Лопатинський Юрій Михайлович. Інституціональна трансформація аграрного сектора

brief description

Лопатинський Юрій Михайлович. Інституціональна трансформація аграрного сектора : Дис... д-ра наук: 08.00.03 2007

Лопатинський Ю.М. Інституціональна трансформація аграрного сектора. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 економіка та управління національним господарством. Державна установа Інститут економіки та прогнозування НАН України”, Київ, 2007.
У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади та прикладні аспекти ринкової інституціональної трансформації аграрного сектора. Дано визначення інституціональної аграрної матриці, що дозволило об’єднати категорії інституціонального середовища, структури та відносин (з урахуванням секторальної специфіки). На основі системного підходу здійснено оцінку результативності реформування аграрного сектора національної економіки, структурних змін, виокремлено етапність і складові реформування основних інститутів аграрного сектора. Розглядається трансформація інституту аграрних відносин, що відбувається під впливом ендогенних та екзогенних факторів. Запропонована економетрична модель оптимізації параметрів сектора сільськогосподарських підприємств регіону.
Доведено гіпотезу про визначальний вплив формальних і неформальних інститутів на функціонування та процес трансформування аграрного сектора з урахуванням його інерційності та консерватизму поведінки суб’єктів, секторальних структурно-функціональних особливостей, значного зовнішнього впливу та ін. Запропоновано основні складові стратегії інституціонального розвитку, становлення ефективного аграрного сектора.

Результатом дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретико-методологічних і прикладних засад інституціональних перетворень аграрного сектора економіки, що дало змогу по-новому підійти до розв’язання проблем його недостатньої ефективності та нестабільного розвитку. Проведений аналіз аграрної трансформації, який базується на інституціональних засадах, дозволив сформулювати низку висновків і пропозицій щодо перспектив виходу з трансформаційної кризи та стабілізації виробництва, формування конкурентоспроможного аграрного сектора національної економіки.
1. У категоріальному контексті сутність інституціональної трансформації аграрного сектора визначено як зміни існуючих інституціональних структур (інститутів, інституцій, організацій) та їх якісна заміна, формування нових аграрних відносин, що визначається поведінкою соціальних акторів та їхніми позиціями у балансі розстановки сил у процесі інституціональних змін і відбувається під впливом ендогенних і екзогенних факторів.
Недостатня розробленість теорії ринкової трансформації аграрного сектора з урахуванням його атрибутивних особливостей і факторної специфіки зумовлює потребу в напрацюванні нових наукових підходів щодо ефективного функціонування сектора, засадами яких має бути концепція інституціоналізму. Основними методологічними принципами інституціональної трансформації, які випливають із базисних концепцій інституціоналізму, мають бути: історично-еволюційний; системний; структурно-функціональний; ієрархічний; програмно-цільовий. Визначальною є необхідність створення інституціональних структур, інституціонального середовища та інституціональних відносин ринкового типу, які узагальнено характеризуються запропонованою категорією інституціональної аграрної матриці. Інститути ж трактуються як формальні та неформальні норми й правила, що є умовами та передумовами процесу прийняття рішень.
2. Нерівномірність ресурсного забезпечення вітчизняного аграрного сектора зумовлює необхідність пошуку ключових точок” економічного росту. Аналіз підтвердив, що у структурі факторного розподілу превалюють земельні ресурси, проте ефективність їхнього використання невисока. Розраховані параметри виробничої функції для сукупності досліджуваних сільськогосподарських підприємств репрезентативно засвідчують переважання впливу фактора праці порівняно з капіталом. На базі емпіричних даних і розробленої економетричної моделі визначено оптимальні параметри сільськогосподарських підприємств, що дає можливість здійснитиex anteпрогноз при варіюванні значень пояснюючих змінних. Одержані параметри моделі є виробничим базисом інституціональної аграрної матриці, орієнтирами при прийнятті конкретних управлінських рішень. Запропонований критерій оцінки рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва підтверджує екстенсивний характер вітчизняного аграрного господарювання.
3. Розв’язання питання періодизації сучасної вітчизняної аграрної трансформації здійснено на основі виокремлення її етапності, яка в роботі трактується як фазові переходи, що відбуваються під дією зовнішніх і внутрішніх факторів у часовому вимірі. Такими факторами є: вплив саморегулювання аграрної системи, державного регулювання, громадських організацій, а також контрагентів, глобалізаційних процесів тощо. З одного боку, на сьогодні вплив екзогенних факторів переважаючий; з іншого вибір під впливом таких факторів тимчасовий і неостаточний, адже система урівноважується насамперед внутрішніми зв’язками, тоді вона менш залежна від зовнішнього середовища. Це визначає дуальність сучасної синергетичної взаємодії елементів аграрного середовища. Водночас дія різновекторних факторів має бути збалансована, запорукою чого є регулятивний вплив інститутів.
4. Для аграрного сектора характерна різна швидкість перетворень окремих його складових, що спричинено як наявним ресурсним потенціалом, так і здійснюваними заходами щодо формування інституціонального середовища, відсутністю комплексного підходу до реформ. Для характеристики потенційних меж розвитку сектора та впливу окремих факторів у дисертації використано категорію просторово-часового континууму багатовимірного простору, що формується ресурсними параметрами, інституціональними умовами аграрного бізнесу, часовими рамками.
5. Незавершеність інституціонального оформлення і специфікації прав власності на землю та інші фактори виробництва, неусталеність системи аграрних відносин мотивують необхідність розробки механізму становлення ефективного аграрного сектора. Обґрунтовано, що поступальний розвиток сектора залежить від економічного поля” аграрної сфери, інституціонального середовища здійснення підприємницької діяльності, що сприяє реалізації конкурентних переваг суб’єктів аграрного ринку. Упорядкованість і стійкість аграрної системи в цілому (як матричної конструкції), її динамічна рівновага (що досягається на основі оптимуму розподілу й визначає ефективність сектора) можуть відповідати різним інституціональним станам системи, хоча знаходяться в одній площині, перебування в якій і розглядається як програмно-цільове завдання інституціональної трансформації сектора.
6. Нерівноважність економічних процесів, як по вертикалі економічної ієрархії, так і по горизонталі партнерських відносин аграрного сектора, зумовлює необхідність пошуку стабілізуючих факторів, у структурі яких важливу роль відіграють фінансові відносини. Дисертаційний аналіз засвідчує, що пріоритет повинен надаватися не державним фінансам, а фінансам підприємницьких структур на основі розвитку конкурентної рівноваги, яка балансується співвідношенням попиту й пропозиції фінансових ресурсів. Це підтверджено здійсненими оцінками запасу фінансової стійкості сектора сільськогосподарських підприємств, виконаними на основі розрахунків операційного лівериджу.
Водночас обмежуючим фактором є опортуністична поведінка контрагентів аграрного сектора в умовах недосконалості системи регулювання аграрного ринку, тому аграрну кризу попередніх років слід розглядати не тільки як системну, а як кризу орієнтації еквівалентного обміну.
7. Підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та національного товаровиробника визначається інституціональною архітектонікою, однією з складових якої є становлення інституту кооперації та інтеграції. Майбутнє національного аграрного сектора пов’язане з горизонтальною інтеграцією, концентрацією сільськогосподарського виробництва (про що засвідчують і загальносвітові тенденції). Водночас в умовах диспаритетних міжгалузевих відносин доцільно розвивати аграрно-промислово-торговельно-фінансово-інформаційну вертикальну інтеграцію, яка виступає як сприятлива форма реалізації економічних інтересів інтеграційних суб’єктів і мінімізує трансформаційні й трансакційні витрати.
8. Характеристику інтеграційних процесів здійснено на основі шестисекторної моделі інституціональної інтеграції аграрної сфери, яка дозволяє чітко структурувати взаємини аграрного сектора та зовнішнього середовища. Доведено, що структурно-функціональні взаємодії базисних і доповнюючих компонентів моделі у сукупності формують інституціональне аграрне середовище, яке, по-перше, діє як забезпечуючий механізм реалізації внутрішніх аграрних інтересів; по-друге, стимулює макроекономічну збалансованість національного розвитку.
9. Необхідність регулюючого впливу на хід аграрних реформ і подальше функціонування аграрного сектора визначає роль інституту державного регулювання аграрних соціально-економічних відносин. Обґрунтовано, що розробка стратегічних і тактичних програм має доповнюватися реорганізацією: державного управління агропродовольчим комплексом; механізмів державного регулювання ціноутворення з моделюванням можливих наслідків із метою недопущення негативів і перекосів; контролю за монопольною поведінкою підприємств, які забезпечують постачання ресурсів сільськогосподарському виробництву; протекційного захисту вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника; державної фінансової підтримки аграрного сектора; розв’язання соціальних питань розвитку сільської місцевості.
10. Шляхи подолання проблем і суперечностей інституціональної аграрної трансформації такі: об’єднання зусиль аграрних товаровиробників із метою координації діяльності; подальша інституціональна й організаційна реструктуризація; підвищення рівня виконання угод; становлення неформальних інститутів внутрішньої структури агроформувань (в авторському визначенні аграрної корпоративної культури) на фоні розвитку громадянського суспільства, сприйняття прав власності, норм і правил. З огляду на перспективи інтеграційних процесів України з урахуванням загальних тенденцій глобалізації корисним є досвід аграрних перетворень інших країн, насамперед Центральної та Східної Європи, які розпочали формування європейської моделі сільського господарства, по суті другу хвилю” аграрної трансформації.
На сьогодні ж вплив зовнішнього середовища не призвів в Україні до ринковоорієнтованої трансформації більшості відповідних аграрних інститутів, їхня гнучкість і еластичність низька. Співвідношення між існуючими аграрними інститутами (вихідне інституціональне співвідношення) засвідчує недосконалість вітчизняної аграрної матриці. За результатами дисертаційного дослідження визначено, що у системі регулятивного впливу:державного ринкового інституціонального, роль останнього мінімальна, що визначає подальші завдання інституціонального розвитку.
11. У рамках дослідженої інституціональної трансформації аграрного сектора виокремлено такі ключові напрями подальших змін: перебудова інституціональної та організаційної структур; зменшення впливу неформальних обмежень у поведінці селян; посилення ролі знань, науки та інноваційного розвитку в інституціональних перетвореннях агросфери.
Становлення ефективних формальних інститутів та зниження рівня інерційності економічної поведінки суб’єктів аграрних відносин під впливом неформальних інститутів у сукупності призведе до успішного подолання суперечностей перехідного періоду в розвитку національного аграрного сектора. Доказовість перспективності такого варіанта розвитку подій підтверджує висунуту дослідницьку гіпотезу. Саме доповнення реформ зверху” віддачею знизу” дозволить реалізувати стратегію аграрної трансформації, що забезпечить конкурентоспроможність суб’єктів аграрного сектора, ефективність його функціонування, слугуватиме запорукою продовольчої безпеки країни.