КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ЮРИСДИКЦІЯ УКРАЇНИ ЩОДО ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ЗА ЇЇ МЕЖАМИ

brief description

ВСТУП....................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ЮРИСДИКЦІЯ ТА ЇЇ ПРИНЦИПИ........................................................................................................
1.1. Поняття та види кримінально-правової юрисдикції ………….……….
1.2. Поняття та види принципів кримінально-правової юрисдикції України……………………………………………………………………...........
Висновки до першого розділу............................................................................
РОЗДІЛ 2. ЕКСТРАТЕРИТОРІАЛЬНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ЮРИСДИКЦІЯ УКРАЇНИ……………….........................................................
2.1. Поняття злочину, вчиненого за межами України...................................
2.2. Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу громадянства……....................................................................
2.2.1. Підстави законодавчого закріплення принципу громадянства в кримінальному законі України.............................................................................
2.2.2. Особи, на яких поширюється кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу громадянства..............................................................
2.2.3. Злочини, на які поширюється кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу громадянства..............................................................
2.3. Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу міжнародних договорів…........................................................
2.4. Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України згідно принципу захисту ……………………………………..............................
Висновки до другого розділу.............................................................................
ВИСНОВКИ..........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….............................................
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зміни, які відбулися у суспільстві після розпаду СРСР, призвели до збільшення кількості осіб, що перетинають державний кордон України в обох напрямках. На жаль, крім позитивних наслідків це призвело до збільшення кількості злочинів, вчинюваних як іноземцями в Україні, так і громадянами України і особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, за її межами.
Поряд з економічною та політичною глобалізацією відбувається процес кримінальної глобалізації у формі інтенсивного розвитку транснаціональної організованої злочинності. При цьому транснаціоналізація злочинності хоча і детермінована глобалізаційними процесами в економіці та інших сферах людської діяльності, проте з’явилась набагато раніше і відбувається набагато швидше. Реакцією світової спільноти, в тому числі й України, стало збільшення кількості міжнародних договорів, що покликані запровадити ефективні заходи протидії різним видам транскордонної злочинності.
Це в свою чергу викликало певні ускладнення при поширенні кримінально-правової юрисдикції України на осіб, які вчинили злочини за її межами. Очевидно, що однією з причин цього є недостатність науково обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо застосування відповідних положень КК України. Ось чому теоретична розробка питань кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами, уявляється необхідною, своєчасною і корисною, а тому – достатньо актуальною. Додає актуальності дисертаційному дослідженню і той факт, що в КК України 2001 року певною мірою реформовані положення про кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених як на території України, так і за її межами.
Слід відзначити, що після набуття чинності КК України 2001 року це питання ще ніколи не було предметом окремого дисертаційного дослідження. При цьому, однак, деякі його аспекти досліджувалися в працях В. І. Антипова, В. І. Борисова,
М. Й. Коржанського, В. О. Навроцького, П. С. Матишевського, А. О. Пінаєва,
Ю. А. Пономаренка, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка та інших вчених. Серед радянських та російських вчених цим питанням присвятили роботи М. І. Блум,
О. І. Бойцов, Я. М. Брайнін, М. Д. Дурманов, Л. В. Іногамова-Хегай, А. Г. Князєв,
М. І. Ковальов, А. В. Наумов, О. М. Медведєв, М. Г. Мельников, В. І. Степаненко, А. Н. Трайнін, М. Д. Шаргородський, В. Ф. Щепельков та інші. Незважаючи на це, питання кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами, до цього часу залишаються дискусійними в науці кримінального права.
Актуальність зазначеного питання, його науково-практична значущість та недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 20 грудня 2002 р. (протокол № 5).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо поняття і принципів кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами, за чинним законодавством України, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Визначити поняття кримінально-правової юрисдикції України, з’ясувати і розмежувати між собою поняття кримінально-правової юрисдикції України, чинності та дії кримінального закону у просторі.
2. Визначити поняття та види принципів кримінально-правової юрисдикції України.
3. Дослідити зміст принципів кримінально-правової юрисдикції України щодо злочинів, вчинених за її межами.
4. Сформулювати пропозиції щодо вдосконалення положень КК України, що встановлюють кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами.
Об’єктом дослідження є кримінально-правова юрисдикція України. Предметом дослідження є кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами.
Методи дослідження. В роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття кримінально-правової юрисдикції в єдності та мінливості його змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема – правових) явищ, була розглянута кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за її межами, у співвідношенні з іншими видами кримінально-правової юрисдикції. Застосування догматичного методу дозволило проаналізувати зміст законодавчих положень про кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами; порівняльно-правового – порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – дослідити та порівняти окремі чинні положення про кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами, з такими ж положеннями попереднього, вже нечинного законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Вперше визначено поняття «кримінально-правова юрисдикція України», під якою розуміється сукупність повноважень держави, закріплених у кримінальному законі та міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо визначення кола осіб, які, перебуваючи на певних територіях та об’єктах, при вчиненні певних злочинів підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.
2. Вперше визначено відмінність поняття «кримінальна юрисдикція» від понять «дія кримінального закону» і «чинність кримінального закону» та запропонована схема їх співвідношення. Чинність кримінального закону означає об’єктивне існування кримінального закону як такого протягом певного часу, коли він має юридичну силу. Дією кримінального закону є втілення приписів кримінального закону у поведінці осіб. Кримінально-правова юрисдикція держави визначає межі застосування кримінального закону.
3. Розвинена класифікація кримінально-правової юрисдикції України, критеріями якої визнаються: місце вчинення злочину, громадянство злочинця, вид (категорія) вчиненого злочину.
4. Вперше проведено відмінність між підставами законодавчого закріплення принципів кримінально-правової юрисдикції та критеріями, за допомогою яких визначається така юрисдикція. Критеріями визначення кримінально-правової юрисдикції України є види вчинюваних злочинів, коло осіб, які вчинили такі злочини, а також види територій та об’єктів, в межах яких вчинено злочини.
5. Дістали подальший розвиток положення про види принципів кримінально-правової юрисдикції України відносно злочинів, вчинених за її межами, у тому числі закріплених чинним кримінальним законом (принцип громадянства, міжнародних договорів, захисту).
6. У розвиток ідей, вже висловлених в науці кримінального права щодо підстав закріплення в КК України принципу громадянства, обґрунтовується, що однією з причин його законодавчого закріплення є виконання державою міжнародних зобов’язань.
7. Наводяться додаткові аргументи щодо правильності відсутності у КК України правила про «подвійну кримінальність» вчиненого злочину для притягнення до кримінальної відповідальності за КК України та обґрунтовується недоцільність його законодавчого закріплення.
8. Наведені додаткові аргументи щодо необхідності закріплення в чинному КК України положення про можливість повторного засудження в Україні особи у випадку, якщо вона була за цей самий злочин засуджена судом іноземної держави.
9. По-новому визначені правила поширення кримінально-правової юрисдикції України відповідно до принципу міжнародних договорів, на злочини, вчинені за межами України.
10. Вперше запропоновано поширити кримінально-правову юрисдикцію України відповідно до принципу захисту на осіб, які за межами України вчинили злочини проти прав і свобод осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні.
11. Обґрунтовано авторські пропозиції щодо удосконалення редакції статей 7 та 8 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження, на думку дисертанта, має і теоретичне, і прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки могли б бути використані наукою кримінального права для подальшої розробки питань кримінально-правової юрисдикції України.
Прикладне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення, пропозиції і висновки можуть бути використані:
1) у законотворчій діяльності – при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КК України з метою його подальшого вдосконалення;
2) у правозастосовчій діяльності – при вирішенні питання про поширення кримінально-правової юрисдикції України на злочини, вчинені за її межами;
3) у навчальному процесі – при викладанні курсу Загальної частини кримінального права України, підготовці навчальної, науково-практичної та методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення даного дослідження були викладені у наукових публікаціях автора та доповідалися і обговорювалися на міжрегіональної науково-практичній конференції «Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави» (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 р.), І міжнародній науково-практичній конференції «Правова система суспільства: проблеми, перспективи» (Кіровоград, 13-14 травня 2005 р.), науково-методичному семінарі «Проблеми застосування кримінального законодавства України» (Луганськ, 30 листопада 2005 р.), міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів «Актуальні проблеми правознавства» (Харків, 1-2 березня 2006 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовувалися автором при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2004-2007 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертантом наукових роботах, у тому числі чотирьох наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, та тезах трьох наукових доповідей.
Структура роботи обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які разом містять шість підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 217 сторінок, з них основного тексту – 197 сторінок. Кількість використаних джерел – 203.
Література та законодавство використані за станом на 1 квітня 2007 року.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено нове вирішення наукового завдання – сформульовані теоретично обґрунтовані висновки щодо поняття та видів кримінально-правової юрисдикції України та її принципів, а також визначено кримінально-правову юрисдикцію України щодо злочинів, вчинених за її межами, які мають теоретичне та прикладне значення:
1. Кримінально-правова юрисдикція України являє собою сукупність повноважень держави, закріплених у кримінальному законі та міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо визначення кола осіб, які, перебуваючи на певних територіях та об’єктах, при вчиненні певних злочинів, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Кримінально-правова юрисдикція держави визначається за допомогою трьох критеріїв: місця вчинення злочину, громадянства злочинця та виду злочину.
2. Кримінально-правова юрисдикція поділяється на наступні види: залежно від місця вчинення злочину: кримінально-правова юрисдикція щодо злочинів, вчинених на території України (територіальна юрисдикція), і щодо злочинів, вчинених за межами України (екстратериторіальна юрисдикція); залежно від громадянства злочинця: кримінально-правова юрисдикція щодо громадян України, щодо іноземних громадян і осіб без громадянства. В свою чергу кримінально-правова юрисдикція України щодо осіб без громадянства поділяється на кримінально-правову юрисдикцію щодо осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, та кримінально-правову юрисдикцію України щодо осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні; залежно від видів (категорій) злочинів: кримінально-правова юрисдикція щодо всіх злочинів (повна кримінально-правова юрисдикція) та кримінально-правова юрисдикція щодо окремих категорій злочинів (обмежена кримінально-правова юрисдикція).
3. Положення кримінального закону про поширення кримінально-правової юрисдикції держави наукою кримінального права об’єднуються у теоретичні конструкції, що називаються принципами кримінально-правової юрисдикції України, під якими розуміються сукупність встановлених кримінальним законом і згрупованих за певним критерієм правил, за допомогою яких визначається кримінально-правова юрисдикція України.
4. У чинному КК України закріплено наступні принципи кримінально-правової юрисдикції держави: територіальний, громадянства, захисту та міжнародних договорів. Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція України встановлюється на підставі принципів громадянства, захисту та міжнародних договорів.
5. Підставами законодавчого закріплення принципів екстратеріторіальної кримінально-правової юрисдикції України є: наявність правового зв’язку між громадянами України та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, і Українською державою та вимоги міжнародного права (щодо принципу громадянства); дотримання вимог міжнародних договорів України (щодо принципу міжнародних договорів) та завдання Української держави (щодо принципу захисту).
6. Екстратериторіальна кримінально-правова юрисдикція поширюється на винних осіб незалежно від того, перебувають вони в Україні чи за її межами на момент вирішення питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності на підставі КК України
7. Притягнення особи до кримінальної відповідальності за законами України за злочин, вчинений за її межами, не суперечить міжнародному та національному праву навіть у випадку, якщо за цей злочин вона була притягнута до кримінальної відповідальності в іноземній державі, за винятками, встановленими міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
8. З урахуванням викладеного пропонується статті 7 та 8 доцільно викласти, наприклад, у такій редакції:
«Стаття 7. Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за межами України громадянами України та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
2. Якщо компетентним органом іноземної держави було винесено і здійснено остаточне рішення щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, за злочини, вчинені за межами України, такі особи не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини, крім випадків, якщо злочини було вчинено проти інтересів України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, прав і свобод громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні, і прийняте рішення явно не відповідає тяжкості вчиненого діяння, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України. В таких випадках суд при призначенні покарання враховує покарання, що було відбуте за цей злочин за вироком суду іноземної держави.
3. Громадяни України або особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які були засуджені або виправдані міжнародним судом за злочин, вчинений за межами України, не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за цей злочин.
4. Положення цієї статті поширюються також на осіб, які набули статус громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні, після вчинення злочину.
Стаття 8. Кримінально-правова юрисдикція України щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні
1. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або якщо вони вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин проти інтересів України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, прав і свобод громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні.
2. Якщо компетентним органом іноземної держави було винесено і здійснено остаточне рішення щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, за злочини, вчинені за межами України, такі особи не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини, крім випадків, якщо злочини було вчинено проти інтересів України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, прав і свобод громадянина України або особи без громадянства, що постійно проживає в Україні, і прийняте рішення явно не відповідає тяжкості вчиненого діяння, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України. В таких випадках суд при призначенні покарання враховує покарання, що було відбуте за цей злочин за вироком суду іноземної держави.
3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які були засуджені або виправдані міжнародним судом за злочин, вчинений за межами України, не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за цей злочин».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адельханян Р. А. Военные преступления в современном праве. – М.: Ин-т гос-ва и права, 2003. – 329 с.
2. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. (Курс лекций). Выпуск 1. Введение. Сущность социалистического права. – Свердловск: Юрид. ин-т, 1963. – 265 с.
3. Арбитражный процесс в СССР: Учебник / Под ред. К. С. Юдельсона. – М., 1984.
4. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 12/2-23775-03.
5. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 14/2-23043-04.
6. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 14/2-24278-01.
7. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 14/2-28329-02.
8. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 14/2-28571-02.
9. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 14/2-29134-02.
10. Архів управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України, наглядове провадження № 14/2-29473-02.
11. Бабурин С. Н. Территория государства: правовые и геополитические проблемы. – М.: Изд-во Московского университета, 1997. – 480 с.
12. Багрий-Шахматов Л. В. Лесогоров Н. Н. Уголовная юрисдикция государств и территориальные пространства ее применения // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – 2003. – Випуск 16. – С. 344-355.
13. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
14. Баймуратов М. А., Досковский В. Г. Международно-правовой режим континентального шельфа. – Одесса: Юридична література, 2001. – 72 с.
15. Благов Е. В. Изъятие нематериально-правовых предписаний – стратегическая линия развития уголовного права // Уголовное право: стратегия развития в XXI веке: материалы Второй международной научно-практ. конф. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – С. 17-19.
16. Блум М. И. Действие советского уголовного закона в пространстве. – Рига: Редакционно-издательський отдел ЛГУ им. Петра Стучки, 1974. – 262 с.
17. Блум М. И. Некоторые проблемы совершенствования Основ уголовного законодательства в свете новой Конституции Союза ССР // Проблемы совершенствования гражданско и уголовно-правового законодательства в свете решений XXV Съезда КПСС и новой Конституции СССР: тезисы докладов республиканской конференции, посвященной 400-летию Вильнюсского университета (1-2 февраля 1979 г.). – Вильнюс. – 1979. – С. 7-11.
18. Бойцов А. И. Выдача преступников. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 795 с.
19. Бойцов А. И., Волженкин Б. С. Уголовный закон: действие во времени и пространстве: Учебное пособие. – С.-Пб: ИПКПСРПРФ, 1993. – 104 с.
20. Бондаренко Н. А. Международные и уголовно-правовые нормы о действии закона в пространстве // Актуальні проблеми держави і права. – 2003. – Випуск 18. – С. 780-785.
21. Боярс Ю. Р. Вопросы гражданства в международном праве. – М.: Международные отношения, 1986. – 159 с.
22. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юридическая литература, 1967. – 240 с.
23. Буроменский М. В. Значение международной уголовно-правовой юрисдикции в борьбе с организованной преступностью // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск другий. – Х.: Харківський центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні, 2000. – С.48-67.
24. Буроменский М. В. О возможностях и особенностях применения в Украине международных договоров о борьбе с организованной преступностью // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивчення організованої злочинності. Випуск перший. – Х.: Харківський центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, 2000. – С.320-341.
25. Вартилецька І. А., Плугатир В. С. Кримінальне право України. Альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В. Я. Горбачевського. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
27. Вихрист С. М. Принципи кримінально-правової юрисдикції у міжнародному праві // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Випуск 9. – С. 175-181.
28. Віденська конвенція про право міжнародних договорів // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. – № 17. – Ст.343.
29. Воєнна доктрина України: затв. Постановою Верховної Ради України від 19.10.1993 р. № 3529-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 43. – Ст. 409) (з наступними змінами).
30. Войшвилло Е. К. Понятие как форма мышления: логико-гносеологический анализ. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.
31. Волеводз А. Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 496 с.
32. Володарський В. Чинність кримінального законодавства України у просторі: деякі теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2001. – № 4. – С. 91-92.
33. Воробей П. А., Коржанський М. Й., Щупаковський В. М. Завдання і дія кримінального закону. – К.: Ґенеза. – 1997. – 158 с.
34. Галенская Л. Н. Правовое положение иностранцев в СССР. – М.: Международные отношения, 1982. – 160 с.
35. Гойман В. И. Действие права (методологический анализ): Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. – М.: Академия МВД РФ, 1992. – 42 с.
36. Грохольський В. П. Проблеми порушення законодавства у галузі охорони та використання морського континентального шельфу України // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Випуск 11. – С. 307-313.
37. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права. – М.: Госюриздат, 1956. – 868 с.
38. Даль В. Толковый словарь живого Великорусского языка. – М.: Русский язык, 1990.
39. Действующее международное право: В 3 т. / МНИМП. – М., 1999. – Т. 1. – 864 с.
40. Действующее международное право: В 3 т. / МНИМП. – М., 1999. – Т. 2. – 832 с.
41. Действующее международное право: В 3 т. / МНИМП. – М., 1999. – Т. 3. – 832 с.
42. Десятый Конгресс Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями: Сборник документов / Сост. Волеводз А. Г. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 496 с.
43. Довгань О. В. Действие уголовного закона в пространстве. Приоритет принципа территориальности в применении уголовной юрисдикции // Актуальні проблеми держави і права. – 2002. – Випуск 15. – С. 3-6.
44. Договір між Україною та Республікою Індія про видачу правопорушників: ратифікований Законом України від 06.03.2003 р. № 623-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – ст. 174.
45. Дремина Н. В. Международно-правовая интерпретация и виды уголовной юрисдикции // Актуальні проблеми держави і права. – 2002. – Випуск 15. – С. 20-24.
46. Дурманов Н. Д. Советский уголовный закон. – М.: Издательство МГУ, 1967. – 320 с.
47. Екхарт фон Бубнофф Основні напрямки гармонізації кримінального законодавства у Європі з огляду на положення Хартії основних прав Європейського Союзу (2000 р.) // Юридичний вісник України. Інформаційно-правовий банк. – 2002. – 24 (364), 15 – 21 червня. – С. 21–30.
48. Жалинский А. О современном состоянии уголовно-правовой науки // Уголовное право. – 2005. – № 1. – С. 21-24.
49. Жалинский А. Э. Современное немецкое уголовное право. – М.: ТК Велби, Проспект, 2006. – 560 с.
50. Жаркова О. А. Правовое положение судна в открытом море (юрисдикционный аспект) // Правоведение. Известия высших учебных заведений. – 2000. – № 3. – С. 232-239.
51. Жеребкін В. Є. Логіка: Підручник. – 4-те вид. випр. – К: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 255 с.
52. Житнигор Б. С. Сравнительный анализ родственных уголовно-правовых систем России, Украины и уголовного законодательства государства Израиль. – В 2-х кн.: Кн. 2: Монография / Науч. рук. Л. В. Багрий-Шахматов. –Тирасполь: ТФ МАУП-МАРКИС, 2003. – 364 с.
53. Загальна теорія держави і права:[Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів]/М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко,
Л. Л. Богачова та ін.; За ред М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
54. Збірник міжнародних договорів України про правову допомогу у кримінальних справах. Багатосторонні договори. – К.: Фенікс, 2006. – 800 с.
55. Игнатенко Г. В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью. Учебное пособие. – Свердловск: УрГУ, 1980. – 55 с.
56. Иногамова-Хегай Л. В. Действие уголовного закона в пространстве // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юрид. фак-те МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая- 1 июня 2001 г. – М.: «ЛексЭст», 2002. – С.145-149.
57. Иногамова-Хегай Л. В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 169 с. – (Серия «Высшее образование»).
58. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: Наукове видання. – К.:Б.в., 2003. – 189 с.
59. Клименко Б. М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права. – М.: Международные отношения, 1974. – 168 с.
60. Князев А. Г. Проблемы действия уголовного закона в пространстве. – Владимир, 2006. – 136 с.
61. Князев А. Г. Территориальный принцип действия закона по Уголовному кодексу Российской Федерации // Уголовное право: стратегия развития в XXI веке: материалы Второй международной научно-практ. конф. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – С. 103-105.
62. Ковалев М. И. Советское уголовное право. Курс лекций. Выпуск 2. Советский уголовный закон. – Свердловск: Свердловский юридический ин-т, 1974. – 288 с.
63. Колчевский И. Б. Действие уголовного закона по кругу лиц: Дис... канд. юр. наук: 12.00.08. – М., 2001. – 205 с.
64. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации/ Под общ. ред. Ю. И. Скуратова, В. М. Лебедева. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА, 2000. – 584 с.
65. Конвенція між Урядом України і Урядом Чеської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно // Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – ст. 768.
66. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 1, 4, 6, 7, 9, 10 та 11 до Конвенції (Рим, 4.XI.1950) // Голос України. – 2001. – 10 січня.
67. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
68. Коняхин В. П. Международный договор как источник российского уголовного права // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юрид. фак-те МГУ им. М. В. Ломоносова 31 мая-1июня 2001 г. – М.: «ЛексЭст», 2002 – С. 152-159.
69. Красильников М. К вопросу о принципах действия советского уголовного закона в пространстве // Социалистическая законность. – 1938. – № 7. – С. 61-64.
70. Кримінальне право України в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / За загальною редакцією Клименка В. А.). – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
71. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред.
П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
72. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 480 с.
73. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/
Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.; Відп. ред.
Я. Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В. А. Клименко та М. І. Мельник. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
74. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
75. Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами: Офіційне видання станом на 20 липня 2000 р. – Ужгород: ІВА, 2000. – 536 с.
76. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. Видання друге, перероблене та доповнене. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. – 1152 с.
77. Курс российского уголовного права. Общая часть/ Под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
78. Курс советского уголовного права: В 5 т. / Издательство Ленинградского университета. – Л., 1968. – Т. 1 (Часть Общая). – 647 с.
79. Курс советского уголовного права: В 6 т. / Издательство „Наука”. – М., 1972. – Т. 1: Часть Общая. Уголовный закон. – 312 с.
80. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. Под ред. доктора юридических наук, профессора Н. Ф. Кузнецовой и кандидата юридических наук, доцента И. М. Тяжковой. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 624 с.
81. Лихолая В. А. Процесс имплементации норм международного уголовного права в национальное право // Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы III Междунар. науч.-практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им М. В. Ломоносова, 29-30 мая 2003 г. / [Редкол:… Комиссаров В. С. (отв. ред.) и др.]. – М.: ЛексЭст, 2004. – С. 339-342.
82. Логика. Под ред. Д. П. Горского, П. В. Таванца. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1956. – 280 с.
83. Лотюк О. С. Урегулювання питань громадянства в міжнародно-правових актах і в Конституції України // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 1998. – Вип. 35. – С. 27-30.
84. Лукашук И. И. Уголовная юрисдикция // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 112-116.
85. Лукашук И. И., Наумов А. В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Российский Юридический Издательский Дом, 1998. – 160 с.
86. Лукашук И. Иммунитет в отношении уголовной юрисдикции // Российская юстиция. – 1998. – № 4. – С. 23-25.
87. Лунеев В. В. Преступность ХХ века: мировые, региональные и российские тенденции. – Изд. 2-е перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 912 с.
88. Максимов В. Новое уголовное законодательство Украины // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 33-36.
89. Мальцев В. В. Принципы уголовного права и их реализация в правоприменительной деятельности. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 694 с.
90. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юр. вузів і фак. – К.:А.С.К.,2001. – 352 с. – ( Економіка.Фінанси.Право).
91. Медведев А. М. Пределы действия Уголовного кодекса Российской Федерации / Под ред. В. П. Кашепова. – М.: Юрид. лит., 1998. – 144 с.
92. Международное право в документах: Учебн. пособие / Сост. Н. Т. Блатова. – М.: Юрид. лит., 1982. – 856 с.
93. Международное право. Учебник для вузов. / Отв. ред. Г. В. Игнатенко,
О. И. Тиунов. – М.:НОРМА-ИНФРА ∙М, 1999. – 584 с.
94. Международное уголовное право. Учебн. пособие. Под общей ред.
В. Н. Кудрявцева. 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Наука, 1999. – 264 с.
95. Мельников М. Г. Действие уголовного закона во времени и пространстве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Рязань: Рязанский институт права и экономики, 1999. – 27 с.
96. Михайлов В. И. Имплементация положений конвенций ООН по борьбе против преступности и вопросы юридической техники // Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы III Междунар. науч.-практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им М. В. Ломоносова, 29-30 мая 2003 г. / [Редкол:… Комиссаров В. С. (отв. ред.) и др.]. – М.: ЛексЭст, 2004. – С. 53-57.
97. Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу: У 2 т. / М-во юстиції України; редкол.: Л. М. Горбунова та ін. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Т. 1: Двосторонні договори. – 368 с.
98. Моісеєв О. І. Коло осіб, на яких поширюється кримінальна юрисдикція України відповідно до принципу громадянства // Життя і право. – 2005. – № 2. – С. 60-64.
99. Моісеєв О. І. Кримінальна юрисдикція України щодо злочинів проти довкілля, вчинених за межами України // Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави: Збірник матеріалів міжрегіональної науково-практичної конференції (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 р.). – І.-Фр., 2004. – С. 212-213.
100. Моісеєв О. І. Кримінально-правове переслідування за вчинення комп’ютерних злочинів відповідно до міжнародних зобов’язань України // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2005. – Спец. випуск. – С. 72-75.
101. Моісеєв О. І. Повторне притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений за межами України, у контексті зближення правових систем // Правова система суспільства: проблеми, перспективи: Збірник матеріалів І міжнародної науково-практичної конференції: (Кіровоград, 13-14 травня 2005 р.). – Кіровоград, 2005. – С. 53-55.
102. Моісеєв О. І. Проблеми кримінально-правового забезпечення охорони прав і свобод громадян України за кордоном // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 10. Частина ІІ: Зовнішня політика і дипломатія: погляд із ХХІ століття. – К., 2004. – С. 132-139.
103. Моісеєв О. І. Універсальний принцип кримінальної юрисдикції України: питання адекватності термінології // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 2. – С. 113-117.
104. Моісеєв О. І. Щодо поширення кримінальної юрисдикції України на осіб без громадянства, які вчинили злочини за межами України // Актуальні проблеми правознавства: Тези доповідей і наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. М. І. Панова – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 208-210.
105. Моісеєв О. Принцип подвійної кримінальності // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3 – С. 127-129.
106. Молодцов С. В. Международно-правовой режим открытого моря и континентального шельфа. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1960. – 348 с.
107. Монтескье Ш. О духе законов. // Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.: Госюриздат, 1955. – 799 с.
108. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
109. Навроцький В. О. Принцип «подвійної кримінальності» та його врахування при кваліфікації злочинів, вчинених на території інших держав // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 2000. – Випуск 12, Частина ІІ. – С.56-59.
110. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К: Атіка, 1999. – 418 с.
111. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М. О., Гончаренка В. Г: У 2-х частинах / Форум. – К., 2001. – Загальна частина. Довідкові матеріали. Коментарі до статей 1-108 Кримінального кодексу. – 388 с.
112. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Отв. ред. С. Яценко. – 3-е изд., исправл. и дополн. – К.: А.С.К., 2004. – 1096 с.
113. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. і доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
114. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: БЕК, 1999. – 590 с.
115. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1990.
116. Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
117. Осипенко А. Л. Борьба с преступностью в глобальных компьютерных сетях: Международный опыт: Монография. – М.: Норма, 2004. – 432 с.
118. Памятники русского права: Вып. 2: Памятники права феодально-раздробленной Руси: XII-XV вв. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1953. – 443 с.
119. Перфильев В. В. Действие права (понятие, структура, свойства): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М.: ВНИИСЗ, 1975. – 16 с.
120. Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая. О преступлении. – Х.: Харьков юридический, 2001. – 289 с.
121. Положення про прикордонний режим: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30. – ст. 33.
122. Пономарева Е. Капитан иностранного судна как субъект уголовной ответственности // Уголовное право. – 2004. – № 3. – С. 62-63.
123. Пономаренко Ю. А. Деякі питання дії у просторі статті 1231 КК України (співвідношення міжнародного та національного законодавства) // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 жовтня 2000 р.). – Х., Лествиця Марії, 2002. – С. 129-133.
124. Пономаренко Ю. А. Зворотна дія кримінального закону в часі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х.: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2002. – 20 с.
125. Пономаренко Ю. А. Чинність і дія кримінального закону в часі: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 288 с.
126. Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 52. – ст. 2400.
127. Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень: затв. Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 13. – ст. 533.
128. Потапов А. Новый Уголовный кодекс Украины. Уголовный закон и его действие во времени, в пространстве и по кругу лиц // Юридическая газета. – ноябрь 2001г. - №47
129. Правоприменение в Советском государстве. – М.: Юрид. лит., 1985. – 304 с.
130. Про виключну (морську) економічну зону України: Закон України від 16 травня 1995 року № 162/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21. – ст. 152.
131. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – ст.65.
132. Про державний кордон: Закон України від 4 листопада 1991 року № 1777-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – ст. 5. (З наступними змінами і доповненнями).
133. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723- XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – ст.490. (З наступними змінами і доповненнями).
134. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 11. – С. 8-13.
135. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – ст.385. (З наступними змінами і доповненнями).
136. Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 року № 2491-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 41. – ст. 197.
137. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – ст.540.
138. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – ст.351.
139. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 4 лютого 1994 року № 3929- XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – ст. 161. (З наступними змінами та доповненнями).
140. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 року № 1543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – ст.617.
141. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 2-6.
142. Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – ст. 510. ( З наступними змінами).
143. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 8 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 6. – С. 10-13.
144. Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 9-16.
145. Про участь України у Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року: Постанова Верховної Ради України від 5 травня 1993 року № 3182-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 24. – ст. 262.
146. Русинова В. Н. Нарушения международного гуманитарного права: индивидуальная уголовная ответственность и судебное преследование. – М.: Юрлитинформ, 2006. – 192 с.
147. Сафаров Н. А. Экстрадиция в международном уголовном праве: проблемы теории и практики. Extradition in International Criminal Law: Problems of Theory and Practice. - М.: Волтерс-Клувер, 2005. - 416 с.
148. Сенаторов М. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 1(32). – С. 202-209.
149. Сердюк П. Кіберпростір і дія закону про кримінальну відповідальність у просторі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 101-103.
150. Смирнов Е. А. О понятии и системе принципов советского уголовного права // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – 1970. – Вып. 4. – С. 137-158.
151. Современный словарь иностранных слов. – М.: Русский язык, 1992.
152. Степаненко В. И. Влияние международных договоров на содержание и сферу действия советского уголовного права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Свердловск: Свердловский ордена Трудового Красного Знамени юридический институт имени Р.А. Руденко, 1982. – 16 с.
153. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая: В 2 т. / С.-Пб., 1902. – Т. 1. – 820 с.
154. Тилле А. А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и пространстве. – М.: Юридическая литература, 1965. – 204 с.
155. Тишкевич С. И. Единая теория уголовного нормотворчества и квалификация преступлений: Основные концептуальные положения. Теоретическая модель уголовного кодекса суверенной Республики Беларусь: Монография. – Мн.: АМ МВД РБ, 1992. – 181 с.
156. Ткачевский Ю. М., Сафаров Н. А. Некоторые проблемы применения универсальной юрисдикции в международном уголовном праве и национальном законодательстве // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 11. Право. – 2005. – № 1. – С. 27-47.
157. Тодика Ю. М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2002. – 254 с.
158. Тотьев К. Ю. Публичный интерес в правовой доктрине и законодательстве // Государство и право. – 2002. – № 9. – С. 19-25.
159. Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 144 с.
160. У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів): Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 19999 року // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. – Ст.160.
161. Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій: ратифікована Законом України від 6.04.2000 р. № 1634-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 25. – ст.202.
162. Угода між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України: ратифікована Законом України від 24 березня 1999 р. № 547-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18.– ст.157.
163. Угода між Урядом Угорської Республіки, Урядом Румунії, Урядом Словацької Республіки та Кабінетом Міністрів України стосовно створення багатонаціонального інженерного батальйону: ратифікована Законом України від 22.11.2002 р. № 242-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – ст.17.
164. Угода про створення Чорноморської Групи Військово-Морського Співробітництва: ратифікована Законом України від 5.06.2003 р. № 948-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – ст. 347.
165. Угода (у формі обміну листами) між Україною та Державою Кувейт про надання допомоги 19-им окремим батальйоном радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України в захисті цивільного населення Держави Кувейт від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт // Офіційний вісник України. – 2004. – № 12. – Т. 2. – ст. 806.
166. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект. – М.: БЕК, 1994. – 296 с.
167. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И. Д. Козочкина. – М.: Зерцало, 2001. – 352 с.
168. Уголовное законодательство Норвегии / Науч.ред. и вступит. статья докт. юрид. наук, професора Ю. В. Голика; перевод с норвежского
А. В. Жмени. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 375 с.
169. Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования. Отв. ред. академик В. Н. Кудрявцев и докт. юр. наук. С. Г. Келина. – М.: Наука, 1987. – 280 с.
170. Уголовный кодекс Австралии 1995 г. / Научное редактирование и предисловие канд. юрид. наук, проф. И. Д. Козочкина, Е. Н. Трикоз; перевод с англ. Е. Н. Трикоз. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 388 с.
171. Уголовный кодекс Австрии / Пер. с нем. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. – 144 с.
172. Уголовный кодекс Аргентины / Вступительная статья докт. юрид. наук, проф. Ю. А. Голика. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 240 с.
173. Уголовный кодекс Голландии / Научн. ред. Б. В. Волженкин, пер. с англ. И. В. Мироновой. 2-е изд.– СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 510 с.
174. Уголовный кодекс Дании. – М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, 2001. – 172 с.
175. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. докт. юрид. наук А. И. Коробеева, пер. с китайского Д. В. Вичикова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 303 с.
176. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. и вступ. статья канд. юрид. наук А. И. Лукашова и канд. юрид. наук Э. А. Саркисовой. Перевод канд. юрид. наук. А. И. Лукашова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
177. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Принят Палатой представителей 2 июня 1999 года Одобрен Советом Республики 24 июня 1999 года / Предисловие проф. Б. В. Волженкина, Обзорная статья А. В. Баркова. – СПб.: Юридический Центр