МИРОВА ЮСТИЦІЯ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ЗА СУДОВОЮ РЕФОРМОЮ 1864 року

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1
Ступінь наукової розробленості проблеми ....................................................... 10

РОЗДІЛ 2
Розробка інституту мирових суддів в процесі підготовки судової
реформи 1864 р. у Російській імперії ................................................................ 24

РОЗДІЛ 3
Заснування мирових судових установ на Лівобережній Україні
за судовою реформою 1864 р.
3.1 Створення мирових судів .............................................................................. 57
3.2 Структура мирових судів та їх правовий статус.......................................... 90

РОЗДІЛ 4
Діяльність мирових судових установ на Лівобережній Україні
у 1864-1889 рр.
4.1 Судочинство в мирових судах за Судовими статутами 1864 р. ................. 122
4.2 Результати діяльності мирових судів та їх оцінка ....................................... 157

ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................... 176

ВСТУП

Актуальність дослідження. Кожна держава та суспільство, які є справді соціальними, демократичними та правовими, повинні мати компетентне, правомочне та ефективне місцеве правосуддя. Про це свідчить історія, а з позицій сьогодення у цьому можна переконатися, спостерігаючи правовий досвід переважної більшості розвинутих західноєвропейських країн, де давно вже існують місцеві судові установи, наближені до населення.
Тенденції розвитку Української держави також переконують у тому, що значення ефективного та компетентного місцевого суду, максимально наближеного до населення, для врегулювання правовідносин у суспільстві усвідомлене як на місцевому рівні, так й на рівні вищих органів державної влади. Не випадково у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” прямо зазначається про необхідність побудови в Україні „нової системи судочинства” й ставляться конкретні завдання щодо звільнення суддів від надмірної завантаженості та спрощення „процедури розв’язання деяких спорів і розгляду незначних правопорушень”*.
Очевидно, що всіх цих важливих заходів у сфері судоустрою та судочинства можна досягти лише завдяки організації власного українського місцевого суду, наближеного до населення. А першими найактуальнішими питаннями, що при цьому постануть перед істориками держави і права, фахівцями з багатьох інших суміжних наук, законодавцем тощо, будуть питання, пов’язані з визначенням зразку подібного суду, на який слід орієнтуватися при розробці власного українського судового органу, тих правових підвалин, котрі повинні лягти у основу його функціонування, правової конструкції, структури та функціонального змісту. І розпочинати цю необхідну та важливу роботу доведеться з вивчення та узагальнення власного історичного досвіду, який в українського народу досить й досить багатий, починаючи від „миротворних” чи „полюбовних” судів, що діяли на території Гетьманщини у XVІІ-XVІІІ ст., й закінчуючи мировими судовими установами, які були введені на території українських губерній за судовою реформою 1864 р. Усі ці обставини й обумовлюють актуальність обраної теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у межах цільової комплексної програми „Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення” (державна реєстрація – №0186.0.070872).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексний аналіз головних структурних та функціональних особливостей інституту мирових суддів, створеного за судовою реформою 1864 р., всебічне висвітлення основних аспектів та результатів практичної діяльності мирових судів для з’ясування ступеню доцільності та необхідності введення цих місцевих судових установ на території Лівобережної Україні у середині XIX ст. Для досягнення цієї мети поставлено наступні задачі:
– відтворити процес розробки інституту мирових суддів з усіма його суперечностями в ході підготовки судової реформи 1864 р.;
– виявити сутність мирової юстиції, показати її переваги та особливості;
– простежити особливості введення мирових судів, створених за судовою реформою 1864 р., на території лівобережних українських губерній;
– розкрити зміст таких структурних та функціональних компонентів мирових судів, створених за судовою реформою 1864 р., як порядок їх формування, внутрішня структура та правовий статус;
– з’ясувати особливості встановленого для мирових судів судочинства та специфіку застосовуваних ними норм матеріального права;
– визначити ступінь доцільності та необхідності введення мирових судів у губерніях Лівобережної України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є інститут мирових суддів, створений за судовою реформою 1864 р. у Російській імперії, його концептуальне підґрунтя, законодавче оформлення й особливості структурного та функціонального змісту.
Предметом дослідження є закономірності й специфіка введення та функціонування мирових судів у губерніях Лівобережної України в ході здійснення судової реформи 1864 р.
Хронологічні рамки дослідження становлять 60-ті – 80-ті роки XIX ст. Вибір цих меж обумовлюється тим, що саме 20 листопада 1864 р. були затверджені Судові статути. З цього моменту судова реформа у Росії діставала свого офіційно-документального втілення. Обмеження роботи восьмидесятими роками XIX ст. пояснюється прагненням автора відобразити інститут мирових суддів у його цілісності та у рамках тієї правової конструкції, що передбачалася судовою реформою 1864 р., оскільки з 1889 р. мирові суди за деякими незначними винятками ліквідовувалися судовою контрреформою.
Методи дослідження складають основні положення гносеології державно-правових явищ, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Зокрема, були широко застосовані такі загальнонаукові методи, як: діалектичний – для всебічного та об’єктивного аналізу головних рис в організації та діяльності мирових судів, створених за судовою реформою 1864 р.; системно-структурний – для виявлення та з’ясування суті структурних особливостей інституту мирових суддів; функціональний – для дослідження правового статусу мирових судів крізь призму виконуваних ними функцій. Серед спеціально-юридичних були застосовані такі методи, як: історико-правовий – для простеження генезису та трансформації поглядів авторів судової реформи 1864 р. на майбутній місцевий суд у Росії, виявлення суті розвитку та змін інституту мирових суддів протягом здійснення судової реформи тощо; порівняльно-правовий – для з’ясування головних відмінностей у правовому надбанні російського та українського етносів на момент проведення судової реформи 1864 р., а також для виявлення розбіжностей у порядку введення та діяльності мирових судів між різними українськими та російськими губерніями; формально-юридичний – для автентичного тлумачення тих положень нормативно-правових актів судової реформи 1864 р., якими регламентувалися організація та функціонування мирових судових установ.
Теоретичну основу дослідження складають положення про місцевий судоустрій, що містяться у дослідженнях дореволюційних, радянських і сучасних представників суспільних наук – істориків, правників, політологів, соціологів тощо. Свій вклад у розробку проблеми інституту мирових суддів здійснили, зокрема, такі дореволюційні автори – сучасники судової реформи 1864 р., як К.Д. Анциферов, В.П. Бєзобразов, М.А. Буцковський, Є.В. Васьковський, І.В. Гессен, О.А. Головачов, В.П. Даневський, Г.О. Джаншиєв, І.П. Закревський, А.Ф. Коні, П.С. Коробка, М.В. Красовський, С.П. Мокринський, М.А. Неклюдов, П.Н. Обнінський, М. Окунєв, П.О. Тулуб, І.М. Тютрюмов, М.А. Філіппов, І.Я. Фойницький, В.Я. Фукс, М. Холєв, І.Г. Щегловитов та ін. Серед радянських та сучасних правників слід відзначити Б.В. Віленського, В.Д. Гончаренко, В.В. Землянську, О.Л. Копиленко, М.Г. Коротких, А.Й. Пашука, І.І. Полякова, В.О. Рум’янцева, О.К. Смикаліна, М.М. Страхова, М.А. Чельцова-Бебутова, В.А. Чеховича, І.Г. Шаркову, П.Ф. Щербину, О.Н. Ярмиша тощо.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній історико-правовій науці зроблено спробу провести комплексне, що відрізняється високим ступенем цілісності та погодженості стосовно всіх основних аспектів, монографічне дослідження з проблеми інституту мирових суддів, який було створено за судовою реформою 1864 р., із залученням численних архівних та статистичних даних щодо організації та діяльності мирових судів на території лівобережних українських губерній. Наукова новизна дисертації конкретизується, зокрема, у наступних положеннях, що виносяться на захист:
1. Вперше в українській історико-правовій доктрині обґрунтовано положення про те, що на момент підготовки судової реформи 1864 р., окрім таких двох напрямків її проведення, як слов’янофільство та західництво, які у своїх крайніх поглядах не задовольняли усіх вимог організації місцевого суду, потенційно існувала й інша можливість щодо реформування місцевих судоустрою та судочинства – запозичити правовий досвід організації та діяльності „миротворних” судів, що діяли у XVІІ-XVІІІ ст. на території України, і які за своєю сутністю досить близько наближалися до мирових судів, створених у середині XIX ст. в Росії.
2. Переконливо показано, що введення інституту мирових суддів за судовою реформою 1864 р. на території України відрізнялося певною своєрідністю, яка проявилася у різних термінах, порядку та способі комплектування мирових судів у лівобережних та правобережних українських губерніях.
3. Вперше у вітчизняній юридичній науці стверджується, що найбільше сприяння своїм введенню та діяльності мирові суди, створені за судовою реформою 1864 р., отримали саме в українських губерніях. Це зокрема проявилося як у досить ранньому (порівняно з іншими регіонами Російської імперії) введенні цього інституту на території України, так й у тому, що освітній рівень українських мирових суддів був найвищим по імперії в цілому, а земські повітові збори в українських губерніях завжди охоче та з зацікавленістю у справі сприяли задоволенню потреб мирового суду.
4. Обґрунтовано положення про те, що примирення сторін, на яке так сподівалися укладачі Судових статутів, не стало головним напрямком діяльності мирових судів, створених за судовою реформою 1864 р.; навпроти, кількість справ, що закінчувалися миром між сторонами у судовому засіданні, із року в рік поступово зменшувалася.
5. Встановлено, що обсяг функцій, виконуваних мировими судами, фактично був значно ширшим, аніж власне судовий розбір справ, й включав окрім цього численні обов’язки з охорони та забезпечення громадського порядку.
6. З урахуванням судової практики мирових судів, що діяли на території Лівобережної України, зроблено висновок, що скорочений порядок судочинства, запроваджений для мирових судів Судовими статутами 1864 р., виявився вельми ефективним та корисним в справі здійснення місцевого правосуддя.
7. Доведено, що головними структурними та функціональними компонентами інституту мирових суддів були: виборність суддів, як основний принцип комплектування мирових судів; одноособовий склад суду у першій інстанції у вигляді дільничних або почесних мирових суддів; наявність другої інстанції – з’їздів мирових суддів; особлива компетенція мирових суддів, що полягала у розглядові малозначних цивільних та кримінальних справ; здійснення мировими суддями таких специфічних функцій, як примирення сторін та підтримання громадського порядку; скорочений порядок судочинства.
8. Сформульовано принципово інше визначення мирового суду, як виборного місцевого судового органу, на який покладався розгляд малозначних цивільних і кримінальних справ, охорона громадського порядку, й однією з важливих функцій якого було примирення сторін.
Практичне значення одержаних результатів полягає, перш за все у тому, що фактичний матеріал, викладений у дослідженні, може бути використаний при розробці на законодавчому рівні та практичному втіленні у життя місцевого суду, максимально наближеного до населення, у сучасній Україні. Крім цього, матеріали дисертації можуть бути використані у подальшій з проблем мирової юстиції науково-дослідницькій роботі та науково-освітній діяльності в рамках таких правових дисциплін, як „Історія держави і права України”, „Історія держави і права зарубіжних країн”, „Організація судових та правоохоронних органів”, „Цивільне право”, „Цивільний процес”, „Кримінальне право”, „Кримінальний процес” тощо. Висновки цієї роботи будуть у великій мірі цікавими та пізнавальними й для юристів-практиків; крім цього, вони становитимуть інтерес для істориків, політологів, соціологів та інших фахівців з гуманітарних наук.
Апробація результатів дослідження. Головні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також висвітлювалися у наукових статтях й тезах доповідей на: VII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта '2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), III Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень '2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), I Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу '2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях України, а також у п’яти тезах доповідей та наукових повідомлень.
Структура та обсяг роботи: дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 197 сторінок, з них основний текст – 175 сторінок, список використаних джерел – 22 сторінки (236 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у всебічному комплексному висвітленні найголовніших структурних та функціональних аспектів інституту мирових суддів у губерніях Лівобережної України, який було створено тут за судовою реформою 1864 р. Зокрема, автор дійшов наступних висновків:
1. У Росії на момент здійснення судової реформи 1864 р. насправді не було правового досвіду з організації та діяльності місцевого суду, придатного для умов середини XIX ст. Губні установи, що існували у Росії в XVI-XVIII ст., не надавали такого досвіду й не можуть вважатися місцевими судами, тим більше прообразом судів мирових, як на те вказують деякі дореволюційні та сучасні дослідники: незважаючи на здійснення деяких суто судових функцій, вони були органами місцевого управління. Крім того, їх діяльність прямо суперечила багатьом важливим принципам судоустрою та судочинства.
2. Підготовка судової реформи 1864 р. у Росії, хоча і відбувалася спочатку у слов’янофільському напрямку шляхом вивчення російського правового досвіду, а потім – у західницькому шляхом запозичення вже діючих у країнах Західної Європи зразків місцевого суду, так і не дійшла свого логічного завершення у межах жодного з цих двох напрямків. Головною причиною цього була невідповідність цих концепцій історико-правовому надбанню російського народу. Вихід було знайдено у сполученні та поєднанні цих реформістських напрямів, внаслідок чого було створено практично нову, невідому до цього світові, модель місцевого суду, який отримав назву мирового.
3. Разом з тим, протягом усього періоду підготовки судової реформи 1864 р. потенційно існувала інша можливість щодо облаштування нового місцевого суду – вивчити відповідний правовий досвід в народів, що входили до складу Російської імперії. Якби такий шлях здійснення судових перетворень був би взятий реформаторами до уваги, то не виключено, що український „миротворний” чи „полюбовний” суд, який існував на території Гетьманщини у XVІІ-XVІІІ ст., було б покладено в основу майбутнього місцевого суду у Росії.
4. Доведено, що „миротворні” суди, які діяли на території України у XVІІ-XVІІІ ст., дійсно були місцевими судовими установами, подібними до мирових судів, створених у Росії за судової реформою 1864 р.
5. Встановлено, що втілення положень судової реформи 1864 р. у життя, в тому числі стосовно створення мирових судів, характеризувалося своєю своєрідністю. Це, зокрема, проявилося у різних термінах, порядку та способі комплектування нових місцевих судів. В результаті мирові суди у Київській, Волинській та Подільській губерніях були введені значно пізніше, ніж в інших українських регіонах, й на відміну від останніх мирові судді тут призначалися від уряду, а не обиралися місцевим населенням, що у корені підривало самі основи діяльності нових судових установ, встановлені Судовими статутами 1864 р.
6. З’ясовано, що найбільше сприяння своїм введенню та діяльності мирові суди, створені за судовою реформою 1864 р., отримали саме в українських губерніях. Це, зокрема, проявилося як у досить ранньому (порівняно з іншими російськими губерніями) введенні цього інституту на території України, так й у тому, що освітній рівень українських мирових суддів був найвищим по імперії, а земські повітові збори в українських губерніях завжди охоче та з зацікавленістю у справі сприяли задоволенню потреб мирового суду.
7. Мирові судові установи, створені в середині XIX ст. у Російській імперії, формувалися двома способами: виборним, коли мирові судді обиралися опосередковано на земських повітових зборах самим місцевим населенням, та, як виняток, шляхом призначення суддів від уряду.
8. Вирішуючи питання про систему майбутніх мирових судів у сучасній Україні, слід виходити з того, що мирові суди, засновані за судовою реформою 1864 р., були виділені із загальної судової системи шляхом створення для них власної другої інстанції – з’їздів мирових суддів. Завдяки цьому вони мали автономний статус щодо окружних судів та користувалися великою самостійністю при вирішенні справ.
9. Із залученням численних архівних даних доведено, що судочинство в мирових судах, створених у лівобережних українських губерніях в середині XIX ст., дійсно було скороченим, а сам процес вирішення малозначних цивільних та кримінальних справ завдяки цьому характеризувався своєю швидкістю та ефективністю.
10. Виділено ряд найголовніших ознак інституту мирових суддів, який було запроваджено у губерніях Лівобережної України у середині XIX ст. Це: виборність, як пріоритетний спосіб комплектування мирових судів, одноособовий розгляд дільничними та (або) почесними мировими суддями малозначних цивільних й кримінальних справ, наявність другої інстанції у вигляді з’їздів мирових суддів, здійснення функцій з примирення сторін та підтримання громадського порядку, скорочений порядок судочинства.
11. Відповідно до виділених ознак сформульовано нове визначення мирового суду, як виборного місцевого судового органу, на який покладався розгляд малозначних цивільних і кримінальних справ, охорона громадського порядку, й однією з важливих функцій якого було примирення сторін.
12. Кількісний та якісний аналіз результатів діяльності мирових судів з впевненістю дозволяє стверджувати про те, що заснування цих установ у губерніях Лівобережної України було вельми доцільним й необхідним в справі ствердження серед місцевого населення засад та принципів гуманного й демократичного правосуддя.
13. Поряд з цим, встановлено, що етимологічне підґрунтя назви мирового суду, за яке укладачами Судових статутів 1864 р. було взято принцип примирення сторін, на практиці себе не виправдало. Із року в рік кількість справ, що закінчувалися у мирових судах примиренням сторін, дедалі тільки зменшувалася. При цьому у своїй повсякденній діяльності мирові суди досить часто виступали своєрідними „оберігачами” земського миру й саме у цьому аспекті набагато точніше відповідали іншому (прихованому) етимологічному значенню своєї назви.
14. У процесі розбудови нової системи судочинства українські законодавці мають можливість використати великий правовий досвід організації та діяльності мирової юстиції на території Лівобережної України за судовою реформою 1864 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 Програма діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” // Урядовий кур’єр.–2005.–№26.–11 лютого.
1. Андреев П. Судебно-мировые установления в Варшаве // Журнал Министерства юстиции.–1898.–№6.–С.179-184.
2. Анциферов К.Д. К вопросу о реформе нашего мирового суда // Сборник статей и заметок по уголовному праву и судопроизводству. – СПб.: Гос. типография, 1898.–С.281-332.
3. Анциферов К.Д. Наблюдения над уголовною практикою нашей провинциальной мировой юстиции // Сборник статей и заметок по уголовному праву и судопроизводству. – СПб.: Гос. типография, 1898.–С.239-280.
4. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905): В 2 т. – Репринт. изд. – Харьков: Б.и., 1993.–Т.2: XIX – начало XX века.–973, [8] c.
5. Бардышева Е. В чём сложность рассмотрения дел частного обвинения? // Российская юстиция.–2001.–№6.–С.41-42.
6. Бахирева Г. Что мешает быстрому становлению института мировых судей? // Российская юстиция.–2001.–№8.–С.41-42.
7. Башмаков А. Закон 12 июля 1889 года о преобразовании судебной части и введении земских начальников (рубрика «Заметки») // Журнал гражданского и уголовного права.–1890.–№1.–С.1-17.
8. Башмаков А. Прибалтийские преобразования и мировой институт // Журнал гражданского и уголовного права.–1892.–№6.–С.14-46.
9. Безобразов В.П. Мировая судебная власть // Государство и общество. Управление, самоуправление и судебная власть: Сборник статей. – СПб.: Типография В. Безобразова и Комп., 1882.–С.408-486.
10. Берви В. Временные правила для руководства мировых судей, нотариусов и старших нотариусов при применении положения о нотариальной части (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1903.–№6.–С.168-183.
11. Борисов Г., Хапилин А. От мировых судей – к мировым судам // Российская юстиция.–2002.–№3.–С.39-40.
12. Бутовский А.Н. О некоторых неправильностях в делопроизводстве мировых и городских судей и земских начальников (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1903.–№2.–С.201-205.
13. Бутовский А.Н. Предание суду в мировых установлениях (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1899.–№5.–С.172-186.
14. Буцковский Н.А. Очерки судебных порядков по уставам 20 ноября 1864 года. – СПб.: Типография Скарятина, 1874.–614+8 с.
15. В. Ст. Губная грамота – Губной целовальник // Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. – СПб.: Типолитография И.А. Ефрона, 1983.–Т.IX-А.–С.849-850.
16. Валуев П.А. Дума русского // Русская старина.–1891.–№5.–С.354-355.
17. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. – М.: Типолитография Т-ва И.Н. Кушнерев и Кْ , 1913.–691+12 с.
18. Ведомость о делопроизводстве мировых судей Сумского округа // Журналы очередного и чрезвычайного Сумских уездных земских собраний, бывших 20, 21 и 22 сентября, 8 и 10 октября 1879 года, с приложениями к ним. – Сумы: Тип. Пашкова, 1880.–С.7, [1] табл.
19. Вербицкая Л. Создаются условия для успешной работы мировых судей // Российская юстиция.–2002.–№5.–С.39-40.
20. Вербловский Г.Л. Гражданское судопроизводство. К пересмотру судебных уставов // Журнал Министерства юстиции.–1895.–№8.–С.1-38.
21. Верстюк В. Украина под игом тоталитаризма // М. Грушевский. Иллюстрированная история Украины. – К.: МП «Левада», 1995.–С.597-626.
22. Виленский Б.В. Подготовка судебной реформы 20 ноября 1864 года в России. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1963.–148 с.
23. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969.–400 с.
24. Вкч. К характеристике судебно-мировых установлений // Юридический вестник.–1880.–№12.–С.610-626.
25. Владимиров В.М. В защиту судебных уставов // Журнал гражданского и уголовного права.–1879.–№5.–С.88-103.
26. Волконский В. Несколько слов по вопросу о нашем судебно-мировом делопроизводстве // Журнал Министерства юстиции.–1897.–№3.–С.226-228.
27. Володимиров В. Дело мирового судьи Волкова // Журнал гражданского и уголовного права.–1880.–№2.–С.97-100.
28. Володимиров В. Мировой суд в Петербурге (по поводу отчёта столичного мирового съезда за 1883 год) (рубрика «Заметки») // Журнал гражданского и уголовного права.–1884.–№5.–С.1-58.
29. Воробейкова Т.У., Дубровина А.Б. Преобразование административно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине XIX века. – К.: Типография МВД УССР, 1973.–68 с.
30. Воронов А. В мировом суде адвокат не нужен? // Российская юстиция.–2002.–№12.–С.35.
31. Выбор запасных участковых мировых судей Александровского округа // Протоколы Александровского уездного земского собрания очередной сессии 10-17 сентября 1869 го-да: с прил. – Екатеринослав: Тип. Чаусского, 1869.–С.51.
32. Г. Двадцатипятилетие деятельности Белостоко-Сокольского судебно-мирового округа (рубрика «Литературное обозрение») // Журнал Министерства юстиции.–1898.–№6.–С.307-308.
33. Гамбург Л.С. Третейські та мирові суди в Лівобережній Україні (Гетьманщині) другої половини XVII-XVIII ст. // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.–С.65-68.
34. Гессен И.В. Судебная реформа. – СПб.: Типолитография Ф. Вайсберга и П. Гершунина, 1905.–267 с.
35. Головачев А.А. Десять лет реформ (1861-1871). – СПб.: Типография Ф.С. Сущинского, 1872.–400 с.
36. Гражданские заветы князя В.Ф. Одоевского. Всеподданнейшая записка его для Императора Александра Николаевича (1868), представленная В.П. Титовым, с воспоминанием М.Д. Свербеева о князе Одоевском // Русский архив.–1895.–№.5.–С.36-54.
37. Граф В.Н. Панин министр юстиции / Голоса из России. Сборники А.И. Герцена и Н.П. Огарева. – Лондон, факс. изд., 1859-1860.–Вып.3.–Кн.VII-IX.–142, 189, 205 с. // М.: Наука, 1976.–Кн.VII.–С.1-142.
38. Грушевский М.С. Иллюстрированная история Украины. – К.: МП «Левада», 1995.–696 с.
39. Гуревич И. О форме исполнительных листов, выдаваемых мировыми судебными учреждениями // Журнал Министерства юстиции.–1898.–№5.–С.216-218.
40. Даль В. Пословицы русского народа. Сборник. В двух томах. – М.: Художественная литература, 1984.–Т.1.–383 с.
41. Даневский В.П. В защиту выборного мирового института // Юридический вестник.–1888.–№9.–С.92-105.
42. Даневский В.П. Сравнительное обозрение некоторых форм народного суда (суд шеффенов, сословных представителей и присяжных) // Русская мысль.–1895.–№1.–С.1-28.
43. Даневский В.П. Сравнительное обозрение некоторых форм народного суда (суд шеффенов, сословных представителей и присяжных) // Русская мысль.–1895.–№2.–С.1-20.
44. Державний архів Харківської області.–Ф.592.–Оп.1.
45. Державний архів Харківської області.–Ф.592.–Оп.2.
46. Державний архів Харківської області.–Ф.594.–Оп.1.
47. Державний архів Харківської області.–Ф.595.–Оп.1.
48. Державний архів Харківської області.–Ф.596.–Оп.1.
49. Деятельность гражданского кассационного департамента правительствующего сената в 1888 году (рубрика «За месяц») // Журнал гражданского и уголовного права.–1889.–№5.–С.175-180.
50. Деятельность гражданского кассационного департамента правительствующего сената за 1889 год (рубрика «За месяц») // Журнал гражданского и уголовного права.–1890.–№4.–С.183-188.
51. Деятельность судебных установлений, образованных по уставам Императора Александра II. Мировые судебные установления // Правительственный вестник.–1889.–№186.
52. Дёмкин Д.И. Об упрощении и сокращении делопроизводства мировых судебных установлений // Журнал Министерства юстиции.–1897.–№3.–С.269-314.
53. Джаншиев Г.А. Беглые заметки по поводу последних новелл (законы 12 июля 1889 и 29 декабря того же года) (рубрика «Заметки») // Журнал гражданского и уголовного права.–1890.–№6.–С.1-16.
54. Джаншиев Г.А. Основы судебной реформы (к 25-летию нового суда). – М.: Типография М.П. Щепкина, 1891.–364+25 с.
55. Джаншиев Г.А. Сергей Иванович Зарудный. Материалы к его биографии // Русская старина.–1888.–№9.–С.611-616.
56. Доклад о движении дел у мировых судей и мировом съезде по Купянскому судебно-мировому округу… // Журналы Купянского очередного уездного земского собрания 5, 6 и 7 сентября 1885 года. – Харьков: Тип. окруж. штаба, 1886.–С.192-196.
57. Доклад о мировом суде Харьковского уезда // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в мае месяце 1869 года. – Харьков: Университет. тип., 1869.–С.353-359.
58. Доклад о числе судебно-мировых участков в Харьковском уезде // Журналы экстренного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в феврале месяце 1872 года. – Харьков: Университет. тип., 1872.–С.106-108.
59. Доклад редакционной комиссии по вопросу о перечислении камеры мирового судьи из Бабаёв в Мерефу // Журнал экстренного земского собрания Харьковского уезда 31 января 1880 года. – Харьков: Тип. Зильберберга, 1880.–С.33-35.
60. Доклад управы о занятиях мирового суда Харьковского уезда и его нуждах // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в мае месяце 1870 года. – Харьков: Университет тип., 1870.–С.260-267.
61. Доклад №3 об избрании запасного и добавочных мировых судей // Журналы XXII очередного Богодуховского уездного земского собрания, бывшего 20, 21, 22, 23, 24 и 25 октября 1886 года и чрезвычайного, бывшего 17 февраля 1887 года. – Харьков: Тип. губерн. правл., 1887.–С.263-264.
62. Дорошков В. Пересмотр решений мирового судьи по уголовным делам в апелляционном порядке // Российская юстиция.–2002.–№7.–С.39-41.
63. Достаточно ли у нас число образованных людей для осуществления судебной реформы? (рубрика «Разные известия и смесь») // Журнал Министерства юстиции.–1863.–№4.–С.291-294.
64. Дружинин Н.М. Декабрист Никита Муравьёв. – М.: Издательство Всесоюзного общества политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1933.– №1-2 (LXL-LXLI).–402, [2] с.
65. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России: Учебник для студентов высших учебных заведений по специальности «Историко-архивоведение». – М.: Высшая школа, 1983.–352 с.
66. Жуков Д. Об отводе мировых судей // Юридический вестник.–1872.–№4.–С.1-9.
67. Журнал №6 от 16 мая 1869 года // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в мае месяце 1869 года. – Харьков: Университет. тип., 1869.–С.326-331.
68. Журнал №5 от 24 мая 1870 года // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в мае месяце 1870 года. – Харьков: Университет тип., 1870.–С.268-273.
69. Журнал №6 от 24 мая 1870 года // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в мае месяце 1870 года. – Харьков: Университет тип., 1870.–С.274-276.
70. Журнал №2 от 27 мая 1875 года // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда 26-28 мая 1875 года. – Харьков: Тип. Зильберберга, 1875.–С.42-47.
71. Журнал №6 от 14 июня 1879 года // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда с 10 по 15 июня 1879 года. – Харьков: Типолитография Варшавчика, 1879.–С.250-259.
72. Журнал №2 от 26 мая 1880 года // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда с 25 по 30 мая 1880 года. – Харьков: Тип. Варшавчика, 1880.–С.8-13.
73. Журналы заседаний Одесского уездного земского собрания 1869 года. – Одесса: Гор. тип. Алексомати, 1869.–174 с.
74. Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, с 16-го по 23-е июля 1867 года. – Х.: Университет. тип., 1867.–IV, 250, [2] с.
75. Журналы Сумского очередного уездного земского собрания, бывшего 25, 26, 27, 28, 29 и 30 сентября 1882 года: с прил. – Харьков: Тип. Варшавчика, 1883.–IX, 241, [2] с.
76. Закревский И. О желательных изменениях в Судебных Уставах // Журнал гражданского и уголовного права.–1882.–№2.–С.17-57.
77. Закревский И. Судебная реформа в Болгарии // Журнал гражданского и уголовного права.–1884.–№1.–С.58-74.
78. Заявление земского гласного в Ахтырское уездное земское собрание // Журналы Ахтырского очередного уездного земского собрания 6, 7, 8, 9 и 10 октября 1877 года: с прил. к ним. – Харьков: Тип. Зильберберга, 1878.–С.148.
79. Зиссерман А.Л. Фельдмаршал князь А.И. Барятинский // Русский архив.–1889.–№1.–С.107-141.
80. И.С. Доброе старое время // Русская старина.–1892.–№8.–С.479-495.
81. Иванов Н.А. Мировые судьи в Англии // Архив исторических и практических сведений, относящихся до России. Кн.4. – СПб., 1859.–С.59-102.
82. Из дневника и записной книжки графа П.Х. Граббе. Конец 1857-го и 1858 год // Русский архив.–1889.–№9.–С.665-704.
83. Из записок графа Дмитрия Николаевича Толстого // Русский архив.–1885.–№5.–С.5-70.
84. Из записок сенатора К.Н. Лебедева (1843) // Русский архив.–1910.–№8.–С.465-524.
85. Из записок сенатора К.Н. Лебедева (1846-1849) // Русский архив.–1910.–№10.–С.183-253.
86. Из записок сенатора К.Н. Лебедева. 1864 год // Русский архив.–1911.–№5.–С.132-160.
87. Исаев И.А. История России: Правовые традиции. – М.: ЮКИС, 1995.–320 с.
88. Історія держави і права України: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак. У 2-х ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін. – Х.: Основа, 1993.–Ч.1.–432 с.
89. Історія держави і права України: Підручник. У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000.–Т.1.–С.648.
90. Ифлянд П. Апелляционная инстанция суда в области мировой юстиции на Северном Кавказе и в Закавказском крае // Журнал Министерства юстиции.–1896.–№4.–С.198-205.
91. К.Т. Мировая юстиция в царстве Польском // Журнал гражданского и уголовного права.–1892.–№3.–С.19-46.
92. Карцев Е. Мировая юстиция в царстве Польском и гминные суды // Журнал гражданского и уголовного права.–1882.–№4.–С.57-86.
93. Квиркелия Д. Окольное дознание в области мировой юстиции // Журнал гражданского и уголовного права.–1889.–№3.–С.26-36.
94. Ковальова С.Г. Третейські суди на українських землях Великого князівства Литовського // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.–С.68-72.
95. Колмаков Н.М. Старый суд. Очерки и воспоминания // Русская старина.–1886.–№12.–С.511-544.
96. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы (к 50-летию судебных уставов). – М.: Типография Т-ва И.Д. Сытина, 1914.–295+22 с.
97. Коркунов Н.М. Балугьянский М.А. Проект судебного устройства 1828 года // Журнал Министерства юстиции.–1895.–№8.–С.47-54.
98. Коркунов Н.М. Юридическая хроника (к 15-летию судебных уставов) // Журнал гражданского и уголовного права.–1879.–№2.–С.150-198.
99. Коробка П.С. Заметки мирового судьи // Журнал Министерства юстиции.–1901.–№3.–С.127-157.
100. Коротких М.Г. Самодержавие и судебная реформа 1864 года в России. – Воронеж: Воронежский университет, 1989.–184 с.
101. Корф С.А. Реформа Сената // Юридический вестник.–1915.–№12(4).–с.34-52.
102. Красовский М.В. О недостатках нынешнего устройства мировых судебных установлений (в отношении уголовной юстиции) // Журнал гражданского и уголовного права.–1885.–№4.–С.39-64.
103. Крестьянов В.Н. Ложный донос по делам мировой юстиции // Журнал Министерства юстиции.–1903.–№8.–С.1-64.
104. Кудрявцев П. Два вопроса из области мировой юстиции (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1896.–№6.–С.186-191.
105. Куссмауль Р. Институт частного обвинения нуждается в преобразовании // Российская юстиция.–2002.–№11.–С.41-42.
106. Лазаревский А.М. Суды в Старой Малороссии (Замечания на монографию Д.П. Миллера – Суды земские, гродские и подкоморские в XVIII в.) // Киевская старина.–1898.– Т.LXI.–№7-8.–С.75-115.
107. Лазутка С.А. I Литовский Статут – феодальный кодекс Великого княжества Литовского. – Вильнюс: Издательство при Вильнюсском государственном университете имени В. Капсукаса, 1974.–214 с.
108. Левентон И. Несколько слов о судьях новых судов. (Письмо в редакцию) // Журнал гражданского и уголовного права.–1882.–№7.–С.52-61.
109. Леонтьев А.А. Мировая юстиция во Франции // Журнал Министерства юстиции.–1897.–№6.–С.135-161.
110. Лихачёв В.И. К тридцатилетию мировых судебных установлений (1866-1896 гг.) // Журнал Министерства юстиции.–1895.–№11.–С.1-32.
111. Лихачёв В.И. К тридцатилетию мировых судебных установлений (1866-1896 гг.) // Журнал Министерства юстиции.–1895.–№12.–С.1-54.
112. Логанов Н.А. Сокращение канцелярий мировых судей (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1896.–№9.–С.213-225.
113. Лонгинов А. О нотариально-явочных обязанностях мировых судей // Журнал гражданского и уголовного права.–1881.–№1.–С.19-44.
114. Лыкошин А.С. Уголовное судопроизводство // Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. – СПб.: Типография Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, 1902.–Т.XXXIV-А.–С.510-515.
115. Максимов Е. Содержание судебно-мировых учреждений в ряду других земских расходов // Юридический вестник.–1887.–№5.–С.152-156.
116. Миллер Д.П. Очерки из истории и юридического быта Старой Малороссии. – Харьков: Тип. губернского правления, 1895.–182 с.
117. Миллер Д.П. Очерки из истории и юридического быта Старой Малороссии. – Киев: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1897.–133 с.
118. Мировая юстиция в С.-Петербурге в 1894 году (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1895.–№10.–С.246-250.
119. Мировые установления (рубрика «Известия») // Журнал гражданского и уголовного права.–1879.–№3.–С.178-180.
120. Мировые установления (рубрика «Известия») // Журнал гражданского и уголовного права.–1879.–№4.–С.213-217.
121. Может ли мировой судья наказывать плетьми и ссылать в каторжные работы? (рубрика «Заметки») // Журнал гражданского и уголовного права.–1880.–№1.–С.28-35.
122. Мокринский С.П. Выборный мировой суд. – Петроград: Сенатская типография, 1914.–66 с.
123. Муллов П. Кассационная практика по вопросам гражданского судопроизводства за 1872 г. // Журнал гражданского и уголовного права.–1876.–№3.–С.128-231.
124. Мысли вслух об истёкшем тридцатилетии России / Голоса из России. Сборники А.И. Герцена и Н.П. Огарева. – Лондон, факс. изд., 1856-1857.–Вып.1.–Кн.I-III.– 152, 230, X, 166 с. // М.: Наука, 1974.–Кн.I.–С.62-151.
125. Наша юстиция (рубрика «Современная хроника России») // Отечественные записки.–1859.–№11.–Т.CXXVII.–С.26-30.
126. Неклюдов Н. Руководство для мировых судей (Устав уголовного судопроизводства). – СПб.: Типография Н. Тиблена и Кْ , 1867.–337+12 с.
127. Нестеров В. Критерии определения подсудности уголовных дел мировым судьям // Российская юстиция.–2002.–№10.–С.41-42.
128. Новый фазис судебной реформы на Кавказе // Журнал гражданского и уголовного права.–1884.–№7.–С.25-42.
129. О мировых судьях в Российской Федерации: Федеральный закон Российской Федерации от 17 дек. 1998 г. №188-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации.–1998.–№51.–Ст.6270.
130. О судебной системе Российской Федерации: Федеральный конституционный закон Российской Федерации от 31 дек. 1996 г. №1-ФКЗ // Собрание законодательства Российской Федерации.–1997.–№1.–Ст.1.
131. Обнинский П.Н. Мировой институт. Судебно-бытовой очерк // Юридический вестник.–1888.–№3.–С.400-415.
132. Обнинский П.Н. Ещё о мировом институте // Юридический вестник.–1888.–№5.–С.107-112.
133. Оболенский Д.А. Мои воспоминания о великой княгине Елене Павловне // Русская старина.–1909.–№3.–С.503-528.
134. Общее Учреждение судебных установлений // Учреждение судебных установлений. – СПб.: Сенатская типография, 1910.–Ч.1.–С.1-429.
135. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – М.: «Рус. яз.», 1984.–816 с.
136. Окунев Н. К вопросу об образовательном цензе и продолжительности службы мировых судей (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1896.–№2.–С.207-212.
137. Орлова А. Производство по делам частного обвинения // Российская юстиция.–2001.–№4.–С.39-40.
138. Осецкий Ф. Практические заметки: 1) о сокращённом судопроизводстве и 2) о сроках на обжалование (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1898.–№5.–С.194-203.
139. Основные положения преобразования судебной части в России // Журнал Министерства юстиции.–1862.–№10.–С.1-71.
140. Особенные учреждения судебных установлений // Учреждение судебных установлений. – СПб.: Сенатская типография, 1910.–Ч.2.–С.429-555.
141. Остриков И.А. Роль прокурора на мировом суде // Журнал Министерства юстиции.–1896.–№9.–С.77-106.
142. Отношения Херсонского съезда мировых судей // Постановления Херсонского уездного земского собрания созыва 1870 г.: с прил. – Херсон: Тип. Ващенко, 1871.–С.32-33.
143. Отчёты окружных судов: тверского и симферопольского и санкт-петербургского столичного мирового съезда за 1888 год (рубрика «За месяц (юридическая хроника)») // Журнал гражданского и уголовного права.–1889.–№10.–С.134-146.
144. П.С. Юридическая хроника. По поводу десятилетия со времени открытия новых судебных учреждений в С.-Петербургском и Московском округах // Журнал гражданского и уголовного права.–1876.–№3.–С.232-262.
145. П.С. Юридическая хроника. Ход работ по преобразованию судебной части в остзейском крае и важнейшие вопросы, возникающие по поводу введения в этом крае одних мировых учреждений // Журнал гражданского и уголовного права.–1877.–№4.–С.227-275.
146. Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст. (1648-1782). – Львів: Видавництво Львівського університету, 1967.–180 с.
147. Педченко А. К вопросу о сокращении канцелярской переписки и делопроизводства мировых судей // Журнал Министерства юстиции.–1898.–№5.–С.225-238.
148. Пісной І.М. Матеріальні свідки судових реформ // Вісник Верх. Суду України.–2002.–№3.–С.7-9.
149. Платонов С.Ф. О проекте правил гражданского судопроизводства для мировых судебных учреждений Прибалтийского края // Журнал гражданского и уголовного права.–1878.–№1.–С.1-83.
150. Платонов С.Ф. О проекте правил гражданского судопроизводства для мировых судебных учреждений Прибалтийского края // Журнал гражданского и уголовного права.–1878.–№2.–С.125-160.
151. Платонов С.Ф. Об условиях применения мировыми судьями местных обычаев, при разрешении гражданских дел // Журнал гражданского и уголовного права.–1881.–№4.–С.70-85.
152. По вопросу о местной реформе в губерниях западного края // Журнал гражданского и уголовного права.–1891.–№10.–С.47-58.
153. Положение о введении в действие Судебных уставов // Полное Собрание Законов Российской империи (собрание второе). – СПб.: Типография II Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1867.–Т.XL (1865 г.).–Отд. 2-е.–№42587.
154. Положение о губернских и уездных земских учреждениях // Полное Собрание Законов Российской империи (собрание второе). – СПб.: Типография II Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1867.–Т.XXXIX (1864 г.).–Отд. 2-е.–№40457.
155. Поляков И.И. Становление и деятельность мировой юстиции в Таврической губернии (60-80-е годы XIX в.) // Проблеми законності: Республ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000.–Вип.44–С.16-24.
156. Права, по которым судится малороссийский народ / Под ред. А.Ф. Кистяковского. – Киев: Университетская типография И.И. Завадовского, 1879.–114, 844, 74, 28 с.
157. Практика русского суда (с 1 января по 1 июля 1879 г.) // Журнал гражданского и уголовного права.–1879.–№4.–С.19-91.
158. Приложения к журналам 12-го очередного Ахтырского уездного земского собрания 20, 21, 22 и 23 сентября 1876 года и чрезвычайного 27, 28 января 1877 года. – Харьков: Тип. окруж. штаба, 1877.–С.25-26, 33.
159. Разумов С. Производство по уголовным делам у мирового судьи // Российская юстиция.–2000.–№11.–С.47-49.
160. Расписание количества земли, дающего право быть избираемыми в мировые судьи на основании пункта 3 статьи 19-й // Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны. 20 ноября 1864 года. Второе дополненное издание. – СПб.: Издательство Государственной канцелярии, 1867.–Ч.3.–С.41-45.
161. Распределение судебно-мировых участков города Харькова // Журналы очередного земского собрания Харьковского уезда, бывшего 3-17 июня 1874 года. – Харьков: Тип. Гордона, 1874.–С.178.
162. Расход С.-Петербурга на мировую юстицию в 1896 году (рубрика «Хроника») // Журнал Министерства юстиции.–1896.–№1.–С.264-266.
163. Рогожин А., Страхов М. Громадянське селянське управління в Україні після реформи 1861 р. // Вісн. Акад. правов. наук України.–1998.–№3(14).–С.71-78.
164. Русский либерал. Письмо к издателю в виде предисловия // Голоса из России. Сборники А.И. Герцена и Н.П. Огарева. – Лондон, факс. изд., 1856-1857.–Вып.1.–Кн.I-III.–152, 230, X, 166 с. / М.: Наука, 1974.–Кн.I.-С.9-36.
165. Сабинин Л. Реорганизация заочного производства на мировом суде // Журнал Министерства юстиции.–1899.–№2.–С.167-182.
166. Саксонское Зерцало. Памятник, комментарии, исследования / Отв. ред. В.М. Корецкий. – М.: Наука, 1985.–272 с.
167. Семевский В.И. Вопрос о преобразовании государственного строя России в XVIII и первой четверти XIX века (Очерк из истории политических и общественных идей) // Былое.–1906.–№2.–С.76-120.
168. Семевский В.И. Из истории общественных идей в России в конце 1840-х годов. – Пг.: Типография «Задруга», 1917.–82 с.
169. Семевский В.И., Богучарский В. и Щеголев П.Е. Общественные движения в России в первую половину XIX века. – СПб.: Типолитография „Герольд”, 1905.–Т.1.–495 с.
170. Сидоренко В.М. Проблемы становления мировых судов в России // Российский юридический журнал.–2000.–№2.–С.23-30.
171. Систематические ведомости о движении уголовных и гражданских дел у мировых судей по Херсонскому мировому округу за 1879 год // Постановления Херсонского уездного земского собрания очередной сессии 1880 года и приложения к ним. – Херсон: Тип. Ващенко, 1880.–С.37-38;
172. Систематические ведомости о движении уголовных и гражданских дел у мировых судей по Херсонскому мировому округу за 1882 год // Постановления Херсонского уездного земского собрания чрезвычайных сессий 27 сентября и 20 ноября 1882 года, очередной сессии 14 августа 1883 года. – Херсон: Тип. Ващенко, 1883.–С.60-61;
173. Систематические ведомости о движении уголовных и гражданских дел у мировых судей по Херсонскому мировому округу за 1885 год // Постановления Херсонского уездного земского собрания чрезвычайной сессии 28 октября 1885 года и очередной сессии 1886 года. – Херсон: Тип. Аспера, 1886.–С.122-123;
174. Слабченко М.Е. Протокол отпускных писем за гетмана Апостола 1728 года (тут и по отъезде его вельможности записки щоденния при конце того ж года 1728). – Одесса: Типография Акционерн. Южно-русского Общества Печатного Дела, 1913.–115 с.
175. Словесный суд в Москве (рубрика «Политическое обозрение и заметки») / Современная летопись Русского вестника // Русский вестник.–1860.–№9.–Т.XXIX.–С.80-88.
176. Смета уездного земского денежного сбора по Харьковскому уезду на 1869 год // Журналы экстренного земского собрания Харьковского уезда, бывшего в ноябре месяце 1868 года. – Харьков: Университет. тип., 1869.–С.20-27.
177. Смыкалин А.К. Судебная реформа 1864 года // Российская юстиция.–2001.–№5.–С.39-42.
178. Содержание Мариупольских мировых судей и съезда // Протоколы Мариупольского уездного земского собрания 5-й очередной сессии с 13 по 22 сентября 1873 года: с прил. – Б.и., 1874.–С.20-23.
179. Содержание судебно-мировых установлений по смете расходов денежного уездного земского сбора по Лебединскому уезду на 1884 год // Журналы XIX очередного Лебединского уездного земского собрания 9, 10 и 11 сентября 1883 года: с прил. – Харьков: Тип. губерн. правл., 1884.–С.112-113.
180. Содержание судебно-мировых учреждений по смете расходов на уездные земские повинности по Богодуховскому уезду на 1789 год // Журналы Богодуховских уездных земских собраний: экстренных, состоявшихся 4 марта, 11 мая, 2 декабря и очередного 22, 23, 24 и 25 сентября 1879 года: с прил. – Богодухов: Тип. гор. управы, 1880.–С.8-9.
181. Содержание судебно-мировых учреждений по смете расходов уездных земских сборов по Полтавскому уезду на 1884 год // Свод журналов Полтавского уездного земского собрания 1, 2 и 3 сентября 1883 года: с прил. – Полтава: Тип. Пигуренко, 1884.–С.70-72.
182. Соловьёв Я.А. Записки о крестьянском деле, 1857-1858. Глава IV // Русская старина.–1882.–№3.–С.561-596.
183. Сомов С. Развитие института мировых судей и баланс интересов Федерации и регионов // Российская юстиция.–2002.–№1.–С.39-40.
184. Сорочинский Н. «Исправление» Судебных Уставов императора Александра II (к 40-летию Судебных Уставов) // Вестник права.–1904.–№9.–С.29-48.
185. Списки лиц, избранных в участковые и почётные мировые судьи по Сумскому уезду Харьковской губернии 20 сентября 1879 года // Журналы очередного и чрезвычайного Сумских уездных земских собраний, бывших 20, 21 и 22 сентября, 8 и 10 октября 1879 года: с прил. к ним. – Сумы: Тип. Пашкова, 1880.–С.61-64.
186. Список лицам, имеющим право быть избранными в мировые судьи по Богодуховскому уезду на трёхлетие с 1882 г. // Журналы XVIII очередного Богодуховского уездного земского собрания, бывшего 25, 26, 27, 28 и 29 октября 1882 года и отчёты уездной земской управы за 1882 год… – Харьков: Тип. окруж. штаба, 1883.–С.185-191.
187. Стуканов А. Мировые судьи в России: проблемы и перспективы // Законность.–2000.–№1.–С.14-15.
188. Судебная реформа в Прибалтийских губерниях (рубрика «За месяц (юридическая хроника)») // Журнал гражданского и уголовного права.–1889.–№6.–С.173-174.
189. Тарновский Е.Н. Данные уголовной статистики о рецидиве в общих и мировых судебных установлениях // Журнал Министерства юстиции.–1901.–№4.–С.126-154.
190. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997.–672 с.
191. Терехин В. Почему «урезана» компетенция мировых судей? // Российская юстиция.–2000.–№10.–С.2-3.
192. Тертишник В.М., Тертишник О.І. Суд присяжних і мирові судді: історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України.–2000.–№3(4).–С.84-90.
193. Ткачев В. Компетенцию мировых судей следует расширить // Российская юстиция.–2001.–№4.–С.41-42.
194. Тулуб П.А. Из заметок и наблюдений мирового судьи // Журнал Министерства юстиции.–1897.–№3.–С.197-222.
195. Тулуб П.А. Из заметок и наблюдений мирового судьи // Журнал Министерства юстиции.–1897.–№4.–С.49-86.
196. Тютрюмов И. К реформе мирового суда (По поводу проекта Министерства юстиции) // Юридический вестник.–1886.–№1.–С.50-88.
197. Уваров В. Не слишком ли перегружены мировые судьи? // Российская юстиция.–2003.–№1.–С.42.
198. Устав гражданского судопроизводства // Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны. 20 ноября 1864 года. Второе дополненное издание. – СПб.: Издательство Государственной канцелярии, 1867.–Ч.1.–VII, II, XXXVIII, 713 с.
199. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми судьями // Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны. 20 ноября 1864 года. Второе дополненное издание. – СПб.: Издательство Государственной канцелярии, 1867.–Ч.4.–IV, 201 с.
200. Устав уголовного судопроизводства // Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны. 20 ноября 1864 года. Второе дополненное издание. – СПб.: Издательство Государственной канцелярии, 1867.–Ч.2.–VII, XXV, 523 с.
201. Устюжанинов В., Сапожников С. Компетенция мирового судьи по рассмотрению гражданских дел // Российская юстиция.–2000.–№12.–С.11-12.
202. Учреждение судебных установлений // Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны. 20 ноября 1864 года. Второе дополненное издание. – СПб.: Издательство Государственной канцелярии, 1867.–Ч.3.–V, LIII, 567 с.
203. Учреждение судебных установлений // Судебные Уставы императора Александра Второго, изданные по повелению Александра Александровича. Издание 1883 года. – СПб.: Б.и., 1883.
204. Филиппов М.А. Судебная реформа в России: В 2 т. – СПб.: Типография В. Тушнова, 1871.–Т.1.–IV, 622 с.
205. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – М.: Издательство политической литературы, 1987.–590 с.
206. Флеровский Н. (Берви В.В.). Царствование Николая I // Голос минувшего.–1915.–№3.–С.134-182.
207. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – СПб.: Типография т-ва «Общественная польза», 1912.–Т.I.