ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

brief description

Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого

На правах рукопису

Сімонок Валентина Петрівна

УДК 811.161.2’37

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ
10.02.01 - українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант -
Мацько Любов Іванівна
доктор філологічних наук,
професор, академік
АПН України

Харків 2001

ПРИЙНЯТІ В РОБОТІ СКОРОЧЕННЯ
АЮЗР Архив Юго-Западной Руси
ЕСУМ Етимологічний словник української мови / О.С.Мельничук (голов. ред.)
та ін. К.: Наук. думка. 13 т.т. 19821989.
ІУМ: ЛФ Історія української мови: Лексика і фразеологія / В.М.Русанівський (відп. ред.) та ін. К.: Наук. думка. 1983. 742 с.
ККС Концептуальна картина світу
ЛСВ Лексико-семантичний варіант
ЛСГ Лексико-семантична група
ЛСам. Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник / Изд. Киев. врем. комис. для разбора древ. актов. Киев, 1873.
МКС Мовна картина світу
Мот. Мотыжинский архив: Акты Переясл. полка ХVІІ-ХVІІІ в.- Киев, 1890.
СА Сулимовский архив: Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей ХVІІ - ХVІІІ в. Киев, 1884.
СІС Словник іншомовних слів / За ред О.С.Мельничука. К.: Наук. думка, 2000.
СІС Словник іншомовних слів / За ред. С.М.Морозова, Л.М.Шкарапути. К.: Інформ. фонд НАН України, 2000. 662 с.
СУМ Словник української мови : В 11-ти т./ За ред. І.К.Білодіда (голова) та ін. К.: Наук. думка. Т.1-11. 19701980.
УРС Українсько-російський словник (сфера ділового спілкування) / За ред. О.О.Тараненка. К.: Т-во "Пожінформтехніка", 2000. 448 с.
Баск. Баскакова М.А. Толковый юридический словарь: Бизнес и право (русско-английский, англо-русский). М.: Финансы и статистика, 1998. 682 с.
Берн. Бернар Ив, Колли Жан Клод. Толковый экономический и финансовый словарь: Фр., рус., англ., нем., исп. терминология: В 2т.: [Пер. с фр.] / Под общ. ред. Л.В.Степанова. М.: Междунар. отнош., 1997.
Бурб. Б.Бурбело . Французько-український словник. К.: Рад. школа, 1989. 415 с.
Гр. Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. / За ред. Б.Грінченка. Репринт. вид. К.: Наук. думка, 19961997.
Грейн. Русско-английский толковый словарь международных финансовых, валютных, биржевых терминов и понятий / Под ред. В.Л.Грейнимана. М., 1991.
Гум. Гумецька Л.Л. Словник староукраїнської мови XIVXV ст.: В 2 т. / Л.Л.Гумецька (голова) та ін. К.:Наук. думка, 19771978.
Дом. Доманицький В. Словарик (пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів). К., 1906.
Ж. Желехівський Є. Малорусько-німецький словар. Т.1. Львів, 1885.
Загор. Загородній А.Г. Фінансовий словник. К.: Знання, 2000. 588 с.
Луч. Новый словотолкователь иностранныхъ словъ / Под ред. Д.Лучинского. СПб, 18811882.
СКіЧ Кузеля З., Чайковський М. Словар чужих слів. Чернівці, 1910. 365 с.
Тим. Тимченко Є. Русько-малоросійський словарь / За ред. Є.Тимченка. Т.1. К., 897 с.
Х. Дневник генерального хоружего Николая Ханенка (1727-1753 гг.) / Под ред. Ал.Лазаревского. Киев, 1884.
Brew. Brewer J. Dictionary of 20-th Century. Phrase and Fable. London, 1991.
Dud. Duden P. Fremdwörterbuch. Mannheim Wien Zürich, 1982.
Mül. Müller St. Slownik polskorosyjski. Wilno, 1829. T.13.
OD A Supplement to the Oxford English Dictionary: In 2 v. / Ed. by R.W.Burchfield. Oxford, 1972.
SJPW Slownik jezyka polskiego / Pod red. J.Karlowicza et al. Warszawa, 1900 1927. T.1 8.
Web. Webster M. New Webster’s Dictionnary of the English Language. Danbury, 1993.

ЗМІСТ

ВСТУП

6

РОЗДІЛ 1. ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ІСТОРИКО-СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

20

1.1. Мовні запозичення на історико-філологічному тлі

20

1.2. Мовні запозичення і розвиток мовної системи

50

1.2.1. Причини і шляхи запозичування

58

1.2.2. Функції запозичених слів

73

1.2.3. Семантична і стилістична диференціація запозичених слів

79

Висновки

82

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПОЗИЧЕНИХ СЛІВ

85

2.1.Суспільно-політична лексика

85

2.2.Соціально-економічна лексика

103

2.3. Військова лексика

121

2.4.Виробничо-технічна лексика

139

2.5.Лексика будівництва та архітектури

155

2.6.Флоро- та фауноназви

160

2.7. Мистецька лексика

169

2.8. Спортивна лексика

182

2.9. Побутова лексика

187

Висновки

195

РОЗДІЛ 3. ІНШОМОВНІ СЛОВА У КОНТЕКСТІ ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ

196

3.1. Типи семантичних змін

196

3.2. Розширення семантичної структури слова (багатозначність)

206

3.3. Запозичені слова-омоніми

219

3.4. Синонімія запозичених слів

226

3.5. Іншомовні слова як засіб вираження антонімічних відношень

242

3.5.1. Типологічний аспект антонімії

251

3.5.2. Антонімія і багатозначність у запозичених словах

267

3.5.3. Повні й неповні антоніми в запозиченій лексиці

270

3.6.Паронімія і запозичена лексика

273

Висновки

290

РОЗДІЛ 4. ІНШОМОВНА ЛЕКСИКА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

292

4.1. Концептуальна і мовна картини світу

303

4.2. Структура мовної картини світу. Запозичення в різних ділянках МКС

309

4.2.1. Всесвіт

310

4.2.2. Людина

323

4.2.3. Людина і всесвіт

355

Висновки

362

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

364

ЛІТЕРАТУРА

376

СЛОВОПОКАЖЧИК

422

ВСТУП

У сучасному мовознавстві дедалі більшої ваги набувають питання про зв’язок мови та об’єктивної дійсності, мови та окремої особистості, мови та суспільства. Однією з важливих наукових проблем сучасної лінгвістики є концепція мовної картини світу (МКС), що концентрує в собі названі три аспекти. У зв’язку із цим і традиційне питання мовних запозичень потребує нових підходів при його дослідженні. Запозичені лексеми мають розглядатися не як ізольоване явище, а як органічна складова частина мовної системи і мовного образу світу.
Цілком слушним видається, що результатом глобалізації світу є прагнення до глобалізації мови. Це явище заходить у суперечність із прагненням до збереження мовної самобутності, але більшою чи меншою мірою долає консерватизм мовної системи, внаслідок чого та чи інша мова має значну кількість запозичених одиниць. Це стосується й мови української.
Запозичені слова є органічною складовою частиною майже кожної сучасної розвиненої мови. Їх вивчення необхідне для з’ясування ряду теоретичних і практичних питань структурування не тільки лексичного складу, а й національної мовної картини світу.
Проблема мовних запозичень в останні два з половиною століття посідає важливе місце в лінгвістиці. Вона розглядається в різних аспектах: у загальнотеоретичному плані як частина загальної проблеми мовних контактів і взаємодії різних мовних систем, у більш вужчому аспекті як особливості розвитку окремих мов і різних їх рівнів.
Цим питанням присвячено чимало наукових досліджень. Серед них слід пригадати роботи А.Тоблера, який дав розгорнуту оцінку явищу запозичування і вважав його "покажчиком витонченої культури" [568:2]. І.І.Огієнко також порушує питання лексичних запозичень з іноземних мов, досліджуючи історію їх проникнення в українську мову [324]. Питанню спорідненості мов приділяв увагу свого часу і С.Смаль-Стоцький. О.О.Потебня на матеріалі німецької та української мов довів той факт, що запозичення потрапляють у мову, що приймає, з мови-джерела як безпосередньо, так і через мову-посередника [359:262].
Проблемі запозичень приділяли увагу І.К.Білодід, Л.А.Булаховський, П.І.Горецький, В.Й.Горобець, А.П.Грищенко, В.В.Жайворонок, М.А.Жовтобрюх, М.П.Кочерган, В.Т.Коломієць, Л.І.Мацько, Л.С.Паламарчук, М.М.Пилинський, М.М.Плющ, В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, Н.І.Тоцька, І.М.Уздиган та ін. Хоч роботи цих авторів присвячені здебільшого питанням розвитку української літературної мови, у них порушуються проблеми запозичування в різні періоди становлення української літературної мови. Так, в "Історії української мови. Лексика та фразеологія" за редакцією В.М.Русанівського, у підручниках "Сучасна українська літературна мова" за редакцією А.П.Грищенка (автори Л.І.Мацько, М.Я.Плющ, Н.І.Тоцька, І.М.Уздиган), "Загальне мовознавство" та "Вступ до мовознавства" за редакцією М.П.Кочергана та ін. розглядається низка проблем загального мовознавства, взаємозв’язки різних категорій мови, порушуються питання розвитку лексичних засобів мови, простежуються етапи розвитку мови, вивчаються внутрішні закони розвитку словникового складу української мови. Лексика іншомовного походження розглядається в основному на класифікаційному рівні, показано історію входження запозичень з різних мов (грецької, латинської, тюркських, романо-германських та інших в українську мову), при цьому не порушуються глибинні семантичні явища.
Праці сучасних лексикологів присвячені більш конкретним питанням запозиченої іншомовної лексики. Так, наприклад, Ю.О.Жлуктенко досліджує питання механізму запозичування, проблеми мовних контактів і конкретно українсько-англійських відношень і розмежовує поняття "мовний контакт" і "взаємодія мов". Дослідник вважає, що вони співвідносяться між собою як "причина" і "наслідок" [162:12]. У роботах зазначеного автора аналізується вплив однієї мови на іншу [161], умови, в яких відбувається мовний контакт і простежуються його наслідки [163].
Багато уваги приділив розробці цієї проблеми С.В.Семчинський. У його дослідженнях розглядається вплив російської і української мов на румунську [400], аналізуються умови, в яких відбувається мовний контакт, і його наслідки [401], розглядаються шляхи збагачення лексики, вивчаються теоретичні аспекти взаємодії та зближення мов на лексико-семантичному рівні, їх морфологічна та семантична структура [402].
Історичним джерелам запозичень присвячені роботи І.І.Виготського (1981), Т.К.Черторизької (1979), І.В.Шаровольського (1927), Д.І.Шелудька (1931); інтернаціоналізації словникового складу мови В.В.Акуленка (1972), В.В.Безпояска (1980), І.С.Стуса (1973); зіставно-типологічному аналізу Г.І.Артемчука (1987), С.О.Беляєвої (1984), В.С.Ващенка (1981), А.Донцева (1982), Ю.Л.Дубовського (1980), Л.С.Паламарчука (1982), М.М.Пилинського (1981); мовним контактам Л.Винара (1959), Т.В.Зайцевої (1939), Т.Р.Кияка (1993), М.Р.Корольової (1968), Р.В.Кравчука (1961); структурі термінологічної лексики А.В.Крижанівської (1987), Т.І.Панько (1994), Л.О.Симоненко (1987), Ф.А.Циткіної (1988) та інших.
У роботі С.Ю.Рижикової (1978) подано синхронний опис словотвірної структури англійських запозичень в українській мові, досліджено закономірності і специфіку суфіксальних утворень лексичних одиниць на основі запозичених англіцизмів як засобу збагачення лексичного складу української мови.
У дисертаційному дослідженні Я.А.Голдованського (1987) підкреслюється, що ступінь впливу мови-джерела не може бути критерієм засвоєності лексичних запозичень. Фактором, що визначає ступінь лексичного освоєння, є поширеність запозиченого слова серед носіїв мови-реципієнта, тобто його функціональний статус.
У дослідженні Л.Ю.Кухтенко (1972) проводиться генетичний аналіз багатьох англо-українських відповідників і наводиться класифікація за походженням, ступенем асиміляції, лексико-граматичними особливостями. Автор спробував оцінити перспективу розвитку загального лексичного фонду в обох мовах.
Із робіт останніх років, присвячених питанням проникнення та асиміляції іншомовної лексики, можна відзначити дослідження Б.М.Ажнюка (1998), Г.В.Зимовець (1997), Л.П.Кислюк (2000), О.А.Стишова (1999). Проблемам контрастивної лексикології близькоспоріднених мов присвячені роботи В.М.Манакіна (1994), О.Б.Олійник (1993), Л.С.Паламарчука (1982).
Англіцизми представлені у дослідженнях В.М.Бабич (1977), Л.Р.Безуглої (1998), В.П.Березинського (1972), А.Г.Гудманяна (1992), О.І.Гутиряк (1999), Н.Л.Жабицької (1973), Ю.О.Жлуктенка (1995), К.Л.Єгорової (1971), І.М.Каминіна (1974), Л.П.Кислюк (2000), Л.Ю.Кухтенко (1972), О.М.Мороховського (1984), В.Я.Мицезької (1992), І.М.Обухової (1993), Л.О.Пашис (1993), Ю.В.Попова (1996), С.Ю.Рижикова (1978), В.М.Сердюк (1997) та ін. Галліцизмам присвячені роботи В.С.Алексеюк (1973), Н.Г.Алексєєвої (1977), О.Л.Бессонової (1995), І.В.Борисюк (1967), В.Б.Бурбело (1999), О.О.Коломієць (1974), В.І.Круковського (1995), Є.П.Мартьянової (1960), Л.П.Мигляченко (1975), К.Ф.Пружиної (1996), В.П.Секирина (1955), В.П.Сімонок (1991), Л.В.Чурсіної (1996). Германізми досліджувались у працях В.В.Акуленка (1997), В.С.Бабенка (1964), Л.Ф.Бондаренка (1976), В.А.Височиної (1988), І.М.Волченко (1995), І.М.Гнатишиної (1996), М.І.Горбача (1995), М.В.Григор’євої (1975), В.О.Казимир (1994), М.А.Кирилюк (1993), О.А.Лисенко (1999), О.Є.Ластовкіної (1997), Л.В.Литвинчевої (1978), В.В.Мартинова (1963), Р.З.Мурясова (1972), С.М.Муниці (1972), Г.З.Поливаного (1970), О.П.Пророченка (1975), М.І.Свенцицької (1960), В.В.Скачкової (1990) та ін. Латинізми досліджували С.П.Гриценко (1999), Т.С.Гужанова (1994), М.С.Лапіна (1996); грецизми О.Д.Пономарів (1974); орієнталізми Р.В.Кравчук (1961), тюркізми Г.І.Халимоненко (1993, 1996); полонізми В.А.Волчук (1993); запозичення з румунської, угорської П.М.Лизанець (1970). С.В.Семчинський (1958), М.П.Фабіан (1998).
Іншомовну лексику у суспільно-політичній термінології досліджували А.С.Бєлая (1979), А.А.Бурячок (1983), О.Г.Муромцева (1980), А.А.Тростогон (1965); соціально-економічній С.А.Воробйова (1971), О.І.Гутиряк (1999), І.М.Кулінич (1966), Л.П.Любименко (1993), Т.К.Молодід (1971), Т.І.Панько (1979), О.А.Покровська (2000); промисловій Н.Ф.Венжинович (1998), Є.І.Огар (1996), А.С.Зеленько (1992), І.В.Зінченко (1997), М.Ф.Кривчанська (1953), О.А.Лисенко (1999), Л.Д.Малевич (1999), А.Т.Малькевич (1986), Л.Г.Мигляченко (1975), Т.А.Яворська (1973), Т.Д.Михайленко (1996), Ж.М.Симачевська (1996), Н.М.Шило (1998); військовій Я.І.Рибалко (1998), І.С.Стороженко (1994), Я.П.Яремко (1997); побутовій Ф.І.Бабій (1985), Г.В.Войтів (1995), І.М.Каминін (1994), З.Г.Козирева (1984), О.А.Крижко (1997), Н.І.Мандебура (1990), К.І.Матейко (1977); правовій Л.В.Ажнюк (1996), О.М.Геращенко (1996), Л.І.Коломієць (1953), В.І.Круковський (1996), О.М.Мацько (2001), Ф.Є.Ткач (1953), М.Л.Худаш (1960), Б.Р.Стецюк (1999), О.А.Сербенська (1965); спортивній М.М.Паночко (1977); у назвах: рибальства А.А.Берлізов (1974), І.Г.Ліпкевич (1993); часових понять М.П.Кочерган (1967); висоти Т.А.Яворська (1973); одиниць виміру і ваги В.О.Винник (1964), С.О.Швачко (1971); спорідненості і свояцтва А.А.Бурячок (1954).
Питаннями антропонімії в романських і германських мовах займалися дослідники Л.О.Белей (1996), С.Л.Брайченко (1999), Н.О.Войтюк (1965), Г.І.Вакула (1965), О.А.Гапченко (1995), А.Г.Гудманян (1992), І.Т.Дегтяр, Л.П.Жарков (1969), О.Я.Добровольська (1995), О.В.Кровицька (1995), Т.В.Марталога (1997), Н.В.Мирченко (1981), В.П.Сімонок (1991).
О.Л.Паламарчук досліджувала чеські антропоніми і шляхи їх передачі в українську мову на матеріалі художніх перекладів (1976, 1978, 1982).
Іншомовна запозичена лексика розглядалася також у роботах, присвячених галузевій термінології: хімія Г.В.Наконечна (1993); фізика І.Р.Процик (1996); мінералогія Н.Т.Овчаренко (1999); філологія В.В.Деркач (1998); психологія І.М.Веклинець (1997); геологія М.П.Годована (1994); гідронімія С.О.Вербич (1999); медицина О.Б.Петрова (1994), І.В.Корнейко (1996); ботаніка Ю.О.Дубовик (1997), О.Ф.Миголинець (1996), М.М.Фещенко (1974); анімалістика Н.В.Адамчук (1993), В.Н.Бойко (1989), І.В.Валуєва (1996); орнітофауна Є.П.Рукіна (1975).
Аналіз лінгвістичної літератури, присвяченої питанням взаємодії української мови з іншомовними системами, дає підстави вважати, що запозиченням ще не приділяється достатня увага, особливо питанням лексико-семантичної рецепції запозичених слів.
З проаналізованих досліджень можна зробити висновок, що кількість загальновживаних запозичень вдвічі перебільшує кількість відповідників нижчого ступеня вживаності (власні назви, слова-терміни, екзотизми), тобто загальновживані відповідники є апелятивами.
Українська і романські та германські мови є специфічними концептуально-мовними системами зі своїми особливими засобами відображення дійсності. Мовна система кожної з мов прагне до постійного системного поповнення її словника новими одиницями. Українська мова у цьому відношенні не є винятком.
У сучасній лінгвістиці центром підвищеної уваги є питання функціонування різних груп лексики і семантичних зрушень у словах. Поява і зникнення, відродження і архаїзація слів, значень стимулюють активізацію потенційних можливостей у самій лексико-семантичній системі. Ідеологічна переорієнтація у розвитку української мови в останні роки сприяла входженню значного за обсягом масиву іншомовних слів, активним процесам семантичних і стилістичних зрушень, кардинальним змінам соціальних конотацій.
Проблема запозичення з тих чи інших мов і процеси їх засвоєння в окремих лексико-семантичних групах, у термінологічній системі неодноразово стояла і в українському мовознавстві. При цьому іншомовні слова характеризувалися до певної міри фрагментарно, як щось чужорідне в мові, чим і пояснюються різні підходи до питання про місце і допустимі межі вживання іншомовних одиниць в українській мові. Самі терміни "іншомовні", "запозичені" слова, морфеми тощо вказують радше на їхній генезис, а не статус у новій для них мовній структурі. Це дає підстави проаналізувати проблему запозичень з погляду їх місця і функцій саме в системі сучасної української мови.
На базі значного за обсягом матеріалу з використанням сучасних методів лінгвістичного дослідження здійснюємо спробу систематизації англійських, німецьких та французьких запозичень в українській мові як у таксономічному, так і у структурно-семантичному планах: у соціолінгвістичному аспекті простежуються процеси входження запозичень у мову у зв’язку з розвитком історії та культури народу-носія, у лексико-семантичному досліджуються окремі групи запозичених слів, у структурно-семантичному аналізуються лексико-семантичні зв’язки таких слів у мові-реципієнті як наслідок вторинного семіозису, в антропоцентричному визначається місце запозиченої лексики в українській мовній картині світу (МКС), розглядаються ті чи інші фрагменти МКС, найбільш чи найменш сприйнятливі для проникнення запозичених елементів.
Вважаємо такий науковий напрямок у сучасній лінгвістиці актуальним, бо він сприятиме утвердженню погляду на клас іншомовних слів як на органічну складову частину загальномовного словника української мови. Крім того, у вітчизняному мовознавстві відсутнє монографічне дослідження численних масивів української лексики, запозиченої з англійської, німецької та французької мов, зокрема специфіки її рецепції в українську мовну картину світу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано у межах реалізації наукової проблеми "Закономірності розвитку мови і практика мовної діяльності", що координується Інститутом української мови НАН України і пов’язане з дослідницькою темою кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди "Лексико-семантична система сучасної української мови".
Теоретико-прикладний характер дисертаційного дослідження зумовлений напрямками розвитку науки і техніки, названими Міністерством освіти і науки України як пріоритетні: "Наукові проблеми розбудови державності України", "Проблеми нового змісту освіти та методики навчання і виховання" (Додаток №2 до наказу Міністерства освіти України від 28 грудня 1998 р., №463) та Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХІ століття).
Об’єктом дослідження є лексичні запозичення в сучасній українській мові як важливий елемент структури її МКС.
Предметом дослідження обрано масив запозичених слів з англійської, німецької та французької мов, що ввійшли до словникового складу української мови.
У науковій літературі для позначення запозичених слів використовуються різні терміни запозичені слова, іншомовні слова, іншомовні елементи, а також на позначення процесів запозичення інтерференція мов, взаємодія мов, калькування тощо. У цій роботі для позначення класу слів, що прийшли з інших мов, використано термін запозичення (запозичені слова, запозичена лексика) як найбільш прозорий і загальний, що об’єднує іншомовну лексику різного ступеня освоєності.
Мета роботи дослідити лексико-семантичну рецепцію іншомовних слів в українській мові, визначити шляхи і способи їх входження, місце слів, запозичених з англійської, німецької та французької мов, в українській МКС, встановити системні зв’язки запозичених слів із власне українськими лексемами, а також запозиченнями з інших мов. У зв’язку з цим постають такі завдання:
висвітлити історичну послідовність входження в українську мову лексичних запозичень з англійської, німецької та французької мов у зв’язку з соціально-економічними, геополітичними та культурними контактами України з європейськими країнами;
проаналізувати причини та шляхи запозичування лексем романського й германського походження в українській мові на тлі національної мовної картини світу;
схарактеризувати систему функцій запозичених слів у лексичній системі сучасної української літературної мови;
простежити динаміку функціонування запозичених із романських і германських мов слів, що належать до певних лексико-семантичних груп (ЛСГ) в українській мові;
дослідити лексико-семантичні процеси в системі іншомовних слів при їхньому освоєнні українською мовою, а саме: розвиток семантичної структури полісемантичних слів, їхні омонімічні, синонімічні, антонімічні зв’язки та супутні їм явища;
дати визначення мовної і концептуальної картин світу, навести їхні специфічні риси і окреслити місце і функції запозичень в українській МКС;
виявити роль запозичених слів в абсолютному й відносному збагачуванні української мовної картини світу.
Методологічною основою дослідження є філософське розуміння зв’язку та взаємодії явищ світу, розуміння мови як складної знакової системи, для якої характерні взаємодія мови й мислення, мови й позамовної дійсності, мови й мовлення, а також структурування самої мовної системи.
Методи дослідження. При аналізі вивченого матеріалу в роботі здійснювався комплексний підхід, що виявляється в застосуванні різних методів залежно від конкретних аспектів дослідження. За допомогою дескриптивного методу здійснено класифікацію запозичень з англійської, німецької та французької мов у співвідношенні з українською МКС. Семантичну структуру запозичених лексичних одиниць і структуру значення досліджено за допомогою комплексної методики, основу якої становить метод компонентного аналізу, що виявляється у двох рівнях, як-то: а) визначення структурної організації лексеми в цілому, що полягає в розкладанні змісту слова на його складові частини окремі лексико-семантичні варіанти (ЛСВ); б) аналіз семантичної структури кожного ЛСВ, тобто визначення його семного складу. Як конкретний інструмент дослідження об’єкта було використано такі методи: лексикографічний, який дозволяє на основі аналізу лексикографічних джерел інвентаризувати запозичені лексичні одиниці; дефініційно-поняттєвий, застосування якого дало змогу проаналізувати дефініції запозичених слів як засіб актуалізації понять; дистрибутивного аналізу як засіб визначення місця запозичених слів в українській МКС; етимологічного й історичного аналізу як засоби встановлення джерел запозичування. У роботі використано також парадигматичний аналіз при встановленні гіперо-гіпонімічних відношень, синонімічних, антонімічних, паронімічних зв’язків як між лексичними запозиченнями в лексико-семантичних групах, так і між запозиченими і власне українськими словами відповідних груп. При потребі наводилася квантитативна характеристика матеріалу, що дозволило встановити кількісне співвідношення окремих тематичних груп досліджуваної лексики. Оскільки обрана для аналізу лексика розглядається не ізольовано, а як органічний елемент МКС, то використовувалися також прийоми порівняльного методу. Підґрунтям для застосування названих дослідницьких методів послужили прийоми описового методу спостереження, систематизації й узагальнення матеріалу. Лінгвістична інтерпретація матеріалу доповнювалася необхідною екстралінгвістичною характеристикою.
Джерельною базою дисертаційного дослідження є вибірка запозичених слів з низки давніх словників: "Нового словотолкователя иностранныхъ словъ" / за ред. Д.Лучинського (1881-1882), "Малорусько-німецького словаря" Є.Желехівського (1885), "Русско-галицкого словаря" М.Уманця і А.Спілки (1893), "Словарика (пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів)" В.Доманецького (1906), "Словаря української мови" / За ред. Б.Грінченка (1907-1909), "Словаря чужих слів" З.Кузелі і М.Трохименка (1910); "Словника чужомовних слів" І.Бойківа, О.Ізюмова, Г.Колнишевського, М.Трохименка (1932, переробл. 1955), "Історичного словника українського язика" / За ред. Є.Тимченка (1930-1932); сучасних словників: "Українсько-французького словника" /За ред. О.О.Андрієвської (1963), "Словника української мови" в 11-ти т. (1970-1980), "Словника староукраїнської мови ХІV-ХV ст." в 2-х т. / За ред. Л.Л.Гумецької (1977-1978), "Англо-українського словника" /За ред.Ю.О.Жлуктенка (1978); "Большого англо-русского словаря" / За ред. І.Р.Гальперіна в 2-х т. (1979), "Етимологічного словника української мови" (1-3 т.т.) (1982-1989), двох випусків словникових матеріалів "Новые слова и значения: Словарь-справочник по материалам прессы и литературы 60-х годов" / За ред. Н.З.Котелової, Ю.С.Сорокіна (1971) та "Новые слова и значения: Словарь-справочник по материалам прессы и литературы 70-х годов" / За ред. Н.З.Котелової (1984); "Толкового словаря русского языка конца ХХ века: языковые изменения» / За ред. Г.Н.Скляревської (1998), "Словаря лингвистических терминов" / За ред. Ж.Марузо (1987), "Українського радянського енциклопедичного словника" у 3-х т. (1986-1987), "Русско-английского толкового словаря международных финансовых,

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Ступінь концептуальної роз’єднаності і єдності різномовних семантичних систем (що пояснюється у сучасній філософії і лінгвістиці гіпотезами лінгвістичної відносності” і мовної додатковості”) сприяє висвітленню міжмовних розбіжностей при номінації тотожних для носіїв різних мов реалій. Це особливо яскраво проявляється при порівнянні наївних картин світу різних народів. Українська, англійська, німецька, французька мови репрезентують специфічні нерозчленовані концептуально-мовні картини світу, які мають як схожі, так і відмінні засоби відтворення об’єктивної реальності. Разом з тим, незважаючи на відмінності національних мовних картин світу, аспект логіко-психологічного мислення людини як такої виступає передумовою і їх подібності.
1.Всебічний аналіз фактичного матеріалу запозиченої лексики, критичне переосмислення наукової літератури, лексико-семантична характеристика іншомовних запозичень дають підстави вважати, що процес запозичування з європейських мов в українську розпочався ще на доісторичних етапах суспільного розвитку. У цьому процесі спостерігається певна хронологічна послідовність у пріоритетах при запозичуванні з тієї чи іншої мови. Починаючи з ХІV ст., переважають запозичення з німецької мови, пізніше (ХVІХVІІІ ст.) з французької, протягом останніх двох століть зростає лексична експансія з англійської. Перевага певної мови не означає відсутності в кожен період лексичних надходжень з інших мов. Відносна хронологічна послідовність зумовлена поступовим розширенням зв’язків України з тими чи тими народами. Із посиленням міжнародних зв’язків, особливо з їх глобалізацією в останні десятиліття, хронологічна послідовність зникає і відбувається інтернаціоналізація певної частини лексичного складу мов, при якій окремі слова й ЛСГ запозичуються з одного джерела в різні мови.
2.Процеси запозичування лексики відбуваються згідно з дією законів розвитку мови універсальних, аналогійних, специфічних. За універсальними законами, одне слово в своєму семантичному розвиткові може наслідувати інше слово тієї самої семантичної сфери. Такий смисловий розвиток семантично подібних одиниць пов’язують з аналогіями, тобто процесами, коли компоненти однієї лексико-семантичної групи одного професійного кола у різних мовах на основі певної подібності можуть розвиватися за однаковими семантичними законами. Специфічні закони виражають особливості функціонування і розвитку конкретної мови або конкретної її сфери. До них належить закон нерівномірності розвитку різних складових частин мови. Найдинамічнішою є лексика, більш стійкою до змін є та її частина, що називається основним словниковим фондом, менш динамічними і стійкішими щодо зовнішніх впливів є граматична структура і фонетичний склад мови.
3.Особливістю процесу запозичування в українську мову з європейських мов є тематична й лексико-семантична визначеність запозичень із різних мов, наприклад, з німецької назви знарядь і виробничих процесів, військові терміни, з французької побутова лексика, зокрема, елітного побуту, з англійської морська термінологія, що призводило до появи нових концептуальних фрагментів у картині світу українців і потребувало нових назв, які запозичувалися разом із відповідним явищем. У ХХ ст. були залучені ідеологічні чинники, що знайшло вияв у понятті престижності мови-донора.
4.Серед причин запозичування виділяємо екстралінгвальні та інтралінгвальні фактори. До перших належать політичні, економічні та культурні зв’язки між народами, а також престиж мови. До других необхідність усунення відмінностей у картинах світу двох мов, заповнення лакун у мові-реципієнті, уточнення або деталізація відповідних понять за допомогою іншомовних слів, заміна двочленного найменування одночленним, уникнення полісемії українського слова, спрощення його семантичної структури. Всі фактори, соціальні і лінгвістичні, залежать від центрального чинника постійної потреби людини давати назви новим суспільно-політичним явищам, поняттям і подіям, новим винаходам у галузі науки і техніки, новим надбанням у галузі культури і мистецтва або замінювати старі назви новими. А потреби людини у нових назвах зумовлені поступовим розвитком цивілізації, постійним виникненням нових предметів, явищ, ознак тощо.
5.Шляхи запозичування можуть бути як безпосередніми, так і опосередкованими. Найдавніші запозичення потрапили в українську мову усним шляхом від готів, скіфів, половців, греків, тюркомовних народів. Безпосередні мовні контакти на українському мовному ґрунті відбуваються не тільки при взаємодії цілих етносів, а й при наявності компактної групи іномовного населення на території України. Велика роль у безпосередньому контактуванні належить білінгвам. В Україні на різних історичних етапах був розвинений білінгвізм українсько-польський, українсько-німецький (ХVІІІ ст.), українсько-французький (ХVІІІ поч. ХІХ ст.), українсько-російський. Оскільки значна кількість українців служила в дипломатичних установах Росії, то не виключається й безпосередній шлях запозичування через виникнення білігвізму й полілінгвізму в частині української еліти. У наш час особливо поширився українсько-англійський білінгвізм. Важливим джерелом запозичування є писемне мовлення художня (особливо перекладна) література, публіцистика, листування, обмін інформацією, преса, Інтернет. Посередниками для проникнення іншомовних слів на різних етапах були польська і російська мови. Українська була не тільки мовою-реципієнтом, а й мовою-посередником для литовської та російської мов (ХV-ХVІІІ ст).
6.Запозичування це складний процес уходження слова у мову, що приймає. Виділяють три етапи рецептивної асиміляції. Перший називають використанням, або проникненням. Це етап, на якому слово з’являється епізодично, зберігає іншомовне написання і належить до картини світу мови-джерела. Оказіональне вживання цих слів має найкоротший термін функціонування. Деякі слова відкидаються мовною системою. Другий етап рецептивної асиміляції відбувається шляхом багаторазового використання запозиченого слова членами мовного колективу. На цьому етапі запозичення використовується значно частіше, включається в лексико-семантичну систему, хоч і відчувається його інорідність. Третій етап називається рецептивною інтеграцією і полягає в тому, що запозичене слово вже не сприймається як іншомовне і повністю підпорядковується законам мови-реципієнта, воно включається в лексичну систему і зазнає певного розвитку. Такі запозичення виконують диференційну, аксіологічну або термінологічну функції. Вони включаються в лексичну систему мови і збагачують її новими номінативними і експресивними засобами. Запозичення з романських та германських мов зустрічаються у таких ЛСГ: суспільно-політичній, соціально-економічній, технічній, назвах рослинного і тваринного світу, військовій, побутовій лексиці, лексиці будівництва та архітектури, мистецькій та спортивній.
7.Запозичені слова, основною функцією яких на початкових етапах контактування була номінативна, у сучасній українській мові виконують цілий комплекс функцій: 1) номінативну, що задовольняє потребу мови в засобах номінації; 2) аксіологічну, що збагачує мову оцінними й експресивними засобами; 3) стильову, що диференціює вживаність власне українських і запозичених слів; 4) ідентифікації понять українського й запозиченого слів; 5) термінотворення (стандартизації); 6) інтернаціоналізації певних шарів лексики і глобалізації окремих складників МКС. Крім основних функцій, існують часткові, специфічні. До них належать: а) номінативно-екзотична функція називання реалій, не властивих українській МКС; б) номінативно-уточнювальна функція, пов’язана з уточненням понять і явищ сусідніх народів; в) номінативно-історична функція, що полягає в називанні концептів історичних явищ, властивих іншим народам. Ці функції певною мірою корелюються з причинами запозичування.
8. Семантичні запозичення відіграють у мові не менш важливу роль, ніж запозичення лексичні. Вони розвивають семантичну систему мови-реципієнта. Семантичне запозичення часто відбувається у вигляді структурного калькування лексичних одиниць мови-джерела та семантичного запозичення. Незважаючи на деякі спільні риси між явищем калькування і семантичного запозичування, вони відмінні. При калькуванні відбувається переклад кожної із словотвірних частин слова у мові-джерелі, при семантичному запозичується не вся сукупність значень лексеми, а тільки певне її значення. Семантичні запозичення можуть по-різному функціонувати в українській мові. Деякі з них зберігаються тривалий час і входять у лексичну систему і в мовну картину світу, а деякі характерні тільки для мови певного періоду, що пов’язано зі становленням узуального і оказіонального значень основного і похідного. В умовах значної семантичної дублетності лексичних одиниць найсильнішою стає тенденція до диференціації. Але ступінь і темпи здійснення процесу диференціації у словнику нерівномірні при однаковому стані лексичної системи. Саме стан лексичної системи визначає широту охоплення цим процесом дублетних одиниць: знайде кожна з них місце в системі чи випаде з перенасиченого словника. Як процес семантичного зближення, так і процес диференціації іншомовних і українських одиниць викликають істотні зміни у семантичній структурі цих одиниць і в характері їхніх мовних зв’язків. Запозичення з англійської, французької та німецької мов в українській не є поодинокими, а становлять семантичні блоки, співвідносні з певним простором у концептуальній і мовній картинах світу. Ці блоки вступають у системні зв’язки як з лексикою української мови, так і з запозиченою.
9.Лексико-семантична рецепція означає поступову адаптацію іншомовних елементів до нової мовної системи. Запозичені слова включаються в лексичні макро- і мікросистеми, взаємодіють на лексико-семантичному, словотвірному й граматичному рівнях із власне українськими, а також між собою. Аналіз місця запозичених слів у лексико-семантичній системі української мови виявляє, що вони включаються у парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні відношення і вільно вступають у відношення полісемії, омонімії, синонімії, антонімії, паронімії. Синтагматичні і парадигматичні зв’язки слова знаходяться у певному співвідношенні один з одним. Оцінка як важливий складник семантики слова підтверджується його співвіднесеністю із зазначеними вимірами. Спроможність слова вступати водночас у різні лексико-семантичні, парадигматичні та синтагматичні відношення відповідає дериваційному розгалуженню даного слова, тобто здатності різних його ЛСВ вступати в словотворчі ряди. Ці зв’язки є "третім виміром" лексичного значення слова, про що свідчить наявність у мові чисельних фразеологічних словосполучень. Для засвоєння запозичених слів системою мови більш важливим є не факт повної асиміляції форми, а його семантична еволюція в новому мовному оточенні. Саме лексико-семантична система мови-реципієнта стимулює подальший розвиток слова або його зникнення з лексичного фонду мови-реципієнта. Семантичне освоєння вирішальний момент адаптації запозичених слів. Ступенем їх освоєності є виникнення в них похідних значень, зумовлених лексико-семантичною системою мови-реципієнта. Чим органічніше слово ввійшло у нове мовне оточення, тим більше в нього шансів розвинути нові значення на новому мовному ґрунті.
10.Однією з ознак ступеня освоєності іншомовного слова є виникнення полісемії. Багатозначність слова один із важливих засобів системної організації лексичного складу мови. Якою б мірою новизни не відрізнялося слово, воно завжди співвідноситься із якимись елементами мовної системи і включається в семантичну структуру за певними ознаками. Для визначення ступеня освоєності запозичених слів суттєвим є виникнення в них похідних значень, пов’язаних не з системою значень мови-джерела, а з системою української мови. Семантичну структуру багатозначного слова складає сукупність лексичних значень (лексико-семантичних варіантів), які мають нерівноцінний характер. Структура ЛСВ це впорядкований набір мінімальних одиниць плану змісту сем. Кожна сема відображає різні ознаки, властивості предметів і явищ дійсності. У семному складі значення наявні родова, інтегральна сема (або архісема) і видові, диференційні семи. Ієрархія ЛСВ пов’язана з виділенням основних і похідних, прямих і переносних, узуальних і оказіональних значень. У процесі історичного розвитку семантична структура слова може змінюватися. У плані подальшого смислового оновлення слова, збільшення кількості його ЛСВ, а також при врахуванні наявності семантичної мотивації між окремими значеннями одного слова у структурі слова виділяються твірні й похідні ЛСВ, які перебувають у відношеннях смислової мотивованості. Для похідних значень твірними виступають як прямі, так і переносні значення. Рухливість семантичних компонентів виявляється у розширенні і звуженні значень у структурі лексеми, випадінні сем твірного значення і введенні тих або інших сем у структуру деривата. Процес розширення значення полягає у вживанні слова щодо більшого кола об’єктів, а процес звуження значення щодо меншого, більш обмеженого кола об’єктів дійсності. У результаті розвитку багатозначності окремі лексико-семантичні варіанти можуть ставати самостійними елементами МКС, що виявляється і в переході їх до інших тематичних і лексико-семантичних груп. Для розмежування полісемії і омонімії треба розглядати їхні зовнішні і внутрішні ознаки, беручи до уваги наявність чи відсутність внутрішнього, смислового зв’язку між значеннями співзвучних слів, і лише при втраті мотивування спільної ознаки в семантичній структурі слів вважати їх омонімами.
11.Розширення і звуження значення характеризуються внутрішньо-парадигматичними зв’язками між твірними і похідними ЛСВ. Вони ґрунтуються на родо-видових поняттях. При розширенні значення до семного складу нового ЛСВ вводяться узагальнені диференційні семантичні компоненти, що приводить до зменшення семного складу деривата порівняно з твірним значенням, при звуженні семи-спеціалізатори, які конкретизують лексичне значення. Внаслідок цього семний склад деривата при розширенні може зменшуватися при збільшенні смислового обсягу, і, навпаки, збільшуватися при зменшенні смислового обсягу. Для розширення значення характерними є дві моделі: збереження родового семантичного компонента і модифікація архісеми. Явище звуження значення слова спостерігається переважно у суспільно-політичних текстах. У полісемантичних словах процес розширення може охоплювати одночасно кілька значень. Водночас одне твірне значення може формувати кілька розширених значень.
12.У процесі розвитку семантичної структури слова дослідники виділяють три таких типи: семантичне ускладнення (збільшення кількості значень), семантичне спрощення (зменшення кількості значень) і переінтеграція (зміна позиції певного ЛСВ в ієрархії значень у лексемі). Значення полісемантичного слова-етимона в мові-джерелі і значення запозиченого слова у мові-реципієнті утворюють певну семантичну структуру, у межах якої виділяють пряме номінативне і похідні значення. Коли полісемантичне слово запозичується не в одному значенні, а в мову-реципієнт входить декілька його ЛСВ або навіть вся семантична структура, ієрархія значень семантичної структури у мові-джерелі не завжди збігається з ієрархією значень семантичної структури мови-реципієнта. Значну групу складають багатозначні слова, які мають у мові-джерелі, крім основного значення, також і термінологічне. В українську мову вони увійшли не в повному своєму семантичному обсязі, зберігаючи тільки термінологічне значення, закріпивши за собою право вживатися в різних галузях науки, техніки тощо. Серед запозичень є багато слів, що мають у мові-джерелі не тільки основний, але й переносний зміст.
Процеси семантичної деривації охоплюють усі тематичні шари лексики. Відбувається активне залучення медичної, військової лексики до переосмислення. У сфері спорту функціонують семантичні похідні, що формуються внаслідок процесів розширення та звуження значення. Згідно з універсальним семантичним законом групового перерозподілу значень, одне слово в своєму семантичному розвиткові може наслідувати інше слово тієї самої семантичної сфери. Такий смисловий розвиток семантично подібних одиниць кваліфікують через поняття аналогії. Аналогійні процеси, коли компоненти однієї тематичної, лексико-семантичної групи на основі певної подібності розвивають співвідносні значення, діють в рамках розширення значення. Спрощення в запозичених словах виявляється в тому, що в українську переймаються не всі ЛСВ мови-джерела, а тільки частина їх, а то й один. Спрощення семантичної структури відбувається на рівні лексеми. Приблизно 2/3 слів, що мали у мові-джерелі кілька значень, звузили свій обсяг до одного значення. Семантична структура багатозначного слова-етимона при запозиченні спрощується. Багатозначне слово приходить у мову, що приймає, з обмеженим колом значень порівняно з мовою-джерелом. Основне номінативне значення порівняно з іншими значеннями слова має здебільшого найменше диференційих ознак і є опорою для всіх інших значень.
Із явищем полісемії пов’язана лексична омонімія звуковий збіг двох і більше різних мовних одиниць. Розрізняють два види омонімів, що виникають в результаті запозичування: 1) до слова власне українського, 2) до іншого запозиченого слова. Омоніми іншомовного походження можуть належати до однієї або до різних мов.
13.Одним із важливих явищ у лексико-семантичній системі є синонімія, яка забезпечує точність і виразність висловлення. Вона є суттєвою у формуванні мовної картини світу. Синоніми часто містять додатковий семантичний компонент порівняно з уже наявними словами, вказуючи на додаткову ознаку явища, передаючи своєрідність його бачення або ставлення до нього. Диференціація значень усередині синонімічних рядів слів викликана певним тиском одних членів цих рядів на інші, що наочно виявляється у запозиченнях, коли між синонімічними одиницями (питомо українською і запозиченою), відбувається своєрідний перерозподіл семантики, зумовлений появою нових слів. У системі запозичених синонімічних засобів української мови представлені всі типи синонімів. Вони пов’язані з співвідносними функціями запозичених слів: уточненням, конотацією, градацією, причому градація і додатковий рівень конотації можуть бути властивими як іншомовним членам ряду, так і власне українським. Запозичені синоніми властиві переважно книжним стилям, зокрема науковому, публіцистичному та офіційно-діловому.
14.Запозичені слова вступають в антонімічні відношення (особливо це стосується таких ЛСГ, як явища природи і суспільні відношення, якість і кількість, дія і стан, почуття й емоції). При цьому антонімами можуть бути власне українське й запозичене запозичене слово або ж два запозичених. Якщо існують антонімічна пара власне українських слів і пара слів іншомовних, вони можуть зберігати антонімічність і у відношеннях запозичене українське. Антонімічні відношення властиві не всім словам, а тільки окремим їх семантичним групам. Іншомовній лексиці належить значне місце в системі лексичних засобів вираження антонімічних відношень в українській мові. Антоніми можуть бути однокореневими й різнокореневими. У різнокореневих антонімічних запозиченнях спостерігаємо повний паралелізм семантичної структури. В антонімічних парах можуть протиставлятися або запозичені слова, або запозичене і власне українське, зокрема префіксальна і безпрефіксальна форми, два префіксальних утворення антонімічного характеру тощо. З погляду стильової диференціації запозичені антоніми належать головним чином до книжних стилів. Антоніми запозичуються переважно парами, хоч в антонімічно-синонімічних блоках можуть як синоніми використовуватися і власне українські слова.
15.Паронімія як загальномовне явище досить характерна для процесів запозичення. Лексичні пароніми сприяють розбудові лексичної системи мови. Паронімія є позасистемним семантичним явищем і протиставляється омонімії, синонімії, антонімії, полісемії. Виявлення основних типів паронімії становить підґрунтя для розробки науково обґрунтованих методів і прийомів подолання небажаних інтерферентних явищ.
16.Розрізняємо "мовну" та "концептуальну" картини світу.Основними елементами першої є семантичні поля, друга складається з понять і надпонять, які є "константами свідомості". Межі мовної та концептуальної картин світу не є досить чіткими. З суто лінгвістичної точки зору протиставлення МКС та ККС пов’язане з розрізненням поняття і значення. Серцевиною ККС є інформація, наведена в поняттях, а головним для МКС є лінгвістичні знання, закріплені у словах та словосполученнях конкретних мов. Значення перетворює систему символів у мовну систему. Розмитість понять і значень ускладнює диференціацію МКС та ККС. Але сам принцип їх розрізнення залишається досить чітким та однозначним: елементами МКС є значення слів, одиницями ККС концепти. МКС більш рухлива, ніж ККС, і безпосередньо відбиває ті зміни, які відбуваються у навколишньому світі. ККС відзначається більшою стійкістю та універсальністю. Для МКС властиві лакуни, зумовлені її фрагментарністю та відкритістю меж, які заповнюються запозиченнями. Ці лакуни на рівні полів і слів чітко спостерігаються при зіставленні. У частині МКС "Всесвіт", поряд із українськими назвами традиційно відомих мовцям явищ і орієнтирів, міститься значна кількість запозичених слів з підмови науки, більшість із яких етимологічно належить до запозичень із античних мов. В основі мовної картини світу лежить принцип відображення. Як база мисленнєвих процесів відображення принципово однакове в усіх людей, незалежно від того, носіями якої мови вони є. На рівні поля розбіжності між мовами ще дуже значні, але при поступовому переміщенні на більш високі абстрактні рівні підгрупи, групи ці розбіжності зменшуються, оскільки мисленнєві процеси у всіх людей однакові.
17.В українській МКС запозичення посідають важливе місце як засіб вираження універсальних понять і знаходяться в усіх фрагментах мовного універсуму, які відзначаються різною динамікою і здатністю переймати іншомовні елементи. Менше запозичених слів зустрічається у фрагменті, пов’язаному з флорою та фауною. Це зумовлено наявністю в українській мові системи питомих найменувань з відповідним значенням. Найбільше їх у фрагменті мовної картини світу, пов’язаному із взаємодією людини із всесвітом і суспільством.
18. Роллю запозичених слів є абсолютне й відносне збагачування МКС української мови за рахунок запозичень. При абсолютному збагачуванні відповідне слово входить до активного словникового складу і ядра МКС (деякі побутові назви, назви форм суспільних відносин, правління тощо). Відносне збагачування МКС відбувається за рахунок екзотичних і рідковживаних слів, які перебувають на крайній периферії української МКС, відбиваючи явища, не властиві українській дійсності. Окремо слід відзначити роль термінологічної лексики, яка притаманна більше МКС окремих наук чи сфер діяльності, входячи в загальномовну картину світу тільки окремими одиницями. Семантичний простір розширюється з розвитком концептуальної й мовної картин світу в результаті міжетнічних контактів, що приводять до збагачення лексичного складу мови за рахунок запозичень. Запозичення можуть виконувати функцію термінотворення, якщо належать до наукової сфери, номінативно-історичну, якщо пов’язані з історичним минулим країни, її суспільно-політичним життям і т.ін. Функцію інтернаціоналізації виконують запозичення, пов’язані з сучасною комп’ютерною технікою, космонавтикою, засобами телекомунікації.
19. Завершальним етапом процесу рецепції є адаптація запозичених слів у лексико-семантичній системі української мови, в результаті якої вони стають органічним і невід’ємним компонентом її МКС.

ЛІТЕРАТУРА

1.Абаев В.И. О языковом субстрате // Доклады и сообщения Ин-та языкознания АН СССР. Вып.ІХ. М., 1956. С.5976.
2.Абаев В.И. О подаче омонимов в словаре // Вопросы языкознания. М., 1957. №3. С.3144.
3.Авербух К. Принципы формирования сферы фиксации терминологии //Научно-технич. терминология, стандартизация, перевод, редактиров.: Тез. зональн. конф. Челябинск, 1984. С.19.
4.Аверьянов А.Н. Динамика противоречий // Вопросы философии. 1976. №5. С.7989.
5.Авилова Я.С. Слова интернационального происхождения в русском литературном языке нового времени (глаголы с заимствованной основой). М.: Наука, 1967. 245с.
6.Ажнюк Б.М. Еволюція української мови в діаспорі (етно- і соціолінгвістичні аспекти): Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01; 10.02.12/ НАН україни, Ін-т укр. мови. К., 1999. 38 с.
7.Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. №3. С.4854.
8.Аксьонова О.Г. З історії суспільно-політичної лексики української літературної мови (клас,партія) //Мовознавство. 1968. №2. С.4348.
9.Акуленко В.В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів в українській мові //О.О.Потебня і деякі питання сучасної славістики. Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1962. С.128144.
10.Акуленко В.В. Синхронія і діахронія в лексикології // Питання структурної лексикології. К.: Наук. думка, 1970. С.4560.
11.Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 214с.
12.Акуленко В.В. Співвідношення національного та інтернаціонального у мові //Мовознавство. 1976. №.1. С.312.
13.Акуленко В.В. Німецький вплив на розвиток української мови: Проблеми методології //Мовознавство. 1997. №1. С.1219.
14.Александренко В.Н. Русские дипломатические агенты в Лондоне. 1897. Т.1. 552 с.
15.Алексеев М.П. Англия и англичане в памятниках московской письменности ХУІ ХУІІ вв. // Учен. зап. Ленингр. гос. ун-та. Сер. Исторические науки. 1946. Вып. 15. С.4549.
16.Алексеюк В.С. Препозитивные наименования лица в языке французской художественной литературы ХІХв.: Автореф. дис. канд. филол. наук. Львов, 1973. 26с.
17.Амосова Н.Н. Этимологические основы словарного состава современного английского языка. М., 1956. 218с.
18.Английские слова в украинском языке//Вопросы словообразования и грамматической структуры украинского языка. Днепропетровск, 1976. С.16.
19.Антонович В. Коротка історія Козаччини. К.: Вид-во "Україна", 1991. 155с.
20.Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. К.: Либідь, 1993. 286с.
21.Апресян Ю.Д. Опыт теории антонимов. Структурно-математические методы моделирования языка/Тезисы докладов и сообщений Всесоюзной научной конференции. Ч.1. Киев, 1970. С.810.
22.Апресян Ю.Д. Синонимия и конверсивы // Русский язык в национальной школе. Киев, 1970. С.817.
23.Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
24.Аристова В.М. Англо-русские языковые контакты и заимствования ХУІ ХХ вв.: Автореф. дис. ... доктора филол. наук. Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. 150 с. 25.Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. М., 1959. 293 с.
26.Артемчук Г. Порівняльна типологія німецького і української мов. К.: Вища школа, 1987. 23с.
27.Арутюнова Н.Д. Номинация и текст //Языковая номинация. Виды наименований. М.: Наука, 1977. С.304357.
28.Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения //Аспекты семант. исследований. М.: Наука, 1980. 356 с.
29.Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений / Оценка. Событие. Факт. / М.: Наука, 1988. 338c.
30.Атаян Э.Р. Предмет и основные понятия структурального синтаксиса. Ереван: Митк, 1968. 279 с.
31.Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикографии. М.: Учпедгиз, 1957. 295с.
32.Ахманова О.С., Глушко М.М. и др. Основы компонентного анализа / Под ред. В.И.Медниковой. М.: МГУ, 1969.98с.
33.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607с.
34.Ахманова О.С. Словарь омонимов русского языка. М.: Сов. энциклопедия, 1974. 447 с.
35.Бакай Б.Я. Формування фразеології в переломні моменти історії народів Європи (на мат. укр., рос., англ., нім., франц. мов у періоди Першої та Другої світових воєн): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.15/Київський нац. ун-т ім.Т.Шевченка. К., 2000. 16 с.
36.Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Ин. лит., 1955. 416 с.
37.Балли Ш. Французская стилистика. М.: Ин. лит., 1961. 398с.
38.Баран О. Козаки на імператорській службі в роках 1635 1636 //Укр. історик,1 3 (41-43). Рік ХІ, Нью-Йорк, Мюнхен, 1974. С.3572.
39.Баран Я.А. Фразеологія у системі мови: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.15/ Ін-т укр. мови НАН України. К., 1999. 32 с.
40.Барт Р. Основы семиологии // Структурализм: за и против. М.: Прогресс, 1975. С.114163.
41. Басов Г.Д. и др. Украинско-русское двуязычие: Социологический аспект/АН УССР. Ин-т языковедения им.А.А.Потебни. К.: Наук. думка, 1988. 178 с.
42. Бачинський А.Д. Паризька Комуна і революційний рух на півдні України (70-ті роки ХІХ ст.) //УІЖ. 1969. №2. С.4554.
43. Баяновська М.Р., Становихін В.П. Словник-довідник основних понять і термінів з курсу Людина і суспільство” / Закарп. ін-т метод. навч. і вихов., підвищ. кваліф. пед. кадрів. Ужгород, 1995. 42 с.
44. Безсоновъ П.А. Бълорусскія пъсни. М.: Бахметев, 1871 176 с.
45. Белозерова Д.М. Фразеологические единицы с компонентами наименования лица в английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1981. 23с.
46.Беляев Н.Т. О древних и нынешних русских мерах протяжения и веса // SeminariumKondakovianum. Прага, 1927. С.274-280.
47.Беляева С.А. Английские лексические заимствования в русском литературном языке ХУІ ХХ вв. //Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1973. 15 с.
48.Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., 1974.С.62.
49.Бережан С.Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. Кишинев: Штиинца, 1973. 372с.
50.Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 350 с.
51.Бертельс А.Е. О происхождении рубрик тематических (идеографических) словарей //Переводная и учебная лексикография. М.: Русский язык, 1979. С.728.
52.Беспояско Е.К. Развитие словообразовательной структуры современного украинского языка в связи с интернациализацией его словарного состава: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1980. 24с.
53.Білецький-Носенко П.П. Словник української мови. Підгот. до вид. В.В.Німчук (відп. ред.), К.К.Цілуйко. К.: Наук. думка, 1966. 423 с.
54. Білодід І.К. Вибрані праці: У 3 т. К.: Наук. думка, 1986. Т.2. 350с.
55.Биржакова Е.Э., Войнова Л.А., Кутина Л.А. Очерки по историии лексикологии русского языка ХУІІІ в. Языковые контакты изаимствования. Л.: Наука, 1972. 430с.
56.Боброва Л.В. Контрастивний аналіз відображень стандартних референтних ситуацій в різноструктурних мовах (англо-українсько-російськомовні паралелі): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.17/ Донецьк. держ. ун-т. Донецьк, 2000. 22 с.
57.Бондарчук М.М. Структурно-семантичні параметри російської авіаційної терміносистеми (макрополе рух літального апарата): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Київськ. нац. ун-т. Київ, 2000. 32 с.
58.Бонфанте Дж. Позиция неолингвистики // Звегинцев В.А. Хрестоматия по истории языкознания ХІХ-ХХвв. М.: Изд-во Минпрос, 1956. С.313314.
59.Борисенко Н.А. Лексико-семантическая интерференция в русской речи на Украине (лингвистический и социолингвистический аспекты): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Ин-т языковедения. К., 1990. 15 с.
60.Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко-семантических исследований. Л.: Наука, 1979. 232 с.
61.Брагина А.А. Шансонье, менестрель, бард //Вопросы культуры речи. 1980. -Вып.8. С.226&ndas