Майовець Євген Йосифович. Аграрне підприємництво в трансформаційній економіці України

brief description

Майовець Євген Йосифович. Аграрне підприємництво в трансформаційній економіці України. : Дис... д-ра наук: 08.00.01 2007

Майовець Є. Й.Аграрне підприємництво в трансформаційній економіці України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 економічна теорія та історія економічної думки. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретико-методологічних проблем формування високоефективного аграрного підприємництва в Україні на етапі переходу до ринкової економіки. Розвинуто поняттєво-категоріальний апарат дослідження аграрного підприємництва і виявлено механізм його розвитку. Простежено роль аграрного підприємництва у підтриманні продовольчої безпеки країни. Проаналізовано структуру сучасного аграрного підприємництва, виявлено найефективніші організаційно-виробничі форми. Запропоновано авторську концепцію стратегії утвердження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва.
Виявлено зміни у формуванні аграрного ресурсного потенціалу в трансформаційному періоді, проаналізовано його кількісні та якісні показники і механізм оптимального використання. Досліджено соціальні аспекти розвитку аграрного підприємництва, визначено його вплив на сільський соціум. Обґрунтовано шляхи переходу до екологічно збалансованого аграрного підприємництва. Розкрито причини тінізації аграрної економіки, її сучасні форми. Розроблено заходи обмеження тіньових процесів. Запропоновано новий механізм макроекономічної координації аграрного підприємництва в умовах нестабільності перехідного періоду.

Дисертація містить постановку, теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми макроекономічного аналізу формування високоефективного аграрного підприємництва, що виявилося в розробленні сучасної парадигми розвитку аграрної економіки, яка ґрунтується на інноваційно-творчій підприємницькій мотивації, ринкових механізмах розподілу і адекватних до сучасних вимог трудових відносинах. Проведене дослідження дало підстави дійти таких висновків:
1. Трансформаційні процеси в аграрній економіці на зламі тисячоліть характеризуються кризовими явищами, основними причинами яких є переоцінка можливостей ринку як саморегулятивної системи; запозичення готової інституційної матриці з якісно іншого інституційного середовища розвинутих країн і запровадження її на непідготованому, організаційно-правовому та ментальному ґрунті; інерційність і належність аграрного сектора до традиційних систем господарювання; високий рівень тінізації аграрного бізнесу.
2. Дослідження кількісних та якісних показників продовольчої безпеки дає підстави для висновку про те, що Україна ще не стала країною з високим рівнем продовольчої безпеки. Обсяги споживання продуктів не відповідають науково обґрунтованим нормам і потребам населення. Для підтримання продовольчої безпеки необхідне підвищення рівня купівельної спроможності населення через формування ефективної політики доходів; забезпечення його продуктами харчування з орієнтацією на національне виробництво; виробництво найважливіших продуктів у асортименті, який забезпечує доступ громадян до максимального задоволення потреб; розвиток аграрного виробництва без порушення екологічної рівноваги; інфраструктурне забезпечення розвитку сільських територій.
3. Структура аграрної економіки в адміністративно-командній системі була деформованою, нераціональною і неефективною, що призвело до її краху. Сучасна аграрна структурна політика в Україні формується під впливом низки об’єктивних і суб’єктивних чинників. З-поміж об’єктивних чинників вирізняються: високий природно-економічний потенціал аграрного сектора; особливості регіональної структури ведення аграрного виробництва; недосконалість механізму ринкової конкуренції; вплив державних інституцій на формування структури аграрного сектору. До суб’єктивних чинників належать: компетентність суб’єктів підприємницької діяльності; здатність до ризику; готовність до розв’язання нових завдань тощо. Найголовнішими чинниками, які впливають на вибір організаційної форми господарювання та забезпечують оптимальну структуру аграрного підприємництва, є приватна власність і ступінь інституційної підтримки держави.
4. У структурі господарств аграрного типу найпристосованішими до умов перехідного періоду виявилися особисті селянські господарства, які стали засобом індивідуального виживання селян. Ці господарства забезпечують понад 60% валового виробництва сільськогосподарської продукції. Однак їх функціонування має тимчасовий, перехідний характер. У стратегічній перспективі підприємницькими вони бути не можуть, бо не здатні використати сучасну техніку й інноваційні технології, забезпечити нормальні умови праці та відтворення робочої сили. Селянські господарства малоефективні з економічного, соціального та екологічного боку, тому повинні трансформуватися у фермерські господарства, кооперативні або акціонерні товариства.
Вищою й ефективнішою формою ведення бізнесу є фермерські господарства. Їх ефективність ґрунтується на високій мотивації та матеріальній відповідальності, простоті управлінської структури, низьких трансакційних витратах, ефективному використанні трудових ресурсів, раціональному використанні техніки, оперативному реагуванню на зміну кон’юнктури ринку. Ефективність фермерських господарств у перспективі залежатиме від дії таких чинників, як розміри використовуваної земельної ділянки, можливість вибору найоптимальнішого каналу збуту, розвиток фермерської кооперації, ступінь державної підтримки.
5. Сукупність економічних здатностей аграрного сектора, що можна використати для задоволення потреб суспільства у продуктах, сировині, підтриманні продовольчої безпеки країни та зростання обсягів її національного багатства, відбиває аграрний ресурсний потенціал національної економіки. Основу аграрного ресурсного потенціалу становлять виробничі ресурси (земля, праця, капітал) і підприємницький хист. Визначальна умова розвитку аграрного підприємництва ефективне використання наявного ресурсного потенціалу. Потенціал основного й оборотного капіталу аграрного підприємництва повинен зростати внаслідок державного стимулювання розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, зниження рівня монополізації галузі виробництва матеріально-технічних ресурсів посередницькими структурами, використання лізингових операцій, формування вторинного ринку сільськогосподарської техніки, залучення місцевих ресурсів для поповнення оборотного капіталу.
6. Найскладнішою проблемою теорії та практики підприємництва є власність на земельний ресурс. Цю проблему доцільно розглядати з двох позицій: рівня ефективності використання землі підприємствами різних форм власності та відносин, що виникають з приводу володіння, користування і розпорядження землею (рентних, орендних та ін.). Найдискусійніший момент земельних відносин товарність землі, її ціна, розвиток орендних відносин. Земля якомога швидше має стати товаром, бо заборона її купівлі-продажу деформує природу приватної власності, створює нелегальний земельний ринок, що посилює тінізацію економіки. Відсутність легального повноцінного ринку землі може частково замінити оренда. Проте у тривалій перспективі оренда знижує конкуренто-спроможність аграрних підприємств та їх ефективність.
7. У сучасній вітчизняній аграрній економіці всупереч її нинішньому руйнівному станові має відбутися поступальний, інноваційний розвиток. Для формування позитивного аграрного інноваційного середовища потрібні інституційні зміни, передовсім роздержавлення та приватизація. Глибинна деформованість структури АПК, його розбалансованість, що склалася в адміністративній системі й посилилася в трансформаційній економіці, не здатна розв’язати комплекс наболілих соціально-економічних завдань. Лише системна структурна трансформація аграрної економіки дасть змогу перейти до інноваційної моделі її розвитку. Інноваційна модель аграрного підприємництва, що складається з двох рівнів макрорівня (нововведення на рівні АПК, окремої галузі) та мікрорівня (організація інновацій на окремому підприємстві), має розвиватися з урахуванням трьох складників: інститутів, які беруть участь в інноваційному процесі (ділові одиниці, органи місцевого самоврядування, державні інститути); інноваційних технологій; практичної оцінки інноваційних моделей.
8. Інтелектуальний потенціал аграрного підприємництва зосереджено в його кадрах. Зміцнення кадрового потенціалу аграрної економіки має відбуватися за двома напрямами. Перший передбачає відновлення високого професіоналізму керівників і фахівців, а другий формування у них підприємницької культури й інноваційного типу мислення. Основні принципи аграрної інноваційної технологічної політики мають ґрунтуватися на розумних пропорціях між безмежними науково-технічними можливостями і природними можливостями біосфери та людського організму, екологізації агротехнологій. В умовах насичення ринку різними благами, провідним принципом інноваційного розвитку стає ринкова потреба, а механізмом його здійснення сукупність маркетингових заходів.
9. Сучасне аграрне підприємство доцільно розглядати не лише з позицій виробництва, а передовсім як складну, багатовекторну систему, що виконує низку економічних функцій. Лише в умовах узгодженої дії всієї системи можна створити сприятливі умови для підвищення ефективності використання аграрного ресурсного потенціалу, розв’язання соціальних проблем села і розвитку аграрного підприємництва загалом. У зв’язку з цим необхідно формувати середовище соціально-відповідального аграрного бізнесу, що становить собою інтеграцію соціальних, екологічних, економічних аспектів діяльності підприємців, їх взаємодію із громадою. Доцільно створити спілку сільських самоврядувань, підтримку фермерів, формування інституту посередництва між бізнесом і цільовим соціальним клієнтом.
10. Зменшення негативних наслідків і збитків, які є результатом аграрної підприємницької діяльності, належить до важливих завдань соціально-економічного розвитку країни. Екологізація аграрного підприємництва у найближчій перспективі має здійснюватися за такими напрямами: виробництво екологічно чистої продукції, без застосування мінеральних добрив і засобів захисту рослин, збільшення виробництва у технічних цілях генетично-модифікованої продукції, контроль за якістю сільськогосподарських і харчових продуктів, призупинення деградації ґрунтів, відтворення їх родючості, створення з цією метою ґрунтозахисного банку, який би керував землями, що потребують екологічного захисту.
11. Важливою соціальною проблемою аграрної економіки є її тінізація. Тіньова економіка в аграрному секторі це не продукт трансформаційного періоду. Її корені закладені ще в адміністративно-колгоспній системі. Структурна перебудова аграрної економіки лише пришвидшила процеси тінізації і створила її нові форми: корупційна та мафіозна діяльність у використанні бюджетних коштів призначених для села; контрабандна торгівля продовольчими товарами, формування тіньового ринку землі. Для усунення тіньових процесів і легалізації аграрного підприємництва потрібно застосовувати адміністративні й ринкові важелі. Найдієвіші з них податкова політика, яка враховує інтереси держави та платників податків, посилення громадського контролю за використанням бюджетних коштів.
12. Упродовж останніх десятиріч в Україні простежувалися коливання врожайності сільськогосподарських культур, що відповідно спричинюють коливання обсягів сільськогосподарського виробництва і впливають на ділову активність в інших сферах економіки, дотичних до аграрної. Наявність періодичних коливань обсягів виробництва, однак, не засвідчує циклічної аграрної економіки. Це означає, що використання індексу В. Тимошенка для дослідження сукупної ділової активності обмежене як в адміністративній, так і в перехідній економіках.
13. Стабільність і ефективність аграрного виробництва неможлива без регулятивного впливу держави. Найважливішими складниками механізму державного регулювання аграрного підприємництва є товарні й валютні інтервенції, заставні закупівлі сільськогосподарської продукції, пільгове кредитування агровиробників, податкові пільги, субсидування експорту тощо. Чільне місце у цьому механізмі посідає державне регулювання інноваційної діяльності, з огляду на необхідність зміцнення енергетичної та продовольчої безпеки країни, раціональнішого використання землі, забезпечення конкурентоспроможності на світових ринках. Державна підтримка інноваційної діяльності в АПК має відбуватися за двома напрямами. Перший напрям передбачає підтримку державою інноваційної діяльності: нормативно-правове забезпечення, бюджетне фінансування інноваційних програм, фінансова підтримка експортоорієнтованої продукції, підтримання суб’єктів інноваційної діяльності на міжнародних ярмарках і виставках, надання пільгових умов державного майна для здійснення інноваційної діяльності. Другий напрям це створення державою сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності через механізм фінансово-кредитного забезпечення, спеціального податкового регулювання, спрощення процедури ліцензування, сертифікації й організації виробництва інноваційної науково-ресурсоощадної продукції.
14. Фінансова підтримка аграрного підприємництва в трансформаційному періоді відбувається через бюджетну систему, кредитний, страховий та податковий механізми. Механізми надання фінансової допомоги аграрному підприємництву суперечливі й значною мірою криміналізовані. Для удосконалення цих механізмів потрібно здійснити такі основі заходи: розробити цільові регіональні програми розвитку та підтримання аграрного підприємництва з відповідним фінансовим і організаційним забезпеченням; поліпшити регулювання еквівалентності міжгалузевого обміну; усунути нинішній диспаритет цін; переглянути механізм дотацій з позиції врахування потреб дрібних товаровиробників; розширювати можливості використання фінансового лізингу; сформувати страховий стабілізаційний фонд паливно-мастильних речовин для погашення цінових коливань на ринку; розвивати банківську та небанківську систему установ для кредитування аграрного підприємництва; створити передумови для запровадження іпотечного кредитування; підтримувати процес формування сільськогосподарського страхування у трьох найперспективніших напрямах страхування земель сільськогосподарського призначення, страхування врожаїв, страхування банківської застави; удосконалити систему оподаткування, зокрема механізм сплати фіксованого податку, врахувати рентні фактори, врегулювати оподаткування селянських господарств.