114. Новый Уголовный кодекс Франции. – М.: МГУ, 1993. – С. 126-127.
115. Об экономической несостоятельности (банкротстве: Закон Республики Беларусь от 18.07.2000 г. № 423-3 // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. – 2000. – № 73, 2/198.
116. Ольминецкий А.Г. Проблемы формирования правовых норм // Сов. государство и право, 1974. – № 2. – С. 127.
117. Панов M.I. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-право, 2002. – 416 с.
118. Панов М.І. Проблеми формування понятійного апарату юридичної науки: методологічні аспекти // Вісник Академії правових наук України. – 2003. –
№ 2. – С. 54–67.
119. Перепелица А.И. Уголовная ответственность за хо¬зяйственные преступления в сфере предприниматель¬ской деятельности. – Харьков: Изд-во «Оригинал», 1997. – 135 с.
120. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. –
667 с.
121. Поляков Б.М. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства): Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2003. – 16 с.
122. Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: теория и практика. – Донецк: Изд-во «Донбасс», 2001. – 465 с.
123. Попович В.М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань. – К.: Правові джерела, 1995. – 325 с.
124. Попондопуло В.Ф. Конкурсное право (правовое регулирование несостоятельности (банкротства) предпринимателей). – СПб., 1995. – С. 10.
125. Постанова ВГСУ від 29 грудня 2003 р. / Архів Господарського суду Житомирської обл. Справа № 1/5/1326, 2003 р.
126. Постанова Пленуму Верховного Суду № 9 від 28.05.2004 р.
127. Правові основи підприємницької діяльності / Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. – К.: Правові джерела, 1997. – 780 с.
128. Притика Д.М. Зміцнення законності та протидія проявам злочинності в економічній сфері // Право України. – 1999. – № 5. – С. 15.
129. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42-43. – Ст. 378.
130. Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення: Закон України від 28 січня 1994 р. // Голос України,
30 березня 1994 р.
131. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 20 квітня 2004 р.
132. Про затвердження Порядку досудової санації державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. // Урядовий кур’єр, 17 травня 2000 р.
133. Про затвердження Порядку розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які зберігаються на підприємствах, щодо яких порушено справу про банкрутство або які ліквідуються: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 47. – Ст. 2086.
134. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. // Голос України, 4 лютого 1997 р.
135. Про реалізацію статей 31 і 43 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. // Урядовий кур’єр, 21 травня
2000 р.
136. Програма діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям" // Офіційний вісник України. – 2005. – № 6. – Ст. 348. – С. 33.
137. Пушко И. Ответственность за фиктивное банкрот¬ство в уголовном праве Украины // Бизнес. – 1997. – № 8. – С. 3-5.
138. Радзивилюк В.В. Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – К., 2000. – 16 с.
139. Расследование преступлений в сфере экономики: Руководство для следователей. – М., 1999. – 368 с.
140. Ржондовский Н. Фактическая несостоятельность // Юридический вестник. – 1886. – № 320.
141. Ришелюк А.М. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Каннон, АСК, 2001. – 1104 с.
142. Семенюк С. Правове регулювання банкрутства в Україні // Юридичний вісник України. – 1999. – № 6 (190).
143. Справа 1-51 / 2001 рік. Архів Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
144. Справа № 1-125 2003 р. / Архів Деснянського районного суду м. Києва.
145. Справа № 1-375/03 / Архів Печерського районного суду м. Києва.
146. Справа № 1-45/03 / Архів Печерського районного суду м. Києва.
147. Справа № 1-50 2003 р. / Архів Канівського міського суду Черкаської області.
148. Справа № 23/151-99-3734 / Архів Одеського міського суду.
149. Справа №1-140. 2003 р. / Архів Голосіївського районного суду м. Києва.
150. Справа №1-51/2004 / Архів Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
151. Статистичні дані основних показників роботи господарських судів України за 2000-2004 р., затверджені Наказом Голови ВАС України від 05.02.99 № 9.
152. Степанов В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, Франции, Англии, Германии. – М.: Статут, 1999. – 204 с.
153. Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004-2015) // Урядовий кур’єр, 28 квітня 2004 р.
154. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса, Астро-Принт, 2000. – 476 с.
155. Уголовное право Украины. Общая часть. Учебник / Под ред. В.А. Клименко, Н.И. Мельника. – К.: Атика, 2002. – 432 с.
156. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.
157. Тарарухин С.А. Понятие и значение квалификации преступлений. Учебное пособие. – К.: КВШ МВД СССР им. Ф.Є. Дзержинского, 1990. – 60 с.
158. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харків: Вища школа, 1988. – 182 с.
159. Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: Юрінком Інтер-право, 2002. – 416 с.
160. Телюкина М.В. Конкурсное право: Теория и практика несостоятельности (банкротства). – М.: Дело, 2002. – 536 с.
161. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в пре¬ступлении. – М.: Юридическая литература, 1974. – 208 с.
162. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступно¬го поведения. – М.: Юрид. лит., 1980. – 151 с.
163. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1977. – 141 с.
164. Тимербулатов А.Х. Защита прав кредиторов в уголовном законодательстве Австрии, ФРГ и Швейцарии // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 96-100.
165. Тимербулатов А.Х. Преднамеренное банкротство // Законность. – 2000. – № 2. – С. 13-16.
166. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування // Право України. – 2000. – № 8. – С. 95-98.
167. Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти. – Харків: Консум, 1997. – 192 с.
168. Тітов М.І. Кримінально-правові проблеми банкрутства // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право, 1997. – С. 148–150.
169. Тітов М.І. Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктів банкрутами: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – Харків, 1997. – 20 с.
170. Тарасенко О.Г. Реформа системи банкрутства в Україні. – К.: Пресп України, 2000. – 528 с.
171. Ткачев В.Н. Несостоятельность (банкротство) в Российской Федерации: Правовое регулирование конкурентных отношений. – М.: Книжный мир, 2004. – С. 247.
172. Трайнин А.Н. Несостоятельность и банкротство. – СПб., 1913. – С. 4.
173. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атака, 2003. – 144 с.
174. Тростюк З.П. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального права України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 16 с.
175. Туткевич Д.В. Что есть несостоятельность. – СПб., 1896. – С. 7.
176. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Отв. ред. Б.В. Здравомыслов. – М., 1996. – 418 с.
177. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая / Ф.Г. Бурчак, И.П. Лановенко, А.М. Яковлев и др. – К.: Наукова думка, 1985. – 447 с.
178. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов / Отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова, Г.П. Новоселов. – М., 1998. – 650 с.
179. Уголовное право. Особенная часть. Учебник под ред. А.И. Рарога. – М.: Триада, 1997. – 474 с.
180. Уголовный кодекс ФРГ / пер. с нем. – М.: Зерцало, 2000. – 208 с.
181. Уголовный кодекс Швейцарии / пер. с нем. – М.: Зерцало, 2000. – 138 с.
182. Указ Президента України "Про Міністерство економіки України" від 23 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 43. – Ст. 1826. – С. 46.
183. Указ Президента України "Про утворення в арбітражних судах України спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство" від 21 квітня 1998 р., № 333/98. http://zakon.rada.gov.ua.
184. Україна: стратегія розвитку // Урядовий кур’єр, 21 квітня 2004 р.
185. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Харків: Вища школа, 1998. – 104 с.
186. Федотова Г. Концепция законодательства о несостоятельности (банкротстве) предприятий // Хозяйство и право. – 1993. – № 6. – С. 3-11.
187. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров'я населення та система заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
188. Философская энциклопедия. – М., 1970. – Т. 5. – С. 389.
189. Фойницкий И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная. Посягательства личные и имущественные. – СПб., 1912. – 396 с.
190. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. В.К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
191. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Под ред. З.М. Черниловского. – М.: Юридическая литература, 1984.
192. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 382 с.
193. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
194. Шершеневич Г.Ф. Конкурсный процесс. – М.: Статут, 2000. – 477 с.
195. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Изд-е 4. – В 4 т. – М.: Изд-е братьев Башмаковых, 1912. – Т. 4: Торговый процесс. Конкурсный процесс. – 596 с.
196. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. Енцикл.», 1999. – Т. 2: Д-Й. – 744 с.
197. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с.
198. Яни П.С. Актуальные проблемы уголовной ответственности за экономические и служебные преступления. – М., 19