Крушинський Сергій Антонович. Подання доказів у кримінальному судочинстві України

brief description

Крушинський Сергій Антонович. Подання доказів у кримінальному судочинстві України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.09, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2015.- 242 с.

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

КРУШИНСЬКИЙ СЕРГІЙ АНТОНОВИЧ

УДК 343.14

ПОДАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Нор Василь Тимофійович
доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України

Львів – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. ПОДАННЯ ДОКАЗІВ У СТРУКТУРІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ.......................................................................
12
1.1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його елементи............. 12
1.2. Поняття, правова природа і місце подання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування..........................................................................................
33
1.3. Становлення і розвиток інституту подання доказів у кримінальному судочинстві України.........................................................................................................
52
Висновки до розділу І...................................................................................................... 71
РОЗДІЛ ІІ. ПОДАННЯ ДОКАЗІВ ОКРЕМИМИ СУБ’ЄКТАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ........................................................................
73
2.1. Подання доказів у кримінальному провадженні стороною обвинувачення..... 73
2.2. Проблеми збирання та подання доказів у кримінальному провадженні стороною захисту..............................................................................................................
91
2.3. Подання доказів іншими учасниками кримінального провадження та особами, які не беруть у ньому участь..........................................................................
112
Висновки до розділу ІІ..................................................................................................... 130
РОЗДІЛ ІІІ. ПОДАННЯ ДОКАЗІВ В ОКРЕМИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ........................................................................
132
3.1. Порядок подання доказів та їх процесуальне оформлення у стадії досудового розслідування...............................................................................................
132
3.2. Особливості подання доказів під час судового провадження в суді першої інстанції..............................................................................................................................
158
3.3. Подання доказів у контрольних стадіях кримінального судочинства............... 175
Висновки до розділу ІІІ.................................................................................................... 190
ВИСНОВКИ...................................................................................................................... 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................... 199
ДОДАТКИ.......................................................................................................................... 226

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності нашої держави. На забезпечення реалізації цього конституційного положення спрямована діяльність усіх судових та правоохоронних органів держави. Важлива роль у цьому процесі відводиться й кримінальному судочинству.
Відповідно до ст. 2 нового КПК України одним із завдань кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, досягнення якого здійснюється через реалізацію інших завдань, зокрема, шляхом забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. При цьому будь-які процесуальні рішення у кримінальному провадженні повинні ґрунтуватися на доказах, які слугують своєрідною ланкою між подією кримінального правопорушення та свідомістю слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. Власне доказування є основним змістом кримінально-процесуальної діяльності як в досудовому розслідуванні, так і в судових стадіях кримінального судочинства. У зв’язку з цим дослідження теоретичних, нормативних та правозастосовних аспектів кримінально-процесуального доказування завжди викликало науковий інтерес.
Конституція України як одну з основних засад судочинства передбачає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 1 ст. 129). Новий КПК України значно розширив дію цієї засади вітчизняного кримінального процесу, у тому числі й у сфері доказування, внаслідок чого все більшої значимості набуває право сторін та інших учасників кримінального провадження подавати слідчому, прокурору, слідчому судді та суду докази (речі і документи).
Дотримання законності неможливе без існування належної законодавчої регламентації. Проте інститут подання доказів може слугувати прикладом непослідовної нормотворчості, оскільки крім загального дозволу (права) учасників кримінального провадження на подання доказів жодних інших конкретних положень щодо процедури його реалізації кримінальний процесуальний закон не містить, що негативно впливає на забезпечення прав і законних інтересів громадян.
Як свідчить судова практика, результати проведеного анкетування працівників органів досудового розслідування і прокуратури, у правозастосовній діяльності не вироблено процесуальної форми, яка б забезпечувала найбільш ефективну реалізацію права на подання доказів та їх належне процесуальне оформлення.
Проблема подання доказів у кримінальному провадженні не є новою у доктрині кримінального процесу. Більшість її аспектів ще в радянський період були предметом дослідження багатьох відомих науковців, зокрема В. Д. Арсеньєва, Д. І. Беднякова, М. І. Капінуса, Л. М. Карнєєвої, Л. Д. Кокорєва, А. М. Ларіна, П. А. Лупинської, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, І. Д. Перлова, Ю. І. Стецовського, М. С. Строговича, В. І. Федорова та інших. У пострадянський період окремі проблеми подання доказів досліджували вітчизняні вчені, зокрема, Г. І. Алейніков, О. В. Астапенко, Н. Р. Бобечко, В. П. Гмирко, Ю. М. Грошевий, І. М. Доронін, В. М. Іщенко, О. В. Капліна, І. А. Карлаш, А. О. Ляш, М. А. Погорецький, В. О Попелюшко, С. М. Стахівський, О. Г. Шило, М. Є. Шумило та інші, а також російські і білоруські вчені, зокрема, Р. А. Александров, Т. Т. Алієв, Н. А. Громов, Л. Г. Демурчев, Є. А. Доля, Р. Г. Зорін, Т. Х. Кондратьєва, Р. В. Костенко, В. А. Лазарєва, З. В. Макарова, В. А. Пономаренков, Н. П. Царьова, С. А. Шейфер, В. В. Ясельська та інші.
У той же час, процесуальна наука так і не виробила єдиного підходу до питання про правову природу, суб'єктів та процедуру подання доказів, місце цієї діяльності в структурі кримінально-процесуального доказування, доказові матеріали, що можуть бути подані, стадії процесу, на яких можливе подання доказів. Крім того, у переважній більшості праці вказаних авторів ґрунтуються на аналізі кримінально-процесуального законодавства радянського періоду або законодавства України, яке на сьогодні втратило чинність. Відсутність публікацій та рекомендацій практичного характеру з досліджуваної проблематики після прийняття нового КПК України ускладнює вирішення питань, пов’язаних з поданням доказів учасниками кримінального провадження, а також їх прийняттям слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом і приєднанням до матеріалів провадження і використанням у процесі доказування.
Таким чином, усе вищевикладене обумовлює актуальність даної проблематики та викликає необхідність проведення досліджень з вказаної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених постановою загальних зборів НАПрН України від 24.09.2010 р. № 14-10, а також тем науково-дослідницької роботи кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка «Кримінально-процесуальні гарантії та проблеми їх вдосконалення в умовах реформування кримінального процесу України» (номер державної реєстрації 0110U005708) та «Проблеми реалізації нового кримінального процесуального законодавства України (КПК 2012 р.) щодо захисту прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження» (номер державної реєстрації 0113U005124). Тему дисертаційного дослідження «Подання доказів у кримінальному судочинстві України» було затверджено Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 23 від 22.12.2010 р.) та схвалено координаційним бюро НАПрН України (Перелік тем дисертаційних досліджень, затверджених у 2011 р., с. 248, поз. 1385).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка наукових рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства України в частині регламентації порядку реалізації права учасників кримінального провадження на подання доказів, а також практики його застосування. Для досягнення мети дослідження поставлено такі основні завдання:
- визначити основні ознаки (властивості) кримінально-процесуального доказування з урахуванням положень нового КПК України і на цій основі сформулювати його поняття;
- визначити сутність, правову природу та місце подання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування;
- розкрити процес виникнення та становлення процесуального інституту подання доказів у кримінальному провадженні на теренах України в різні періоди та у складі інших держав;
- окреслити коло суб’єктів подання доказів та запропонувати їх класифікацію;
- установити особливості подання доказів окремими суб’єктами кримінального провадження (стороною обвинувачення, стороною захисту, іншими учасниками провадження, особами, які не беруть у ньому участі);
- дослідити та запропонувати найбільш ефективний порядок подання доказів та їх процесуального оформлення у стадії досудового розслідування;
- виділити особливості реалізації права на подання доказів в судовому провадженні (в стадіях підготовчого провадження і судового розгляду, контрольних стадіях кримінального провадження);
- сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення норм кримінального процесуального законодавства України в частині подання доказів у різних стадіях кримінального провадження.
Об’єктом дослідження є процесуальні правовідносини, які виникають, змінюються і припиняються в ході подання доказів на різних стадіях кримінального процесу.
Предметом дослідження є система нормативних положень, які регулюють подання доказів учасниками кримінального провадження та особами, які не беруть у ньому участь, а також теоретичні та практичні проблеми застосування цього кримінального процесуального інституту.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлену мету та завдання, об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння) і спеціальних методів, характерних для правових досліджень. Діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ надав можливість проаналізувати інститут подання доказів у кримінальному провадженні як елемент правової системи, що постійно розвивається, з’ясувати його сутність, встановити взаємозв’язки з іншими проблемами та явищами. Формально-логічний метод застосовувався при дослідженні змісту норм чинного КПК України, які регламентують подання доказів у кримінальному провадженні. Історичний метод дав змогу проаналізувати зародження та основні етапи розвитку інституту подання доказів на українських землях у конкретних історико-політичних умовах. Порівняльно-правовий метод застосовано у процесі зіставлення норм нового кримінального процесуального законодавства України з нормами КПК України 1960 року, а також при аналізі поглядів науковців щодо дискусійних питань, пов’язаних з поданням доказів у кримінальному провадженні. Соціологічний метод надав можливість здійснити опитування і анкетування працівників органів досудового розслідування і прокуратури з метою збирання емпіричних матеріалів, вивчення і узагальнення правозастосовної практики. Статистичний метод було використано під час узагальнення результатів, отриманих у ході соціологічних досліджень. Догматичний метод допоміг виявити недоліки у законодавчому регулюванні процесуальних відносин, пов’язаних з поданням доказів, і сформулювати пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного кримінального процесуального законодавства України.
Вказані методи дослідження використано у роботі у їх взаємозалежності та взаємозв’язку, що забезпечило повноту розроблення теми і достовірність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є наукові праці з історії та теорії держави і права, кримінального процесу та криміналістики. Під час підготовки дисертаційного дослідження використано наукові праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, КПК України та інші законодавчі акти, що регулюють діяльність органів досудового розслідування, оперативно-розшукових підрозділів, прокуратури, адвокатури, суду, відомчі нормативні акти МВС України, постанови Пленуму Верховного Суду України, інформаційні листи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, законодавство Російської та Австро-Угорської імперій, Союзу РСР і УРСР, а також окремі нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали матеріали вивчення понад 140 кримінальних справ, розглянутих і вирішених Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області (2008-2013 р.р.), матеріали вивчення понад 150 вироків та ухвал судів, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також результати анкетування, одержані в ході опитування 120 працівників органів досудового розслідування та прокуратури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першим комплексним дослідженням проблем подання доказів у кримінальному провадженні після прийняття нового КПК України. У результаті дослідження автором сформульовано та обґрунтовано низку нових, концептуально важливих для теорії кримінального процесу та правозастосовної практики понять, положень і висновків, які розширюють уявлення про інститут подання доказів у кримінальному процесі і виносяться на захист, а саме:
уперше:
- на основі нового кримінального процесуального законодавства України сформульовано авторське визначення поняття подання доказів у кримінальному провадженні, під яким пропонується розуміти добровільну передачу органам, які ведуть кримінальне провадження, належних до нього предметів і документів, що здійснюється учасниками процесу та суб’єктами, які не беруть у ньому участь, з метою відстоювання власних чи представлених інтересів та/або встановлення істини у кримінальному провадженні;
- на основі дослідження процесу виникнення та становлення інституту подання доказів у кримінальному провадженні на українських землях запропоновано періодизацію розвитку цього кримінально-процесуального інституту. Доведено, що стан розвитку інституту подання доказів у кримінальному судочинстві України у різні історичні періоди безпосередньо обумовлювався наявною на той час історичною формою кримінального процесу;
- запропоновано класифікацію суб’єктів подання доказів з урахуванням правової природи подання доказів та ролі, яка виконується цими суб’єктами у кримінальному провадженні;
- з’ясовано, що процедура відкриття матеріалів сторонами кримінального провадження є передумовою для подальшого подання цих матеріалів в судовому провадженні і допущення відомостей, які у них містяться, як доказів. Сформульовано авторське визначення поняття відкриття матеріалів стороною кримінального провадження як процедури, в межах якої здійснюється діяльність щодо надання можливості протилежній стороні та іншим учасникам кримінального провадження ознайомитися з матеріалами (доказами), які ця сторона має намір використовувати на підтвердження своїх доводів під час судового провадження;
- обґрунтовано доцільність закріплення в КПК України положення, згідно з яким під час підготовчого судового засідання сторони та інші учасники кримінального провадження мають право подати суду матеріали, необхідні для обґрунтування рішень, які можуть бути прийняті у стадії підготовчого провадження;
удосконалено:
- поняття кримінально-процесуального доказування на основі нового кримінального процесуального законодавства України;
- поняття про подання доказів у кримінальному провадженні як інститут кримінального процесуального права, який є складовою частиною більш складного (генерального) інституту доказового права та галузі кримінального процесуального права;
- положення про прийняття поданих доказів (речей і документів) як процесуальну дію, спрямовану на збирання доказів;
- поняття «нових доказів» в стадії апеляційного провадження;
набули подальшого розвитку:
- положення про співвідношення понять «кримінально-процесуальне доказування» і «пізнання у кримінальному судочинстві», які частково співпадають за обсягом і не є тотожними;
- ідея щодо необхідності визнання зібраних матеріалів доказами (формування доказів) виключно представниками судової гілки влади: у досудовому провадженні – слідчим суддею, в судовому провадженні – судом;
- точка зору про необхідність нормативного врегулювання порядку подання доказів (речей і документів) в стадії досудового розслідування та їх процесуального оформлення;
- положення про недопустимість подання суду матеріалів досудового розслідування до початку судового провадження;
- положення про усунення перешкод для реалізації стороною захисту права збирати і подавати докази та запровадження процесуальної форми збирання доказів захисником як професійним представником сторони захисту.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони сприятимуть подальшому розвитку науки кримінального процесу, розширюючи та поглиблюючи наукові положення щодо інституту подання доказів у кримінальному провадженні, а також можуть використовуватися у практичній діяльності. Сформовані у дисертаційному дослідженні положення, висновки, пропозиції, проекти правових норм можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого розвитку вчення про подання доказів к кримінальному провадженні;
- у законотворчій діяльності – для вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України. За результатами дослідження розроблено проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо реалізації права на подання доказів у кримінальному провадженні»;
- у практичній діяльності – для удосконалення порядку прийняття поданих доказів працівниками органів досудового розслідування і прокуратури та їх процесуального оформлення. Пропозиції і рекомендації, викладені у дисертації, прийняті і використовуються слідчим управлінням УМВС України в Хмельницькій області (акт впровадження від 22 вересня 2014 р.).
- у навчальному процесі – для підготовки фахівців юридичного профілю у вищих навчальних закладах. Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Хмельницького університету управління та права під час викладання навчальних дисциплін «Кримінальний процес», «Теорія судових доказів» і «Процесуальні рішення в кримінальному судочинстві» (акт впровадження від 15 вересня 2014 року).
Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації були оприлюднені на десяти науково-практичних конференціях: «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (м. Київ, 2010 р.), «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2010 р.), «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (м. Харків, 2010 р.), «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 2011 р.), «Десяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2011 р.), «Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства й удосконалення діяльності судових і правоохоронних органів України» (м. Луганськ, 2012 р.), «Законность и правопорядок на современном этапе развития общества» (м. Краснодар, Російська Федерація, 2012 р.), «Одинадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2012 р.), «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2013 р.), «Актуальні питання кримінального процесуального законодавства України» (м. Київ, 2013 р.).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість наукових статей у вітчизняних фахових виданнях, одну наукову статтю у зарубіжному фаховому науковому виданні та десять тез доповідей на міжнародних і всеукраїнських конференціях.
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 242 сторінки, з яких основний текст дисертації – 198 сторінок, список використаних джерел – 27 сторінок (265 найменувань), додатки – 17 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У ході проведеного дослідження було вивчено та проаналізовано законодавче регулювання подання доказів у кримінальному провадженні, з’ясовано процес виникнення і становлення цього інституту на українських землях, а також досліджено механізм реалізації права учасників кримінального провадження та інших осіб на подання органам кримінального судочинства доказів (речей і документів). За результатами дослідження зроблено такі висновки:
1. Кримінально-процесуальне доказування – це регламентована кримінальним процесуальним законом практично-розумова діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду та інших учасників процесу зі збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел, що здійснюється з метою прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень та встановлення істини у кримінальному провадженні.
Поняття «кримінально-процесуальне доказування» і «пізнання у кримінальному судочинстві» не є тотожними і лише частково співпадають за обсягом. Доказування не вичерпує усіх форм (видів, способів, шляхів) пізнання (наприклад, пізнання за допомогою непроцесуальних заходів). Разом з тим, доказування, крім пізнавальної сторони, охоплює й інші сторони (засвідчувальну і обгрунтовуючу).
Структура кримінально-процесуального доказування складається із елементів, до яких віднесено збирання, перевірку і оцінку доказів та їх процесуальних джерел.
2. Під поданням доказів у кримінальному провадженні слід розуміти добровільну передачу органам, які ведуть кримінальне провадження, належних до нього предметів і документів, що здійснюється учасниками процесу та суб’єктами, які не беруть у ньому участь, з метою відстоювання власних чи представлених інтересів та/або встановлення істини у кримінальному провадженні.
КПК України передбачає два шляхи отримання органами, які здійснюють кримінальне провадження, доказів від учасників провадження, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, окремих громадян: 1) примусово (шляхом їх витребування); 2) внаслідок їх добровільного подання. Для чіткого розмежування цих двох різновидів передання доказових матеріалів, видається доцільним вживати у кримінальному процесуальному законі два терміни: «подання доказів» – для випадків, коли вони передаються добровільно, з власної ініціативи особи, і «надання доказів» – коли останні передаються відповідним органам на їх вимогу.
У правовідносинах, пов’язаних з поданням доказів слід виділяти два блоки: 1) правовідносини, пов’язані з безпосереднім переданням доказових матеріалів, які включають: а) доставлення до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду певного об'єкту, який має значення для кримінального провадження; б) формулювання учасником кримінального провадження, громадянином чи представником юридичної особи перед органом, що здійснює судочинство, прохання (у клопотанні або заяві) про приєднання поданих речей чи документів до матеріалів провадження; в) фактичне передання доказових матеріалів органу, який здійснює судочинство; 2) правовідносини, пов’язані із прийняттям поданих доказових матеріалів, як включають: а) безпосереднє прийняття речей чи документів; б) процесуальну фіксацію цього факту (складання відповідного протоколу); в) розгляд заявленого клопотання чи поданої заяви про приєднання речей чи документів до матеріалів провадження; г) прийняття рішення у формі постанови чи ухвали про приєднання поданих об’єктів до матеріалів провадження або відмову в цьому і повернення особі, яка їх подала.
Подання доказів (речей і документів) є передумовою для збирання доказів органами, які здійснюють кримінальне провадження. Прийняття уповноваженими органами речей і документів, поданих учасниками кримінального провадження та суб’єктами, які не беруть у ньому участі, є процесуальною дією, спрямованою на поповнення доказової бази, тобто способом збирання доказів.
Подання доказів є інститутом кримінального процесуального права, який являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з поданням учасниками кримінального провадження слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду зібраних предметів чи документів для їх використання як доказів. Вказаний правовий інститут є складовою частиною більш складного (генерального) інституту доказового права та галузі кримінального процесуального права. Інститут подання доказів у кримінальному провадженні зараз не є досконалим і потребує подальшого вдосконалення і розвитку.
3. На території українських земель інститут подання доказів розвивався поступово, з урахуванням політико-правових умов та законодавчих процесів в державах, до складу яких вони входили в різні історичні періоди. Доцільно виділити сім історичних періодів розвитку інституту подання доказів на теренах України: давньоруський (княжий); литовсько-польський; козацько-гетьманський; післяреформений (1864 р.); період відродження Української національної держави; радянський; сучасний.
Стан розвитку інституту подання доказів у кримінальному судочинстві на українських землях у різні історичні періоди безпосередньо обумовлювався існуючою історичною формою кримінального процесу. Початково інститут подання доказів зародився ще за часів Київської Русі, коли сторони зобов’язані були доставити до суду свідків, і поступово трансформувався до його сучасного вигляду – подання предметів і документів.
4. У новому КПК України відсутня загальна норма, яка передбачає коло суб’єктів наділених правом подавати докази органам досудового розслідування і суду, тому навряд чи можна визнати такий підхід правильним.
Під суб’єктами подання доказів пропонуємо розуміти учасників кримінального провадження, а також будь-яких інших фізичних та юридичних осіб, які добровільно, з власної ініціативи передають слідчому, прокурору, слідчому судді, суду предмети чи документи, що мають значення для кримінального провадження, з метою відстоювання власних чи представлених інтересів та/або встановлення істини у провадженні.
Зважаючи на правову природу подання доказів окремими суб'єктами кримінального провадження, суб’єктів подання доказів у кримінальному судочинстві можна класифікувати на такі групи: 1) суб’єкти, для яких право подання доказів виступає одночасно і їх обов’язком: прокурор, слідчий, оперативні підрозділи, приватний обвинувач; 2) суб’єкти, для яких подання доказів є правом, можливістю реалізації їх правового статусу, відстоювання власних інтересів або інтересів інших осіб у кримінальному провадженні: підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники; 3) інші суб’єкти, які не є учасниками провадження і, подаючи докази, виконують службовий або моральний (громадянський) обов'язок: будь-які громадяни, службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Залежно від ролі, яка виконується суб’єктами у кримінальному провадженні, суб’єктів подання доказів можна класифікувати на такі групи: 1) суб’єкти, які здійснюють кримінальне переслідування (виконують функцію обвинувачення) – прокурор, слідчий, керівник слідчого підрозділу, оперативні підрозділи, а також у визначених законом випадках – потерпілий; 2) суб’єкти, які виконують у кримінальному провадженні функцію захисту – підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник; 3) інші суб’єкти, які мають власні інтереси або представляють інтереси інших осіб і не відносяться до сторін кримінального провадження – потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники і законні представники; 4) суб’єкти, які не мають заінтересованості у кримінальному провадженні і відіграють у ньому допоміжну роль, або не є його учасниками – свідок, будь-які громадяни, службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
5. Суб’єкти, які ведуть кримінальне провадження і відносяться до сторони обвинувачення (слідчий, прокурор) та суб’єкти, які проводять оперативно-розшукову діяльність і сприяють здійсненню кримінального переслідування (оперативні підрозділи), наділені ознаками публічності, а тому право подання доказових матеріалів одночасно виступає для них обов’язком, реалізація якого спрямована на виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України). При цьому, прокурор зобов’язаний подавати не тільки обвинувальні докази, а й ті, які виправдовують особу, підтверджують менший ступінь вини або наявність обставин, які пом’якшують покарання або виключають кримінальну відповідальність. КПК України, нормами якого було значно посилено судовий контроль за здійсненням досудового розслідування, передбачає подання прокурором доказів не тільки в стадії судового розгляду, а й під час досудового розслідування.
Якщо провадження здійснюється в порядку приватного обвинувачення, яке підтримує потерпілий, на нього покладається обов’язок доказування винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та інших обставин предмета доказування, а відповідно – обов’язок подання доказів на підтвердження цих обставин.
6. КПК України, надавши право стороні захисту збирати докази, не передбачив процесуальної форми реалізації цього права, внаслідок чого допустимість і достовірність отриманих стороною захисту ставиться під сумнів. Крім того, сторона захисту має значно менше правових засобів для отримання доказів, ніж сторона обвинувачення. А тому задекларована засада змагальності і рівноправності сторін у збиранні та поданні до суду доказів має елементи правової фікції.
Для усунення перешкод у реалізації стороною захисту права збирати і подавати докази в КПК України необхідно передбачити систему процесуальних дій, які має право проводити захисник як професійний представник сторони захисту з метою виявлення фактичних даних, які виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, виключають його кримінальну відповідальність або пом'якшують покарання, а також регламентувати процесуальну форму проведення цих дій та оформлення їх результатів. Також слід передбачити, що матеріальні об’єкти і документи, отримані захисником при проведенні процесуальних дій, можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.
Для забезпечення права сторони захисту, потерпілого збирати докази у КПК України слід передбачити їх право звернутися до слідчого судді з клопотанням про витребування доказів у тому випадку, якщо вони не можуть реалізувати це право самостійно. Такий механізм міг би стати додатковою гарантією реалізації принципу змагальності у кримінальному провадженні.
7. Для уникнення дискусій щодо доказового значення матеріалів, отриманих при поданні заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення доцільно передбачити у кримінальному процесуальному законі процедуру прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, а також предметів і документів, котрі пояснюють їх зміст.
Відсутність чітко визначеного порядку подання речей і документів учасниками кримінального провадження та їх прийняття слідчим, прокурором породила різні способи процесуального закріплення цієї діяльності на практиці. Тому назріла необхідність правової регламентації процедури подання учасниками провадження та іншими особами речей і документів, які можуть бути доказами, та їх прийняття слідчим, прокурором і приєднання до матеріалів досудового розслідування.
Потребує законодавчого урегулювання і процедура подання матеріалів оперативно-розшукової діяльності слідчому або прокурору. Відсутність законодавчого регулювання цього питання призводить до того, що значна частина цінної інформації, отриманої в ході оперативно-розшукової діяльності, яка могла б використовуватися в інтересах кримінального судочинства, залишається невитребуваною, що негативно позначається на ефективності як оперативно-розшукової діяльності, так і кримінального провадження.
8. Подання доказів в судовому провадженні розглядається у двох аспектах: 1) як фізичне передання суду зібраних речей і документів (аналогічне тому, яке має місце в стадії досудового розслідування); 2) як демонстрація сторонами своїх доказів, спрямована на їх дослідження в судовому засіданні і доведення їх переконливості.
Процедура відкриття матеріалів сторонами кримінального провадження є передумовою для подальшого подання цих матеріалів в судовому провадженні і допущення відомостей, що у них містяться, в якості доказів. Відкриття матеріалів стороною кримінального провадження запропоновано визначити як процедуру, в межах якої здійснюється діяльність щодо надання можливості протилежній стороні та іншим учасникам кримінального провадження ознайомитися з матеріалами (доказами), які ця сторона має намір використовувати на підтвердження своїх доводів під час судового провадження.
Норма, яка забороняє подання суду будь-яких матеріалів досудового розслідування, крім обвинувального акту і додатків до нього, до початку судового провадження є доцільною і сприяє розвитку засади змагальності.
9. Доказову базу в стадії апеляційного провадження становлять матеріали кримінального провадження, що включають докази, зібрані сторонами та іншими учасниками кримінального провадження в стадії досудового розслідування, подані суду та безпосереднього досліджені ним в ході судового розгляду, а також нові докази, які подані учасниками кримінального провадження чи витребувані за їх клопотанням судом апеляційної інстанції.
Нові докази у контексті досліджуваної проблематики запропоновано визначити як фактичні дані, які не досліджувалися судом першої інстанції, відсутні в матеріалах кримінального провадження і подаються його учасниками суду апеляційної інстанції або витребовуються ним за їх клопотанням для підтвердження або спростування обставин, які оспорюються в апеляційному порядку, а також обґрунтування підстав для зміни чи скасування попереднього судового рішення.
В КПК України доцільно закріпити нормативну вимогу, яка забороняє використання як «нових доказів» матеріалів, отриманих при проведенні слідчих (розшукових) дій. Така норма була б прямо спрямована проти зловживань, які виражаються у проведенні слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях, судовий розгляд в яких завершено.
КПК України не передбачає можливості подання доказів у стадії касаційного провадження, оскільки суд касаційної інстанції не наділений правом досліджувати докази. У стадіях перегляду судового рішення Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами можуть бути подані, як правило, документи, які підтверджують підставу для перегляду судового рішення.
10. За результатами проведеного дослідження запропоновано внести зміни та доповнення до КПК України та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», спрямовані на вдосконалення нормативного регулювання відносин, пов’язаних із поданням доказів у кримінальному провадженні (Додаток В).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акинча Н. А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии / Н. А. Акинча; Под общ. ред. А. Л. Цыпкина. – Саратов: Приволж. кн.
изд-во, 1964. – 80 с.
2. Алейников Г. И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досудебного следствия по законодательству Украины и России: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Григорий Иванович Алейников. – М., 2004. – 220 с.
3. Алейніков Г. І. Збирання доказів адвокатом-захисником в досудовому слідстві. Право чи обов’язок? / Г. І. Алейніков // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 99-101.
4. Александров Р. А. Представление доказательств как элемент доказывания / Р. А. Александров, И. Н. Кондрат, Т. П. Ратунская // Правовое поле современной экономики. – 2012. - № 9. – С. 120-124.
5. Аленін Ю. П. Особливості відкриття матеріалів іншій стороні за новим КПК України / Ю. П. Аленін // Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики: матеріали ІV міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 2 листопада 2012 р.). – Одеса: Фенікс, 2012. – С. 237-240.
6. Алиев Т. Дополнительные материалы в судах кассационной и надзорной инстанции / Т. Алиев, Н. Громов, Н. Царева // Российский судья. – 2003. – № 1. – С. 27-30.
7. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса / С. А. Альперт. – Харьков, 1997. – 60 с.
8. Арсеньев В. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе / В. Д. Арсеньев. – М.: Юридическая литература, 1964. – 179 с.
9. Астапенко О. В. Витребування та подання предметів і документів як способи збирання доказів на досудових стадіях кримінального процесу: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Олександра В’ячеславівна Астапенко. – К., 2009. – 249 с.
10. Астапенко О. В. Процесуальний порядок і правова регламентація подання доказів в порядку ч. 2 ст. 66 КПК України / О. В. Астапенко // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 76-80.
11. Балакшин В. С. Доказательства в теории и практике уголовно-процессуального доказывания (важнейшие проблемы в свете УПК Российской Федерации): дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09 / Виктор Степанович Балакшин. – Екатеринбург, 2005. – 533 с.
12. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Д. И. Бедняков. – М., 1991. – 208 с.
13. Безлепкин Б. Т. Проблемы уголовно-процессуального доказывания / Б. Т. Безлепкин // Советское государство и право. – 1991. - № 8. – С. 98-106.
14. Бекешко С. П. Представление доказательств в советском уголовном процессе / С. П. Бекешко // Проблемы совершенствования законодательства и правоприменительной деятельности в СССР. – Минск, 1983. – С. 321-323.
15. Белкин А. Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве / А. Р. Белкин. – М.: Норма, 2005. – 528 с.
16. Бірюкова А. М. Модель змагальності за проектом Кримінального процесуального кодексу України (у порівнянні з іншими країнами світу) / А. М. Бірюкова, М. А. Островська // Адвокат. – 2012. - № 4. – С. 12-16.
17. Бобечко Н. Р. Доказування у стадії касаційного провадження згідно КПК України / Н. Р. Бобечко // Митна справа. – 2013. - № 6 (90), частина 2, книга 1. – С. 108-120.
18. Бобечко Н. Р. Доказування у стадіях апеляційного та касаційного провадження за КПК України: [навч. посіб.] / Н. Р. Бобечко; За ред. акад. НАПрН України, проф. В. Т. Нора. – Тернопіль: Підручники та посібники, 2014. – 134 с.
19. Бобечко Н. Р. Збирання та дослідження доказів у стадії апеляційного провадження згідно КПК України / Н. Р. Бобечко // Часопис Академії адвокатури України. – 2013. - № 2 (19). – С. 1-16: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://Chaau_2013_2_6.pdf.
20. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие): Пути реформирования в Украине / В. Д. Брынцев. – Харьков: «Ксилон», 1998. – 182 с.
21. Варфоломеєва Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве / Т. В. Варфоломеєва. – К., 1998. – 204 с.
22. Василенко М. П. Вибрані твори у трьох томах. – Том 2. Юридичні праці / М. П. Василенко; Упорядники: І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук, А. Ю. Іванова, Є. В. Ромінський; Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, І. Б. Усенко. – К.: Юридична думка; Вид. дім «Академперіодика», 2006. – 560 с.
23. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Кер. вид. проекту П. М. Мовчан, В. В. Німчук, В. Й. Клічак. – К.: В-во «Дніпро», 2009. – 1332 с.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
25. Вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 24 лютого 2012 року (справа № 2102/1-337/2011) // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/26489169.
26. Вирок Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 січня 2011 року (справа № 1-15/11) // Єдиний державний реєстр
судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/13911878.
27. Вирок Теплицького районного суду Вінницької області від 22 березня 2013 року (справа № 144/271/13-к) // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30162724.
28. Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2013 року (справа № 2218/18491/2012) // Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29274682.
29. Вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2011 року (справа № 1-144/11) // Єдиний державний реєстр
судових рішень: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/18645016.
30. Витак О. Кримінальна реформа по-українському / О. Витак // Правовий тиждень. – 12 березня 2012 - № 10-11: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://smi.liga.net/articles/2012-03-12/4550342-krim_nalna_reforma_po_ukra_nskomu.htm.
31. Воскобитова Л. А. Состязательность и равноправие сторон как процессуальная основа познавательной деятельности в судебном разбирательстве / Л. А. Воскобитова // Lex Russica (Научные труды МГЮА). – 2005. - № 4. –
С. 742-752.
32. Вышинский А. Я. Теория судебных доказательств в советском праве / А. Я. Вышинский. – М.: Госюриздат, 1950. – 308 с.
33. Гармаев Ю. П. Пределы прав и полномочий адвоката в уголовном судопроизводстве / Ю. П. Гармаев. – Иркутск: Изд-во ИЮИ ГП РФ, 2003. – 77 с.
34. Геселев О. Процесуальний статус та повноваження прокурора за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / О. Геселев // Слово національної школи суддів України. – 2012. - № 1 (1). – С. 78-92.
35. Гізатова С. А. Роль захисника у формуванні доказової бази в кримінальному процесі / С. А. Гізатова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2011. - № 2. – С. 111-115.
36. Гмирко В. П. Доказування в кримінальному процесі: діяльнісна парадигма. Теоретичний аналіз. Проблематизація. СМД-репрезентація: [монографія] / В. П. Гмирко. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2010. – 314 с.
37. Говоров О. В. Проблемні аспекти оперативно-розшукової діяльності в світлі положень нового КПК України / О. В. Говоров // Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: мат-ли постійно діючого науково-практичного семінару (Харків, 19 жовтня 2012 р.). – Х.: ТОВ «Оберіг», 2012. – Вип. № 4. – С. 192-194.
38. Годованець Є. О. Межі участі «захисту» у доказуванні в кримінальній справі / Є. О. Годованець // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2011. - № 2. – С. 267-273.
39. Горский Г. Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г. Ф. Горский, Л. Д. Кокорев, П. С. Элькинд. – Воронеж, 1978. – 303 с.
40. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України / М. І. Гошовський, О. П. Кучинська. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
41. Грошевий Ю. М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник / Ю. М. Грошевий, С. М. Стахівський. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – 272 с.
42. Гурджі Ю. О. Проблеми правового становища жертви злочину в кримінальному судочинстві / Ю. О. Гурджі // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4 (14). – С. 42-45.
43. Давлетов А. А. Основы уголовно-процессуального познания / А. А. Давлетов. – Свердловск, 1991. – 152 с.
44. Даневский В. П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа / В. П. Даневский. – К.: Изд-во Семенко Сергея, 2003. – 142 с. - (Серия «Антология уголовно-процессуальной науки»).
45. Демурчев Л. Г. Представление документов и предметов участниками уголовного процесса на предварительном расследовании / Л. Г. Демурчев // Общество и право. – 2011. - № 2 (34). – С. 223-226.
46. Демурчев Л. Г. Представление результатов оперативно-розыскной деятельности на предварительном расследовании / Л. Г. Демурчев // Гуманитарные, социально-экономические и общественные науки. Научный журнал. – 2011. -
№ 2-4. – С. 47-49.
47. Денежкин Б. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе / Б. А. Денежкин. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1982. – 142 с.
48. Джатиев В. С. Доказывание и оценка обстоятельств преступления / В. С. Джатиев; Отв. ред. Н. С. Алексеев. – Ростов-на-Дону, 1991. – 152 с.
49. Джатиев В. С. О некоторых вопросах теории доказательств, обвинения и защиты / В. С. Джатиев // Российская юстиция. – 1994. – № 8. – С. 16.
50. Дикарев И. С. Понятие и доказательственное значение дополнительных материалов в судах кассационной и надзорной инстанций / И. С. Дикарев // Вестник Волгоградского государственного университета. – 2011. – № 2 (15). – С. 153-158.
51. Доля Е. А. К вопросу о праве стороны защиты собирать и представлять доказательства / Е. А. Доля // Уголовное право. – 2007. - № 4. – С. 79-83.
52. Домбровский Р. Г. Соотношение познания и доказывания в судебном исследовании / Р. Г. Домбровский // Вопросы борьбы с преступностью. – Рига. – 1975. – Вып. 11. – С. 166-175.
53. Доронін І. М. Документи-докази у кримінальному процесі України: [практ. посіб.] / І. М. Доронін. – К.: Вид. Паливода А.В., 2008. – 184 с. – (Бібліотечка слідчого).
54. Єні О. В. Підготовче провадження як елемент судового провадження в суді першої інстанції / О. В. Єні, Л. Г. Матієк // Часопис Київського університету права. – 2013. - № 2. – С. 286-289.
55. Жусупбекова А. Г. Механизм обеспечения судопроизводства на основе состязательности и равноправия сторон в уголовном судопроизводстве: [доклад] / А. Г. Жусупбекова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uchebana5.ru/cont/1827897.html.
56. Засорина Е. А. Защитник как субъект доказывания в российском уголовном процессе / Е. А. Засорина // Наука и образование: хозяйство и экономика; предпринимательство; право и управление. – 2012. – № 6. –С. 108-112.
57. Захаров Д. О. Роль суду в формуванні доказової бази у кримінальному провадженні / Д. О. Захаров, А. В. Руденко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2012. - № 2. – Том 25 (64). – С. 199-204.
58. Зверев И. В. Субъекты доказывания в уголовном судопроизводстве: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Илья Владимирович Зверев. – Волгоград, 2005. – 195 с.
59. Зейкан Я. П. Адвокат: навички професії: [практичний посібник] / Я. П. Зейкан. – К.: КНТ, 2008. – 788 с.
60. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела: [монография] / В. С. Зеленецкий. – Х.: КримАрт, 1998. – 340 с.
61. Зеленецький О. Пізнання в кримінальному процесі / О. Зеленецький // Радянське право. – 1977. - № 4. – С. 72-77.
62. Землянська В. В. Кримінально-процесуальне законодавство Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Віра Вікторівна Землянська. – Львів, 2002. – 190 с.
63. Зинатуллин 3. 3. Уголовно-процессуальное доказывание: концептуальные основы: [монография] / 3. 3. Зинатуллин, Т. З. Егорова, Т. З. Зинатуллин. – Ижевск: Детектив-Информ, 2002. – 228 с.
64. Золотых В. В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе / В. В. Золотых. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 288 с.
65. Зорин Р. Г. Актуальные проблемы правового регулирования доследственной проверки / Р. Г. Зорин, В. В. Клишин // Законность и правопорядок. – 2013. - № 2. – С. 56-60.
66. Зорин Р. Г. Представление доказательств в уголовном судопроизводстве: криминалистические и уголовно-процессуальные аспекты / Р. Г. Зорин // Мировой судья. – 2013. - № 10. – С. 9-12.
67. Инструкция о порядке представления результатов оперативно-розыскной деятельности органу дознания, следователю или в суд, утверждена приказом от 27 сентября 2013 года № 776/703/509/507/1820/42/535/398/68 // Российская газета. – Федеральный выпуск № 6258. – 13 декабря 2013 г.
68. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917-1954 гг.: Сборник документов / Под ред. С. А. Голунского, сост. Л. Н. Гусев. – М.: Госюриздат, 1955. – 625 с.
69. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу. 1955-1991 гг.: Сборник правовых актов / Отв. ред. Р. Х. Якупов, сост. В. Н. Галузо. – М.: Спарк, 1997. – 800 с.
70. Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затверджена наказом МВС України від 19 листопада 2012 року № 1050 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 1. – Ст. 30.
71. Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затверджена спільним наказом МВС України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10.
72. Історія держави і права України: [підручник]. – У 2-х т. / В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін.; За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – Том 1. – 656 с.
73. Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка – К.: Олан,
2001. – 214 с.
74. Іщенко В. М. Проблеми юридичної визначеності належних способів збирання фактичних даних як критерію допустимості доказів у кримінальному процесі / В. М. Іщенко. – Форум права. – 2010. - № 4. – С. 413-421: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ FP_index.htm_2010_4_63.pdf.
75. Іщенко В. М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів у кримінальному судочинстві: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / В. М. Іщенко. – Х., 2001. – 18 с.
76. Калиновский К. Б. О праве адвоката собирать доказательства в российском уголовном процессе / К. Б. Калиновский // Криминалистический семинар. – Вып. 3 / Отв. ред. В. В. Новик. – СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2000. – С. 92-96.
77. Калиновский К. Б. Основные виды уголовного судопроизводства: [учебное пособие] / К. Б. Калиновский. – СПб.: Издательство юридического института,
2002. – 63 с.
78. Капинус Н. И. Понятие и сущность представления доказательств в советском уголовном процессе / Н. И. Капинус // Вопросы уголовного процесса и криминалистики: [сборник научных трудов]. – М., 1988. – С. 4-10.
79. Капліна О. Проблеми допустимості доказів, поданих відповідно до статті 66 КПК України особами із використанням технічних засобів отримання інформації / О. Капліна, В. Маринів // Вісник Академії правових наук України. – 2011. -
№ 3 (66). – С. 238-249.
80. Карабут Л. В. Кримінальна процесуальна діяльність із безпосереднього дослідження в суді першої інстанції показань, речей і документів за новим КПК / Л. В. Карабут // Вісник Запорізького національного університету. – 2012. - № 3. – С. 273-276.
81. Карабут Л. В. Щодо формування доказів під час досудової кримінальної процесуальної діяльності за новим КПК / Л. В. Карабут // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2012. – № 1 (5). – С. 1-13: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/ 12klvznk.pdf.
82. Карлаш И. А. История развития института представления доказательств лицами, вовлеченными в уголовный процесс / И. А. Карлаш // Информационно-аналитический портал «Юридический Луганск». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jurlugansk.ucoz.org/publ/6-1-0-74.
83. Карлаш І. А. Подання доказів захисником у кримінальному процесі України / І. А. Карлаш // Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 30 жовтня 2009 року). – У 2 ч. – Ч. 1. – Запоріжжя: Юридичний ін-т ДДУВС, 2009. – С. 73-76.
84. Карлаш І. А. Процесуальний порядок подання доказів у кримінальному процесі / І. А. Карлаш // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. – 2010. – № 2. – С. 56-62.
85. Карнеева Л. М. Доказательства в советском уголовном процессе: [учебное пособие] / Л. М. Карнеева. – Волгоград: Изд-во ВСШ МВД СССР, 1988. – 68 с.
86. Кистяковский А. Ф. Общая часть уголовного судопроизводства / А. Ф. Кистяковский. – К.: Изд-во Семенко Сергея, 2005. – 118 с. - (Серия «Антология уголовно-процессуальной науки»).
87. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: [підручник] / Є. Г. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
88. Коваленко І. Поняття і значення кримінально-процесуального доказування / І. Коваленко // Право України. – 2010. - № 1. – С. 230-235.
89. Ковальчук С. О. Процесуальний порядок відкриття матеріалів кримінального провадження / С. О. Ковальчук // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. - № 2. – С. 190-195.
90. Ковтун Н. Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России: понятие, сущность, формы: дисс. … докт. юрид. наук: 12.00.09 / Николай Николаевич Ковтун. – Нижний Новгород, 2002. – 520 с.
91. Когутич І. І. Про тактику взаємодії й протистояння обвинувачення та захисту під час провадження у кримінальній справі / І. І. Когутич // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2003. – С. 496-497.
92. Кокорев Л. Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе / Л. Д. Кокорев. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1964. – 139 с.
93. Колесникова О. В. Представление доказательств на стадии возбуждения уголовного дела / О. В. Колесникова // Вопросы криминологии, криминалистики и судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – 2009. – Вып. 2/26. – С. 159-163.
94. Колоколов Н. А. Пересмотр судебных решений, вступивших в законную силу: проблемы адаптации законодательных новелл судебной практикой / Н. А. Колоколов // Российский судья. – 2004. - № 9. – С. 12-18.
95. Кондратьева Т. Х. Представление доказательств участниками уголовного судопроизводства: автореф. дисс. … канд. юрид. наук.: 12.00.09 / Т. Х. Кондратьева. – Краснодар, 2009. – 29 с.
96. Кондратьева Т. Х. Представление доказательств участниками уголовного процесса на стадии судебного разбирательства / Т. Х. Кондратьева // Научный журнал КубГАУ. – 2009. – № 49 (05): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ej.kubagro.ru/2009/05/pdf/08.pdf.
97. Кондратьева Т. Х. Сущность, понятие и субъекты представления доказательств по уголовным делам / Т. Х. Кондратьева // Научный журнал КубГАУ. – 2007. – № 32 (08): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ej.kubagro.ru/2007/08/pdf/04.pdf.
98. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
99. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. -
№ 19. – Ст. 1376.
100. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. - № 27. – Ст. 838.
101. Корчева Т. В. Проблеми діяльності захисника в досудовому провадженні та в суді першої інстанції: [монографія] / Т. В. Корчева. – Х.: Вид. ФОП Вапнярчук Н. М., 2007. – 200 с.
102. Косенко А. С. Правовые вопросы фиксации хода и результатом розыскных действий / А. С. Косенко // Проблемы повышения эффективности деятельности органов внутренних дел: межвуз. сб. науч. тр. – Омск, 1990. –
С. 109-116.
103. Костенко Р. Соотношение уголовно-процессуального познания и уголовно-процессуального доказывания / Р. Костенко // Уголовное право. – 2004. -
№ 3. – С. 90-92.
104. Костенко Р. В. Доказательства в уголовном процессе: концептуальные подходы и перспективы правового регулирования: дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09 / Роман Валерьевич Костенко. – Краснодар, 2006. – 421 с.
105. Костенко Р. В. Понятия и признаки уголовно-процессуальных доказательств: [монография] / Р. В. Костенко. – М.: Юрлитинформ, 2006. – 240 с.
106. Костін М. Поняття доказування у кримінальному процесі України / М. Костін // Право України. – 2004. – № 1. – С. 143-147.
107. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / О. Ю. Костюченко. – К., 2005. – 21 с.
108. Кримінальний процес: [підручник] / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін.; За ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. – Х.: Право, 2013. – 824 с.
109. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10. – Ст. 88.
110. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Відп. ред. С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. – Х.: Одіссей, 2013. – 1104 с.
111. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. проф. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
112. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. – Т. 2 / Є. М. Блажівський, Ю. М. Грошевий, Ю. М. Дьомін та ін.; За заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х.: Право, 2012. – 664 с.
113. Кримінально-процесуальне право України: [підручник] / За загальною редакцією Ю. П. Аленіна. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2009. – 816 с.
114. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 2. – Ст. 15.
115. Крушинський С. А. Проблема визначення подання доказів як інституту кримінального процесуального права / С. А. Крушинський // Форум права. – 2013. – № 1. – С. 532-536.
116. Крушинський С. А. Процедура відкриття матеріалів іншій стороні у кримінальному судочинстві України / С. А. Крушинський // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XІX звітної науково-практичної конференції. – Львів, 2013. – С. 330-331.
117. Кузнецов Н. Право защитника собирать доказательства: с