Лівшиць Ігор Володимирович. Реабілітація пацієнток після лапароскопічних реконструктивно-пластичних операцій з приводу лейоміоми матки

brief description

Лівшиць Ігор Володимирович. Реабілітація пацієнток після лапароскопічних реконструктивно-пластичних операцій з приводу лейоміоми матки : дис... канд. мед. наук: 14.01.01 / Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика. - К., 2006

Лівшиць І.В. Реабілітація пацієнток після лапароскопічних реконструктивно-пластичних операцій з приводу лейоміоми матки.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 акушерство та гінекологія. Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Київ, 2006.
Наукова робота присвячена рішенню актуального питання сучасної гінекології зниженню частоти рецидивів після лапароскопічних реконструктивно-відновних операцій у пацієнток з лейоміомою матки на основі вивчення клініко-ехографічних, ендокринологічних і імунологічних особливостей, а також розробки і упровадження комплексу лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів. Показано роль ендокринологічних і імунологічних порушень в генезе лейоміоми матки в репродуктивному віці. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом і ефективністю лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів, що проводяться, у пацієнток після ендоскопічного лікування лейоміоми матки. Розроблено і упроваджено практичні рекомендації щодо зниження частоти рецидивів лейоміоми матки після лапароскопічного лікування на основі використовування вдосконалених лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів.

У дисертації наведено теоретичне обгрунтування та запропоновано нове вирішення щодо зниження частоти рецедиву лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку після ендоскопічної консервативної міомектомії на підставі вивчення клініко-ехографічних, імунологічних і ендокринологічних особливостей, а також удосконалення лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів.
1. Ендоскопічна консервативна міомектомія проводиться у жінок репродуктивного віку (31,9±2,1 років) з приводу вираженого болевого синдрому (60,0%); бажання пацієнток зберегти репродуктивну і менструальну функцію (36,7%); відсутності ефекту від консервативної терапії (33,3%); наявності менорагій, що приводять до анемізації (30,0%), а також їхного поєднання з неплідністю і невиношуванням (30,0% відповідно).
2. Розвиток лейоміоми матки в репродуктивному віці супроводжується високою частотою нейроендокринної симптоматики: порушення сну (36,7%); дратівливість (33,3%); почуття тривоги, страху і плаксивість (по 30,0%).
3. Основними чинниками ризику розвитку лейоміоми в репродуктивному віці є супутня соматична (тиреоїдна дисфункція - 33,3% і серцево-судинні захворювання - 30,0%) і генітальна патологія (хронічни запальні захворювання матки і придатків - 30,0%; зовнішній ендометріоз 30,0% і патологічні зміни шийки матки - 23,3%), а також перенесені акушерсько-гінекологічні операції (50,0%).
4. При лапароскопічному лікуванні лейоміоми матки частіше за все проводиться енуклеація 1 вузла (53,3%); рідше видаляють 2-5 (23,3%) і 6-9 вузлів (16,7%) і лише в одиничних випадках (6,7%) - 10 і більш лейоміоматозних вузлів. По локалізації частіше зустрічаються субсерозні (60,0%) і інтрамуральні вузли (40,0%). Крім енуклеації вузлів проводиться лізис спайок (60,0%); резекція яєчників (33,3%); пластика маткових труб (20,0%) і видалення ендометріоїдних вогнищ (16,7%).
5. Розвиток лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку відбувається на фоні виражених дисгормональних (підвищення рівня Е, ЛГ і ФСГ) і імунних порушень (зниження числа моноцитів з рецепторами до Fc-фрагмента IgG і С-3 компонента комплементу і лімфоцитів з рецепторами до CD3+; CD4+; CD16+; CD20+ і тканинному активатору плазміногена на фоні одночасного збільшення лімфоцитів з рецепторами до CD8+ і тромбіну).
6. Використовування запропонованих лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів протягом 2 років після ендоскопічної консервативної міомектомії дозволяє понизити частоту основних клінічних проявів (болевий синдром на 26,7%; нейроендокринна симптоматика на 16,7%; дисменорея на 16,7% і диспареунія на 13,3%); нормалізувати стан системного імунітету і ендокринного статусу, що зрештою сприяло зменшенню рівня рецидиву лейоміоми матки з 20,0% при загальноприйнятій методиці до 6,7% - при розробленій.