ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПТУ “ПРИРОДА” У ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ЛІНИ КОСТЕНКО

brief description

Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна

На правах рукопису

УДК 82-1 Ліна Костенко 1/7. 8:81΄37

Дишлюк Інна Миколаївна

Лексико-семантичне вираження концепту природа”
у поетичній мові Ліни Костенко

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент СавченкоЛ.Г.

Харків 2002

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕН­­НЯ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ ЛІНИ КОСТЕНКО
1.1. Методологія лінгвістичного аналізу поетичної мови
1.2. Поняття концепт” у сучасному мовознавстві
1.3. Концептуальність поетичної мови Ліни Костенко
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТИ ЗЕМЛЯ”, НЕБО”, ВОДА” У ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО
2.1. Концепт земля”
2.2. Концепт небо”
2.3. Концепт вода”
РОЗДІЛ 3. ПОЕТИЧНА МЕТАФІЗИКА ПРИРОДИ В ЛІРИЦІ ЛІНИ КОСТЕНКО
3.1. Лексико-семантичне вираження концептів пори року”
3.2. Лексико-семантичне вираження образів явищ природи
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
СЛОВОПОКАЖЧИК

Вступ

Одним із актуальних завдань сучасної лінгвістики є дослідження феномена поетичного мовлення, що зумовило активний розвиток лінгвопоетики як розділу науки про мову.
Традицію вивчення функціонування слова в поетичній мові та його структурно-стилістичного аналізу сформували М.Бахтін, І.Білодід, Л.Булаховський, А.Веселовський, В.Виноградов, Г.Винокур, В.Гумбольдт, Б.Ларін, Д.Лихачов, О.Пєшковський, О.Потебня, В.Русанівський, Ю.Тинянов, І.Франко, Л.Щерба, Р.Якобсон та інші. Поетична мова досліджувалася як один із видів реалізації мовної системи, а також як індивідуальний мікрокосм” (термін В.Виноградова), тобто мовотворчість конкретного автора. Основна увага приділялася питанню, як відбивається в поетичній мові словник мовної дійсності.
Початок вивчення поетичної мови як об’єкта лінгвопоетики припадає на ХХ століття. Увагу дослідників привертає поетична мова як вид мовної картини світу, певна цілісна самодостатня система, що має свої закони функціонування й розвитку. На сьогодні серед вітчизняних мовознавців таїну поетичного слова досліджують С.Єрмоленко, В.Калашник, Л.Краснова, Л.Савченко, Л.Ставицька, М.Філон, В.Шелест та ін.
У сучасному мовознавстві дедалі більшого визнання набуває лінгвістичний аналіз поетичних концептів як різновид концептуального аналізу мови (основне завдання останнього визначити співвідношення між концептуальною і мовною картинами світу).
Людина живе в контексті культури, яка фактично є не фоном життя, а другою реальністю, адже на сприйняття світу людиною значно впливає вбудований у свідомість концептуальний каркас, який включає як невербальні, так і вербалізовані концептуальні моделі. Світ у свідомості проціджується” через сітку цих моделей та відповідним чином трансформується, категоризується, інтерпретується” [34:109]. Складність відношення людина культура полягає у двозначності світосприйняття особистості:з одного боку, людина створила культуру, з другого культура стала об’єктом людського пізнання [127:23]. Єдино можливе рефлекторне пізнання культури зумовлює специфіку вивчення цього феномена. Одним із видів його дослідження є аналіз метамови культури, насамперед ключових термінів (термін Н.Арутюнової), вербалізованих компонентів концептуальної сітки” (термін Б.Борухова), слів-домінант (термін Л.Краснової).
Специфіка дослідження концепту полягає в тому, що названа проблема є водночас об`єктом вивчення кількох дисциплін філософії, лінгвістики, культурології й психології, адже вивчення компонентів вербалізованого концептуального каркаса має важливе значення для розуміння феномена, який М.Бахтін іменував мовним світобаченням”, і його впливу на мислення. Фактично є неможливим дослідження винятково лінгвістичного аспекту явища, оскільки втрачається його бачення як певної цілісності.
Доцільність комплексного підходу до вивчення мовних явищ відзначає В.Борухов:Протягом тривалого часу лінгвістика вивчала не мову як таку в єдності тілесного і духовного її аспектів, а лише граматичний, синтаксичний, семантичний скелет мови. Саме з цієї причини не вдавалося перекинути місток від мови до мислення, визначити начало, що їх зв`язує. Між тим не скелет, а душа мови, тобто опредмечене в ній світобачення, ідеологія, система цінностей, напряму зв`язує її з душею мовця, його внутрішнім світом, мисленням. Концептуальний аналіз мови якраз і дозволяє нам зазирнути в її душу і тим самим заповнює прірву між мовою та мисленням” [34:116].
Нові аспекти вивчення мови посилили інтерес лінгвістів до дослідження індивідуальної мовної картини світу, а відтак і поетичної картини світу. Цікавим матеріалом для таких досліджень є творчий доробок визначних митців слова.
Ліна Костенко одна з найбільш яскравих постатей української літератури ХХ століття. Творчість унікального за обдаруванням та глибиною світовідчуття поета, лауреата Державної премії ім.Т.Г.Шевченка (1987), лауреата премії імені Франческо Петрарки (1995), першого лауреата Міжнародної літературної мистецької премії ім.Олени Теліги (2000), визнана не лише на Україні, але й далеко за її межами.
Становлення поетеси припало на складний соціально-історичний період панування тоталітарної системи, несприятливий для розвитку мистецтва. Але творчість поетів-шістдесятників, серед яких, окрім Ліни Костенко, відомі В.Симоненко, В.Стус, М.Вінграновський, І.Драч, Д.Павличко, Григір Тютюнник, А.Дімаров, В.Шевчук, В.Земляк, є серйозним здобутком вітчизняної культури, адже вони накреслили низку значимих для української літератури художніх проспектів, синтезувавши досвід своїх попередників” [82:78].
Творчість Ліни Костенко довгий час була заборонена, оскільки в контексті конформістського пристосування поезії до ідейних вимог тоталітаризму... і її поезія, і сама особистість були викликом тій системі, яка ховалась якраз за словесною псевдореальністю, гаслами і т.п.” [189:26].
Про поетичну творчість Ліни Костенко багато написано, але переважно у літературознавчому аспекті, те, що стосується специфіки її поетичної майстерності:образності та всього того, що відрізняє справжню поезію від посереднього віршоробства, залишалося, так би мовити, на інший раз” [234:11].
На сьогодні поезія Ліни Костенко привертає увагу багатьох учених-лінгвістів. Зокрема, мовознавчий аспект поетичної мови авторки вивчають О.Зінченко, Т.Коляда, Л.Краснова, В.Шелест, Т.Салига, Н.Онищак, В.Саєнко, Л.Ставицька, І.Пономаренко, С.Антонишин та інші, але багатство її поетичної мови зумовлює актуальність подальших розробок у цьому напрямку.
Актуальність лінгвістичного аналізу концепту, а відповідно й нашої роботи, визначається тим, що кожен концепт говорить” особливою мовою із характерною лексикою, що базується на образах і аналогіях, своєю фразеологією, риторикою й сферою вираження. У такий спосіб через мову розкривається суть поняття, адже семантичні описи концептів мають дати якомога повніше знання про поняття, що існує у свідомості носіїв культури, знання, виражене у певних мовних стереотипах” [34:117]. Ми прослідковуємо феномен поетичного концепту як смислової домінанти художньої мови окремого автора епохального явища в усій українській культурі лірика, філософа, психолога, свідомого громодянина Ліни Костенко.
Об’єктом нашого дослідження є мова поезії Ліни Костенко (свідомо не брали до уваги великі епічні твори). Своєрідне світосприйняття поетеси зумовлює оригінальність мовної тканини її творів:реалії дійсності, відбиваючись у дзеркалі емоцій і почуттів авторки, трансформуються в оригінальні образи, реалізовані в поетичному тексті через своєрідно використані мовні засоби.
Матеріалом дослідження є поетичний словник Ліни Костенко за збірками:Вибране”, 1989; Вітрила”, 1958; Мандрівки серця”, 1961; Над берегами вічної ріки”, 1977; Неповторність”, 1980; Поезії”, 1969; Проміння землі”, 1957; Сад нетанучих скульптур”, 1987.
Предметом дисертаційного дослідження є поетичні образи, що в сукупності частково реалізують концепт природа”, який, на нашу думку, є одним із визначальних у філософії поетеси. З-поміж таких образів виділяємо основні космічні стихії (земля, вода, повітря, вогонь), пори року (осінь, зима, весна, літо) і явища природи (дощ, злива, гроза, вітер, сніг та ін.). Вибір образів-складових аналізованого концепту зумовлений рівнем їхньої представленості у поетичному мовленні Ліни Костенко, значущістю для розуміння філософії поетеси.
Зв’язок роботи із науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного університету:Аналіз системи функціонування рівнів української мови у XVII XXІ ст.”
Мета нашої роботи:визначити основні складові концепту природа” у творчості поетеси, з`ясувати їх семантичну функцію в поетичному тексті, виявити семантичні зміни у слові поетичної мови, дослідити способи реалізації його семантики у мовній картині світу поетичних творів, з`ясувати джерела художніх образів, трансформацію їх лексичного значення в поетичному контексті.
Для досягнення мети необхідно вирішити конкретні завдання:
визначити стрижневе поняття дисертації концепт”:розкрити його зміст, установити взаємозв`язок з іншими поняттями та структурно-семантичними категоріями;
узагальнити наукові дослідження поетичного досвіду Ліни Костенко українськими вченими та визначити на цій основі принципи художньо-естетичної системи поетеси;
здійснити концептуальний аналіз поетичного доробку Ліни Костенко у плані дослідження концепту природа”;
визначити специфіку поетичної адаптації образів національної природи в поезії Ліни Костенко, що є складовими концепту природа”;
установити роль поетичних архетипів в організації художнього світу поетеси;
виявити семантику образів-складових концепту природа”, їх структуру та поетику у зв`язку із жанровими особливостями поезії Ліни Костенко;
з`ясувати на рівні метатексту діалектику поетичної синонімії та основних поетичних опозицій образів природи в аналізованій ліриці.
Вибір методів дослідження визначається специфікою вивчення об`єкта та поставленими завданнями. Описовий метод та проблемний аналіз лінгвістичної, лінгвофілософської, культурологічної та психологічної літератури використані для визначення методологічних основ дослідження, при визначенні терміна концепт як лінгвістичної категорії.
Для з`ясування кола семантичних інтерпретацій аналізованих образів використовували різні види лінгвістичного аналізу компонентний, контекстний, лінгвоестетичний, лінгвостилістичний та ін., що є складовими концептуального аналізу.
Наукова новизна роботи:уперше в українському мовознавстві досліджується сутність концепту із проекцією на художню мову; також уперше аналізується концепт природа” основна субстанція навколишнього світу у поетичному (психологічно-філософському) мовленні Ліни Костенко.
Теоретичне значення роботи. Результати дисертації можуть бути використані для розробки теоретичних засад поняття концепт” у мовознавстві, що сприятиме докладнішому висвітленню проблем концептуального аналізу поетичного тексту.
Практичне значення дослідження. Матеріали роботи можуть бути використані при викладанні курсу Сучасна українська мова”, у практичній лексикографії, для підготовки спецсемінарів і спецкурсів із семантичних, лінгвофілософських і психолінгвістичних проблем мовознавства.
Результати дисертації апробовано на конференціях:міжнародних Дискурс як об`єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001); Всеукраїнські науково-теоретичні граматичні читання (ІІ)” (Донецьк, 2002); усеукраїнській Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Наконечного” (Харків, 2000), а також обговорено на засіданнях кафедри української мови Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна та кафедри українознавства Харківського національного університету радіоелектроніки.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у п`яти статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Посилений інтерес сучасної філологічної науки до вивчення поетичної мови зумовлює теоретичне обґрунтування лінгвопоетики як мовознавчої дисципліни визначення структури, методів дослідження, основних понять.
З іншого боку, актуальним завданням мовознавства залишається семантичний аналіз лексичних одиниць, дослідження феномену мовної картини світу як вербального вираження концептуальної.

Це зумовило запровадження терміна концепт” як лінгвістичної та лінгвопоетичної категорії. Специфіка концепту полягає в тому, що він є водночас об`єктом вивчення кількох дисциплін філософії, лінгвістики, культурології та психології.
Під мовним концептом розуміємо семантичну категорію, що діє в системі логічних відношень і є вербальним вираженням певного культурного концепту з усім розмаїттям супроводжуючих його значень, уявлень та асоціацій, який, у свою чергу, є елементом концептуальної картини світу. Концепт має внутрішню організацію, складну структуру.
Основними ознаками досліджуваного явища визначаємо такі:концепт являє собою неподільне злиття об’єктивно-пізнавального та суб’єктивно-творчого начала; як відображення дійсності певною мірою наділений чуттєвою достовірністю, часово-просторовими характеристиками; виключений із емпіричного простору та часу, оскільки є не матеріальним, а ідеальним об’єктом; виходить за межі одного тексту, як правило, діє у межах поезії автора чи сукупності авторів; має трансцендентний смисл, оскільки є посередником між матеріальним і духовним; семантично місткий, має великий естетичний потенціал; здатний до полісемії; семантично невичерпний, оскільки завжди є невивчені інтерпретації; є семантичним центром поезії, рушієм” сюжету; організуючим ядром концепту виступає слово з узагальнено-символічним значенням; у мовленні реалізується через художні засоби, характерні для ідіостилю поета; семантично цілісний, самодостатній; постійний стосовно світобачення конкретного індивіда, групи, людської спільноти залежно від рівня узагальнення; семантично відкритий, динамічний, здатний утворювати нові зв’язки з дійсністю, реалізовуватися в нових контекстах; має ускладнену логічну структуру, що і зумовлює полісемію; здатний проникати в інші концепти та вбирати в себе семантично вужчі образи, зберігаючи цілісність та семантичну самостійність; здатний вступати в семантичні відношення, бути одиницею лексичних парадигм (антонімія, синонімія, омонімія); піддаючись численним тлумаченням, які проектують його в конкретну семантичну площину, зберігає потенціал відображення дійсності.
Відтак завданнями лінгвістичного аналізу концепту є:з`ясувати способи та причини зміни значень даного слова; визначити, як семантичні значення слова пов’язані між собою і яким чином усі вони разом формують єдиний концепт; дослідити, випадкові чи закономірні нові смисли, що виражаються словом, і який вплив вони виявляють на концепт у цілому; вивчити концептуальний фон” окремого концепту; простежити логічні зв`язки з іншими концептами з метою уточнення семантики концепту.

Одним із основних концептів у поезії Ліни Костенко є концепт природа”. Він має широке коло семантичних інтерпретації та асоціацій, до числа яких входять як загальноприйняті трактування, так і авторські бачення, якими концепт обростає” в поетичному світі авторки. Природа виступає у функції універсального метафоризатора і як один із елементів концептуального каркаса визначає шляхи та способи інтерпретації світу поетесою, чим і зумовлюється актуальність його дослідження.

Зокрема, визначений концепт реалізується через образи основних космічних стихій, що можна розподілити за групами земля” (земля, степ, поле, гори), небо” (небо, сонце, місяць, зоря), вода” (вода, річка, море, океан, джерело, криниця).
Образи кожної з названих груп мають широкий спектр поетичних трансформацій на різних проблемних рівнях. Зокрема, образи тематичної групи Земля”, земля” окреслюють коло важливих проблем:планета, першопочаток (мати-земля), батьківщина, людське життя (поле), історичне минуле (степ козацька вольниця), поетична творчість (поле), небуття-смерть (гори), земні надра як об`єкт наживи тощо.
Образи, що входять до групи небо”, мають більший рівень абстракції:божественне начало (небо, сонце), духовність, мрія, натхнення, вищий ступінь душевного блаженства, позитивні емоції (сонце), творчість (сонце), людська доля (зірка) та інші.
Образи комплексу вода” мають семантичні реалізації першопочатку, вічності, вселенського руху (ріка), душевної наснаги, дзеркала світу, часових понять, людського життя (ріка, море).
Названі образи діють поза простором і часом. Їх естетична еволюція здійснюється у напрямку до втілення абсолюту, що закладено у самій природі основних космічних стихій. Залишаючись елементами матеріальної дійсності, вони водночас складають всесвіт.
Семантична місткість та функціональне призначення аналізованих образів у поетичному мовленні Ліни Костенко дає підстави говорити про поетичні концепти земля”, небо”, вода” та мікроконцепти, що є їх складовими.

Широким колом семантичних інтерпретацій представлені у поезії Ліни Костенко образи пір року. Оригінально реалізовані у поетичному тексті, вони, окрім традиційної семантики, подекуди переосмислюються поетесою, наповнюючись незвичним змістом.
Зокрема, образ зими, що традиційно уособлює кінець життя, небуття, вживається на позначення дитинства та юності, сповненої романтичних переживань; образ весни зберігає традиційну позитивну семантику і реалізується у значеннях відродження”, оновлення”, кохання”; літо семантичною домінантою має зрілість” як стосовно природи, так і стосовно життя людини; образ осені реалізується у мажорній тональності для вираження звичних значень пора відмирання природи, похилий вік та інші.
Аналізовані образи в конкретних значеннях можуть виступати елементами синонімічних парадигм:осінь зима у значенні старість, смерть, небуття”, весна зима із домінуючою семою дитинство, юність”, літо зима на позначення несприятливих суспільних умов, літо осінь у інтерпретації зрілість” та ін.
Самодостатність та семантична місткість образів пір року виявляється у їх здатності виражати протилежні поняття, наприклад, зима життя і смерть, дитинство і старість, початок і кінець, казка і жахлива реальність; літо гармонійний плин життя і негаразди суспільства, зрілість і початок життя; осінь смерть і оновлення, гармонія в природі і життєві негаразди і т.ін.
Подекуди площини різних пір року накладаються в неповторних, суто авторських образах:іде з небес березова зима” (осінь+зима), зима стоїть персидська, як бузок” (зима+весна), сипнеться снігом, як вишневий сад” (зима+весна), Весна. А вітер наче восени” (весна+осінь), хуртовини айстр (осінь+зима).
Сукупний образ пір року є виразником циклічності та вічності життя.
Зважаючи на багатство семантичних реалізацій образів весни, зими, літа, осені та семантичну функцію їх у поетичному тексті, вважаємо, що можна говорити про концепти весна”, зима”, літо”, осінь” у поетичному мовленні Ліни Костенко, які є складовими концепту природа”.

Концепт природа” у поетичному мовленні Ліни Костенко широко представлений образами тематичної групи явища природи”. Відображаючи реальну дійсність, вони реалізуються на усіх смислових рівнях філософському, психологічному, морально-етичному та соціальному з яскраво вираженою тенденцією до трансцендентного смислу.
Подекуди образи аналізованої групи виступають як одиниці лексичних парадигм, вступаючи у синонімічні чи антонімічні стосунки. Зокрема, можемо виділити ряди контекстуальних синонімів:дощ вітер туман сніг хмари (за наявністю семи божественне начало), туман сніг (небуття”), дощ роса (очищення, оновлення”), дощ сніг туман (межа між матеріальним та духовним світом”), туман хмари (думка, спогад”), дощ гроза (кохання, інтимні стосунки”), дощ туман задуха холоди (несприятливі умови”), вітер мороз сніг буря хуртовина (перешкода”), дощ роса (виразник екологічного лиха”) та інші.
Подекуди аналізовані образи проникають один в один, не втрачаючи при цьому семантичної цілісності. Зокрема, образи дощу, грому та блискавки є складовими грози, але зберігають самодостатність.
Розмаїттям семантичних перетворень та частотністю вживання виділяються образи дощу, грози, вітру, туману, снігу, хмар. Вони переважно виключені з емпіричної площини простору і часу та реалізуються на трансцендентному рівні для вираження філософських понять, зокрема, божественного начала (дощ, грім, блискавка, вітер, хмари), зародження життя (дощ, гроза), фінал життя (сніг, туман), небуття, вічність (дощ, туман, хмари, вітер, сніг) та ін.
Естетичний потенціал образів дозволяє втілювати протилежні поняття:дощ водночас є виразником кохання і втілює сльози; вітер ворожу силу, перешкоду і позитивні перетворення; туман народження і смерть; сніг начало життя, молодість і фінал життя.
Виходячи зі специфіки аналізованих образів та їх значення у поетичному мовленні Ліни Костенко, вважаємо, що художні мікроконцепти дощу, грози, вітру, снігу, туману, хмар, які є складниками концепту природа”, становлять основу світобачення поетеси.

Отже, концепт "природа" є важливим в аналізованій поезії, оскільки виражає ціннісні світоглядні орієнтири Ліни Костенко, визначає шляхи та способи інтерпретації світу поетесою. Багатство та оригінальність семантичних трансформацій образів природи засвідчує самобутність поетичного мовлення митця.

Література

Авксентьєв Л.Г., Філон М.І. Вербальні символи української мови:Спроба типологічного опису// А.А.Потебня исследователь славянских взаимосвязей:Тезисы всесоюзной научной конференции. Харьков:ХГУ, 1991. Ч.1. С.148-150.
Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания. М.:Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1960. 468с.
Антонишин С. Місія слова// Січ. 1990. №12. С.22-27.
Антонишин С. Над річкою буття на березі крутому, або Лілеї для Ліни”// Дзвін. 2000. №3. С.125-126.
Антонишин С. Спроби актуалізації метафоричного слова в художньому творі (на матеріалі творів Ліни Костенко)// Сучасні погляди на літературу:Науковий збірник. К., 2000. Вип.4. С.156-162.
Апресян Ю.Д. Лексическая семантика:Синонимические средства языка. М.:Наука, 1974. 367с.
Аргуткіна О.А. Концептуально-семантичний і функціональний аспекти мікросистеми число”. Автор. дис...канд. філол. наук. Харків, 2001. 18с.
Арістотель. Поетика. К.:Мистецтво, 1967. 134с.
Аристотель. Сочинения:В 4-х т. М.:Мысль, 1975. Т.1. 550с.
Арнаудов М. Психология литературного творчества. М.:Прогресс, 1970. 654с.
Арутюнова Н.Д. Понятие судьбы в контексте разных культур/ Научный совет по истории мировой культуры. М.:Наука. І полугодие, 1994. 320с.
Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений /Оценка, событие, факт/. М.:Наука, 1988. 338с.
Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.:Школа Языки русской культуры”, 1998. 896с.
Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (Синтаксис и лексика)// Лингвистика и поэтика. М.:Наука, 1979. С.147-174.
Асанова Н.В. Роль языковой доминанты в создании текстовой модальности” (на материале поэтических произведений Анны Ахматовой) // Структурно-семантический анализ художественного текста Харьков:ХГПИ, 1989. С.73-75.
Аскольдов С.А. Концепт и слово// Русская словесность:Антология. М.:Academia, 1997. С.267-279.
Афанасьев А.Н. Древо жизни:Избранные статьи. М.:Современник, 1983. 464с.
17.Афанасьев А.Н. Живая вода и вещее слово. М.:Сов. Россия, 1988. 512с.
18.Ашиток Н. Способи актуалізації метафоричного слова в художньому творі (на матеріалі творів Ліни Костенко)// Сучасні погляди на літературу:Наук. збірник. К., 2000. Вип. 4. С.156-162.
Базилевський В. Поезія як мислення// Українське слово:Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.:У 3 кн. К.:Рось, 1994. Т.3. С. 182-192.
Бакула Б. Історія і поезія// Дивослово. 2000. №3. С.42-45.
Барабаш С.Г., Барабаш Д.В., Бондаренко Г.С. Ліна Костенко// Нові імена в програмі з української літератури. К.:Освіта, 1993. С.232-248.
Барт Р. Избранные работы:Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 615с.
Бартминский Е., Небжиговская С. Когнитивное определение, профилактирование понятий и субъективная интерпретация мира// Когнитивная лингвистика конца ХХ века: Материалы Международной научной конференции, 7-9 октября 1997 г.:В 3 ч. Минск, 1997. Ч.1. С.4-8.
Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.:Сов. писатель,1963. 363с.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.:Искусство, 1979. 423с.
Белодед И.К. Символика контраста в поэтическом языке Анны Ахматовой// Поэтика и стилистика русской литературы: Сб.ст. М.:Наука, 1971. С.269-279.
Белый А. Из книги Поэзия слова”. Пушкин, Тютчев и Баратынский в зрительном восприятии природы// Семиотика: Сб.ст. М.:Радуга, 1983. С.551-557.
Белый А. Символизм как миропонимание. М.:Республика, 1994. 528с.
Берест Т. Назва дощ в українській поетичній мові кінця ХХ століття:функції та семантика // Українське і слов`янське мовознавство:Зб. наук. Праць. 2001. Вип. 4. С. 92-95.
Беценко Т.П. Структура і поетичні функції словосполучень у поезіях шістдесятників:Автореф. Дис канд. Філол. Наук. Харків, 1999. 20с.
Білодід І.К. Каменяр українського слова: (До 110-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті І.Я.Франка). К.: Наук.думка, 1966. 66с.
Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського. К.:Наук. думка, 1965. 174с.
Борухов Б.Л. Зеркальная” метафора в истории культуры// Логический анализ языка. Культурные концепты. М.:Наука. С.109-117.
Брутян Г.А. Язык и картина мира// НДВШ:Философские науки. 1973. №1. С.108-120.
Брюховецький В.С. Ліна Костенко. Нарис творчості. К.:Дніпро, 1990. 262с.
Брюховецький В.С. Спасенний келих гіркоти// Дніпро. 1981. №3. С.134-139.
Будагов Р.А. Художественное произведение и его язык// НДВШ:Филологические науки. 1985. №4. С.3-16.
Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.:Довіра, 1992. 414с.
Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Концепт долга в поле должествования// Логический анализ языка. Культурные концепты М.:Наука, 1991. С.14-21.
Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.:Школа Языки русской культуры”, 1997. 576с.
Васильев Н.А. Воображаемая логика:Избранные труды. М.:Наука, 1989. 263с.
Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. М.:Школа Языки русской культуры”, 1999. С.134-170.
Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. М.:Русские словари, 1997. 416с.
Величковский Б.М. Психология восприятия. М.:Изд-во Московского ун-та, 1973. 246с.
Виноградов В.В. К теории построения поэтического языка. Учение о системе речи литературных произведений// Поэтика. Сборник статей. Временник отдела словесных искусств. Л.:Academia, 1927. Вып. 3. С.5-24.
Виноградов В.В. О поэзии Анны Ахматовой// Поэтика русской литературы:Избр.труды. М.:Наука, 1976. С.369-465.
Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.:Изд-во АН СССР, 1963. 255с.
Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.:Учпедгиз, 1959. 492с.
Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.:Высшая школа, 1998. 447с.
Возняк Т. Тексти та переклади. Харків:Фоліо, 1998. 669с.
Волошин В.Н. Слово в жизни и слово в поэзии// Звезда. 1926. №6. С.244-267.
Вригт Г.Х.фон. Логико-философские исследования:Избранные труды: Пер. с англ. М.:Прогресс, 1986. 594с.
Гаєвська Н.Ліна Костенко. Нарис творчості. К., 1990. 128с.
Галланов Б. Живопись словом. М.:Сов. писатель, 1974. 344с.
Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.:Наука, 1981. 139с.
Гачев Г. Национальные образы мира. М.:Сов. писатель, 1988. 448с.
Гегель Г.В.фон. Эстетика: В 4-х т.: Пер. с нем. М.:Искусство, 1969. 128с.
Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.:Наука, 1975. 471с.
Голобородько К.Ю. Концепт землі як елемент художньо-просторової парадигми Олександра Олеся// Лінгвістичні дослідження:Зб. наук. праць. Харків:ОВС, 2002. Вип.8. С.76-82.
Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній контекст. Коломия:ВПТ Вік”, 1997. 179с.
Горский Д.П. Вопросы абстракции и образования понятий. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1961. 351с.
Григорьев В.П. К спорам о слове в художественной речи// Слово в русской советской поэзии: Сб.ст. М.: Наука, 1975. С.5-76.
Григорьев В.П. Поэтика слова. М.:Наука, 1979. 343с.
Григорьева А.Д. Слово в поэзии Тютчева. М.:Наука, 1980. 248с.
Григорян А. Художественный стиль и структура образа. Ереван:Изд-во АН АрмССР, 1974. 307с.
Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры: Пер. с нем. М.:Прогресс, 1985. 451с.
Гуцало Є. На всесвітніх косовицях// Літ. Україна. 1990. 22 берез.
Делёз Ж., Гваттари Ф. Что такое философия?: Пер. с фр. М.:Институт экспериментальной социологии, 1998. 288с.
Донецких Л.И. Эстетические функции слова. Кишинев:Штиинца, 1982. 154с.
Дударенко Л. Міфологемний концепт лірики Василя Голобородька// Дивослово. 2002. №9. С.2-4.
Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.:Наук. думка, 1983. 156с.
Ермилова Е.В. Метафоризация мира в поэзии ХХ века// Контекст 1976. М.:Наука, 1977. С.160-177.
Єрмоленко С.Я. Неокраяне крило слова// Мовознавство. 1989. №2. С.11-18.
Єрмоленко С.Я. Синтаксис віршової мови (на матеріалі української радянської поезії). К.:Наук. думка, 1969. 96с.
Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. У дзеркалі поетового слова// Мовознавство. 1985. №5. С.37-43.
Єфименко О.Є. Семантичні зв’язки слова степ” в українській мові// Лінгвістичні дослідження:Зб. наук. праць. Харків:ОВС, 2002. Вип.8. С.15-19.
Жаботинская С.А. Когнитивная лингвистика:ракурсы анализа языковой картины мира// Актуальні проблеми менталінгвістики:Науковий збірник. К.:Брама, 1999. С.3-8.
Жулинський М. Із забуття в безсмертя:Сторінки призабутої спадщини. К.:Дніпро, 1990. 447с.
Жулинський М. Лицар духа// Вітчизна. 2000. №3-4. С.2-6.
Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.:Основи, 1993. 125с.
Зборовська Н. Шістдесятники// Слово і час. 1999. №1. С.74-80.
Зінченко О., Коляда Т. Вежа самотности”:позамовні смисли// Сучасність. 1996. №2. С.110-115.
Золян С.Т. От описания идеолекта к грамматике идиостиля (на материале поэзии Л.Мартынова)// Язык русской поэзии ХХ века:Сб. научн. тр. М., 1989. С.256-261.
Золян С.Т. Семантика и структура поэтического текста. Ереван:Изд-во Ереванского университета, 1991. 316с.
Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие системы. М.:Наука, 1965. 246с.
Иванова Л.П. Концепты эмоциональной сферы в языковом сознании А.С.Пушкина// Наука і сучасність:Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. К.:Логос, 1999. Ч.ІІ. С.173-178.
Іванова Т.В. Символіка світлотіні у творчості Ліни Костенко// Українське мовознавство. 1991. №18. С.111-116.
Ільницький М. З чого постає неповторність// УМЛШ. 1981. №10. С.9-23.
Ильницкий Н. От поколения к поколению:Литературно-критические очерки и портреты. М.:Сов. писатель, 1984. 288с.
Калашник В.С. Образно-смислова єдність як засіб і знак у поетичній мовній картині світу// Вісник Харківського національного університету. Серія:Філологія. 2001. №519. Вип.32. С.3-11.
Калашник В.С. Образно-смысловые комплексы как динамические элементы структуры поэтического текста// Структурно-семантический и стилистический анализ художественного текста:Сб. научн. трудов. Харьков:ХГПИ, 1989. С.10-12.
Калашник В.С. Особливості слововживання в поетичній мові:Навчальний посібник. Харків:ХДУ, 1985. 68с.
Касаткина В.Н. Музыка и живопись в стихах Тютчева// Мастерство русских классиков: Сб.ст. М.:Сов. писатель, 1969. С.219-246.
Карнап Р. Значение и необходимость: Пер. с англ. М.:Изд-во иностранной литературы, 1959. 382с.
Климкова Л.А. Ассоциативное значение слов в художественном тексте// НДВШ:Филологические науки. 1991. №1. С.45-54.
Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К.:Тов-во Знання”, 1990. 48с.
Ковалев В.П. Языковые выразительные средства русской художественной прозы. К.:Вища школа, 1981. 184с.