Кривень Олександра Василівна. Природний капітал в системі формування екологічно збалансованої економіки

brief description

Кривень Олександра Василівна. Природний капітал в системі формування екологічно збалансованої економіки : дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2006

Кривень О.В. Природний капітал в системі формування екологічно збалансованої економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 8.01.01 економічна теорія. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2005.
У дисертації здійснено аналіз змісту категорії „природний капітал” та визначено його роль в системі формування екологічно збалансованої економіки. Проаналізовано погляди представників різних економічних шкіл на проблему використання природного капіталу. Досліджено способи обліку природного капіталу у традиційних макроекономічних параметрах. Обґрунтовано необхідність застосування теорії просторово-економічного аналізу при формуванні механізму зниження просторової природомісткості економіки. Обрано метод ноосферної функції для застосування як основи для визначення цінності компонентів природного капіталу. Вивчено стан використання природного капіталу в Україні. Визначено рівень господарського навантаження на ландшафтний природний капітал та екологічний запас його асиміляційного потенціалу в регіональному розрізі. Запропоновано просторову модель визначення еколого-економічної ефективності використання асиміляційного потенціалу ландшафтів регіональних ЕСС. Розроблено практичні рекомендації поліпшення інституційно-правового середовища та удосконалення економіко-організаційних механізмів раціонального використання, збереження й відтворення природного капіталу.

У дисертації теоретично узагальнено і запропоновано нове вирішення наукової проблеми збереження природного капіталу в умовах формування екологічно збалансованої економіки. В процесі роботи над цією проблемою автор зробила такі висновки:
1. Поняття „природне довкілля”, „природні ресурси”, „природно-ресурсний потенціал” та „природний капітал” є різними за змістовним наповненням категоріями.
2. Природний капітал - природно-ресурсний запас (фонд) наземних екосистем, з компонентів якого формується безперервний потік, що частково втягується в господарський оборот для створення благ для життєдіяльності суспільства, а частково забезпечує відтворення самої природи. На відміну від традиційного капіталу, природний капітал виконує не лише економічну (забезпечення процесу виробництва сировиною та матеріалами), а й екологічну функції (забезпечення стійкості наземних екосистем). Він поділяється на відновний і невідновний, товарний і нетоварний, критичний і некритичний, а також культурний види.
3. Система національних рахунків через дотримання традиційного підходу до економічних систем як закритих чи напівзакритих до НПС враховує витрати і доходи, пов’язані лише з господарською діяльністю соціуму. Тому традиційними макроекономічними показниками не відображається стан природного капіталу та його взаємозв’язок з економічним зростанням. „Озеленення” цих показників у Німеччині, Норвегії, Франції, Японії та інших країнах стало певним кроком вперед, але й оновлені показники лише частково враховують втрати природного капіталу в часі і зовсім не враховують їх у просторі.
4. В умовах зниження біологічної продуктивності природного капіталу економічні системи потрібно розглядати як відкриті до НПС, тобто як екосоціосистеми. Дослідження господарської діяльності в екосоціальній площині та застосування теорії збалансованого розвитку ЕСС в аналізі господарювання у просторових економічних системах сприятимуть утвердженню екологічно збалансованої економіки, оскільки забезпечуватимуть зниження її природомісткості в просторі.
5. Обов’язковою умовою ефективного природозберігаючого механізму в економіці є розмежування методології ціноутворення на природний та традиційний види капіталу. Ціноутворення на компоненти природного капіталу повинно також включати елементи екологічного попиту та екологічної пропозиції кожного локального біогеоценозу. Найдостовірніше визначення ціни певного компонента природного капіталу досягається за допомогою методу ноосферної функції. Метод забезпечує врахування критичного споживання в просторовому аспекті кожної складової природного капіталу. Тому ціна, визначена на його основі, спонукатиме до подальшого раціонального використання та збереження біологічної продуктивності природного капіталу.
6. Сьогодні залучення природного капіталу України в господарський оборот відбувається без урахування екологічних обмежень наземних екосистем. Збереженню природного капіталу України, покращенню якості довкілля сприятимуть визначення у регіональному розрізі допустимого рівня господарського навантаження на ландшафтний природний капітал та еколого-економічної ефективності використання його асиміляційного потенціалу. Ці показники потрібно враховувати при формуванні регіональних програм та Національної стратегії розвитку, що дасть змогу знизити просторову природомісткість економіки.
7. Поряд з урахуванням цих показників потрібно поліпшити інституційно-правове середовище, підвищити ефективність економіко-організаційних механізмів природокористування. Важливою передумовою для таких перетворень є екологічна культура та екологічна свідомість, а також конкурентне ринкове середовище і новий економічний механізм природокористування.
8. Удосконалення економічного механізму природокористування повинно відбуватись за трьома головними напрямами:
подальший розвиток і удосконалення плати за використання компонентів природного капіталу;
підвищення рівня стимулювання природокористувачів за раціональне та ефективне використання, збереження та відтворення природного капіталу;
посилення економічної, адміністративної, кримінальної відповідальності за хижацьке використання природного капіталу та забруднення природного довкілля.
9. Підвищення ефективності організаційно-управлінського механізму природокористування можливе завдяки:
раціоналізалізації структур, пов’язаних з управлінням природокористуванням та наглядом за дотриманням природоохоронного законодавства;
чіткому розподілу функцій між державними органами на національному рівні управління природокористуванням;
посилення ролі виробничого та громадського управління у сфері використання природного капіталу та охорони НПС.