МЕТОНІМІЧНІ ЗМІЩЕННЯ У ВИРАЖЕННІ ОЗНАЧАЛЬНИХ, ОБ’ЄКТНИХ І СУБ’ЄКТНИХ ВІДНОШЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КУЗАН ГАЛИНА СТЕПАНІВНА

УДК 811:161.2’37:38

МЕТОНІМІЧНІ ЗМІЩЕННЯ У ВИРАЖЕННІ ОЗНАЧАЛЬНИХ, ОБ’ЄКТНИХ І
СУБ’ЄКТНИХ ВІДНОШЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Тараненко Олександр Онисимович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ......................................................................................5
ВСТУП .....................................................................................................................7
РОЗДІЛ 1. МЕТОНІМІЯ ЯК ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ І ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНЕ ЯВИЩЕ .................................................................................... 12
РОЗДІЛ 2. МЕТОНІМІЧНІ ЗМІЩЕННЯ У ВИРАЖЕННІ ОЗНАЧАЛЬНИХ ВІДНОШЕНЬ ....................................................................................................... 26
2. 1. Метонімічні зміщення в структурі прикметникових значень ....... 26
2. 2. Класифікація типів зміщених означень ........................................... 42
2.2.1. Ознака певної частини цілого ознака всього цілого ....... 45
2.2.2. Ознака певного цілого ознака його частини .................... 51
2.2.3. Ознака певного вмісту ознака його вмістища, місця ...... 61
2.2.4. Ознака певного вмістища ознака його вмісту ................. 65
2.2.5. Ознака певної властивості предмета (часового відрізка, дії, стану) ознака призначення іншого предмета (дії) для цієї властивості ...... 68
2.2.6. Ознака певної властивості предмета ознака іншого предмета, що зумовлює цю властивість ............................................................ 70
2.2.7. Ознака суб’єкта або рідше об’єкта ознака їх якості
(стану) ................................................................................................................... 73
2.2.8. Ознака об’єкта певної дії ознака її суб’єкта .................... 74
2.2.9. Ознака суб’єкта певної дії ознака її об’єкта, зокрема результату .............................................................................................................80
2.2.10. Ознака певної дії (стану) ознака її суб’єкта .................. 81
2.2.11. Ознака суб’єкта певної дії (стану) ознака самої дії (стану) .................................................................................................................. 83
2.2.12. Ознака об’єкта певної дії ознака самої дії .................... 85
2.2.13. Ознака певної дії (стану) ознака їх місця...................... 86
2.2.14. Ознака певної дії (стану) ознака їх часу ....................... 87
2.3. Метонімічні зміщення у вираженні означальних відношень у складних словах .................................................................................................. 88
2.3.1. Ознака об’єкта певної дії (діяльності) ознака її
суб’єкта ................................................................................................................ 89
2.3.2. Ознака певного цілого ознака його частини ................... 92
2.3.3. Інші типи метонімічних зміщень ......................................... 93
2.4. Висновки до розділу 2 ....................................................................... 95
РОЗДІЛ 3. МЕТОНІМІЧНІ ЗМІЩЕННЯ У ВИРАЖЕННІ ОЗНАЧАЛЬНИХ І ОБСТАВИННИХ ВІДНОШЕНЬ ........................................................................ 99
3.1. Ознака суб’єкта певної дії (стану) ознака самої дії (стану) ...... 102
3.2. Ознака певної дії (стану) ознака її суб’єкта ................................ 108
3.3. Ознака об’єкта певної дії ознака самої дії .................................. 110
3.4. Ознака певної дії (стану) ознака її об’єкта ................................. 112
3.5. Ознака певної дії (стану) ознака її місця .................................... 113
3.6. Висновки до розділу 3 ..................................................................... 114
РОЗДІЛ 4. МЕТОНІМІЧНІ ЗМІЩЕННЯ В СТРУКТУРІ ДІЄСЛІВНИХ ЗНАЧЕНЬ У ВИРАЖЕННІ ОБ’ЄКТНИХ І СУБ’ЄКТНИХ ВІДНОШЕНЬ..116
4.1. Метонімічні зміщення в структурі дієслівних значень ................ 116
4.2. Метонімічні зміщення у вираженні об’єктних відношень .......... 120
4.2.1. Спрямованість дії на частину певного цілого на все
ціле ...................................................................................................................... 121
4.2.2. Спрямованість дії на певне ціле на його частину ......... 127
4.2.3. Спрямованість дії на вміст певного вмістища, місця на саме вмістище, місце ......................................................................................... 128
4.2.4. Спрямованість дії на певне вмістище, місце на його
вміст .................................................................................................................... 132
4.2.5. Спрямованість дії на безпосередній об’єкт на його похідний результат ............................................................................................ 134
4.2.6. Спрямованість дії на певний об’єкт на його звичайну дію,
функцію .............................................................................................................. 137
4.2.7. Спрямованість дії на дію, звичайну функцію певного об’єкта на сам об’єкт .................................................................................... 138
4.2.8. Спрямованість дії на дію певного об’єкта на місце цієї
дії ......................................................................................................................... 138
4.3. Метонімічні зміщення у вираженні суб’єктних відношень ......... 139
4.3.1. Належність дії (стану) частині певного цілого всьому цілому ................................................................................................................. 140
4.3.2. Належність дії (стану) певному цілому його частині ... 142
4.3.3. Належність дії (стану) вмістові певного вмістища, місця самому вмістищу, місцю ................................................................................... 142
4.3.4. Належність дії (стану) певному вмістищу, місцю його вмістові................................................................................................................ 146
4.3.5. Належність дії (стану) безпосередньому суб’єктові його
похідному результатові ..................................................................................... 147
4.3.6. Належність дії (стану) певному суб’єктові його звичайній дії, функції .......................................................................................................... 148
4.3.7. Належність дії (стану) звичайній дії, функції певного суб’єкта самому суб’єктові ............................................................................ 148
4.3.8. Належність дії (стану) певному суб’єктові місцю цієї
дії ......................................................................................................................... 149
4.3.9. Належність дії (стану) її безпосередньому суб’єктові її
опосередкованому суб’єктові ........................................................................... 149
4.3.10. Належність дії (стану) виконавцеві дії його знаряддю,
інструментові ..................................................................................................... 150
4.4. Висновки до розділу 4 ..................................................................... 150
ВИСНОВКИ........................................................................................................ 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ................................................... 160
СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ДЖЕРЕЛ, СЛОВНИКІВ, ДОВІДНИКІВ .................. 177

ВСТУП

Явище метонімії як один із шляхів номінації та художньо-виражальних засобів мови звичайно розглядають, по-перше, на рівні суто лексичної семантики, а по-друге, на матеріалі слів переважно однієї частини мови іменників. Дослідження ж метонімічних процесів на матеріалі різних частин мови дозволяє простежити, з одного боку, наявність принципової тотожності метонімічних асоціювань у різних ділянках мовної структури, а з другого, їх дію, реалізацію не тільки на рівні лексичної семантики, а й у різноманітних перечленуваннях синтаксичної структури словосполучень, у переходах між різними лексико-граматичними розрядами слів (частинами мови), у розвитку об’єктно-суб’єктного оточення предикативних одиниць, у творенні нових слів [пор.: 191, с. 196-197; 160, с. 9-19].
З огляду на сказане вище безперечну актуальність становить, по-перше, залучення до аналізу дії метонімії серед менш досліджених під цим кутом зору сегментів мовної структури процесів специфічних метонімічних зміщень у семантичній структурі прикметників і дієслів, у переходах між атрибутивними і обставинними членами речення, а також у регулярному творенні композитів-іменників з першим означальним компонентом, а по-друге, здійснення їх опису і класифікації на основі певних спільних критеріїв.
Такою спільною семантичною основою для класифікації метонімічних переходів у межах „ознакових” лексико-граматичних розрядів слів та компонентів складних слів є відповідні варіювання в структурі їхніх значень на основі різних видів асоціювань за суміжністю при вираженні, з одного боку, означальних (для одиниць з атрибутивною синтаксичною, а також словотвірною функцією), а з другого, суб’єктних і об’єктних (для одиниць з предикативною синтаксичною функцією) відношень. Явище метонімічних зміщень при вираженні означальних відношень у семантичній структурі слів у науковій літературі розглядається переважно на матеріалі прикметників (див., наприклад, з останніх узагальнювальних праць на цю тему монографії і статті Ю. Д. Апресяна, Н. Д. Арутюнової, О. О. Тараненка, Л. О. Кудрявцевої [3, с. 211-215; 7, с. 300-301; 169, с. 313; 158, с. 110; 75, с. 103-104]); це переважно аналіз функціонування так званих метонімічних епітетів у художній літературі див., зокрема, в працях В. О. Сиротіної, Н. Г. Сидяченко, Л. І. Шутової, І. А. Долгих [147; 40, с. 53; 186; 145, с. 14]. Однак аналогічні процеси відбуваються й при семантичних переходах між позначеннями ознаки предмета (прикметниками, переважно якісними) і ознаки дії (прислівниками, переважно якісно-означальними), на що звертав увагу ще О.О.Потебня [119, с. 390-394; див. також у працях А. А. Коротєєва: 71, с. 18], та при творенні складних слів з першим означальним компонентом (це явище побіжно згадується в одному комплексі з метонімічними зміщеннями прикметникових значень у праці Т. О. Туліної [166, с. 77]). Явище дієслівної метонімії, зумовленої варіантністю компонентів у межах об’єктної та суб’єктної валентностей цієї частини мови, привернуло до себе увагу ще Г. Пауля [114, с. 182-187], Ш. Баллі [10, с. 343], з пізніших дослідників це також, зокрема, праці Ю. Д. Апресяна, Ю. Л. Гінзбурга, О. В. Падучевої [3, с. 203-210; 31, с. 137-146; 113, с. 155-169]. Але різновиди такої метонімії також розглядаються поки що переважно у відриві від типів метонімічних переносів серед інших частин мови.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах наукової теми „Проблеми української та зіставної семантики”, яка розробляється в Київському національному лінгвістичному університеті.
Метою нашого дисертаційного дослідження є, по-перше, уточнення й поглиблення розуміння суті метонімічних процесів у мові з особливою увагою до тих форм вияву метонімії, які досі порівняно менше привертали до себе увагу дослідників, до явищ гіпалаги та еналаги прикметників при перечленуванні атрибутивних словосполучень, зміщення означальних відношень при творенні складних слів у їхніх перших компонентах, зміщень між позначеннями ознаки предмета і ознаки дії, зміщень у структурі дієслівних значень унаслідок наявності тієї чи іншої суміжності на об’єктному та суб’єктному полюсах дієслівної конструкції; по-друге, виявлення спільних і відмінних рис між різними типами метонімічних переносів у межах різних частин мови; по-третє, вироблення класифікації метонімічних процесів на обраному мовному матеріалі, яка б ураховувала їхню комплексну, неоднорівневу (не тільки лексико-семантичну, а й лексико-граматичну, семантико-словотвірну) природу, якомога адекватніше відбивала суть досліджуваних явищ і була спільною, об’єднавчою для різних типів метонімії.
Поставлена мета зумовлює такі завдання дисертаційної роботи:
провести дослідження зміщень атрибутивних членів словосполучення і компонентів складних слів, переходів між позначеннями ознаки предмета (прикметниками) і ознаки дії (прислівниками), зміщень у структурі дієслівних значень унаслідок наявності тієї чи іншої суміжності в їхньому суб’єктно-об’єктному оточенні як різновидів дії метонімії в мові, поставивши ці процеси у зв’язок між собою та з іншими різновидами метонімії і виявивши спільні і відмінні риси між різними виявами метонімії;
обґрунтувати належність досліджуваних метонімічних процесів не тільки до лексико-семантичних, а й до лексико-граматичних, насамперед лексико-синтаксичних, і семантико-словотвірних явищ;
виробити класифікацію досліджуваних метонімічних процесів, яка б якомога адекватніше відбивала їхню суть і була спільною, об’єднавчою для різних типів метонімії;
провести класифікацію метонімічних процесів на обраному мовному матеріалі, виділивши більш і менш продуктивні їх типи та спільні й відмінні їх особливості.
Об’єктом дослідження є явище метонімії в сучасній українській мові, а його предметом структурні, семантичні та функціональні особливості метонімічних процесів у вираженні означальних, означально-обставинних, об’єктних і суб’єктних відношень.
Джерельна база дослідження: тексти української художньої літератури ХІХ-ХХ ст., мова сучасних засобів масової інформації (кінець ХХ початок ХХІ ст.), словники сучасної української мови, а також вибірково деякі інші джерела (історичні, топонімічні та ін.). Загальна кількість зібраних і проаналізованих слововживань становить близько 850 одиниць.
Основним методом дослідження є описовий метод як сукупність процедур інвентаризації, таксономії та інтерпретації досліджуваних явищ у синхронії [140, с. 339-342]; у підрахунках частотності слововживань і продуктивності метонімічних моделей застосовувалися елементи кількісного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше на матеріалі української мови здійснено монографічний опис дії метонімії в тих сегментах мовної структури, які досі порівняно мало вивчені під цим кутом зору, з увагою не тільки до лексико-семантичних, а й до лексико-граматичних і структурно-семантичних аспектів їхньої специфіки, з класифікацією їх типів.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в подальшому розвитку теорії метонімії на матеріалі різних аспектів структури української мови, в дослідженні дії цього процесу як механізму структурних перечленувань і семантичних зміщень у функціонуванні низки лексико-граматичних і семантико-словотвірних явищ, у розробленні нової класифікації типів метонімії.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані в університетських курсах семантики, лексикології, стилістики сучасної української літературної мови, при розв’язанні питань синтаксису словосполучень та семантичної основи процесів словоскладання, у вивченні комплексу семантико-стилістичних явищ мови в теорії художнього стилю, поетичної мови.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження висвітлювалися на VI Всеукраїнській науковій конференції „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2007 р.), на Днях науки в Київському національному лінгвістичному університеті (2006 р.), а її основні результати обговорювалися на засіданні кафедри загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету.
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано чотири праці, з них три статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, і матеріали доповіді на науковій конференції (список публікацій подано в авторефераті дисертації).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і списку скорочень назв джерел, словників, довідників. Повний обсяг дисертації 178 сторінок, обсяг її без списку використаної літератури 159 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження дії метонімічних процесів при вираженні в українській мові означальних, об’єктних і суб’єктних відношень дозволяє сформулювати такі висновки.
1. Досліджувані типи метонімічних перенесень являють собою не суто лексико-семантичні процеси, а процеси складнішого за своєю природою характеру, комплексні з погляду своєї належності до мовних рівнів лексико-синтаксичні і семантико-словотвірні явища.
2. Пропонована в дисертації класифікація на лексико-синтаксичній основі типів метонімічних зміщень у структурі прикметникових та дієслівних значень, у структурі значень атрибутивних компонентів складних слів та у взаємних переходах прикметникових і прислівникових значень дозволяє виявити принципову подібність у загальних межах метонімічних процесів у мові між типами „вторинної” (у структурі атрибутивних, обставинних і предикативних значень) і „первинної” (субстантивної) метонімізації, значно краще вивченої на сьогодні (пор.: „частина ціле” і „ціле частина”, „вміст вмістище” і „вмістище вміст”, „дія її місце”, „дія її час”, „ознака її суб’єкт” і т. ін.).
3. Окремі типи класифікації метонімічних зрушень у структурі прикметникових і взагалі атрибутивних, прислівникових і дієслівних значень мають певну подібність між собою (наприклад, у межах прикметників: „ознака певної частини цілого ознака всього цілого” і „ознака певного вмісту ознака його вмістища”, „ознака певного цілого ознака його частини” і „ознака певного вмістища ознака його вмісту”; у межах дієслів: „спрямованість дії на частину певного цілого на все ціле” і „спрямованість дії на вміст певного вмістища на саме вмістище”, „спрямованість дії на певне ціле на його частину” і „спрямованість дії на певне вмістище на його вміст”, „належність дії частині певного цілого всьому цілому” і „належність дії вмістові певного вмістища самому вмістищу” та деякі інші), проте в своїй основі вони є цілком самостійними.
4. При виділенні типів атрибутивної метонімії слід мати на увазі, що такий семантичний розвиток певного атрибута дуже часто не обмежується двома ланками (вихідний похідний етапи), а охоплює своєю сполучуваністю, як ланцюгова реакція, все нові й нові іменники, внаслідок чого стають можливими нові лексико-синтаксичні зміщення і, отже, нові типи метонімії в його структурі (пластична операція пластична хірургія пластичний хірург; мікроорганізми мікробіологія мікробіолог).
5. Найпродуктивнішими типами метонімічних перенесень означення в межах атрибутивних словосполучень виявилися такі, як „ознака певної частини цілого ознака всього цілого” (біляве волосся білява дівчина, рум’яне обличчя рум’яна дитина, облуплена глина облуплена стіна і т. ін.), „ознака певного цілого ознака його частини” тип, протилежний попередньому (роботяща людина роботящі руки, гаряча людина гаряча голова, голодна людина на голодний шлунок і т.ін.), „ознака певного вмісту ознака його вмістища, місця” (випити гірку чашу, бувати в пристойних домах, чорні метали чорна металургія, одинока людина одинокий вік і т. ін.), „ознака певного вмістища ознака його вмісту” тип, протилежний попередньому і менш продуктивний (драматичний театр драматичний артист, Західна Німеччина західні німці, Страсна ніч страсна свічка і т. ін.), „ознака певної властивості предмета ознака призначення іншого предмета для цієї властивості” (звані гості званий обід, приміський маршрут приміський поїзд і т. ін.), „ознака певної властивості предмета ознака іншого предмета, що зумовлює цю властивість” (здорова людина здоровий клімат, жива людина жива вода, сонна людина сонне зілля і т. ін.), „ознака об’єкта певної дії ознака її суб’єкта” (тютюнова фабрика тютюновий фабрикант, Нобелівська премія нобелівський лауреат, мобільний зв’язок мобільний оператор і т. ін.), „ознака суб’єкта певної дії ознака її об’єкта” тип, протилежний попередньому і менш продуктивний (щедра людина щедрий подарунок, цікава людина цікавий випадок і т. ін.), „ознака певної дії ознака її суб’єкта” (багатослівна промова багатослівний промовець, кольорове зображення кольоровий телевізор, карета швидкої допомоги „швидка допомога” і т. ін.), „ознака суб’єкта певної дії ознака самої дії” тип, протилежний попередньому (п’яна людина п’яний бешкет, зацікавлені співрозмовники, особи, сторони зацікавлена розмова і т. ін.).
6. У багатьох випадках може бути проблематичним відмежування такого роду метонімічних означень (епітетів) від метафоричних. Так, в образах сумна хата (Панас Мирний), засмучені села (В. Сосюра) можлива метафорична мотивація як явище персоніфікації, але можлива й мотивація метонімічна: „який навіває сум (смуток)” або „який виражає сум (смуток) тих, хто перебуває в такій хаті (в такому селі)”.
7. Аналіз функціонування метонімічних епітетів дозволяє говорити про істотні його варіювання в мові не тільки різних стилів і жанрів (так, цілком природно, що сферою їх уживання, як і інших тропів, є насамперед мова художньої літератури, меншою мірою — розмовна мова), а й навіть окремих письменників. Так, метонімічні означення майже відсутні серед постійних епітетів у мові фольклору. Досить помітно цей художній засіб представлений у мові поезій Т. Шевченка, але значно частотнішим він є в творчості М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка. У мові художньої прози метонімічні епітети функціонують значно рідше переважно в письменників, яким властива поетична манера стилю (у М. Хвильового, М. Стельмаха, О. Гончара).
8. Від метонімічних зміщень означення, тобто процесу, що має лексико-синтаксичний характер і належить до сфери вторинної номінації, слід відмежовувати зовні подібні випадки, коли нібито „нелогічні”, семантично маловмотивовані означення при певних означуваних виводяться безпосередньо від твірних іменників назв об’єктів, обставин і т. ін., тобто випадки, що є результатом власне словотвірних актів, наприклад: „з чебрецевого краю” (А. Малишко), „касетний скандал”, „змінний майстер (не „який змінюється або якого змінюють”, а „який працює за змінами, позмінно”). В історії східнослов'янських мов сфера такого функціонування відіменникових відносних та присвійних прикметників була значно ширшою, ніж тепер, коли вона звужена внаслідок конкуренції з формами непрямих відмінків іменників, наприклад: „ти, розлуко християнська” (з думи), страх татарський, тобто страх перед татарами, і под.
9. Кількість типів метонімічних зміщень означальних відношень при творенні складних слів невелика порівняно з їх кількістю в межах атрибутивних словосполучень. Їх продуктивність також відрізняється від продуктивності метонімічних зміщень у семантичній структурі прикметників. Найпродуктивнішим тут виявився перший з поданих нижче типів: „ознака об’єкта певної дії ознака її суб’єкта” (бас-гітара бас-гітарист, турфірма туроператор, мікрохірургія мікрохірург і т. ін.), „ознака певного цілого ознака його частини” (генштаб „генеральний штаб” генштабіст „працівник генерального штабу”, літгурток літгуртківець і т. ін.) та деякі інші.
10. Метонімічні зміщення при вираженні означальних і обставинних відношень, тобто між позначеннями ознаки предмета (прикметником) і ознаки дії (прислівником), відбуваються в обох протилежно спрямованих напрямах від прикметника до прислівника і навпаки. Вони охоплюють переважно якісні прикметники і похідні від них або взагалі словотвірно співвідносні з ними якісно-означальні прислівники. Цей тип метонімічних процесів, як відзначають дослідники слов’янських мов, демонструє зростання продуктивності з кінця ХІХ ст. (особливо в художньому стилі).
11. Як і в семантичній структурі атрибутивних значень, у випадках ніби „нелогічної” лексико-синтаксичної сполучуваності прикметників і прислівників слід мати на увазі, що це не обов’язково є наслідком відповідних метонімічних переносів, а може бути залишком попередніх етапів в історії мови, коли відмінність між сферами значень прикметника і прислівника відчувалася не так виразно. Наприклад: „съ малою дроужиною поєде” (з пам’ятки ХІV ст.), „живо люде въ огнь на спалення ишли” (з Літопису Самовидця), тобто живі, живими.
12. Класифікація метонімічних переходів між прикметниками і прислівниками налічує значно менше продуктивних типів порівняно з процесами в межах самих прикметникових значень. Це насамперед: „ознака суб’єкта певної дії ознака самої дії” зміщення від прикметника до прислівника (червоно сідало сонце, трави зелено ростуть і т. ін.), „ознака певної дії ознака її суб’єкта” тип, протилежний попередньому і значно менш продуктивний, зміщення від прислівника до прикметника (бистро ходити і т. ін. „Сковорода на бистрі ноги встав” у П. Тичини, не видно невидна ніч), „ознака об’єкта певної дії ознака самої дії” зміщення від прикметника до прислівника (м’яко спати, тобто на чомусь м’якому, смачно готувати, чисто одягатися і т. ін.), „ознака певної дії ознака її об’єкта” тип, протилежний попередньому і менш продуктивний, який не має відповідників у межах типів прикметникової гіпалаги, зміщення від прислівника до прикметника (легкий хліб, тобто легко зароблений, дурні гроші, тобто дурно зароблені, і т. ін.).
13. Метонімічні зміщення в структурі дієслівних значень, які можуть бути зумовлені наявністю відношень суміжності як на об’єктному, так і на суб’єктному полюсах дієслівної конструкції, поділяються на три основні типи з варіюванням: а) тільки об’єктної валентності (копати землю / яму), б) тільки суб’єктної валентності (текти про воду / про бочку), в) як об’єктної, так і суб’єктної валентності дієслова (Риба кишить у річці Річка кишить рибою).
14. В одних типах лексико-синтаксичних зміщень у структурі дієслівних значень відбувається цілком виразне розщеплення лексичного значення дієслова на різні відтінки значення або й окремі, самостійні значення (зі своїм денотативно-сигніфікативним аспектом позначення): відчиняти двері / хату, облазити про шерсть / про собаку), в інших типах відбувається зміна тільки певного логічного акценту в позначенні відповідної ситуації, певне зрушення сигніфікативного аспекту лексичного значення дієслова при незмінності його денотативного аспекту, тобто співвіднесеності з відповідною ситуацією: доїти корову / молоко, буксувати про колеса / про машину.
15. Найпродуктивнішими типами метонімічних зміщень у структурі дієслівних значень при вираженні об’єктних відношень виявилися такі, як „спрямованість дії на частину певного цілого на все ціле” (чесати гриву / коня, взувати черевики / дитину, вишивати візерунок / рушник, відкривати корок / пляшку і т. ін.), „спрямованість дії на вміст певного вмістища, місця на саме вмістище, місце” (гріти воду / казан, складати речі / валізу, витирати сльози / очі, гоїти рану / руку і т. ін.), „спрямованість дії на певне вмістище, місце на його вміст” тип, протилежний попередньому (скубти пір’я / курку, кип’ятити воду / білизну, лікувати печінку / цироз і т. ін.), „спрямованість дії на безпосередній об’єкт на його похідний результат” (місити глину / заміс, рубати дерево / дрова, копати землю / рів, намивати ґрунт / берег і т. ін.).
16. Більшість типів метонімічних зміщень у структурі дієслівних значень при вираженні суб’єктних відношень є відповідним віддзеркаленням типів класифікації об’єктних зрушень (пор., наприклад: гоїти рану / руку і гоїтися про рану / про руку). Але два з десяти виділених основних типів зміщень суб’єктних відношень не мають відповідників серед типів зміщень об’єктних відношень.
17. Найпродуктивнішими типами метонімічних зміщень у структурі дієслівних значень при вираженні суб’єктних відношень виявилися такі, як „належність дії частині певного цілого всьому цілому” (облітати про пух / про тополю, буксувати про колеса / про машину і т. ін.), „належність дії вмістові певного вмістища, місця самому вмістищу, місцю” (протікати про воду / про човен, висихати про воду / про річку, кипіти про воду / про чайник і т. ін.), „належність дії певному вмістищу, місцю його вмістові” тип, протилежний попередньому (кипіти про воду / про страву, стати про річку / про кригу, скакати про коня / про вершника і т. ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Античные теории языка и стиля: Хрестоматия. М.; Ленинград: Соцэкгиз, 1936. 343 с.
2. Апресян Ю.Д. О регулярной многозначности // Известия АН СССР: Серия литературы и языка. 1971. - № 6. С. 47-61.
3. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (Синонимические средства языка): Монография. М.: Наука, 1974. 368 с.
4. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола: Монография. М.: Наука, 1967. - 251 с.
5. Араратян М. Г. Лингвистическая природа и стилистические функции метонимии: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1974. 24 с.
6. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка: Учеб. пособ. М.: Просвещение, 1990. 301 с.
7. Арутюнова Н.Д. Метонимия // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 300-301.
8. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 606 с.
9. Бабій І. Про метафоричне уживання кольороназв: традиційне й оказіональне (на матеріалі творів М. Коцюбинського і М. Хвильового) // Наукові записки Тернопільського нац. пед. ун-ту імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство. 2004. Вип. 1 (11). С. 61-64.
10. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Монография. М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с.
11. Балли Ш. Французская стилистика: Монография. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
12. Белошапкова В.А., Земская Е.А. Из истории функционирования отсубстантивных прилагательных // Материалы и исследования по истории русского литературного языка. М.: Изд-во АН СССР, 1962. Т. 5. С. 4-25.
13. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Х., 1999. 20 с.
14. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови / За ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Довіра, 1998. 432 с.
15. Бирих А.К. Словообразовательный аспект изучения метонимических переносов в современном русском языке // Вопросы русского и славянского словобразования. Самарканд, 1982. С. 4-14.
16. Бирих А.К. Метонимические связи слов в словообразовательной цепи // Актуальные вопросы глагольно-именного словообразования русского языка. Самарканд, 1985. С. 8-12.
17. Бирих А.К. Метонимия в современном русском языке: Автореф. дисc. канд. филол. наук. Ленинград, 1987. 17 с.
18. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського: Монографія. К.: Вид-во АН УРСР, 1965. 174 с.
19. Братусь М.Ф. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2002. 16 с.
20. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства: Навч. посіб. К.: Радянська школа, 1955. 248 с.
21. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка: Учеб. пособ. М..: Учпедгиз, 1959. 623 с.
22. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка: Монографія. Х.: Вид-во Харків. ун-ту, 1963. 252 с.
23. Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г.Шевченка: Словник-покажчик. Дніпропетровськ: ДДУ, 1982. 84 с.
24. „Великий гранослов свого народу...” (до 95-річчя з дня народження М.Т.Рильського) // Мовознавство. 1990. - № 3. С. 3-11.
25. Веренк Ж. Диатеза и конструкции с глаголами на -ся // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XV. С. 286-302.
26. Веселовский А.Н. Из истории эпитета // А.Н. Веселовский. Историческая поэтика. Ленинград: Художественная литература, 1940. С. 73-79.
27. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика: Сб. научн. тр. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
28. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц: Монография. М.: Наука, 1980. 238 с.
29. Волинський П.К. Основи теорії літератури (Вступ до літературознавства): Навч. посіб. К.: Радянська школа, 1962. 351 с.
30. Георгиева В. Л. Некоторые вопросы истории относительных прилагательных в русском языке // Ученые записки Ленинградского гос. пед. ин-та им. А. И. Герцена. 1957. Т. 130. С. 15-55.
31. Гинзбург Е.Л. Конструкции полисемии в русском языке: Таксономия и метонимия: Монография. М.: Наука, 1985. 224 с.
32. Горбачевич К.С., Сороколетов Ф.П. Значение и оттенок в лексикографической практике // Известия АН СССР: Серия литературы и языка. 1975. Т. 34. - № 6. С. 73-89.
33. Гоцур Л. В. Колористичні епітети в оповіданнях О. Кобилянської // Культура слова. 1990. Вип. 39. С. 36-39.
34. Грабовецька О. Епітетна конструкція української мови в зіставленні з англійською // Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення: Мовознавство. К.: Пульсари, 2002. С. 347-350.
35. Грицютенко І. Є. Мова і стиль художніх творів Панаса Мирного: Монографія. К.: Радянська школа, 1959. 155 с.
36. Девкин В. Д. Немецкая разговорная речь: Синтаксис и лексика: Монография. М.: Международные отношения, 1979. 256 с.
37. Дей О. І. Поетика української народної пісні: Монографія. К.: Наук. думка, 1978. 251 с.
38. Денисова С. П. Типологія категорій лексичної семантики: Монографія. К.: Київ. держ. лінгвіст. ун-т, 1996. 294 с.
39. Діброва С. М. Словник епітетів П. Загребельного. Сімферополь : [Б. в.], 2003. 107 с.
40. Долгих И.А. Аспекты изучения метонимии // Вестник Московского ун-та: Серия 9. Филология. 1984. - № 4. С. 52-59.
41. Долинин К.А. Стилистика французского языка: Монография. Ленинград: Просвещение, 1978. 344 с.
42. Дребет В. В. Полісемія іменників і прикметників у сучасній німецькій мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Одеса, 1998. 18 с.
43. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 156 с.
44. Ермакова О.П. О связи словообразовательных и синтаксических явлений // Вопросы синтаксиса русского языка. Калуга, 1969. С. 35-46.
45. Єрмоленко С. Я. Слово, оновлене часом // Культура слова. 1976. Вип. 11. С. 18-34.
46. Єрмоленко С. Я. Фольклор і літературна мова: Монографія. К.: Наук. думка, 1987. 248 с.
47. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови): Монографія. К.: Довіра, 1999. 432 с.
48. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
49. Єфименко О. Є. Епітети до слова степ в українській мові // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2003. № 3. С. 95-100.
50. Жирмунский В.М. К вопросу об эпитете // Жирмунский В.М. Избранные труды: Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Ленинград: Наука, 1977. С. 355-361.
51. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Навч. посіб. К.: Вища школа, 1972. Ч. І. 404 с.
52. Заболотня Р.В. Синестезія явище міжсенсорної семантичної асоціації у мові // Актуальні проблеми української лінгвістики: Теорія і практика. К.: Київ. ун-т, 2002. Вип. 6. С. 108-116.
53. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка: Монография. М.: Наука, 1973. 352 с.
54. Зубарев Г. П. Метонимические отношения в лексике современного немецкого языка: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1978. 24 с.
55. Ижакевич Г.П., Кононенко В.И., Пилинский Н.Н., Сиротина В.А. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков: Монография. К.: Вища школа, 1980. 208 с.
56. Ижакевич Г.П., Кононенко В.И. Основные тенденции внутриструктурного развития и взаимодействия современных восточнославянских литературных языков // IХ Міжнародний з’їзд славістів: Слов’янське мовознавство (доповіді). К.: Наук. думка, 1983. С. 17-45.
57. Історія української мови: Морфологія: Монографія. К.: Наук. думка, 1978. 540 с.
58. Історія української мови: Синтаксис: Монографія. К.: Наук. думка, 1983. 504 с.
59. Калашник В., Філон М. Динаміка семантики епітетних структур в українській ліриці 19001930-х років // Вісник Луганського педагогічного університету ім. Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2001. № 3. С. 177-182.
60. Калашник В. С. Фразотворення в українській поетичній мові радянського періоду: Монографія. Х.: Вища школа, 1985. 172 с.
61. Калинин А.В. Русская лексика: Учеб. пособ. М.: Изд-во Московского ун-та, 1960. 59 с.
62. Капанадзе Л.А. Номинация // Русская разговорная речь. М.: Наука, 1973. С. 403-463.
63. Касаткин Л. Л., Клобуков Е. В., Лекант П. А. Краткий справочник по современному русскому языку. М.: Высшая школа, 1991. 383 с.
64. Кацнельсон С.Д. Историко-грамматические исследования, I: Из истории атрибутивных отношений: Монография. М.; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1949. 240 с.
65. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм (стилістика): Монографія. Мюнхен; Ніжин, 1994. 136 с.
66. Квятковский А. П. Поэтический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1966. 376 с.
67. Кійко С. В. Полісемія дієслів сучасної німецької мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999. 19 с.
68. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Даниленко Л. І. Динаміка словникового складу сучасної української мови на тлі міжслов’янських паралелей // Мовознавство. 2003. № 2-3. С. 96-111.
69. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови: Навч. посіб. К.: Вища школа, 1987. 352 с.
70. Кононенко І.В. Препозитивна семантика прикметника (на матеріалі української та російської мов) // Мовознавство. 1991. № 5. С. 42-46.
71. Коротеев А.А. Синтаксические смещения в современном русском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Куйбышев, 1964. 24 с.
72. Корольков В. И. Метонимия // Краткая литературная энциклопедия: В 8 т. М.: Советская энциклопедия. Т. 4. 1975. С. 806-807.
73. Корольков В. И. Эпитет // Краткая литературная энциклопедия: В 8 т. М.: Советская энциклопедия. Т. 8. 1975. С. 921-924.
74. Красавіна В. В. Епітет у назвах одягу доби козаччини // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. 2004. № 5. С. 88-93.
75. Кудрявцева Л. А. Моделирование динамики словарного состава языка: Монография. К.: Киевский университет, 2004. 208 с.
76. Кузан Г. С. Метонімічне зміщення означень в атрибутивних словосполученнях // Вісник Київського національного лінгвістичного університету: Серія Філологія. 2006. Т. 9. № 1. С. 87-92.
77. Кузан Г. С. Метонімічні зміщення в структурі дієслівних значень при вираженні об’єктних і суб’єктних відношень // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного університету: Філологія. Педагогіка. Психологія. 2006. Вип. 12. С. 114-121.
78. Кузан Г. С. Метонімія як шлях зміщення означальних та обставинних відношень (у межах складних слів і словосполучень) // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. 2006. Вип. 14. С. 39-46.
79. Кузан Г. С. Повторна ад’єктивація субстантивованих прикметників як різновид метонімічних зміщень // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація (матеріали VI Всеукраїнської наукової конференції). Х.: Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2007. С. 185-186.
80. Кузнецова О. Д. Семантические сдвиги в глагольной семантике // Актуальные вопросы глагольно-именного словообразования русского языка. Самарканд, 1985. С. 15-18.
81. Кузнецова О.Д. О глаголах, изменяющих значение в связи с переменой субъекта действия // Современная русская лексикология. М.: Наука, 1966. С. 56-63.
82. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. К.: Либідь, 1990. 304 с.
83. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. К.: Радянська школа, 1971. 486 с.
84. Леськів Б. Фігури „Кобзаря” Тараса Шевченка: Словник. Немирів: Буг-Дан, 2004 с. 235 с.
85. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови: Семантична структура слова. Х.: Вища школа, 1977. 116 с.
86. Литературная энциклопедия терминов и понятий / Гл. ред. и сост. А. Н. Николюкин. М.: Интелвик, 2003. 1598 с.
87. Литературный энциклопедический словарь / Под. ред. В. М. Кожевникова и П. А. Николаева. М.: Советская энциклопедия, 1987. 752 с.
88. Літературознавчий словник-довідник / Ред. кол. Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів, В. І. Теремко. К.: Академія, 1997. 752 с.
89. Лободанов А.П. К исторической теории эпитета (античность и средневековье) // Известия АН СССР: Серия литературы и языка. 1984. Т.43. - № 3. С. 215-226.
90. Ломтев Т. П. Очерки по историческому синтаксису русского языка: Монография. М.: Изд-во Московского ун-та, 1956. 596 с.
91. Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. Львів: Світ, 2002. 130 с.
92. Масальський В. І. Мова і стиль творів М. Коцюбинського: Монографія. К.: Радянська школа, 1965. 125 с.
93. Мацько Л.І. Епітет // Українська мова (енциклопедія). К.: Вид-во „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана”, 2000. С. 160-161.
94. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови: Навч. посіб. К.: Вища школа, 2003. 464 с.
95. Меншиков І. І., Підмогильна Н. В. Поетичне слово Кобзаря: Словник лексичних компонентів атрибутивних конструкцій. Дніпропетровськ: Січ, 1993. 206 с.
96. Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: Декодування Шевченкового вірша: Монографія. К.: Правда Ярославичів, 1997. 200 с.
97. Москвин В.П. Культура словесного творчества (ономасиологические и семантико-стилистические возможности метонимии) // Мова і культура: П’ята міжнародна наукова конференція. К.: Collegium, 1997. Т. I. С. 98-105.
98. Москвин В. П. Тропы и фигуры: параметры общей и частных классификаций // Филологические науки. 2002. № 4. С. 75-85.
99. Мурзин Л.Н. Образование метафор и метонимий как результат деривации предложения (к постановке вопроса) // Актуальные проблемы лексикологии и лексикографии. Пермь, 1972. С. 362-366.
100. Неклюдова М.К. К вопросу об изучении метонимии // Русское и зарубежное языкознание. Алма-Ата, 1970. Вып. 3. С. 14-18.
101. Некрасова Е.А. Метонимический перенос в связи с некоторыми проблемами лингвистической поэтики // Слово в русской советской поэзии. М.: Наука, 1975. С. 111-131.
102. Нестеренко І. Називаємо, бува, і так... (Про непряму номінацію осіб в українській мові) // Урок української. 2001. - № 2. С. 27-29.
103. Нечитайло І.М. Особливості виникнення метонімічних значень у давньоруських дієсловах, що означають фізичну дію // Система і структура східнослов’янських мов. К.: Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 1998. С. 25-28.
104. Никитина С. Е., Васильева Н. В. Экспериментальный системный толковый словарь стилистических терминов. М.: [Б.в.], 1996. 172 с.
105. Николаева Н. С. О характере метафор отадъективных наречий на -о, -е // Язык и культура: Тез. Второй международной конференции. К.: Киев. ун-т им. Тараса Шевченко, 1993. Ч. I. С. 169-170.
106. Новиков О. Л. Метонимия в русском языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1996. 18 с.
107. Норман Б. Адвербиальные новообразования как результат семантико-синтаксических процессов в славянских языках (на русском и болгарском материале) // Съпоставително езикознание. 1991. № 4. С. 178-185.
108. Норман Б. Тенденции в развитии качественных наречий в белорусском и других славянских язиках // Wissenschaftliche Beiträge der Ernst-Moritz-Arndt-Universität Greifswald: Beiträge zur Slawistik, II. Aktuelle Entwicklungsprobleme slawischer Sprachen. Greifswald, 1995. С. 108-121.
109. Норман Б. Ю. Наречие в современных славянских языках: словообразовательные, семантические и синтаксические аспекты развития // Мовазнаўства. Літаратура. Культуралогія. Фалькларыстыка: ХIII Міжнародны з’езд славістаў. Мінск: Беларуская навука, 2003. С. 159-174.
110. Огієнко І. Український стилістичний словник. Львів, 1924. 496 с.
111. Очерки истории языка русской поэзии ХХ века: Тропы в индивидуальном стиле и поэтическом языке. М.: Наука, 1994. 421 с.
112. Падучева Е. А. Метафорические и метонимические переносы в парадигме значений глагола назначить // Теория и типология языка: от описания к объяснению. К 60-летию А. А. Кибрика. М.: Нау