МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО і його застосування в Україні (ХІV – перша половина ХІХ ст.)

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Кобилецький Микола Мар’янович

УДК 342.52:94(477)14/19”

МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО і його застосування в Україні
(ХІV перша половина ХІХ ст.)

спеціальність 12.00.01
теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант

Кульчицький Володимир Семенович,

доктор юридичних наук, професор

Львів2009

ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ............. ..................................................................................................... 13
1.1. Історіографія та джерельна база дослідження ................................................................................... 13
1.2. Методологія дослідження. ................................................................................... 42
Висновки до розділу 1 ............................................................................................. 60
РОЗДІЛ 2. МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО МІСЬКЕ ПРАВО ЄВРОПИ..................................................................................................... 63
2.1. Причини та передумови виникнення маґдебурзького права.............................................................................................. 63
2.2. Порядок формування, структура та компетенція органів
самоврядування у Маґдебурзі .............................................................................................. 76
2.3. Локація як історико-правовий процес надання магдебурзького права .............................................................................................. 91
2.4. Надання маґдебурзького права німецьким, польським, чеським, словацьким, білоруським, литовським та угорським територіальним громадам .......................... .............................................................................................. 96
2.5. Поширення маґдебурзького права на українських землях ............................................................................................ 110
2.6. Різновиди маґдебурзького права....................... .. ............................................................................................ 130
2.6.1. Кульменське (хелмінське) право .. ......................................................................................................... 130
2.6.2. Новомарктське (шредське) право ................................................................................................... 141
Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 152
РОЗДІЛ 3. ДЖЕРЕЛА МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА ..................................................................................................... 154
3.1. Загальна характеристика джерел маґдебурзького права .............................................................................................. 154
3.2. Автентичні джерела ............................................................................................... 162
3.3. Неавтентичні джерела .. ............................................................................................ 166
3.4. Праці європейських дослідників XVIXVII ст. як джерело
маґдебурзького права ............................................................................................ 178
Висновки до розділу 3 ........................................................................................... 202
РОЗДІЛ 4. СИСТЕМА МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ
ЗА МАҐДЕБУРЗЬКИМ ПРАВОМ В УКРАЇНІ .. ................................................................................................... 203
4.1. Війт і лавники: їх повноваження та діяльність .. .................................................................................................. 203
4.2. Міська рада (радники і бургомістри): порядок формування
та діяльність ............................................. ............................................................................................ 221
4.3. Комісії міської ради і допоміжні міські служби; їх структура та компетенція.............................................................. ............................................................................................ 243
4.4. Правовий статус міського населення . ............................................................................................ 252
4.5. Організація та правові засади діяльності цехів ............................................................................................ 261
4.6. Юридики у системі міського самоврядування.. ............................................................................................ 267
4.7. Суд і судочинство в українських містах за
маґдебурзьким правом ............................................................................................ 274
Висновки до розділу 4 ........................................................................................... 292
РОЗДІЛ 5. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МАҐДЕБУРЗЬКОГО
ПРАВА В УКРАЇНСЬКИХ СЕЛАХ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА
ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ.............. ................................................................................................... 294
5.1. Надання маґдебурзького, новомарктського (шредського)
та кульменського (хелмінського) права селам Галичини .. ............................................................................................ 294
5.2. Організація сільського самоврядування.. ............................................................................................ 304
5.3. Суд і судочинство в селах маґдебурзького права Галичини............................................................................................ 313
Висновки до розділу 5 ........................................................................................... 324
РОЗДІЛ 6. РОЛЬ І МІСЦЕ МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ
ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ.................................................................................................... 325
6.1. Маґдебурзьке право як джерело кодифікації українського
права (ХVIII початок ХІХ ст.) ................................................................................................... 325
6.2. Самоврядування за маґдебурзьким правом у містах Гетьманщини ............................................................................................ 357
6.3. Маґдебурзьке право у Києві. ............................................................................................. 379
Висновки до розділу 6 ........................................................................................... 400
ВИСНОВКИ ................................................................................................... 401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................................................................... 408

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Переосмислення сутності ролі самоврядування і права, співвідношення цих важливих інститутів і визначення їхнього місця в сучасному суспільстві, усвідомлення необхідності якісних змін у самому суспільстві, які дають змогу кваліфікувати його як громадянське, роблять актуальним дослідження історії муніципального права.
Формування демократичної держави в Україні тісно пов’язано із становленням громадянського суспільства, основних засад правової держави. Демократична держава характеризується такими ознаками як наявність політичного й ідеологічного плюралізму в суспільстві, розвинутого приватного права, координацією інтересів різних соціальних груп, вираженням волі більшості через демократичні інститути, децентралізацією влади та передачею частини владних повноважень органам місцевого самоврядування. Для вдосконалення місцевого самоврядування в сучасній Українській державі важливе значення має вивчення історичного досвіду функціонування різноманітних моделей місцевого самоврядування, в т. ч. маґдебурзького права, яке понад 500 років діяло в Україні й охоплювало більше 1000 населених пунктів у різних регіонах.
Унікальність історико-правового досвіду самоврядування українських міст XIV першої половини XIX ст. полягає у його багатоманітності. Надання маґдебурзького права стало історичною точкою відліку для багатьох процесів, які загалом та без перебільшення можна назвати революцією у міському самоврядуванні. Серед таких процесів і формування статутного права, і правового статусу міського населення, і формалізація маґдебурзького права як джерела українського права у XVIII на початку XIX ст.
Маґдебурзьке право є однією з найвідоміших систем середньовічного міського права, яка регулювала різноманітні політичні, соціально-економічні та правові відносини того часу. Територіально воно поширювалось у Центрально-Східній Європі, відтак і на українських землях у Галицько-Волинській державі, а після припинення її існування на українських землях, що увійшли до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії. Визначальною особливістю застосування маґдебурзького права в Україні стало його широке використання органами самоврядування міст Гетьман­щини та міста Києва, а також у кодифікації українського права у XVIII на початку XIX ст. Маґдебурзьке право, незважаючи на його широке застосування в Україні, є однією з найменш досліджених тем у вітчизняній історико-правовій науці.
В українській історико-правовій науці немає комплексного дослідження генезису, сутності й особливостей маґдебурзького права в Україні, що засвідчує актуальність цієї проблеми. Крім того, маґдебурзьке право, його джерела та застосування в Україні майже не досліджувались в радянський період, оскільки історична та історико-правова наука перебувала під сильним впливом тогочасної ідеології.
Актуальність теми дисертаційного дослідження продиктована і станом її розроблення, що потребує критичного і всебічного аналізу.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у межах теми „Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах” (номер державної реєстрації 0105U007451).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у поглибленні історико-правових знань про виникнення маґдебурзького права та його джерел, поширення маґдебурзького права на українських землях, систему міського самоврядування за маґдебурзьким правом, застосування маґдебурзького права у селах Галичини, кодифікації права в Україні у XVIII початку XIX ст.
Відповідно до мети поставлено такі завдання:
- з’ясувати стан наукового дослідження проблеми;
- визначити поняття „муніципальне право”, „міське право”, „маґдебурзьке право”, з’ясувати їхнє історичне співвідношення у контексті розвитку західної традиції приватного права;
- дослідити причини, передумови та обставини становлення міського права Маґдебурга як „материнського права” (Mutter Recht), проаналізувати формування, структуру та повноваження органів міського самоврядування міста Маґдебурга на основі оригінального (класичного) маґдебурзького права;
- розкрити зміст та співвідношення історико-правових процесів локації, рецепції, еволюції та трансформації в історії міського права загалом, маґдебурзького зокрема;
- висвітлити причини, показати закономірності та особливості поширення маґдебурзького права, його адаптацію до потреб практики різних міст Європи;
- дослідити засадничі принципи маґдебурзького права та розвинені у процесі соціальної практики різновиди;
- проаналізувати джерела (форми) маґдебурзького права, встановити їхнє місце та історичну роль у циклічному розвитку маґдебурзького права;
- сформувати концептуальне бачення поширення маґдебурзького права у західноукраїнських селах у XIV XVIII ст.;
- охарактеризувати роль маґдебурзького права у формуванні самоврядної влади як різновиду публічної влади в Україні;
- розглянути систему міського самоврядування за маґдебурзьким правом;
- оцінити застосування маґдебурзького права в українських містах і селах і на цій основі провести порівняльну характеристику класичного маґдебурзького права та розвиненого (трансформованого) в Україні;
- розкрити роль маґдебурзького права у функціонуванні органів міського самоврядування Гетьманщини та міста Києва;
- дослідити місце і роль маґдебурзького права у кодифікації права в Україні у XVIIIна початку XIX ст..
Об’єкт дослідження маґдебурзьке право як компонент і універсальна цінність європейської правової цивілізації, правова основа самоврядування, система середньовічних правових норм, спосіб і практика врегулювання відносин мешканців міст і сіл.
Предметом дослідження є історико-правовий процес розвитку одного із видів середньовічного міського права маґдебурзького права, у т. ч. його запозичення, адаптація до соціальних умов українських міст і сіл, поступове трансформування в українське міське право, безпосередній вплив на кодифікацію українського права, формування традиції самоорганізації та самоврядування міських і сільських територіальних громад.
Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що у вітчизняній юридичній науці воно є першим історико-правовим монографічним дослідженням, яке ідентифікує традицію міського права в Україні як складову традиції міського права в Європі. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які містять наукову новизну.
Уперше:
- доведено, що поширення (запозичення) маґдебурзького права є одночасно однією з передумов і результатом загальноєвропейської урбанізації, яка з ХIV століття дала змогу наростити на українських землях мережу замків і фортець, що з часом перетворилися на повноцінні міста зі своєю ієрархією та особливою роллю у розвитку ринку, економічних та управлінських засад і держави;
- запропоновано авторське бачення ролі маґдебурзького права у формуванні самоврядної (муніципальної) влади як різновиду влади в українських містах і селах на основі комплексного дослідження системи міського самоврядування, зокрема функцій та повноважень війта і лавників, радників і бургомістрів, правового становища міського населення, юридик, організації та діяльності цехів, судоустрою українських міст;
- висвітлено розвиток маґдебурзького права в українських містах як тривалий історичний процес, який полягає у трансформуванні міського права як складової приватного права у міське публічне право, а також відображено його як європейський культурний феномен;
- визначено види та форми маґдебурзького права, описано хелмінське та шредське право як різновиди маґдебурзького, нормативно-правовий акт, доктрину, право суддів як форми маґдебурзького права;
- на основі архівних матеріалів доведено, що маґдебурзьке право використовувалося у самоврядуванні західноукраїнських сіл у складі Польського королівства та Речі Посполитої;
- обґрунтовано та розроблено нове бачення місця і ролі маґдебурзького права у кодифікації українського права XVIIIпочатку XIX ст.;
- встановлено, що з українських міст лише місто Львів отримувало ортилі маґдебурзьких шиффенів, як „материнське місто” забезпечувало поширення маґдебурзького права в інші українські міста;
- виявлено, що локація та рецепція римського приватного права були невід’єм­­ними складовими розвитку маґдебурзького права в українських містах і селах;
- обґрунтовано сучасне розуміння маґдебурзького права як: права феодального привілею на самоврядування громади; права на міське громадянство; нормативного міського права.
Удосконалено:
- розуміння автентичного маґдебурзького права як основи для поширення маґдебурзького права загалом та на українських землях зокрема;
- визначення понять „міське право, „німецьке міське право, „маґдебурзьке право, „сім’я маґдебурзького права та ін., що розкривають та конкретизують множину проявів традиції самоврядування громад у сфері права та формах його пізнання, визначають розуміння міського права як розмаїття правових реальностей європейської цивілізації, правових культур та традицій;
- історико-правовий підхід у дослідженні системи міського самоврядування за маґдебурзьким правом.
Набули подальшого розвитку:
- історіографія історії маґдебурзького права в Україні за рахунок введення у вітчизняний науковий обіг німецькомовної літератури з цих проблем;
- історико-правові знання про співвідношення власного та запозиченого історичного досвіду у процесі трансформації маґдебурзького права в Україні, ідея про трансформоване маґдебурзьке право на українських землях у складі Великого Князівства Литовського, а пізніше Речі Посполитої та Гетьманщини як українське міське право;
- положення про необхідність дальшої актуалізації історико-правового досвіду міського самоврядування за маґдебурзьким правом.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисерта­ційного дослідження полягає в тому, що матеріали роботи можуть бути використані для дослідження маґдебурзького права, міського самоврядування в Україні, кодифікації українського права, рецепції римського права в Україні.
Основні положення дисертації можуть бути використані у науково-дослідній роботі для розроблення муніципального законодавства. Положення дисертації можна застосовувати під час підготування навчальних посібників, підручників, при викладанні курсів ”Історія держави і права України”, ”Історія держави і права зарубіжних країн”, ”Римське приватне право”, ”Муніципальне право”, ”Історія міського права в Україні” та ін.
Автор використав результати дослідження при розробленні навчальних програм та методичних рекомендацій для проведення лекційних та семінарських занять у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність підходів і методів пізнання як традиційних для історико-правової науки, так і перспективних, апробованих для аналізу такого складного правового явища, як маґдебурзьке право.
Для дослідження поставленої мети в дисертаційній роботі було здійснено спробу синтезувати авторський підхід шляхом урахування визначальних здобутків, переваг цивілізаційного та формаційного підходів. Традиційність цих підходів, описана при аналізі колонізаційної, цивілізаційної, трансформаційної парадигми історії маґдебурзького права, доповнено синтезом положень цивілізаційного і формаційного підходів, який дав можливість виявити взаємозв’язок права із соціально-економічною складовою суспільства та духовно-культурною сферою.
Увага до окремих чинників виникнення, поширення та трансформації маґдебурзького права потребувала застосування нових методологічних підходів, насамперед антропологічного, соціально-змістовного, порівняльно-правового.
Можливості антрополого-правового підходу виявилися насамперед у вивченні взаємовідношення людини, громади, міського права.
Соціально-змістовний (потребовий) підхід дозволив акцентувати увагу на відповідності маґдебурзького права інтересам і потребам, у т. ч. економічним, жителів міст. Порівняльно-правовий підхід забезпечив верифікацію низки наукових гіпотез дослідження: про трансформування маґдебурзького права в українське, польське міське право, про особливу роль різновидів маґдебурзького права (хелмінського, шредського).
Плюралізм підходів вивчення маґдебурзького права як самостійного правового явища зумовив необхідність конкретизації методів дослідження.
Використання методу філософської діалектики, ґрунтованого на засадах об’єктивності та науковості, забезпечило комплексну системність дослідження, бачення маґдебурзького права як підсистеми у правовій системі України.
Провідним серед спеціальних юридичних методів дослідження став формально-догматичний. Через його застосування узагальнено архівний матеріал, проаналізовано розмаїття джерел маґдебурзького права, виділено різновиди маґдебурзького права, знайдено загальні закономірності розвитку.
Компаративний метод використаний для встановлення загального і особливого в історії маґдебурзького права в Україні, для порівняння міського права міста Маґдебург з маґдебурзьким правом українських міст. Результативність компаративного методу зумовила розгляд міської правової реальності в часі як компаративної історії маґдебурзького права в Україні.
Для реалізації загальних принципів наукового пізнання (обґрунтованості, об’єктивності, всебічності, історичності, комплексності) в роботі використовували закони та категорії діалектики (єдність історичного і логічного, абстрактного і конкретного, загального й особливого, одиничного й унікального).
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювали на міжкафедральному семінарі кафедр історії держави, права та політико-правових учень, теорії та філософії права та основ права України Львівського національного університету імені Івана Франка.
Низку його положень було виголошено у доповідях і наукових повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, а саме: 715 Регіональних науково-практичних конференціях ”Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2001- 2009 р.), Міжнародній науковій конференції ”Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи (м. Львів 2000 р.,)”, Міжнародній науковій конференції ”Rechts-und Sprachtransfer in Mittel-und Osteuropa. Sachsenspiegel und Magdeburger Recht. Internationale und interdisziplinare Konferenz in Leipzig vom 31 Oktober bis 2. November 2003”; 6, 8, 12, 17, 19 22 Міжнародних історико-правових конференціях Міжнародної асоціації істориків права; Міжнародній науковій конференції ”Римське право та правова культура Європи” (Roman Law and European Legas Cultura”,(м. Люблін, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Наукова спадщина академіка О.О.Малиновського і сучасність” (м. Рівне, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора П.Недбайла ”Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм” (м. Львів, 2008р.) Міжнародній науковій конференції ”Досвід правового розвитку Великого князівства Литовського (1529 1588)” (м. Одеса, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції ”Актуальні проблеми історії держави і права країн Центрально-Східної Європи” (м. Львів, 2009 р.) та ін.
Емпіричну основу дослідження становлять праці українських, польських, німецьких, російських, білоруських, литовських, чеських, угорських, словацьких, австрійських правознавців та істориків, матеріали Центрального державного історичного архіву України у місті Львові, Центрального державного історичного архіву України у місті Києві, інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.Вернадського, відділу рукописів Львівської національної бібліотеки імені В.Стефаника, польські та німецькі архіви.
Теоретичною основою дослідження стали концептуальні положення, що містяться у працях вітчизняних істориків, серед яких О.Андрієвський, В.Анто­нович, Д.Багалій, НБілоус, К.Віслобоков, Т.Гошко, М.Грушевський, О.Гру­шевський, Я.Дашкевич, Р.Делімарський, М. Долинська, А.Заяць, О. Заяць, Д.Зуб­рицький, Я.Ісаєвич, В.Отамановський, І.Каманін, М.Капраль, Я.Кісь, С. Кли­мовський, М.Ковальський, П.Сас, Г.Швидько, В. Щербина Н.Яковенко та ін.
Серед дослідників маґдебурзького права необхідно виділити таких українських правознавців: М. Баймуратова, С. Білостоцького, І.Бойка, М.Василенка, М.Владимирського-Буданова, П.Гураля, В.Гришка, Г.Давидовича, С.Іваницько­го-Василенка, М.Іванищева, В.Кіселичника, О.Кістяківського, В.Кульчицького, Р.Лащенка Ф.Леонтовича, М.Никифорака, М.Максимейка, О.Малиновського, П.Музиченка, Л.Окиншевича, Я.Падоха, А.Пашука, А.Резнікова, В.Семківа, Є.Слабченка, Ф.Тарановського, І.Теличенка, Б.Тищика, А.Ткача, І.Усенка, Є.Харитонова, О.Юрченка, О. Ярмиша та ін.
З-поміж іноземних істориків та правознавців систематично проблемами маґдебурзького права займалися Г.Аубін, К.Бадецький, М.Балінський, О.Бальцер, Ю.Бардах, В.фон Брюнек, К.Буковська-Горгоні, Ф.Буяк, В.Вальц­зекер, А.Гальбан, Т.Гауп, К.Гомейєр, М.Горн, Е.Горнова, М.Граціанський, А.Гриц­кевич, Т.Ґьорліц, Л.Даргун, А.Дворніченко, М.Державін, А.Дерфле­рувна, М.Довнар-Запольський, П.Домбковський, В.Дружчиць, В.Ебель, Ф.Ебель, С.Естрейхер, З.Здройковський, Л.Зелінська-Мальковська, А.Земрау, Ф.Кайндль, К.Камінська, А.Карпачов, З.Качмарчик, І.Квятковська, О.Келер, Г.Кіш, К.Корані, В.Королюк, З.Кописький, Р.Котшке, І.Кретшер, М.Кром, С.Курась, А.Кучера, П.Лабанд, Є.Леман, Р.Лібервірт, Г.Ліпінський, К.Ліске, Г.фон Лоеш, Г.Люк, О.Лянге, О.Маінардус, В.Майсель, Т.Мантойфель, Л.Мейтен, М.Міколайчик, З.Неєдле, Д.Опітц, Ф.Ортлофф, Л.Паулі, С.Пекарчик, В.Пічета, Г.Планітц, Г.Полячкувна, Я.Птасьнік, А.Рогачевський, Р.Роепель, С.Розенкрайц, Л.Тименецький, Т.Тшоппе, К.Цесельська, Б.Цієнтара, А.Чоловський, А.Шней­дер, Р.Шраніл, О.Штоббе, Т.Шубарт-Фікентшер, Р.Щигел, Л.Юхо, С.Юшков, І.Яворський, А.Янечек, Д.Янічка та ін.
Публікації. Основні положення дисертації автор виклав у 44 наукових фахових виданнях, серед яких одна індивідуальна монографія, один навчальний посібник, 28 статей у наукових фахових виданнях, а також 12 тез доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.

Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, які поділені на 25 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 554 сторінок, з них основного змісту 407. Список використаних джерел становить 147 сторінок (814 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації теоретично узагальнено і по-новому вирішено важливу наукову проблему, що виявляється у цілісному історико-правовому дослідженні виникнення маґдебурзького права, організації самоврядування у місті Маґдебурзі, поширення маґдебурзького права в країнах Європи та в Україні, джерел маґдебурзького права, системи міського самоврядування, особливостей використання маґдебурзького права у селах Галичини та у кодифікації українського права.
Дослідивши на значному часовому проміжку поняття німецького міського права в його найширшому контексті, необхідно узагальнити ті його засади, які перетворили локальне правове явище у загальноєвропейське, стали передумовами високої адаптивності національного міського права до різних конкретно-історичних, соціальних, національних, економічних умов.
Первинно міське право було звичаєвим правом, „законом батьків”, тобто вже створеними об’єктивними умовами, комплексом соціальних прав і обов’язків.
Усі добре закріплені та обґрунтовані приватні права були захищеними, оскільки були частиною об’єктивної правової структури. Проникнення у германське звичаєве право християнських постулатів посилило ототожнення закону зі справедливістю.
Міське право було не тільки символом узвичаєного, справедливого. Воно стало також передумовою, причиною, результатом суспільних змін революційного характеру, символом нового, антифеодального суспільства. Піднесення міст як цент­рів економічної діяльності, формування стану купців та міщан сприяло розвит­кові соціальних інститутів, які, зрештою, зламали панування феодальної системи.
Отже, німецьке міське право розвивалося, збагачувалося за рахунок правил торгівлі та ремесла, відтак у руслі приватного торгівельного права. Первинно міське право, яке регулювало відносини між жителями міст головних центрів торгівлі, було складовою ”права торговця” ”Lex mercatoria”. Відтак міське право, в т. ч. мадебурзьке, відрізнялося від феодального права і канонічного права насамперед правом купців та ремісників, які творили стан міщан.
Тому основане на феодальному привілеї міське право того часу не можна вважати феодальним, позаяк феодально-суспільний порядок ґрунтувався на володінні землею, сільському господарстві, відносинах сюзеренітету-васалітету і незмінному порядку.
Слушно вважати, що на початок своєї історії міське право було правом спілки, мало договірний, комунітарний та світський характер, забезпечувало формальну рівність міських громадян, їхню взаємодопомогу та громадське врядування. Проте з часом міське право об’єктивно забезпечує формування самоврядної (муніципальної) влади, яка стає публічною, хоча і відрізняється від державної публічної влади істотними демократичними властивостями. Самоврядування у містах здобуває властивості самоорганізованої публічної влади і самоздійснюваного управління.
Самоврядна влада трансформує міське право, надає йому ознак публічного права. Формами такого права вважають не тільки правові звичаї та правові договори, а й нормативно-правові акти (рішення органів самоврядування), доктрину (праці вчених-правознавців, які тлумачать міське право), судові прецеденти (право суддів). Ці форми стають писаними, що надавало їм особливого значення.
Розвиток міського права давав змогу конституюватися містам як окремим соціальним утворенням, міським громадам у характерному для західної правової цивілізації сенсі цього слова.
Визначальні риси міського права, у т. ч. маґдебурзького, його відкритість і гнучкість сприяли його поширенню як просторово, так і ментально. Отже, міське право, у т. ч. маґдебурзьке, є невід’ємною складовою європейської правової цивілі­зації, європейської правової культури.
Маґдебурзьке право зародилось у місті Маґдебурзі і його основою стало міське звичаєве право та привілей архієпископа Віхмана 1188 р. У Маґдебурзі було сформовано модель міського самоврядування на чолі з бургомістром і радниками, що виконували адміністративні функції, та колегію шиффенів (лавників) під головуванням бурграфа (війта) та солтиса. Організацію міського самоврядування у місті Маґдебурзі можна вважати класичним маґдебурзьким правом, адже воно стало зразком для інших європейських міст, що здійснювали самоврядування на його основі.
Маґдебурзьке право характеризується наявністю значної кількості різноманітних джерел та браком єдиного кодифікованого акту (кодексу міського права). Джерелами мґдебурзького права були Саксонське Зерцало та його списки, маґдебурзький вейхбільд, ортилі, вількери, правові роз’яснення, книги міського права, привілеї Галицько-Волинських державців, польських королів, Великих литовських князів, жалувані грамоти московських царів, універсали українських гетьманів та інших європейських володарів. До джерел маґдебурзького права також відносять сеймові конституції, праці європейських правознавців Б.Карпцова, М.Яскера, Я.Тухольчика, Я.Церазина, П.Щербича, Б.Гроїцького та ін.
Маґдебурзьке право сприяло одній з найефективніших рецепцій римського права в Україні через використання праць глосаторів і коментаторів римського права, кодифікації Юстиніана та праць античних авторів.
Маґдебурзьке право було чинним на українських землях понад 500 років і впливало на формування в українців європейської правосвідомості та стало частиною української правосвідомості.
Маґдебурзьке право слугувало становленню українського міщанства як суспільного стану, що давало змогу захищати інтереси міщан перед органами державної влади, магнатами та шляхтою.
Поширення маґдебурзького права у Центрально-Східній Європі стало наслідком загальноєвропейського процесу розвитку міст, який європейські дослідники називають ”міською революцією Європи”.
Процес надання містам і селам маґдебурзького права в історико-правовій та історичній літературі названо локацією. Він мав дві стадії: правову і просторову. Поширення маґдебурзького права на українських землях розпочалося в період Галицько-Волинської держави та пов’язано з появою німецьких колоністів, що переселились на західноукраїнські землі на запрошення Галицько-Волинських володарів з метою розбудови міст після монголо-татарської навали. Надання маґдебурзького права українським містам, що перебували у складі Великого Князівства Литовського, відбувалося без участі німецьких колоністів.
Майже всі українські міста, що перебували у складі Польського Королівства, Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої, володіли маґдебурзьким правом. Маґдебурзьким правом володіли також усі великі міста Гетьманщини. У середині XVII ст. міст, що володіли маґдебурзьким правом, налічувало близько однієї тисячі.
Поширення маґдебурзького права на схід Європи, у т. ч. на українські землі, є результатом як закономірних історичних та історико-правових процесів в Європі (урбанізація, розподіл праці, розвиток торгівлі, поширення християнства, становлення європейського ринку, комунальна революція), так і суб’єктивного вияву волі міських громад до самоврядування, до прийняття, рецепції міського права, запозичення готових правових конструкцій інших міст.
Договірний, світський, комунітарний характер маґдебурзького права, розрізнення права у широкому сенсі і у більш конкретному значенні правового розпорядження чи звичаю, забезпечували високу його адаптивність до конкретно-історичних умов, до соціальних потреб окремих міських громад. Певний рівень уні­вер­­сальності маґдебурзькому праву забезпечували його принципи незалеж­ність міської громади, формальна рівність міщан, загальне (радою) прийняття рішень, взаємна допомога та правовий захист громадян міста, участь міщан у судочинстві, максимальне залучення жителів міста до справ міської громади.
Конкретно-історичний розвиток усіх засадничих норм, їхня правова деталізація спричинилися до трансформування маґдебурзького права, тому на українських землях були чинними видозміни маґдебурзького права хелмінське (кульменське) та шредське (новомарктське) право. Кульменське право походить з Пруссії, де воно використовувалося на території всієї держави. Характерною особливістю кульменського права є його систематизація у вигляді декількох кодифікацій, названих ревізіями. Особливістю новомарктського права стала майже цілковита відсутність міських рад і зосередження влади спадковими війтами. Кульменське і новомарктське право було чинним у містах і селах.
В Україні маґдебурзьке право використовували у містах, а на західноукраїнських землях ( Галичина, Лемківщина, Холмщина ) і в селах. У селах Галичини застосовували маґдебурзьке право, пристосоване до життєвих умов села, але у спрощеному та видозміненому вигляді, на його функціонування значний вплив мало українське звичаєве право.
Використання та території України маґдебурзького права сприяло запровадженню в Україні європейської моделі місцевого самоврядування. Правовий устрій українських міст на західноукраїнських землях загалом відповідав устрою німецьких, польських, чеських, угорських та словацьких міст.
Маґдебурзьке право в українських містах Великого князівства Литовського, а пізніше Речі Посполитої, можна вважати українським міським правом. Ще більшого впливу українських міщан на формування органів міського самоврядування зазнали міста Лівобережної України та місто Київ після національно-визвольної війни. Тут поряд з маґдебурзьким правом використо­вувалось українське звичаєве право та Литовські статути. У містах війти стали основними посадовими особами, а радники і бурмістри виконували допоміжні функції. Маґдебурзьке право в Гетьманщині було загальнодержавним правом, оскільки його застосовували у діяльності міст та міських і козацьких судах.
Маґдебурзьке право, разом із Саксонським Зерцалом, Литовськими статутами і українським звичаєвим правом, належало до основних джерел кодифікації українського права у XVIII першій половині XIX ст. Це, зокрема, ”Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., ”Процес краткий приказный” (1734), ”Суд і розправа в правах малоросійських” 1750р., Книга статут и прочие права малороссийские” 1764р., ”Екстракт малоросійських прав” 1767р., ”Екстракт із ука­зів, інструкцій і установлень” 1786р., ”Зібрання малоросійських прав” 1807р. та ін.
З-поміж джерел маґдебурзького права в Україні використовували німецькі та польські джерела, а також праці польських, німецьких та інших європейських дослідників.
Отже, використовуючи і розвиваючи маґдебурзьке право, український народ перебував у єдиному культурно-правовому просторі з іншими європейськими народами, які сьогодні становлять основу європейської спільноти (німцями, поляками, чехами, словаками, угорцями, литовцями).
Історико-правовий досвід маґдебурзького права в Україні є основою для все ґрунтовнішого наукового опрацювання проблем приватного права та втілення його результатів у діяльність органів місцевого самоврядування.
Дальший розвиток муніципального права в Україні зумовлений впливом європейських правоінтеграційних процесів. Історичність цих процесів обґрунтована результатами дослідження історії маґдебурзького права, потребує вироблення стратегії гармонізації всієї правової системи України з правом ЄС, зі збереженням її національної самобутності.
Наступна тенденція розвитку муніципального права в Україні має ґрунтуватися на ефективному використанні окремих складових історико-правового досвіду міського права в Україні розширенні функцій міських громад і органів їхнього самоврядування, зміцненні фінансової основи міських громад та посиленні контролю за використанням громадських коштів, розвитку примирювальних процедур, переході до надання органами місцевого самоврядування послуг населенню.
Реалізація функцій муніципального права приведе до зміцнення самоврядної влади. Проблеми функціонування та розвитку вітчизняного місцевого самоврядування глибоко пов’язані з його історичним підґрунтям. Маючи досить давню і тривалу передісторію становлення, сучасне українське місцеве самоврядування має спиратися на відповідні правові традиції та культуру. Сьогодні ж його можна охарактеризувати як інституційно сформовану, але змістовно недостатньо наповнену систему владних відносин, яка ґрунтується на формальному визначенні демократичних основ взаємодії держави, суспільства, громади, особи. Місцеве самоврядування в Україні стикається з багатьма проблемами, більшість з яких прямо пов’язані з необхідністю розвитку муніципального права, а саме:
- недостатня системність правотворчої діяльності, і як наслідок, невисока ефективність прийнятих нормативно-правових актів;
- нескоординованість діяльності всіх суб’єктів місцевого само­врядування;
- населення не зацікавлене в розширенні своїх представницьких функцій на місцевому рівні через панування патерналістської політичної культури, зорієнтованості на сильну державу, покликану вирішувати всі проблеми людини;
- формування інституту самоврядування під посиленим контролем виконавчої влади, повсякчасне розширення тих функцій територіальних громад, які є й історично були функціями держави.
Серед проблем росту чи не найскладнішою для вирішення є проблема нерозуміння або ігнорування глибини і високого призначення представницької природи місцевого самоврядування. Бажання обмежити його сферу тільки місцевим господарством небезпечно, оскільки без розвитку представницьких аспектів його організації і діяльності громадянському суспільству важко розвивати принципи демократії та правової держави.
Отже, практичного переосмислення потребують питання належності до територіальної громади та пропорційної виборчої системи на виборах органів місцевого самоврядування. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що сьогоднішнє вирішення цих питань ігнорує історико-правовий досвід українських територіальних громад. Видається, що потребує обговорення і впровадження інститут членства у територіальних громадах і повернення до мажоритарної виборчої системи на виборах представницьких органів місцевого самоврядування.
Ще однією проблемою сучасного місцевого самоврядування та муніципального права, яка має історичний характер, є зловживання правом. Якщо керуватися розповсюдженим теоретичним розумінням терміна „зловживання правом”, то це явище характерне для сфери земельних відносин, приватизації комунального майна, місцевих фінансів тощо. Серед основних напрямів удосконалення муніципального права, спрямованих на вирішення проблеми зловживання правом, насамперед необхідно виділити розвиток статутного права, тобто прийняття статутів, визначення їхньої правової природи та місця у системі законодавства України. Статут міста чи іншого населеного пункту має стати дієвим інструментом локальної демократії, що дасть змогу використати історико-правовий досвід для попередження і ліквідації прогалин та колізій у муніципальному законодавстві, обов’язкового формування чітких і повних юридичних конструкцій норм, у т. ч. тих, які стосуються встановлення відповідальності за зловживання суб’єктивними правами, послідовної систематизації муніципального законодавства.

Раціональне співвідношення традицій і новацій у становленні сучасного місцевого самоврядування в Україні здатне забезпечити його перспективу, без якої неможливий розвиток держави Україна та реалізація її євроінтеграційних прагнень.