ЛІНГВОПОЕТИЧНИЙ І НАРАТИВНИЙ КОДИ ІНТИМІЗАЦІЇ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КОРОЛЬОВА АЛЛА ВАЛЕР'ЯНІВНА

УДК 811.161.2'42 + 811.161.1'42

ЛІНГВОПОЕТИЧНИЙ І НАРАТИВНИЙ КОДИ ІНТИМІЗАЦІЇ
В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ
(на матеріалі української та російської прози
другої половини ХІХ першої половини ХХ століть)

Спеціальність: 10.02.01 українська мова,
10.02.02 російська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант: Кочерган Михайло Петрович,
доктор філологічних наук, професор

КИЇВ-2003

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ І. Лінгвістика наративу: передумови, сучасний стан та перспективи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.1. Витоки наративних форм та їх динаміка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.2. Систематизація категорій лінгвістики наративу . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.3. Роль художнього інтеракту у визначенні наративних форм . . . . . . . .
1.4. Сучасні парадигми вивчення наративних форм . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.4.1. Лінгвоцентрична парадигма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.4.2. Текстоцентрична парадигма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.4.3. Антропоцентрична парадигма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.4.3.1. Психолінгвістичний аспект вивчення наративних форм . . . .
1.4.3.2. Прагматичний аспект вивчення наративних форм . . . . . . . . . . . . .
1.4.3.3. Дериваційний аспект вивчення наративних форм . . . . . . . . . . . . .
1.4.3.4. Когнітивний аспект вивчення наративних форм . . . . . . . . . . . . . .
1.4.4. Семіотична парадигма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.5. Лінгвопоетичний і наративний коди формування смислу тексту . . . .
1.6. Лінгвосинергетичні процеси в лінгвопоетичному і наративному кодах тексту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.7. Перспективи вивчення наративних форм художніх текстів . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ ІІ. Концептуально-термінологічний апарат інтимізації художнього мовлення автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.1. Генеза інтимізації художнього мовлення автора . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2. Інтимізація як інтегрована процесуальна текстова гіперкатегорія . . .
2.2.1. Інтимізація як спосіб реалізації мовленнєвого акту . . . . . . . . . . . . .
2.2.2. Прагматичні виміри суб'єкта автора в ситуаціях інтимізації. . . . . 2.2.2.1. Просторово-часові координати авторської моделі світу . . . . . . . .
2.2.2.2. Фактор суб’єкта інтимізованого художнього мовлення в авторському хронотопному континуумі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2.2.3. Специфіка інтимізованого художнього мовлення автора . . . . . . . .
2.2.2.4. Наратор як репрезентант автора в ситуаціях інтимізації. . . . . . . .
2.2.2.5. Механізм утворення авторської наративної структури . . . . . . . . .
2.2.2.6. Типи нараторів та їх роль у формуванні авторських наративних структур . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2.3. Маніфестація інтимізації через суб'єктивно-оцінну модальність . .
2.2.3.1. Антропоцентричний модальний характер інтимізованого авторського художнього мовлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2.4. Антропоцентричний характер читача адресата іллокутивного наміру автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ ІІІ. Інформаційно-смислове моделювання художніх інтимізованих текстів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1. Принципи сегментації хронотопного континууму і виділення інтимізованих текстів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1.1. Логіко-семантичний принцип виділення інтимізованих текстів у хронотопному континуумі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1.2. Структурно-семіотичний принцип виділення інтимізованих текстів у хронотопному континуумі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1.3. Типи інтимізованих текстів з позицій квантитативно-прагматичної сегментації хронотопного континууму . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1.4. Комунікативно-синтаксичний принцип організації інтимізованих текстів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.1.5. Ієрархічна організація інтимізованих текстів . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.2. Рольова структура наративного субкоду художнього інтеракту . . . 3.2.1. Тип художнього інтеракту титульний автор/потенційний читач . .
3.2.2. Тип художнього інтеракту неперсоніфікований екзегетичний
наратор / потенційний читач . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.2.3. Тип художнього інтеракту персоніфікований персонажний
наратор / образ читача . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.3. Наративний герменевтичний субкод художньо-естетичного смислу
3.4. Глибинна структура наративного субкоду адресації та її поверхнева експлікація . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ ІV. Типи художньої інформації як складники лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.1. Концептуальна художня інформація в ситуаціях інтимізації . . . . . . .
4.1.1. Роль рецепції у визначенні інформативності концептуального смислу тексту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.1.2. Інформаційний комплекс інтимізованих текстів . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2. Концептуальний хронотопно-континуумний субкод інтимізації . . . .
4.2.1. Функції пресупозицій у концептуальному хронотопно-континуумному субкоді інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2.2. Функції назви в концептуальному хронотопно-континуумному субкоді інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2.3. Функції свого/чужого в концептуальному хронотопно-континуумному субкоді інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2.4. Функції асоціативної когезії в концептуальному хронотопно-континуумному субкоді інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.3. Комунікативно-прагматична інформація в ситуаціях інтимізації . . .
4.4. Культурний субкод інтимізації як продукт когнітивної діяльності автора й читача . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.4.1. Фактуальна інформація культурного субкоду в ситуаціях інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.4.1.1. Функціональна позиція героя в авторській наративній структурі
4.4.1.2. Функціональна позиція читача в авторській наративній структурі . . . 4.4.1.3. Способи і прийоми суб'єктивізації авторської наративної структури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.4.2. Імпресивна інформація культурного субкоду в ситуаціях інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.5. Символічно-образний субкод інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.5.1. Естетична інформація і характер образності в ситуаціях інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.5.2. Образність слова в авторській наративній структурі . . . . . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ V. Типологічна характеристика лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації української та російської художньої прози другої половини хіх першої половини хх ст. . . . . . . . . . . . . .
5.1. Загальні тенденції розвитку наративних форм української та російської художньої прози другої половини ХІХ першої половини ХХ століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.2. Жанрова специфіка лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.3. Типологія наративних форм авторського мовлення в різножанрових українських та російських художніх творах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.4. Специфічні наративні форми вираження авторської моделі світу в ситуаціях інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.5. Типологічна стратифікація авторських наративних структур у ситуаціях інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.5.1. Авторські наративні структури з експліцитними засобами інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.5.2. Засоби діалогізації авторських наративних структур у романах Панаса Мирного і Федора Достоєвського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.5.3. Організація гомодієгетичного та гетеродієгетичного наративів у ситуаціях інтимізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
БІБЛІОГРАФІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ДОВІДНИКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ. . . . . . . . . . . . . . . . . .

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЕН автора естетичний намір автора
ННП необмежена (всеохоплююча) наративна перспектива
КНП концентрована (обмежена) наративна перспектива
КомНП комплексна наративна перспектива
ІТ інтимізований текст
ІТ-ІА інтимізований текст-абзац
ІТ-НФЄ інтимізований текст-надфразна єдність
ІТ-ІР інтимізований текст-ізольоване речення
КЄ катехізичні єдності

ВСТУП
Художній текст як найвищий "продукт" осмислення людиною коеволюції реального й можливого світів, як оцінка людиною її трансцендентного існування продовжує привертати увагу дослідників передусім з позицій антропоцентризму. Розробка теорії про роль людського фактора в мові [Роль человеч. фактора в яз. 1988, Человеч. фактор в яз. 1992] стимулювала зміну базисної лінгвістичної парадигми і перехід від лінгвістики "іманентної" до лінгвістики антропологічної, що спричинило перегляд теоретичних наукових положень, а також розширення завдань лінгвістичних досліджень. Саме цим зумовлюється новий період екстенсивного розвитку лінгвістики тексту ХХІ століття, яка характеризується інтеграцією двох сфер: 1) поняттєвої категоризації адресанта й адресата як основних антропоцентрів твору і 2) художнього мовлення як семіотичної форми тексту, що відображує позицію автора носія культурної традиції.
Антропоцентрична орієнтація, яка сягає ідей О.О.Потебні й поєднує методи і підходи, що спираються на постулат про ізоморфізм мови і мислення, єдність універсального й індивідуально-авторського, залишається потужним імпульсом у розв'язанні традиційних проблем лінгвістики тексту, збагачуючись даними зі стилістики декодування, герменевтики, рецептивної поетики й особливо лінгвістики наративу.
Лінгвонаративний підхід до вивчення художньої інтеракції пов'язується передусім з феноменом інтимізації, сприяючи розкриттю специфіки текстових інтерференцій та їх наративних форм, типологізації адресанта й адресата художнього тексту, з'ясуванню механізму створення художнього мовлення автора, репрезентованого через лінгвопоетичний і наративний коди. Лінгвопоетичний код відбиває предметно-образну сферу тексту та стилістичні особливості її вербальної експлікації. Наративний код конституює моделі комунікативних рівнів, в яких закодовано художню інформацію в онтологічному та гносеологічному вимірах.
Поняття інтимізація художнього мовлення вперше в науковий обіг було введено академіком Л.А.Булаховським у його працях 40-х років. Проблематика, пов'язана з дослідженням інтимізації, за постановкою питання, загальним підходом та ідеями значно випереджала свій час, але так і не знайшла послідовного продовження у вітчизняній лінгвопоетичній традиції. Новий етап вивчення суміжних з інтимізацією понять розпочинається з кінця 60-х років у наратології дисципліні, що інтегрувала досягнення і досвід празької структуралістської школи (Н.С.Трубецькой, Р.О.Якобсон, П.Г.Богатирьов, Я.Мукаржовський, L.Doležel), німецької комбінаторної типології (V.Füger, F.Stanzel, L.Spitzer, W.Schmid), французького структуралізму і постструктуралізму (Ц.Тодоров, Р.Барт), російської концептуально-культурологічної доктрини (В.Я.Пропп, Д.С.Лихачов, М.М.Бахтін, В.М.Волошинов), англо-американської типології техніки розповіді (Т.ван Дейк, N.Friedman, P.Lubbock), московсько-тартуської семіотичної школи (В'яч.Вс.Іванов, Ю.М.Лотман, Б.А.Успенський), де художня розповідь досліджувалася крізь призму понять, пов'язаних з фігурою наратора. Наприкінці 70-х початку 80-х років, коли текст почали розуміти як різновид інтеракції (Ю.Крістева, Ж.Женетт), постала проблема суб'єктно-адресатних відношень та мовних засобів їх вираження в текстах різних типів, зокрема активізувалося вивчення тих аспектів, які безпосередньо стосуються способів і прийомів інтимізації розповіді. У 90-х роках інтимізацію продовжують розглядати паралельно з поняттям комунікативного контакту, тобто в прагмалінгвістичному (Г.Г.Почепцов) і художньо-семантичному напрямах (М.О.Карпенко).
У новому тисячолітті активізація дослідницької думки до вивчення інтимізації пояснюється своєрідною експансією в інтеракціональний простір концепцій і методів когнітивної, структурно-семіотичної, аксіологічної та лінгвонаративної парадигм.
Дефініції теоретичних тлумачень природи явища інтимізації відзначаються різними акцентами на тих чи інших характерних ознаках. Це пов'язане з невизначеністю термінологічного і категоріального статусу інтимізації та фрагментарністю дослідження її способів і прийомів у кожній науковій парадигмі. У зв'язку з цим лінгвістична сутність розглядуваного поняття потребує серйозної уваги з точки зору комплексу умов, що йому сприяють, і причин, які його породжують.
Виходячи з цього, актуальність дисертаційної праці зумовлюється загальною орієнтацією дослідників проникнути до глибинних механізмів вторинних моделюючих систем, зокрема необхідністю розробки теоретичних та методологічних засад інтимізації художнього мовлення, з'ясування принципів її концептуального і структурно-семіотичного моделювання в художніх текстах, а також встановлення категоріального статусу з позицій лінгвістики наративу. Відсутність системного аналізу інтимізації вимагає вироблення новітніх технологій її дослідження для виявлення закономірностей функціонування в площині українських та російських художніх творів другої половини ХІХ першої половини ХХ століть.
Такий хронологічний зріз в історії розвитку обох літератур мотивується прагненням простежити еволюцію образу автора та образу читача в напрямі їх індивідуалізації (руйнацію будь-яких кліше, жанрових амплуа). Друга половина ХІХ століття період становлення нової художньої прози, коли істотно змінюється створювана письменниками художня картина світу, формуються нові способи наративу, набувають нового мовного вираження інстанції автора і читача. Інтимізація спрямовується на вираження внутрішнього я автора, тому для аналізу взято твори письменників-імпресіоністів та почасти експресіоністів, у яких способи суб'єктивізації розповіді є досить різноманітними.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертацію виконано в рамках комплексних колективних тем "Проблеми зіставної семантики" й "Типологічні дослідження слов'янських мов і формування комунікативної компетенції", що розробляються на кафедрах Київського національного лінгвістичного університету. Теми затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 8 від 26 березня 2001р).
Метою роботи є визначення і характеристика лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації в творах українських та російських письменників другої половини ХІХ першої половини ХХ століть.
Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких завдань:
простежити традицію вивчення інтимізації, з'ясувати її генезу та термінологічне поле;
визначити системний характер лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації в українській та російській художній прозі другої половини хіх першої половини хх століть;
розкрити онтологічні й гносеологічні властивості гомодієгетичної й гетеродієгетичної наративних форм авторського художнього мовлення;
типологізувати нараторів як репрезентантів автора в ситуаціях інтимізації і читачів як адресатів естетичного наміру автора;
на основі логіко-семантичного, структурно-семіотичного, комунікативно-синтаксичного, квантитативно-прагматичного принципів сегментації хронотопного континууму розробити методику лінгвопоетичного аналізу-інтерпретації інтимізованих текстів;
виявити типи художньої інформації як складників лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації;
дати типологічну характеристику лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації в українській та російській художній прозі другої половини хіх першої половини хх століть.
Об'єктом дослідження є наративні форми художнього мовлення автора та їх трансформації в оповіді/розповіді. У дисертації поняття наративна форма трактується як оригінальне, творче виявлення текстової діяльності автора, відтвореної через відповідні мовні засоби вираження наратора в інтимізованому художньому мовленні автора.
Предмет дослідження становлять типи лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації в українських та російських художніх творах другої половини ХІХ першої половини ХХ століть.
Матеріал для дослідження дібрано з прозових різножанрових українських (Панаса Мирного, М.Коцюбинського, В.Винниченка, Ю.Яновського, М.Хвильового, О.Лятуринської, У.Самчука, В.Підмогильного) та російських (Л.Толстого, Ф.Достоєвського, Г.Успенського, А.Чехова, І.Буніна, А.Бєлого, Л.Андреєва, О.Куприна, М.Лєскова, М.Булгакова) художніх творів другої половини ХІХ першої половини ХХ століть.
Фактичний матеріал дослідження становлять 10 тис. одиниць інтимізованих текстів сегментованих фрагментів інтимізованого художнього мовлення автора в аспекті текстової інтерференції (В.Шмід). Текстова інтерференція, або гібридна конструкція, за М.М.Бахтіним, це таке висловлення, яке за своїми граматичними (синтаксичними) і структурними ознаками належить одному автору, проте насправді в ньому інтерферуються мімезис і дієгезис як два висловлення, дві мовленнєві манери, дві "мови", дві смислові й ціннісні інстанції.
Методи дослідження. Мета й завдання роботи, специфіка об'єкта й фактичного матеріалу, різноплановий характер проблеми зумовили необхідність застосування комплексної методики й часткових дослідницьких прийомів: структурно-семіотичного, зіставно-типологічного, контекстуально-інтерпретаційного (реконструкція авторського задуму) методів; прийомів функціонально-семантичного поля (розмежування ядра і периферії при виявленні естетичного ефекту інтимізації) і когнітивного картування (послідовна перевірка гіпотези концептуальної інформації тексту). Запропонований лінгвопоетичний аналіз-інтерпретація дав змогу типологізувати художню інформацію за двома параметрами в плані змісту (характер відображуваного) і в плані вираження (способи відображення), а трансформаційний аналіз сприяв виявленню ієрархічної гіперсинтаксичної організації інтимізованих текстів.
Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній уперше представлено цілісну картину конструювання й функціонування інтимізації української та російської художньої розповіді другої половини ХІХ першої половини ХХ століть; здійснено аналітичний зріз цього періоду в розвитку наративних форм художнього мовлення автора, встановлено типи інтра-, екстра та метанаративних структур і визначено статус інтимізації як мовної універсалії. Запропонована в дисертації комплексна методика дозволила простежити механізм створення індивідуально-авторської моделі світу як сукупності лінгвопоетичного й наративного кодів інтимізації в структурі цілого твору. Новими є вперше введені терміни інтимізований наратив та хронотопний континуум.
Теоретичне значення дисертації полягає у розбудові теорії інтимізації художнього мовлення через критичний аналіз і синтез вітчизняних та зарубіжних здобутків з проблематики художнього мовлення протягом тривалого періоду його розвитку від античності до сьогодення. Теоретична концепція праці ґрунтується на постструктуралістській парадигмі, яка чітко демонструє перехід від формальних лінгвістичних моделей до комунікативних. У дисертації підтверджується міждисциплінарний характер лінгвістики наративу і методики інтерпретативного аналізу інтимізації, що доповнює теоретичні здобутки граматики оповіді, прагмалінгвістики, інтерпретативної семантики та стилістики декодування. Виявлення характеру дії інтимізації в художньому мовленні автора та зв'язок з опозиційними дієгетичними/екзегетичними наративними формами мають теоретичну цінність як інструмент для з'ясування функціональної позиції наратора в акті наративу та ілюстрації тенденції зникнення автора як ідеологічної фігури твору в історико-типологічній перспективі розвитку української та російської літератур.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути застосовані при вивченні курсу "Лінгвістичний аналіз художнього тексту", стилістики сучасної української та російської мов, у спецкурсах і спецсемінарах з теорії комунікації, прагмалінгвістики, синтаксичної семантики, при написанні дипломних та магістерських робіт з проблем інтерпретації художнього тексту у вищих навчальних закладах, а також у позалекційній виховній роботі.
Апробація дослідження. Основні результати дослідження висвітлювались у доповідях на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських наукових конференціях: "Язык и культура" (Київ, 1997); "Актуальные проблемы современного пушкиноведения" (Харків, 1999); "Мова й культура народів Приазов'я" (Бердянськ, 1999); "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 1999, 2001; 2003); "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 1999); "ЛІНГВАПАКС-ЮНЕСКО" (Київ, 2000, 2002); "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2000); "Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество ІІ" (Ялта, 2000); "Dialog w literaturach i językach słowiańskich" (Ополе, Польща, 2001); "З ХХ в ХХІ століття" до 90-річчя доктора філологічних наук, професора Андрія Білецького (Київ, 2001); "Владимир Иванович Даль и современные филологические исследования" (Киев, 2002); "Форма, значение и функции единиц языка и речи" (Минск, 2002); "Мова і нація" (Київ, 2002); "Російська мова і література: проблеми вивчення та викладання" (Київ, 2002); "Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство" до 110-річчя від дня народження Б.О.Ларіна (Київ, 2003), "Актуальні напрями сучасної слов'янської та романо-германської філології" (Рівне, 2003). Матеріали дослідження обговорювались на науково-практичних семінарах: "Актуальні проблеми слов'янської філології (Бердянськ, 1998); "Знак. Символ. Образ" (Черкаси, 1999, 2000); "Лінгвістика на межі тисячоліть" (Київ, 2001), а також на науково-практичних конференціях Київського національного лінгвістичного університету (Київ, 2000, 2001, 2002, 2003).
Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено в монографії "Типологія наративних кодів інтимізації в художньому тексті" (23 авт. арк.), 26 статтях (з них 22 опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України) та 4 тезах.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, довідникової літератури та джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, методи й методологічні засади, сформульовано мету й основні завдання, охарактеризовано фактичний матеріал та вказано форми апробації результатів дисертації.
У першому

bibliography

Висновки
У дослідженні простежується моделювання авторської свідомості та її зміни в українській та російській літературах другої половини ХІХ першої половини ХХ століть, які розвивалися в територіально, економічно, культурно тісних контактах.
Модифікація наративу художньої розповіді другої половини ХІХ першої половини ХХ століть пов'язана передусім зі змінами змісту й проблематики творів, що потребували нових наративних форм викладу. Новаторство авторської моделі полягає, по-перше, у включенні до розповіді фігури наратора (прагнення письменників досліджуваного напряму до імпліцитності титульного автора в творі), а по-друге, в формуванні образу читача як системно-структурного компонента розповіді (шляхом прямих і непрямих звертань до нього, включенням конструкцій розмовного синтаксису, конвергенції СП, зображувальної актуалізації тощо).
Відмінною рисою авторського мовлення в ситуаціях інтимізації вважається розмовність, яка значно впливає на формування лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації, визначаючи їх специфіку. Динаміка розмовних конструкцій в авторському мовленні включає три етапи: 1) імітація розмовного мовлення, 2) невласне-пряме мовлення і 3) нейтралізація розмовних конструкцій. Перший і другий етапи пов'язуються з гомодієгетичною художньою оповіддю другої половини-кінця ХІХ ст. Третій етап характерний для гетеродієгетичного наративу початку середини ХХ століття.
Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації передусім відбивають жанрову специфіку творів. У малих жанрах новелах та оповіданнях засоби інтимізації є експліцитними. В авторському мовленні вони функціонують як СП, що створюються за допомогою особових і присвійних займенників, вказівних часток, модальних і вставних слів, дієслів у формі 2-ї особи дійсного й наказового способів, окличних, номінативних та узагальнено-особових речень, а головне, інтимізуючих звертань. Засоби інтимізації повісті тяжіють до імпліцитного вираження художньо-естетичного смислу. СП розчинюються в авторському мовленні на тлі ширшої розповіді, що підсилює роль підтексту і функціональну позицію наратора. При цьому дуже важливими є параметри глибинної структури повістей, адже в них численні смислові зв'язки засновані на різних асоціаціях. Система засобів інтимізації роману виконує функцію діалогізації авторського мовлення. Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації роману відображають індивідуально-авторські та стильові особливості творчої манери кожного письменника. Авторська індивідуальність виявляється в способах реалізації інтимізованого значення, а специфіка стилю відбиває загальний стан літературних тенденцій другої половини ХІХ першої половини ХХ століть, про що свідчать сильні засоби діалогізації авторського мовлення.
Авторська модель репрезентує основний хронотопно-континуумний субкод інтимізації, що залежить від ЕН автора, тієї ідеї, яку автор експлікує протягом усієї розповіді/оповіді. В авторській моделі наявна також імпліцитна ідея, закладена в метасюжеті.
Результатом авторського моделювання є наративні структури творів, які вирізнюються за першоособовою і третьоособовою наративними формами. Гомодієгетична наративна форма, використана в специфічних значеннях, є визначальною для авторських наративних структур з центральним наратором і периферійним наратором. Авторські наративні структури, в яких гомодієгетична наративна форма має перехідні значення, характеризуються наратором-свідком і наратором-ретранслятором.
Специфіка наративних форм вираження авторської моделі світу, відмінних від класичного наративу, де категорія особи є вихідною у встановленні фігури наратора, полягає в особливостях видо-часових структур, які супроводжують категорію особи в авторському мовленні. Для такого наративу характерне тяжіння до імперфективної розповіді, що виявляється в перевазі форм недоконаного виду над формами доконаного. У свою чергу імперфективне оповідання ведеться в теперішньому часі, що спричиняє неоднозначну інтерпретацію вихідною позицією може бути момент мовлення (час автора) і текстовий час. Останній інтерпретується як час розповідача і як час наратора-персонажа. Така наративна форма є гетеродієгетичною з імпліцитним наратором-персонажем, що перебуває в центрі хронотопного континууму і є організуючою ланкою наративу. Щодо імперфективної розповіді в минулому часі, то на її тлі найтиповішою функцією форм минулого часу доконаного виду є формування адвербіального хронотопно-континуумного субкоду інтимізації.
Ієрархічна організація лінгвопоетичного коду інтимізації характеризується поєднанням експліцитних та імпліцитних засобів суб'єктивізації хронотопного континууму. З формальної точки зору до експліцитних засобів належать особові займенники в називному і непрямих відмінках, пряме і непряме звертання до читача (відображення авторського голосу), цитування окремих елементів мовлення персонажів, КЄ. Імпліцитні засоби інтимізації це різноманітні варіанти конструкцій з невласне-прямим мовленням, що діалогізують авторське мовлення в російській художній прозі, та конструкції "рубаного синтаксису" як сильні засоби діалогізації в українській художній прозі.
З композиційної точки зору авторське художнє мовлення в ситуації інтимізації призначене для діалогізації й сегментації всього тексту, актуалізації й автосемантизації тих елементів художньої розповіді, які є важливими для коректного декодування читачем художньої інформації.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Лінгвопоетичний і наративний коди це індивідуально-авторська художня модель, структура якої включає три фази: 1) мотивацію й ЕН автора (наративну перспективу), 2) реалізацію ЕН автора (через позицію наратора і наративну форму), 3) зіставлення реалізації з ЕН автора (декодування позиції наратора й наративної форми) і зумовлює послідовність зображуваних подій у творі.
Під наративною перспективою розуміється вихідна позиція, яку вибирає автор для створення можливого світу. Мотивація текстової діяльності містить концептуальну інформацію загальну концепцію тексту, задану індивідуальним авторським внутрішнім кодом. Наративна форма це граматичне маркування авторської оповіді/ розповіді. Визначальними факторами наративної форми є мета текстової діяльності, яка репрезентується через ЕН автора і реалізується в процесі породження тексту.
Авторську і читацьку моделі можливого світу конституюють такі типи наративних субкодів: культурний, науковий, експресивний, хронотопно-континуумний, хронологічний, соціоісторичний, художнього інтеракту і адресації, символічний, акціональний, субкод загадки, герменевтичний.
Культурний субкод репрезентує в творі спільний фонд знань автора й читача, їх суспільні уявлення, думки, культурну поведінку. Референцією культурного субкоду є корпус правил, вироблених суспільством. Науковий субкод спирається на правила експериментальної науки та принципи наукової етики. Риторичний субкод поєднує всі суспільні правила мовлення: закодовані форми наративу, закодовані типи художнього мовлення (опис, оповідь, розміркування). Просторовий субкод формує уявлення про місце розгортання подій у творі та позицію наратора в цьому просторі. Хронологічний субкод це датування, яке створює певну ідеологію часу (історичний час різниться від художнього часу). Соціоісторичний субкод дозволяє пов'язати повідомлення з комплексом засвоєних з народження знань про час соціуму. Субкод художнього інтеракту і субкод адресації в даному разі перехрещуються. Художній інтеракт ілюструє різноманітні типи відношень автора і читача. Це так званий фатичний субкод, що передбачає встановлення контакту між автором, наратором і читачем. Символічний субкод викликає у читача образну уяву художньої інформації. Акціональний субкод підтримує фабульний каркас розповіді й організуються за принципом ланцюжка. Елементи акціонального ланцюжка повязані між собою (розгортаються послідовно протягом розповіді), що створює певну логіку. Логіка акціонального ланцюжка зумовлена неформальними законами умовисновку, розумовими звичками: це так звана художня логіка. Субкод загадки включає елементи, поєднання яких дозволяє спочатку висунути деяку загадку, а потім після кількох рекардацій, що становлять сутність розповіді, знайти розв'язання загадки. Герменевтичний субкод допомагає розгадати загадку.
Наративні субкоди, маніфестуючись у ситуаціях інтимізації, конституюють концептуальну, комунікативно-прагматичну, фактуальну й імпресивну інформацію. Естетична інформація доповнює попередні типи інформації і відбиває лінгвопоетичний код інтимізації. Виявлені типи інформації віддзеркалюють традицію й динаміку української та російської художньої прози другої половини ХІХ першої половини ХХ століть.
Установлено, що всі письменники користуються єдиним методом кодування специфічним композиційним прийомом, пов'язаним з позицією наратора/розповідача/оповідача, який виконує роль повноправного персонажа певного твору. Виявлення позиції наратора як основного композиційного елемента твору відіграє вирішальну роль в інтерпретації художньо-естетичного смислу тексту, оскільки виводить розуміння структури художньої оповіді/розповіді на новий семантичний рівень.
Спостереження за функціями наратора засвідчують тенденцію зникнення автора як ідеологічної фігури твору в історико-типологічній перспективі розвитку літератури. Ця тенденція характеризується двома традиційними наративними формами авторської оповіді/розповіді. Перший тип гомодієгетична наративна форма від 1-ї особи фіксує концентровану наративну перспективу, в якій наратор виявляється в специфічних значеннях як персонаж-учасник подій і перехідних значеннях як персонаж, що не бере безпосередньої участі в описуваних подіях. Гомодієгетична наративна форма, використана в специфічних значеннях, є визначальною для авторського наративного коду з автодієгетичним персоніфікованим центральним і периферійним наратором. Авторський наративний код, в якому гомодієгетична наративна форма має перехідні значення, характеризуються автодієгетичним персоніфікованим наратором-свідком і наратором-ретранслятором. Другий тип гетеродієгетична наративна форма від 3-ї особи ілюструє необмежену наративну перспективу, де наратор виявляється через неперсоніфікованого екзегетичного розповідача, який може перебувати в структурі хронотопного континууму, а також знаходитись над розповіддю. Показовим у цьому плані є авторський наративний код з комплексною наративною перспективою, яка утворюється внаслідок ієрархії гомодієгетичної і гетеродієгетичної наративної форм. Це спостерігається в тих творах, де на одному текстовому матеріалі співнаявні кілька повноправних фабул.
Типи нараторів і наративні форми є визначальними у створенні процесу інтимізації феномена мови художньої літератури, що характеризується процесуальністю, динамічністю та комунікативно-прагматичною спрямованістю. У зв'язку з цим інтимізація є одним з типів суб'єктно-адресатних відношень і розуміється як художній інтеракт. Антропоцентричний підхід до розгляду інтимізації дозволяє витлумачити її як інтегровану процесуальну текстову гіперкатегорію, яка включає категорії автора, читача і суб'єктивно-оцінної модальності, співвідносні в процесі текстової діяльності, що спричиняє адекватність художнього тексту його інтерпретації. Крізь призму семіотичного і наратологічного підходів інтимізація визначається як код індивідуальної манери письменника, спосіб, в який автор зашифрував художню інформацію у зв'язку з естетичним наміром відтворити ефект емоційно-інтелектуального спілкування з читачем. ЕН автора в ситуаціях інтимізації передбачає започаткування дружніх стосунків з читачем ® підтримку, продовження цих стосунків ® завершальну фазу інтимного спілкування.
Специфіка співвідношення наративної форми і ситуації інтимізації полягає в тому, що мовні засоби інтимізації перебувають у відношенні синонімії й омонімії. Егоцентричні засоби, зокрема особові займенники, одночасно виявляють тип наративної форми і суб'єктивізують розповідь, виражаючи внутрішнє я автора.
З позицій квантитативно-прагматичної сегментації художнього тексту авторське художнє мовлення визначається як інтимізований текст (ІТ) тематично єдиний фрагмент тексту з особливою організацією в ньому фактуальної інформації, і відповідно, особливим способом організації мовних засобів. Особливість фактуальної інформації в ІТ полягає в тому, що центральними структурними елементами конкретних модусів виявлення різних речей і ознак є герой, наратор і читач. В ІТ герой постає перш за все як предмет мовлення, читач відображає адресовану спрямованість ІТ і, врешті, наратор є способом вираження авторських концептуальних поглядів. Позиції героя, читача й наратора визначають вибір наративної форми, а остання зумовлює певний набір мовних засобів, серед яких перевага надається засобам діалогізації авторського мовлення.
ІТ розглядається як дихотомічне утворення: 1) як одиниця тексту і 2) як цілісне мовленнєве авторське висловлення, що за своїми параметрами (структурно-смислова завершеність, зв'язність, тематична одноплановість) наближається до поняття текст. В ІТ виявляються найважливіші семіотичні аспекти авторського художнього мовлення: номінація (експлікує загальну ситуацію, відображувану в ІТ), предикація (розкриває характер відношення до дійсності цієї номінації), тематизація (включає інформацію, яка міститься в ІТ, в розгортуваний зміст цілого тексту) й інтимізація (здійснює таку конотаційну репрезентацію змісту, що реалізує ситуативно-зумовлений вплив на читача, який відповідає ЕН автора). Сукупною дією цих аспектів формуються наративні коди інтимізації, які маніфестуються через різні ієрархічні типи ІТ: 1) інтимізовані тексти-абзаци (ІТ-ІА), 2) інтимізовані тексти-надфразні єдності (ІТ-НФЄ) та 3)інтимізовані тексти-ізольовані речення (ІТ-ІР).
Контекстуально-інтерпретаційний аналіз ІТ показав, що інтимізація виконує як основну, так і допоміжну функцію при декодуванні читачем художньої інформації.
Основною є естетична функція інтимізації, сутність якої полягає у вираженні авторської концепції. До другої половини ХІХ століття інтимізація була представлена більш експресивними засобами, різноманітними за формою, які сягали риторичних фігур, і в літературі кінця ХVІІІ початку ХІХ століття реалізувалася через умовні поетичні прийоми, що були одним із основних показників стилю сентименталізму, а дещо пізніше романтизму. В українській імпресіоністичній прозі ці ж експресивні засоби традиційно використовуються усіма письменниками другої половини ХІХ століття першої половини ХХ століття, але дещо в іншій функції оцінній, а в російській при оцінці героїв твору ця функція поступається фатичній функції (згадці про героїв у формі прямих і непрямих звертань).
До середини ХІХ першої половини ХХ століття посилилося ідейно-тематичне навантаження інтимізації, яка спрямовувалася не тільки на включення до розповіді певного типу наратора, а на точніше й глибше вираження авторської концепції, з одного боку, а з іншого, на організацію якісно нового способу наративу, при якому автор має право на сумнів, незнання, невпевненість у розвитку сюжету.
Допоміжна, чи композиційна, функція інтимізації маніфестується в ініціальній та фінальній частинах твору, в організації їх як цілого. Щодо композиції, тематики й проблематики художніх творів українських і російських письменників, то функції засобів інтимізації формально збігаються. Це пояснюється тим, що українська і російська література другої половини ХІХ першої половини ХХ століть розвивалися в тісних контактах.
У структурі художніх текстів обох літератур інтимізація здебільшого має польову організацію з двома способами реалізації ядра і периферії, від яких залежить тип естетичного ефекту.
Ефект безпосереднього спілкування автора з читачем засновується на сильних засобах діалогізації, які становлять ядро інтимізованого значення. В українській художній прозі засобами діалогізації авторського мовлення слугують моделі "рубаного синтаксису": розмовні, парцельовані й сегментовані конструкції, еліптичні речення, називний уявлення тощо. У російській художній прозі для діалогізації авторського художнього мовлення включаються різноманітні варіанти структур із невласне-прямим мовленням, що створюють суцільну неперевну тканину авторської оповіді.
Ефект вираження внутрішнього я пов'язується з прийомами і способами суб'єктивізації розповіді. Найсильнішими способами суб'єктивізації авторської розповіді є інтимізуючі звертання й особові займенники, які використовуються для встановлення, налагодження та підтримки контакту з читачем, стимулюючи розгортання художнього інтеракту. Реакція читача, як правило, спрямована не на форму і характер звертання, а на художню взаємодію з автором, на інтимізоване спілкування. В гомодієгетичній наративній формі суб'єктивізація оповіді реалізується через категорію суб'єктивно-оцінної модальності (характерологічні якісні прикметники, заперечні/стверджувальні речення, слова категорії стану, окличні та риторичні речення тощо). Введення цих засобів суб'єктивізації до гомодієгетичної оповіді призводить до відхилення від основних класичних форм першоособового наративу. В гетеродієгетичній наративній формі суб'єктивізація досягається за допомогою вставних слів і парантез, які показують авторське ставлення до зображуваного, виражають експресивну реакцію автора, вказують на джерело інформації, виділяють значимі фрагменти наративу.
Широке використання способів суб’єктивізації за допомогою інтимізації засвідчує, що в імпресіоністичній прозі утвердився новий тип наратора, створений і українськими, і російськими письменниками з чітко визначеною метою. З одного боку, наратив стає більш об’єктивним, а з іншого, більш психологізованим, гуманізованим й індивідуалізованим. Художні тексти при всій об’єктивності стають більш суб’єктивізованими, їх новаторство в основному полягає у розгортанні комплексної наративної перспективи. Специфіка наративних форм вираження авторської моделі світу, відмінних від класичних першоособового та третьоособового наративів, виявляється в глибинній семантиці наративних форм, а також в особливостях функціонування особових займенників і видо-часових структур розповіді.
Отже, в художній прозі досліджуваного періоду феномен інтимізації авторського мовлення простежується на всіх рівнях системно-структурної організації тексту. Конкретні способи реалізації інтимізації на кожному рівні визначаються ЕН автора, позицією наратора, наративною формою авторського мовлення і ситуацією. При цьому виявляються дві перехресні тенденції. З одного боку, розширюються й поглиблюються способи вираження внутрішнього я автора, переданого засобами інтимізації, а з іншого, в особливих художніх ситуаціях авторське художнє мовлення, діалогізуючись, набуває рис усного мовлення, відтворюючи ефект інтимізованого спілкування автора з читачем.

бібліографія
1. Абаев В.И. Языкознание описательное и историческое // Вопр. языкозн. 1986. № 2. С. 27 39.
2. Абызова В.Н. О двух типах членения текста: смысловом и актуальном // Аспекты изучения текста: Сб. науч. тр. М.: Ун-т Дружбы Народов, 1981. С. 3 10.
3. Аверинцев С.С. и др. Категории поэтики в смене литературных эпох // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. М.: Наследие, 1994. С. 3 38.
4. Адмони В.Г. Поэтика и действительность: Из наблюдений над зарубежной литературой ХХ века. Л.: Сов. писатель, ЛО, 1974. 310 с.
5. Адмони В.Г. Теоретическая грамматика немецкого языка. М.: Просвещение, 1986. 271 с.
6. Адмони В.Г. Грамматика и текст // Вопр. языкозн. 1989. №1. С. 63 69.
7. Азнаурова Е.С. Прагматика художественного текста. Ташкент: Изд-во ФАНУзССР, 1988. 119 с.
8. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка: Учебн. пособие. М.: Высш. школа, 1990. 168 с.
9. Алганова Н.А. Сопутствующий текст и способы его связи с основным текстом // Категории текста: Сб. науч. тр. М.: МГПИИЯ им. М.Тореза, 1984. Вып. 228. С. 3 15.
10. Александрова О.В. Проблемы экспрессивного синтаксиса. М.: Высш. школа, 1984. 229 с.
11. Алисова Т.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума // Вопр. языкозн. 1971. №1. С. 54 64.
12. Алпатов В.М. Предварительные итоги лингвистики XX века // Вестник Московск. ун-та. Серия 9. Филология. 2001. № 5. С. 83 87.
13. Алферов А.В. Интеракциональный дейксис. Монография. Пятигорск: Изд-во Пятигорск. гос. лингв. ун-та, 2001. 296 с.
14. Анипкина Л.Н. Оценочные высказывания в прагматическом аспекте // Филологич. науки. № 2. 2000. С. 58 65.
15. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка: Автореф. дис. ... докт. филол. наук: 10.02.15 / БГУ. Минск, 1983. 37 с.
16. Апресян Ю.Д. Избранные труды. Лексическая семантика: 2-е изд. испр. и доп. М.: Школа "Языки русской культуры", Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 1995. T.I. 472 с.
17. Аристотель. Поэтика // Аристотель: Сочинения: В 4-х томах. М.: Мысль, 1983. Т.4. С. 645 680.
18. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Мн.: Литература, 1998. 1392с.
19. Арнольд И.В. Оценочность комментаря в устной речи и в тексте // Межуровневая организация текста в естественном языке: Межвуз. сб. науч. ст. Челябинск, 1987. С. 3 11.
20. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. М.: Просвещение, 1990. 300с.
21. Арнольд И.В. Семантика, стилистика, интертекстуальность. СПб.: Изд-во С. Петербургск. ун-та, 1999. 444с.
22. Арнхэйм Е. Искусство и визуальное восприятие. М.: Прогресс, 1974. 392 с.
23. Арутюнова Н.Д. Семантическая структура и функции субъекта // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1979. Т.38. № 4. С. 323 324.
24. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. 1981. Т.10. Вып.14. С. 356 367.
25. Арутюнова Н.Д. Диалогическая цитата (К проблеме чужой речи) // Вопр. языкозн. 1986. №1. С. 50 64.
26. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
27. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
28. Арутюнова Н.Д. Показатели чужой речи де, дескать, мол. К проблеме интепретации речеповеденческих актов // Язык о языке: Сб. ст. М.: Языки русской культуры, 2000. 624 с.
29. Аскольдов С. А. Концепт и слово // Русская словесность: Антология. М.: Academia, 1997. С. 267 279.
30. Атарова К.Н., Лесскис Г.Л. Семантика и структура повествования от первого лица в художественной прозе // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. 1976. Т.35. №4. С. 343 356.
31. Атарова К.Н., Лесскис Г.Л. Семантика и структура повествования от третьего лица в художественной прозе // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. Т.39. 1976. №1. С. 33 46.
32. Бабенко Н.С. Жанровая типологизация текстов как лингвистическая проблема // Филология и культура: Сб. ст. Тамбов: Изд-во Тамбовск. гос. ун-та, 1999. С. 50 53.
33. Бабенко Л.Г., Васильев И.Е., Казарин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста. Екатеринбург: Изд-во Уральск. ун-та, 2000. 534 с.
34. Бадаева Н. П. Синтаксические приёмы интимизации в рассказах и повестях А.П.Чехова // Труды Таганрогск. гос. пед. ин-та. Ростов, 1962. Т.8. С. 108 125.
35. Базылев В.Н. Новая метафора языка: Автореф. ... дис. докт. філол. наук: 10.02.15 / МГПИИЯ им.М.Тореза. М., 1999. 49 с.
36. Байков В.Г. Антропоцентризм языка и поэтика точки зрения // Общая стилистика: теоретические и прикладные аспекты. Калинин: Изд-во Калининск. гос. ун-та, 1990. С. 4 24.
37. Бак Д.П. Эстетика М.Бахтина в контексте генезиса идеи исторической поэтики // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. СПб.: Изд-во Алетейя, 1995. С.179 188.
38. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. Пер. с фр. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
39. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Иностр. лит-ра, 1961. 394 с.
40. Баранов А.Г. Специфика содержательной структуры художественного текста // Художественный текст. Проблемы изучения. М.: АН СССР. Ин-т языкознания, 1990. С. 5 7.
41. Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 347 с.
42. Барлас Л.Г. Источники текстовой выразительности // Проблемы экспрессивной стилистики. Ростов -на- Дону: Изд-во Ростовск. ун-та, 1987. С. 30 35.
43. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поетика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
44. Барт Р. Семиотика. Поетика / Изд. 2-е доп. М.: Прогресс "Универс", 1994. 626 с.
45. Барт Р. Мифологии / С. Зенкин. М.: Изд-во Сабашниковых, 1996. 312 с.
46. Барт Р. Фрагмены речи влюбленного. М.: Ad Marginem, 1999. 432 с.
47. Бархударов Л.С. К вопросу о поверхностной и глубинной синтаксической структуре предложения // Вопр. языкозн. 1973. № 3. С. 50 64.
48. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по исторической поэтике // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. С. 234 407.
49. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1978. 423 с.
50. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. 4-е. М.: Советский писатель, 1979. 317 с.
51. Бахтин М. М. Проблемы содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // М.М.Бахтин. Работы 1920-х годов. К.: Next, 1994. С. 257 320.
52. Бахтин М.М. Собр. соч. в 7ми томах: Работы 1940-х начала 1960-х годов. М.: Русские словари, 1996. Т.5. 731 с.
53. Бахтін М.М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. Львів: Літопис, 1996. С. 318 323.
54. Бахтин М.М. Тетралогия. М.: Лабиринт, 1998. 608 с.
55. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 391 с.
56. Безбородов А.В. Функциональное соответствие языковых способов эстетического воздействия в оригинале и переводе художественного текста: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.15 / МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1992. 17 с.
57. Безпояско та ін. Граматика української мови. К.: Либідь, 1993. 336 с.
58. Безхутрий Ю.М. "Вступна новела" Миколи Хвильового: семантика художнього світу // Литературоведческий сборник Донецкого ун-та. Донецк, 2000. С. 251 269.
59. Безхутрий Ю.М. Новела Миколи Хвильового "Свиня" як психологічна сатира: деякі аспекти семантики й поетики // Рідний край. 2001. №2 (5). С. 74 80.
60. Бєлова А.Д. Лінгвістика на межі XXI століття. Наука без границ // Збірник Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури. К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 1999. С. 70 73.
61. Бєлова А.Д. Мовні картини світу: принципи утворення та складові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. / Відп. ред. Н.М.Корбозерова. К.: КНЛУ, 2001. Вип.7. С. 26-З0.
62. Бєлова А. Д. Гіперсинтаксис новий стан розвитку текстотворення та інформаційних технологій // Мовні і концептуальні картини світу: 3б. наук. ст. К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2001. С. 24 28.
63. Бєлєхова Л. І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії). Херсон: Айлан, 2002. 368 с.
64. Бельчиков Ю.А. Об интимизации изложения в очерках 7080-х годов XIX века // Исследования по славянской филологии. М.: Изд-во МГУ, 1974. С. 64 70.
65. Бельчиков Ю.А. К вопросу об интимизации изложения в очерках последней трети XIX ст. // Русский язык. Вопросы его истории и современного состояния. М.: Наука, 1978. C. 118 127.
66. Бельчиков Ю.А. Культуроведческий аспект филологических дисциплин // Филологич. науки. 1998. № 4. С. 48 56.
67. Беляева И.А. Прагматическая неоднозначность высказываний с пропозициональным содержанием субъективной оценки // Вісник Харківськ. ун-ту. 1994. № 382. С. 10 13.
68. Белянин В.П. Психолингвистический и концептуальный анализ художественного текста с позиций доминанты // Логический анализ языка. М.: Прогресс, 1990. С. 9 16.
69. Белянин В.П. Введение в психолингвистику. М.: Наука, 1999. 412 с.
70. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
71. Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания // Бергсон А. Собр. соч. в 4-х томах: Пер. с фр.