ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАЇВСЬКИХ ВИДАННЯХ ХVІІІ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХІХ СТ.

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Кисельов Роман Євгенович
УДК 811.161.2+81’373
ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАЇВСЬКИХ ВИДАННЯХ ХVІІІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХІХ СТ.
Спеціальність 10.02.01 українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
ПЕРЕДРІЄНКО
Віталій Аркадійович,
кандидат філологічних
наук, доцент
Київ 2005

ЗМІСТ

1.

Перелік умовних скорочень ............................................................................

5

А. Умовні скорочення до тексту .......................................................................

5

Б. Умовні скорочення назв почаївських видань .........................................

6

В. Умовні скорочення назв інших пам’яток .................................................

7

Г. Умовні скорочення назв лексикографічних джерел та наукових праць ......................................................................................................................

8

2.

Вступ ...........................................................................................................................

12

3.

Розділ 1. ВИДАННЯ ПОЧАЇВСЬКОГО УСПЕНСЬКОГО МОНА­СТИРЯ XVIII ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХІХ ст. ЯК ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ .................................................................................

26

1.1.

Джерелознавчий аспект вивчення україномовних старо-друкованих пам’яток ............................................................................

26

1.2.

Почаївський культурний осередок .................................................

27

1.3.

Риси української мови в церковнослов’янських текстах .......

32

1.4.

Українська мова в богослужбових книгах ...................................

35

1.5.

Видання катехітичного змісту ..........................................................

45

1.6.

Ораторсько-проповідницька література .......................................

56

1.7.

Підручник із богослів’я Федора Басарабського .........................

66

1.8.

Духовні пісні ...........................................................................................

67

1.9.

Світські видання ....................................................................................

71

1.10.

Документи мовою оригіналу ............................................................

76

1.11.

Вірш Івана Величковського ...............................................................

77

1.12.

Висновки до розділу 1 .........................................................................

77

4.

Розділ 2. ЛЕКСИКА, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄ ЛЮДИНУ У СВІТІ ЖИВОЇ І НЕЖИВОЇ ПРИРОДИ ...............................................................

85

2.1.

Лексика на позначення понять живої і неживої природи ......

85

2.1.1. Людина: загальні поняття, вік, стать ..................................

85

2.1.2. Фізіологічні процеси і стани .................................................

90

2.1.3. Частини тіла та органи ............................................................

103

2.1.4. Тваринний світ ...........................................................................

108

2.1.5. Рослинний світ ............................................................................

115

2.1.6. Речовини природного і штучного походження ..............

125

2.2.

Назви, пов’язані з часом, простором та іншими характери­стиками буття .........................................................................................

127

2.2.1. Лексика часу ...............................................................................

127

2.2.2. Простір і рух ...............................................................................

138

2.2.3. Назви, пов’язані з категорією міри .....................................

144

2.3.

Висновки до розділу 2 .........................................................................

155

5.

Розділ 3. ЛЕКСИКА, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄ РОЗУМ ЛЮДИНИ, ЇЇ ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОБУТ, СУСПІЛЬНЕ СТАНО­ВИЩЕ ................................................................................................................

157

3.1.

Лексика професій і праці ....................................................................

157

3.1.1. Духівництво, ремісники, службовці, представники науки ..............................................................................................

157

3.1.2. Сільське господарство .............................................................

164

3.1.3. Професії і заняття, характерні для периферії соціуму

169

3.2.

Обрядова лексика ..................................................................................

173

3.3.

Побутова лексика ..................................................................................

185

3.4.

Назви спорідненості і свояцтва ........................................................

196

3.5.

Суспільне життя, економічні та правові відносини .................

200

3.6.

Лексика, що характеризує людину як істоту, наділену душею і розумом ...................................................................................

210

3.6.1. Назви понять зі сфери моралі ...............................................

212

3.6.2. Волевиявлення ............................................................................

215

3.6.3. Назви процесів інтелектуальної діяльності .....................

216

3.6.4. Назви мовлення і спілкування ..............................................

219

3.6.5. Назви понять емоційної сфери .............................................

222

3.7.

Висновки до розділу 3 ........................................................................

225

6.

Висновки ..................................................................................................................

227

7.

Список використаних джерел ........................................................................

231

А. Почаївські видання ........................................................................................

231

Б. Інші пам’ятки ....................................................................................................

232

В. Контрольні тексти ..........................................................................................

233

Г. Лексикографічні та інші довідкові джерела ......................................

236

Д. Література ...........................................................................................................

241

ВСТУП
Вивчення лексики української мови ХVІІІ початку ХІХ ст., тобто кінця староукраїнського й початку нового періодів, що не зовсім збігаються в часі в Західній і Східній Україні, є важливим завданням історичної лексикології. Зокрема, існує потреба лексикографічного опрацювання словникового складу пам’яток зазначеного періоду, проте в цьому напрямку, на жаль, зроблено ще дуже мало. Але навіть близьке до вичерпного представлення лексики у словниках не вирішує проблем, що їх звичайно ставлять у монографічних дослідженнях, оскільки для останніх характерне власне коло наукових завдань [Нім. 3].
Спроба аналітичного опису лексичного складу друкованих пам’яток, що належать до різних жанрів і об’єднуються критерієм приналежності до україномовного репертуару однієї друкарні, робиться вперше. Цей, на перший погляд, зовнішній критерій добору джерел насправді є соціокультурним: адже Почаївська друкарня була центром наукової та літературної праці, культурним центром всеукраїнського значення. У нашому дослідженні ми, окрім аналізу лексики за обраними параметрами, робимо спробу з’ясувати історичні передумови україномовного друку в Почаєві та встановити репертуар україномовних пам’яток. Період ХVІІІ першої третини ХІХ ст. охоплює час від отримання Почаївським Успенським монастирем привілею на книгодрукування в 1732 р. («Зерцало богословії» Кирила Транквіліона Ставровецького надруковано в Почаєві 1618 р. у власній пересувній друкарні автора) до передачі монастиря російським урядом у московське православне відомство 1831 р., після чого практику україномовного друку в Почаєві було припинено.
Інформацію про видавничу діяльність Почаївського монастиря знаходимо у працях М.Максимовича, А.Петрушевича, А.Хойнацького, Є.Крижанівського, Е.Калужняцького, М.Возняка, І.Огієнка, з сучасних авторів Я.Ісаєвича. Літературознавчу характеристику деяких друків (в основному «Богогласника») подано у працях М.Возняка, Н.Мировича, М.Петрова, С.Щеглової, В.Щурата та ін.
Почаївські видання ще достатньо не досліджені з мовного боку. Окремі з них було використано як джерела під час розв’язання певних лінгвістичних завдань, наприклад, для аналізу розвитку тематичної групи лексики в контексті виявлення народнорозмовної основи літературної мови ХVІІІ ст. (В.А.Передрієнко) та ін. Міркування про мову деяких почаївських друків можна знайти у творах П.Житецького, І.Франка, І.Нечуя-Левицького, М.Возняка, у курсах історії української літературної мови. Загальний огляд мови пам’яток (КГ; ПС та ін.) містять праці М.Возняка, О.Горбача. Останнім часом інтерес до почаївських видань як до джерел лінгвістичних досліджень зростає: аналізові фонетичних і морфологічних рис «Книжиці для господарства» (КГ) присвячено дисертацію О.О.Литвиненко, з’ясуванню фонетичних та морфологічних особливостей ряду видань дисертацію С.А.Федак.
У плані аналітичного опису лексичної системи української мови в її історичному розвитку за останні півстоліття мав місце значний поступ. Зокрема, лексику та фразеологію окремих пам’яток чи груп текстів староукраїнського періоду (ХІV ХVІІІ ст.), дібраних за жанром та ознакою зв’язку з певними історичними особами чи явищами, досліджували Ф.Є.Ткач (ділові документи канцелярії Богдана Хмельницького), Л.І.Батюк (літопис Самовидця), Т.К.Молодід («Палінодія» Захарії Копистенського), В.Й.Горобець (діаріуші першої половини ХVІІІ ст.), М.Л.Худаш (документи Львівського Ставропігійського братства), О.О.Суховій (фразеологія казань Варлаама Ясинського) та ін.
Ще одним активним напрямком праці лексикологів-істориків є опис та аналіз розвитку окремих груп лексики, виділених за тематичним принципом або за сферою функціонування. Здобутки саме цього напрямку досліджень дають можливість оцінити мову аналізованих пам’яток з огляду на загальну картину лексичної системи та процеси, що в ній відбуваються. У своїй роботі ми значною мірою спираємося на відповідні праці.
Так, окремі фрагменти лексико-семантичної системи української мови староукраїнського періоду (ХІV ХVІІІ ст.) на матеріалі, обмеженому в часовому, жанровому чи іншому планах, дослідили, зокрема, Є.І.Чернов (назви грошей та грошових одиниць), А.А.Бурячок (назви спорідненості і свояцтва), В.О.Винник (назви одиниць виміру і ваги), М.ПКочерган (назви часових понять), П.П.Чучка (географічна номенклатура), Л.П.Гнатюк (наукова термінологія у творах Г.С.Сковороди), М.І.Чікало (назви кольорів), Г.М.Наєнко (наукова лексика у творах Кирила Транквіліона Ставровецького), І.В.Сабадош (ботанічна номенклатура), Г.В.Войтів (назви одягу), С.В.Бібла (назви церковних чинів та посад), Л.П.Бойко (торгівельна лексика), Б.Р.Стецюк (юридична лексика кримінально-процесуального права Гетьманщини), Г.М.Дидик-Меуш (медична номенклатура), Н.В.Пуряєва (назви богослужбових предметів), О.Ю.Зелінська (педагогічна лексика) та ін. Цінний матеріал до історії окремих тематичних груп і класів лексики дають праці О.Горбача (зокрема, термінологія виноробства, обрядова лексика тощо).
Результатом узагальнення накопичених на певному етапі напрацювань є велика за обсягом колективна праця «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (К., 1983); важливим доповненням до неї стало дослідження В.В.Німчука «Давньоруська спадщина в лексиці української мови» (К., 1992), у якому простежується доля давньоукраїнської лексичної спадщини і її місце в лексико-семантичній системі української мови різних періодів, зокрема і в досліджуваний нами період. Внеском у вивчення історії української фразеологічної номінації є праця О.С.Юрченка.
Одне з завдань нашої роботи визначити, які тематичні групи лексики і наскільки широко представлені в досліджуваних пам’ятках прямо пов’язане з практикою класифікації лексики за схемою «картини світу», яка є найбільш поширеним способом організації матеріалу цього мовного рівня в історико-лінгвістичних працях. Згаданий спосіб, разом із використанням так званих синхронних зрізів, як твердять лексикологи, найбільш відповідає завданням фронтального опису словникового складу окремої мови в діахронічній динаміці [62, c. 9].
Проте теорія і практика організації лексичного складу мови за певною логіко-понятійною схемою, хоч здебільшого і визнаються корисними для виявлення окремого аспекту системності в лексиці та визначення закономірностей розвитку лексичної системи, часто зазнають критики за орієнтацію на позамовні чинники.
Критичні міркування з цього приводу висловлювали свого часу, зокрема, такі відомі лінгвісти, як О.Потебня, С.Ожегов [139, с.15]. Скептично ставиться до згаданого підходу і дослідник проблеми ідеографічної класифікації лексики Ю.Караулов: «Я не думаю, що лексична організація, отримана в результаті послідовного й «логічного» впорядкування словника, має якесь велике наукове обґрунтування: послідовність і «логіка» в цьому випадку введені до матеріалу ззовні, вони не є органічно властиві його структурі» [65, с.60]. На позалінгвістичності цього підходу наголошує і Г.С.Щур [177, с.104].
Інші дослідники намагаються виправдати аналогічні операції. Одна з теоретиків системного опису лексики в її стосунку до позамовної дійсності Ж.П.Соколовська мотивує свій підхід тим, що «мова це система функціональна, що виконує в людському суспільстві функції пізнання і спілкування. Наслідком цього загального теоретичного положення для конкретних досліджень, у цьому випадку семасіологічних, якраз і є положення про те, що коли це визнавати, то ніякі інші відношення, окрім тих, які утворюють «смисловий каркас», не можуть бути вихідними, відправними, оскільки всі інші, семіотичні відношення між значеннями слів будуються, силою суспільної природи мови, на основі смислових, ідеографічних відношень, які відображають систему уявлень людини про організацію об’єктивної дійсності, що її оточує» [139, с.55].
З написаним важко не погодитись. І проблема полягає власне не в тому, аби довести, що в лексиці системно відображено наслідки пізнавальної діяльності людини «картину світу», а в тому, як виявити й описати ці системні зв’язки, у наявності яких дослідники, як правило, не сумніваються.
Спроби розв’язання названої проблеми здійснюються у двох напрямках. В одному випадку науковці намагаються обмежитись власне лінгвістичними, внутрішньомовними критеріями і на основі аналізу всього словника отримати системну картину відображеної в мові дійсності. Прикладом є застосування методу семантичних множників [127], проте отримані внаслідок цього парадигматичні структури не мають жодної сталої лінійної форми і тому відповідають лише на питання, які зв’язки існують між одиницями лексико-семантичної системи, але не показують, як у цій системі відображено світ.
Інший напрямок базується на використанні певної загальнофілососької логіко-понятійної моделі для організації матеріалу. Ряд таких моделей, створених і використаних західноєвропейськими лінгвістами при укладанні ідеографічних словників (П.Роже, Д.Касарес, Ф.Дорнзайф, Р.Галліг і В.Вартбург та ін.), проаналізував Ю.Караулов і дійшов висновку, що кожна з моделей відбиває світоглядні прерогативи автора, і внаслідок цього дослідники навіть на лексичному матеріалі однієї мови отримують різні результати класифікації. Сучасні дослідники, які працюють у цьому напрямку, намагаються мінімізувати відносність синоптичної, як її називають, схеми семантичної класифікації лексики.
Скажімо, Ж.П.Соколовська підпорядковує матеріал (прикметники російської мови) одній з філософських систем категорій пізнання лише на початкових етапах класифікації. Кінцеві ж ланки ієрархічної системи семантем виділяються передусім на основі лінгвістичних характеристик. Це тематична група, лексико-семантична група, синонімічний ряд. Лексико-семантичні варіанти посідають своє місце в системі на основі їх семної структури, отже, класифікації матеріалу передує наявність у розпорядженні дослідниці вичерпного набору сем (які, у свою чергу, авторка класифікує за ступенем узагальненості поняття: класеми, родосеми, видосеми першого, другого і т. д. порядків). Цей метод апробовано й на українському матеріалі [66].
Ще менш відносною та інтуїтивною є синоптична схема семантичної класифікації, представлена в теоретичних та практичних результатах досліджень, виконаних останнім часом на базі відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні [133134; 137; 138]. Ступінь її об’єктивності визначається рівнем адекватності дефініцій тлумачного словника, на основі яких, за певною методикою, і формується згадана схема. Гадаємо, що поява, чи то в електронній, чи в паперовій формі, українського ідеографічного словника з науково обґрунтованою схемою семантичної класифікації його наповнення позитивно позначиться й на історичних дослідженнях, якщо тільки частиномовний критерій поділу матеріалу не означатиме ізольованості синоптичних схем за цією ж ознакою, бо розглядати, наприклад, близькі за денотативним або сигніфікативним значенням деривати одного кореня, які належать до різних частин мови, у різних рубриках навряд чи зручно.
Втім, ідеографічний словник сучасної української мови і його синоптична схема, хоч і дуже б допомогли при системному описі лексико-семантичної системи попередніх періодів, але не вирішили б усіх проблем. Як наголосив свого часу Л.Щерба, понятійна класифікація слів повинна відображати живий зв’язок між ними, «бо ця класифікація є величиною змінною, залежною від умов життя колективу» (цит. за [147, с.25]) (власне, тому історичний семантичний аналіз лексики в цьому представленні і є цікавим і потрібним). Отже, в ідеалі, нам необхідні синоптичні схеми для кожного періоду, виділеного за критерієм відносної сталості мовних ознак. І якщо підходити до створення таких схем науково, як це роблять укладачі ідеографічного словника сучасної української мови, то, окрім необхідності копіткої багаторічної праці не однієї людини, треба пам’ятати й те, що для створення справжнього ідеографічного словника (відповідно, і його схеми) «необхідно мати повний [виділення наше Р.К.] і дуже точний список слів-понять певної мови, а щоб скласти такий список, треба чітко описати всі значення слів у словниках звичайного типу» [147, с.25]. Усе це поки що залишається мрією. Проте, удаючись, хай навіть до інтуїтивної (з використанням окремих напрацювань ідеографів там, де це можливо й доцільно) логіко-понятійної класифікації лексики, ми повинні усвідомлювати, чим є ідеальна структура, яку ми намагаємося відтворити, керуючись передусім власною інтуїцією та інформацією, узятою безпосередньо з досліджуваних джерел.
У межах нашого дослідження ми аналізуємо тільки ті тематичні групи лексики, які є широко представленими в досліджуваних пам’ятках. Ця інформація не тільки характеризує систему літературної мови, але й дає певне уявлення про мовну «картину світу» діячів почаївського культурного кола й тогочасних правобережних українців узагалі. Робочими термінами при аналізі є «тематична група слів» та «лексико-семантична група». Оскільки в лексикології ці терміни не завжди використовуються в тому самому значенні, уточнюємо їх семантику.
Під тематичною групою слів ми розуміємо словесний вміст ділянки аналітично почленованої дійсності, наявний у будь-якій мові, виділений незалежно від семантичних і граматичних зв’язків між окремими елементами цієї сукупності слів (хоча подальший аналіз можна зосередити і на виявленні таких зв’язків).
Під лексико-семантичною групою розуміємо наявні в певній конкретній мові слова, об’єднані спільним родовим значенням, незалежно від приналежності до однієї чи різних частин мови.
Ще одним нашим завданням, яке зумовлюється специфікою досліджуваного матеріалу, є аналіз процесів взаємодії української та іншомовної лексики. Маємо на увазі не етимологічний, а типологічний аспект, часто пов’язаний з соціолінгвістичним явищем мовної інтерференції. Взаємодії української мови з іншими мовами на лексичному рівні приділено увагу практично в усіх працях з історичної лексикології. Вивченню окремих впливів присвятили свої праці, зокрема, О.Макарушка (тюркські запозичення), А.І.Генсьорський (полонізми), С.П.Гриценко (запозичення з латинської мови), Л.Л.Гумецька (полонізми), А.П.Критенко (грецизми), У.Л.Мрозіцька (запозичення-латинізми), О.Д.Пономарів (грецизми), М.Л.Худаш (полонізми) та ін.
На діалектному рівні ці впливи досліджували О.Горбач (полонізми таін.), Й.О.Дзендзелівський (західнослов’янські та ін. запозичення), М.Й.Онишкевич (словакізми) та багато інших науковців. Найпотужнішим впливом (серед живих мов) упродовж досліджуваного періоду був польський. Аналізові процесів фонетичної та морфологічної адаптації полонізмів українською мовою, а також пошукові критеріїв їх виділення писвячено роботи Л.Л.Гумецької, Н.П.Романової. У ХVІІІ ст. залишається актуальною проблема впливу церковнослов’янської мови на літературно-писемному рівні. Ряд спостережень і міркувань з цього приводу містить дослідження В.А.Передрієнка, у якому висвітлено взаємодію книжних та живомовних елементів у літературній мові, у т. ч. на лексичному рівні.
Нам потрібно не тільки виявити іншомовні одиниці, а й визначити їх роль у лексико-семантичній системі, що допоможе з’ясуват

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Серед доступної сучасним дослідникам продукції друкарні Почаївського Успенського монастиря ХVІІІ першої третини ХІХ ст. є 39 видань, що вийшли друком українською мовою або ж містять україномовні уривки. Цей факт заслуговує на особливу увагу, оскільки у Східній Україні, що входила до складу Російської імперії, українське книгодрукування було заборонене. Почаївські видання різноманітні за тематикою та жанрово-стилістичними параметрами. До них належать богослужбові книги, видання катехітичного змісту, ораторсько-проповідницька література, підручник з богослів’я, духовні пісні, світські видання, актові документи (український текст унійної ухвали 1596 р.), поетичні твори.
Широта використання української мови у книгах церкви залежала від функцій тих чи інших видань у релігійній практиці. У богослужбових книгах ми знаходимо українську мову в тих текстах, де значну роль відіграє волевиявлення окремої особи (шлюбна або чернеча присяга, чин сповіді тощо), а також у місцях тлумачного характеру. Необхідністю розуміння тексту широкими колами читачів або слухачів (переважно з селянського середовища) зумовлена поява ряду україномовних видань катехітичної та ораторсько-проповідницької літератури. Широко представлені в репертуарі почаївського друку українські пісні релігійного змісту, які завдяки своїй популярності були могутнім морально-дидактичним знаряддям церкви. Окремо від названих груп видань стоять українські книги світського змісту: вони з’явилися насамперед завдяки просвітницькій та патріотичній ініціативі. Традиції україномовного книговидання в Почаєві протягом усього греко-католицького періоду існування монастиря і друкарні були неперервними.
2. У досліджених пам’ятках широко представлена лексика, пов’язана зі світом живої та неживої природи (назви людей за віком і статтю, назви фізіологічних процесів і станів, частин тіла та органів, номенклатура рослинного і тваринного світу, назви речовин природного і штучного походження), лексика, пов’язана з часом, простором та іншими характеристиками буття (назви часових і просторових понять, назви руху, назви, пов’язані з категорією міри), лексика, що характеризує людину як діяльну і розумну істоту (лексика професій і праці, побутова лексика, назви обрядової сфери, лексика на позначення понять суспільного життя, економічних та правових відносин, лексика, що характеризує людину як істоту, наділену душею і розумом).
3. Спостерігається взаємозв’язок між тематичною організацією лексики та інтенсивністю впливу народнорозмовного мовлення і книжних джерел, а також іншомовних впливів на літературну мову. Хоча живомовна лексика переважала в усіх досліджених тематичних групах, проте, наприклад, церковнослов’янський вплив відчутно позначився на лексиці, пов’язаній з людиною як біологічною істотою, що зумовлено тематикою текстів релігійного спрямування, які складають основу української книжної традиції: людина в усіх виявах її життя, у тому числі біологічного, завжди була в центрі уваги цієї літератури. Важливо відзначити, що вживання слов’янізмів майже завжди є стилістично мотивованим, вони функціонують, як правило, паралельно з українськими формами. Вплив польської літературної норми позначився на складі назв хвороб, номенклатурі рослинного світу велика частина такої лексики, діалектне варіювання якої є дуже розгалуженим, була дібрана до нормативної номенклатури під польським впливом, частина цих назв є запозиченнями з польської мови або з західноєвропейських мов за посередництвом польської. Майже цілковито орієнтованою на народнорозмовне слововживання є побутова лексика, оскільки поняття побутової сфери повністю покриває лексикон повсякденного розмовного вжитку.
Різні типологічні впливи на літературну мову, виявлені в наявності двох і більше семантичних дублетів, засвідчено в тематичних групах лексики на позначення процесів, пов’язаних з роботою людського інтелекту і психіки. Це пояснюється насамперед тим, що літературна мова ще не досягла того рівня розвитку, який би дав можливість вироблення повноцінного лексичного арсеналу на власній мовній основі для номінації у згаданій ономасіологічній сфері.
4. Досліджений матеріал дає підстави для виділення кількох факторів, які спричиняють використання лексичних одиниць, що, як можна припускати, перебувають поза межами народнорозмовного узусу. Такими факторами були: стилістична настанова; висока частотність тих чи інших назв в іншомовних текстах, які постійно перебувають у полі зору авторів і видавців; у випадку польського впливу це ще й повсякденна розмовна практика. В окремих випадках іншомовні одиниці залучаються для заповнення семантичних лакун. Проте якою б не була інтенсивність тих чи інших сторонніх впливів на літературне слововживання в межах різних тематичних груп лексики ці впливи завжди мають системний характер, пояснюються певними внутрішньо- чи зовнішньолінгвістичними чинниками й ніколи не переростають у хаотичну мовну інтерференцію.
5. Українська літературна мова почаївських друків в основному перебуває в межах традиції і норми «простої» і книжної мови другої половини ХVІ ХVІІІ ст. Ступінь орієнтації на практику народнорозмовного мовлення в різних пам’ятках неоднаковий найбільший він у світських пам’ятках КГ та ПС, видання яких було просвітницьким та національно-патріотичним заходом. Проте і в пам’ятках, де мова всього тексту чи окремих частин якоюсь мірою орієнтована й на книжні (церковнослов’янські, або слов’яноруські) джерела, не помітно якихось упереджень проти залучення одиниць з народнорозмовного мовлення, у тому числі просторічної та, зрідка, навіть пейоративної лексики. Вузькодіалектної лексики в досліджених текстах мало. У цілому всі україномовні тексти, вміщені у виданнях Почаївського Успенського монастиря, засвідчують високий ступінь представлення лексичних одиниць, притаманних народнорозмовному мовленню. Ці тексти відіграли важливу роль у розвитку української мови, оскільки ними утверджувалася й апробовувалася лексика, покладена згодом в основу нової літературної мови.
6. Результати дослідження, з одного боку, підтверджують певну відмінність верхньої часової межі староукраїнської мовної традиції на західних і східних теренах, оскільки і в першій третині ХІХ ст., коли на Лівобережжі вже панували зовсім інші тенденції, більшість почаївських видань ще перебувала в межах старої традиції (у цьому контексті можна згадати і друковані видання підавстрійської України, що з’явилися заходами М.Левицького, І. Могильницького). З іншого боку, як засвідчують деякі почаївські видання, ще у ХVІІІ ст. мали місце спроби більш чи менш радикальних змін у системі літературної мови в напрямку її орієнтації на народнорозмовне мовлення. Найбільш яскраво про це свідчать «Полyтика свyцкаœ» і «Книжицœ для господарства», меншою мірою різні видання казань та катехізисів. Названі зміни співзвучні з тенденціями розвитку літературної мови у Східній Україні, але діалектна база, на яку орієнтувалися автори, була альтернативною це мовлення носіїв передусім південно-західних говорів. Обидва ці чинники вплив староукраїнської спадщини й вибір південно-західної діалектної бази при орієнтації на народнорозмовне мовлення і в подальшому спричинилися до певної автономності західноукраїнської мовно-літературної традиції.

Д. ЛІТЕРАТУРА
1. Баран Я. Фразеологія у системі мови. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. 176с.
2. Батюк Л. И. Язык летописи Самовидца: Лексика, фразеология, морфология: Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1961. 19с.
3. Белова О. В. Славянский бестиарий. Словарь названий и символики. М.: ИНДРИК, 1999. 320с.
4. Бібла С. В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології: (Назви церковних чинів та посад): Дис. канд. філол. наук. К., 1997. 215с.
5. Білоноженко В. М., Гнатюк І. С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наукова думка, 1989. 156с.
6. Бойко Л. П. Торговельна лексика запорозького козацького вжитку: Дис. канд. філол. наук. Запоріжжя, 1997. 160с.
7. Бочарова І. В. Лексико-семантичні і граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1999. 17с.
8. Будняк Д. В. Полонизмы в современном украинском языке: Автореф. дис. докт. филол. наук. К., 1991. 55с.
9. Булаховський Л. А. Питання походження української мови // Вибр. праці в 5-ти тт.: Т. 2. Українська мова. К.: Наукова думка, 1977. С.9216.
10. Булыка А. М. Лексічныя запазычанні в беларускай мове ХІVХVІІІ ст. Мінск: Навука і тэхніка, 1980. 256с.
11. Бурячок А. А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 151с.
12. Вакалюк Я. Ю. Лексика народной медицины украинских говоров Прикарпатья: (На материале говоров Ивано-Франковской области): Автореф. дис. канд. филол. наук. Ужгород, 1974. 26с.
13. Васильев Л. М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184с.
14. Васильев Л. М. Семантика русского глагола: (Глаголы речи, звучания и поведения). Уфа, 1981. 72с.
15. Васильев Л. М. Системный семантический словарь русского языка. Предикатная лексика. Вып. 2. Уфа: Башкирский гос. ун-т, 2000. 146с.
16. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176с.
17. Верещагин Е. М. История возникновения древнего общеславянского языка. Переводческая деятельность Кирилла и Мефодия и их учеников. М.: Мартис, 1997. 315с.
18. Винник В. О. Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К.: Наукова думка, 1966. 151с.
19. Возняк М. До історії почаївських видань ХVІІІ в.: Ударемнена умова почаївської друкарні з львівською ставропигийською у 1796 р. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 130. С.107119.
20. Возняк М. З культурного життя України ХVІІ ХVІІІ вв. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 108. С.57102; Т. 109. С.1038.
21. Возняк М. З поля української духовної вірші. Жовква, 1925. 58с.
22. Возняк М. Історія української літератури: У двох книгах: Кн. 2. 2-е вид., випр. Л.: Світ, 1994. 560с.
23. Возняк М. Матеріали до історії української пісні і вірші: Тексти й замітки. Т. ІІ // Українсько-руський архів. Т. 10. Л., 1914. С.241464.
24. Возняк М. Український господарський порадник з 1788 // Записки наукового товариства імені Шевченка. 1915. Т. 122. С.3778.
25. Возняк М. Український «savoir-vivre» з 1770 р. // Україна. 1914. Кн.3. С.3555.
26. Войтів Г. В. Назви одягу в пам’ятках української мови XIVXVII ст.: Дис канд. філол. наук. Л., 1995. 208с.
27. Галай О.М. Бытовая лексика немецкого происхождения в старобелорусском языке: (На материале письменных памятников ХVХVІІ вв.): Автореф. канд. филол. наук. Минск, 1977. 23с.
28. Гарбуз С. Спостереження над сакральною лексикою в почаївському збірнику «Науки парохіальнїя» (1794) // Християнство й українська мова. Л., 2000. С.157164.
29. Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис: (Лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 284с.
30. Генсьорський А. І. Південноруські і польські лексичні взаємозв’язки у ХVІІІ ст. // Дослідження і матеріали з української мови. К., 1961. С.526.
31. Гнатюк Л. П. Научная терминология в произведениях Г. С. Сковороды: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1989. 20с.
32. Горбач О. До фотопередруку двох почаївських стародруків // Два почаївські стародруки: «Книжиця для господарства» (1788) та «Полyтика свyцкая» (1770/1790). Мюнхен, 1985. С.3335.
33. Горбач О. З історії української церковно-музичної термінології // Горбач О. Статті до 1000-ліття християнізації Руси-України. [Б. м.], 1991. 38с. (Відб. з окр. вид., [Б. м., Б. р.]).
34. Горбач О. Західнополіська говірка села Остромичі колишнього повіту Кобринь // Горбач О. Діялектологія: Зібр. ст. [Б. м.], 1992. С.316.
35. Горбач О. Лексика наших картярів і шахістів // Горбач О. Лексикографія й лексикологія: Зібр. ст. [Б. м.], 1992. 16с. (Відб. з тижневика «Вільне слово», Торонто, 1960, №№ 2232).
36. Горбач О. Південнолемківська говірка й діялектний словник села Красний Брід близько Меджилаборець (Пряшівщина) // Горбач О. Діялектологія: Зібр. ст. [Б. м.], 1992. ХХХІІс.
37. Горбач О. Українська народна релігійно-християнська термінологія й лексика // Горбач О. Статті до 1000-ліття християнізації Руси-України. [Б. м.], 1991. С.99145.
38. Горобець В. Й. Лексика історично-мемуарної прози першої половини ХVІІІ ст.: На матеріалі українських діаріушів. К.: Наукова думка, 1979. 127с.
39. Горобець В. Й. Спадкоємні традиції в розвитку української мови (сільськогосподарська та побутова лексика української мови другої половини ХVІІІ ст.) // Актуальні проблеми української лінгвістики: Терія і практика. Вип. 3. К., 2001. С.2939.
40. Григорий, архимандрит Почаевского монастыря. Описание событий и достопримечательностей Почаевской лавры: [Рукопис]. [Почаев], 1846. 202с.; ІР НБУВ, ф. 231, № 254.
41. Гринчишин Д. Г., Керницький І. М. Лексика на означення населення за соціальним складом, суспільно-економічним становищем, майново-правовими відносинами // З історії української лексикології. К.: Наукова думка, 1980. С.695.
42. Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики. К.: Наукова думка, 1990. 272с.
43. Гриценко С. П. Лексичний вплив як чинник динаміки структури мовиреципієнта: (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток кінця ХVІ ХVІІ ст): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1999. 15с.
44. Гумецька Л. Л. Фонетичні субституції в староукраїнських запозиченнях з польської мови // Дослідження і матеріали з української мови. Т. 5. К., 1962. С.5361.
45. Гумецька Л. Л. Морфематичні субституції в найдавніших українських запозиченнях з польської мови // Питання слов’янського мовознавства. Л., 1963. С.5256.
46. Гура А. В. Символика животных в славянской народной традиции. М., 1997. 912 с.
47. Два почаївські ствродруки:: «Книжиця для господарства» (1788) та «ПолÔтика свÔцкая» (1770/1790). Мюнхен, 1985. [171]с. Кілька рахунків пагінації.
48. Дворницька Н. І. Словотворча синонімія та варіантність абстрактних іменників в російській писемності ХVІІ століття (у зіставленні з українською): Автореф. канд. філол. наук. К., 1994. 18с.
49. Дзендзелівський Й.О. Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі. К.: Наукова думка, 1969. 211с.
50. Дидик-Меуш Г. М. Медична номенклатура в пам’ятках української мови ХVІ ХVІІІ ст.: Дис. канд. філол. наук. Л., 2001. 230с.
51. Єрмоленко С. Я. Лінгвістичні аспекти взаємодії церковного та народного календарів і міфологічна концепція О.О.Потебні // Мовознавство. 1995. № 1. С.4554.
52. Жанри і стилі в історії української літературної мови. К.: Наукова думка, 1989. 288с.
53. Житецкий П. Энеида Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века. К., 1900. VІ, 174, 130с.
54. Житецький П. Літературна історія української мови в ХVІІ ст. // Вибрані праці. Філологія. К.: Наукова думка, 1987. С.20138.
55. Задорожний В. Б. До проблеми розвитку конфесійного стилю сучасної української літературної мови // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1315 травня 1998 р. Л., 1998. С.137145.
56. Замкова В. В. Славянизм как стилистическая категория в русском литературном языке ХVІІІ в. Ленинград: «Наука», Ленинградское отделение, 1975. 223с.
57. Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Л.: Вища школа, 19811984. Кн.12.
58. Зелінська О. Ю. Педагогічна лексика української мови ХVІ ХVІІІ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2003. 15с.
59. История лексики русского литературного языка конца ХVІІ начала ХІХ в. М.: Наука, 1981. 374с.
60. Івченко А. О. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія. Х.: Фоліо, 1999. 304с.
61. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Л.: Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2002. 520с.
62. Історія української мови: Лексика і фразеологія. К.: Наукова думка, 1973. 743с.
63. Історія української мови: Морфологія. К.: Наукова думка, 1978. 539с.
64. Калужняцкий Э. К библиографии церковнославянских печатных изданий в России // Сб. отд. русск. языка и словесности имп. Академии Наук. Т. 42. № 1. 46с.
65. Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография. М.: Наука, 1976. 355с.
66. КардащукО.В. Семантичне поле простору: статус, структура, внутрішні зв’язки (на матеріалі прикметників української мови): Дис. канд. філол. наук. Чернівці, 1998. 186с.
67. Карпова В.Л. Староукраїнські вторинні назви рослин (асоціативно пов’язані зі сферою живої природи) // Мовознавство. 1984. № 2. С.4654.
68. Керницький І. М. Спостереження над назвами приміщень в укр. пам’ятках ХVІХVІІ ст. // Питання історії української мови. К: Наукова думка, 1970. С.519.
69. Керста Р. Й. Описові метрологічні та темпоральні назви у пам’ятках української мови XVI І пол. XVII ст. // Українська лексика в історичному та ареальному аспектах. К.: Наукова думка, 1991. С.3544.
70. КисельовР.Є. Діалектна лексика у «Книжиці для господарства» (Почаїв, 1788) // Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. Вип. 3. К., 2001. С.8798.
71. Кисельов Р. Є. Україномовні катехізиси почаївського друку та їх лексика // Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. Вип. 6. К., 2002. С.6474.
72. Кніга Бєларусі. 1517-1917: Зводны каталог. Мінск: Беларуская савецкая энціклапедыя ім Петруся Броўкі, 1986. 615с.
73. Коваленко Н. Д. Фраземіка говірок Західного Поділля: Дис. канд. філол. наук. Кам’янець-Подільський, 2001. 324с.
74. Козирєва З. Г. До проблеми формування однієї лексико-семантичної групи в слов’янських мовах // Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. Вип. 4. К., 2001. С.6879.
75. Колесов В. В. Мир человека в слове Древней Руси. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1986. 312с.
76. Коломієць М. П. Фразеологічна синоніміка української мови: Навч. посібник. / Дніпропетровський держ. ун-т Дніпропетровськ, 1986. 80с.
77. Копецька Н. Г. До проблеми формування лексико-семантичної групи на позначення розумової діяльності людини у староукраїнській мові ХІVХVІІІ ст. // Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. Вип. 6. К., 2002. С.9099.
78. Котков С. И. Очерки по лексике южновеликорусской письменности XVIXVII вв. М.: Наука, 1970. 317 c.
79. Кочерган М. П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та способи їх компенсації // Проблеми зіставної семантики: Зб. статей за доп. Міжнар. наук. конф. з проблем зіст. семантики. К., 1999. С.4245.
80. Кочерган М. П. Назви часових понять в українській мові.: Дис. канд. філол. наук. К., 1967. 350с.
81. Кочерган М. П. Слово і контекст: (Лексична сполучуваність і значення слова). Львів: Вища школа, Вид-во при Львів. ун-ті, 1980. 184с.
82. Крижко О.А. Розвиток семантики побутової лексики українських літописів кінця XVII поч. XVIII ст.: (Назви їжі, напоїв, продуктів харчування). К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. 169с.
83. Крыжановский Е. Заметка на заметку о Почаевской лавре // Киевская старина. 1882. № 11. С.373382.
84. Крыжановский Е. Историческое и общественное значение Почаевской Лавры. Почаев, 1899. 116с.
85. Кубрякова Е. С. Семантика производного слова // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С.81155.
86. Куньч З. До історії термінів «казання» і «проповідь» // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1315 травня 1998 р. Л., 1998. С.184189.
87. Ларин Б. А. Лекции по истории русского литературного языка (Х середина ХVІІІ в.). М.: Высшая школа, 1975. 327с.
88. Левицкий В. Игумен Иосиф Саевич и переход Почаевской Лавры в унию. // Труды Киевской Духовной академии. 1916. № 7. С.199236.
89. Лексико-семантические группы русских глаголов / Под ред. Э. В. Кузнецовой. Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1989. 180с.
90. Линник Т. Г. Параметричні прикметники і їх становлення. К.: Наукова думка, 1982. 198с.
91. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови: Семантична структура слова. Х.: Вища школа, 1977. 114с.
92. ЛитвиненкоО.О. Мовні особливості почаївського стародруку «Книжиця для господарства» 1788р.: (Фонетика. Морфологія): Автореф. дис. канд. філол. наук. Х., 2003. 16с.
93. Макарушка О. Словник виразів, перейнятих з мов турських // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 5. Львів, 1895. С.114.
94. Максимович М.А. Книжная старина южнорусская // Собрание сочинений М.А..Максимовича. Т.3. Языкознание. История словесности. К.: Тип. Е. Т. Керер, 1880. [4], 745с.
95. Маслов С. І. Етюди з історії стародруків: ХІХІІ. К., 1928. 51с.
96. Матейко К. Український народний одяг: Етнографічний словник. К.: Наукова думка, 1996. 196с.
97. о. Мелетій М. Соловій, ЧСВВ. Божественна Літургія: Історія розвиток пояснення. Львів: Свічадо, 1999. XIV, 422с. (Репринтне перевидання з римського вид. 1964 р.).
98. Мирович Н. Библиографическое историко-литературное исследование о Богогласнике. Вильна, 1876. [2], 90с.
99. Молодід Т. К. Мова «Палінодії» З. Копистенського: (Загальна характеристика лексики і словотвору): Дис. канд. філол. наук. К., 1962. 251, ХVІс.
100. Мрозіцька У. Л. Інтра- та екстралінгвальні чинники розвитку мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень в українській мові): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2002. 14с.
101. Наєнко Г.М. Наукова лексика у творах Кирила Транквіліона Ставровецького: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1994. 23с.
102. Наєнко Г. Філософія у шатах теології (богословська термінологія у творах Кирила Транквіліона Ставровецького) // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, 1315 травня 1998 р. Л., 1998. С.152159.
103. Нечуй-ЛевицькийІ.С. Сьогочасна часописна мова на Україні // Україна. 1907. № 1. С.149; № 2. С.183237; № 3. С.280331.
104. Ничман З. В. Глаголы речевого общения в современном русском языке // Лексико-семантические группы современного русского языка: Сб. науч. тр. Новосибирск: Новосибирский гос. пед. ин-т, 1985. С.2641.
105. Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К.: Наукова думка, 1992. 416с.
106. Німчук В. В. Мовознавство на Україні в ХІV ХVІІ ст. К.: Наукова думка, 1985. 223с.
107. Німчук В. В. Українська мова священна мова // Людина і світ. 1993. № 212.
108. Огієнко І. Псавтир половини ХVІІІ в. в лемківськім перекладі // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 99. Л., 1930. С.97140. (Ч. 2)
109. Огієнко І. Розмежування пам’яток українських від білоруських // Пам’ятки України: Історія та культура. 2002. № 34. С.170188.
110. Огієнко І. Українська літературна мова ХVІ-го ст. і Крехівський Апостол 1560-х р. Варшава, 1930. Т. 1. 520с., Т. 2. 192с.
111. Онишкевич М. Й. Словацько-українські мовні зв’язки // Пит. слов’янознавства. Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1962. С.97109.
112. Описание документов Архива западнорусских униатских митрополитов: Т. 2.: 17011839. СПб.: Синодальная типография, 1907. 1632с.
113. Пелюх Т.Г. Назви форм ліків та лікарських препаратів у лікарських порадниках XVIXVIII ст. // Мовознавство 2001. № 4. С.3339.
114. Передрієнко В. А. Формування української літературної мови ХVІІІ ст. на народній основі. К., 1979. 143с.
115. Петров Н. Очерк истории базилианского ордена в бывшей Польше // Труды Киевской духовной академии. 18701872.
116. Петрушевич А.С. Историческое известие о древней Почаевской обители чину св. Василия Великого и типографии ее, с росписью в той печатанным книгам // Галичанин. Книга І. Вып. ІІІІV. Л., 1863. С.158181.
117. Піддубна Н. В. Формування номенклатури назв релігійних споруд в українській мові: Дис. канд. філол. наук. Х., 2000. 202с.
118. Полюга Л. М. Лексика на означення часових понять у мові українських документів ХІV ХV ст. // Питання історії української мови. К.: Наукова думка, 1970. С.5261.
119. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика ХІV першої половини ХVІІ ст. К.: Наукова думка, 1991. 240с.
120. Пономарев А.Д. Лексика греческого происхождения в современном украинском языке: Автореф. дис. канд.. филол. наук. К., 1972. 24с.
121. Популярна ветеринарна енциклопедія / Склали Боровськи