Латковська Тамара Анатоліївна. Фінансово-правове регулювання організації та функціонування банківської системи в Україні та зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз

brief description

Латковська Тамара Анатоліївна. Фінансово-правове регулювання організації та функціонування банківської системи в Україні та зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз : Дис... д-ра наук: 12.00.07 2008

Латковська Т.А.Фінансово-правове регулювання організації та функціонування банківської системи в Україні та зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Одеська національна юридична академія, Одеса, 2008.
У дисертації на основі порівняльно-правового аналізу здійснено комплексне дослідження фінансово-правового регулювання організації та функціонування банківської системи в Україні та зарубіжних країнах. Доведено, що банківська система є важливою ланкою фінансової системи. Визначено сферу фінансово-правового регулювання відносин, що складаються в процесі формування та функціонування установ банківської системи. Досліджено правовий режим виникнення та розвитку інституту центрального емісійного банку та його місце в системі органів державної влади. Розкрито правовий статус Національного банку України як центрального органу державного управління з особливими повноваженнями. Досліджено правовий режим державних банків України. Розкрито фінансово-правові засади діяльності установ банківської системи при кредитуванні і розрахунках та проведенні касових операцій та вплив методу фінансово-правового регулювання як превалюючого в галузі відносин, які виникають із діяльності органів держави при управлінні організаціями банківської системи та при регулюванні Національним банком України відносин комерційних банків із своїми клієнтами. Запропоновано низку заходів щодо покращання банківського законодавства України та наближення його норм до міжнародних стандартів.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми щодо фінансово-правового регулювання організації та функціонування банківської системи. Визначається низка наукових понять та категорій; тлумачаться чинне законодавство, міжнародно-правові акти, а також формулюються пропозиції щодо вдосконалення банківського законодавства України. Основними висновками дисертаційного дослідження є такі:
1. Здійснено систематизацію банківського законодавства, яке включає нормативно-правові акти різної юридичної сили. Обґрунтовано необхідність їх систематизації і навіть прийняття Банківського кодексу, який відображав би оптимальний варіант узагальнення та систематизації банківського законодавства та виступав би діючим механізмом ліквідації множини актів. Правова система України повинна створюватися не як сукупність розрізнених актів, а як науково обґрунтована та взаємоузгоджена система кодифікаційних актів, які повинні бути базою, основою системи законодавства країни. Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства, створенню чіткої, яка базується на науковому фундаменті, системи нормативних актів, забезпечуючи оптимальну скоординованість між діючими нормами. Інтенсивний розвиток нормативного масиву створює більше можливостей для прогалин, неузгодженостей та протиріч у діючому регулюванні.
2. Запропонована така структура Банківського кодексу України:
Загальна частина. (Розділ І. Основні засади банківської діяльності. Глава 1. Основні положення. (Відносини, що регулюються банківським законодавством. Банківське законодавство України. Основи грошово-кредитної політики України. Суб’єкти та учасники банківських правовідносин. Національний банк України. Державний банк. Банк. Об’єкти банківських правовідносин). Глава 2. Банківська діяльність. Глава 3. Державне регулювання діяльності банків.Розділ ІІ. Національний банк України. Глава 4. Правовий статус, мета та функції Національного банку.Глава 5. Особливості функціонування Національного банку України. Глава 6. Операції Національного банку України. Глава 7. Структура та органи управління Національного банку України. Розділ ІІІ. Державний банк. Глава 8. Правовий статус, мета та функції державного банку. Глава 9. Структура та органи управління державним банком. Розділ ІV. Банки. Глава 10. Правовий статус, мета та функції банку. Розділ V. Відповідальність суб’єктів та учасників банківських правовідносин).
Особлива частина. (Розділ VІІ. Активні банківські операції. Розділ VІІІ. Пасивні банківські операції. Розділ ІХ. Розрахунки).
3. Порівняльно-правове дослідження банківських систем у країнах англосаксонської та центральноєвропейської систем права доводить, що банківська система України значною мірою є близькою до банківських систем країн центральноєвропейської системи права. Серед відмітних рис банківських систем країн центральноєвропейської системи права необхідно виокремити: історію виникнення банківських установ; особливе значення законів у системі джерел банківського права; яскраво виражену особливість переплетіння норм публічного і приватного характеру; підзаконні акти як найпоширеніше джерело банківського права; наявність локальної нормотворчості. Банківська система України є більш подібною до банківських систем Франції та Німеччини. Франція, як і Україна, є державою зі змішаною формою правління; за формою державного устрою і Україна, і Франція є унітарними державами, яким властиві єдина Конституція у країні, єдина система вищих органів державної влади, єдина система законодавства. Що стосується Німеччини, то хоча цій країні властивий федеративний устрій, однак банківська система Німеччини, подібно до української, має імперське минуле. Після поразки у Другій світовій війні країна практично заново, на нових умовах, створювала, як і Україна, свою банківську систему. Крім того, вищеназвані держави демонструють дворівневий рівень побудови банківської системи з існуванням єдиного центрального банку в країні, який здійснює свої функції незалежно від органів державної влади.
4. Банківська система є важливою складовою фінансової системи держави, тісно пов’язана з відносинами, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, спрямованої на планомірний процес управління публічними фондами коштів. Забезпечення єдності фінансово-правових аспектів регулювання відносин із приводу акумуляції, розподілу та використання фондів коштів виключає виділення в рамках фінансового права нових галузей. Якісне оновлення фінансово-правових інститутів, які передбачають цілісне регулювання тільки в рамках галузі, дозволяє стверджувати, що фінансове право увійшло в систему права як самостійна правова галузь, яка виступає складним динамічним утворенням, що функціонує в період бурхливого розвитку. Банківська діяльність виступає предметом фінансово-правового регулювання, але при цьому не слід відкидати те, що частина банківських відносин регулюється і нормами інших галузей права. До системи ж фінансового права увійдуть норми публічного характеру, що регулюють банківську діяльність. Досліджуючи складові фінансового права, необхідно виділяти сукупність норм, що охоплюють публічне регулювання відносин, пов’язаних із рухом державних фондів коштів при здійсненні банківської діяльності.
5. Імперативний метод фінансово-правового регулювання банківської діяльності є методом, функціональним призначенням якого є забезпечення принципу публічності цих відносин, а диспозитивний метод при регулюванні відносин між комерційним банком і його клієнтурою несе на собі завжди відбиток імперативного, оскільки клієнт ніколи не може виставити своїх вимог перед кредитором-банком, крім того, що за своїм волевиявленням обирає собі банк і може відмовитися від послуг банку, якщо йому не підійдуть умови. До основних рис імперативного методу належать: формування та використання правовідносин за принципом „команда виконання”. Суб’єкт, який приймає обов’язкові рішення (наприклад, центральний банк), не пов’язаний згодою сторони, якій вони адресовані (інші банки). Цю рису прийнято розглядати як нерівність учасників правовідносин, підпорядкованість один одному; суб’єкти правовідносин, які виконують владні, управлінські та інші функції, діють у межах наданих їм повноважень; обов’язковість виконання приписів, щодо яких погодження між сторонами не передбачено; заборона будь-яких дій, коли норми-заборони в загальному чи конкретному вигляді окреслюють межі можливої неправомірної поведінки.
6. Сформульовано загальнотеоретичні правові визначення державного управління банківською системою та державного регулювання банківською системою. Державне управління банківською системою це організований вплив держави на розвиток банківської системи владно-правовими методами. У широкому розумінні державне управління реалізується в процесі нормотворчої та контрольної діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органів судової влади та органів місцевого самоврядування в межах переданих їм державних повноважень. Державне регулювання банківською системою це методи державного впливу Національного банку на поведінку об’єкта управління державні та комерційні банки.
7. Сформульовано загальнотеоретичне визначення банківських операцій як сукупність взаємопов’язаних, юридично зумовлених, систематичних дій, які здійснюються спеціальними суб’єктами (банками), наділеними особливою правоздатністю, відповідно до установчих документів і наданої Національним банком ліцензії з дотриманням установлених правил, стандартів та нормативів, об’єктом яких можуть виступати гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та каміння тощо, і які здійснюються на підставі укладеного договору та відповідно до чинного законодавства і нормативних актів НБУ.
8. Банківський нагляд необхідно розглядати як елемент фінансово-правового статусу Національного банку і особливий вид державного управління в галузі фінансів, яке виконується Національним банком стосовно кредитних установ щодо виконання ними законодавчих приписів, при регулюванні банківської діяльності і застосуванні до них заходів впливу.
9. З метою удосконалення законодавства та усунення виявлених правових колізій пропонується:
утворити державну службу нагляду за банківською діяльністю, закріплюючи принцип контролю за такою діяльністю з боку спеціального органу державного нагляду та з боку центрального банку. Така служба повинна підпорядковуватися вказівкам та службовому нагляду міністра фінансів. Право на призначення голови державної служби нагляду відповідно до пропозицій Президента України з урахуванням вказівок Кабінету Міністрів України надати Верховній Раді України. Отже, на верхньому рівні банківської системи повинні діяти два самостійних суб’єкта: Національний банк та державна служба нагляду за банківською діяльністю, повноваження яких з виконання завдань та функцій цього рівня, необхідно розподілити так, щоб уникнути можливості монопольного безконтрольного управління банківською системою з боку будь-якого органу;
основну функцію Національного банку України, визначену статтею 99 Конституції України та статтею 6 Закону „Про Національний банк України”, „забезпечення стабільності грошової одиниці” замінити на „забезпечення стабільності грошової одиниці та цінової стабільності в державі”. Національний банк України відповідає не тільки за стабільність національної валюти, а й за стабільність споживчих цін;
Національний банк України є основним органом валютного контролю, завданням якого виступає забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Валютний контроль це одна з функцій державного управління, тому він сприяє виявленню порушень приписів держави у валютних відносинах. Валютний контроль являє собою сукупність державних заходів, скерованих на дотримання державних інтересів у валютних правовідносинах. Оскільки держава може забезпечити дотримання умов і порядку проведення валютних операцій головним чином шляхом проведення контролю і притягнення за порушення своїх приписів порушників, то закони про валютне регулювання повинні поєднуватися із законами про валютний контроль. Робиться висновок, що на законодавчому рівні необхідно прийняти акт про валютне регулювання і валютний контроль.