МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП ________________________________________________________
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ____________
1.1. Поняття торгівлі людьми _______________________________
1.2. Способи вчинення та “слідова картина” торгівлі людьми _____
1.2.1. Способи вчинення торгівлі людьми _______________________
1.2.2. “Слідова картина” _____________________________________
1.3. Характеристика особи потерпілого і особи злочинця ________
1.3.1. Особа потерпілого _____________________________________
1.3.2. Особа злочинця _______________________________________
Висновки до першого розділу ______________________________________
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВЛЕННЯ І РОЗСЛІДУВАННЯ
ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ _________________________________
2.1. Виявлення ознак торгівлі людьми ________________________
2.2. Обставини, що підлягають встановленню _________________
2.3. Типові слідчі ситуації та основні напрямки розслідування на початковому етапі ___________________________________
2.4. Типові версії у справах про торгівлю людьми ______________
Висновки до другого розділу ______________________________________
РОЗДІЛ 3 ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У
СПРАВАХ ПРО ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ ________________
3.1. Допит свідків і потерпілих ______________________________
3.2. Допит підозрюваних ___________________________________
3.3. Обшук і виїмка ________________________________________
Висновки до третього розділу ______________________________________
ВИСНОВКИ ____________________________________________________
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ___________________________
ДОДАТКИ _____________________________________________________ 4

15
18
37
37
57
63
63
76
87

89
89
109

116
131
141

143
143
157
169
180
182
191
209

ВСТУП

Проголосивши, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України), держава зобов’язалася всіма доступними засобами та можливостями захищати особу.
Протидія торгівлі людьми, яка фактично виступає формою сучасного рабства і порушенням прав людини, вимагає неабияких ресурсів. Першими кроками України в організації такої протидії стало визнання 24 березня 1998 року цього явища самостійним злочином, за вчинення якого була встановлена кримінальна відповідальність (ст. 124-1 КК України в редакції 1960 р.) [1]. Україна стала третьою державою Європи разом з Бельгією та Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином і встановили міру покарання за нього в Кримінальному кодексі [2, с. 54].
Усвідомивши в подальшому недостатність одних каральних заходів, уряд України 25 жовтня 1999 року постановою №1768 затвердив Програму по запобіганню торгівлі жінками та дітьми в Україні [3], яка передбачає комплексний підхід до протидії цьому явищу. На виконання зазначеної Програми наказом МВС України від 23 травня 2000 року №319 “Про створення підрозділів по боротьбі зі злочинністю у сфері торгівлі людьми та у сфері громадської моральності” в системі карного розшуку МВС України було створено самостійні підрозділи по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми [4].
Крім того, 5 червня 2002 року Кабінетом Міністрів України постановою №766 затверджено Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки [5].
У прийнятому 5 квітня 2001 року новому Кримінальному кодексі України передбачено як самостійну норму, направлену проти торгівлі людьми (ст. 149), так і ряд інших норм, які направлені на сприяння цьому (ст.ст. 144, 146, 150 та інші) [6].
З часу визнання торгівлі людьми самостійним злочином в Україні було порушено кримінальних справ: у 1998 році – 2; у 1999 році – 11; у 2000 році – 42; у 2001 році – 90; протягом 2002 року – 169 . Ці показники свідчать про те, що органами внутрішніх справ вже накопичено певний практичний досвід щодо виявлення, документування та розслідування торгівлі людьми.
Проведеним дослідженням встановлено, що 97,9% опитаних слідчих та 97,4% оперативних працівників вказують на те, що саме жінки в основному стають жертвами торгівлі людьми. Також відповідно 40,1% та 25,7% респондентів вказали, що неповнолітні стають жертвами торгівлі людьми (див. Додаток А). Проведене опитування підтверджується даними вивчення кримінальних справ про торгівлю людьми, в відповідності до яких, з усієї кількості потерпілих, повнолітні жінки складали 83,9% (див. Додаток Б).
Крім того, опитуванням встановлено, що найбільш поширеною метою вчинення торгівлі людьми є сексуальна експлуатація – 97,9% опитаних слідчих та 93,4% оперативних працівників, потім – використання в порнобізнесі (відповідно 51,7% та 44,1% опитаних), далі йде залучення в боргову кабалу (29,4% та 28,9%), експлуатація праці (19,6% та 31,6%) (див. Додаток А). Ці дані підтверджуються результатами вивчення кримінальних справ про торгівлю людьми, в відповідності до яких самою поширеною метою вчинення торгівлі людьми є сексуальна експлуатація (100% випадків вчинення торгівлі людьми) (див. Додаток Б).
Саме тому дисертаційне дослідження направлене на розробку методики розслідування торгівлі людьми через дослідження такої її форми як торгівля жінками з метою їх сексуальної експлуатації та (або) використання в порнобізнесі, в зв’язку з тим, що вона є найбільш розповсюдженою і домінуючою в структурі торгівлі людьми на Україні.
Як злочин міжнародного характеру, торгівлю людьми вивчали І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, О.Г. Горбунова, В.О. Іващенко, Д.В. Ільман, Н.І. Карпачова, І.І. Карпець, К.Б. Левченко, І.І. Лукашук, В.М. Набока, В.В. Неволя, А.В. Наумов, В.П. Панов, Ю.О. Решетов. Про торгівлю людьми транснаціональними злочинними групами писали в наукових працях Г.О. Зорін, В.Є. Емінов, В.І. Куліков, Б.В. Лизогуб, В.В. Лунєєв, А.С. Овчинський, В.С. Овчинський, С.С. Овчинський, М.П. Яблоков. Проте спеціального монографічного дослідження криміналістичних аспектів даної теми не проводилося.
Таким чином, спеціальних наукових розробок, у яких би комплексно досліджувались проблеми криміналістичної методики розслідування торгівлі людьми, дотепер немає. Враховуючи вищевказане, криміналістичний аналіз таких злочинів та створення на його підставі ефективних рекомендацій щодо виявлення, розкриття та розслідування вбачається досить актуальним.
Актуальність теми дослідження зумовлена потребами практики протидії злочинності та криміналістичної науки у комплексному вивченні та розв’язанні проблем методики розслідування торгівлі людьми. Важливість наукової розробки цієї теми викликана тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних судово-слідчої практики у поєднанні з досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук правового циклу дозволить запропонувати практиці нові прийоми боротьби з цією групою злочинів, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки та повинні стати практичним інструментарієм для слідчих та оперативних працівників.
Аналіз слідчої практики свідчить, що розслідування торгівлі людьми в Україні пов’язане з низкою серйозних труднощів, до яких відносяться: неадекватне фінансування діяльності правоохоронних органів в галузі боротьби з торгівлею людьми, неадекватна законодавча база, недостатнє міжвідомче співробітництво на національному та міжнародному рівнях і відсутність пропозицій для покращення діяльності по боротьбі з цими злочинами. Більш того, через негативне суспільне ставлення до проституції, що нерозривно пов’язана з торгівлею людьми, потерпілі відмовляються давати показання, а батьки не заявляють про зникнення своїх дочок. Дається взнаки також і практика створення сприятливої статистики, коли співробітники правоохоронних органів прагнуть забезпечити кількісні показники, а не якість роботи і бояться допустити помилки (часто цілком обґрунтовано, оскільки затягування з розслідуванням або закриття справи за реабілітуючими обставинами може привести до службових стягнень співробітникам правоохоронних органів). Тому, з 314 кримінальних справ про торгівлю людьми, порушених протягом 1998-2002 років, лише за 217 закінчено досудове розслідування.
Більшість опитаних правоохоронців скаржаться на недостатність розробок з методики розслідування торгівлі людьми в науковій літературі (91,6% слідчих та 85,5% оперативних працівників). Відповідно 81,1% та 80,3% опитаних вважають за потрібне формування окремої методики розслідування торгівлі людьми (див. Додаток А).
Узагальнення практики та аналіз стану наукових криміналістичних досліджень свідчать, що актуальність наукової розробки проблем методики розслідування торгівлі людьми викликана потребами практики. Саме ці аргументи, на думку автора, повною мірою свідчать про актуальність обраної теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року, №1768; Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року, №766; Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., №1376/2000; Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю” від 21 липня 1994 року №396/94, зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 27 січня 1999 року №70/99, від 11 лютого 2000 року №228/2000, від 18 лютого 2002 року №143/2002. Про актуальність теми свідчить також її зв’язок з пріоритетними напрямами наукових досліджень у галузі криміналістики. Проведення цього дослідження передбачене планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження – на основі аналізу вітчизняної судово-слідчої практики, а також узагальнення позитивного зарубіжного досвіду сформулювати теоретичну систему знань про торгівлю людьми та розробити методику розслідування цих злочинів в Україні.
Відповідно до мети дослідження сформульовано такий комплекс завдань:
- на основі положень кримінального права, кримінології та криміналістики з урахуванням сучасного стану наукової думки та практичних потреб сьогодення, визначити концептуальне поняття торгівлі людьми, що надасть можливість більш предметно та цілеспрямовано проводити наукові дослідження, конкретизувати об’єкт вивчення, виробити єдині критерії оцінки цього явища та результатів боротьби з ним;
- на базі сучасних уявлень про поняття криміналістичної характеристики та дослідження судово-слідчої практики виявити та розкрити зміст основних елементів криміналістичної характеристики торгівлі людьми;
- визначити зміст та види способів підготовки і вчинення злочинів як “ключових” структурних елементів їх криміналістичної характеристики, специфіку схем злочинної діяльності;
- встановити особливості та типологію злочинців та злочинних груп, показати особливості їх дій, що зумовлюють запропоновану класифікацію, визначити типові сліди та ознаки торгівлі людьми;
- конкретизувати особливості особи потерпілого, яка відіграє важливу роль як джерело фактичної інформації, що має організаційне і тактичне значення для виявлення та розкриття зазначеної категорії злочинів;
- визначити особливості виявлення злочинів, проведення попередньої перевірки та порушення кримінальної справи, обставини, що підлягають встановленню, виділити типові слідчі ситуації та версії, розробити відповідні програми дій слідчого на початковому етапі розслідування;
- розкрити особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних та ідеальних джерел, визначити основні форми протидії розслідуванню;
- визначити особливості взаємодії слідчих та оперативних апаратів у процесі виявлення, розкриття та розслідування торгівлі людьми.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з торгівлею людьми, а також слідчою, судовою та оперативно-розшуковою практикою.
Предметом дослідження є закономірності механізму вчинення торгівлі людьми; особливості початкового етапу розслідування і провадження окремих слідчих дій; напрями підвищення ефективності виявлення, розкриття та розслідування розглянутих злочинів.
Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ і основані на ньому загальнонаукові та спеціальні методи. Цей метод застосовувався для аналізу взаємозв’язків у механізмі вчинення торгівлі людьми.
В процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи як: історико-правовий – з метою аналізу становлення поняття „торгівлі людьми”; формально-логічний – з метою з’ясування структурних елементів криміналістичної характеристики торгівлі людьми; статистичний – для дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з цими злочинами. Під час аналізу міжнародно-правових актів з питань боротьби з торгівлею людьми використовувались історичний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.
Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувалися конкретно-соціологічні методи: аналіз, анкетування, опитування, узагальнення, які забезпечили емпіричну базу дослідження.
Наукові висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України та відповідних міжнародно-правових актів, законів та постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчих наказів та інструкцій, статистичних та аналітичних документів МВС України.
Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях вчених у галузі психології, кримінології, криміналістики, кримінального процесу і права України та інших держав: Т.В. Авер’янової, Ю.П. Аленіна, О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.Г. Гончаренка, А.В. Дулова, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченка, В.О. Коновалової, В.М. Кудрявцева, О.М. Ларіна, В.К. Лисиченка, І.М. Лузгіна, В.Г. Лукашевича, Г.А. Матусовського, В.О. Образцова, М.І. Порубова, М.В. Салтевського, М.І. Хавронюка, В.Ю. Шепітька, В.І. Шиканова та ін.
Емпірична база дослідження. Для досягнення мети в роботі використані результати емпіричних досліджень правоохоронної практики, зокрема:
- узагальнення статистичного матеріалу Управління оперативної інформації МВС України про торгівлю людьми;
- аналіз за розробленими анкетами 52 архівних та таких, що знаходяться у провадженні, кримінальних справ про торгівлю людьми за період 1998-2003 рр. (див. Додаток Б);
- опитування в якості експертів з цієї проблеми за розробленими анкетами 143 слідчих, які займаються або займалися розслідуванням кримінальних справ про торгівлю людьми, 152 оперативних працівників підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми та 117 громадян, які обізнані з проблемою торгівлі людьми в Україні (див. Додаток А);
- аналіз оглядів судово-слідчої практики, офіційних звітів та довідок, а також іншого практичного матеріалу підрозділів системи МВС України, апарату Генеральної прокуратури України, судових органів всіх ланок;
- використання власного досвіду слідчої роботи дисертанта, який працював в слідчому відділі Мінського РУ ГУ МВС України в місті Києві.
Інформація вбачається достовірною, оскільки, по-перше, емпірична база включає дані з усіх регіонів України, по-друге, охопила репрезентативну кількість джерел. Це дозволило простежити за усіма вивченими процесами, забезпечити переконливість одержаних результатів та сформульованих на їх основі висновків.
Здійснені під час дослідження узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу широко використані у дисертації, а їх результати є основою висновків та пропозицій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших монографічних досліджень в Україні, у якому зроблена спроба розробити методику розслідування торгівлі людьми. В ній розглянуті основні компоненти криміналістичної характеристики та методики розслідування злочинів цієї групи.
Теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягає в тому, що вони є істотним внеском у загальну теорію методики розслідування злочинів у якості її окремого розділу.
В дисертації пропонується ряд концептуально нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень:
- визначене загальне поняття торгівлі людьми та його основні ознаки;
- розкриті основні елементи криміналістичної характеристики торгівлі людьми;
- визначена розгорнута структура способу вчинення злочинів, виділені та типізовані відомості про “слідову картину” торгівлі людьми;
- визначена особа злочинця та потерпілого в системі елементів криміналістичної характеристики торгівлі людьми;
- конкретизовані типові слідчі ситуації та основні напрямки розслідування, характерні для початкового етапу;
- розроблено типові версії початкового етапу розслідування цих злочинів;
- вказані особливості тактики проведення окремих слідчих дій (допиту свідків, потерпілих і підозрюваних, обшуку і виїмки);
- визначені напрями та засоби вдосконалення діяльності органів розслідування щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів;
- визначені фактори, які під час взаємодії слідчого та органу дізнання позитивно впливатимуть на розслідування торгівлі людьми.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення, висновки і пропозиції, які сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронних органів щодо виявлення, розкриття та розслідування торгівлі людьми, а також вносять певний вклад у розвиток криміналістики, оскільки розширюють і поглиблюють знання про методику розслідування торгівлі людьми.
Проведене дослідження визначається чітко вираженим прикладним аспектом, оскільки містить сукупність методичних рекомендацій, що мають стати зручним інструментом розслідування торгівлі людьми.
Методичні рекомендації та пропозиції, що містяться в роботі, можуть бути використані:
а) у практичному плані – для організаційного, методичного, інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів та інших недержавних організацій, зацікавлених у протидії торгівлі людьми;
б) у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення методики розслідування торгівлі людьми;
в) у методичному плані – для розробки навчально-методичних посібників;
г) у навчальному процесі – для написання підручників, навчальних посібників з курсу криміналістики та під час підготовки лекцій з розділу “Методика розслідування окремих видів злочинів”, а також під час викладання курсу криміналістики у вищих навчальних закладах та у межах професійної підготовки практичних працівників правоохоронних відомств.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки і результати дисертаційного дослідження отримані на підставі особистих досліджень автора. Дисертація є самостійною науковою працею. Деякі питання висвітлено вперше у вітчизняній криміналістиці, інші викладені по-новому, з урахуванням сучасного стану і розвитку криміналістичних знань та особливостей методики розслідування торгівлі людьми.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ України. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на: міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очами молодих вчених” (Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (Київ, 17 травня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 13-14 грудня 2002 р.); регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, 21-22 лютого 2003 р.); загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій дню науки “Конституційна реформа в Україні” (Київ, 16-17 травня 2003 р.).
Окремі положення дисертації були використані: у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні спеціалізованого курсу “Актуальні проблеми та організація розкриття та розслідування злочинів” (акт впровадження від 11.06.2003 р.); в якості методичних рекомендацій для поліпшення діяльності органів внутрішніх справ України по виявленню та розслідуванню торгівлі людьми Відділом дізнання МВС України (лист №24/660 від 22.10.2003 р.).
Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження знайшли відображення в шести публікаціях: три наукові статті без співавторів у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також тези трьох доповідей на конференціях.
Структура дисертації визначається метою та завданням дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК України і композиційно складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують десять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (188 найменувань) та 6 додатків на 16 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати та обґрунтувати ряд теоретичних висновків та науково-практичних рекомендацій, які, на нашу думку, вносять певний внесок до загальної теорії науки криміналістики і в практичну діяльність по виявленню, розкриттю і розслідуванню злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми:
Торгівля людьми, примусова проституція в останні роки набули особливого поширення як вид незаконного бізнесу. За даними ООН, торгівля людьми займає третє місце по прибутковості після торгівлі зброєю і наркотиками. З поді¬бними процесами Україна зіткнулася вперше, тому ще невідпрацьовані ефективні засоби протидії їм, не вистачає об’єктивних оцінок та аналізу кількісних і якісних характеристик цих процесів.
Торгівлею людьми сьогодні визнається продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, ви-користання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, за¬лучення у боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці.
Криміналістична характеристика торгівлі людьми – це система відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки торгівлі людьми, яка відбиває законо¬мірні зв’язки між ними і слугує побудові і перевірці слідчих версій в розслідуванні даних злочинів.
Зміст криміналістичної характеристики злочинів повинен містити в собі лише істотні криміналістично значимі, типові, взаємозалежні ознаки злочину, обумовлені практичною необхідністю. Тому, на нашу думку, криміналістична характеристика торгівлі людьми повинна включати такі елементи: а) способи вчинення торгівлі людьми; б) “слідова картина” торгівлі людьми; в) відомості про особу злочинця; г) відомості про особу потерпілого.
Для вчинення вказаних злочинів також характерні наявність декількох взаємопов’язаних між собою етапів злочинної діяльності та їх ретельне планування, обов’язковими елементами якого, як правило, є:
1) створення різноманітних фірм, які, прикриваючись підприємницькою або спонсорською діяльністю, фактично займаються вербуванням та вивезенням за кордон жінок – громадянок України під виглядом їх подальшого працевлаштування;
2) налагодження корумпованих зв’язків з посадовими особами державних органів, які займаються оформленням та видачею необхідних для виїзду за кордон необхідних документів, а також здійснюють безпосередній контроль за переміщенням громадян через державний контроль України;
3) підшукування поза межами України за участю іноземних громадян (тобто, сутенерів) “ринків збуту” для продажу потерпілих з метою їх подальшої сексуальної експлуатації;
4) підшукування та вербування осіб, які з огляду на вік та зовнішні дані (як правило, молоді жінки у віці від 18 до 30 років) можуть бути використані для продажу з метою саме сексуальної експлуатації;
5) вибір способів для переміщення потерпілих через державний кордон України – законного (за дійсним паспортом, іншими необхідними документами) або незаконного (за підробленими документами або нелегально, взагалі без будь-яких документів);
6) вибір способу оплати та перевезення грошей за поставлений таким чином “товар”.
“Слідова картина” торгівлі людьми – це сукупність абстрагованої інформації про типові матеріальні та ідеальні сліди – ознаки, умови вчинення даного злочину, які є характерними для певних способів вчинення торгівлі людьми і знаходяться в кореляційній взаємозалежності з особою злочинця та особою потерпілого.
Типові “слідові картини” торгівлі людьми доцільніше досліджувати, поділяючи їх за способами вербування потерпілих та способами переміщення їх через державний кордон України. Узагальнення судово-слідчої практики показує, що способи вербування потерпілих та способи переміщення їх через державний кордон обумовлюють найрізноманітніші зв’язки з діяльністю торгівців і відбивають сліди контакту з оточуючими їх об’єктами.
Детальний розгляд проведених досліджень дозволив виявити найхарактерніші ознаки осіб, які складають потенційну групу ризику бути втягнутими в торгівлю або стали об’єктами торгівлі людьми. По-перше, жертви торгівлі людьми – це, як правило, молоді жінки у віці від 17 до 25 років. Потерпілі, які не відповідають цим віковим параметрам – скоріше виключення, що підтверджує правило.
По-друге, потерпілі звичайно відрізняються привабливою зовнішністю. Співробітники підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, фіксують той факт, що потерпілих з відразливою зовнішністю майже не буває. Це представляється цілком логічним, оскільки за привабливих жінок можна одержати більше грошей і тому вони користаються більш високим попитом.
По-третє, абсолютна більшість жертв торгівлі людьми – з малозабезпечених родин та з родин з умовно середнім статком.
По-четверте, багато молодих жінок, які стали жертвами торгівлі людьми, виросли в неповних родинах (як правило, виховувала одна мати).
По-п’яте, в більшості випадків, освіта у потерпілих в кращому випадку – це середня школа, а іноді навіть і незакінчена середня.
По-шосте, на момент вербування всі потерпілі були безробітними, хоча деякі з них раніше працювали продавщицями на ринках чи в кіосках, але більшість з них раніше ніде не працювали. Тобто, це особи, які завдяки своїм особистим якостям та в силу зовнішніх обставин стають об’єктами купівлі-продажу або інших протиправних угод відносно людини.
Певні криміналістичні особливості має торгівля людьми, в зв’язку з тим, що цей злочин здійснюється злочинними групами. Для криміналістичної характеристики таких злочинів суттєве значення мають дані про формування таких груп (кількісний склад, вікова структура, ступінь згуртованості, професійні знання та ін.). Існування родинних зв’язків в злочинній ланці (дочка – мати; чоловік – дружина) є дуже характерним для даного виду злочинів. Така родинність підвищує рівень організованості цих груп, придає їм більшу оперативність у вирішенні поточних питань і збільшує рівень конспірації.
Необхідність включення до методики розслідування торгівлі людьми етапу виявлення ознак злочину обумовлена перш за все специфікою механізму вчинення торгівлі людьми та особливостями одержання первісної інформації, підвищеною латентністю даного виду злочину і складністю виявлення його ознак.
Виявлення ознак торгівлі людьми – це діяльність уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи, спрямована на встановлення можливих фактів продажу, іншої оплатної передачі людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам), і являє собою матеріальну і правову передумову розкриття та розслідування даного виду злочину.
До основ криміналістичного забезпечення діяльності по виявленню торгівлі людьми, на наш погляд, повинні входити: способи та прийоми виявлення ознак торгівлі людьми; техніко-криміналістичні засоби діяльності по їх виявленню; засоби та прийоми оперативно-розшукової діяльності для виявлення ознак торгівлі людьми; особливості взаємодії правоохоронних органів різних держав по виявленню ознак цих злочинів; основні напрямки підвищення ефективності роботи по виявленню торгівлі людьми тощо.
Ефективність розслідування залежить від того, наскільки діяльність слідчого та взаємодіючих з ним органів дізнання відповідає особливостям злочину та обстановки, що складається під час розслідування. Така відповідність насамперед багато в чому визначається чітким уявленням про предмет доказування, встановлення якого, в свою чергу, є кінцевою метою розслідування.
До обставин, що підлягають встановленню по справам про злочини, пов’язані з торгівлею людьми, входять: обставини, передбачені ст. 64 КПК України; обставини, передбачені диспозицією ст. 149 КК України та інших статей Кримінального кодексу; обставини, які не входять до предмету доказування, але мають важливе значення для успішного розслідування кримінальної справи.
Вирізнення типових слідчих ситуацій і розробка на цій основі рекомендацій з методики розслідування окремих видів злочинів необхідні для правильної побудови слідчих версій, визначення напрямку подальшого розслідування, виявлення обставин, що мають значення для справи, вибору комплексу та черговості слідчих дій.
На наш погляд, усі слідчі ситуації в справах про торгівлю людьми, що виникають на початковому етапі розслідування, доцільно класифікувати на три групи, в залежності від обсягу та змісту даних, що послужили підставою до порушення кримінальної справи та інформації про злочинця. Ці ситуації такі:
1) Наявні ознаки торгівлі людьми і відома особа (особи), яка її вчинила.
2) Наявні ознаки торгівлі людьми, особа (особи), яка її вчинила, не відома.
3) Наявні ознаки торгівлі людьми і відомості про злочинця, але місцезнаходження останнього не відоме.
Одним з перспективних напрямків оптимізації і підвищення ефективності розслідування окремих видів злочинів є дослідження і подальша розробка проблеми типових версій. Використання систем типових версій вносить у розслідування елемент точності, повноти розслідування, допомагає слідчому проаналізувати відомі йому аналогічні ситуації і відібрати підходящі під конкретний випадок з літературних джерел.
Найбільш типовими загальними версіями у справах про торгівлю людьми є наступні:
1) Факт вчинення торгівлі людьми незаперечний.
2) Має місце торгівля людьми, пов’язана з вчиненням інших злочинів (ст. 149 і ст.ст. 331, 358 КК України та ін.).
3) В даному випадку вчинено не торгівлю людьми, а інший злочин (ст.ст. 302, 303 КК та ін.).
4) Факт вчинення торгівлі людьми відсутній, особа, яка звернулася з заявою про вчинення відносно неї торгівлі людьми, зробила це з метою уникнути кримінальної відповідальності за заняття проституцією або отримання допомоги від неурядових громадських організацій.
Узагальнення практичного досвіду свідчить, що однією з вирішальних умов підвищення ефективності розкриття і розслідування торгівлі людьми є постійно діючі слідчо-оперативні групи. В таких групах ефективна тактична взаємодія співробітників досягається розробкою процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів з конкретизацією завдань і обов’язків кожного з учасників на певному етапі розслідування. У свою чергу, організаційна взаємодія забезпечується вертикальними зв’язками підпорядкування і горизонтальними зв’язками інформаційного обміну та співробітництва. Кількісний склад слідчо-оперативної групи може змінюватись в залежності від складності розслідуваного злочину та обсягу виконуваної роботи.
Допит потерпілих і свідків – це найбільш поширений спосіб одержання доказів у справах аналізованої категорії. У справах про торгівлю людьми специфіка тактики допиту свідків і потерпілих полягає в загальних його положеннях. Особливість цієї слідчої дії полягає насамперед у предметі допиту, колі осіб, які можуть бути у справі свідками, у способах їх виявлення, послідовності проведення допиту. Специфічність допиту обумовлена обстановкою вчинення злочину, витонченістю способів вчинення торгівлі людьми, функціями певних осіб, які допитуються в справі як свідки.
Свідків по справах даної категорії можна умовно згрупувати в три групи:
1) до першої групи свідків можна віднести осіб, які можуть підтвердити вчинення певних дій підозрюваними (обвинуваченими) по підготовці або вчиненню ними торгівлі людьми. Специфічність цієї групи свідків полягає в потенційно більшій інформованості їхніх показань порівняно з показаннями інших свідків, а також можливості перевірки процесу формування їхніх показань;
2) до другої групи належать свідки з числа осіб, які добре знають потерпілих (друзі, знайомі, товариші по роботі, сусіди, деякі з родичів потерпілих тощо);
3) третя група – свідки з числа осіб, що добре знають підозрюваних (обвинувачених). Допит вказаної категорії свідків сприяє повному і всебічному з’ясуванню як позитивних, так і негативних сторін особи підозрюваного, його способу життя, нахилів та інтересів. При цьому отримані відомості дозволяють встановити психологічний контакт з підозрюваним.
Під час проведення допиту потерпілих необхідно враховувати їх психологічний стан і акцентувати увагу не тільки на обставинах вчинення злочинів відносно тих потерпілих, які допитуються, але й інших осіб, про яких їм відомо, що вони також постраждали внаслідок торгівлі людьми або іншої злочинної діяльності, зокрема, їх разом вивозили за кордон, примушували до зайняття проституцією тощо. Йдеться про встановлення не тільки анкетних даних таких осіб, як правило, потерпілим відомі лише ім’я або прізвище співвітчизниць, інколи – регіон України, в якому останні мешкали раніше до вивезення за кордон, а їх особистих прикмет, часу та способу перетинання державного кордону, місць, де вони вимушені зараз працювати, дані про їх “хазяїв”, як українських, так і іноземних тощо.
Нами узагальнено перелік питань, які мають бути з’ясовані під час допиту потерпілих у справах про торгівлю людьми: а) питання, що стосуються особових даних потерпілої; б) питання, що стосуються вербування потерпілої; в) питання, що стосуються переправлення потерпілої за кордон; г) питання, що стосуються місця призначення; д) питання, що стосуються роботи потерпілої; е) питання, що стосуються інших умов праці потерпілої; ж) питання, що стосуються примушування потерпілої до роботи; з) питання, що стосуються втечі потерпілої.
Необхідність спеціальних правил отримання, перевірки й оцінки показань підозрюваного визначається їх специфікою як вихідних від особи, яка зацікавлена у певних результатах справи і використовує дачу показань для реалізації свого права на захист. Характер цих правил визначений і тим, що підозрюваний частково, а з моменту закінчення досудового слідства повністю (будучи обвинуваченим) знає зміст зібраних у справі доказів.
Допит підозрюваних при розслідуванні торгівлі людьми має свої особливості, які полягають в тому, що цей злочин вчиняється в більшості випадків групою осіб. Приймаючи це до уваги, слідчий повинен, для досягнення мети допиту, з числа всіх підозрюваних у вчиненні торгівлі людьми, першими допитати учасників групи з менш сильними вольовими якостями, а також осіб, чия участь у діяльності злочинної групи мала другорядний характер. Як правило, ці особи більш схильні до продуктивного контакту зі слідчим і дачі більш відвертих показань. Осіб, які за розподілом ролей у злочинній групі виконували рядові, суто “технічні” обв’язки вербувальників, кур’єрів, “провідників” тощо, доцільно допитувати акцентуючи увагу, передусім, на фактичних обставинах подій, що відбувалися, виконанні ними вказівок саме організаторів подій, що відбувалися, виконанні ними вказівок саме організаторів злочину, їх обізнаності щодо кінцевої мети злочинної діяльності, поступово підводячи їх до готовності “співпрацювати” з правоохоронними органами. Основною метою при цьому слід вважати з’ясування всіх обставин вчинення злочинів та причетних до цього осіб, які відомі підозрюваним, встановлення додаткових епізодів злочинної діяльності та визначення напрямків подальшого проведення слідчих дій.
Метою проведення обшуку при розслідуванні торгівлі людьми, виходячи з визначення є виявлення і вилучення предметів і документів, що мають доказове значення. Це передусім трудові договори (контракти) з потерпілими та іншими особами, боргові розписки, закордонні та громадянські паспорти потерпілих та інших осіб тощо, а також інші предмети, що можуть служити речовими доказами і будуть використані для встановлення істини по справі. Відшукані документи, пов’язані з вивезенням жінок за кордон, відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства вилучаються, оглядаються та приєднуються до кримінальної справи як речові докази, оскільки у подальшому вони підлягають експертному дослідженню та можуть використовуватися під час допитів свідків, а також підозрюваних та обвинувачених з метою доказування вчинення останніми злочинів.
Узагальнення слідчої практики показує, що найчастіше виїмці підлягають такі документи: анкети для отримання закордонних паспортів; митні декларації; трудові договори (контракти); копії квитанцій на міжнародні поштові відправлення та переводи; установчі документи, що підтверджують право на заняття туристичною діяльністю, діяльністю по працевлаштуванню (в тому числі і за кордоном); проїзні квитки, білети; списки пасажирів; довідки з МТС про телефонні переговори торгівців та їх співучасників, включаючи і мобільний зв’язок; банківські дозволи на вивіз валюти; відомості про проживання в готелях і т. ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України”: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – №35. – Ст. 241.
2. Левченко Ю.Н., Ильман Д.В. Женщины – такой же товар, как и оружие и наркотики // Матеріали Міжнар. наукової конф. “Проблеми права на зламі тисячоліть” м. Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001 р. – Дніпропетровськ, 2001. – С. 49-54.
3. Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми: Постанова КМУ від 25 вересня 1999 р. №1768 // Офіційний вісник України. – 1999. – №39. – стор. 67.
4. Про створення підрозділів по боротьбі зі злочинністю у сфері торгівлі людьми та у сфері громадської моральності: Наказ МВС України від 23 травня 2000 р., №319.
5. Про затвердження Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки: Постанова КМУ від 5 червня 2002 р. №766 // Офіційний вісник України. – 2002. – №23. – стор. 92.
6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – №25-26. – Ст.131.
7. Салтевский М.В. Криминалистическая характеристика: структура, элементы // Специализированный курс криминалистики (для слушателей вузов МВД СССР, обучающихся на базе сред. спец. юрид. образования): Учебник. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. – С. 307-316.
8. Образцов В.А., Ястребов В.В. Актуальные направления развития криминалистической методики и тактики расследования // Тезисы доклада на заседании совета ВНИИ Прокуратуры СССР. – М, 1978. – С. 3-8.
9. Хмыров А.А. Криминалистическая характеристика преступлений как фактор, определяющий методику расследования и пути косвенного доказывания // Методика расследования преступлений: Материалы научн.-практ. конф. – Одесса. – М, 1976. – С. 106, 107.
10. Ахтырская Н.Н. Корреляционные связи элементов криминалистической характеристики торговли людьми: проблемы установления и использования в следственной практике // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 200) / [Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін.]. – Х.: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 220-226 с.
11. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений: Учеб. пособие. – X.: Юрид. институт, 1985. – 92 с.
12. Ялышев С.А. Использование информационно-поисковых систем для выдвижения типовых версий о личности преступника при расследовании краж личного имущества граждан на железнодорожном транспорте: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1989. – 22 с.
13. Салтевський М.В. Криміналістика: Навч.-довідк. посібник. – К.: НВП “Правник”, 1996. – 159 с.
14. Конституція України. – Київ, 1996. – 117 с.
15. Горбунова О. Торгівля жінками в Україні – порушення прав людини // http://women.library.kr.ua/gorbunova.html.
16. Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми/ Навч. посібник. За ред. акад. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 244 с.
17. Хавронюк М. Работоргівля в Україні: чи здатне чинне законодавство ефективно протидіяти їй? // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №3. – С. 23-32.
18. Карпачова Н. Торгівля людьми – ганьба для суспільства // Людина і влада. – 1999. – № 6-7. – С.65-67.
19. Marjan Wijers, Lin Lap-Chew. Trafficking in Women Forced Labour and Slavery-like Practices in Marriage Domestic Labour and Prostitution. – STV, Utrecht, 1997.– 304 p.
20. Kootstra T. Background Study on Basic Principles for a Code of Conduct within the Member States of the European Union to Prevent and Combat Traffic in Women. – STV, 1996. – 73 p.
21. Barriers and Throughways: 1992-1994: a report of the Foundation Against Trafficking in Women (STV). – 1995. – 20 p.
22. Combating Traffic in Person: Conclusion of the Conference on Traffic in Person held from 15-19 November 1994 in Utrecht and Maastricht. – Utrecht, 1995. – 15 p.
23. Социальная работа по предупреждению торговли людьми и оказанию помощи потерпевшим / Е.Б. Левченко, И.Н. Трубавина, Т.О. Дорошок и др. – К.: Украинский ин-т социальных исследований, 2001. – 182 с.
24. Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій до ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації // Запобігання торгівлі людьми: Навч.-метод. посібник / Вид. третє, доп. і виправ. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – С. 151-159.
25. Запобігання торгівлі людьми: Навч.-метод. посібник / Вид. третє, доп. і виправ. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 176 с.
26. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – К., 2000. – Книга 1. – С. 161-169.
27. Хавеман Р., Війерс М. Огляд законодавства про боротьбу з торгівлею людьми в Україні. – К., 2001. – 95 с.
28. Правозахисні стандарти становлення до жертв торгівлі людьми // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – К., 2000. – Книга 2. – С. 5-25.
29. Орлеан А.М. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 124-1 Кримінального кодексу України: проблеми та пропозиції // Вісник Університету Внутрішніх справ України. – Харків, 2000. – №11.– С. 48-55.
30. Архів Суворівського районного суду м. Херсон.
31. Архів Хмельницького міського суду.
32. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
33. Дополнительная Конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1957. – №8 (875). – Ст. 224.
34. Хавронюк М.І. Торгівля людьми (коментар до ст. 124-1 КК) // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – К., 2000. – Книга 2. – С. 277-291.
35. Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления. – Х.: Изд-во Харьк. юрид. ин-т, 1984. – 111 с.
36. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
37. Жордания И.Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления. – Тбилиси, 1977. – 233 с.
38. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. – Т.2: Часть общая: Преступления. – М.: Юрид. лит., 1970. – 516 с.
39. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1953. – 363 с.
40. Белкин Р.С. Курс криминалистики. – В 3т. – Т.3: Криминалистические средства, приёмы и рекомендации. – М.: Юристъ, 1997. – 480 с.
41. Шавер В.М. Об основных принципах частной методики расследования преступлений // Соц. законность. – 1938. – №1. – С. 46.
42. Гончаренко В.И., Кушнир Г.А., Подпалый В.Л. Понятие криминалистической характеристики преступлений // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища шк., 1986. – Вып. 33. – С. 6-7.
43. Матусовский Г.А. Методика расследования хищений: Учеб. пособие: – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
44. Корж В.П. Деякі проблеми розслідування злочинів організованих транснаціональних груп про торгівлю жінками // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 200) /[Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін.]. – Х.: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 211-216.
45. Корж В. Окремі проблеми розслідування злочинів про торгівлю жінками, вчинених організованими транснаціональними групами // Право України. – 2001. – №4. – С. 78-80.
46. Левченко К.Б. Торгівля жінками в Україні – загальна ситуація та огляд українського законодавства // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – К., 2000. – Кн. 2. – С. 177-201.
47. Батыргареева В.С. О некоторых путях предупреждения торговли женщинами // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 200) /[Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін.]. – Х.: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 197-203.
48. Пясковський В.В. Методи вербування і вивозу українських жінок до нелегального секс-бізнесу за кордон // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №8. – С. 110-112.
49. Лизогуб Б.В. Торгівля жінками як сфера діяльності злочинних угруповань // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1999. – Спец. випуск. – С. 46-51.
50. Жертви мовчання. Документальний фільм.
51. Донна М. Хьюз Торговля “Наташами” – транснациональный теневой рынок торговли женщинами // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – К., 2000. – Кн. 2. – С. 203-226.
52. Лакіза-Санчук Н., Левченко К., Коцан Н., Ратушний С. та інші. Запобігання контрабанди жінок з України: українська інформаційна кампанія/ Звіт про соціологічне дослідження. – К.: Міжнародна організація з міграції, 1998. – 67 с.
53. Транснациональная торговля женщинами и детьми // http://newasp.omskreg.ru/bekryash/ch6p3.htm.
54. Неволя В.В. Інтерпол та його діяльність по боротьбі з торгівлею людьми // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1999. – Спец. випуск. – С. 36-40.
55. Варенко В.І. Про деякі проблеми організації практичної боротьби з торгівлею жінками // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1999. – Спец. випуск. – С. 41-44.
56. Шваб І. Способи вербування українських жінок для секс-бізнесу та роль неурядових організацій в превентивній роботі та допомозі жертвам торгівлі (на прикладі українських та німецьких організацій) // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1999. – Спец. випуск. – С. 80-83.
57. Методичні рекомендації щодо організації роботи по виявленню, розкриттю та розслідуванню злочинів, пов’язаних з торгівлею жінками, з метою їх сексуальної експлуатації // Управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України; Головне Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України; Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.
58. Батыргареева В.С. Торговля людьми: уголовно правовые и криминологические проблемы // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск четвертий. – Х.: Харківський Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні, 2002. – С. 262.
59. Набока В.М. Досвід учених Національного університету внутрішніх справ у вивченні феномена торгівлі жінками в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х., 2002. – Спец. випуск: До 10-річчя утворення Нац. ун-ту внутр. справ. – С. 61-66.
60. Архів Баришівського районного суду Київської області.
61. Файер Д.А., Фиронов А.Г. Роль органов СБУ в борьбе с международными организованными преступными группами, занимающимися торговлей людьми (по материалам УСБУ в Харьковской области) // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 200) /[Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін.]. – Харків: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”. – 2002. – С. 69-73.
62. Архів Московського районного суду м. Харкова.
63. Галаган В.И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Украинская академия внутренних дел. – К., 1992. – 24 с.
64. Шевченко Б.И. Научные основы трассологии // Вопр. сов. криминалистики. – М., 1959. – С. 72-73.
65. Салтевский М.В. Следы – источники криминалистической информации // Криминалистика: В современном изложении юристов: Учеб. и практич. пособие. – Х.: Рубикон, 1997. – 432 с.
66. Салтевский М.В. О структуре криминалистической характеристики хулиганства и типичных следственных ситуациях // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища шк., 1982. – Вып. 25. – С. 13-20.
67. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике. – М.: Юрид. лит., 1988. – 302 с.
68. Архів Дніпровського районного суду м. Києва.
69. Коновалова В.Е., Колесниченко А.Н. Теоретические проблемы криминалистической характеристики // Криминалистическая характеристика преступлений: Сб. науч. тр. – М., 1984. – С. 18, 19.
70. Селиванов Н.А. Криминалистическая характеристика преступлений и следственные ситуации в методике расследования // Соц. законность. – 1977. – №2. – С. 56-59.
71. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. В.К. Лисиченко. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. – 405 с.
72. Шиканов В.И. Криминалистическая виктимология и практика расследования убийств: Учеб. пособие. – Иркутск, 1979. – 43 с.
73. Центров Е.Е. Криминалистическое учение о потерпевшем. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 159 с.
74. Николайчук И.А. Криминалистическая характеристика изнасилований и первоначальный этап их расследования в ситуациях, когда преступник неизвестен: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Краснодар, 1988. – 216 с.
75. Журавель В.А. Допрос потерпевшего при виктимном поведении // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища шк., 1983. – Вып. 26. – С. 42-51.
76. Неволя В.В. Торгівля жінками – в дзеркалі правового регулювання // Матеріали Міжнародного семінару “Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій” (Київ, 13-14 травня). – К, 1998. – С. 33-41.
77. Кривошеев С., Куц В., Соболев В. Обзор механизмов, средств и правоохранительных мер для борьбы с торговлей людьми в Украине. – К.: Міжнародна організація з міграції, 2002. – 111 с.
78. Марченко Б. Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій // Матеріали Міжнародного семінару “Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування комплексної програми дій” (Київ, 13-14 травня 1998 р.). – К, 1998. – С.43.
79. Іващенко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2000. – 223 с.
80. Денисова Т.А. Торговля женщинами и детьми с целью их сексуальной эксплуатации: исследования в Украине // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 200) /[Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін.]. – Харків: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 179-184.
81. Левченко К.Б. Торгівля жінками в Україні – порушення прав людини // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1999. – Спеціальний випуск. – С. 7-13.
82. Купряшкина С. Настроена ли Европа против торговли женщинами? // Материалы Международного научно-практического семинара “Торговля женщинами, детьми, покушение на личную свободу: социально-правовые аспекты”. – К, 1997. – С. 25-26.
83. Ведерников Н.Т. Личность преступника как элемент криминалистической характеристики преступления // Криминалистическая характеристика преступлений: Сб. науч. тр. – М.: Всесоюзн. ин-т по изучен. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1985. – С. 76-79.
84. Экологические преступления: квалификация и методика расследования / Гавриш С.В., Грузкова В.Г., Дудников А.Л. и др. / Под ред. В.Е. Коноваловой, Г.А. Матусовского. – Харьков: Глобус, 1994. – 226 с.
85. Біленчук П.Д. Криміналістичне дослідження обвинуваченого. – К.: Укр. Акад. внутр. справ, 1994. – 128 с.
86. Самойлов Г.А. Личностная информация, фиксирующаяся в следах преступления // Труды ВШ МООП СССР. – М., 1972. – Вып. 34. – С. 20-33.
87. Скибницкий К.В. Теоретические основы получения информации о преступнике из материальных источников на предварительном следствии: Автореф. ... канд. юрид. наук. – Х., 1973. – 20 с.
88. Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий. – М.: Юрид. лит., 1982. – 152 с.
89. Лукашевич В.Г. Криминалистические аспекты изучения преступных групп: Автореф. … дис. канд. юрид. наук. – М., 1979. – 25с.
90. Меретуков М.Г. Правовые и криминалистические проблемы борьбы с наркобизнесом, совершаемым организованными группами: Автореф. … дис. д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Акад. внутр. дел РФ. – М., 1995. – 66 с.
91. Пясковський В.В. Торгівля жінками в Україні як сфера діяльності організованих злочинних груп // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – №3. – С. 89-94.
92. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – Т.2. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
93. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов, 1975. – 150 с.
94. Карев Д.С., Савчирова Н.М. Возбуждение и расследование уголовных дел. – М.: Вища шк., 1967. – 142 с.
95. Герасимов И.Ф. Проблемы обнаружения преступлений // Проблемы уголовного процесса и криминалистики. – Свердловск, 1973. – Вып. 21. – С. 107-120.
96. Ларичев В.Д. Выявление преступлений, совершаемых в сфере экономики при переходе к рыночным отношениям: Метод. рекомендации. – М.: НИИ МВД РФ, 1993. – 56 с.
97. Матусовский Г.А., Суетнов В.П. Вопросы выявления хищений социалистического имущества // Выявление скрытых хищений средствами экономического анализа, а также путём совершенствования деятельности контрольно-ревизионных аппаратов: Сб. науч. тр. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1976. – С. 38-40.
98. Аленин Ю.П. Выявление и расследование очагов преступлений: теория и практика. – Одесса: Юрид. ин-т, ОГУ, 1996. – 267 с.
99. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. – Свердловск, Средне-Урал. кн. изд-во, 1975. – 184 с.
100. Винокуров С.И. Основные вопросы методики расследования преступных нарушений правил обращения со взрывчатыми материалами: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1976. – 22 с.
101. Безруких Р.К., Лекарь А.Г. Организационно-тактические основы раскрытия преступлений. – М., 1977. – 97 с.
102. Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1982. – 218 с.
103. Бурнашов Н.А. Проблемы интенсификации предварительной проверки материалов о кражах, совершаемых в условиях крупного города // Актуал. пробл. следств. деятельности. – Свердловск, 1990. – С. 91-96.
104. Степанов В.В. Выявление преступлений как элемент криминалистики // Проблемы программирования, организации и информационного обеспечения предварительного следствия. – Уфа: Башкир. ун-т, 1989. – С. 146-150.
105. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – Т.1.: Основные положения науки советского уголовного процесса. – М.: Наука, 1968. – 472 с.
106. Лупинская П.А. Общие положения о доказательствах и доказывании // Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под общей ред. проф. П.А. Лупинской. – М.: Юристъ, 1995. – С. 127-162.
107. Безлепкин Б.Т. Доказательства в советском уголовном процессе // Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. В.П. Божьева. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 75-94.
108. Кобликов А.С. Доказательства в уголовном процессе // Учебник уголовного процесса. – М.: Спартак, 1995. – С. 62-102.
109. Трусов А.И. Предмет доказывания и доказательства по уголовному делу // Курс советского уголовного процесса: Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 542-570.
110. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины: Пособие по подготовке к государственному (выпускному) экзамену. – Х., 1997. – 256 с.
111. Зуйков Г.Г. Понятие, сущность и общие положения методики расследования отдельных видов преступлений // Криминалистика. Т.2. / Под ред. проф. Р.С. Белкина и доц. Г.Г. Зуйкова. – М., 1970. – С. 237-252.
112. Белкин Р.С. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений // Криминалистика. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 416-425.
113. Яблоков Н.П. Общие положения криминалистической методики расследования преступлений // Криминалистика: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Н.П. Яблоков. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – С. 418-491.
114. Медведев Н.Н. Теоретические основы расследования: Учебное пособие. – Краснодар, 1977. – 104 с.
115. Бурданова В.С. Обстоятельства, подлежащие доказыванию по уголовному делу, как важный элемент частных криминалистических методик // Вестник криминалистики, 2001. – Вып. 2. – С. 38-42.
116. Якубович Н.А. Гносеологические основы доказывания по уголовному делу // Курс советского уголовного процесса: Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 521-542.
117. Алексеев Н.С. Доказательства в советском уголовном процессе. Общие вопросы учения о доказательствах // Советский уголовный процесс. – Ленинград: Изд-во Лени