МЕТОДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

brief description

ВСТУП ....................................................................................................
РОЗДІЛ 1. Сутність методів правового регулювання у
кримінальному процесі ..................................................
1.1. Стан розвитку уявлень про методи правового
регулювання в теорії кримінального процесу …………......
1.2. Поняття і види методів правового регулювання у
кримінальному процесі ..........................................................
1.3. Методи і предмет правового регулювання у
кримінальному процесі …………………….……………….
1.4. Поняття і види правових гарантій реалізації методів
правового регулювання в кримінально-процесуальній
діяльності .................................................................................
РОЗДІЛ 2. Імперативний метод правового регулювання
у кримінальному процесі ...............................................
2.1. Принцип публічності - основа імперативного методу
правового регулювання у кримінальному процесі …..........
2.2. Поняття і структура імперативного методу правового
регулювання у кримінальному процесі ................................
2.3. Функціональне призначення імперативного методу
правового регулювання у кримінальному процесі ..............
2.4. Вплив імперативного методу на зміст і форму
кримінально-процесуальної діяльності ................................
2.5. Правові гарантії реалізації імперативного методу у
кримінально-процесуальній діяльності ……………………
РОЗДІЛ 3. Диспозитивний метод правового регулювання
у кримінальному процесі ...............................................
3.1. Принцип диспозитивності - основа диспозитивного
методу правового регулювання у кримінальному процесі .
3.2. Поняття і структура диспозитивного методу правового
регулювання у кримінальному процесі ................................
3.3. Функціональне призначення диспозитивного методу
правового регулювання у кримінальному процесі ..............
3.4. Вплив диспозитивного методу на зміст і форму
кримінально-процесуальної діяльності ................................
3.5. Правові гарантії реалізації диспозитивного методу у
кримінально-процесуальній діяльності ................................
РОЗДІЛ 4. Змагальний метод правового регулювання
у кримінальному процесі ...............................................
4.1. Принцип змагальності - основа змагального методу
правового регулювання у кримінальному процесі ………..
4.2. Поняття і структура змагального методу правового
регулювання у кримінальному процесі ................................
4.3. Функціональне призначення змагального методу
правового регулювання в кримінальному процесі ..............
4.4. Вплив змагального методу на зміст і форму
кримінально-процесуальної діяльності ................................
4.5. Правові гарантії реалізації змагального
методу в кримінально-процесуальній діяльності ................
РОЗДІЛ 5. Співвідношення імперативного методу із
диспозитивним та змагальним методами правового
регулювання у кримінальному процесі: сучасний
стан і перспективи ……………………………………...
5.1. Співвідношення імперативного та диспозитивного
методів правового регулювання у кримінальному
процесі: сучасний стан і перспективи ...................................
5.2. Співвідношення імперативного та змагального методів
правового регулювання у кримінальному процесі:
сучасний стан і перспективи ……………………………….
ВИСНОВКИ ..........................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .........................................
ДОДАТКИ ..............................................................................................
ВСТУП

Актуальність теми. В загальній теорії права традиційно вважається, що для врегулювання суспільних відносин застосовуються два методи: ім-перативний і диспозитивний. У процесуальній теорії проблемам, пов’язаним із методами правового регулювання, приділяється вкрай мало уваги. На даний час в Україні відсутні монографічні роботи, присвячені дослідженню методів правового регулювання в кримінальному процесі.
Головною причиною існування такого стану досліджуваної пробле-ми є те, що в теорії процесу переважає підхід до його вивчення як до сис-теми дій, які утворюють в своїй сукупності кримінально-процесуальну дія-льність, а не як до системи правовідносин, що регулюються нормами пра-ва. Підвалиною правового регулювання є його методи.
Питання щодо методів правового регулювання повною мірою поста-ло під час підготовки проекту нового Кримінально-процесуального кодек-су України (далі - проект КПК) і внесення в 2001 році суттєвих змін до чинного КПК. Практика законодавчої діяльності протягом всього терміну цієї роботи стикалася із проблемами, що за логікою повинні були бути спочатку розробленими в теорії, а потім наукові результати - покладені в основу кримінально-процесуального закону. Зокрема це стосується визна-чення впливу норм права на суб’єктів кримінально-процесуальної діяльно-сті, побудови законодавчих моделей впливу одних учасників процесу на інших. Аналіз змісту різних варіантів проекту КПК свідчить про те, що за-конодавець при їх підготовці не мав теоретичного обґрунтування вибору щодо запровадження в процес відносин субординації чи координації, що потребують відповідних методів правового регулювання. Теорія криміна-льного процесу в період реформування законодавства постійно відставала від законотворчості і зводилася, як правило, до коментування (доктрина-льного тлумачення) внесених до закону змін або до їх критики.
Прогалини в теорії кримінального процесу в частині дослідження ме-тодів правового регулювання, частково заповнюються результатами теорети-чних досліджень в загальній теорії права, пов’язаних із загальними характе-ристиками імперативного та диспозитивного методів правового регулювання. Теоретичні положення щодо цих загальновизнаних методів, звичайно, мо-жуть бути „перенесені на процесуальний ґрунт”. Але не всі. Що ж стосується специфічних для кримінально-процесуального права методів правового регу-лювання, то питання про це в ні в загальній теорії права, ані у вітчизняній процесуальній науці взагалі не ставилося.
Такий стан теорії методів правового регулювання в кримінальному процесі України є незадовільним. Негативні наслідки від „теоретичної бездія-льності” в частині розроблення методів правового регулювання проявляються не тільки в теорії процесу, а й в практиці законодавчої діяльності. Відсутність теоретичних розробок із аналізованих питань під час підготовки нового КПК призвела до невиправданого дублювання в КПК України окремих положень Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації та інших держав СНД, а також далекого зарубіжжя. Цілком очевидно, що подібний стан пра-вового регулювання, обумовлений зазначеними вище прогалинами в теорії, не сприятиме якісному і ефективному здійсненню провадження у криміналь-них справах.
В системі вищої юридичної освіти ця фундаментальна категорія кримі-нально-процесуального права повністю ігнорується. В жодному із вітчизня-них підручників з кримінального процесу, навіть в тих із них, що мають назву „Кримінально-процесуальне право”, не розкривається питання про поняття і зміст методів правового регулювання.
Викладене свідчить про існування значної наукової проблеми, зміст якої полягає у необхідності визначення на підставі комплексного дослідження сутності фундаментальної для кримінального процесу правової категорії, якою є методи правового регулювання суспільних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди-сертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Укра-їні” від 28 квітня 1992 року (розділ 2); державної програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 24 грудня 2001 року “Про затвердження переліку дер-жавних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”; положеннях щодо розробки теоретичних проблем розвитку вітчизняного законодавства і наукового за-безпечення законодавчого процесу в Україні, затверджених постановою Президії Національної академії наук України від 5 листопада 2003 року № 272 (п. 3.1.). Воно виконане в межах наукової теми кафедри криміналь-ного процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ - “Гарантії встановлення істини та забезпечення прав і свобод люди-ни в кримінальному процесі” і є частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держа-ви” (номер держреєстрації 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка тео-ретичних положень щодо сутності методів правового регулювання у кри-мінальному процесі.
Для досягнення цієї мети перед дослідженням поставлені такі за-вдання:
- на підставі положень загальної теорії права щодо методів правового регулювання визначити поняття та види методів правового регулювання у кримінальному процесі;
- проаналізувати співвідношення методів кримінально-процесуального права з його предметом;
- визначити поняття і види правових гарантій реалізації кожного із методів в практиці кримінально-процесуальної діяльності;
- дослідити зв’язок методів кримінально-процесуального права із йо-го принципами;
- визначити поняття та структуру кожного методу кримінально-процесуального права;
- з’ясувати яким є функціональне призначення методів правового ре-гулювання у кримінальному процесі;
- проаналізувати яким чином впливають методи правового регулю-вання на зміст та на форму кримінально-процесуальної діяльності;
- дослідити сучасний стан співвідношення методів правового регу-лювання у кримінальному процесі та визначити перспективи розвитку цьо-го співвідношення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із правовим регулюванням у кримінальному процесі.
Предметом дослідження є методи правового регулювання в кримі-нальному процесі України.
Методологічною основою монографічного дослідження стали поло-ження філософії права, що стосуються сучасної модифікації теорії природ-ного права - гуманістичної концепції права (правової антропології), згідно з якою право в одному із своїх вимірів - антропологічному, - визначається як спосіб людської взаємодії (співіснування), можливий завдяки людській здатності бути автономним суб’єктом, що визнає таким самим суб’єктом будь-якого іншого.
Спеціальними методами дослідження, використаними в цій роботі, є діалектичний метод, метод системно-структурного аналізу, історико-правовий, порівняльно-правовий, логічний і статистичний. Всі методи до-слідження використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність до-слідження, коректність, несуперечливість та істинність наукових результа-тів. Так, для з’ясування загальних положень щодо сутності методів право-вого регулювання в кримінальному процесі (розділ 1) були застосовані ді-алектичний, порівняльно-правовий, історико-правовий та логічний методи.
Дослідження окремих методів правового регулювання у кримінальному процесі, зокрема їх поняття, структура, функціональне призначення та вплив на зміст і форму кримінально-процесуальної діяльності (розділи 2, 3, 4) здійснювалося із застосуванням логічного і статистичного методів, а та-кож методу системно-структурного аналізу. Для дослідження співвідно-шення методів правового регулювання між собою (розділ 5) застосовані діалектичний, порівняльно-правовий та логічний методи.
Теоретичну основу дисертації склали наукові праці з загальної теорії права, кримінального права, кримінально-процесуального права. Під час дослідження використані також результати наукових досліджень у галузях цивільного та господарчого процесу.
Емпіричну основу дослідження становлять статистичні дані про ре-зультати кримінально-процесуальної діяльності суду та правоохоронних органів України та результати анкетування 354 працівників органів досу-дового розслідування, прокуратури і суду (140 дізнавачів, 126 слідчих, 32 прокурорів, 56 суддів).
Важливе значення для дослідження мав також особистий семирічний досвід роботи автора на посадах дізнавача та слідчого органів внутрішніх справ та одинадцятирічний досвід викладання в системі вищої освіти України навчальної дисципліни „Кримінальний процес” („Кримінально-процесуальне право”).
Нормативну основу роботи склали Конституція України, чинне кри-мінально-процесуальне та кримінальне законодавство, нормативно-правові акти Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ та інших центральних органів виконавчої влади у сфері правового регулю-вання кримінально-процесуальних відносин станом на 1 квітня 2006 року.
Наукова новизна проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні спеціальним комплексним досліджен-ням проблем теоретичного визначення та практичної реалізації положень щодо методів правового регулювання у кримінальному процесі. Науковою новизною відзначаються наступні положення:
вперше:
• визначено, що імперативний метод правового регулювання - це ме-тод, функціональним призначенням якого є забезпечення реалізації поло-жень принципу публічності, а змістом - врегулювання правовідносин між суб’єктами, які беруть участь у кримінальній справі, шляхом встановлення обов’язків або заборон і відповідальності за їх порушення;
• обґрунтовано, що структурно імперативний метод правового регу-лювання складається із обов’язків і заборон. Визначені основні імператив-ні обов’язки і заборони;
• з’ясовано, що імперативний метод правового регулювання у кримі-нальному процесі виконує декілька функцій: 1) гарантійну (забезпечуваль-ну) функцію щодо реалізації принципу публічності; 2) системно-організуючу функцію, бо безпосередньо впливає на системно-структурну організацію кримінального процесу; 3) функцію забезпечення динамічного розвитку кримінально-процесуальної діяльності; 4) функцію узгодження інтересів суб’єктів кримінального процесу;
• сформульоване авторське визначення принципу диспозитивності, як правового положення, згідно з яким суб’єктам кримінального процесу надається і забезпечується можливість вільно в межах закону обирати спо-соби поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати кримінально-процесуальної дія-льності, головним призначенням якого є забезпечення гнучкості та повно-ти захисту заінтересованими суб’єктами процесу своїх прав, а також сти-мулювання їхньої активності у захисті цих прав;
• обґрунтоване положення про те, що принципами кримінального процесу є: законність, публічність, диспозитивність і змагальність, кожен із яких відображає функціональні (динамічні) характеристики криміналь-ного процесу;
• визначено, що диспозитивний метод правового регулювання у кримінальному процесі - це метод правового регулювання, функціональ-ним призначенням якого є забезпечення реалізації у кримінальному проце-сі положень принципу диспозитивності, а змістом - врегулювання право-відносин між суб’єктами, які беруть участь у кримінальній справі, шляхом встановлення прав і гарантій вільного їх використання;
• доведено, що диспозитивний метод правового регулювання у кри-мінальному процесі має ієрархічну структуру. Найвищим за ієрархією в системі структурних елементів цього методу є свобода суб’єктів процесу у розпорядженні своїми процесуальними, а в деяких випадках і матеріаль-ними, правами за активної участі органів, які ведуть кримінальний процес. Визначені також підпорядковані свободі положення цього методу;
• доведено, що апеляційне і касаційне провадження, так само як і провадження з перегляду судових рішень у порядку виключного прова-дження, не є стадіями кримінального процесу. Це - окремі, самостійні види кримінально-процесуальних проваджень, метою яких є визначення вищес-тоящими судами за скаргами заінтересованих суб’єктів кримінального процесу відповідності вимогам законності та обґрунтованості рішень ниж-честоящих судів;
• доведено, що найвищим за ієрархією структурним елементом зма-гального методу правового регулювання є правове положення, згідно з яким здійснення суттєвого впливу однієї сторони на іншу не може відбува-тися інакше, як через суд. Всі інші структурні елементи змагального мето-ду являють собою положення, що конкретизують вищевказане. За значен-ням вони перебувають на одному - горизонтальному - рівні;
• обґрунтоване положення про те, що основною функцією змагаль-ного методу є запровадження у кримінальний процес положень принципу змагальності. Допоміжними щодо неї функціями є: 1) приведення надмір-ної активності сторін в „нормативну” активність у відстоюванні своїх інте-ресів; 2) врівноважування прав і можливостей сторін під час їх реалізації в ситуаціях, коли одна сторона створює для себе вигідні умови для змагання, а іншу - навпаки - ставить в невигідні умови; 3) правова інтеграція цілей і завдань сторін, що беруть участь у кримінальній справі, в мету і завдання кримінального процесу; 4) обмеження повноважень сторін;
• запроваджене в науковий обіг поняття кримінально-процесуального поліформізму, який полягає в наданні заінтересованим суб’єктам кримінального процесу можливості вибору того чи іншого варі-анту форми провадження у кримінальній справі. Поряд з існуючими про-явами поліформізму (наприклад, можливість вибору сторонами форми су-дового слідства - звичайного чи скороченого), запропоновано дві форми досудового слідства - скорочене і спрощене;
• доведено, що існування імперативного і змагального методу ізо-льовано один від одного є неможливим не тільки у сучасному криміналь-но-процесуальному праві, а й у перспективі. На підставі цього спрогнозо-вано, що змагальний метод правового регулювання буде ширше впрова-джуватися у кримінально-процесуальне право, не обмежуючи при цьому сферу застосування імперативного методу;
набули подальшого розвитку положення:
• щодо поняття методів кримінально-процесуального права як кате-горії цієї галузі права, через яку виявляється вплив держави на всіх суб’єктів, котрі беруть участь у діяльності з порушення, досудового роз-слідування і судового розгляду кримінальних справ, а також одних суб’єктів на інших;
• теорії юридичного процесу, основи якої розроблені професором В.М. Горшеньовим, щодо поняття “процесуальний режим”. Дане поняття адаптоване до кримінального процесу (“кримінально-процесуальний ре-жим”) і сформульоване його визначення, як сукупності методів діяльності, що фактично застосовуються під час провадження у кримінальній справі. Визначені види такого режиму: законний і незаконний; звичайний і екст-ремальний;
• російських вчених-процесуалістів (В.В. Вандишев, О.П. Дєрбєньов, О.В. Смірнов, С.Д. Шестакова) про те, що кримінально-процесуальні від-носини, окрім традиційних методів правового регулювання (імперативного та диспозитивного), потребують специфічного методу - арбітрального, су-дового. В дисертації обґрунтовано, що цей метод повинен називатися зма-гальним методом правового регулювання.
Практичне значення одержаних результатів:
1) в науково-дослідній діяльності - одержані наукові результати мо-жуть бути основою для подальшого розроблення проблем удосконалення правового регулювання кримінально-процесуальних правовідносин та ста-ти в майбутньому темами окремих кандидатських дисертацій;
2) в правотворчій діяльності - пропозиції, що містяться в цій роботі, використовуються у процесі правотворчості з метою ширшого впрова-дження диспозитивного та змагального методів у проект нового КПК (впроваджені у законодавчу практику - Додаток Б);
3) в навчальному процесі - положення дисертаційного дослідження можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підруч-ників, навчальних посібників, в науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати цього дослідження впроваджені у навчальний процес Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ (тепер - Дніпропетров-ський державний університет внутрішніх справ) - Додаток В. Два навчаль-них посібники видані із грифом «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів».
Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослі-дження, окрім викладення їх в особистих публікаціях автора, опубліковані у чотирьох роботах, виконаних у співавторстві. Особистий внесок здобу-вача у публікації “Прокурорський нагляд за виконанням законів при реєст-рації джерел інформації про злочини” полягає у формулюванні і характе-ристиці всіх правил реєстрації первинних джерел інформації про злочини; у статті “Поняття кримінально-процесуальної дії” - у формулюванні і ха-рактеристиці ознаки кримінально-процесуальної дії, пов’язаної із прова-дженням її в межах компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суд-ді, а також у формулюванні визначення поняття кримінально-процесуальної дії; у публікації “Скерування заяв і повідомлень про злочи-ни за предметною належністю” - у характеристиці положень, що стосують-ся компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора і судді щодо визна-чення належності заяв і повідомлень про злочини на етапах їх прийняття, реєстрації і перевірки; у статті “Удосконалення методичного забезпечення та методики викладання навчальної дисципліни “Кримінальний процес” - у пропозиціях щодо удосконалення методики викладання загальної частини навчальної дисципліни. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або напрацювання інших дослідників, з якими опубліковано праці у співавторстві (В.С. Зеленецький, А.П. Черненко, А.Г. Шиян), не викорис-товувалися.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях „Конституційні гаран-тії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (Дніпропетровськ, 1999); „Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: пробле-ми протидії злочинності” (Дніпропетровськ, 2000); „Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи” (Харків, 2002); „Актуальні проблеми бо-ротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2002); „Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки” (Київ, 2003); „Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні” (Донецьк, 2003); міжнародних науково-практичних конференціях: „Проблеми вдос-коналення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування право-охоронної системи в Україні” (Львів, 2005); міжнародній науковій конфе-ренції „Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 2002); а також на засіданнях круглих столів: „Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією” (Харків, 1998); „Актуальні проблеми кримінального і криміна-льно-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хме-льницький, 2003); міжнародному науково-практичному семінарі „Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення” (Харків, 2005).
Публікації. За темою дисертації опубліковані три монографії; три навчальних і один навчально-практичний посібник; тридцять чотири стат-ті, двадцять сім із яких у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та одинадцять тез в збірниках матеріалів конференцій, на яких доповідалися результати дослідження.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями та предметом ди-сертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, п’яти розді-лів, що поєднують двадцять один підрозділ, висновків та списку викорис-таних джерел, додатків. Послідовність розділів роботи визначається логі-кою дослідження: від аналізу сутності методів правового регулювання у кримінальному процесі до розкриття сутності кожного із них і далі до співвідношення методів між собою. Обсяг дисертації складає 385 аркушів (загальний - 438). Список використаних джерел містить 472 позиції і за-ймає 43 аркуші, додатки містяться на 11 аркушах.

bibliography

ВИСНОВКИ

В дисертації вирішена значна наукова проблема: на підставі компле-ксного дослідження визначена сутність фундаментальної для кримінально-го процесу правової категорії, якою є методи правового регулювання сус-пільних відносин, що виникають, розвиваються і припиняються під час провадження у кримінальних справах. Серед висновків за темою дослі-дження як основні можна виділити наступні:
1. Методи правового регулювання у кримінальному процесі - це ка-тегорії, через які виявляється вплив держави на всіх його суб’єктів, а також одних суб’єктів на інших.
2. Визначальним у співвідношенні „предмет-метод” є предмет кри-мінально-процесуального права. Останній є поняттям складним. Кожний із структурних елементів предмету цієї галузі потребує правового регулю-вання. Специфіка кожного із них вимагає застосування різних методів. Врахування специфіки кожного із елементів предмету регулювання кримі-нально-процесуального права дозволяє усвідомити особливості того чи іншого методу правового регулювання, необхідність їх поєднання у одно-му правому відношенні.
3. Органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду наділе-ні владними публічними повноваженнями, які в сукупності утворюють та-ке поняття як „кримінально-процесуальна компетенція”, під яким треба розуміти покладений законом на ці органи обсяг публічних справ у сфері вирішення кримінально-правових конфліктів, що виникають у суспільстві. Кримінально-процесуальна компетенція є спеціальною компетенцією окремих державних органів і в той же час вона є загальною щодо окремих видів процесуальної діяльності: дізнання, досудового слідства, прокурор-ського нагляду, державного обвинувачення, правосуддя. Організація та по-вноваження державних органів щодо провадження у кримінальних справах є відкритими для суспільства. Останнє має право на здійснення громадсь-кого контролю їхньою діяльністю. Право на здійснення такого контролю залишається у суспільства завжди, бо саме воно делегує державі в особі її компетентних органів здійснення функцій щодо вирішення кримінальних конфліктів.
4. Імперативний метод правового регулювання в кримінальному процесі - це метод, функціональним призначенням якого є забезпечення реалізації положень принципу публічності, а змістом - врегулювання пра-вовідносин між суб’єктами, які беруть участь у кримінальній справі, шля-хом встановлення обов’язків або заборон і відповідальності за їх порушен-ня. Структурно імперативний метод кримінально-процесуального права складається із обов’язків його суб’єктів та встановлених для них заборон. До числа основних обов’язків, через які проявляється імперативний метод, належать: 1) обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду здійс-нити процесуальну діяльність (вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх по-карання) протягом певного строку; 2) обов’язок державних органів, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, за наявності відповід-них підстав надати певний статус її суб’єктам; 3) обов’язок органу дізнан-ня, слідчого, прокурора і суду щодо забезпечення прав всіх суб’єктів кри-мінально-процесуальної діяльності; 4) обов’язок щодо встановлення ними причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, і вжиття заходів до їх усу-нення.
Основними імперативними заборонами є: 1) заборона органам діз-нання, досудового слідства і прокуратури перебирати на себе функцію правосуддя, а суду - функцію кримінального переслідування; 2) заборона на здійснення дізнавачем, слідчим, прокурором і суддею провадження у кримінальній справі у випадках, коли у них з’являються інші, окрім інте-ресів справи (загальносуспільних інтересів), інтереси; 3) заборона домага-тись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у криміна-льній справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів; 4) заборона органам дізнання, досудового слідства, прокуророві і суду провадити такі процесуальні дії, в результаті яких може бути завдано шко-ди здоров’ю учасникам цих дій або принижено їхню гідність; 5) заборона ставити допитуваним запитання у формулюваннях яких міститься відпо-відь або частина відповіді чи підказка до неї (навідні запитання).
5. Імперативний метод, як спосіб забезпечення реалізації принципу публічності в законодавстві та у практиці діяльності органів дізнання, до-судового слідства, прокурора та суду (судді) пронизує увесь кримінальний процес. Таке відображення імперативного методу в змісті діяльності орга-нів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду обумовлюється двома чинниками: 1) необхідністю забезпечення в ході кримінально-процесуальної діяльності загальносуспільних інтересів і інтересів окремих членів суспільства, які залучаються до участі в ній; 2) кримінально-процесуальна діяльність, як спосіб реалізації кримінального права, що ґру-нтується на імперативному методі, повинна бути врегульована із переваж-ним застосуванням саме цього методу.
6. Імперативний метод правового регулювання пов’язує всі її струк-турні елементи в єдину систему. Цей метод кримінально-процесуального права є інструментом побудови форми процесу, яка характеризує його ззо-вні. Зовнішні характеристики кримінального процесу дають підставу для судження про те, якою є його історично-національна модель (форма). Ім-перативний метод правового регулювання безпосередньо впливає і на вну-трішню побудову (структуру) кримінально-процесуальної діяльності.
7. Трансформація в державі правових ідей і, як наслідок, - уявлень про кримінальний процес, вимагає переходу від розуміння його, як одного із засобів боротьби із злочинністю у радянський період, до теоретичних розробок, спрямованих на формування такої його моделі (теоретичної, за-конодавчої і, головне, практичної), що забезпечувала б захист і відновлен-ня прав громадян, які залучаються до участі у кримінальній справі. Прого-лошення в Україні необхідності побудови правової держави спонукає до запровадження в життя принципів, яких не знало так зване радянське пра-во: пріоритет прав людини над державою; взаємна відповідальність держа-ви і особи та ін. Реалізація таких принципів в галузі кримінально-процесуального права має на меті сприяти активності людини і громадя-нина в ході порушення, досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ. Одним із основних принципів, які можуть вважатися такими, що сприяють реалізації прав і свобод заінтересованих суб’єктів кримінального процесу, є принцип диспозитивності.
8. Диспозитивний метод кримінально-процесуального права - це ме-тод правового регулювання, функціональним призначенням якого є забез-печення реалізації положень принципу диспозитивності, а змістом - врегу-лювання правовідносин між суб’єктами, які беруть участь у кримінальній справі, шляхом встановлення прав і гарантій вільного користування ними. Найвищим за ієрархією в системі елементів диспозитивного методу є сво-бода суб’єктів процесу у розпорядженні своїми матеріальними і процесуа-льними правами за активної участі органів, які ведуть кримінальний про-цес. Підпорядкованими зазначеному вище основному положенню є: 1) обов’язок прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання роз’яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права (ст. 53 КПК); 2) обов’язок прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, забезпе-чити особам, що беруть участь у справі, можливість реалізації їх прав; 3) забезпечена законом можливість заінтересованих суб’єктів криміналь-ного процесу активно впливати на його рух і результати; 4) право на оска-рження заінтересованими суб’єктами кримінального процесу дій і рішень органів, які його ведуть.
9. Основними функціями принципу диспозитивності є: 1) забезпечення ним гнучкості, а значить і реальності та повноти захисту заінтересованими суб’єктами процесу своїх прав; 2) стимулювання актив-ності заінтересованих у захисті своїх кримінально-правових (матеріальних) і процесуальних прав суб’єктів кримінального процесу; 3) забезпечення багатоваріантності в здійсненні конкретних дій заінтересованими суб’єктами процесу; 4) забезпечення розумного балансу (оптимального співвідношення) публічно-правового і приватноправового начал під час провадження у кримінальних справах; 5) встановлення специфічного кри-мінально-процесуального режиму діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду під час порушення, розслідування і розгляду кримінальних справ з метою створення ними умов, необхідних для вільної реалізації заінтересованими суб’єктами своїх матеріальних та процесуаль-них прав. Факультативними функціями аналізованого принципу є: 1) функція рушійної сили процесу; 2) функція визначення структури кри-мінального процесу.
10. Апеляційне і касаційне провадження, так само як і провадження з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження, не є стаді-ями кримінального процесу. Це - окремі, самостійні види кримінально-процесуальних проваджень, метою яких є визначення вищестоящими су-дами за скаргами заінтересованих суб’єктів кримінального процесу відпо-відності вимогам законності та обґрунтованості рішень суду першої інста-нції. Вони не є неминучими і обов’язковими для кримінального процесу елементами діяльності. Аналізовані елементи кримінального процесу є всього лише одним із видів проваджень з оскарження процесуальних рі-шень.
11. Права сторін у кримінальному процесі можуть бути зрівняні тіль-ки формально. Фактично ж сторона обвинувачення є набагато сильнішою від сторони захисту, що є передумовою запровадження в кримінально-процесуальне право „переваг захисту”. З метою вирівнювання можливос-тей для змагальності в кримінальному процесі було б доцільним передба-чити в законі право потерпілого вимагати в судових стадіях участі адвока-та як представника його прав в разі, коли обвинувачений (підсудний) ко-ристується такою допомогою, а прокурор не бере участі у кримінальній справі (в разі відмови його від обвинувачення). Цьому праву потерпілого повинен кореспондувати обов’язок суду забезпечити участь представника потерпілого, в тому числі за призначенням, коли у потерпілого немає кош-тів на запрошення представника.
12. Змагальний метод кримінально-процесуального права - це метод правового регулювання, сутність якого полягає у забезпеченні впливу сто-рін кримінального процесу одна на одну через вільного (незалежного) від їхніх інтересів арбітра - суду і можливості останнього стримувати актив-ність сторін, пов’язану із порушенням закону чи створенням умов, що по-гіршують становище іншої сторони. Найвищим „за ієрархією” структур-ним елементом змагального методу правового регулювання є положення, згідно з яким здійснення впливу однієї сторони на іншу не може відбува-тися інакше, як через суд. Підпорядкованими йому є такі правові положен-ня: 1) вирішення судом питання про давання дозволу на застосування сто-роною обвинувачення примусових заходів щодо обвинуваченого (підозрю-ваного); 2) вирішення судом клопотань, заявлених сторонами; 3) заборона на вирішення судом за власною ініціативою спірних питань, що виникають між сторонами; 4) контроль суду за виконанням органами кримінального переслідування окремих процедур; 5) контроль суду за прийняттям орга-нами кримінального переслідування процесуальних рішень, в яких відо-бражається рух справи; 6) вирішення судом питання про давання дозволу на провадження окремих процесуальних дій (огляд, обшук, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, накладен-ня арешту на майно).
13. Основна функція змагального методу полягає в запровадженні у кримінально-процесуальне право положень принципу змагальності. Допо-міжними щодо неї функціями цього методу є: 1) приведення надмірної ак-тивності сторін в „нормативну” активність у відстоюванні своїх інтересів; 2) врівноважування прав і можливостей сторін в їх реалізації у ситуаціях, коли одна сторона створює для себе вигідні умови для змагання, а іншу - навпаки - ставить в невигідні для цього умови; 3) правова інтеграція цілей і завдань сторін, що беруть участь у кримінальній справі, в мету і завдання кримінального процесу; 4) обмеження повноважень сторін.
14. Реалізація змагального методу в практиці кримінально-процесуальної діяльності потребує відповідних гарантій. Останні можуть бути загальними гарантіями, гарантіями сторони обвинувачення, гарантія-ми сторони захисту.
До числа загальних гарантій реалізації змагального методу належать: 1) панівне становище суду; 2) рівність прав сторін і підтримання судом рі-вного положення сторін протягом всього часу провадження у кримінальній справі; 3) можливість потерпілого і обвинуваченого скористатися допомо-гою представника і захисника своїх прав; 4) обов’язкова участь сторін під час провадження у справі, здійснюваного в суді; 5) право представників сторін обвинувачення і захисту брати участь в судових дебатах.
Процесуальними гарантіями діяльності сторони обвинувачення є: 1) наявність серед представників сторони обвинувачення суб’єктів з дер-жавно-владними повноваженнями (органи дізнання, досудового розсліду-вання, прокурор); 2) можливість сторони обвинувачення змінювати пер-винне обвинувачення; 3) формування достатньої для обвинувачення суку-пності доказів в умовах нерозголошення даних досудового розслідування; 4) можливість прийняття судом за клопотанням сторони обвинувачення рішення про повернення кримінальної справи для провадження додатково-го досудового розслідування.
Процесуальними гарантіями діяльності сторони захисту є: 1) презумпція невинності; 2) заборона переходу права на обвинувачення від прокурора до інших, окрім потерпілого, суб’єктів; 3) право обвинува-ченого (підсудного) не давати показання та відсутність у нього обов’язку давати правдиві показання; 4) обов’язковість для суду відмови прокурора від обвинувачення; 5) право підсудного на останню репліку та на останнє слово.
15. Змагальний метод правового регулювання може бути використа-ний для врегулювання кримінально-процесуальних відносин, які виника-ють, розвиваються і припиняються не тільки у стадії судового розгляду кримінальної справи, а й у всіх інших стадіях кримінального процесу.
16. Провадження у вищестоящих судових інстанціях здійснюється шляхом перегляду рішень нижчестоящих судів. Тому вони повинні позна-чатися термінами, які адекватно відображають зміст здійснюваної в них діяльності: „перегляд судового рішення в апеляційному порядку”, „пере-гляд судового рішення в касаційному порядку”, „перегляд судового рішен-ня у виключному порядку”.
17. Імперативний метод правового регулювання є і буде залишатися основним і переважаючим інші методи до того часу, доки кримінальне і кримінально-процесуальне право будуть залишатися галузями публічного права. В “чистому” вигляді імперативний метод правового регулювання у кримінальному процесі не існує й існувати не може. Імперативним вимо-гам щодо діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді) завжди кореспондує диспозитивність (свобода) у діяльності інших суб’єктів процесу.
18. При вирішенні питання про межі застосування імперативного і диспозитивного методів у процесуальному праві треба виходити, по-перше, із необхідності інтеграції України до Європейського Союзу; по-друге, традицій національного кримінально-процесуального права; по-третє, врахування інтеграційних тенденцій у межах Співдружності незале-жних держав.
19. Існування імперативного і змагального методу ізольовано один від одного є неможливим не тільки у сучасному у кримінально-процесуальному праві, а й у перспективі. Цілком достовірно можна спрог-нозувати, що змагальний метод правового регулювання буде більше впро-ваджуватися у кримінально-процесуальне право. Але, на відміну від дис-позитивного методу, він не буде обмежувати сферу застосування імпера-тивного методу правового регулювання.
Сутність проведеного дисертаційного дослідження визначають три основних теоретичних позиції: 1) предмет кримінально-процесуального права потребує для свого врегулювання не одного - імперативного, а ще двох методів - диспозитивного та змагального; 2) ці три методи правового регулювання знаходяться у складному співвідношенні, в якому визначаль-ну роль відіграє імперативний метод; 3) у перспективі сфера застосування імперативного методу у кримінально-процесуальному праві буде поступо-во зменшуватися, а диспозитивного і змагального - збільшуватися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеева Г.Н. О процессуальном положении прокурора в судебном разбирательстве // Учен. записки. ВЮЗИ. - 1959. - Вып. 6. - С. 122-127.
2. Азаревич Д.И. Правда в гражданском процессе // Журнал граж-данского и уголовного права. СПб. - 1888. - С. 56-59.
3. Алейников Г. Про надання права самостійної діяльності адвоката-захисника по збиранню доказів у кримінальному процесі України // Право України. - 2002. - № 10. - С. 100-104.
4. Александров А.С. Субсидиарный уголовный иск // Государство и право. - 2000. - № 3. - С. 75-83.
5. Алексеев Н.С., Лукашевич В.З. Претворение ленинских идей в советском уголовном судопроизводстве (Возбуждение уголовного дела и предварительное расследование) . - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1979. - 199 с.
6. Алексеев С.С. О теоретических основах классификации отраслей советского права // Сов. государство и право. - 1957. - № 7. - С. 104-106.
7. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Вып. ІV. - Применение права. Наука права. - Свердловск: Сред.-Уральское кн. изд-во, 1966. - 203 с.
8. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт ком-плексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 712 с.
9. Алексеев С.С. Структура советского права. - М.: Юрид. лит., 1975. - 263 с.
10. Алексеева Л.Б. Теоретические вопросы системы уголовно-процессуального права. - М.: Юрид. лит., 1975. - 113 с.
11. Аленін Ю., Гурджі Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі // Право України. - 2003. - № 4. - С. 30-32.
12. Алиев Т.Т., Громов Н.А., Зейналова Л.М., Лукичев Н.А. Состяза-тельность и равноправие сторон в уголовном судопроизводстве. - М.: При-ор-издат, 2003. - 112 с.
13. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе. - Харьков: Изд-во Харьк. юрид. ин-та, 1974. - 37 с.
14. Альперт С.А. Принцип публичности (официальности) и его вы-ражение в деятельности советских органов предварительного расследова-ния // Уч. зап. Харьк. юрид. ин-та. - Х., 1957. - Вып. 9. - С. 50-51.
15. Альперт С.А. Принципы советского уголовного судопроизводства и их роль в формировании правового статуса участников процесса // Про-блемы соц. законности. - Х., 1986. - Вып. 17. - С. 64-69.
16. Альперт С.А., Грошевой Ю.М. Структура правовой активности личности в сфере уголовного судопроизводства // Проблемы соц. законно-сти. - 1989. - Вып. 24. - С. 65-71.
17. Арсеньев В.Д. К вопросу об объекте и предмете советского уго-ловного процесса и уголовно-процессуального доказывания // Гарантии прав личности в советском уголовном праве и процессе. - Ярославль: Изд-во ЯрГУ, 1981. - С. 22-30.
18. Арсеньев В.Д. О едином порядке производства по уголовным де-лам и пределах его дифференциации // Вопросы борьбы с преступностью. - Иркутск, 1970. - Т. 85. - Вып. 1. - Ч. 4. - С. 68-72.
19. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. Опыт системно-го анализа. - М.: Политиздат, 1968. - 384 с.
20. Афанасьев В.Г. Системность и общество. - М.: Политиздат, 1980. - 368 с.
21. Аширбекова М.Т. Принцип национального языка уголовного су-допроизводства. Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Саратов: Саратовский юрид. ин-т, 1984. - 20 с.
22. Бажанов М.И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном процессе: Дис. … доктора юрид. наук. - Харьков: Харьковский юрид. ин-т, 1966. - 474 с.
23. Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия. - Харьков: Харьковский юрид. ин-т, 1986. - 43 с.
24. Бандура О.О. Цінність як сутнісна характеристика права // Наук. вісник Укр. акад. внутр. справ. - 1996. - № 2. - С. 10-15.
25. Барабаш А.С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление. - СПб.: Изд. Р. Асланова „Юридический центр Пресс”, 2005. - 257 с.
26. Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки мате-риалов. - М.: Юрид. лит., 1989. - 175 с.
27. Баулін О. До встановлення правового інституту процесуальної не-залежності слідчого // Право України. - 1997. - № 7. - С. 44-48.
28. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Автореф дис. … канд. юрид. наук. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. - 20 с.
29. Баулін О.В., Поповченко О.І. Процесуальний порядок оформлен-ня протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією. - К.: На-ціональна академія внутрішніх справ України, 2002. - 75 с.
30. Бачун О. Розгляд судами справ за скаргами громадян // Право України. - 2001. - № 4. - С. 44-48.
31. Белозеров Ю.Н., Карнеева Л.М. Протокольная форма досудебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном процес-се: Учебное пособие. - М.: МССШМ МВД СССР, 1987. - 30 с.
32. Бенчев С.Г. Организация и тактика взаимодействия следователя со специалистами при расследовании преступлений (по материалам МВД НРБ): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - М., 1983. - 24 с.
33. Беньковський В. Моє розуміння поняття “презумпція невинності” // Право України. - 1995. - № 12. - С. 52-58.
34. Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реали-зация в стадии исполнения приговора. - Минск: Изд-во БГУ, 1986. - 160 с.
35. Бобечко Н.Р. Перегляд судових рішень в порядку виняткового провадження: Автореф. дис. … канд.. юрид. наук. - К.: Академія адвокату-ри України, 2004. - 20 с.
36. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. - М.: Юрид. лит., 1975. - 149 с.
37. Боннер А.Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права. - М.: Всесоюзн. юрид. заоч. ин-т, 1987. - 78 с.
38. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. - 2001. - № 12. - С. 32-35.
39. Бояров В. Деякі питання захисту свідків за законодавством Украї-ни // Право України. - 2001. - № 12. - С. 99-102.
40. Вандышев В.В. Уголовный процесс. - Санкт-Петербург. Москва-Харьков-Минск: Питер, 2002. - 528 с.
41. Вандышев В.В., Дербенев А.П., Смирнов А.В. Уголовный про-цесс. Часть 1. Общая часть уголовного процесса и досудебные стадии. - СПб., 1996. - 412 с.
42. Ванеева Л.А. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права // Вопросы развития и защиты прав граждан. - Ка-линин, 1977. - С. 104-105.
43. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка провадить ді-знання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Харків: Національна юридич-на академія України імені Ярослава Мудрого, 2000. - 20 с.
44. Васьковский Е.В. Руководство к толкованию и применению зако-нов (практическое пособие). - М.: Юристъ, 1997. - 216 с.
45. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. - 1440 с.
46. Верещак В.М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 1. - С. 41-44.
47. Вернидубов І. Правові наслідки відмови прокурора від обвинува-чення // Право України. - 1995. - № 5-6. - С. 41-45.
48. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. - М.: Наука, 1987. - 113 с.
49. Взаимодействие следователей со специалистами экспертно-криминалистических подразделений при производстве расследования. - М.: НИиРИО Московской высшей школы милиции, 1988. - 36 с.
50. Вильнянский С.И. К вопросу о системе советского права // Сов. гос. и право. - 1957. № 1. - С. 104-105.
51. Власов В.И. Проблемы качества расследования преступлений и пути их решения: Дис. … доктора юрид. наук. - Харьков: Харьковский юрид. ин-т, 1991. - 438 с.
52. Вопленко Н.Н. О понятии и основных чертах процессуальных правоприменительных производств и режимов // Процессуальные вопросы повышения эффективности правового регулирования социалистических общественных отношений. - Ярославль, 1981. - С. 13-14.
53. Вульф В.Я. Обязанность доказывания в советском уголовном процессе. - Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - М.: Всесоюз. ин-т юрид. наук, 1963. - 17 с.
54. Галаган В. Використання поліграфу: „за” і „проти” // Українське право. - 2000. - № 1. - С. 172-175.
55. Галаган И.С. Право обвиняемого на защиту в советском уголов-ном процессе. - Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - К.: Киев. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко, 1956. - 14 с.
56. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. - М.: Го-сюриздат, 1962. - 255 с.
57. Гальперин И.М. Об уголовном преследовании, осуществляемом потерпевшим в советском уголовном процессе // Сов. гос-во и право. - 1957. - № 10. - С. 34-37.
58. Гаркуша Е.Л. Взаимодействие следователей и органов дознания при расследовании преступлений, совершаемых организованными группа-ми и преступными сообществами. - М.: Моск. ин-т МВД России. - 1997. - 38 с.
59. Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. - М.: Мысль, 1990. - 526 с.
60. Глинська Н.В. Обґрунтування рішень в кримінальному процесі. - Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Харків: Національна юридична акаде-мія України імені Ярослава Мудрого, 2003. 20 с.
61. Головко Л. Реформа уголовного процесса во Франции // Государ-ство и право. - 2001. - № 8. - С. 89-98.
62. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в совре-менном праве. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 544 с.
63. Головко Л.В. Принципы неотвратимости наказания и публично-сти в современном российском уголовном праве и процессе // Государство и право. - 1999. - № 3. - С. 61-69.
64. Гончаров І. Деякі аспекти процесуальної самостійності слідчого // Право України. - 1995. - № 7. - С. 55-57.
65. Горшенев В.М., Дружков П.С. О системе процессуального права в советском государстве // Вопросы правоведения. - 1970. - Вып. 5. - С. 15.
66. Грабовская Н.П., Солодкин И.И., Элькинд П.С. К вопросу о делах частного обвинения // Вопросы уголовного права и процесса. - Уч. записки ЛГУ. - № 202. - 1956. - С. 184-186.
67. Гражданский процесс / Под ред. К.С. Юдельсона - М.: Юрид. лит., 1972. - 439 с.
68. Григорьев Ф.А., Макаревич Н.С. О системном анализе предмета правового регулирования // Вопросы теории государства и права. - Сара-тов, 1974. - Вып. 3. - С. 67-75.
69. Грищенко В.И. Цель как форма опережающего отражения дейст-вительности // Учен. записки кафедр общественных наук ВУЗов Ленингра-да. - Философия. - 1974. - Вып. 15. - С. 106-117.
70. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в со-ветском уголовном процессе. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1949. - 220 с.
71. Громов Н.А., Полунин С.А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России. - М.: Городец, 1998. - 152 с.
72. Грошевий Ю.М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України // Вісник Ака-демії правових наук України. - 1995. - № 2. - С. 138-147.
73. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уго-ловном процессе. - Харьков: Вища школа, 1979. - 144 с.
74. Грошевой Ю.М., Альперт С.А. Обвинительный уклон судебной практики: причины, пути устранения // Актуальные проблемы формирова-ния правового государства. - Харьков, 1990. - С. 275-277.
75. Губська О.А. Процесуальні питання звільнення особи від кримі-нальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К.: Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2002. - 18 с.
76. Гулкевич З.Т. Теоретические вопросы и практика документирова-ния следственных действий (процессуальное и криминалистическое иссле-дование): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. К.: Киев. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко, 1985. - 19 с.
77. Гумін О.М., Сибірна Р.І., Сергієнко Л.О., Устюгова О.Є. Криміна-льний процес України (у питаннях та відповідях): Навч.-метод. посіб. - Львів: Львів. ін-т внутр. справ при Нац. акад. внутр. справ України, 2002. - 456 с.
78. Гурвич М.А. Принципы советского гражданского процессуально-го права // Труды ВЮЗИ. - М., 1965. - Т. 3. - С. 26-30.
79. Гурвич М.А. Судебное решение. Теоретические проблемы. - М.: Юрид. лит., 1976. - 176 с.
80. Гурджі Ю.О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2000. - 18 с.
81. Гусев Л.Н. Конституционные принципы советского уголовного процесса // Учен. Зап. ВЮЗИ. - М., 1958. - Вып. 6. - С. 30-47.
82. Гуценко К.Ф. О некоторых формах обвинения в советском уго-ловном процессе // Сов. гос-во и право. - 1958. - № 4. - С. 34-40.
83. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. - 2-е изд., доп. и испр. - Зерцало-М, 2002. - 528 с.
84. Гьоффе О. Вибрані статті. - К.: Знання. - 1998. - 246 с.
85. Давид Р. Основные правовые системы современности. - М.: Меж-дунар. отношения, 1996. - 398 с.
86. Давыдов П.М. Обвинение в советском уголовном процессе. - Свердловск: Сред.-Уральск. кн. изд-во, 1974. - 135 с.
87. Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. - К.: Семенко Сергей, 2003. - 142 с.
88. Данилюк А.И. Принцип всесторонности, полноты и объективно-сти исследования обстоятельств дела в стадии предварительного расследо-вания: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Томск: Томский гос. ун-т, 1974. - 23 с.
89. Добровольская Т.Н. Гарантии прав личности в советском уголов-ном процессе // Сов. гос-во и право. - 1958. - № 9. - С. 94-95.
90. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. (Вопросы теории и практики). - М.: Юрид. лит., 1971. - 199 с.
91. Долгоруков С.В. Принцип неприкосновенности личности в уго-ловном судопроизводстве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Минск: Бе-лорусский ун-т, 1985. - 20 с.
92. Дорохов В.Я. Принципы советского уголовного процесса. - М.: Юрид. лит., 1962. - 82 с.
93. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора. - М.: Юрид. лит, 1959. - 77 с.
94. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. - М.: Изд-во АН СССР, 1948. - 311 c.
95. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права. Теоретиче-ские вопросы. - Свердловск: Сред.-Уральск. кн. изд-во, 1973. - 247 с.
96. Европейское право / Под общ. ред. Л.М. Литвина. - М.: НОРМА, 2002. - 498 с.
97. Ежова Ю.Е. Уголовный иск и новый Уголовно-процессуальный кодекс // Вестник Московского ун-та. - Сер. 11: Право. - 2002. - № 6. - С. 74-85.
98. Еникеев З. Гласность и состязательность - гарантии правосудно-сти приговора // Советская юстиция. - 1989. - № 10. - С. 22-26.
99. Еникеев З.Д. К вопросу о понятии и критериях эффективности правовых категорий // Межвузовский сборник научных статей. - Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1980. - С. 77-89.
100. Еникеев З.Д. Меры процессуального принуждения в системе средств обеспечения обвинения и защиты. - Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1978. - 93 с.
101. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. - М.: Госюриздат, 1961. - 205 с.
102. Жуковська Ж.О., Підгорна О.А. Гарантії реалізації конституцій-них норм на попередньому слідстві // Вісник Одеського ін-ту внутр. справ. - 2000. - № 2. - С. 13-17.
103. Заблоцкий В.Г. Обоснованность приговора в советском уголов-ном процессе: Дис. … канд. юрид. наук. - Иркутск: Иркутский ун-т, 1971. - 212 с.
104. Загальна теорія держави та права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 320 с.
105. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Ві-домості Верховної Ради України. - 1993. № 9. - Ст. 62.
106. Застосування кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого: за матеріалами узагальнення судової практики // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 4. - С. 25-36.
107. Звід відомостей, що становлять державну таємницю. Затв. нака-зом Голови Служби безпеки України № 52 від 1 березня 2001 року // www. Infodisk. сom.ua / laws.htm.
108. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або аре-шту в будь-якій формі. Затв. Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1988 року // В кн. Негодченко О.В. Забезпечення прав і сво-бод людини органами внутрішніх справ: Монографія. - Дн-ськ: Юрид. акад. МВС України, 2002. - С. 361-370.
109. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. - Харьков: Вища школа, 1979. - 144 с.
110. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. - Харьков: Кри-мАрт, 1998. - 340 с.
111. Зеленецкий В.С. Информационные основы доследственного уголовного процесса // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам: Межвуз. сб. научн. трудов. - Красноярск, 1985. - С. 59-60.
112. Зеленецкий В.С. Проблемы инициации юридического процесса // Проблемы соц. законности. - Харьков, 1988. - Вып. 22. - С. 91-94.
113. Зеленецкий В.С. Проблемы правовой регламентации доследст-венного уголовного процесса в УПК Украины // Именем Закона. - 1994. - 29 апреля. - С. 5-6.
114. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уголов-ного дела в стадии предварительного расследования. - Харьков: Вища школа, 1990. - 88 с.
115. Зеленецкий В.С. Структура советского уголовного процесса // Проблемы правоведения. - Киев. - 1981. - Вып. 2. - С. 100-107.
116. Зеленецкий В.С. Структурные элементы советского уголовного процесса // Актуальные проблемы государства и права в современный пе-риод. - Томск. - 1981. - С. 232-233.
117. Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субъ-ектов уголовного процесса. - Харьков: КримАрт, 2000. - 404 с.
118. Зусь Л.Б. Механизм уголовно-процессуального регулирования. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1976. - 107 с.
119. Зусь Л.Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судопро-изводства. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1984. - 148 с.
120. Ильин И.А. Путь к очевидности. - М.: Республика, 1993. - 431 с.
121. Исаенко В. Взаимодействие следователей и судебно-медицинских экспертов // Законность. - 1996. - № 2. - С. 29-32.
122. Івасюк І.Г. Порядок звільнення від кримінальної відповідально-сті і від покарання внаслідок зміни обстановки: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Львів: Львівський нац. ун-т імені Івана Франка. - 2002. - 20 с.
123. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в ор-ганах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про зло-чини, що вчинені або готуються / Затверджена наказом МВС України від 14 квітня 2004 року № 400 // Офіційний вісник України. - 2004. № 19. - Ст. 1366.
124. Каз Ц.М. Субъекты доказывания в советском уголовном процес-се (государственные органы). - Саратов: Изд-во Саратов. Ун-та, 1968. - 68 с.
125. Каленский В.Г. Государство как объект социологического ана-лиза (Очерки истории и методологии исследования). - М.: Юрид. лит., 1977. - 184 с.
126. Калиновский К.Б. Законность и типы уголовного процесса: Ав-тореф. дис. канд. юрид. наук. - СПб.: Санкт-Петерб. ун-т, 1999. - 22 с.
127. Каретников А.С. Организация контроля в следственном отделе-нии органа внутренних дел. - Волгоград: Волгоградская высш. следств. школа МВД РФ, 1994. - 40 с.
128. Касавин И.Т. О социальном содержании понятия “рациональ-ность” // Философские науки. - 1985. - № 6. - С. 60-67.
129. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в советском праве. - Баку: Элм, 1984. - 139 с.
130. Касумов Ч.С. Стадия предания суду и презумпция невиновности // Правоведение. - 1987. - № 4. - С. 88-89.
131. Катькало С.И., Лукашевич В.З. Судопроизводство по делам ча-стного обвинения. - Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. - 208 с.
132. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых ис-следований. - М.: Мысль, 1986. - 330 с.
133. Кирилюк А.С. Категория “активность”, ее объективное содер-жание и познавательные функции: Автореф. дис. … канд. филос. наук. - К.: АН УССР, Ин-т философии, 1979. - 24 с.
134. Кістяківський Б.О. Вибране. Бібліотека часопису “Філософська і соціологічна думка”. Серія “Українські мислителі” - К.: Абрис, 1996. - 278 с.
135. Клочков В. Проблема обчислення строків тримання під вартою і додержання конституційного права громадян на свободу і особисту недо-торканність // Право України. - 1998. - № 3. - С. 33-35.
136. Клочков В. Роль правового інституту змагальності в усуненні неповноти дізнання, слідства і в прискоренні розгляду справ у суді // Право України. - 1997. - № 10. - С. 19-22.
137. Кобликов А.С. Законность - конституционный принцип совет-ского уголовного судопроизводства. - М.: Юрид. лит., 1979. - 199 с.
138. Кобликов А.С. Уголовно-процессуальные гарантии эффективно-сти правоохранительной деятельности // Сов. гос-во и право. - 1984. - № 5. - С. 57-64.
139. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальная ответственность. - Во-ронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1984. - 191 с.
140. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальное принуждение. - Воро-неж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1975. - 175 с.
141. Ковтун Г. И состязательность и поиск истины // Российская юс-тиция. - 1997. - № 7. - С. 10-14.
142. Кожевников Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хоте-нець В.М., Янович Ю.П. Науково обґрунтовані норми навантаження та на-лежні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної дія-льності // Питання боротьби зі злочинністю. - Харків: Право, 1997. - Вип. 1. - С. 7-45.
143. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. - Во-ронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1971. - 158 с.
144. Колодій А.М. Принципи права України. - К.: Юрінком.- 1998. - 208 с.
145. Коляда П.В. Деякі аспекти діяльності слідчих органів внутрі-шніх справ (виступ на брифінгу в МВС України - січень 2001 року) // В кн. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. - К.: Юрінком Ін-тер, 2001. - С. 5-17.
146. Коновалова В.Е. Концепция и функции в судопроизводстве. - Х.: Консум, 2000. - 176 с.
147. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України (Схвалена постановою Верховної Ра