Лук'янова Вікторія Анатоліївна. Розвиток експериментальної педагогіки в Україні (20-30 роки ХХ століття)

brief description

Лук'янова Вікторія Анатоліївна. Розвиток експериментальної педагогіки в Україні (20-30 роки ХХ століття): Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Х., 2002. - 196арк. - Бібліогр.: арк. 170-196

Лук’янова В.А. Розвиток експериментальної педагогіки в Україні (20-30-роки ХХ століття). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 2003.
На основі аналізу теоретико-практичної спадщини найбільш відомих представників педагогічної думки, науково-педагогічної літератури, архівних матеріалів й педагогічної періодики встановлено витоки та особливості розвитку експериментальної педагогіки в Україні. Розкрито сутність поняття експериментальної педагогіки і визначено її основні концепції.
У дослідженні проаналізовано роботу науково-дослідних закладів України та розкрито внесок вітчизняних учених у розвиток експериментальної педагогіки у 20-30-х рр. ХХ ст.; встановлено спадкоємні зв’язки з сучасним станом педагогічної науки та накреслено шляхи використання ідей експериментальної педагогіки у процесах удосконалення навчально виховного процесу. До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі архівні документи, історичні факти, пов’язані з розвитком експериментальної педагогіки в Україні у 2030-х рр. ХХ століття.
Ключові слова:експериментальна педагогіка, рефлексологія, індивідуальний підхід, індивідуальне вивчення дитини, експеримент, лабораторія, комплексне вивчення.

Витоки виникнення експериментальної педагогіки належать ще до епохи Відродження і Реформації. У своєму історичному розвитку вона пройшла шлях від виникнення думки про необхідність обліку природжених властивостей та рис дитини до визначення головних умов реального здійснення своїх ідей, сутність яких полягала у вивченні анатомо-фізіологічних і психічних особливостей дитини з метою втілення в життя принципу індивідуального підходу.
У дослідженні розкрито сутність експериментальної педагогіки, як течії, згідно з якою розроблялися конкретні методики, технології перевірки теоретичних ідей, положень, обробки результатів з метою впровадження їх в педагогічну практику. Об’єктом вивчення була дитина, її фізичний і духовний розвиток, а предметом - вивчення фізіолого-психологічних даних про природу дитини та її оточення для використання їх у педагогічному процесі. Головною метою експериментальної роботи є пошук шляхів для здійснення індивідуального підходу до дитини в процесі навчання і виховання; з’ясування ролі спадкоємних та вроджених чинників у визначенні індивідуально-психологічних розходжень.
У дисертації розкрито особливості розвитку української експериментальної педагогіки у 20-30-х рр. ХХ століття.

Виявлено, що основними теоретичними ідеями досліджуваного періоду були:

індивідуальне вивчення дитини з метою індивідуалізації навчально-виховного процесу (Л.Виготський, П.Зінченко та ін.);
пристосування рефлексологічних законів розвитку людини в педагогіці (В.Протопопов, І.Соколянський та ін.);
вивчення особливостей поведінки дитини в колективі та вчення про колектив (О.Залужний, С.Лівшина).
З’ясовано, що в експериментальній педагогіці досліджуваного періоду активного розвитку набули два напрями: біогенетичний і соціогенетичний. Представники біогенетичного напряму (А.Володимирський, В. Гаккебуш, В.Протопопов, Н.Сибірцева та інші) відстоювали визначальну роль спадковості, вплив середовища розглядався ними лише як умова, завдяки якій формується особистість. Соціогенетики (М.Волобуїв, О.Залужний, О.Попов, І.Соколянський) стверджували, що біологічні чинники ускладнюють поведінку, а соціальні зумовлюють її.

Установлено, що своєрідність розвитку української експериментальної педагогіки у 2030-х рр. ХХ ст. полягала в тому, що вона стала на позиції рефлексології. Незважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку психолого-педагогічних наук, вивчення дитини як об’єкта дослідження рефлексологічними методами не є визначальним, проте досвід вітчизняної експериментальної педагогіки виявляється корисним у розробці нових освітніх технологій, пов’язаних з концепцією особистісно зорієнтованого навчання.

4. Науково обґрунтовано основні напрями експериментальної роботи.
4.1 Доведено, що експериментальні дослідження проводили інститути охорони здоров’я дітей та підлітків (ОЗДП), лікарсько-педагогічні кабінети, досвідно-педологічні станції, а єдиним координаційним центром діяльності педагогічних науково-дослідних закладів та установ був Український науково-досвідний інститут педагогіки (УНДІП), на базі якого була створена українська психолого-педагогічна школа, що займалася ретельним дослідженням впливу біологічної природи дитини на формування її поведінки та подальшим використанням результатів дослідження для визначення можливостей педагога щодо виховання соціальних (суспільно корисна праця, самообслуговування та ін.) і колективних (дотримання законів колективної поведінки, праці та ін.) навичок в умовах досвідних та звичайних загальноосвітніх установ.
4.2 Відзначено, що основними питаннями, на яких зосереджували увагу вчені Харківської педагогічної школи” (О.Залужний, О.Попов, В.Протопопов, І.Соколянський), були: застосування рефлексологічного експерименту у вивченні психосоматичного дитинства; рефлексологічна побудова методики виховання навичок ланцюгова методика; методика вивчення дитячого колективу (використання екзогенних та ендогенних подразників); педологічний аналіз ясельного колективу (комплексне вивчення дитини та спостереження за її поведінкою); дослідження реакції вибору, в основі якої лежить принцип домінанти, що дозволяє педагогові штучно утворити міцні реакції зосередження уваги.
5. Отримані результати дослідження певною мірою можуть бути використані сучасними дослідниками розвитку педагогічної думки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст. Вивчення проблематики тогочасної педагогічної науки сприяє усвідомленню сутності реформаторства, активних пошуків, що панували в досліджуваний період, встановленню спадкоємних зв’язків між науково-дослідницькою роботою сучасних учених і педагогічними пошуками досліджуваного періоду. Актуальним на сьогодні є питання психофізичних основ диференційованого навчання і виховання, проблеми занедбаних дітей, виховання та соціального захисту їх, вивчення характерних відхилень від норми в розвитку дитини (фізичному, розумовому, соціальному) й організації заходів з профілактики їх, корекції, компенсації, вивчення психофізіології вікових етапів розвитку дитини та ін. Здобутки експериментальної педагогіки можуть бути використані сучасними дефектологами.
Виконане дослідження не вичерпує всіх напрямів даної наукової проблеми. Подальшого вивчення потребують питання використання здобутків експериментальної педагогіки на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і практики, питання вивчення особистого внеску представників експериментальної педагогіки досліджуваного періоду в розвиток педагогічної теорії та практики.