КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….…...……4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУТНОСТІ СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
1.1. Загальна характеристика окремих форм взаємодії
слідчого з органом дізнання в процесі провадження
досудового розслідування……………………………………………..……….13
1.2. Слідчо-оперативна група як специфічна форма взаємодії
органів досудового слідства і дізнання при розкритті
та розслідуванні злочинів ……………………………………………..……….28
1.3. Завдання слідчо-оперативних груп та їх класифікація.…………….38
1.3.1. Завдання слідчо-оперативних груп…………….……………….38
1.3.2. Види слідчо-оперативних груп………………………………….47
Висновки до 1 розділу…………………………………………..………….63

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВІДНОСИН, ЩО ВИНИКАЮТЬ В ПРОЦЕСІ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Процесуальні та організаційні проблеми створення
слідчо-оперативних груп………………………………………………………..66
2.2. Визначення складу слідчо-оперативної групи,
вибір та призначення її керівника……………………………………………....79
2.2.1. Визначення складу слідчо-оперативної групи………………….79
2.2.2. Вибір та призначення керівника слідчо-оперативної групи…...84
2.3. Повноваження керівника слідчо-оперативної групи
та особливості його взаємовідносин з членами групи………………………...89
2.4. Особливості правовідносин керівника СОГ та її членів
з окремими суб’єктами кримінального процесу…………...……...…………118
Висновки до 2 розділу……………………………………………..…...…133

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП В ПРОЦЕСІ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
3.1. Основні принципи діяльності слідчо-оперативних груп…….……137
3.2. Планування діяльності слідчо-оперативних груп….........................141
3.3. Особливості діяльності слідчо-оперативних груп
в процесі розкриття та розслідування окремих видів злочинів ..…………..155
3.3.1. Особливості діяльності слідчо-оперативних груп
в процесі розкриття та розслідування злочинів проти особи………155
3.3.2. Особливості діяльності слідчо-оперативних груп
в процесі розкриття та розслідування злочинів
в сфері економічної діяльності…………...….………………………..173
Висновки до 3 розділу…………………………………….……..………..179

ВИСНОВКИ…………………………………..…………………….….....181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….…..186

ДОДАТКИ……………………….……………….…………………….....204

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших аспектів здійснення судово-правової реформи в Україні та формування правової держави є забезпечення ефективності провадження досудового розслідування в кримінальних справах. Умовою вдосконалення діяльності органів досудового розслідування і підвищення на цій основі якості розслідування є вирішення питання про взаємодію апаратів органів досудового слідства та дізнання. Проблема взаємодії цих органів не нова, але дуже актуальна в даний час, так як безпосередньо зв’язана із завданням посилення ефективності боротьби зі злочинністю. У зв’язку з цим, значний інтерес представляє аналіз процесуальних проблем створення та діяльності слідчо-оперативних груп як найбільш вдалої та універсальної форми взаємодії, оскільки, як свідчить практика, розкриття та розслідування найбільш небезпечних і, як правило, латентних або таких, що вчиняються організованими групами злочинів, є не тільки складним, але інколи й неможливим без застосування колективних форм роботи різних правоохоронних органів, без об’єднання їх зусиль на вирішення загальних завдань.
Деякі проблемні аспекти взаємодії органів досудового слідства та дізнання в складі слідчо-оперативної групи (СОГ) в різний час були об’єктом дослідження як вітчизняних науковців (О.В. Бауліна, І.Д. Гончарова, Ю.М.Грошевого, О.Я. Дубінського, В.С. Зеленецького, Н.С. Карпова, В.В. Ковальова, В.П. Корж, Є.Д. Лук'янчикова, Л.М. Лобойка, В.Б. Мазана, О.Р. Михайленка, В.В. Пивоварова, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, А.М. Подопрєлова, В.А. Рогожина, О.В. Синьоокого, С.В. Слінька, Л.В. Юрченко, Ю.І. Шостака, Л.І. Щербини, В.М. Федченка та ін.), так і вчених країн співдружності незалежних держав (С.В. Бажанова, А.І. Балашова, Д.К. Бекішева, О.Р. Белкіна, А.С. Ооржака, Г.А. Кокуріна, А.П. Круглікова, О.М. Ларіна, Г.М. Міньковського, Б.Я. Пєтєліна, О.Р. Ратінова, А.П. Рижакова,
А.А. Тарасова, Р.Ю. Улімаєва, М.М. Шамсутдінова та ін.).
Організаційні, методичні та тактичні особливості діяльності слідчо-оперативних груп докладно розглядалися й фахівцями у галузі криміналістики – Ю.П. Алєніним, В.П. Бахіним, Р.С. Бєлкіним,
В.О. Коноваловою, В.Г. Лукашевичем, Г.А. Матусовським, Ю.В. Шепітько та ін. Однак, незважаючи на це, ряд питань щодо цієї форми взаємодії слідчого та органу дізнання залишились поза спеціальним дослідженням, інші не одержали в теорії та на практиці переконливого вирішення і мають дискусійний характер.
Необхідність даної роботи зумовлена й тим, що спільна узгоджена діяльність органів досудового слідства та дізнання в цій формі під час провадження в кримінальних справах не належно регламентована чинним кримінально-процесуальним законодавством України. Неповнота законодавчого регулювання діяльності слідчо-оперативних груп, відсутність єдиного теоретичного підходу до визначення їх правової природи не може не відбитися на ефективності здійснюваного ними розслідування злочинів, які, як правило, є тяжкими та особливо тяжкими, а тому – і на забезпеченні конституційних прав і свобод осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві.
Зазначені обставини, на думку дисертанта, свідчать про необхідність ґрунтовного, комплексного дослідження питань реформування кримінально-процесуального законодавства України щодо взаємодії органів досудового розслідування, що й обумовлює актуальність теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів” (номер державної реєстрації 0106и002293). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол №6 від 23.01.2004 р.).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є виявлення існуючих проблем у сфері кримінально-процесуальних відносин при здійсненні досудового розслідування слідчо-оперативною групою, їх аналіз та наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України і практики взаємодії слідчого (слідчих) з оперативними працівниками органу дізнання у складі слідчо-оперативних груп.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:
- з’ясувати правову сутність слідчо-оперативних груп як специфічної форми взаємодії органів досудового слідства і дізнання при розкритті та розслідуванні злочинів, проаналізувати відмінності її від інших форм взаємодії, розробити класифікацію СОГ;
- дослідити правові та організаційні проблеми створення слідчо-оперативних груп, визначення їх складу, вибору та призначення керівників, обсягу їх повноважень, особливості правовідносин керівника СОГ з її членами, а також керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу;
- виявити особливості діяльності СОГ та специфіку її планування, а також проаналізувати практику діяльності таких груп та їх місце в процесі розкриття і розслідування окремих видів злочинів, зокрема, проти особи та в сфері економічної діяльності;
- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положення і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства та правозастосувальної практики взаємодії органів досудового слідства і органів дізнання в складі слідчо-оперативних груп.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають під час провадження досудового розслідування в кримінальних справах слідчо-оперативною групою.
Предметом дисертаційного дослідження є практика взаємодії органів досудового слідства і дізнання у складі слідчо-оперативної групи, а також нормативне врегулювання цієї форми взаємодії.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний (визначено місце взаємодії в складі СОГ в системі інших форм взаємодії органів досудового слідства та дізнання; функціональне призначення цих організаційно-процесуальних формувань, їх процесуальне положення, види, особливості створення і діяльності при розкритті та розслідуванні окремих видів злочинів); історичний (проаналізовано становлення і розвиток різних форм взаємодії між органами досудового розслідування, і, зокрема, в складі СОГ); порівняльно-правовий (розглянуто окремі особливості провадження розслідування слідчо-оперативними групами в різних регіонах України, а також в окремих зарубіжних країнах); статистичний (використовувались статистичні показники діяльності органів досудового слідства та дізнання); узагальнення (систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених стосовно досліджуваної проблеми); соціологічний (проводилось опитування співробітників органів дізнання, слідчих, результати якого використані при формулюванні висновків і пропозицій) та ін.
Теоретичною основою дисертації є наукові праці вітчизняних і закордонних учених в галузі загальної теорії права, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також в інших галузях наукових знань, що стосуються питань боротьби зі злочинністю та діяльності органів і посадових осіб, які її ведуть. В аспекті проблеми, що розглядається в роботі, досліджені: законодавство колишнього Союзу РСР і союзних республік, проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстраційний № 3456–д від 18.11.2005 р.).
Нормативно-правова основа дисертації – Конституція України, кримінально-процесуальне та інше галузеве законодавство України, зарубіжне законодавство (зокрема, КПК Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Казахстан), відомчі акти правоохоронних органів, в яких розглядається сутність, види та особливості взаємодії слідчих і органів дізнання, повноваження посадових осіб та органів на досудових стадіях кримінального процесу тощо.
Емпірична база дослідження. В дисертації узагальнений досвід взаємодії слідчих органів внутрішніх справ, прокуратури, міліції, податкової міліції та СБУ з оперативними працівниками органів дізнання в складі слідчо-оперативних груп в Харківській та Київській областях в 2005-2007 рр. Вибірково проаналізована також практика інших форм взаємодії органів досудового слідства та дізнання, оперативно-розшукова, слідча, прокурорська і судова практика. Вивчено 55 кримінальних справ, у яких розслідування провадилось СОГ. Проведено анкетування за спеціально розробленою анкетою 37 слідчих прокуратури, МВС, податкової міліції та СБУ, а також 42 співробітників різних органів дізнання, які брали участь в діяльності СОГ. Результати анкетування і опитувань проаналізовані та зведені в аналітичні таблиці. Проаналізовані статистичні дані та інші показники практичної діяльності органів розслідування під час провадження в кримінальних справах.
У дисертаційній роботі відбився також 7-річний досвід служби автора в органах внутрішніх справ, а також безпосередньої участі в розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів у складі слідчо-оперативних груп.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійним монографічним дослідженням, у якому підняті та висвітлені актуальні проблеми діяльності слідчо-оперативних груп, які не знайшли свого вирішення в правовій теорії та правозастосовчій практиці, здійснено комплексний аналіз кримінально-процесуального статусу керівника СОГ, особливостей взаємовідносин між її членами, а також керівника СОГ та її членів з окремими суб’єктами кримінального процесу.
На захист висуваються такі положення:
- розкрита правова природа окремих форм взаємодії слідчих і органів дізнання в процесі розслідування кримінальних справ, досліджені їх спільні та відмінні риси з такою формою, як взаємодія в складі слідчо-оперативних груп;
- вперше слідчо-оперативна група характеризується як складна, організаційно-процесуальна форма взаємодії, в якій тісно переплітаються процесуальна та оперативно-розшукова діяльність, поєднуються процесуальні та непроцесуальні методи розслідування та розкриття злочинів;
- на підставі проведеного дослідження по-новому сформульовані характерні ознаки СОГ, до яких, зокрема, належать: організованість; спільність мети і завдань; тимчасовий характер діяльності; участь представників різних служб і відомств; пріоритет процесуального керівництва слідчого-керівника СОГ; поєднання у межах одного процесуального формування засобів і методів роботи, притаманних суб’єктам з різним процесуальним статусом; стійкість складу слідчо-оперативної групи;
- вдосконалено понятійний апарат інституту взаємодії слідчого з органом дізнання (зокрема, з його оперативними підрозділами), у зв’язку з чим вноситься пропозиція про законодавче визначення поняття «слідчо-оперативна група»;
- висловлена думка, що незважаючи на те, що СОГ є цілісним внутрішньо-упорядкованим формуванням, всі її учасники, правовий статус яких визначено в дисертації, під час провадження в кримінальній справі, за загальним правилом, можуть діяти виключно в межах своєї компетенції, виконуючи притаманну кожному з них в кримінальному судочинстві функцію;
- набула подальшого розвитку класифікація слідчо-оперативних груп, критеріями якої можуть бути специфічні ознаки структури СОГ, її кількісного складу, відомчої належності її учасників, часу функціонування, рівня організації роботи, функціонально-цільового призначення. Висловлені пропозиції щодо практичного використання даної класифікації;
- зроблено висновок, що єдиною підставою для створення СОГ є необхідність інтенсивної, постійної взаємодії слідчого та органу дізнання при провадженні в кримінальній справі, тобто неможливість або труднощі в розкритті та розслідуванні злочину без постійного оперативно-розшукового забезпечення діяльності слідчого (слідчих);
- доведено необхідність належного нормативного регулювання порядку створення та діяльності СОГ, а також доцільність встановлення альтернативного порядку здійснення прокурорського нагляду та судового контролю при розслідуванні злочину СОГ – за місцем провадження досудового слідства або за місцем проведення окремих оперативно-розшукових та слідчих дій;
- вносяться пропозиції щодо нормативного визначення процесуальних та організаційних повноважень керівника слідчо-оперативної групи, у зв’язку з чим висловлюється авторське бачення щодо їх обсягу та розподілу з іншими членами групи;
- наведені аргументи щодо доцільності оформлення рішення про створення СОГ, зміну її складу та припинення її діяльності у всіх випадках згідно зі ст. 130 КПК України відповідною постановою: - про створення слідчо-оперативної групи; - про зміну складу слідчо-оперативної групи; - про припинення діяльності слідчо-оперативної групи. З текстом цієї постанови повинні бути ознайомлені учасники процесу, які за законом мають право заявити відвід особі, яка включена до складу СОГ, або яка прийняла справу до свого провадження після закінчення провадження слідчо-оперативною групою;
- обґрунтовано висновок щодо необхідності нормативного визначення порядку надання результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, слідчому, прокурору та суду. Його загальні засади мають бути закріплені в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», а їх деталізація можлива у відповідній Інструкції про порядок надання результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, слідчому, прокурору та суду;
- на підставі докладного аналізу практики, з урахуванням власного досвіду здобувача, досліджено специфіку створення та діяльності слідчо-оперативних груп в процесі розкриття та розслідування злочинів проти особи та в сфері економіки.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження має теоретичне та прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає в тому, що окремі положення роботи, підходи та висновки можуть бути використані як інформаційний або відправний матеріал для подальших досліджень процесуальних проблем вдосконалення порядку створення та діяльності слідчо-оперативних груп, як однієї із найважливіших та найефективніших форм взаємодії органів досудового слідства і дізнання.
Прикладне значення можуть мати ті результати дослідження, що стосуються подальшого вдосконалення КПК України, підзаконних нормативних актів правоохоронних відомств щодо принципів організації та забезпечення взаємодії слідчих та органів дізнання в складі СОГ.
Окремі положення роботи можуть бути використані під час підготовки наукових посібників, методичних вказівок, у навчальному процесі при вивченні відповідних розділів кримінально-процесуального права та спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідалися автором на спільних координаційно-практичних нарадах співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, виконавчих органів влади, які проводились в місті Харкові, на науково-практичній конференції „Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності (м. Харків, 5-6 жовтня 2005 року), Міжнародній курсантсько-студентській науковій конференції „Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання)” (м. Львів, 11 листопада 2005 року), на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях ВАК України та двоє тез наукових доповідей на двох науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів (які в свою чергу містять шість підпунктів), висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (183 найменування) та додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 210 аркушів, з них основного тексту 185 аркушів, список використаних джерел викладений на 18 аркушах, додатки складають 7 аркушів.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті правової природи такої форми взаємодії слідчого (слідчих) та оперативних працівників органів дізнання як слідчо-оперативна група (СОГ). Відповідно до поставленого завдання були сформульовані наступні висновки:
1. Діяльність в складі СОГ передбачає використання як процесуальних, так і не процесуальних форм взаємодії, поєднання процесуальних і непроцесуальних методів розслідування та розкриття злочинів, і саме тому СОГ є складною, організаційно-процесуальною формою взаємодії. Отже, слідчо-оперативна група – це внутрішньо-упорядковане формування тимчасового характеру, яке у випадку необхідності створюється за рішенням відповідної посадової особи правоохоронного органу (тобто, є позаштатним) як до, так і після порушення кримінальної справи, що об’єднує в собі під керівництвом особи, яка володіє процесуальними повноваженнями, співробітників правоохоронних органів та інших фахівців, які здійснюють різні види державно-правової діяльності (як кримінально-процесуальну, так і оперативно-розшукову) з використанням притаманних їм засобів і методів роботи, спрямованої на вирішення завдань досудового провадження в кримінальних справах.
2. Характерними ознаками СОГ є: організованість, спільність мети і завдань, тимчасовий характер діяльності, участь представників різних служб і відомств, пріоритет процесуального керівництва, поєднання у межах одного процесуального формування засобів і методів роботи, притаманних суб’єктам з різним процесуальним статусом, стійкість складу слідчо-оперативної групи.
3. Єдиною підставою для прийняття рішення про створення слідчо-оперативних груп є необхідність інтенсивної, постійної взаємодії слідчого та оперативних працівників органу дізнання при провадженні в кримінальній справі. Тобто неможливість або труднощі в розкритті злочину без постійного оперативно-розшукового забезпечення діяльності слідчого (слідчих). До конкретних же випадків (або конкретних підстав) створення слідчо-оперативних груп, як показало дослідження, відносяться наступні: підвищена суспільна небезпека вчиненого злочину, неочевидність його в цілому або окремих епізодів; вчинення низки однорідних («серійних») злочинів одним способом; наявність великої кількості злочинних епізодів у кримінальній справі, вчинених на різних територіях; встановлення в ході розслідування кримінальної справи наявності організованої групи або злочинної організації; необхідність здійснення в короткий строк (у розслідуваній кримінальній справі) великого обсягу організаційних, слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
4. Створення СОГ включає два етапи: 1) прийняття рішення із визначенням її складу та керівника; 2) документальне оформлення створення групи – пропонується у всіх випадках відповідно до ст. 130 КПК України винесення постанови про створення СОГ, зміну її складу або припинення її діяльності. З текстом цієї постанови повинні бути ознайомлені учасники процесу, які за законом мають право заявити відвід особі, яка включена до складу СОГ, або яка прийняла справу до свого провадження після закінчення провадження слідчо-оперативною групою
5. Керівником слідчо-оперативної групи повинен призначатися суб’єкт кримінального процесу, основною функцією якого є провадження процесуальної діяльності в кримінальній справі, тобто перевага повинна віддаватися процесуальному керівництву діяльністю СОГ. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок щодо недоцільності призначення керівником СОГ начальника слідчого підрозділу чи прокурора, оскільки вони повинні керувати та координувати діяльність СОГ при здійсненні відповідно відомчого контролю та прокурорського нагляду.
6. Основними принципами діяльності слідчо-оперативних груп є: 1) керівна роль слідчого, який очолює групу; 2) спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; 3) розмежування функцій і компетенції членів групи; 4) раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов або через керівника слідчо-оперативної групи, або по іншій схемі.
7. За наслідками проведеного системного вивчення розслідування злочинів СОГ визначено, що незважаючи на те, що вони є цілісним внутрішньо-упорядкованим формуванням, всі її учасники, за загальним правилом, можуть діяти виключно в межах своєї компетенції, виконуючи притаманну кожному з них в кримінальному судочинстві функцію.
8. Відзначається специфіка здійснення прокурорського нагляду за дотриманням закону при розслідуванні злочинів СОГ, яка, на погляд автора, полягає в тому, що він може здійснюватися лише уповноваженими прокурорами відповідно до ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» - Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами АРК, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами та їх заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора України начальниками та прокурорами управлінь, відділів Генеральної прокуратури України та прокуратур АРК, областей, міст Києва і Севастополя. Прокурори районів, міст та міжрайонні прокурори вказану функцію здійснювати не можуть, що в роботі отримало критичну оцінку.
9. Слідчо-оперативні групи в процесі розкриття та розслідування злочинів проти особи та в сфері економічної діяльності мають певну специфіку, що відрізняє її від роботи СОГ по інших видах злочинів і обумовлює особливості організації (зокрема кількісного і якісного складу) та діяльності СОГ по цих справах. Практика створення постійно діючих СОГ отримала в роботі позитивну оцінку.
10. На підставі проведеного дослідження з метою впорядкування діяльності слідчо-оперативних груп, підвищення її ефективності пропонується внести наступні зміни до чинного законодавства України:
- у ст. 32 КПК України, яка визначає термінологію, що використовується в Кодексі, передбачити окреме положення, що розкриватиме поняття «слідчо-оперативна група»;
- доповнити КПК України новою статтею наступного змісту:
Стаття 119-1. Провадження досудового слідства слідчо-оперативною групою
1. Провадження досудового слідства в кримінальній справі у випадку необхідності інтенсивної, постійної взаємодії слідчого і органу дізнання та його оперативно-розшукового забезпечення може бути доручено слідчо-оперативній групі, про що виноситься окрема постанова або вказується в постанові про порушення кримінальної справи. Така необхідність може мати місце, зокрема, в наступних випадках: підвищена суспільна небезпека вчиненого злочину, неочевидність його в цілому або окремих епізодів; вчинення низки однорідних злочинів одним способом; наявність великої кількості злочинних епізодів у кримінальній справі, вчинених на різних територіях; встановлення в ході розслідування кримінальної справи наявності організованої групи або злочинної організації; необхідність здійснення в короткий строк (у розслідуваній кримінальній справі) великого обсягу організаційних, слідчих дій і оперативно-розшукових заходів тощо.
2. Про створення слідчо-оперативної групи та про зміну її складу начальником слідчого відділу або прокурором виноситься постанова.
3. В постанові про створення слідчо-оперативної групи повинні бути зазначені всі слідчі та оперативні працівники органів дізнання, які включені до її складу, а також вказано керівника групи. Про склад слідчо-оперативної групи, а також внесені до нього зміни, не пізніше двох діб з моменту винесення відповідної постанови повідомляється її учасникам, а також підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, а у випадку необхідності й іншим учасникам процесу, яким роз’яснюється право заявляти відводи керівнику та членам групи. Про ознайомлення з постановою про створення слідчо-оперативної групи та внесення до її складу змін, а також про роз’яснення прав учасникам процесу складається протокол.
4. Керівник слідчо-оперативної групи: а) бере участь в проведенні перевірки отриманої інформації про вчинені злочини, порушує кримінальну справу і приймає її до свого провадження; б) приймає найбільш важливі процесуальні рішення у кримінальній справі, зокрема: про об’єднання і виділення кримінальних справ; зупинення і закінчення розслідування у справі; звернення з клопотанням до прокурора про продовження строку досудового слідства та надання згоди на подання до суду про продовження строку тримання під вартою; внесення подань про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, якщо це випливає не з окремого епізоду, а із узагальнених матеріалів всього розслідування; про притягнення особи як обвинуваченого та ін.; в) дає обов’язкові для виконання доручення та вказівки слідчим і оперативним працівникам про провадження слідчих і розшукових дій та оперативно-розшукових заходів; г) ознайомлюється з оперативними матеріалами, які мають відношення до справи.
5. Керівник слідчо-оперативної групи вправі брати участь в слідчих діях, які проводяться іншими слідчими, особисто проводити слідчі дії та приймати рішення в кримінальній справі в порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Члени слідчо-оперативної групи виконують доручення керівника групи, діючи в межах повноважень, які їм надані законом.
- розширити повноваження начальника слідчого відділу та прокурора, передбачені в ст.ст.114-1, 227 КПК, доповнивши їх положеннями про можливість створення слідчо-оперативних груп та внесення змін до її складу;
- передбачити в КПК України норму щодо альтернативного варіанту здійснення прокурорського нагляду та судового контролю при провадженні досудового слідства слідчо-оперативною групою (зокрема, надання права слідчому звертатися з поданням про провадження оперативно-розшукових заходів і слідчих дій до суду, на території якого вони будуть проводитися, або ж до суду, на території якого провадить розслідування в цілому слідчо-оперативна група);
- в ст.103 КПК України слід закріпити положення, що здійснення оперативно-розшукової діяльності покладається не на органи дізнання, а на визначених в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність” суб’єктів;
- в Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” закріпити процедуру, аналогічну тій, що передбачена частиною 5 ст.97 КПК України щодо необхідності отримання попередньої згоди прокурора на проведення оперативно-розшукових заходів за рішенням суду;
- в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідній Інструкції закріпити порядок надання результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, слідчому, прокурору та суду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебн. для вузов / Под ред. Белкина Р.С. – М.: Изд. группа Норма-Инфра М, 1999. – 990с.
2. Аверьянова Т.В. Нравственные и психологические начала в деятельности СОГ // Информационный бюллетень по материалам Криминалистических чтений Академии управления МВД России. – М., 1999. - №8. – С. 2–8.
3. Аленин Ю.П. Выявление и расследование очагов преступлений: теория и практика: Монография. – Одесса: Юридический институт ОГУ, 1996. – 267 с.
4. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. – Х.: НЮАУ, 1995. – 28с.
5. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе. – Х.: Юрид. лит., 1974. – 36 с.
6. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Х.: НЮАУ, 1997. – 60с.
7. Бажанов С.В. Групповой метод расследования как способ повышения эффективности предварительного следствия. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1990. – 20с.
8. Бажанов С.В. Групповой метод расследования как способ повышения эффективности предварительного следствия: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1990. – 186с.
9. Балашов А.И. Взаимодействие следователя и органа дознания при расследованиии преступлений. – М.: Юрид. лит., 1979. – 110с.
10. Бандура О.А., Лукашевич В.Г. Криминалистическая версия: гносеологический, логический и психологический аспекты. – К.: Вища школа, 1991. – 224 с.
11. Банин В.А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе: гносеологическая и правовая природа. Саратов: Изд-во Сарат. гос. ун-та, 1981. – 160с.
12. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1991. – 205с.
13. Бекишев Д.К. Взаимодействие органов дознания и следствия в странах СНГ при расследовании преступлений. Дисс. … канд. юрид наук: 12.00.09. – М., 1996. – 178с.
14. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Мегатрон-XXI, 2000. – 334 с.
15. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3-х томах. Т.3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М., 1997. – 407 с.
16. Белкин Р.С. Курс криминалистики. – М.: Юрид. лит., 1977. – Т.II. – 406с.
17. Быков В.М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органа дознания. – Омськ: Б.и., 1976. – 234 с.
18. Богословська Л.О., Мазан В.Б. Взаємодія органу дізнання зі слідчим при провадженні у кримінальних справах // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х. - 2004. - Вип.27. – С. 22–29.
19. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М.: «Юрид.лит.», 1975. – 176 с.
20. Борико С.В., Дергай Б.И., Митрохин Н.П. Обеспечение законности при производстве дознания: Учеб. пособ. - Минск: ВШ МВД СССР, 1990. – 90с.
21. Борисенко И.В. Методика расследования убийств с расчленением трупа. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харьков. 1999. – 20 с.
22. Бояров В. И. Убийства, совершенные в процессе противостояния организованных преступных группировок (особенности расследова¬ния): Методическое пособие. – Х.: Б.и., 1998. – 36 с.
23. Бркенов С.Е. Расследование преступлений, совершаемых транснациональными преступными сообществами. – Алматы: Б.и., 1998. – 64с.
24. Брылев В.И. Взаимодействие следователя и органов дознания при расследовании и предупреждении преступлений, связанных с наркотиками: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Свердловск, 1991. – 190с.
25. Булулуков О.Ю. Методика расследования убийств при отсутствии трупа: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. - Харьков, 1997. – 24 с.
26. Вапнярчук В.В. Належне подання результатів оперативно-розшукової діяльності до органу дізнання, слідчого, суду як одна з умов їх використання при проваджені в кримінальних справах // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип.67. – С.144-151.
27. Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. – Х.: Торсінг, 2001. – 220с.
28. Вапнярчук В.В. Перевірка можливості використання результатів оперативно-розшукової діяльності при провадженні в кримінальних справах // Науковий часопис «Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права». - Хмельницький, 2003. - №3-4 (7-8). – С.241-247.
29. Вапнярчук В.В. Порядок використання результатів оперативно-розшукової діяльності при провадженні у кримінальних справах // Судово-правова реформа в Україні: проблеми та перспективи: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 200-річчю Крайового суду Буковини, 26-28 травня 2004року. – Чернівці, 2004. – С.278-288.
30. Васильєв А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступлений. – М.: Госюриздат., 1957. – 200 с.
31. Взаимодействие следователей прокуратуры и органов милиции при расследовании и предупреждении преступлений / Под ред. И.И. Карпеца, А.А. Шейкина. – М.: Юрид. лит., 1965. – 236с.
32. Викторов Б.А. Общие условия предварительного расследования. – М.: ВШ МВД СССР, 1971.
33. Володина Л.М. Цели и задачи уголовного процесса // Государство и право. - 1994. - №11. – С.126–132.
34. Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1976. – 206с.
35. Гавриш Т.С. Теорія та практика міжнародної правової допомоги в кримінальних справах (Проблеми сучасного співробітництва України): Монографія. – Х.: Право, 2006. – 192 с.
36. Гапанович Н.Н., Мартинович И.И. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений. Учеб. пособ. – Минск: Изд-во БГУ, 1983. – 104с.
37. Гахокидзе Д.В., Меглицкий Г.Н. Организация работы следственно-оперативных групп при расследовании хищений государственного и общественного имущества: Лекция. – М.: ВЮЗШ МВД РСФСР, 1991. – 16с.
38. Герасимов И.Ф. Взаимодействие органов предварительного следствия и дознания при расследовании особо опасных преступлений: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Свердловск, 1966. – 240с.
39. Герасимов И.Ф. Теоретические проблемы раскрытия преступлений: Дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09. – Свердловск, 1975. – 556с.
40. Герасун А.А. Бригадный метод расследования в советском уголовном процессе: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1968. – 24с.
41. Герасун А. Взаємодія органів прокуратури і дізнання у розкритті злочинів // Рад. право. - 1975. - №9. – С.45-47.
42. Герасун А. Організація бригадного розслідування злочинів // Рад. право. - 1968. - №3. – С.23-28.
43. Гмирко В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація. Конспект проблемної лекції. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2002. – 63 с.
44. Гончаров И.Д. Развитие советского законодательства о процессуальном положении следователя: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1974. – 20с.
45. Григорьев В.Н. Предвариельное расследование (понятие, задачи и формы). – М., 1998. – 136 с.
46. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие. – М., 1998. – 320с.
47. Грошевий Ю., Дідоренко Е., Розовський Б. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності // Право України. – 2003. - № 1. – С.72-75.
48. Грошевий Ю.М., Єськов С.В. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність”: окремі недоліки чи системна криза? // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ, 2007. №2. – С.3-6.
49. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 192 с.
50. Гусев Л.Н. Процессуальное положение следователя в уголовном процессе // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза ССР. – М. - 1973. – С. 25-29.
51. Густов А.П. Взаимодействие следователя с органами дознания при расследовании умышленных убийств // Следственная практика. №144. – С.45-50.
52. Дербенев А.П. Роль указаний следователя МВД в исполнении его поручений органом дознания // Уголовный процесс и криминалистика. Сб. науч. тр. ВНИИ МВД СССР. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. – С.50-57.
53. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. посіб. – К.: Друкарня МВС України, 1999. – 155с.
54. Диденко В.И. Использование следователем фактических данных, полученных в результате применения в оперативно-розыскной деятельности аудио- и видеозаписи, фото- и киносъемки: Автореф. канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1996. – 26с.
55. Дознание в органах внутренних дел / Под ред. А.А. Чувилёва. – М.: МВШМ МВД СССР, 1986. – 148с.
56. Долинин В.Н. Криминалистическая характеристика и особенности расследования грабежей и разбойных нападений, совершенных в жилище: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Свердловск, 1989. – 610с.
57. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: СПАРК, 1996. – 111с.
58. Драпкин Л.Я. Организационно-управленческие аспекты взаимодействия участников процесса расскрытия преступлений. – Свердловск, 1988. – 118с.
59. Драпкин Л.Я. Основы криминалистической теории следственных ситуаций: Дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09. – Свердловск, 1987.
60. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (Страсбург, 8.11.2001р.) // Збірник міжнародних договорів України про правову допомогу у кримінальних справах. Багатосторонні договори. – К.: „Фенікс”. – 2006. – С.207-222.
61. Дубинский А.Я. Взаимодействие следователя с органом дознания. – К.: КВШ МВД СССР, 1970. – 134с.
62. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. – К.: Наукова думка., 1984. – 132с.
63. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособие. – Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР. 1987. – 84с.
64. Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы. – Учеб. пособ. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1981. – 48с.
65. Ефимичев С.П. Содержание и структура стадии предварительного расследования // Уголовно-процессуальная деятельность и правоотношения в стадии предварительного расследования. Сб. науч. трудов. - Волгоград, 1981. – С.5-9.
66. Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. М.: Юрид. лит, 1965. – 367с.
67. Жумабеков О. М. Взаимодействие правоохранительных органов двух независимых государств в раскрытии и расследовании тяжких преступлений (из опьгга работы первой межгосударственной следственно-оперативной группы) // Прокурорская и следственная практика. - 1998. - №4. - С. 117-122.
68. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ. За ред. П.В.Коляди. – Київ: МВС України, 2001. – 239 с.
69. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ України. За ред.. П.В.Коляди. – Київ: МВС України, 2004. – 444 с.
70. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ. За ред.. П.В.Коляди. – Київ: «Друкарня МВД України», 2002. – 544 с.
71. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. – Х.: КримАрт. 1998. – 340 с.
72. Зеленецкий В.С. Функциональная структура прокурорской деятельности. – Х.: Юрид. лит, 1978. – 76 с.
73. Зеленецкий В.С., Козьяков И.Н. Ведомственный контроль и прокурорский надзор за законностью ОРД. – Х.: Восточно-регионал. центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2003. – 256 с.
74. Зеленецький В.С. Взаємодія слідчого з органом дізнання у боротьбі з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. - Х.: Право. - 1997. - №1. – С.180-185.
75. Иванов С.Н. Организационные проблемы расследования групповых вымогательств // Организационное противодействие расскрытию и расследованию преступлений и меры по его нейтрализации: Материалы науч.-практ. конф. – М., 1997. – С.65-67.
76. Инструкция о взаимодействии следователей, оперативных работников уголовного розыска, службы БХСС и дежурных частей органов внутренних дел при возбуждении уголовных дел и расследовании преступлений: Утвержд. приказом МВД СССР №64. – 1979 г.
77. Инструкция о порядке представления результатов оперативно-розыскной деятельности, дознавателю, органу дознания, следователю, прокурору или в суд от 17 апреля 2007 года №368/185/164/481/32/184/97/147: Утвержд. совместным приказом МВД, ФСБ, ФСО, ФТС, СВР, ФСИН, ФСОН, МО Российской Федерации: Зарегистр. в Министерстве юстиции РФ 7 мая 2007 г. Регистр. №9407.
78. Инструкция о порядке представления результатов оперативно-розыскной деятельности органу дознания, следователю, прокурору или в суд от 13 мая 1998 года №175/226/336/201/286/410/56. Зарегистр. Министерством юстиции РФ 3 сентября 1998 г. Регистр. №1603.
79. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів: Затв. наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. №1600.
80. Інструкція з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події: Затв. наказом МВС України від 04 жовтня 2003р. №1155.
81. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в ор-ганах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Затв. наказом МВС України від 14 квітня 2004р. №400. Зареєстр. в Міністерстві юстиції України 6 травня 2004р. за №571/9170.
82. Інструкція з організації діяльності підрозділів дізнання в системі МВС України та їх взаємодії з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ у розкритті злочинів та розслідуванні кримінальних справ: Затв. наказом МВС України від 26 жовтня 2006 р. №1066.
83. Інструкція про порядок приймання, реєстрації, обліку та розгляду заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини: Затв. наказом Державної Податкової Адміністрації України від 24 червня 1998 р. №304. «Про затвердження деяких нормативних актів з питань прий¬мання, реєстрації, обліку та розгляду в підрозділах податкової міліції заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини».
84. Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в установах кримінально-виконавчої системи заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди: Затв. наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 5 червня 2000 р. №117.
85. Карнеева Л.М. Доказывание в советском уголовном процес се и основание процессуальных решений // Сов. государство и право. – 1981. - №10. – С. 85-86.
86. Карнеева Л.М., Галкин И.С. Расследование преступлений группой следователей. – М.: Юрид. лит, 1965. – 76 с.
87. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, додаток до №51, ст.1122.
88. Кокурин Г.А. Криминалистические и организационные основы деятельности следственно-оперативных групп по раскрытию и расследованию преступлений: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Свердловск, 1991. – 223 с.
89. Колесниченко А.Н. Роль следственных версий и построение их при расследо¬вании преступлений // Учен. зап. Харьк. юрид. ин-та, 1957.
- Вып. IX. – С.165-169.
90. Колмаков В.П. Значение для расследования точного установления способов совершения и сокрытия преступлений против жизни // Труды Харьковского медицинского института. – Х., 1956. - Вып. 5. – С.15-19.
91. Колмаков В.П. Методика расследования дел об убийствах с рас-членением трупов: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харьков, 1941. – 24 с.
92. Колмаков В.П. Приемы использования мелких предметов — ве-щественных доказательств для установления личности по делам о пре-ступлениях против жизни // Ученые зап. Харьков. юрид. ин-та. – Х., 1957. Вып. 9. – С.145-162.
93. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності: Прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року // Збірник міжнародних договорів України про правову допомогу у кримінальних справах. Багатосторонні договори. – К.: „Фенікс”. – 2006. – С.552-606.
94. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (Кишинев, 7 октября 2002 года) // Збірник міжнародних договорів України про правову допомогу у кримінальних справах. Багатосторонні договори. – К.: „Фенікс”. – 2006. – С.508-551.
95. Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве: Монография. – Харьков: Издатель ФЛ-П Вапнярчук Н.Н., 2007. – 192 с.
96. Коновалова В.Е. Убийства: искусство расследования. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 320с.
97. Кореневский Ю.В., Токарева М.Е. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам: Метод. пособие. – М.: ООО «Юрлитинформ», 2000. – 144с.
98. Корнева Л.С. Уголовно-правовые вопросы умышленного уклонения от уплаты налогов (по зарубежному законодательству) // Проблемы предварительного следствия и дознания: Сб. науч. тр. – М., 1993. – С.35-39.
99. Костенко М.В. Вбивства на замовлення: криміналістична характеристика: Монографія. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 160с.
100. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования / Под ред. проф. Аверьяновой Т.В. и проф. Белкина Р.С. – М., 1997. – 448 с.
101. Кримінально-процесуальний кодекс України (проект) від 18.11.05р., реєстраційний №3456-д.
102. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1961, №2, ст.15.
103. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. – К.: «Форум», 2003. – 944с.
104. Ларин А.М. Проблемы расследования в советском уголовном процессе. Дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1970. – 664с.
105. Ларин А.М. Разъединение уголовных дел и качество расследования // Актуальные проблемы укрепления социалистической законности и правопорядка. – Куйбышев: Изд-во Куйбышевского ун-та, 1982.
106. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: Планирование, организация. – М.: Юрид. лит., 1970. – 222 с.
107. Лившиц Л.В. Проблемы преодоления противодействия расследованию преступлений несовершеннолетних. Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Уфа, 1998. – 210с.
108. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція: Монографія. – Д.: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. – 2006. – 188 с.
109. Лук’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
110. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве. – М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
111. Мазан В.Б. Організаційні та процесуальні проблеми вдосконалення діяльності органів дізнання. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / НЮАУ ім. Я. Мудрого. – Х., 2005. – 20с.
112. Мамедова Х.А. Институт отводов в советском уголовном судопроизводстве. Автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1984. – 22с.
113. Марков А.Я., Баяхчев В.Г., Галяшина Н.И., Улейчик В.В. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности на предварительном следствии и дознании. – М., 1998. – 224 с.
114. Матусовский Г.А., Сущенко В.Н. Организация работы аппаратов дознания и предварительного следствия органов внутренних дел: Учеб. пособ. – Х.: ХЮИ, 1983. – 83с.
115. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-прак-тичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: Юрінком Інтер, 1997. – 624с.
116. Наказ Генерального прокурора України від 19.09.2005 р. № 4/1 гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність».
117. Наказ Генеральної прокуратури України та МВС України №15-18/303 від 16.01.1990 р.
118. Наказ МВС України №1066 від 26 жовтня 2006 р. «Про нормативне забезпечення діяльності підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України».
119. Наказ МВС України №504 від 13 вересня 1994р. „Про заходи щодо вдосконалення організації роботи ОВС у розкриті злочинів у сфері економіки”.
120. Наказ МВС України №701 від 18.10.1993 р. «Про організацію роботи ОВС щодо розкриття злочинів». – К, 1993. – С.2-3.
121. Ожегов С.И. и Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М.: Азбуковник, 1997. – 944с.
122. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. язык., 1991. – 916с.
123. Ооржак А.С. Взаимодействие следователей прокуратуры с работниками органов дознания при расследовании умышленных убийств (уголовно-процессуальное и криминалистическое исследование по материалам Тувинской АССР). Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Казань, 1989. – 206с.
124. Петелин Б.Я. Следственно-оперативные группы (вопросы организации и деятельности). – М., 1986. – 240 с.
125. Пивоваров В.В., Щербина Л.І. Взаємодія органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ: Монографія. – Х.: Право, 2006. – 176 с.
126. Письменний Д.П., Федченко В.М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові й організаційні засади: Монографія. – Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – 204 с.
127. Погорецкий Н.А. Взаимодействие следователя и органа дознания в процессе расследования преступлений // Весы Фемиды. - №1 (13). – 2000. – С.66-71.
128. Погорецький М. Межі доручень слідчого органу дізнання про проведення оперативно-розшукових заходів // Право України. – 2000. - №9. – С.47-49.
129. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система: Монографія. – Х.: Арсіс, 2002. – 160с.
130. Погорецький М.А. Судовий контроль та прокурорський нагляд за використанням протоколів оперативно-розшукової діяльності в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - №2. – С.36-39.
131. Погорецький М.А. Форми взаємодії слідчого й органу дізнання // Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук. пр. – Х.: НЮАУ, 1997. – С.177-182.
132. Погорецький М.А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: Монографія. – Х.: Арсіс, ЛТД, 2007. – 576 с.
133. Подопрелов А.М. Создание и деятельность следственно-оперативной группы. Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 1990. – 210 с.
134. Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості: Затв. наказом МВС України від 30 квітня 2004 №458. За реєстр. в Міністерстві юстиції України 2 липня 2004р. за N814/94136.
135. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. №2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. - Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – С.591-596.
136. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – С.50-56.
137. «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України»: Закон України від 21 червня 2001 року // Офіційний вісник України, 2001, №25 (спецвипуск), ст.1142.
138. “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”: Закон України від 23 грудня 1993 р. №3782-12 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, №11, ст.51.
139. «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»: Закон України від 15 лютого 1995 р. № 62/95 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №10, ст.62.
140. «Про міжнародні договори України»: Закон України від 29.06.2004 р. // Урядовий кур’єр. - №155. - 18 серпня 2004 р.
141. «Про міліцію»: Закон України від 20 грудня 1990р. №565-12 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, №4, ст.20.
142. «Про оперативно-розшукову діяльність»: Закон України від 18 лю-того 1992р. №2135-12 // Відомості Верховної Ради України, 1992, №22, ст.303.
143. «Про організаційно-правові основи боротьби з ор¬ганізованою злочинністю»: Закон України від 30 червня 1993 р. №3341-12 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, №35, ст.358.
144. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»: Закон України від 1 грудня 1994 р. №266/94-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №1, ст.1.
145. «Про Службу безпеки України»: Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №27, ст.382.
146. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. – М.: Юрид. лит., 1961. – 279 с.
147. Ривлин А.Л. Общественное обвинение в суде // Советское гос. и право. 1960. №9. – С.24-32.
148. Рішення координаційної наради керівників прокуратури Союзу РСР і МВС СРСР, Верховного суду СРСР, Міністерства юстиції від 24 грудня 1982 р.
149. Рогожин В.А. Взаимодействие следователя с органами дознания при расследовании преступлений несовершеннолетних: Учеб. пособ. – К.: КВШ МВД СССР, 1985. – 64с.
150. Розовский Б.Г. Ненаучные заметки о некоторых научных проблемах уголовного процесса: Эссе. – Луганск: РИО ЛАВД, 2004. – 600 с.
151. Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М.: Юрид. лит., 1971. – 168 с.
152. Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве. – М.: Наука, 1975. – 384с.
153. Семеногов В.В. Розслідування вбивств, прихованих інсценуванням: Монографія. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. — 144 с.
154. Синеокий О.В. Виды следственных и следственно-оперативных групп: сравнительный анализ // Государство и право. - 1997. - №1. – С.60-67.
155. Слинько С.В. Сущность, формы и правовые основы взаимодействия следователя с органами дознания: Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1991. – 234с.
156. Советский уголовный процесс / Под ред. Д.С. Карева. – М.: Юрид. лит., 1968. – 568с.
157. Советский уголовный процесс: Общая часть / Под ред. Б.А. Викторова, В.Е. Чугунова. – М.: ВШ МВД СССР, 1976. – 416с.
158. Стремовский В.А. Актуальные проблемы организации и производства предварительного следствия в СССР. Краснодар: Кубан. гос. ун-т, 1978. – 240 с.
159. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - Т.1. – М.: Наука, 1968. – 470с.
160. Тарасов А.А. Единоличное и коллегиальное в уголовном процессе: правове и социально-психологические проблемы. – Самара: Изд-во „Самарский университет”, 2001. – 312 с.
161. Тарасов А.А. Процессуальные и тактико-психологические проблемы раскрытия преступлений группой следователей. Дисс. … канд. юрид. наук. – Куйбышев, 1990. – 220с.
162. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В.Жогин. – М.: Юрид. лит., 1973. – 734с.
163. Тертышник В.М., Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних дел при расследовании преступлений. – Х.: УВД, 1995. – 66с.
164. Тертышник В.М., Слинько С.В. Тайное становится явным: взаимо