Маренич Тетяна Григоріна. Трансформація та механізми економічного регулювання агроформувань (питання теорії, методології, практики)

brief description

Маренич Тетяна Григоріна. Трансформація та механізми економічного регулювання агроформувань (питання теорії, методології, практики) : Дис... д-ра наук: 08.06.01 2007

Маренич Т.Г. Трансформація та механізми економічного регулювання агроформувань (питання теорії, методології, практики). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.06.01 економіка, організація і управління підприємствами. ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН, Київ, 2006.
У дисертації досліджуються теоретично-методологічні, методичні та прикладні засади подальшої трансформації сільськогосподарських підприємств, формування системи механізмів регулювання для забезпечення їх ефективного функціонування в умовах ринку.
Обґрунтовано розподіл, класифікацію і взаємодію механізмів регулювання процесів відтворення в аграрному секторі. Визначено зміст подальшої трансформації агроформувань як раціональних форм господарювання на перспективу, її вплив на матеріальні інтереси товаровиробників. Розкрито напрями формування виробничої та галузевої структури виробництва на основі спеціалізації, концентрації, диверсифікації, кооперації та інтеграції в ринковому середовищі. Науково обґрунтовано рекомендації щодо формування та ефективного функціонування приватно-орендних внутрішньогосподарських структур, моделей внутрішньогосподарських відносин на сучасних підприємствах, заснованих на повній економічній самостійності колективів первинних підрозділів, еквівалентному обміні, матеріальній заінтересованості та відповідальності. Сформульовано принципи організації комерційного розрахунку в агроформуваннях, які сумісно використовують землю та майно. Дані пропозиції щодо удосконалення управління підприємствами на основі планування, аналізу, обліку і контролю в економічно самостійних підрозділах.

1. Перетворення в аграрному секторі передбачають позитивну динаміку трансформаційних процесів, заснованих на нових формах власності та господарювання, лібералізації економічних умов діяльності підприємств при одночасному послабленні з боку держави централізації та директивного регулювання. Це потребує чіткої системи механізмів регулювання сільськогосподарських підприємств економічного, ринкового, господарського та внутрішньогосподарського. Механізми економічного регулювання процесів відтворення являють собою сукупність форм і методів, на основі яких здійснюється вплив на розвиток і функціонування галузі, підприємств та їх структурних підрозділів з метою досягнення високих кінцевих результатів. Перехід до приватної власності та ринку обумовили необхідність чіткого визначення функцій, цілей та завдань системи механізмів і кожного з них окремо в напрямі вдосконалення їх складових, які відповідають сучасним виробничим відносинам і умовам господарювання.
2. Економічний механізм виражає економічну політику держави, стратегічні та тактичні завдання щодо її втілення. Тому за функціональним призначенням його слід розглядати як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на економічну та соціальну стабілізацію сільського господарства й агропромислового комплексу в цілому через систему державної підтримки фінансово-бюджетну, кредитну, цінову, податкову, страхову, інвестиційну, інноваційну, інформаційну, кадрову, яка заснована на інституціональній базі. За масштабами та об'єктами впливу економічний механізм забезпечує регулювання народногосподарських, галузевих, міжгалузевих, регіональних, міжрегіональних, зовнішньоекономічних зв'язків сільського господарства і фінансову підтримку галузі через розподільчі фінансові відносини. Рівень державної підтримки агроформувань через важелі економічного механізму в найближчі роки повинен становити 360-400 грн на 1 га ріллі або 17-18% від доходів підприємств. В цих умовах темпи виробництва можуть бути підвищенні до 15-20%, а рентабельність сільгосппідприємств до 36%.
3. Використання ринкового механізму має обов'язково поєднуватися з державною підтримкою агропромислового комплексу в напрямі: досягнення паритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; зниження темпів інфляції; зменшення ставок на кредити; підвищення платоспроможного попиту населення; встановлення зв'язків з бюджетною політикою; синхронного формування державного та ринкового механізмів регулювання економікою. Економічні важелі та створення відповідної інфраструктури ринку можуть забезпечити підвищення продовольчого попиту на вітчизняну продукцію на 20-40% при стабільних прийнятних цінах для виробників і споживачів. Реалізацію сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку необхідно здійснювати за цінами не нижче світового рівня, а з урахуванням якості на 10-20% вище.
4. Господарський механізм підпорядковується головному завданню реалізації інтересів власників та орендарів. Сучасний господарський механізм розкривається через систему тісно взаємопов'язаних організаційно-економічних форм і методів цільового регулювання процесів розширеного відтворення на підприємствах і в об'єднаннях усіх форм власності та господарювання. Основними його завданнями є: забезпечення на рівні підприємства інтенсивного, конкурентоспроможного виробництва на інноваційній основі; погодження економічних інтересів товаровиробника, держави та споживача. Підвищення використання інновацій та ефективності ресурсного потенціалу через господарський механізм дасть можливість збільшити в агроформуваннях виробництво валової та товарної продукції в 1,7-1,8 раза при зниженні її собівартості на 15-20%, досягненні рівня рентабельності підприємств 35%.
5. Сільськогосподарські підприємства, засновані на сумісному використанні землі та майна, являють собою складні, динамічні соціально-економічні системи, що знаходяться у постійному русі в напрямі кількісних та якісних змін. Сучасні агроформування доцільно орієнтувати на більш масштабний та глибокий розподіл праці, посилення та розвиток внутрішньогосподарських, міжгосподарських і міжгалузевих зв'язків. Питома вага підприємств, сформованих на колективній організації праці, у виробництві окремих видів продукції може складати 60-90 %. Вони повинні займати провідне місце у виробництві зерна, цукрових буряків, соняшнику, продукції садівництва, свинини, м'яса птиці та яєць. Сільськогосподарські підприємства в ринкових умовах інтенсифікацію виробництва мають базувати на використанні складових науково-технічного прогресу: біологічних, технічних, технологічних, екологічних, економічних, соціальних, інформаційних. При рівних умовах комплекс цих чинників у великих господарствах може бути використаний на 100 %, середніх - 40-50%, малих - 15-20 %.
6. Подальша трансформація агроформувань повинна супроводжуватися поглибленням спеціалізації, усуненням моновиробництва та багатогалузевості, збільшенням кількості самостійних організаційно-господарських структур. У підрозділах, які зайняті виробництвом продукції рослинництва, доцільна їх спеціалізація на виробництві озимої пшениці, насіння, цукрових буряків, соняшнику, овочів, плодів і ягід, кормів. Ці культури в залежності від концентрації можуть виступати типоутворюючими або, в поєднанні з іншими галузями, визначати спеціалізацію підрозділів і господарства. Стосовно тваринництва послідовний розподіл праці повинен супроводжуватися виділенням у межах підприємства самостійних організаційно-технологічних ланок галузей.
В умовах більш досконалої спеціалізації в структурі товарної продукції окремих підрозділів провідні галузі можуть займати: зернові 50-55 %, цукрові буряки 30-35 %, соняшник 30-35 %, овочі 30-50 %, плоди і ягоди 50-60 %, молочне скотарство 70-75%,вирощування молодняку на м'ясо 80-85 %, вирощування ремонтного молодняку 60-80 %, свинарство 70-80 %, птахівництво 75-80 %, вівчарство 50-60 %. Скорочення витрат за рахунок раціональної концентрації виробництва та підвищення рівня його спеціалізації може становити при інших рівних умовах 20-25 %, сприяти підвищенню продуктивності праці в 2-2,5 раза.
7. Процес кооперації може здійснюватися за трьома основними напрямами. Перший на рівні первинних виробничих підрозділів у складі великотоварних сільськогосподарських підприємств. Основою є об'єднання земельних і майнових паїв членів трудового колективу підприємства. Другий кооперація підприємств, колективних та особистих господарств з виробництва певних видів продукції, особливо тваринництва, включаючи міжгосподарську кооперацію. Основа об'єднання для сумісної діяльності окремих функцій господарств з метою ефективного використання виробничих ресурсів. Зберігається їх економічна та юридична самостійність. Розпорядження доходами спільного підприємства є прерогативою учасників кооперації. Третій це кооперація приватних та колективних товаровиробників із створенням системи обслуговуючих кооперативів. Мета звести до мінімуму втрати продукції та коштів при її реалізації, посилити залучення інвестицій. Кооперація повинна забезпечити широку диверсифікацію діяльності виробничої, закупівельно-збутової, кредитної, інвестиційної.
Участь агроформувань в інтеграційних процесах буде відбуватися шляхом організації агропромислових виробництв на рівні підприємств, об'єднань, промислово-фінансових груп. Треба посилити створення вертикальних інтегрованих структур галузевих господарських товариств, союзів, асоціацій тощо. На міжгалузевій основі потрібно формування продуктових підкомплексів молочного, м'ясного, цукровобурякового, плодоовочевого та інших, включаючи кластери. Перспективним є розвиток агропромислових холдингів з метою залучення інвестицій. Участь сільськогосподарських товаровиробників у такому типі інтегрованих формувань потребує державної підтримки в напрямі збереження власності селян і створення умов співпраці на принципах рівної окупності капіталу, включаючи землю.
8. У більшості агроформувань стримується утвердження прав власності, занижується її мотиваційний потенціал. Тому підприємства доцільно трансформувати у такі раціональні організаційно-правові форми, які найбільш повно будуть враховувати інтереси власників при їх участі у сфері матеріального виробництва. Організаційно-виробничими структурами будуть приватні підприємства, підприємства на основі об’єднання майнових і земельних паїв, які використовують колективні форми організації праці та виробництва, комунальні, державні, підприємства на змішаній формі власності.
Реструктуризація агроформувань повинна поєднуватися із змінами організаційно-правової основи первинних підрозділів у напрямі формування приватно-орендних внутрішньогосподарських структур. За ними на основі майнового права в поєднанні з довгостроковою орендою повинні бути закріплені сільськогосподарські угіддя, основні та оборотні засоби. Залежно від функціональної спрямованості у складі господарств формуються структури першого, другого і третього порядку. ПОВС першого порядку представлені колективами з виробництва сільськогосподарської продукції, другого з обслуговування, а третього порядку функціонують на сезонній та тимчасовій основі. ПОВС першого і другого порядку доцільно надавати права на операції з майновими і земельними паями, включаючи оренду, обмін, купівлю-продаж з метою послідовного зосередження засобів виробництва в руках найбільш економічно активних власників.
Удосконалення внутрішньогосподарського управління повинно пов’язуватися з централізацією і децентралізацією функцій, відокремленого або сумісного їх виконання на рівні підприємства та його підрозділів. Нині потрібна передача функцій з організації поточної та виробничої діяльності первинним колективам в обсязі не менше 50 % замість 14-23 % фактично. Частина управлінських функцій (близько 40%) може виконуватися спільними зусиллями колективів і підприємства. Керівництво агроформувань забезпечує моніторинг за рухом власності, розподіл і делегування функцій виробничим колективам, централізацію матеріально-технічного, наукового забезпечення, збуту продукції, фінансування.
9. Внутрішньогосподарський механізм агроформувань являє собою комплекс методів з оптимізації відносин товаровиробників у процесі виробництва, розподілу, використання та споживання продукції (робіт, послуг). Він включає організаційно-технологічні, управлінські, фінансово-економічні складові, які базуються на приватній власності на землю та інші засоби виробництва. У практиці сільськогосподарського виробництва мають місце декілька типів внутрішньогосподарських відносин, які хоча і розрізняються за формами та моделями, однак засновані на господарському розрахунку. У сучасних агроформуваннях використання принципів господарського розрахунку, який був у плановій системі, є недоцільним, оскільки неминуче веде до централізації функцій управління, усуспільнення власності, зниження матеріальної заінтересованості власників. Тому механізм внутрішньогосподарських відносин повинен підпорядковуватися вимогам економічної ефективності та відповідності інтересам товаровиробників-власників, що може бути досягнуто при запровадженні комерційного розрахунку.
Комерційний розрахунок найбільш повно поєднується з вимогами ринку. Його суть зробити безповоротним механізм утвердження інтересів власників-товаровиробників, який найбільш повно відповідає вимогам формування сучасних виробничих відносин. Він потребує посилення статусу підрозділів за рахунок: централізації та децентралізації економічних функцій; права використання сумісних виробничих і невиробничих основних фондів; відповідної організації відносин з фінансовими органами; формування централізованих фондів і резервів; регулювання відносин власності.
10. При освоєнні механізму внутрішньогосподарського регулювання важливого значення набувають внутрішньогосподарські ціни. Вони повинні відшкодовувати усі витрати, які формують собівартість продукції, та включати прибуток. Кожний вид продукції, робіт, послуг на підприємстві повинен реалізуватися за цінами, рівень яких забезпечує економічні умови розширеного відтворення безпосередньо в структурних підрозділах.
Послідовність формування комерційного доходу в підрозділах передбачає реалізацію продукції за ринковими цінами, включаючи внутрішньогосподарські. Різниця між виручкою і матеріальними витратами становить валовий дохід, а між валовим доходом і платежами комерційний дохід підрозділу, який є його власністю. Комерційний дохід використовується на відрахування на управління виробництвом, створення фондів розвитку підрозділів і підприємства. Після всіх відрахувань у власні, централізовані фонди, виплати податків, платежів формується фонд оплати праці. Співвідношення розподілу чистого прибутку підрозділу є таким: фонд розвитку виробництва, науки і техніки 50%; фонд соціального розвитку 20-25%; резервний фонд 20%; фонд дивідендів 5-10%.
11. Посилення комерційної спрямованості у діяльності господарств пов'язано з удосконаленням бухгалтерського обліку. Відповідно до нових вимог потребується в кожному підприємстві обов'язкова розробка облікової політики як на короткостроковий, так і довгостроковий період. Принципи, методи і процедури облікової політики повинні бути спрямовані на підвищення її впливу на системний облік і своєчасний контроль за витратами виробництва, одержання доходів для забезпечення відтворення, стабільних фінансових результатів.
Рух грошових потоків в агроформуваннях свідчить про те, що доцільно підрозділи формувати як центри відповідальності по витратах виробництва і прибутку. Підрозділи, які реалізують більше 50 % валової продукції є центрами прибутку, а менше 50 % центрами витрат. У центрах прибутку рівень товарної продукції слід доводити до 70-75 %. Відповідно до центрів відповідальності на підприємствах формується система управлінського обліку.
12. Комерційний розрахунок вимагає удосконалення бухгалтерської документації в напрямі скорочення кількості форм і показників, підвищення якості змісту, достовірності первинних документів. Запропоновані обов’язкові реквізити первинних документів будуть сприяти повному і достатньому опису кожної господарської події.
Для відображення операцій за розрахунками між підприємством і підрозділами слід використовувати субрахунок 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки». Для визначення фінансових результатів по підрозділах доцільно забезпечити окремий облік витрат і доходів по підприємству та його структурних підрозділах. У зв’язку з тим, що взаємовідносини підрозділи будують на принципах купівлі-продажу, рух ресурсів внутрішньогосподарського обігу необхідно показувати як реалізацію (придбання) з відповідним відображенням доходів (витрат).
В агроформуваннях доцільною є централізація і децентралізація функцій обліку на рівні підприємств та їх підрозділів з метою підвищення оперативності інформації та її впливу на ефективність управління.
Потребує вдосконалення внутрішньогосподарська звітність для своєчасного контролю, аналізу і прийняття конструктивних рішень. Згідно з вимогами комерційного розрахунку пропонується система звітних форм, які прийнятні керівникам і менеджерам різних рівнів управління.