Матвієнко Павло Володимирович. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України

brief description

Матвієнко Павло Володимирович. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України: дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2004. , табл.

Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01. Фінанси, грошовий обіг і кредит. Київський національний економічний університет. Київ, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню грошово-кредитних відносин у сучасній економіці України. Встановлено, що грошово-кредитні відносини охоплюють не тільки відносини між банками і позичальниками, а й всі інші, що опосередковуються кредитними грошами. Грошово-кредитні відносини поступово витісняють грошово-емісійні відносини, що базуються на емісійному покритті дефіциту держбюджету. Вдосконалення грошово-кредитних відносин є основою безінфляційного розвитку економіки і підвищення рівня її монетизації.
Пропонується розраховувати монетизацію за довгими” і короткими” грошима, що дасть можливість більш точно визначити ступінь розвитку грошово-кредитних відносин в країні.
Запропонований конкретний механізм розвитку грошово-кредитних відносин шляхом рейтингування інвестиційних проектів за групою показників на рівні банку; оцінки інвестиційної привабливості регіонів і галузей економіки; запровадження індивідуальних нормативів для банків, які активно кредитують економіку країни. В сфері удосконалення процентної політики пропонується система заходів для досягнення відповідності між процентними ставками за довгостроковими ресурсами і кредитами банків.
Удосконалення банківської системи як інституціональної основи розвитку грошово-кредитних відносин базується на оптимізації організаційної структури банків, нових підходах до оцінки діяльності банків і системі їх рейтингування за групою показників, розрахунках концентрації установ банків за регіонами України. Підкреслюється важливість підтримання високої ліквідності і платоспроможності банків для розвитку грошово-кредитних відносин в країні.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукового завдання щодо визначення місця і ролі в економіці трьох складових фінансово-банківської системи України: грошового обігу, банківського кредиту і структури банківської системи у їх взаємозв'язку. Проаналізовані і визначені основні закономірності та тенденції їх розвитку, окреслені напрямки вдосконалення та переорієнтації в інтересах реального сектору економіки. В результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати наступні висновки та пропозиції:

Грошово-кредитні відносини є найбільш адекватною формою економічних відносин у сучасних високорозвинутих ринкових економіках. Після повної демонетизації золота, коли гроші стали виключно кредитними, необхідність забезпечення їх стабільності та ефективного використання висуває до всіх економічних суб'єктів, включаючи державу і населення, такі самі вимоги щодо їх економічної поведінки, як і до суб'єктів суто кредитних відносин: підтримання платоспроможності та кредитоспроможності, забезпечення економічної самодостатності та самоокупності витрат, збалансованість грошових потоків. При дотриманні цих вимог всі грошові відносини стають грошово-кредитними незалежно від того, які конкретні відносини вони обслуговують: суто кредитні, торгові, бюджетні чи будь-які інші.
При визначенні сутності грошово-кредитних відносин слід розрізняти їх поверхневий, видимий, рівень і внутрішній, глибинний, рівень. На поверхневому рівні сутність грошово-кредитних відносин виступає як система відносин, що реалізується за допомогою кредитних грошей. На глибинному рівні це система економічних відносин, що функціонує на засадах, які забезпечують достатню стабільність кредитних грошей. До таких засад відносяться: фінансова самодостатність на рівні господарюючих суб'єктів, збалансованість грошових потоків на рівні всіх економічних суб'єктів і економіки в цілому. При порушенні цих засад гроші з кредитних перетворюються на паперові, а система економічних відносин з грошово-кредитної на грошово-емісійну (чи грошово-інфляційну). Грошово-кредитні відносини можна розглядати як найбільш високий якісний рівень розвитку ринкової економіки. Тому перехід від грошово-емісійних до грошово-кредитних відносин є обов'язковою передумовою неінфляційного розвитку економіки будь-якої країни.
Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні все ще знаходиться на низькому рівні. Більшість економічних суб'єктів не дотримуються засад, адекватних стабільності кредитних грошей. Тому між фактичним станом реальної економіки і стабільністю грошово-кредитних відносин виникли істотні протиріччя, для розв'язання яких слід вдосконалювати систему економічних відносин, а не понижувати рівень регульованості грошово-кредитних відносин, як це пропонують деякі фахівці.
Перехід від грошово-емісійних до грошово-кредитних відносин в Україні повинен здійснюватись шляхом:

забезпечення самодостатнього функціонування бюджету і відмови від прямих державних запозичень у центрального банку;
створення законодавчих і регулятивних умов для спрямування грошових потоків на задоволення потреб розвитку реального сектору економіки через банківський кредит;
законодавчого забезпечення прав та захисту інтересів кредиторів, підвищення рівня гарантованості банківських вкладів, сприяння збільшенню капіталізації банків та їх надійності;
удосконалення системи рефінансування банків, сфокусованої на реалізацію проектів, які мають важливе економічне значення для розвитку країни.

Важливим індикатором стану грошово-кредитних відносин поряд з іншими макроекономічними показниками є показник монетизації економіки. Українська економіка досить оптимально монетизована за готівковою грошовою масою і недомонетизована за безготівковою грошовою масою. Важливою задачею монетарної політики в найближчий час повинно стати збільшення рівня монетизації ВВП, особливо за безготівковою грошовою масою, і розробка заходів щодо детінізації економіки країни. Основними інструментами в цій сфері можуть стати розширення безготівкових розрахунків населення за товари і послуги, активізація діяльності банків з надання послуг, які залучають кошти населення в банки.
Існують значні регіональні та галузеві диспропорції в розподілі і русі грошової маси. Найбільшу нестачу обігових коштів відчувають підприємства промисловості, особливо в індустріально розвинених регіонах. Необхідно чітко виділити пріоритетні напрямки економічного розвитку і підпорядкувати грошово-кредитну політику держави інтересам їх реалізації. Для цього пропонується ширше застосовувати систему диференційованого рефінансування банків під інвестиційні проекти та запровадити механізми переобліку векселів провідних українських підприємств.
Грошові потоки в Україні мають нерівномірний характер як в часі, так і по території країни. Управління ними з боку НБУ та комерційних банків надзвичайно ускладнене самою природою цих потоків і ще більше ускладнюється необґрунтованими адміністративними втручаннями держави у цю сферу. Внаслідок виникають додаткові грошові потоки, уповільнюється оборот грошей, збільшуються затримки грошей в Держказначействі та в окремих банках, погіршується забезпеченість ними реального сектору економіки, стан платіжної дисципліни в країні. Щоб виправити ситуацію, необхідно максимально лібералізувати ринки банківських продуктів, зокрема кредитний ринок, що посилить концентрацію грошових коштів у надійних банках як найбільш конкурентноспроможних і покращить забезпеченість ними економіки країни.
Ринкова економіка має циклічний характер розвитку. Необґрунтована монетарна політика, якщо вона не гнучко реагує на ситуацію на фінансовому і товарному ринках, може посилити кризові явища в несприятливий період економічного циклу. Особливо актуальною ця проблема є для України, регулятивні органи якої не мають належного досвіду антикризових дій.

Щоб запобігти таким кризовим ситуаціям, доцільно запровадити на макроекономічному рівні систему планування циклів і розробити комплекс грошово-кредитних й організаційних заходів по запобіганню кризовим явищам.

Банківський кредит ще не став вагомим важелем розширеного відтворення економіки. Підприємства відчувають гостру потребу в позичкових коштах, особливо довгострокових, інноваційно-інвестиційних вкладеннях. Водночас чинні законодавчі акти надають переваги іноземним інвесторам. Економічне і законодавче підґрунтя для стимулювання внутрішнього інвестора ще не сформоване. Необхідно створити умови для залучення банками довгострокових ресурсів з їх розміщенням у пріоритетні сфери економіки. Серед них податкові стимули, законодавчий захист національного інвестора, удосконалення резервної і процентної політики, активізація ролі держави в інвестиційних процесах.

Національному банку України важливо індивідуалізувати підходи до встановлення економічних нормативів, нормативів резервування в залежності від показників діяльності банків з метою розвитку інвестиційного кредитування найбільш надійними і платоспроможними банками.

Проведені дослідження співвідношення мобілізованих банками кредитних ресурсів і наданих кредитів у розрізі окремих галузей економіки свідчать про те, що попит на кредити порівняно зі створюваними ресурсами постійно зростає як в цілому, так і по галузях економіки. В цих умовах важливо розраховувати галузеві і регіональні ризики при проведенні кредитних операцій з тим, щоб не перекредитувати окремі галузі і регіони та досягти пропорційного розвитку економіки. Досягнення пропорційності в кредитуванні і створенні ресурсів важлива передумова стабільного розвитку регіонів і галузей економіки в сучасних умовах. В перспективі потреба в міжгалузевому та міжрегіональному перерозподілі кредитних ресурсів буде зростати.

Важливим інструментом пропорційного розвитку економіки і забезпечення ритмічного товарно-грошового обігу може стати споживче кредитування населення для придбання товарів українського виробництва.

Сучасна облікова політика Національного банку України виявилась дещо відірваною від ситуації на кредитно-грошовому ринку України. Зниження кредитних ставок банків, як цього вимагають Уряд та НБУ, може відбуватися лише поступово, пропорційно зростанню ресурсної бази і зменшенню її вартості. Різке зниження ставок за депозитами, особливо на фоні введення оподаткування відсотків за вкладами населення, може призвести до відтоку значних ресурсів з банків, а значне зменшення ставок за кредитами до збитковості банків.

Основним завданням у сфері процентної політики є забезпечення реального доступу високонадійних банків до кредитних ресурсів Національного банку України за помірними цінами під конкретні інноваційно-інвестиційні проекти, які мають загальнодержавну вагу і забезпечують зайнятість населення.

Найбільшими вадами сучасної банківської системи є: надмірна кількість банків, що призводить до деконцентрації кредитних ресурсів і зниження ефективності їх використання; недостатній рівень капіталізації багатьох банків, що спричинює високі ризики та низьку надійність їх діяльності; відсутність у багатьох банків кредитної політики, спрямованої на підтримку вітчизняних виробників.

Аналіз розподілу установ банків по території України свідчить про його нерівномірний характер. Деякі регіони перенасичені банками, що штучно створює надвисоку конкуренцію. В даних областях існує реальна потреба закриття неефективних банків. Разом з тим у деяких регіонах кількість банківських установ є недостатньою. Регіональний розвиток банківської системи недостатньо координується регулятивними органами.

Подальший розвиток організації банківської системи потребує оптимізації структури управління всіма банками в напрямку зменшення кількості рівнів управління, чіткого розподілу підрозділів, що обслуговують клієнтів і ведуть облік операцій, створення як ефективної електронної біржі міжбанківських кредитів і депозитів, так і внутрішньобанківських електронних систем перерозподілу ресурсів.
Методологічного удосконалення потребують теорія і практика оцінки ефективності та надійності банківської системи в цілому і окремих банків зокрема. В роботі запропоновано розширити набір показників для оцінки ефективності діяльності банку і розробити комплексну оцінку діяльності банків з точки зору їх надійності, ролі в забезпеченні ритмічного грошового обороту і кредитування економіки країни.

Принципово нових підходів потребує система рейтингів комерційних банків, які практично не складаються в Україні, хоча й поширені в інших країнах світу. Новим підходом до складання рейтингів банків може стати більш об'єктивний, ніж бальний, метод коефіцієнтів відхилень від середніх значень, який запропонований в дисертаційній роботі. Даним методом можливо рейтингувати банки за будь-яким набором показників.