МІКРОТОПОНІМІЯ СКОЛІВЩИНИ Диссертация

brief description:
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

СОКІЛ НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 811.161. 2’373.21

МІКРОТОПОНІМІЯ СКОЛІВЩИНИ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
БУЧКО ДМИТРО ГРИГОРОВИЧ,
доктор філологічних наук, професор

ЛЬВІВ 2007

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ3
ВСТУП..7
РОЗДІЛ 1. МІКРОТОПОНІМИ ЯК ОБ’ЄКТ
ВИВЧЕННЯ 16
1.1.Огляд джерел.16
1.2. Історія дослідження мікротопонімів..23
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИКА БАЗОВИХ ОСНОВ
МІКРОТОПОНІМІВ ..40
2.1. Відапелятивні мікротопоніми.40
2.1.1. Мікротопоніми, що походять від
географічних термінів.43
2.1.2. Мікротопоніми, що походять від апелятивів
на позначення культурно-історичних реалій99
2.2. Відонімні мікротопоніми113
2.2.1. Відантропонімні утворення.114
2.2.2. Відойконімні та відгідронімні утворення..123
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНО-СЛОВОТВІРНИЙ
АСПЕКТ МІКРОТОПОНІМІВ 128
3.1. Мікротопоніми простої структури130
3.2. Мікротопоніми складеної структури148
РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРНІ ТА ЛЕКСИЧНІ ЗМІНИ
МІКРОТОПОНІМІВ У ДІАХРОНІЇ 161
ВИСНОВКИ...178
ДОДАТКИ..186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..331

ВСТУП
Актуальність теми. Власні назви відіграють важливу роль у житті людей, оскільки сама людина є творцем і носієм онімів. Вони виникають як необхідний елемент мови, як віддзеркалення потреб ідентифікації об’єктів та суб’єктів. Склалося так, що антропоніми, гідроніми, ойконіми в українському мовознавстві досліджені значно більше й глибше, ніж мікротопоніми. Проте останнім часом у широкій парадигмі онімних класів особливий науковий інтерес становлять назви невеликих географічних об’єктів. Цьому сприяє кілька чинників, які й окреслюють актуальність запропонованого дослідження. По-перше, досі фактографічний матеріал ще недостатньо зібраний та належним чином не проаналізований, зважаючи на величезну кількість існуючих мікротопонімів на різних теренах України. Вони хіба частково фіксувалися при з’ясуванні ойконімікону певних реґіонів, адже деякі мовознавці вважають їх першим етапом у з’ясуванні топонімії загалом.
По-друге, мікротопоніми відносяться до унікальних одиниць, оскільки їхня креація залучає різні фактори: лінгвістичні, історичні, географічні, етнокультурні. Це зумовлено здатністю зберігати в собі різночасові елементи та відображати цілісну лінґвістично-географічну історію окремої території. Мікротопонімні феномени є невичерпним джерелом історичного минулого українського народу, що містять важливу інформацію про розвиток краю, ландшафт, господарську діяльність, культуру, традиції. Треба додати, що вони нерідко виступають єдиним надійним джерелом з дописемного періоду” [18, с. 15].
По-третє, вивчення мікротопонімії важливе й тим, що це сфера живого мовлення. Мікротопоніми як одиниці цього мовлення швидко реагують на зміну природних умов, більш рухливі, змінні, нестійкі, варіативні порівняно з назвами великих об’єктів. Через те їх потрібно фіксувати й досліджувати відразу, поки вони безпосередньо існують у живому мовленні, адже часто назви мають значно коротшу екзистенцію, ніж відповідні їм об’єкти” [211, s. 183]. Найменування невеликих об’єктів, безумовно, піддаються часовим змінам, які призводять іноді до цілковитого зникнення онімів, проте на заміну зниклому мікротопоніму завжди приходить щось нове, тому мікротопонімія як лінгвістичне явище повністю щезнути не може [64, с. 17].
По-четверте, дотепер залишаються нез’ясованими чимало питань загальнотеоретичного рівня, чітко не окреслені межі та обсяг мікротопонімів. Скажімо, у східнослов’янській ономастиці прийнято вважати, що мікротопонім це власне ім’я природного фізико-географічного мікрооб’єкта чи створеного людиною, що має вузьку сферу вживання і функціонує на певній мікротериторії. Воно відоме обмеженому колу людей, які живуть поблизу названого об’єкта. До мікротопонімів зараховуються також мікроойконіми, мікрогідроніми, мікроороніми, мікрохороніми, назви урочищ, господарських угідь тощо [121, с. 83]. Східнослов’янські мовознавці трактують мікротопоніми як назви незаселених, так і заселених мікротериторій. У західнослов’янському мовознавстві, насамперед у польському їх іменують nazwy terenowe” та відносять сюди найменування лише незаселених місцевостей. Іноді їх окреслюють як анойконіми, на противагу ойконімам [200, s. 5].
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення мікротопонімії, що охоплює семантику, етимологію мотивувальної бази, словотвірні моделі мікротопонімів у синхронії та діахронії. Перелічене коло наукових проблем допоможе фахово оцінити творення і функціонування назв у лексичній системі мови. Розгляд мікротопонімії Сколівщини цінний не лише новим онімним фактажем, а й вирішенням практичних завдань, розширенням деяких теоретичних розробок.
Крім того, мікротопоніми важливі як одиниці місцевого значення, вони виступають носіями різних реґіональних і говіркових ознак” [221, s. 157]. Деякі апелятиви збереглися винятково в онімах або вживаються в певній говірковій практиці. У мікротопонімній базі містяться елементи як літературного, так і діалектного мовлення, тому вивчати її без залучення діалектного фактажу не можна. Ще І. Франко зазначав, що кожна мова повинна збагачуватися чимраз новими елементами з питомого народного життя і з відмін та діалектів народного говору” [170, с. 207]. Завдяки мікротопонімній лексиці є змога простежити творення, розвиток і функціонування окремих говіркових процесів, адже вона часто локалізує певні явища в просторі [198, s. 71].
Таким чином, актуальність дослідження визначається необхідністю різнобічного вивчення мікротопонімного матеріалу на реґіональному рівні, у конкретному випадку Сколівщини, оскільки такої студії в українській лінгвістиці ще не було. Особливо важливим є те, що в дисертації акцентується увага на побутуванні та розвитку мікротопонімії ХVІІІ-ХХ ст. Такий підхід до розгляду питання вагомий, адже до цього часу мікротопоніми вивчали винятково на синхронному зрізі функціонування. Праця доцільна як певний результат для створення майбутнього наукового узагальнення з національної мікротопонімії.
Дисертація присвячена вивченню мікротопонімів Сколівщини, що у Львівській області. Згідно з адміністративно-територіальним поділом України, у районі налічується 52 села. За етнографічною приналежністю вона входить до Центральної Бойківщини. Ця територія багата на архаїчну лексику і ще недостатньо повно вивчена в царині топонімії. Географічні назви Бойківщини описав свого часу Я. Рудницький [133]. Багатий мікротопонімний матеріал з Турківщини, що теж входить до складу Бойківщини, зібрав П. Зборовський [161], хоча праця без належного лінґвістичного аналізу. Ойконімія Сколівщини була предметом розгляду значно частіше. Її досліджував М. Худаш в однойменній праці Сколівщина” [177, с. 107 122] та у своїх монографіях [176; 178; 179; 180]. Роботу в аналогічному руслі здійснив і польський дослідник В. Макарський [209].
Джерельною базою роботи послужили насамперед матеріали Йосифінської (1785-1788) та Францисканської (1819-1820) метрик, які знаходяться у Центральному державному історичному архіві у Львові [58; 175]. Це найдавніші документальні дані практично зі всіх сіл Сколівщини. Цінне джерело становить Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich” [222]. Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини” М. Кордуби [71] містять важливу інформацію для дослідження території Сколівщини. Вони зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України. У дисертації використано архівні записи Г. Дем’яна, що знаходяться у відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України ім. М. Рильського в Києві [9, арк. 242-322]. Найбагатшим джерелом є власні польові фіксації мікротопонімів, здійснені впродовж 2003-2006 рр. [105]. Внаслідок обстеження території виявлено близько 5000 географічних об’єктів з властивими їм назвами. Опитування проводилося згідно з положеннями Програми збирання матеріалів для вивчення топоніміки України” К. Цілуйка [183].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка в рамках дослідження кафедри української мови теми Структура української мови в діахронії та синхронії” (шифр 0103U005955), яка є її складовою. У ній на рівні досліджуваного матеріалу з’ясовуються питання семантики, етимології твірних основ мікротопонімів, їхня структура та словотвір, а також історичний аспект. Праця узгоджена з планами кафедри, відповідає науковим засадам теорії і практики вивчення мікротопонімів. Тему дисертації затверджено на вченій раді університету та координаційній раді Інституту української мови НАН України (протокол № 307/427 від 17 червня 2005 року).
Мета роботи здійснити лексико-семантичний та етимологічний розгляд твірної бази мікротопонімів, виявити основні словотвірно-структурні типи мікротопонімів на синхронному та діахронному рівнях. Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
1) зафіксувати назви мікрооб’єктів на території Сколівщини та укласти словник;
2) охарактеризувати мікротопоніми, основою яких є апелятивна та онімна лексика;
3) порівняти бойківську мікротопонімну лексику з її відповідниками в гуцульських, лемківських, поліських, буковинських говірках, а також з найменуваннями Волині та Центральної України;
4) простежити основні словотвірні моделі мікротопонімів та їх структурні різновиди;
5) виявити структурні та лексичні зміни в мікротопонімах кінця ХVІІІ початку ХХІ ст.
Об’єктом дослідження є мікротопоніми Сколівщини, тобто назви невеликих гір, вершин, схилів, берегів, полів, полян, полонин, урвищ, западин, ярів, доріг, криниць, балок, боліт, джерел, потоків, кутків села, кладовищ, млинів тощо, у яких закладена цінна інформація про ландшафтні особливості території, історію краю, господарську діяльність її мешканців, етнокультурний розвиток. Таким чином, для дослідження залучаються як природні об’єкти, так і рукотворні.
Предмет дослідження лексико-семантична природа твірної бази мікротопонімів, їхня етимологія, словотвір і структура на синхронному та діахронному рівнях.
Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації послужили концепції багатьох українських учених. Особливо плідним було звернення до праць М. Сумцова, І. Франка, М. Кордуби, Я. Рудницького, Ю. Карпенка, Є. Черепанової, Є. Черняхівської, Д. Бучка, М. Худаша, З. Купчинської, І. Чеховського, О. Михальчук, Л. Костик, Н. Лісняк. Важливу інформацію почерпнуто у зарубіжних дослідників: І. Яшкіна, М. Бірили, Р. Козлової, В. Никонова, О. Суперанської, Н. Подольської, С. Роспонда, В. Ташицького, Г. Борека, Р. Мрузека та ін.
Відповідно до завдань дослідження у дисертації застосовано різні методи. Щоб описати мікротопоніми та різноманітні явища і процеси, які з ними відбуваються, знадобився дескриптивний метод. Завдяки кількісному аналізу встановлено склад і продуктивність різних груп мікротопонімів та топоформантів. За допомогою структурного прийому виявлено мікротопонімні моделі та лексеми й афікси, які їх наповняють. При підрахунку мікротопонімних одиниць чільне місце зайняв статистичний метод. Щоб виявити походження найменування чи групи найменувань, застосовано етимологічний метод. Завдяки формантному методу виокремлено ряд мікротопонімів на основі ідентичних формантів. Порівняльний метод допоміг провести паралелі між уживанням однакових мікротопонімів на окремих теренах України та зіставити особливості мікротопонімних систем різних історичних етапів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного дослідження мікротопонімії Сколівщини. В українському мовознавстві введено в науковий обіг новий мікротопонімний матеріал, розглянуто відповідні оніми крізь призму діахронії. Це дозволило відтворити певним чином лінгвістичну, географічну, історичну та етногенетичну характеристику краю.
Теоретичне значення дисертації полягає в удосконаленні лексико-семантичних та структурно-словотвірних особливостей мікротопонімів Сколівщини. Проаналізовані джерельні матеріали, отримані результати і висновки дисертації відкривають нові можливості для подальшого вивчення української мікротопонімії. Важливу роль мають структурний, семантичний та історичний аспекти розгляду мікротопонімів, з’ясування їхнього зв’язку з дійсністю. Висновки та узагальнення сприяють розробці цілісної концепції мікротопонімії, усвідомленню тяглості української етнокультурної традиції та її впливу на історичну пам’ять народу. Систематизований фактичний матеріал увиразнює лексикографічні перспективи вивченння мікротопонімії як важливого компонента лексичного складу української мови.
Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що положення дисертації можуть бути використані для проведення ономастичних семінарів, читання лекцій, спеціальних курсів у вищих навчальних закладах. Вони необхідні для краєзнавчої роботи. Зібраний першоджерельний матеріал слугуватиме при укладанні мікротопонімного словника Сколівщини, який знадобиться для формування майбутнього словника мікротопонімів України, а також національного ономастичного лексикону.
Апробація результатів дисертації. Матеріали й головні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження апробовані на наукових семінарах кафедри, звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів, а також на конференціях різних рівнів.
1) Міжнародна ономастична конференція Традиційне і нове у вивченні власних імен” (Донецьк Горлівка Святогірськ, 2005) Мікротопонімія Сколівщини: лексико-семантичний аспект”;
2) 9-а Міжнародна наукова конференція Проблеми української термінології” (Львів, 2006) Географічні терміни в мікротопонімії Центральної Бойківщини: порівняльний аспект”;
3) Міжнародний науковий конґрес Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006) Мікротопоніми села Тухлі у повісті Івана Франка Захар Беркут”;
4) Міжнародна науково-теоретична конференція Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології” (Вінниця, 2006) Мікротопоніми суфіксальної деривації (на матеріалі мікротопонімії Сколівщини)”;
5) Всеукраїнська наукова конференція Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007) Морфологічний спосіб деривації мікротопонімів Сколівщини”;
6) Ономастичний семінар Ойконімія України в синхронії та діахронії” (Київ, 2007) Мікротопоніми і ойконіми: питання взаємозв’язку”;
7) Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2005 рік (Львів, 2006) Відантропонімні мікротопоніми Сколівщини”;
8) Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2006 рік (Львів, 2007) Лексико-семантичний спосіб деривації мікротопонімів”.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
1)Відонімні мікротопоніми Сколівщини // Наукові записки. Серія: Мовознавство. 1(13). Тернопіль, 2005. С. 117-128;
2) Географічні терміни в мікротопонімії Центральної Бойківщини: порівняльний аспект // Проблеми української термінології. Львів, 2006. № 559. С. 288-292;
3) Мікротопоніми Сколівщини, що походять від термінів на означення рельєфу місцевості // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2006. Вип. 38. Ч. І. С. 192-202;
4) Морфологічний спосіб деривації мікротопонімів Сколівщини // Вісник Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Філологія. Вип. ХV-ХVІІІ. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. С. 460-463;
5) Мікротопоніми і ойконіми: питання взаємозв’язку // Студії з ономастики та етимології. К., 2007. С. 267-272;
6) Мікротопоніми суфіксальної деривації (на матеріалі мікротопонімії Сколівщини) // Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції, 4-5 жовтня 2006. Вінниця, 2006. С. 88-93;
7) Топоніми як важливе джерело для формування світогляду туриста-краєзнавця (за матеріалами с. Тухлі та повісті І. Франка Захар Беркут”) // Вісник Львівського інституту економіки і туризму. Львів, 2007. № 2. С. 124-128;
8) Мікротопонімія Сколівщини: лексико-семантичний аспект // Традиційне і нове у вивченні власних імен. Тези доповідей Міжнародної ономастичної конференції, 13-16 жовтня 2005 р. Донецьк Горлівка Святогірськ, 2005 С. 113-115.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

bibliography:
ВИСНОВКИ
Здійснене дисертаційне дослідження мікротопонімії Сколівщини дозволяє зробити певні підсумки, пов’язані з характером, особливостями пропріальної номінації географічних об’єктів. Розгляд семантики базових основ, структури, способів творення досліджуваних онімів, лексичних та структурних змін, які відбувалися впродовж століть, дає підстави сформулювати деякі підсумкові узагальнення як теоретичного, так і практичного спрямування. Їх можна звести до таких основних положень.
Встановлено, що мікротопоніми Сколівщини вперше системно зафіксовані в одному з найдавніших реєстрів поземельному кадастрі Галичини Йосифінській метриці” (1785 1788), відтак у Францисканській метриці” (1819 1820). У них представлено назви мікрооб’єктів з усіх сіл Сколівщини, хоча в різній кількості та в різному мовному оформленні. Вагомий фактографічний матеріал потрапив у Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich” (430 одиниць), де зазначені не тільки найменування, а й конкретизовані об’єкти.
Зі спеціальною історико-культурологічною та лінґвістичною метою на початку ХХ ст. були укладені Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини” М. Кордуби, в яких представлено мікротопоніми з 13 сіл Сколівщини. Реґіонально вужчим, однак багатим на мікротопонімні одиниці виявився список мікротопонімів у праці Я. Рудницького Географічні назви Бойківщини”, складений за спеціальним питальником автора. Тут виокремлено термінологію краю та подано основні підходи до топографічної системи. Понад 800 назв мікрооб’єктів з 8 сіл Сколівщини в діалектному звучанні зібрав Г. Дем’ян.
Найбільш репрезентативними є власні польові дослідження з усіх сіл Сколівщини (близько 5000 одиниць). Усі вони належно акцентовані, зафіксовані в автентичному діалектному звучанні. Матеріали стали надійним джерелом для осмислення цілої топонімної системи реґіону.
В українській мікротопоніміці досі ще немає узагальнюючої праці, яка охопила б увесь національний матеріал. Однак є цінні наукові розробки реґіонального характеру (Я. Рудницький, С. Грабець, З. Штібер, Ю. Карпенко, Д. Бучко, З. Купчинська, Є. Черепанова, Я. Пура та ін.). Мікротопонімія стала об’єктом дисертаційних досліджень (І. Чеховський, О. Михальчук, Л. Костик, Н. Лісняк). Викладені основні положення пропонованої дисертації один з підходів до створення синтезу з української мікротопонімії.
У дисертації з’ясовано, що для мікротопонімікону обстежуваного реґіону характерні відапелятивні та відонімні утворення, з яких найбільша кількість належить до похідних від загальних назв. Вони, своєю чергою, склали дві великі групи мікротопоніми, утворені від географічних термінів, та від апелятивів на позначення культурно-історичних реалій.
Досліджуваний реґіон характеризується значною перевагою лексико-семантичних формувань від географічних термінів. Серед них помітно виділяються мікротопоніми на позначення рельєфу місцевості підвищень, заглибин, рівнин (Бердо, Берег, Верх, Гора, Горб, Кичера, Магура, Маківка, Перенизь, Яма). Ця група найчисельніша 1055 найменувань. Вони первісно відображали елементи рельєфу досліджуваної території (верх, яма, дебря, жолоб, полонина тощо). Розташування Сколівщини на схилах Карпат характеризується низькогірним рельєфом з гірськими ущелинами й міжгірними улоговинами, тому краєвидні реалії безпосередньо впливали на формування мікротопонімного фонду. Один і той самий географічний апелятив на різних етноґрафічних теренах, насамперед гірських, мав практично ідентичну семантику. Однак якщо йдеться про Полісся, Волинь, Буковину чи Центральну Україну, то там існували певні відмінності у значеннях. Семантична диференціація у межах однієї лексеми випливає з існування синонімічних рядів у народній географічній термінології.
Аналіз матеріалів показав, що окрему групу творять мікротопоніми, які походять від назв на позначення рослинного і тваринного світів (410 одиниць): Бозник, Буковина, Вільхованя, Житища, Сигла, Медвежий. Мікротопонімікон Сколівщини містить назви найхарактерніших карпатських рослин: бука, дуба, явора, ясеня, трепети (осоки). Високою продуктивністю характеризуються мікротопоніми, похідні від гідрографічної номенклатури (400 одиниць): Водяний, Звір, Калужа, Кирниця, Потік. Вони вказують на безпосередній взаємозв’язок географічного терміна та гідроніма. Найбільше назв дрібних об’єктів виникло від апелятивів потік, розтока, багно та млака, що виражають особливості місцевого гідрорельєфу.
За нашими підрахунками, утворень від термінів на позначення специфіки ґрунтів існує відносно мало: Глинища, Камінь, Кремінь, Пісок. Проаналізовані твірні основи реґіональних мікротопонімів вказують на якість, тип, властивості ґрунту, ступінь родючості землі. Серед них пріоритетними виявились географічні об’єкти, мотивовані апелятивами голиця та камінь. Загалом у роботі представлено 80 мікротопонімних одиниць, що пов’язуються зі специфікою ґрунтів.
На Сколівщині вирізняється ще група онімів, у якій відображена форма мікрооб’єкта: Подовжне, Кривуля, Кути, Рівний. Мікротопоніми, твірні основи яких відображають форму, розмір, розташування, забарвлення об’єктів становлять 150 одиниць. Вони походять від апелятивів на окреслення кривої, довгої або рівної форми мікротериторій, що випливає з природних особливостей досліджуваного краю.
Окремі назви дають загальнокультурологічну інформацію. Мікротопоніми, базовою основою яких виступає лексика, пов’язана з культурно-історичним процесом, формують менший, проте вагомий для пізнання досліджуваного реґіону пласт. У своїй основі вони вказують на спосіб освоєння земель. Найголовнішим було вирубно-вогневе господарство, про що свідчать прозорі назви Згар, Згарці, Погар, Погари, Спаленик, Зруб, Посіч, Чертіж. Кількісні характеристики цієї групи дали підстави стверджувати про її важливість у мікротопонімотворенні Сколівщини (300 одиниць). Важливою твірною базою стала і промислова лексика (Пилорама, Гута) 20 назв.
Помітне місце в топоніміконі досліджуваного реґіону посіли назви, пов’язані з одиницями виміру земель. Сфера їхнього вживання різноманітна від загальнопоширеної лексики (лан) до вузьколокальної (біги, стаї). Усього виявлено 60 найменувань. Отож, мікротопоніми, мотивовані апелятивами на позначення культурно-історичних реалій і об’єктів, сформували доволі стійкий фонд Сколівщини.
Мікротопонімів, походження яких пов’язується з іншими класами власних назв, на зазначеній території виявлено 1055 одиниць. Їхню твірну основу становлять антропоніми, ойконіми та гідроніми. З-поміж представлених онімів домінують відантропонімні утворення, які містять антропонімні основи і низку топоформантів, що виражають головним чином посесивні функції. Більшість мікротопонімів відантропонімного походження двочленні складені утворення, де головним компонентом найчастіше виступає географічний термін. Усього від антропонімних основ на досліджуваній території виявлено 550 мікротопонімів. Твірні основи є переважно носіями антропонімної спадщини, що не зафіксована в жодних інших джерелах. Це стосується онімів, які побутували переважно в розмовному мовленні (Левканя, Масьове, Савлікова, Луциківський Потік, Сенинців Вирьх, Яцикове Череня). Таким чином, відантропонімні мікротопоніми становлять цінний матеріал для вивчення антропонімії, оскільки аналіз таких назв допомагає сформулювати певні положення про поширеність в реґіоні того чи іншого типу власних імен. Значна кількість відантропонімних утворень свідчить про відносно пізнє походження більшості назв пасовиськ, сінокосів тощо.
Розглянутий мікротопонімний матеріал дав підстави стверджувати, що ряд назв мікрооб’єктів виводяться від ойконімів. Найменувань такого типу на Сколівщині збереглось небагато (40 одиниць). Вони в основному просторово прив’язані до певного населеного пункту і мають прозору етимологію (Волосянські Ораниці, Тернавська Решітка, Труханівські Поля). Ойконіми мотивують зазвичай невеликі річки, потоки, в’їзди, кутки села.
Як показав аналіз, гідронімний матеріал найменше представлений у мікротопоніміконі Сколівщини (15 назв), оскільки в селі протікає переважно одна річка, від якої твориться небагато онімів (На Миті, Мала Славка, Рожаночка).
Кожна з виділених груп (відапелятивні та відонімні) становить цінне джерело для мовознавчих студій з історії мови, діалектології, міжмовних та міждіалектних зв’язків, тому проведений лінґвістичний аналіз матеріалів Сколівщини подав важливу інформацію про особливості мікротопонімікону цієї території.
Етимологічні засади вивчення мікротопонімів дозволяють ствердити, що мікротопоніми у своїй основі формують переважно апелятиви слов’янського походження. Інколи твірну базу становлять румунські запозичення (рипа, шпінь), що є закономірним явищем, оскільки Українські Карпати виступають межевою територією з постійними міграційними процесами. Однак деякі з цих лексем адаптувались до україномовного середовища і функціонують як усталені географічні терміни.
Окремого формулювання вимагає висновок стосовно структурно-словотвірного аспекту мікротопонімів. Згідно з цими особливостями, виявлено прості та складені назви. Проста структура в мікротопонімії Сколівщини побутує досить активно. Найменування такого характеру превалюють у лексичному фонді. Прості мікротопоніми лексико-семантичного способу займають чільне місце в мікротопоніміконі Сколівщини (2820 одиниць). Цей спосіб властивий для назв дрібних об’єктів і представлений двома різновидами онімізацією апелятивів (Мочар, Кремінь, Лопата) та трансонімізацією (Кіндрат, Гончарьки, Парашка). Внаслідок онімізації утворилося 2720 мікротопонімів, трансонімізації близько 100 найменувань.
Серед морфологічного способу деривації мікротопонімів Сколівщини найпродуктивнішими виявились суфіксальні моделі з формантами -ів, -ин-а, -ськ, -щин-а, -івка, -их-а. Мотиваторами таких моделей виступають антропоніми. Тому відповідно суфіксальні деривати формують важливий антропонімний фонд території. Посесивні афікси додаються до антропонімної основи і вказують на приналежність конкретному власникові (Бураків, Буняків, Ватащина, Масляниківщина, Романиха). Сколівщина репрезентована 520 найменуваннями, утвореними суфіксальною деривацією. Більшість топоформантів має загальнослов’янське походження.
Найменування префіксального типу (Загора, Заребро, Межедороги) менш характерні для досліджуваного реґіону, як і для інших українських територій. Їх виявлено всього 80 одиниць.
Мікротопоніми, виражені субстантивами, входять до активного складу лексики Сколівщини. У семантичному відношенні вони відображають насамперед якісні характеристики об’єктів (Черлений, Глубокий, Високий). Усього зафіксовано 145 мікротопонімів цього типу.
Основоскладання не було визначальним при мікротопонімотворенні на досліджуваній території (15 назв) Давиполянки, Чорногора, Верхнетеча.
Мікротопоніми складеної структури на зазначеній території переважають, оскільки для них, як для жодних інших власних назв, характерні цілі синтаксичні конструкції в ролі іменування об’єктів. Домінування цих формальних структур залежить від бойківської назвотворчої традиції та від просторово-географічних реалій. З-поміж складених структур провідне місце займають прийменникові назви (Під Бердом, На Кичірці, Над Жолобами). Вони становлять домінанту мікротопонімії загалом. Це підтверджують і кількісні вияви таких найменувань 445 одиниць. Найхарактернішими виявились моделі з прийменниками за, під, на, оскільки вони найчіткіше окреслюють розташування об’єкта в просторі.
Серед номінативно-прийменникових конструкцій поширені іменник+прийменник+іменник (Жолобок під Острогом, Зруб над Полянков), прийменник+прикметник+іменник (За Широким Горбом, На Задному Потоці), коли для локалізації певного об’єкта залучається найменування інших важливих територій. У роботі встановлено, що ці конструкції застосовуються не так часто в сучасному мікротопоніміконі Сколівщини (50 одиниць).
У досліджуваному реґіоні виявлено 200 двокомпонентних атрибутивних сполук (Чорний Потік, Кругла Яма, Верхній Звір, Нове Село). Вони виражають в основному якісну характеристику об’єктів, яка часто ґрунтується на засадах полярних оцінок: Великий Малий, Новий Старий, Верхній Нижній тощо. Такі словосполуки номінують практично всі мікрооб’єкти: кутки села, криниці, потоки, поля, пасовища, сінокоси, ліси.
Значна частотність спостерігається у двокомконентних назвах з означуваною антропонімною основою (250 одиниць). Найменування дрібних об’єктів мотивувалися переважно християнськими іменами або ж відапелятивними, що надалі становили основу прізвиськ, прізвищ (Павлові Укоси, Пахнутові Кошарки, Куньова Долина).
Усі зазначені способи у межах простої та складеної структур чітко віддзеркалюють важливі принципи мікротопонімотворення на тлі інших власних назв та у зв’язку з ними. Пріоритетною виявилася проста структура оформлення мікротопонімів 3379 найменувань. Дво- і багатокомпонентних структур зафіксовано значно менше 995 одиниць.
Історична тяглість мікротопонімів Сколівщини у просторі й часі показала, що основний фонд найменувань, зафіксованих наприкінці XVІІІ початку ХІХ ст., перейшов у мікротопонімний обіг ХХ ст. Загалом у Йосифінській метриці виявлено близько 2000 найменувань, більшість із яких повторюється у Францисканській. Мікротопонімію кінця ХІХ ст. відображає Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”, у якому збережено 430 найменувань. Система назв творилася протягом століть за мовними законами. Продуктивними виявилися багатокомпонентні одиниці (Gora pod Miedzybrickim, Bolochowski u Carzynie). Незважаючи на те, що з кінця XVІІІ початку ХІХ ст. така структура була домінантною, у ХХ початку ХХІ ст. переважали все ж однокомпонентні структури. Окремі назви залишалися переважно стійкими з погляду лексики та структури, скажімо, топографічні утворення (Polonina, Mlaka, Zolob). Що стосується відантропонімних найменувань, то їхнє наповнення змінювалось, однак явище залишалось постійним. Кількість прийменникових формацій, а особливо номінативно-прийменникових, зменшилась, але і на сучасному етапі вони займають пріоритетне місце. Відмінність у мікротопоніміконі Сколівщини на різних досліджуваних етапах полягає в тому, що у ХХ ст. оніми за формальними ознаками все більше наближаються до власних найменувань, відійшовши від описовості, яка властива апелятивним конструкціям.
Таким чином, проведений аналіз мікротопонімного матеріалу Сколівщини засвідчив чимало нових специфічних назв на фоні загальноукраїнських, подав важливу інформацію про особливості мікротопонімікону цієї території. Виявлені найменування становлять цінне джерело для мовознавчих студій з історії мови, діалектології, міжмовних та міждіалектних зв’язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеева Р. А. Гидронимия Русского Северо-Запада как источник культурно-исторической информации. М.: Наука, 1989. 250 с.
2. Адамовіч Я. Мікратапанімічныя назви. Мінск: Вышэйшая школа, 1971. 112 с.
3. Аркушин Г. Словник західнополіських говірок. Т. 1-2. Луцьк: Вежа, 2000.
4. Бабичева Е. Л. Карпато-полесские лексические параллели как отражение переселенческих говоров (на материале земледельческой лексики) // Студії з ономастики та етимології. К., 2004. С. 6-10.
5. Банк М. В. Із спостережень над мікротопонімікою Закарпаття // Питання топоніміки та ономастики. К., 1962. С.164-168.
6. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови. Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. 416 с.
7. Беценко Т. Етюди з топонімії Сумщини. Суми: Собор, 2001. 71 с.
8. Бірыла М. В., Лемцюгова В. П. Анамастычныя словаўтваральныя элементы ва ўсходне- і заходнеславянскіх мовах (Адантрапанімічныя айконімы). Мінск: Навука і тэхніка, 1973. 62 с.
9. Бойківщина. Календарна та родинна обрядовість. Топонімія / Зібрав Г. Дем’ян. 1981. Т. 6. // Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Ф. 14-5. Од. зб. 466 д. Арк. 242-322.
10. Большой немецко-русский словарь: В 2-х т. / Сост. Е. И. Лепинг, Н. П. Стрехова и др. М.: Русский язык, 1980. Т. 1. 760 с.
11. Бугрій І. Коростів село серед гір. Львів: Оксарт, 2005. 256 с.
12. Бучко Д. Анойконіми сіл давнього Любачівського повіту // Mikrotoponimia na pograniczach językowo-kulturowych. Lublin, 2005. S. 17-23.
13. Бучко Д. Г. Відродинні ойконіми польсько-українського пограниччя // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 34. Ч. ІІ. Львів, 2004. С. 154-164.
14. Бучко Д. Г. Два рівні деривації в ойконімії // Актуальні проблеми словотвору української мови. Тернопіль, 1993. С. 166-168.
15. Бучко Д. Г. Ойконіми Покуття на -ани, -яни на загальноукраїнському фоні // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Українська лінгводидактика. Тернопіль: ТДПУ, 1997. С. 83-87.
16. Бучко Д. Г. Ойконіми України на -иха /-їха // Традиційне і нове у вивченні власних імен. Тези доповідей Міжнародної ономастичної конференції. 13-16 жовтня 2005 р. Донецьк Горлівка Святогірськ, 2005. С. 41-44.
17. Бучко Д. Г. Отапелятивные топонимы Верхнего Поднестровья // Proceedings of the thirteenth international congress of Onomastik Sciences. Vol. I. 1981. Vol. II. 1982. Wrocław-Warszawa-Kraków. S. 259-265.
18. Бучко Д. Г. Походження назв населених пунктів Покуття. Львів: Світ, 1990. 142 с.
19. Бучко Д. Г. Принципи номінації і класифікації українських ойконімів // Другий Міжнародний конгрес україністів. 22-28 серпня 1993. Львів, 1993. С.113-115.
20. Бучко Д. Г. Украинские томонимы на -івці, -инці. Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.02.01 / Львовский гос. ун-т. Львов, 1972. 22 с.
21. Бучко Д. Класифікація ойконімів України (словотвірно-мотиваційний аспект) // Наукові записки Кіровоградського ун-ту. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Вип. 37. Кіровоград, 2001. С. 1013.
22. Бучко Д., Бучко Г. Володимир Гнатюк і початки української назвознавчої науки // Роль Володимира Гнатюка у розвитку української національної культури. Тернопіль, 1991. С. 243-245.
23. Васілеўскі М. С. Мікратапонімы вёскі Макраны // Беларуская анамастыка. Мінск: Навука і тэхніка, 1981. С. 188-195.
24. Васілюк Н. І. Лексіка-семантычныя тыпы мікратапанімії паўднёва-заходняй часткі Брэстчыны // Беларуская анамастыка. Мінск: Навука і тэхніка, 1985. С. 103-113.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2003. 1440 с.
26. Вербич С. О. Етимологічні спостереження над топонімним реєстром А. Петрова. І // Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К.: Кий, 2002. С. 15-20.
27. Вербич С. Топоніми Турківщини: структура, доонімна семантика, етимологія // Вісник Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Філологія. Випуск ХV-ХVІІІ. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. С. 404 406
28. Габорак М. М. Східнороманські мовні елементи в оронімії Івано-Франківщини // Студії з ономастики та етимології / Відп. редактор О. П. Карпенко. К., 2004. С. 47-56.
29. Гайдукевіч І. М. Мікратапонімы вёскі Любонічы // Беларуская анамастыка. Мінск: Навука і тэхніка, 1977. С. 105-109.
30. Герета Н. Лексико-семантичний та морфолого-синтаксичний способи творення ойконімів Прикарпаття та південно-східної Волині (зіставний аналіз) // Студії з ономастики та етимології / Відп. редактор О. П. Карпенко. К., 2004. С. 57-63.
31. Глушко М. Етнографія бойківського лісосплаву // Записки наукового товариства ім. Шевченка (далі ЗНТШ). Львів, 1992. Т.223. С. 155-171.
32. Глушко М. Шляхи сполучення і транспортні засоби в Українських Карпатах другої половини ХІХ поч. ХХ ст. — К.: Наук. думка, 1993. 226 с.
33. Городенська К. Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство. 1987. № 1. С. 20-30.
34. Горпинич В. О. Відтопонімні прикметники в українській мові. К.: Вища школа, 1976. 142 с.
35. Горпинич В. О. Проблеми вивчення слов’янської ад’єктонімії // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології). Вип. 7. Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. С. 50-59.
36. Горпинич В. О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. школа, 1977. 118 с.
37. Гошко Ю. Г. Населення Українських Карпат XVXVІІІ ст. К.: Наук. думка, 1976. 206 с.
38. Григорук О. Я. Мікротопонімія села Полянецького Савранського району Одеської області // Питання ономастики Південної України. К., 1974. С.125-127.
39. Грінченко Б. Словарь української мови: В 4-х т. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. Т. 1. 4494 с.; Т. 2. 573 с.; 1959. Т. 3. 506 с.; Т. 4. 563 с. [Репринтне відтвор. вид. 19071909 рр.].
40. Громко Т. В., Лучик В. В., Поляруш Т. І. Словник народних географічних термінів Кіровоградщини. К.- Кіровоград, 1999. 224 с.
41. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІV-XV ст. К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.298 с.
42. Гуцульські говірки: Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. Львів, 1997. 232 с.
43. Данилюк О. К. Словник народних географічних термінів Волині. Луцьк: Надстир’я, 1997. 105 с.
44. Дуйчак М. М. Мікротопонімія сіл Старинської Долини (лексико-семантичні групи та структура) // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику / За ред. І. Русина. Пряшів, 1985. С. 489-532.
45. Емельяновіч В. М. Географічная тэрміналогія як крыніца мікратапанімії (на матэрыяле Пружанскага і Камянецкага раёнаў Брэсцкай вобласці) // Беларуская анамастыка. Мінск: Навука і тэхніка, 1985. С. 87-97.
46. Еремия А. И. Географические названия рассказывают. Кишинев, 1982. 102 с.
47. Етимологічний словник літописних назв Південної Русі. К.: Наук. думка, 1985. 254 с.
48. Етимологічний словник української мови: В 7-ми т. К.: Наук. думка, 1982. Т. 1. 631 с.; 1985. Т. 2. 570 с.; 1989. Т. 3. 549 с.; 2004. 653 с.; 2006. Т. 5. 704 с.
49. Єфименко І. В. Праслов. *Sъlg- / *sъlg- у слов’янській онімній та апелятивній лексиці // Студії з ономастики та етимології / Відп. ред. В. П. Шульгач. К.: Аспект, 2003. С. 14-22.
50. Желєзняк І. М., Корепанова І. П., Масенко Л. Т. та ін. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках. К.: Наук. думка, 1981. 254 с.
51.Желєзняк І. М. Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонаддніпрянського Правобережжя. К. Наук. думка, 1987. 204 с.
52. О сотворенню смереки, вовка і вільхи / Зап. І. Франко 1870 р. у с. Нагуєвичі // Житє і слово. 1894. Т. 2. С. 181-182.
53. Жучкевич. В. А. Общая топонимика. Минск, 1980. 287 с.
54. Жучкевіч В. А. Колькасныя і статыстычныя метады ў тапаніміцы // Беларуская анамастыка. Мінск: Навука і тэхніка, 1977. С. 5-11.
55. Закревська Я. В. Нариси діалектного словотвору в ареальному аспекті. К.: Наук. думка, 1976. 164 с.
56. Зубрицький М. Село Мшанець Старосамбірського повіта / Матеріали до історії галицького села / ЗНТШ. Львів, 1906. Т. 70. С. 114-167.
57. Илиади А. И. Основы славянской этимологии. К.: Довіра, 2005. 272 с.
58. Йосифінська метрика // Центральний державний історичний архів у Львові. Ф. 19.
Оп. 14: Задільсько. Од. зб. 87. 252; Мита. Од. зб. 83. 123 арк.; Орів. Од. зб. 183. 631 арк.; Росохач. Од. зб. 81. 126 арк.; Сухий Потік. Од. зб. 82. 109 арк.;
Оп. 16: Верхня Рожанка. Оп. 16. Од. зб. 53. 97 арк.; Верхнячка. Од. зб. 65. 42 арк.; Волосянка. Од. зб. 32. 160 арк.; Головецько. Од. зб. 40. 132 арк.; Гребенів. Од. зб. 29. 91 арк.; Довжки. Од. зб. 217. 23 арк.; Жупани. Од. зб. 64. 55 арк.; Завадка. Од. 259. 25 арк.; Кальне. Од. зб. 43. 97 арк.; Кам’янка. Од. зб. 18. 134 арк.; Климець. Од. зб. 79. 103 арк.; Козьова. Од. зб. 50. 97 арк.; Коростів. Од. зб. 51. 107 арк.; Корчин. Од. зб. 52. 341 арк.; Либохора. Од. зб. 30. 123 арк.; Нижнє Синьовидне. Од. зб. 14. 329 арк.; Нижня Рожанка. Од. зб. 31. 102 арк.; Орява. Од. зб. 46. 86 арк.; Орявчик. Од. зб. 48. 148 арк.; Підгородці. Од. зб. 57. 174 арк.; Плав’є. Од. зб. 42. 248 арк.; Погар. Од. зб. 47. 69 арк.; Риків. Од. зб. 41. 79 арк.; Славсько. Од. зб. 38. 209 арк.; Сможе. Од. зб. 77. 75 арк.; Сопіт. Од. зб. 58. 104 арк.; Тернавка. Од. зб. 37. 138 арк.; Тисовець. Од. зб. 49. 59 арк.; Труханів. Од. зб. 17. 204 арк.; Тухля. Од. зб. 28. 84 арк.; Тухолька. Од. зб. 45. 96 арк.; Урич. Од. зб. 21. 116 арк.; Хащованя. Од. зб. 33. 59 арк.; Хітар. Од. зб. 44. 167 арк.; Ямельниця. Од. зб. 59. 145 арк.
59. Казлова Р. М. Беларуская і славянская гідранімія. Праславянскі фонд // У двух тамах. Гомель, 2000. Т. І. 260 с.
60. Карпенко О. П. Назви річок Нижньої Правобережної Наддніпрянщини. К. Наук. думка, 1989. 190 с.
61. Карпенко О. П. Слов’янські антропоніми в гідроосновах Центрального Полісся // В пространстве филологии. Донецк: ООО Юго-Восток Лтд”, 2002. С. 134-140.
62. Карпенко Ю. А. Взаимосвязь географических терминов и топонимов // Местные географические термины в топонимии. М., 1966. С. 6-9.
63. Карпенко Ю. А. Ещё о топонимической префиксации // Конференция по топонимике северо-западной зоны СССР. Тезисы докладов и сообщений. Рига, 1966. С. 59-62.
63a. Карпенко Ю. Людність Українських Карпат у гідронімах та оронімах // Наукові записки. Серія: Мовознавство 2(12). Тернопіль, 2004. С. 102-121.
64. Карпенко Ю. А. Свойства и источники микротопонимии // Микротопонимия. М.: Изд-во Московского ун-та, 1967. С. 15-22
65. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. К.: Наук. думка, 1973.237с.
66. Карпенко Ю. Праслов’яни в Українських Карпатах: свідчення гідро- та оронімії // Мовознавство. Доповіді та повідомлення на ІV Міжнародному конгресі україністів. К.: Пульсари, 2002. С.278-282.
67. Керста Р. Власні назви в системі української мови (Діахронний аспект) // Другий Міжнародний конгрес україністів, 2228 серпня. Львів, 1993. С. 127130.
68. Ковалик І. І. Словотворча будова української топоніміки (Назви населених пунктів із суфіксом -иц-я (-ниц-я) // Питання українського мовознавства. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1960. Кн. 4. С. 137-143.
69. Кордуба М. Земля свідком минулого: Ґеоґрафічні назви як історичне жерело. Львів, 1924. 14 с.
70. Кордуба М. М. Максимович і перші досліди над українськими ґеоґрафічними назвами. Львів, 1928. 8 с. (Відб. із Записок НТШ”. Т. 149).
71. Кордуба М. Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини // Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки імені. В. Стефаника. НАН України. Ф. 61. Спр. 3 4.
72. Кордуба М. Що кажуть нам назви осель? Львів, 1938. 22 с.
73. Корепанова А. П. Топо- і гідронімічні типи pluralia tantum басейну Десни (в межах України) // Ономастика. К.: Наук. думка, 1966. С. 96-104.
74. Королевский вольный город Дрогобич. По части истории, топографии и статистики. Львів, 1867. 32 с.
75. Костик Л. Б. Гідронімія Буковини (назви непротічних вод). Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2003. 20 с.
76. Костик Л. Географічні терміни в мікрогідронімії Буковини // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Вип. 107: Збірник наукових праць. Чернівці: Рута, 2001. С. 89-93.
77. Котович В. В. Ойконімія Опілля ХІІ-ХХ ст. Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2000. 20 с.
78. Котович В. Перемишлянщина у світлі географічних назв // Традиційне і нове у вивченні власних імен. Тези доповідей міжнародної ономастичної конференції. 13-16 жовтня 2005 р. Донецьк Горлівка Святогірськ, 2005. С. 93-97.
79. Котович В. Походження назв населених пунктів Опілля. Дрогобич: Відродження, 2000. 156 с.
80. Купчинська З. Дещо з мікротопонімії Карпатського регіону // Студії з ономастики та етимології / Відп. редактор О. П. Карпенко. К., 2004. С. 107113.
81. Купчинська З. О. Лексико-семантична і словотвірна структура географічних назв на -ин, -ів (Територія України Х-ХХ ст.). Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Львів. держ. ун-т. ім. І. Франка Львів, 1993. 18 с.
82. Купчинська З. О. Топоніми на -ин, -ів слов’янського походження // Мовознавство. 1993. № 5. С. 27-35.
83. Лемтюгова В. П. Восточнославянская ойконимия апеллятивного происхождения. Названия типов поселений. Минск: Наука и техника, 1983. 198 с.
84. Лисенко П. С. Словник поліських говорів. К., 1974. 259 с.
85. Лісняк Н. І.