Микитюк Мирослава Ростиславівна. Застосування локального дистанційного кріовпливу у хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом

brief description

Микитюк Мирослава Ростиславівна. Застосування локального дистанційного кріовпливу у хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом : дис... канд. мед. наук: 14.01.14 / АМН України; Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я.Данилевського. - Х., 2005.

Микитюк М.Р.Застосування локального дистанційного кріовпливу у хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.14 ендокринологія. Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, Харків, 2005.
Робота присвячена оптимізації лікування хворих на аутоімунний тиреоїдит (АІТ) з післяопераційним гіпотиреозом (ПГ) з використанням локального дистанційного кріовпливу (ЛДК).
Морфостереометрія біопсійного матеріалу виявляє специфічні гістометричні профілі співвідношень клітинних та тканинних компонентів щитоподібної залози, що дозволяє диференціювати стадії розвитку патологічного процесу в щитоподібній залозі (ЩЗ) і виділити переважно лімфоплазмоцитарний та переважно фіброзний варіанти АІТ. В якості критеріїв, що лімітують застосування ЛДК у хворих на АІТ з ПГ, виступають відносні об’єми стромально-судинного, фолікулярного та інтерфолікулярного компонентів щитоподібної залози. Лікувальний ефект ЛДК за даними клінічного, гормонального, імунологічного та ультразвукового досліджень виявляється у хворих на АІТ з ПГ в стані субкомпенсації через три місяці і зберігається до 12 місяців після його застосування; у хворих на АІТ з ПГ в стані декомпенсації через шість місяців і зберігається до 9 місяців, і тільки після цих строків має тенденцію до повільного згасання терапевтичного ефекту, що не відбивається на функціональній активності тиреоїдного залишку та клінічному стані хворих. ЛДК підвищує функціональну активність тиреоїдного залишку у хворих на АІТ з ПГ шляхом нормалізації основних показників Т-клітинного та зменшення напруги гуморального антитиреоїдного імунітету, що значно підвищує ефективність замісної гормональної терапії.

Локальний дистанційний кріовплив підвищує функціональну активність тиреоїдного залишку у хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом шляхом нормалізації основних показників Т-клітинного та зменшення напруги гуморального антитиреоїдного імунітету, що значно підвищує ефективність замісної гормональної терапії.
У хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом у віддалений післяопераційний період мають місце порушення в Т-клітинному і цитотоксичному компартменті та напруженість В-системи імунітету.
Отримані в результаті морфостереометрії біопсійного матеріалу специфічні гістометричні профілі співвідношень клітинних і тканинних компонентів щитоподібної залози дозволяють диференціювати стадії розвитку патологічного процесу і виділити переважно лімфоплазмоцитарний та переважно фіброзний варіанти аутоімунного тиреоїдиту. В якості критеріїв, що лімітують застосування локального дистанційного кріовпливу у хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом, виступають відносні об’єми стромально-судинного, фолікулярного та інтерфолікулярного компонентів щитоподібної залози.
Локальний дистанційний кріовплив патогенетичне лікування, оскільки здатне гальмувати перебіг аутоімунних процесів у тиреоїдному залишку, стимулювати його функціональну активність, а, значить, сповільнювати подальше прогресування післяопераційного гіпотиреозу у хворих на аутоімунний тиреоїдит у віддалений післяопераційний період.
Лікувальний ефект локального дистанційного кріовпливу за даними клінічного, гормонального, імунологічного та ультразвукового досліджень виявляється у хворих на аутоімунний тиреоїдит у стані субкомпенсації через 3 місяці і зберігається до 12 місяців після його застосування; у хворих на АІТ в стані декомпенсації через 6 місяців і зберігається до 9 місяців після його застосування, і тільки після цих строків має тенденцію до повільного згасання терапевтичного ефекту, що не відбивається на функціональній активності тиреоїдного залишку та клінічному стані хворих.
Застосування локального дистанційного кріовпливу у хворих на аутоімунний тиреоїдит з післяопераційним гіпотиреозом можна здійснювати повторними курсами у

16
комплексі із замісною терапією в залежності від вихідного стану компенсації захворювання: при субкомпенсації один раз на рік, при декомпенсації один раз на 9 місяців.