МІЛІЦІЯ ХАРКІВЩИНИ у 1917-1930 рр.

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...4
РОЗДІЛ 1
СТВОРЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ МІЛІЦІЇ НА ХАРКІВЩИНІ. ПРАВОВІ ОСНОВИ ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ (1917-1920 рр.)…………………15
1.1. Пролетарська міліція та її основні форми в період від Лютневої до Жовтневої революції. Створення загонів робітничої міліції та Червоної гвардії у Харкові………………………………………………………………………………15
1.2. Робітнича міліція як початковий етап становлення радянської міліції. Її організаційні форми у Харкові та правові основи діяльності (жовтень 1917 р. - квітень 1918 р.)…………………………………………………………...20
1.3. Харківська робітничо-селянська міліція - штатний державний орган охорони громадського порядку. Задачі, структура та компетенція органів робітничо-селянської міліції (1919 - 1920 рр.)……………………………………25
Висновки до розділу.……...…………………………………………………53
РОЗДІЛ 2
РАДЯНСЬКА МІЛІЦІЯ ХАРКІВЩИНИ У 20-ті РОКИ…………………..56
2.1. Удосконалення організаційних форм та правові основи діяльності міліції Харківщини у 20-ті рр……………………………………………………...56
2.1.1. Воєнізація міліції……………………………………………………...80
2.1.2. Організація промислової міліції…………………………….……….86
2.1.3. Карний розшук у 20-ті рр…………………………………………….90
2.2. Кадрова політика………………………………………………………..99
2.2.1. Добір кадрів…………………………………………………………...99
2.2.2. Чистки рядів міліції….………………………………………………107
2.2.3. Підготовка та навчання робітничо-селянської міліції Харківщини у 20-ті роки…………………………………………………………………………..111
2.2.4. Матеріальне та фінансове забезпечення працівників міліції.…….118
Висновки до розділу....……………………………………………………..123

РОЗДІЛ 3
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ РАДЯНСЬКОЇ МІЛІЦІЇ ХАРКІВЩИНИ В ПЕРІОД 1917-1930 РОКІВ………………….……………….127
3.1. Боротьба зі злочинністю………………………………………………127
3.1.1. Боротьба з бандитизмом…………………………………………….129
3.1.2. Боротьба зі спекуляцією……..………………………………..…….140
3.1.3. Боротьба з пияцтвом та самогоноварінням………………………...142
3.1.4. Боротьба зі злочинами проти власності……..……………………..145
3.2. Адміністративна діяльність радянської міліції……...………………148
3.2.1. Охорона громадського порядку…………………………………….150
3.2.2. Боротьба з безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх……………………………………………………………………..163
3.3. Боротьба за неухильне дотримання працівниками міліції вимог законності………………………………………………………………………….166
Висновки до розділу....……………………………………………………..169
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………….…178

ВСТУП

Українське суспільство в основу свого існування заклало принципи правової держави, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Принципове значення для досягнення її стандартів має захист прав і свобод громадян. Цій головній меті підпорядковано і реформування системи МВС України. У процесі сьогоднішньої реорганізації міліції з метою раціонального рішення практичних питань доцільно насамперед досліджувати власне минуле. Адміністративна реформа, розвиток місцевого самоврядування з необхідністю ставлять перед сучасними органами внутрішніх справ завдання наближення їх до населення, створення місцевої (муніципальної) міліції, розробки оптимальної організаційної моделі та належних правових засад діяльності її регіональних структур, у тому числі низової ланки – міськрайліноргану внутрішніх справ. Відтак, сьогоднішні завдання вимагають урахування історичного досвіду, того позитивного і негативного, що накопичено вітчизняними органами внутрішніх справ протягом історії їх розвитку.
Перед українською історико-юридичною наукою стоїть широке коло проблем, розв’язання яких створить теоретичне підґрунтя для виконання завдань сучасного державного будівництва. Цю роботу необхідно здійснювати з урахуванням того, що багато сторінок вітчизняної історії були перекручені у відповідності з класовим підходом, в угоду ідеологічним догматам. Роботи багатьох авторів, визнаних тоталітарною державою ворожими чи ідейно чужими, у тому числі й українських, знаходилися в спецсховищах, більшість архівних документів було засекречено, а деякі проблеми і зовсім перебували під забороною, що на державному рівні вело до неправильних історико-правових оцінок подій і особистостей. До числа таких малодосліджених тем із повним правом можна віднести історію органів внутрішніх справ і зокрема міліції.
Вивчення історії міліції в умовах кардинальних соціально-політичних змін, неодноразових спроб державотворення на території України, здійснюваних різними політичними силами, потім переходу до нової економічної політики з її елементами ринкової економіки та згортання непу важливо проводити на регіональному рівні. Це створює можливість для детального дослідження правозастосовчої практики, того, яким чином особливості правового регулювання та організаційної будови відображалися безпосередньо на діяльності міліції в досліджуваний період. Важко знайти кращий подібний приклад, ніж міліція Харківщини, регіону, який мав у своєму складі столичне місто – крупний центр економічного, соціального, культурного життя України досліджуваного періоду.
Створення міліції та організація діяльності міліції відбувалися в усіх регіонах України при однаковій правоохоронній націленості. Проте кожний регіон мав свої особливості, що виявлялися в якості матеріально-техничної бази, штату співробітників, їх фаховому рівні.
В пошуках нових форм і методів роботи, нової організаційної структури, нової системи управління міліцією на Харківщині мали місце певні прорахунки і помилки. Це спричинялося і тим, що удосконалення діяльності і структури робітничо-селянської міліції здійснювалося в складній обстановці безперервної гострої боротьби із внутрішніми і зовнішніми супротивниками. Аналіз становлення і розвитку робітничо-селянської міліції свідчить про те, що ці процеси були невід’ємною частиною розбудови держави і права на нових засадах, відбили всі недоліки і успіхи радянської влади досліджуваного періоду.
Знання об’єктивної історико-правової картини минулого, з усіма його здобутками та недоліками, дасть сьогодні можливість уникнути деяких помилок у реформуванні органів внутрішніх справ в умовах побудови демократичної, правової, соціальної держави, знайти найбільш досконалі організаційно-правові форми сучасної правоохоронної діяльності, провести спадкоємну лінію між минулим, сучасним і майбутнім.
Стан наукового опрацювання проблеми. Спроби підготувати історичний нарис про радянську міліцію здійснювались неодноразово. Перші публікації належать до 20-х рр. ХХ ст. Так, у 1924 р. керівництво НКВС РРФСР прийняло рішення про написання історії радянської міліції. На його виконання в часописі «Робітничо-селянська міліція» була опублікована історична довідка, в якій знайшли відбиток основні моменти розвитку радянської міліції за сім років її існування і намічалися проблеми, що вимагали розробки.
У 20-ті рр. окремі статті з цієї тематики друкувалися в часописі «Адміністративний вісник», зокрема, у № 10-11 за 1927 р. була розміщена стаття, присвячена 10-річному ювілею робітничо-селянської міліції. У наступні роки історія органів внутрішніх справ спеціально взагалі не досліджувалася, і лише в 60-ті рр. розвідки в цій області відновилися. І зараз, на жаль, можна констатувати той факт, що процес написання історії міліції здійснюється складно і повільно. Донедавна навіть вперше введені в науковий обіг матеріали тлумачилися однобоко, фрагментарно і заідеологізовано. Ця тема, незважаючи на її наукову та практичну актуальність, недостатньо вивчалась у вітчизняній історіографії.
Проте є праці, присвячені історії міліції, що фрагментарно відтворюють різні періоди історії в окремих регіонах, в тому числі і Харківщині. Серед науковців, що внесли значний вклад у написання історії органів внутрішніх справ, необхідно назвати С.В. Біленка, О.Я. Малигіна, П.П. Михайленка, Р.С. Мулукаєва, А.П. Тимченка. Безпосередньо дослідженої теми торкалися А.Й. Рогожин, О.Н. Ярмиш, Л.О. Зайцев. У 1987 р. до 70-річчя радянської міліції була видана монографія С.Г. Курила за редакцією О.М. Бандурки «Життя свого не шкодуючи: з історії міліції Харківщини». Широко використовуючи документальні джерела і спогади ветеранів, автор відтворив багато яскравих епізодів боротьби міліції проти злочинності і копітку роботу з профілактики правопорушень. Цією науково-публіцистичною роботою, по суті, вичерпується спеціальне вивчення міліції Харківщини.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці відомих українських і російських правознавців. У дисертації використані загальнотеоретичні, правові, історичні положення, сформульовані А. Й. Рогожиним, П.П. Михайленком, О. Н. Ярмишем, Р. С. Мулукаєвим, Л. О. Зайцевим, А. П. Тимченком.
Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, складеної на виконання п. 49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002-2005 рр., пп. 1-13 тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1., п.1.3., п.1.4. «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.
Об'єктом дослідження є робітничо-селянська міліція УСРР в 1917-
1930 рр.
Предметом дослідження є історично обумовлені закономірності та особливості організації і становлення міліції Харківщини, організаційно-правові підвалини і структурна будова в їх еволюції.
Автор ставить за мету комплексне спеціальне дослідження організаційно-правових засад та правозастосовчої діяльності міліції Харківщини в 1917-1930 рр. як типової для вказаного періоду регіональної системи органів внутрішніх справ. Відповідно до поставленої мети визначені наступні наукові завдання дисертаційного дослідження:
- розкрити чинники і умови формування міліції Харківщини як системи органів охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;
- простежити процеси та виявити специфічні ознаки при переході від недержавної, самодіяльної, до державної природи робітничо-селянської міліції на прикладі Харківщини;
- з’ясувати вплив соціально-економічних та політико-правових чинників на розвиток і функціонування міліції Харківщини у досліджуваний період;
- дослідити правові підвалини, що були покладені в основу функціонування міліції Харківщини;
- проаналізувати структурну будову міліції, показати зміни у задачах і функціях її структурних підрозділів;
- визначити етапи становлення міліції Харківщини у зазначений період історії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1917-1930 рр. При дослідженні архівного та іншого документального матеріалу стало можливим визначити основні етапи в процесі становлення радянської міліції.
Перший етап - жовтень 1917 р. - жовтень 1918 р., який розпадається на два періоди: період з жовтня 1917 р. до березня - квітня 1918 р., коли радянська міліція не була штатним державним органом, а виступала як організація, що об’єднувала в собі державні та суспільні риси; період з березня-квітня по жовтень 1918 р., коли радянська міліція сформувалась як спеціальний штатний державний орган охорони громадської безпеки, що створений централізовано на єдиних організаційних засадах.
Другий етап - жовтень 1918 р. - червень 1920 р. На цьому етапі визначились та отримали свій розвиток основні організаційні форми, напрямки та методи діяльності радянської міліції. Юридично вони були закріплені в Положенні про робітничо-селянську міліцію від 10 червня 1920 р. Період 1920-1930 рр. з повним правом можна виділити як окремий третій етап в історії робітничо-селянської міліції України, оскільки саме в 20-і роки відбувалось подальше удосконалення організаційних форм та правових засад її діяльності. Завершився цей процес прийняттям 13 грудня 1930 р. ЦВК и РНК СРСР постанови про ліквідацію НКВС союзних та автономних республік, а також постанови «Про керівництво органами Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) діяльністю міліції та карного розшуку», що означало створення єдиної загальносоюзної системи органів міліції.
Територіальні рамки дослідження окреслені межами сучасної Харківської області. Такий підхід зумовлений численними змінами, що відбувалися в територіально-адміністративному устрої Харківщини протягом досліджуваного періоду історії. Так, згідно з ухваленим Центральною Радою
2-4 березня 1918 р. законом про новий адміністративно-територіальний поділ України Харківська губернія увійшла до складу Харківщини (м. Харків з повітом, частина Валківського й Бєлгородського повітів), Слобожанщини (Сумський, Лебединський, більша частина Охтирського й Богодухівського повітів), Полтавщини (частини Валківського, Богодухівського й Охтирського повітів), Донеччини (Зміївський, Ізюмський, Вовчанський, Куп’янський повіти), Половецькі землі (Старобільський повіт). Після перемоги жовтневої революції адміністративно-територіальний поділ Харківщини знову змінюється. В грудні 1919 р. організований Чугуївський повіт у складі 7 волостей, що раніше належали до Зміївського повіту. Згідно з постановою президії ВУЦВК від 16 квітня 1920 року «Про утвердження кордонів і складу Донецької губернії» від Харківскої губернії відійшли до Донецької губернії Слав’янська, Бєлянська, Миколаївська та Закотненська волості Ізюмського повіту, Кременська та Терновська волості Куп’янського повіту та Старобільський повіт. На підставі клопотання Харківського губвиконкому 15 березня 1922 р. президія ВУЦВК видала постанову про ліквідацію Чугуївського повіту та передачу волостей, що входили до його складу, Харківському, Куп’янському, Зміївському та Вовчанському повітам. 7 березня 1923 р.постановою ВУЦВК було скасовано старий адміністративний поділ (волость – повіт – губернія - центр) і введено новий (район-округ-губернія-центр). Харківська губернія була розділена на п’ять округів: Харківський (24 райони), Богодухівський (12 районів), перетворений у кінці 1923 р. в Охтирський, а також Ізюмський (11 районів), Куп’янський (12 районів), Сумський(16 районів). Ця адміністративно-територіальна реформа незабаром була завершена скасуванням губерній. Тепер вся система адміністративного управління здійснювалась за системою район-округ-центр. На території Харківської губернії після деяких адміністративних перетворень згідно з постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. утворились чотири округи: Харківський, Ізюмський, Куп’янський, Сумський. Охтирський округ було скасовано, і в основному він відійшов до Сумського та Харківського округів. На цей час відбулося також укрупнення районів, десять з яких було скасовано і включено до інших. За постановою ВУЦВК и РНК УСРР від 13 червня 1930 р. ліквідовані Ізюмський та Куп’янський округи, їх територія приєднувалася до Харківського округу. Згідно з постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 2 вересня 1930 р. були ліквідовані округи і створена система управління “район-центр” з безпосереднім підпорядкуванням районів центральним органам. Одночасно було проведено укрупнення районів, для цього ліквідовано 9 невеликих районів. На території Харківщини в 1930 р. існували наступні райони: Олексіївський, Андріївський, Охтирський, Балакліївський, Барвінківський, Богодухівський, Борівський, Валківський, Великобурлуцький, Великописарівський, Волосько-Балаклійський, Вовчанський, Двурічанський, Зміївський, Золочівський, Ізюмський, Кабанський, Коломакський, Краснокутський, Куп’янський, Липецький, Лозівський, Лозовеньківський, Нижньодуванський, Нововодолазький, Петрівський, Печенізький, Савинський, Сватівський, Сенківський, Старовірівський, Старосалтівський, Троїцький, Чугуївський. Процес організації та становлення органів правопорядку в Україні, а також і на Харківщині, відбувався на засадах нормативно-правових актів центральних державних органів влади незалежно від адміністративно-територіальних реформ, що відбувались протягом досліджуваного періоду.
Методологічну основу дисертації складає сукупність загальних та спеціальних наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для вирішення задач та досягнення мети дослідження. Головним з них є філософський діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ. Історико-правове дослідження здійснювалось у відповідності з принципами об’єктивності та історизму. Широкого застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогія. Для визначення місця і ролі органів міліції в державному механізмі УСРР використовувався синергетичний метод, котрий дозволив простежити державний механізм УСРР та його ланки у взаємозалежності та взаємодії. Системно-структурний метод дозволив розглядати міліцію як відносно самостійну підсистему державного механізму. Історико-генетичний метод застосовувався при дослідженні подібності завдань міліції на різних етапах. Велика кількість нормативного матеріалу, що регламентував структуру та діяльність органів міліції, зумовила широке застосування формально-юридичного та порівняльно-правового спеціальних методів наукового пізнання. Відповідність правових засад та організації діяльності робітничо-селянської міліції реальним суспільним потребам досліджувалась завдяки соціологічному методові.
Джерельна база дисертаційного дослідження різноманітна. До першої групи віднесені законодавчі та інші нормативно-правові акти, що регулювали діяльність робітничо-селянської міліції. У роботі використана низка джерел, вміщених у збірках документів, у першу чергу, в “Історії міліції України” укладачів П.П. Михайленка і Я.Ю. Кондратьєва. Специфіку джерельної бази дисертації визначило те, що ціла низка нормативно-правових актів, передусім відомчих, була віднайдена серед архівних документів. Отже, архівні матеріали дозволили не лише дослідити організаційну будову та правозастосовчу діяльність органів міліції, але й окремі аспекти її правового регулювання.
Основну кількість архівних документів стосовно Харківщини містять фонди Харківського обласного державного архіву, а також архіву інформаційного бюро управління МВС України в Харківській області. Це друга група джерел.
Третя група представлена матеріалами тогочасної преси.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній юридичній науці на монографічному рівні проведене комплексне дослідження процесу організації та становлення робітничо-селянської міліції Харківщини. Наведений у роботі історичний аналіз еволюції радянської міліції дозволяє виявити тенденції розвитку організаційних форм, напрямів та методів її діяльності. На основі проведеного наукового дослідження сформульовано низку положень:
* робітнича міліція Харківщини протягом перших місяців існування радянської влади виступала і як озброєна сила, що виконувала військові функції, і як інструмент охорони громадського порядку. Проте, ці озброєні формування, побудовані не на фаховій основі, не могли належною мірою ні виконувати військові функції, ні ефективно забезпечувати громадський порядок, ні тим більше вести ефективну боротьбу зі злочинністю;
* 1919-й рік, після відновлення радянської влади в Україні, став переломним в історії робітничо-селянської міліції; всупереч попереднім соціалістично-утопічним ілюзіям, вона почала формуватися як елемент механізму держави, створювалася у цей час переважно радами, військово-революційними комітетами, відділами боротьби з контрреволюцією при місцевих комітетах незаможних селян;
* трансформації системи органів внутрішніх справ у 20-ті роки обумовлювались низкою обставин: зміною політичної обстановки, обсягу та характеру виконуваних функцій; специфікою фінансування органів державного управління; переведенням фінансування органів міліції на місцевий бюджет; відмовою від надзвичайщини в умовах нової економічної політики;
* в системі каральних та правоохоронних органів УСРР, як вказує дослідження історії робітничо-селянської міліції на Харківщині, вона відігравала підпорядковану, другорядну роль стосовно органів ОДПУ і прокурорсько-слідчих органів. Таке правове становище органів міліції отримало відповідне нормативно-правове закріплення;
* хибна система фінансового забезпечення органів внутрішніх справ з місцевого бюджету в умовах одержавлення рад і проголошення місцевого самоврядування „буржуазним інститутом” призвела до значного перевантаження працівників міліції, до погіршення стану охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю та спричинила зростання соціальної напруженості в лавах міліції;
* незважаючи на вади правового забезпечення та організаційної структури, а також кадрової політики в органах радянської міліції Харківщини, вона за основними напрямами діяльності (боротьба з бандитизмом, спекуляцією і незаконним виготовленням підакцизних товарів, із злочинами проти власності, охорона громадського порядку, боротьба з безпритульністю і дитячими правопорушеннями) певною мірою справлялася з покладеними на неї завданнями.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що наукові результати роботи можуть бути використані при читанні загальних і спеціальних курсів лекцій, при розробці та виданні підручників, науково-популярних робіт з історії органів внутрішніх справ України, курсових робіт. Висновки і пропозиції, сформульовані в процесі дослідження, використовувалися дисертантом для розробки тематики і методичних рекомендацій щодо написання контрольних робіт зі спеціального курсу “Історія органів внутрішніх справ”. Положення дисертації можуть знайти застосування при розробці проблем, пов'язаних із реформуванням міліції України на сучасному етапі. Крім того, зібрані і систематизовані в дисертації факти можуть бути використані в системі краєзнавчої та виховної роботи з курсантами, яким належить стояти на захисті державності та особистих прав і інтересів громадян незалежної України.
Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Всі сформульовані в ньому положення та наукові результати обгрунтовані на основі власних досліджень і мають як наукове, так і практичне значення. Більшість зроблених висновків у роботі є новими, інші доповнюють, розширюють і удосконалюють попередні дослідження.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на науковій конференції молодих учених Університету внутрішніх справ (Харків, 15 листопада 1996 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 14 квітня 2000 р.), на V Міжнародних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії права” (Сімферополь, Алушта, 3-5 жовтня 2000 р.), використовувались при підготовці методичних рекомендацій і читанні лекцій зі спецкурсу “Історія органів внутрішніх справ” в Національному університеті внутрішніх справ.
Сформульовані в роботі висновки та пропозиції викладені дисертантом у шістьох статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, зокрема в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації визначена предметом та логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що об'єднують 8 підрозділів і 13 пунктів, висновків, списку використаних джерел (202 найменування). Обсяг дисертації - 177 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ.

Харків – перша столиця радянської України і одне із перших міст, де була створена робітничо-селянська міліція.
11 травня 1917 р. Харківський комітет більшовиків, очолюваний Артемом (Ф. А. Сергєєвим), прийняв рішення про створення Червоної гвардії в місті і запропонував подати на затвердження загальних зборів партії Статут Червоної гвардії.
Поряд із робітничою міліцією в Харківській губернії робилися спроби створення селянської міліції. Долаючи великі труднощі (роздрібненість селянства, відсутність зброї), більшовики створювали в селі міліцейські загони. Селянська міліція найчастіше була виборною. Як правило, ніякої заробітної плати члени загонів селянської міліції не одержували. Спроби створення селянської міліції не мали успіху.
Загони Червоної гвардії були втіленням ленінської ідеї озброєння трудящих. За масштабами охоплення трудящих, за питомою вагою у збройних силах більшовиків Червона гвардія може розглядатися як початкова форма пролетарської міліції.
Характерною рисою цих збройних формувань було, по-перше, відсутність штату постійних фахових працівників і, по-друге, здійснення як військових функцій, так і функцій органу охорони громадського порядку.
Проте історичні умови зажадали створення регулярної армії, спеціального апарату для боротьби з контрреволюцією, штатних державних органів охорони громадського порядку.
25 грудня 1917 р. 1-ий Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Україну радянською республікою і поширив на її територію дію законодавчих актів Російської Федерації, а водночас і Постанову народного комісаріату внутрішніх справ «Про робітничу міліцію».
Керівництво міліцією передбачалося покласти на Секретаріат судових справ.
Проте, складність обстановки в Україні призвела до того, що створенням міліції займалися найрізноманітніші організації під керівництвом місцевих Рад і революційних комітетів. В основному міліція організовувалася у великих містах і промислових центрах України, в яких влада перейшла безроздільно в руки більшовиків.
Найбільш характерною організаційною рисою харківської робітничої міліції було те, що вона створювалася у вигляді збройних формувань трудящих, які організовувалися або на основі добровільного притягнення в робітничу міліцію, або шляхом введення Радами повинності. Члени озброєних загонів робітничої міліції, як правило, не одержували спеціальної винагороди, за ними зберігалася оплата за місцем основної роботи.
Таким чином, робітнича міліція Харкова поєднала в собі як державні, так і недержавні риси. Оскільки робітнича міліція створювалася Радами і здійснювала свої функції від їх особи, вона виступала як державний орган, у той же час у силу того, що формування робітничої міліції, як правило, не мали або майже не мали постійного штату кадрів, вона носила характер масових самодіяльних організацій трудящих.
Ця особливість робітничої міліції не змінює її місця і ролі в історії радянської міліції. Робітнича міліція була першим органом Радянської держави, що здійснювала охорону громадського порядку, і тому її створення з повною підставою можна розглядати як початковий етап становлення української радянської робітничо-селянської міліції.
На початковому етапі становлення радянської міліції, коли вона ще не була постійним державним органом із штатним особовим складом, основною формою охорони прав і безпеки громадян було патрулювання вулиць озброєними загонами робітничої міліції. Проте, така організація і методи роботи міліції незабаром показали свою неефективність. Як і раніше, зростала злочинність, і справитися з нею виключно міліцейськими заходами було неможливо. Робітнича міліція протягом перших місяців радянської влади виступала і як озброєна сила, що виконувала військові функції, і як інструмент охорони громадського порядку. Озброєні формування трудящих, побудовані не на фаховій основі, не могли належною мірою ні виконувати військові функції, ні ефективно забезпечувати громадський порядок, ні тим більше вести ефективну боротьбу зі злочинністю. Виникла необхідність створення не тільки кадрової армії, але і кадрової міліції за зразком їх дореволюційних аналогів.
Проте, складність обстановки в 1917-1918 рр. в Україні, тимчасова ліквідація радянської влади призвели до того, що завершених форм у цей період процес організації міліції не одержав. Тому організація міліції УСРР уже як загальнодержавного інституту була продовжена в 1919 р., після відновлення радянської влади в Україні. Робітничо-селянська міліція була створена майже по всій Україні, де до березня 1918 р. затвердилася радянська влада. Створювалася вона переважно Радами, військово-революційними комітетами, відділами по боротьбі з контрреволюцією при місцевих комітетах бідноти. Організація і діяльність міліції здійснювалися на підставі прийнятих цими органами нормативно-правових актів, що поширювалися на територію України відповідно до рішень 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад, декретів, розпоряджень і постанов органів влади і управління РРФСР. Але необхідний був нормативно-правовий акт, який би регламентував однакове створення міліції в масштабі всієї України, придав би цьому процесу організований характер.
Досвід РРФСР послужив зразком створення міліції для інших радянських республік. Так, Інструкція з організації робітничо-селянської міліції, затверджена НКВС Української СРР у лютому 1919 р., значною мірою грунтувалася на положеннях інструкції НКВС і НКЮ РРФСР від 12 жовтня 1918 р.
30 січня 1919 р. Харківським губернським управлінням при виконавчому комітеті Ради робітничих і солдатських депутатів був виданий наказ про створення в губернії радянської робітничо-селянської міліції.
5 лютого 1919 р. український уряд на своєму засіданні обговорив питання про необхідність організації міліції в загальнодержавному масштабі і прийняв постанову, котра 9 лютого була опублікована як декрет РНК УСРР «Про організацію міліції». Незважаючи на велику важливість урядового декрету, він не вирішував багатьох проблем: у ньому нічого не сказано про принципи організації міліції, про організаційні форми, де саме необхідно її створювати, ким вона повинна комплектуватися, у віданні яких органів міліція повинна перебувати і т.п.
Конституція УСРР, затверджена Всеукраїнським з'їздом Рад 10 березня 1919 р., також юридично не оформила засади організації і діяльності української міліції. Тому в березні 1919 р. НКВС УСРР розробив «Інструкцію з організації радянської робітничо-селянської міліції» і своїм циркуляром від 23 березня 1919 р. ввів її в дію. Інструкція встановлювала однаковий порядок застосування на місцях декрету Ради Народних Комісарів. Відповідно до цієї інструкції радянська робітничо-селянська міліція була виконавчим органом робітничо-селянської центральної влади на місцях. Це визначило статус міліції як важливої ланки єдиного державного апарату, побудованого на засадах демократичного централізму. Але подвійне підпорядкування органів міліції виявилось основним недоліком її організаційної структури.
Архівно-документальний матеріал про створення радянської міліції в Ізюмському повіті Харківської губернії підтверджує тезу про те, що створення радянської міліції на місцях в Україні відбувалося до видання загальноукраїнського декрету. При цьому використовувався досвід РРФСР.
14 вересня 1920 р. в Україні було затверджено Радою Народних Комісарів своє Положення «Про робітничо-селянську міліцію». Цей документ увібрав у себе набутий у винятково складній обстановці досвід організації і діяльності української міліції аж до вересня 1920 р. До цього часу склалися і визначилися найбільш життєздатні, що відповідали реальній дійсності, форми організації міліції як постійного спеціального державного органу охорони громадського порядку, методи її діяльності.
Зміни системи органів внутрішніх справ у 20-ті роки зумовлювалися низкою обставин: режимом економії, що проводився, курсом на скорочення адміністративно-управлінських витрат, передачею ряду державних органів місцевому бюджету, відмовою від “надзвичайщини”, багато в чому виправданої в умовах громадянської війни, необхідністю розподілу повноважень між різноманітними ланками державного апарату, національно-державним будівництвом та інш. Організаційна структура змінювалася дуже часто, що пояснювалося необхідністю спрощення державного апарату, але ці зміни не завжди досягали своєї мети.
Роль і місце міліції в системі правоохоронних органів оцінювалися дуже низько. Підсобне становище міліції і карного розшуку стосовно органів ОДПУ і прокурорсько-слідчих органів було закріплене нормативно. Складною була ситуація з кадрами.
Воєнізація в цілому поліпшила стан міліції. Проте, вона мала і негативні сторони, часто змінювалися штати міліції, що призводило до ломки її структури; місцеві влади найчастіше не розуміли задач воєнізації і реорганізації міліції; виконкоми самоусувалися від допомоги міліції, послабили контроль за її діяльністю; губернські і повітові військкомати нерідко обмежували компетенцію міліції, втручалися в її службову діяльність.
Наслідки передачі утримання органів внутрішніх справ на утримання місцевими бюджетами були більш ніж негативними, якщо не сказати трагічними. Це призвело до того, що загальна штатна чисельність міліції протягом 20-х років послідовно зменшувалася, тому що заробітна плата особового складу органів міліції була нижчою в порівнянні з іншими категоріями зайнятого населення, рівень технічного забезпечення не відповідав вимогам часу: не було обладнання для проведення фахових експертиз, не вистачало засобів мобільного пересування, озброєння особового складу було вкрай незадовільним, низьким був соціальний статус працівників міліції.
Всі вищевикладені обставини викликали надзвичайно високу плинність кадрів. У сукупності з неухильним скороченням штатної чисельності це не давало ніяких підстав розраховувати на підвищення ефективності роботи міліції.
Документи і матеріали, наявні в нашому розпорядженні, дозволяють зробити висновок, що основними напрямками діяльності міліції в період із
1917 р. по 1930 р. були: боротьба з бандитизмом, спекуляцією і самогоноварінням, із злочинами проти власності, охорона громадського порядку, боротьба з безпритульністю і дитячими правопорушеннями. І міліція в цілому справлялася зі своїми функціями.
Внаслідок же відсутності нормативних положень про коло діяльності міліції дуже часто правоохоронні органи змушені були приймати на себе ряд обов'язків, що не мали прямого відношення до функцій міліції. Неодноразово приймалися рішення про звільнення міліції від невластивих функцій, але протягом всього аналізованого періоду вона була дуже перевантажена ними.
Підбиваючи підсумки аналізу тих основних змін, що відбулися в правоохоронних органах радянської України в роки нової економічної політики, варто дати їм загальну позитивну оцінку, але відзначити, що повного успіху реформи все ж не мали. Вже через декілька років, коли сталінський режим остаточно затвердився, усі ланки юридичного механізму швидко деформувалися і стали елементами лихозвісної системи протизаконних репресій, породжених тоталітарним режимом.
29 грудня 1930 р ВУЦВК і РНК УСРР. прийняли постанову «Про порядок підпорядкування органів міліції і карного розшуку органам Державного Політичного Управління УСРР», якою ДПУ і його місцевим органам давалися широкі повноваження по керівництву органами міліції і карного розшуку. Це означало створення єдиної загальносоюзної системи органів міліції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев А. И. Итоги и прогнозы // Советская милиция. – 1990. -№5 – С.3-4.
2. Алтуев В. Н. Заметка об участии Красной Армии в укреплении милиции УССР в начале восстановительного периода/1921-янв.1922//Военно-ист. журн.-1974-11.
3. Архів информаційного бюро управління МВС України в Харківській області (АІБ УМСДУ в Харківській області. Колекція документів).
4. Аршинов П. А. История махновского движения (1918-1921).- Запорожье: Изд-во «Дикое Поле», 1995.-248 с.
5. Бабій Б.М. Місцеві органи державної влади Украінської РСР в 1917-1920 рр. – К., 1956. –268с.
6. Бабкин В.Д., Селиванов В. Н. Народ и власть. – К.: Манускрипт,1996. –447 с.
7. Бандурка А.М., Горбачев А. В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ. - К.: РИО МВД Украины. - 1994. - 160 с.
8. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: Теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Харків: Основа, 1996. –398 с.
9. Бандурка О.М., Соболєв В. О., Рущенко I. П., Ярмиш О. Н. Соцiологiчне забезпечення дiяльностi органiв внутрiшнiх справ. Х.: Ун-т внутр. справ. - 1996. – 36 с.
10. Биленко С.В. Советская милиция России. Организация рабоче-крестьянской милиции РСФСР и её деятельность по охране революционного порядка (1917-1920 гг.): Учеб. Пособие. –М., 1976.
–96 с.
11. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історіко-правовий аналіз: У 2 кн. –К.: Либідь – Військо України, 1994. –Кн. 1. –432 с.
12. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історіко-правовий аналіз: У 2 кн. –К.: Либідь – Військо України, 1994. –Кн. 2. –686 с.
13. Бойко Е. Д. Борьба органов диктатуры пролетариата за укрепление социалистического строя на Украине. -К.: Наукова думка, 1987. –118 с.
14. Борьба с преступностью в Украинской ССР (1917-1967): В 2 т. –К., 1966. –Т.1.: 1917-1925 гг. –831 с.
15. Борьба с преступностью в Украинской ССР (1917-1967): В 2 т. –К., 1967. –Т.2.: 1926-1967 гг. –952 с.
16. Бугай Н. Ф. Чрезвычайные органы советской власти: ревкомы 1918-1921. –М.: Наука, 1990. –318 с.
17. Бюллетень НКВД, 1924, 1-2.
18. Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. Сборник документов и материалов: В 3 т.- К.: Госполитиздат Украины, 1957.
19. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні /Енциклопедичний довідник/ Під ред. І. Ф. Кураса. –К., 1987. –630 с.
20. Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921 рр.).-К.: Наукова думка, 1991. –365 с.
21. Вестник Народного Комиссариата внутренних дел УССР.-Х. 1918. -№11.
22. Весник Народного Комиссариата внутренних дел УССР. –Х. 1919. -№1.
23. Вестник НКВД РСФСР. 1918. №17.
24. Вестник НКВД РСФСР. 1918. №20.
25. Вісті ВУЦВК, 1921, 2 вересня.
26. Вісті ВУЦВК, 1921, 23 лютого.
27. «Власть Советов». 1918. №3.
28. «Власть Советов». 1918. №5.
29. Внутренние войска в годы мирного социалистического строительства (1922-1941 гг.): Документы и материалы. –М.: Юридическая литература, 1977. –640 с.
30. Внутренние войска Советской Республики (1917-1922): Документы и материалы. –М.: Юрид. лит. – 1972. –246 с.
31. Войска называются внутренними: Краткий исторический очерк. –М.: ДОСААФ СССР, 1982. –496 с.
32. Волкогонов Д. Триумф и трагедия // Октябрь. – 1988. - №12. – С.125-138.
33. Воробейкова Т. У. Из истории участия трудящихся в работе милиции по охране общественного порядка (1917-1937) // Охрана общественного порядка – основная задача органов охраны общественного порядка. Мат. Итоговой научн.-теорет. конф. Профес.-препод. Состава КВШ МООП СССР. –К., 1968. - с. 44-50.
34. Воссоединение украинского народа в едином Украинском Советском государстве: Сборник документов и материалов. – К., 1949. – 224 с.
35. Горбач Н. Українізація: злет і трагедія // Жовтень. – 1989. - №2. –С. 78-85.
36. Гражданская война на Украине: Сборник документов и материалов: В 3 т. – К., 1967.
37. Гринберг М. С. Уголовное право и массовые репрессии 20-х и последующих годов // Государство и право – 1993. - №1. – С. 63-73.
38. Гунчак Т. УкраЇна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 287 с.
39. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицкий С. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. – К.: Либідь, 1991.-342 с.
40. Действительно народная: …/ Л. Н. Александров, А. П. Асаулова, С. В. Биленко и др./ сост. Н. И. Веторов – М.: Юридическая литература, 1977.
– 398с.
41. Дзейко Ж. Правовий статус вищих органів державної влади періоду гетьманщини // Розбудова держави. – 1996.-№ 3. – С. 37-46.
42. Долгий А. Становлення служби боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ // Право України. – 998. -№ 5. – С. 95-97.
43. «Донецкий пролетарий», №49, 3 января 1918 г.
44. Дукельский С. НК – ДПУ // Український історичний журнал. – 1991.
-№ 1–5.
45. Еропкин М. И. Развитие органов милиции в Советском государстве. – М.: Изд-во Высшей школы МООП СССР, 1967. – 87 с.
46. Єрмак О. П. «Ліквідація куркульства як класу» // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип. 1.- К., 1991. – С. 46-58.
47. Закон України “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради України. №4.
–1991.
48. Золин П. М. Преступность в стране в 1909-1928 гг.: Сравнительная статистика // Советское государство и право. –1991. -№5. – С. 112-118.
49. Из истории милиции Советской Украины. – К.: РИО при МООП УССР, 1965.
50. «Известия» (Харьков), № 36, 4 февраля 1919г.
51. «Известия» (Харьков), № 44, 13 февраля 1919г.
52. «Известия» (Харьков), № 87, 9 апреля 1919 г.
53. «Известия»(Харьков), № 50, 21 февраля 1919 г.
54. Известия Временного Рабоче-крестьянского правительства Украины и ХСРД - 1919. - 9 февраля.
55. Известия Всеукраинского ЦИК Советов и Киевского Совета рабочих депутатов, 1919, 18 апреля.
56. Известия ВЦИК и Харьковского губернского революционного комитета, 1920, 30 марта.
57. Известия ВЦИК и Харьковского губревкома, №84, 30 травня 1920 р.
58. История государства и права СССР. Часть 2 (Советский период) / Под ред. Г. С. Калинина, Г. В. Швекова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1981. –519 с.
59. История государства и права СССР. Часть 2 / Под ред. О. И. Чистякова и Кукушкина. –М.: МГУ, 1986. –317 с.
60. История милиции Украинской ССР. В документах и материалах / Под ред. П. П. Михайленко: В 2-х т. – Т.1: 1917-1937 гг. –К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1969. –883 с.
61. История советской милиции: В 2 т. – М.: Академия МВД СССР, 1977.
– Т.1. – 346 с.
62. История советской милиции: В 2 т. – М.: Академия МВД СССР, 1977.
– Т.2. – 362 с.
63. Історія донецької міліції.-Донецьк: Юрпрес, 2000. 472 с.
64. Історія органів внутрішніх справ. Частина ІІ (ХХ століття). Навчальні матеріали до спецкурсу. За ред. Зайцева Л. О. – Харків: Університет внутрішніх справ, 1999.-154 с.
65. Кафитин В. Б. Об участии народных масс в охране общественного порядка и организации милиции в Петрограде в первой половине 1918 г. – Известия вузов (Правоведение), 1965, № 4, с. 123-129.
66. Колективізація і голод на Україні 1929-1933 рр.: Збірник документів і матеріалів / Під ред. С. В. Кульчицького. – К.: Наукова думка, 1992.
- 736 с.
67. "Коммунист" (Харьков), № 183, 12 августа 1924 г.
68. "Коммунист" (Харьков), № 54, 5 марта 1924 г.
69. "Коммунист" (Харьков), №155, 12 июля 1923 г.
70. "Коммунист" (Харьков), №2, 4 января 1923 г.
71. "Коммунист" (Харьков), №242, 21 октября 1922 г.
72. "Коммунист"( Харьков), №158, 12 июля 1923 г.
73. «Коммунист» (Харьков), №67, 22 марта 1924 г.
74. «Коммунист» (Харьков), №85, 13 апреля 1924 г.
75. Конев А. М. Красная гвардия на защите Октября. – М.: Наука, 1989.
–333 с.
76. Конквест Р. Великий терор // Київ. – 1990. - №1-2.
77. Конквест Р. Жнива розпачу // Всесвіт. – 1990 - №1-2
78. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор: Пер. з англ. – К.: Либідь. 1993. – 384 с.
79. Конституция Украинской ССР / Утверждена 3 Всеукраинским съездом Советов 10 марта 1919 г. // История советской конституции /В документах/ 1917-1956. – М.: Госюриздат, 1957.
80. Концепция отделов истории органов внутренних дел. – М.: Акад. МВД СССР, 1978. –153 с.
81. Копиленко О. Л. , Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917-1920.-К.: Либідь, 1997.-208 с.
82. Копиленко О. Л., «Сто днів» Центральної Ради. – К.: Україна, 1992.
-204 с.
83. Коротков А. Ф., Шинд В. И. Общественность в борьбе с нарушениями социалистической законности. М., 1962, с.56.
84. Кравченко Ю. Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 432 с.
85. Крушинский З. Ю., Левенець Ю. А. Исторія України: Події. Факти. Дати. – К.: АТ «Тарнекс», 1993. 174 с.
86. Курило С. Г. Жизни своей не щадя. Из истории милиции Харьковщины. – Х. : Прапор, 1987. – 295 с.
87. Курицин В. М. Советское государство и право в период иностранной военной интервенции и гражданской войны (1918-1920 гг.).- М., 1960.
-86 с.
88. Курицын В. М. Становление социалистической законности. – М.: Наука, 1983. – 193 с.
89. Ленин В. И. О пролетарской милиции. Полн. собр. соч., т. 31.-М.: Издательство Политеческой литературы, 1974. –671 с.
90. Ленин В. И. Проект резолюции по аграрному вопросу. Полн. собр. соч., т. 32. – М.: Издательство Политической литературы, 1974.-580 с.
91. Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ. Справочник / Под общей ред. А.Н. Яковлева. – М.: Издание МФД, 1997. –352 с.
92. Лунеев В. В. Преступность в СССР: Основные тенденции и закономерности // Советское государство и право.-1991. - №8. – С. 90-97.
.
93. Лунеев В. В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Норма, 1997.-525 с.
94. Маймескулов Л. Н., Рогожин А. И., Сташис В. В. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (1918-1922).-Х., 1990. – 345 с.
95. Малыгин А. Я., Мулукаев Р. С. Развитие конституционно-правовых основ организации и деятельности органов внутренних дел. – М., 1988.107 с.
96. Малыгин А.Я. Развитие системы подбора, расстановки и обучения кадров органов внутренних дел Советского государства. М.. 95г., с.26.(лекция) Академия МВД России.
97. Мельгунов С. П. Красный террор в России: 1918-1923. –М., 1990.
– 207 с.
98. Мироненко А. Н. Бенько А. П. Создание рычагов силового давления на украинское общество на рубеже 20-30 годов. –К., Днепродзержинск, 1992.–17 с.
99. Мироненко О. М. Світоч української державності: Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. –К, 1994.-328 с.
100. Мироненко О. М., Бенько О П. Правоохоронні органи Центральної Ради (березень 1917-квітень 1918).-К., 1993. –33 с.
101. Мироненко О. М., Бенько О П. Репресії на Україні за доби Директорії і утворення радянської влади (1919-1920 рр.). К., Днепродзержинск, 1993. – 82 с.
102. Михайленко П. П. Из истории милиции Советской Украины. –К., 1965. – 399 с.
103. Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х т. – К.: Генеза. 1999. –944 с.
104. Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. -К.: Генеза, 1997. Т.1: 1917-1925.
- 504 с.: (іл.).
105. Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. -К.: Генеза, 1999. Т.2: 1926-1937.
– 412 с.: (іл.).
106. Мулукаев Р. С. О сотрудничестве советских республик в строительстве рабоче-крестьянской милиции (1918-1924 гг.) // Труды Высшей школы МВД СССР. – Вып. 35. 1973. – С. 151-166.
107. Мулукаев Р. С. Организационно-правовые основы становления советской милиции (1917-1920гг.): Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1975.– 108 с.
108. Мулукаев Р. С. Развитие форм участия трудящихся в охране общественного порядка. М., 1976. 38 с.
109. Мушинский В. С. Основные этапы развития советской политической системы // Советское государство и право. – 1988.- № 9. С.13-20.
110. Некрасов В. Ф. Внутренние войска советского государства 1917-1977. – М.: Изд-во Академия МВД СССР, 1983. 368 с.
111. Некрасов В. Ф. Тринадцать «железных» наркомов. –М.: Версты, 1995.
- 416 с.
112. Нерсесянц В. С. Советское государственно-правовое строительство: проблемы взаимосвязи истории и теории // Советское государство и право. - 1988.- №8 – С. 3-11.
113. Николаев П. Ф. Деятельность общественных организаций советской милиции (1921-1925 гг.).- Научные труды Омской высшей школы милиции МВД СССР, вып. 8. Омск, 1971. С. 130-150.
114. О рабочей милиции: пост. НКВД РСФСР от 28 окт. 1917 г. / Собр. узаконений РСФСР. 1917. №1.
115. О советской милиции декрет СНК РСФСР от 3 апреля 1919 г. / Собр. узаконений РСФСР. 1919. №83.
116. Об организации советской рабоче-крестьянской милиции: инструкция НКВД РСФСР от 12 окт. 1918г. / Собр. узаконений РСФСР. 1919. №75.
117. Образование СССР: Сборник документов. – М.: Наука, 1972.- 531 с.
118. Органы и войска МВД России: Краткий исторический очерк, Объединённая редакция МВД России, Москва 1996, 462 с.
119. Орзіх М. П. Створення органів охорони революційного порядку на півдні України // Проблеми правознавства.-1967.-№7.-С. 112-120.
120. Панін М. М. Славний шлях (про діяльність міліції по охороні громадського порядку). – К.: Політвидав, 1965.-41 с.
121. Полиция и милиция России: Страницы истории. –М.. Наука, 1995.
–318 с.
122. Положение "Об организации железнодорожной милиции" // СУ РСФСР. - 1920. - N 11. - Ст.70.
123. Положение о порядке и условиях прохождения службы лицами рядового и начальствующего состава органов внутренних дел Украины, утв. постановлением Кабинета Министров УССР от 29.07.91г. N114 // Збiрник нормативних актiв України з питань правопорядку. - К.: МВС. -1993. - C.438-464.
124. Положение о рабоче-крестьянской милиции / Сб. законов СССР. 1931. №33.
125. Положение о рабоче-крестьянской милиции от 10 июня 1920 г. / Сб. узаконений РСФСР. 1920. №79.
126. Положение о Речной Рабоче-Крестьянской Милиции, утв. Декретом ВЦИК от 23.04.19 г. // СУ. - 1919. - N 18. - Cт.213.
127. Положение об органах уголовного розыска и судебно-уголовной милиции. – Житомир: НКВД УССР, 1919. – Пар. 1-49;
128. Правоохранительные органы РФ. Учебник / Под ред. В. П. Божьева / М.: 1999. - 286 с.
129. Приложение к инструкции по организации советской рабоче-крестьянской милиции. – Х.: Изд-во НКВД УССР, 1919.
130. Пристайко В. І. Шаповал Ю. І. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: Трагічне десятиліття: 1924-1934. –К., 1995. –335 с.
131. «Пролетарий» (Харьков), №125, 3 сентября 1917 г.
132. Радянська енциклопедія історії України: В 4 т., - К., 1969. - Т. 1.-551 с.
133. Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919-1920): Збірник документів і матеріалів. – К.: Політвидав України, 1957. –260 с.
134. Революционное движение в России после свержения самодержавия. М., 1957, С. 106.
135. Революция на Украине по мемуарам белых / Под ред. Н. Н. Попова.- К.: Политиздат Украины, 1990. - 435 с.
136. Рідний край: [Навчальний посібник з народознавства/За ред. І.Ф. Прокопенка]. – Х.: Основа, 1993. – 582 с.
137. Рогожин А. И. Очерк истории социалистической законности УССР в период иностранной военной интервенции и гражданской войны. – Х., 1963. – 120 с.
138. Рогожин А. Й. Правоохранительные органы УССР в первые годы советской власти (1917-1920) Учебн. пособие, -Х., 81 г. –44 с.
139. Рогожин А. Й. Рабоче-крестьянская милиция УССР в период иностранной военной интервенции и гражданской войны: Конспект лекций. – Х.: Харьковский юрид. ин-т, 1964. –30 с.
140. Рум’янцев В О. Українська державність 1917-1922 рр.: Форми і проблеми розбудови. – Х.: Основа, 1996. – 164 с.
141. Сборник нормативных актов Украины, регламентирующих деятельность в сфере охраны правопорядка. – К., 1992. - 324 с.
142. Слово о милиции / Сост. Б. П. Михайлов, С. С. Пылев. М.: Изд-во Советская Россия, 1973. - 335 с.
143. Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины, 1921. – ч. 2/30 января до 15 февраля 1921 г./. – С. 58-63.
144. Советская милиция: История и современность (1917-1987 гг.). – М.: Юридическая. литература, 1987. – 335 с.
145. Состояние губернии и работа Харьковского губернского исполкома за 9 месяцев 1923-24 гг.
146. Становление социалистической законности. М., 1983. - 193 с.
147. Сторінки історії України: ХХ століття / за ред. С. В. Кульчицького. – К.: Освіта. 1992. - 333 с.
148. Собрание узаконений (СУ) РСФСР. 1918. №73.
149. СУ РСФСР. 1919. №13.
150. СУ РСФСР. 1920. №79.
151. СУ РСФСР. 1922. № 16.
152. СУ РСФСР. 1923. №77.
153. СУ РСФСР. 1927. № 47.
154. СУ РСФСР. 1930. № 60.
155. СУ УССР, 1919, №37.
156. СУ УССР, 1924. №37.
157. СУ УССР. 1921. №13.
169. СУ УССР. 1921. №20.
170. СУ УССР. 1921. №5.
171. СУ УССР. 1922. №44.
172. Субтельний О. Україна: Історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. Ст. С. В. Кульчицького. – 3 вид., перероб. і доп. –К.: Либідь. 1993.- 718 с.
173. Сусло Д. С. Історія суду радянської України (1917-1967 рр.) – К.: Політвидав України. 1968. – 235 с.
174.Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. –Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. –462 с.
175. Тимощук О.В. Державна варта Української Держави: історико-юридичний аналіз. – К., 1998. – 70 с.
176.Тимченко А. П. Правовые основы организации и деятельности милиции Украины в 1917-1941 гг.: Учебное пособие. – Луганск: РИО ЛИВД, 1998. –86 с.
177.Трубніков В. Порядок і види соціального сприяння звільненим від покарання в Україні (20-30-ті роки) // Вісник Академії правових наук України. № 3. – С. 106-114.
178. «Трудовая армия» (Харков), 3 ноября 1920 г.
179.Украина в 1917-1921 гг. Некоторые проблемы истории: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка.-1991.-279 с.
180.Українське державотворення: невитребуваний потенціал / Словник-довідник / Під ред. О.М. Міроненко – К.: Либідь, 1997. –559 с.
181. Усенко И., Ярмыш А. Из когорты «железного» Феликса // Рабочая газета. –1989. –5 марта.
182. Усенко І. Б. Позасудова репресія: як це починалось // Комуніст України. – 1990. -№2. – С. 46-53.
183. Усенко І. Б. Україна в роки НЕПу: доля курсу на революційну законність. –Х.: 1995. -74 с.
184. «Утро России», 18 марта, 1917г.
185. Фролов Ю. А. Организационно-правовые преобразования системы учреждений и органов , исполняющих наказание, в Украинской ССР.: Учебное пособие. –К.: 1984. –100 с.
186. Харківський обласний державний архів (ХОДА), ф.Р-1630, оп.3.
186. ХОДА, ф. Р-203, оп. 1.
187. ХОДА, ф. Р-432, оп.1.
188. ХОДА, ф. Р-563, оп. 2.
189. ХОДА, ф. Р-563, оп.1.
190. ХОДА, ф. Р-564, оп. 1.
191. ХОДА, ф. Р-576, оп. 1.
192. ХОДА, ф. Р-845, оп. 2.
193. Хрестоматія з історії держави і права України / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О. Д. Святоцький.- К.: Ін-Юре, 1997. –450 с.
194. Шамба Т. М. КПСС и органы охраны правопорядка. – М.: Мысль.1979.
-181 с.
195. Шаповал Ю. І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К.: Наукова думка, 1993. –143 с.
196. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: Особи, факти, документи. –К.: Абрис, 1997. –608 с.
197.Шевченко А. Є. Становлення і розвиток української міліції // Схід. – 1998.- № 4(21). – С.56-61.
198. Шинджикашвили Д. И. Министерство внутренних дел царской России в период империализма: Структура, функции, реакционная сущность, связь с другими министерствами: Учебное пособие. – Омск, 1974.–110 с.
199. Юридический словарь / Под ред. С. Н. Братусь. – М.: Госюриздат, 1953. –782 с.
200. Юридичний словник-довідник / Під ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Феміна, 1996. –696 с.
201. Юрійчук Є. П. Становлення і характер радянської влади в Україні : історико-правові аспекти (1917-1922 рр.). –К., 1998. –123 с.
202. Ярмыш А. Н. Наблюдать неотступно... Административно-полицейский аппарат царизма и органы политического сыска в Украине в конце Х1Х - начале ХХ веков. - К.: Юринформ, 1992. – 186 с.