МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ СПІЛЬНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКОВОЇ ТА ОБОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису
Заворітня Галина Петрівна
УДК: 061.1ЄС: 327.5/7

МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ СПІЛЬНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКОВОЇ ТА ОБОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

Науковий керівник:
кандидат економічних наук, доцент
Зінько Ігор Зіновійович

ЛЬВІВ-2006

ПЛАН
ВСТУП...............................................................…......................................................5

РОЗДІЛ 1
Спільна європейська безпекова та оборонна політика як об’єкт політологічних досліджень...........….....................................................................15
1.1. Проблема етимології понять “безпекова” та “оборонна” політики...............15
1.2. Стан наукової розробки та джерельна база проблематики спільної безпекової та оборонної політики ЄС.......................................…....................33
1.3. Спільна зовнішня, безпекова та оборонна політика ЄС у теорії міжнародних відносин.........................................................................…………………...........42
1.4. Оборонні та воєнно-політичні союзи держав у новітній європейській історії: теоретико-методологічний аналіз........................….............................53

РОЗДІЛ 2
Становлення спільної європейської безпекової та оборонної політики у контексті європейських інтеграційних процесів
другої половини XX – початку XXІ ст.................................................................71
2.1. Генеза політичної та оборонної співпраці західноєвропейських держав повоєнного періоду...................................................................................................71
2.2. Нормативно-правове та інституційне утвердження безпекової та оборонної співпраці Європейських Спільнот/Європейського Союзу (1987-1997)...............89
2.3. Реалізація та вдосконалення інституційного механізму Європейської безпекової та оборонної політики (1998-2005).......................................................97

РОЗДІЛ 3
Місце та перспективи ЄС у системі міжнародної безпеки XXI ст...............119
3.1. Європейська стратегія безпеки як теоретико-концептуальна основа трансформування Європейської безпекової та оборонної політики..................119
3.2. Проблематика трансформації політико-інституційної структури ЄС за умов глобальних загроз і викликів європейській безпеці.............................................131
3.3. Співвідношення компетенцій міжнародних організацій у сфері безпеки: ЄС–НАТО, ЄС–ОБСЄ, ЄС–ООН...........................................................................142
3.4. Співпраця України та ЄС у сфері безпеки та оборони.................................168

ВИСНОВКИ............................................................................................................178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................188

ДОДАТКИ...............................................................................................................212

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВК Військовий комітет
ВП СЗБП Високий представник з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики
ВШ Військовий штаб
ДЄС Договір про Європейський Союз
ЄБОІ Європейська безпекова та оборонна ідентичність
ЄБОП Європейська безпекова та оборонна політика
ЄК Європейська Комісія
ЄОА Європейська оборонна агенція
ЄОС Європейська оборонна спільнота
ЄП Європейський Парламент
ЄПС Європейська політична співпраця
ЄР Європейська Рада
ЄСБ Європейська стратегія безпеки
ЗЄС Західноєвропейський Союз
ЗМУ зброя масового ураження
МЗС ЄС міністр закордонних справ ЄС
МІЦ Моніторинговий та інформаційний центр
ОБСЄ Організація з безпеки та співробітництва в Європі
ООН Організація Об’єднаних Націй
НАТО Організація Північноатлантичного договору
ПБК Політико-безпековий комітет
СРН Сили реагування НАТО
СЄБОП Спільна європейська безпекова та оборонна політика
СЗБП Спільна зовнішня та безпекова політика
СШР Сили швидкого реагування ЄС
ТМВ теорія міжнародних відносин
УПС Угода про партнерство та співробітництво

ВСТУП

1. Актуальність теми дослідження. За умов переходу міжнародної системи від біполярного протистояння до нової моделі відносин, обриси якої ще чітко не сформовані, система безпекових та оборонних відносин у світі зазнає глибоких структурних змін. Особливе місце в цьому процесі посідає європейська система безпеки, динаміка розвитку якої позначена найбільш радикальними перетвореннями. Складність її становлення зумовлена тим, що зміни відбуваються одночасно на кількох системотворчих рівнях.
З одного боку, ці зміни спричинені виникненням нових викликів і загроз безпеці, для реагування на які інструменти та методи біполярної системи міжнародних відносин вже не дієві. На перший план виступили асиметричні загрози, зокрема, масова нелегальна міграція, тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, загрози енергетичній безпеці країн Європи. Природа цих загроз не має безпосередньо військового характеру. Нові виклики відображають передусім комплексний і взаємозалежний характер загроз, що вимагає нового підходу, який би поєднував широку палітру інструментів (як військово-політичних, так і зі сфери зовнішньої торгівлі, співпраці у сфері розвитку, міжнародної в сфері юстиції та внутрішніх справ, міграційної політики, багатосторонньої дипломатії тощо).
З іншого боку, у відповідь на нові загрози відбувається трансформація ролі старих структур безпеки (НАТО, ЗЄС та ОБСЄ) та з’являються нові, що вимагає переосмислення всієї системи міжорганізаційних і міждержавних відносин.
Європейський Союз є, без перебільшення, наймолодшим і найамбітнішим актором європейської системи безпеки. З моменту імплементації Європейської безпекової та оборонної політики (ЄБОП, 1999) ЄС вдалося створити не лише її нормативну та інституційну основу, а й досягнути оперативної дієздатності (на сьогодні близько 10 миротворчих місій ЄС перебувають на різних етапах реалізації). Шляхом розбудови власної безпекової та оборонної політики ЄС робить перші кроки на шляху побудови якісно нової форми міжнародної військово-політичної співпраці. Водночас, ЄБОП є найбільш контроверсійним напрямом європейської інтеграції. У процесі еволюції Спільної європейської безпекової та оборонної політики (СЄБОП) виникли значні сумніви щодо того, чи безпекова та оборонна політика ЄС відповідає вимогам “спільної” політики. Мети спільної безпекової та оборонної політики всіх держав – членів ЄС наразі не досягнуто. Однак, крах цієї політики, через високі політичні очікування, “матиме значні негативні наслідки для політичної інтеграції ЄС” [124, с. 585]. Відтак, з часом з’явилося компромісне означення політики – Європейська безпекова та оборонна політика. Наскільки ця політика є спільною для держав – членів доведе лише час. Тому робочим терміном представленого дослідження як більш адекватним сучасній ситуації обрано назву ЄБОП.
Суперечливий і нелінійний характер розвитку ЄБОП свідчить не стільки про слабкість позиції ЄС порівняно з іншими міжнародними акторами у світовій політиці, скільки про актуальність і затребуваність ЄБОП як принципово нового інтеграційного проекту, що вимагає глибокого багатовимірного дослідження. Для України вивчення досвіду безпекової та оборонної співпраці ЄС становить окремий інтерес у контексті багатостороннього аналізу зовнішньополітичних чинників з метою вироблення максимально ефективної політики ґарантування національної безпеки.
2. Ступінь дослідженості проблеми. ЄБОП, як зазначалося, є новим явищем європейського інтеграційного процесу. Історія її інституційного розвитку у форматі ЄС не охоплює ще й десятиліття. Рівень дослідженості цієї політики як міжнародними, так і українськими науковцями є недостатнім.
У контексті комплексного дослідження міжнародно-політичних аспектів становлення та розвитку ЄБОП умовно можна виокремити два тематичні аспекти.
Перший аспект охоплює дослідження історико-теоретичного підґрунтя формування безпекових відносин та альянсів у Європі. Він не зачіпає безпосередньо питання розвитку ЄБОП, однак у межах комплексного підходу допомагає зрозуміти процес формування передумов, які сприяли виникненню цієї політики всередині ЄС.
Загалом історію формування європейської архітектури безпеки від нового часу і до кінця XX ст. досить глибоко досліджено з точки зору історії дипломатії. Більш конкретно теоретико-історичне підґрунтя виникнення та становлення ЄБОП містять праці західних дослідників початку 80-х років. Вони дискутують формування концептуальної основи безпекових відносин. У межах теорії міжнародних відносин дослідження питань національної та міжнародної безпеки (“security studies” – дослівно “студії з безпеки” або дослідження питань безпеки) почали формуватися як самостійна наукова дисципліна у повоєнний період. Однак, як наукова галузь, вона швидше лише створює умови для активних дискусій представників різних наукових шкіл довкола питання трансформації поняття національної та міжнародної безпеки, а не зупиняється на регіональних особливостях.
Відтак, дослідження безпеки в контексті європейського інтеграційного процесу залишається на маргінесі теорії міжнародних відносин, оскільки домінують американські дослідники. За час свого розвитку ця галузь засвідчила такі ознаки, які, на думку її провідних дослідників С. Лінн-Джонс, Дж. С. Ная, Г. Прінса, С. М. Уолта та ін. мають швидше самообмежувальний характер: домінування лише однієї парадигми теорії міжнародних відносин – класичного реалізму, що базується на категорії інтересу в сфері державної політики та в питаннях військової сили [222, с. 781].
Другим тематичним аспектом є дослідження хронологічних меж трансформації ЄБОП всередині ЄС. Дослідження цього періоду відзначаються досить високим рівнем інтересу до ЄБОП, однак їх недоліком є відсутність комплексного підходу. Дослідження зазвичай зводяться до переліку правових та інституційних питань, окреслення трансатлантичних взаємовідносин чи простого детального опису найостанніших подій.
Зокрема, в першій половині 90-х років безпекова та оборонна політика абсолютно не відокремлювалися від СЗБП, що було зумовлено нечіткістю відповідних положень Маастрихтського договору. Відтак, питання безпеки і оборони згадувалися здебільшого як інтеграційна складова спільної зовнішньої політики ЄС. Ніхто, однак, не наважувався чітко окреслити часові межі імплементації цієї складової.
Більш чітких обрисів ЄБОП як предмет досліджень набула в другій половині 90-х років, що було пов’язано з загостренням конфліктів у Югославії. Цей період позначений ажіотажем довкола питання про потребу зміцнення військової складової Союзу через зміцнення ЗЄС аж до заміщення ним НАТО.
Поразка європейських зусиль, спрямованих на врегулювання кризи в Косово, сприяла переосмисленню стратегічного підходу до безпеки та оборони. Після визначення конкретних завдань з розбудови оперативних можливостей ЄБОП 1999 р. (т. зв. Гельсінські головні завдання), більшість дослідників зосередилася на аналізі військово-технічних дефіцитів ЄБОП поряд з НАТО.
Однак лише криза в Іраку (2003) та пізніші події, які стали найбільшим випробуванням для ЄБОП, мали наслідком остаточне виокремлення цієї політики як самостійного об’єкта досліджень на військово-політичному і на концептуальному рівнях.
Основним недоліком більшості досліджень щодо ЄБОП залишається те, що вони не містять спроб ані концептуального пояснення процесу її становлення, ані прогнозування її розвитку на основі поєднання історичного та теоретико-концептуального підходів.
3. Джерельну базу дослідження становлять матеріали, які умовно можна об’єднати в декілька груп:
– базові історичні дослідження європейської історії. Особливо цінний матеріал тут дають дослідження з історії європейської дипломатії, військово-політичних та оборонних альянсів. Серед них не можна оминути увагою тритомне видання “Історії дипломатії” (1815-1939)” за редакцією В.П. Потьомкіна, “Дипломатичну історію Європи” А. Дебідура, “Історію дипломатії від 1919 року до наших днів” Ж.-Б. Дюрозеля, монографію А. І. Дмитрієва “Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право”;
– офіційні нормативно-правові документи провідних інституцій ЄС (Ради, Комісії та Парламенту), НАТО та інших міжнародних організацій. Серед них, левова частка припадає на висновки головуючого та заключні декларації міжурядових самітів Європейської Ради та декларації Північноатлантичної Ради;
– науковий доробок вітчизняних і закордонних науковців, політиків, політологів та правників як з загальних питань міжнародної та національної безпеки, так і з питань європейської безпеки: Дж. Айккенбері, Р. Арона, М.О. Баймуратова, С. Біскопа, Т. Брєжнєвої, Е. Гогеляйтнера, В.П. Горбуліна, В. Гречанінова, І. Грицяка, Л.С. Голопатюка, О.А. Делінського, В. ван Екелена, О. Їжака, А.Б. Качинського, М.А. Косолапова, І.І. Лукашука, М.З. Мальського, М.М. Мацяха, О.О. Мітрофанової, Дж. Ная, М. Ортеги, Г.М. Перепелиці, В. Посельського, М. Е. Сміта, Б. Уайта, С.Г. Федуняка, Е.-О. Чемпіела, П.А. Циганкова та інших;
– окрему категорію становлять теоретико-прикладні дослідження провідної дослідницької агенції ЄС – Інституту ЄС з дослідження питань безпеки (ISS, Париж), який проводить найповніший аналіз тенденцій розвитку ЄБОП/СЗБП. Зокрема, в межах цього інституту здійснено перше фундаментальне дослідження ЄБОП, результатом якого стала колективна монографія провідних експертів “Європейська безпекова та оборонна політика: перші п’ять років розвитку (1999-2004)”;
– наукові доробки європейських та американських дослідницьких центрів: Європейського центру з дослідження проблем безпеки імені Дж. Маршалла, Стокгольмського інституту з дослідження проблем миру (SIPRI), Центру прикладної політики (CAP, Мюнхен) та Фонду з питань науки та політики (SWP, Берлін);
– тематичні публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників у таких періодичних виданнях, як “Людина і політика”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Політика і час”, “Политические исследования”, “Стратегічна панорама”, “Aus Politik und Zeitgeschichte”, “European Foreign Affairs Review”, “European Security”, “International Affairs”, “Österreichische Militärische Zeitschrift”.
4. Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою тематикою, над якою працює кафедра країнознавства та міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема, з науковою дослідною програмою “Сучасні інтеграційні процеси в Європі: закономірності та тенденції розвитку”.
5. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснити комплексний теоретико-практичний аналіз Європейської безпекової та оборонної політики як політики sui generis (своєрідної) в процесі дедалі тіснішої інтеграції всередині ЄС та у взаємовідносинах з іншими міжнародними організаціями з безпеки.
Задля досягнення цієї мети визначено такі завдання:
– з’ясувати природу ЄБОП як складової інтеграційної політики ЄС та нового явища міжнародно-політичного життя;
– проаналізувати генезу та конкретизувати понятійно-категоріальний апарат безпекової та оборонної політики ЄС з урахуванням передумов та особливостей євроінтеграційних процесів;
– визначити ступінь дослідженості ЄБОП у контексті основних концепцій теорії міжнародних відносин (ТМВ);
– здійснити періодизацію розвитку безпекової співпраці держав – членів ЄС (1945-2005);
– дослідити процес формування нормативно-правових та інституційних механізмів ЄБОП;
– виявити особливості ЄБОП у контексті зовнішньополітичної діяльності Європейської Спільноти та дослідити характер співіснування з іншими інтеграційними політиками;
– проаналізувати співвідношення військового та цивільного механізмів кризового врегулювання ЄС;
– виявити вплив нових викликів і загроз безпеці глобального характеру на трансформацію ЄБОП та формування її стратегічної бази;
– на підставі концептуального та політико-інституційного аналізу міжнародної співпраці з урегулювання криз спрогнозувати сценарії оптимальної (з точки зору ефективності) стратегічної та військово-практичної взаємодії ЄС з НАТО, ОБСЄ та ООН;
– дослідити співпрацю ЄС з Україною у сфері ЄБОП та окреслити перспективи її розвитку.
6. Об’єктом є спільна безпекова та оборонна політика Європейського Союзу в контексті нових загроз регіональній і глобальній безпеці.
7. Предметом є теоретико-концептуальні основи, політичні особливості формування та еволюції, інституційно-практичні та міжнародно-правові механізми ЄБОП другої половини XX – початку XXI ст.
8. Методологічна основа дослідження зумовлена метою та завданнями дисертаційної роботи. Праця базується на творчому підході та синергетичному поєднанні різних наукових методів.
Вироблення єдиної системи методів побудовано на використанні системного та діалектичного теоретико-методологічних підходів. Системний підхід використано з огляду на дослідження ЄБОП як цілісного явища, між складовими елементами якого сформувалися зв’язки взаємозалежності. Діалектичний підхід застосовано в контексті трактування ЄБОП як динамічної системи принципів і правил взаємовідносин між самими учасниками цієї співпраці та з третіми сторонами. Ця система перебуває в перманентному стані трансформації, зумовленому суперечливістю дворівневого характеру: станом розвитку систем безпеки держав – членів ЄС зокрема і станом міжнародної системи безпеки у конкретній історичній ситуації загалом.
З урахуванням перелічених підходів сформовано єдину методологічну базу. Зокрема, теоретико-концептуальні основи ЄБОП досліджено за допомогою використання методів логічного аналізу, синтезу та узагальнення. Виникнення та еволюцію інституційних і нормативно-правових засад ЄБОП досліджено з використанням методів вивчення документів, хронологічного, історичного та інституційно-порівняльного. Проблеми формування стратегічної бази ЄБОП, зв’язки взаємовпливу та взаємозалежності з іншими міжнародними організаціями досліджено за допомогою методів формально-логічного моделювання, системного та структурно-функціонального аналізу. Ці методи дали змогу проаналізувати взаємовплив національних та інституційних (функціональних) складових розвитку європейської спільноти як органічного цілого, а також виявити вплив на неї загальноєвропейських і глобальних інтеграційних процесів у сфері безпеки та оборони.
Застосування перелічених методів і міждисциплінарного підходу надає дисертаційній роботі характеру комплексного теоретико-практичного дослідження.
9. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є самостійною, завершеною роботою, першим в Україні науковим комплексним дослідженням міжнародно-політичних і структурно-функціональних складових ЄБОП, в якому обґрунтовано особливість її природи в контексті як європейських, так і глобальних інтеграційних процесів.
Проведене дослідження дає підстави виокремити кілька положень, які заслуговують на особливу увагу з точки зору їх наукової новизни:
– вперше у вітчизняній політичній науці здійснено багаторівневе дослідження особливостей становлення та розвитку Європейської безпекової та оборонної політики як невідокремної, однак автономної складової Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС;
– запропоновано концепцію дослідження ЄБОП, що базується на комплексному теоретико-практичному аналізі цієї політики як складового елемента європейських та глобальних інтеграційних процесів у сфері безпеки;
– проаналізовано генезу та встановлено концептуальний взаємозв’язок між історичними формами військово-політичної співпраці країн Європи та особливостями такої співпраці в контексті ЄБОП;
– на основі виокремлення трьох основних принципів ЄБОП – цілісності, когерентності та коопераційності – сформульовано власне визначення ЄБОП, що відображає внутрішню динаміку її розвитку;
– виділено основні тенденції розвитку європейської безпекової та оборонної співпраці в контексті західноєвропейських інтеграційних процесів повоєнної доби, на основі яких здійснено періодизацію цього процесу:
1) етап визначення стратегій співпраці (1946-1949);
2) крах наддержавних проектів (1950-1954);
3) період стагнації (1955-1968);
4) період відродження (1969-1986);
5) нормативно-правове та інституційне утвердження безпекової та оборонної співпраці (1987-1997);
6) реалізація та вдосконалення інституційного механізму ЄБОП (1998-2005);
– доведено тенденцію зростання значення ЄБОП як регіонального механізму врегулювання кризових ситуацій, а відтак становлення ЄС як глобального актора поряд з такими впливовими структурами міжнародної безпеки, як НАТО, ООН та ОБСЄ;
– обґрунтовано потребу та запропоновано варіанти функціонального та регіонального узгодження компетенцій ЄС–НАТО, ЄС–ОБСЄ та ЄС–ООН;
– на основі детального аналізу Європейської стратегії безпеки аргументовано висновок про те, що адекватне реагування на нові загрози вимагає від ЄС здатності одночасно використовувати військово-політичні та цивільні механізми кризового врегулювання. Відтак, на часі є розробка міжінституційних домовленостей, які би полегшили взаємодію зовнішньоекономічного, військового та внутрішньополітичного механізмів ЄС у контексті ЄБОП.
10. Теоретичне та практичне значення. Дисертація є самостійним внеском у науковий доробок вітчизняних дослідників, розширює поле досліджень інтеграційних процесів ЄС за рахунок індивідуалізації ЄБОП та виведення її з тіні НАТО. Результати дослідження можна використовувати під час розроблення лекцій і семінарів з історії та теорії міжнародних відносин, зовнішньополітичних відносин України, спецкурсів з західноєвропейської системи безпеки, військово-політичних аспектів глобалізаційних процесів у вищих навчальних закладах України, що готують фахівців гуманітарних, дипломатичних чи військових галузей. Дослідження може також стати в нагоді для зовнішньополітичного та силових відомств України, науково-дослідних центрів при здійсненні аналізу безпекової та оборонної політики держави.
11. Апробація результатів. Основні положення та результати дослідження обговорено на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Львівського національного університету (2004, 2005) та на науково-практичній конференції: “Транскордонне та регіональне співробітництво між Україною та країнами Центрально-Східної Європи як важливий складник європейської інтеграції України. Погляд молодих вчених” (12-13.05.2004, м. Київ).
12. Публікації. Результати дисертації висвітлено у чотирьох статтях, три з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
13. Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і чотирьох додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Теоретико-концептуальним підґрунтям для формулювання висновків цього дослідження є аналіз подвійної природи змін, за яких відбувається становлення ЄБОП:
по-перше, з огляду на розширення поняття безпеки, спосіб її трактування та інструменти досягнення вийшли за межі військових категорій;
по-друге, у відповідь на виникнення нових викликів і загроз безпеці відбувається зміна внутрісистемних зв’язків у структурі загальноєвропейської безпеки з тенденцією до зміцнення ролі ЄС.
На цьому тлі ми дійшли низки висновків, що відображають багаторівневий характер проведеного дослідження:
1. Європейська безпекова та оборонна політика має багатовимірний і суперечливий характер. Це пов’язано з високою динамікою міжнародно-політичних процесів у безпековій сфері – з одного боку, та високою сенсорністю національних держав до питань безпеки – з іншого. Складність дослідження предмета ЄБОП доповнюють суперечності в трактуванні природи самого ЄС як міжнародної організації sui generis (своєрідної) та відсутності чіткого розмежування інституційних повноважень всередині Союзу. З цієї причини ЄС та його політики досить суперечливо трактуються теорією міжнародних відносин.
Враховуючи особливості формування концептуальної основи та практичного втілення Європейську безпекову та оборонну політику можна розглядати як зовнішньополітичну діяльність ЄС, спрямовану на реалізацію спільних стратегічних цілей держав-членів у сфері коопераційної безпеки, що може бути трансформована в систему колективної безпеки. Системотворче значення тут мають принципи реалізації ЄБОП: цілісності, когерентності та коопераційності. Імплементація цих принципів засвідчує такі особливості:
– поєднання широкої палітри військових і цивільних інструментів як зовнішньополітичного, так і внутрішнього характеру, якими міжнародні інституції та національні держави зазвичай володіють поокремо (принцип цілісності);
– взаємодоповнюваність і послідовність у використанні механізмів ЄБОП поряд зі спільними діями держав-членів та іншими зовнішньо орієнтованими політиками ЄС (принцип когерентності);
– здійснення різнопланових превентивних заходів зі створення клімату довіри та сприятливого безпекового середовища між державами на договірно-правовій основі з метою запобігання конфліктам (принцип коопераційності).
Поєднання цих принципів робить ЄБОП політикою sui generis у світовій системі безпеки, оскільки жодна інша організація за своєю суттю (цілями, інституційною структурою, інструментами) не може їх поєднати.
Запропоноване визначення дає підстави наголосити на тому, що ЄБОП є передусім процесом, що розвивається та еволюціонує. Становлення ЄБОП позначене низкою невдач, однак саме здатність до протистояння та їх подолання підтверджує існування потенціалу для розвитку цієї політики. ЄБОП є не лише відповіддю на події міжнародного життя, а й засвідчує власну внутрішню динаміку розвитку, що базується на зацікавленні держав-членів провадити спільну безпекову та оборонну політику (Франції, Німеччини та здебільшого малих держав).
2. На теоретико-емпіричному рівні встановлено, що понятійно-категоріальний апарат дослідження європейської безпеки та оборони визначається плюралізмом підходів, що, однак, не означає абсолютної відсутності спільної концептуальної бази. Предиспозицією до такої ситуації є той факт, що в західній політологічній літературі практично відсутнє спільне чи, принаймні, загальновживане трактування поняття “безпеки”. Ця ситуація зумовлена відсутністю спільної методологічної бази в підходах до предмета, множинністю вихідних позицій і точок зору, суб’єктивізмом оцінок та специфікою поставлених завдань. Саме поняття “безпекової політики” є новим у політичному лексиконі західноєвропейських державах (активно вживається з початку 80-х років).
На складну генезу понятійного апарату ЄБОП накладаються особливості процесуального механізму ЄС, який зберігає за кожною з 25 держав-членів досить широку свободу у визначенні мети, завдань та інструментів гарантування національної безпеки.
Водночас за період розвитку в інституційній структурі ЄС (1993–2005) відбулася глибока трансформація самих понять “безпека” та “оборона” і пов’язаних з ними категорій. Якщо в Маастрихті в положення про спільну безпекову та оборонну політику вкладалося передусім військово-політичне розуміння, то з часом ці поняття наповнилися ширшим змістом, передусім за рахунок нетрадиційних асиметричних загроз (Європейська стратегія безпеки). Лише з урахуванням цього елементу трансформування понятійно-категоріального апарату (розширення його змісту) стає зрозумілою логіка становлення та розвитку ЄБОП.
3. Тривалий час ЄБОП залишалася в річищі загального аналізу зовнішньої політики та євроінтеграційних процесів всередині ЄС. Лише трагічні події в колишній Югославії дали поштовх до виокремлення ЄБОП на концептуальному рівні як окремого предмета досліджень і появи на Заході численних праць на цю тему. Хоча ще до сьогодні переважають дослідження, базовані на історико-описовому методі.
У теорії міжнародних відносин найбільш поширеною є тенденція до пояснення ЄБОП на основі комбінації положень неореалізму та неофункціоналізму з урахуванням двосторонніх відносин і трансатлантичної безпекової співпраці. Однак ні неореалістам, ні неофункціоналістам не вдається вичерпно пояснити взаємодію внутрішніх (національних), інституційних і зовнішніх чинників у процесі еволюції позицій держав-членів щодо ЄБОП.
У процесі дослідження встановлено, що на емпіричному рівні справджуються окремі положення кожної з розглянутих теорій: неореалізму, неолібералізму, неофункціоналізму та теорії міжурядової співпраці А. Моравчика. Однак вироблення цілісної експланаційної теорії щодо ЄБОП, адекватної особливостям її розвитку, залишається завданням майбутнього.
Основний недолік досліджень полягає в тому, що вони оцінюють ЄБОП у категоріях державної політики. ЄС же не має і не прагне набути ознак національної держави. Його особливість полягає в пошуку та оптимальному поєднанні принципів міждержавної співпраці й наднаціонального урядування з метою збереження миру та стабільності та найбільш ефективного спільного використання ресурсів держав-членів. ЄБОП є лише одним з сегментів інтеграційного спектру ЄС, від якого суттєво залежить ефективність зовнішньополітичної діяльності Союзу як цілого.
Результатом дослідження науково-теоретичного підґрунтя ЄБОП є положення про те, що на теоретичному рівні ЄБОП є синтетичним поєднанням політичної та правової концепцій. В основі правової концепції покладена низка рішень, ухвалених як на багатосторонній, так і на двосторонній основі. Формування політичної концепції ЄБОП має суперечливий характер, оскільки базується на переговорному процесі, успішність якого прямо залежить від досягнення консенсусу між інтересами всіх держав-членів, амбіціями ЄС щодо зміцнення своєї військової потужності та позицією США. Це, своєю чергою ускладнює вироблення однозначної правової концепції.
4. Історія розвитку безпекової та оборонної співпраці в інституційних межах Європейських Спільнот бере свій початок у другій половині XX ст. Запропоновано проблемно-хронологічну періодизацію розвитку ЄБОП на основі домінантних якісних характеристик розвитку (1946–2005):
1) етап визначення стратегій співпраці (1946–1949);
2) крах наддержавних проектів (1950–1954);
3) період стагнації (1955–1968);
4) період відродження (1969–1986);
5) нормативно-правове та інституційне утвердження безпекової та оборонної співпраці (1987–1997);
6) реалізація та вдосконалення інституційного механізму (1998-2005).
На рівні історичного аналізу встановлено, що багатовіковий досвід співпраці європейських держав у сфері безпеки та оборони впливає на формування політичних (звичаєвих) і правових (структурних і процесуальних) норм міждержавної воєнно-політичної співпраці ЄС, хоча й не детермінує їх. Упродовж історичного розвитку з середини XVII ст. європейська безпекова та оборонна співпраця утворила цілісну систему, елементами якої виступають найважливіші військово-політичні та оборонні союзи новітньої доби, зокрема, Священний союз, Четвертний союз (Шомоне), Троїстий союз та Антанта, Ліга Націй, ООН, ЗЄС та ін. Інституційно-правові та практичні форми безпекової співпраці еволюціонували від союзництва на двосторонній основі до багатосторонньої співпраці на рівні міжнародних організацій на принципах коопераційної та колективної безпеки.
Певні труднощі розвитку ЄБОП, що існують сьогодні, можна пояснити впливом історичних чинників на формування сучасних політичних (міждержавних) і правових (інституційно-процесуальних) норм воєнно-політичної співпраці всередині ЄС (наприклад, перестороги голландців щодо залучення Бундесверу в операцію в Афганістані, незгода малих держав запровадити голосування кваліфікованою більшістю).
5. Розвиток нормативно-правового та інституційного механізмів ЄБОП відображає зміну поглядів держав – членів ЄС на функціональне поглиблення європейської інтеграції в сфері безпеки та оборони. Структура ЄБОП відзначається сильною консервативністю через небажання держав-членів делегувати свої повноваження у сфері безпеки та оборони на наднаціональний рівень. Це зумовлює низьку ефективність ЄБОП, зокрема, через заборону посиленої співпраці та панування принципу одностайності в ухваленні рішень.
З точки зору ефективності бажаною є централізація управління ЄБОП або у формі ширшого делегування повноважень усіх держав-членів на наднаціональний рівень, або ж шляхом створення провідної групи держав-членів, які переберуть на себе відповідальність за військово-політичну діяльність ЄС. За будь-яких умов нагальною є потреба розширення і конкретизації випадків голосування кваліфікованою більшістю щодо миротворчих операцій.
6. Зважаючи на зростання ролі превентивних заходів та післякризового врегулювання в системі гарантування міжнародної безпеки, створення ефективного механізму цивільного врегулювання криз (хоча не виключено, що із залученням військових елементів) є необхідною складовою ЄБОП. Ця проблема потребує передусім вирішення питання координації всіх зовнішньо орієнтованих політик ЄС на концептуальному та практичному рівнях.
На концептуальному рівні це втілилося через закріплення комплексного підходу до безпеки у Європейській стратегії безпеки (2003). Успішність самостійних військових місій ЄБОП визначається прямою залежністю від інших політик ЄС через залучення їхніх цивільних інструментів. Боротьба з тероризмом і розповсюдженням ЗМУ не буде ефективною без вжиття повномасштабних превентивних заходів у сфері юстиції та внутрішніх справ, контролю за нелегальною міграцією чи деякими фінансовими трансакціями.
На практичному рівні це потребує якнайшвидшого вдосконалення системи міжінституційних зв’язків між Радою ЄС та Комісією у сфері ЄБОП, які сьогодні ще не достатньо міцні. Запровадження інституту міністра закордонних справ ЄС, повноваження якого поєднуватимуть функції Високого представника з питань СЗБП та комісара ЄК, а діяльність спиратиметься на роботу Європейської служби закордонних справ, є одним з оптимальних шляхів узгодження зовнішньополітичної діяльності ЄС, а також поєднання принципів міжурядового (Рада) та наднаціонального (Комісія) урядування.
7. На теоретико-практичному рівні невирішеним залишається питання про співвідношення оборонного виміру та завдань з кризового врегулювання в межах ЄБОП (військово-цивільна дихотомія). У миротворчій діяльності ЄС переважають операції цивільного та змішаного військово-цивільного характеру. Петерсберзькі місії, які є “оборонною складовою” ЄБОП, не передбачають завдань з територіальної оборони ЄС і мають, по суті, характер операцій з кризового менеджменту.
Завдання ЄБОП з колективної оборони експліцитно не закріплено у жодному з офіційних документів ЄС. У дисертаційному дослідженні обґрунтовано висновок про те, що таке закріплення не є обов’язковим, хоча залишається бажаним. За аналогією до природи зобов’язань всередині ОБСЄ, зобов’язання держав – членів ЄС щодо колективної оборони може базуватися не на договірно-правовій, а на політичній основі, що має морально зобов’язуючу силу. Правовою базою, достатньою для вжиття спільних оборонних дій ЄС проти агресора, може стати ухвалення спільної дії всіма державами-членами на підтримку держави, що зазнала нападу. Тобто спільні дії як правовий акт ЄС можуть створити правову підставу для застосування державами – членами Євросоюзу положення про колективну самооборону, закріпленого ст. 51 Статуту ООН та ст. 5 Північноатлантичного договору.
8. Аналіз впливу нових викликів безпеці на трансформацію ЄБОП дає підстави стверджувати, що на початку 90-х років ЄС виявився неготовим до зміни характеру загроз безпеці. Левова частка труднощів у процесі узгодження політичної концепції цього періоду була зумовлена відсутністю згоди держав-членів щодо стратегії розвитку ЄБОП. Тому цей розвиток відбувався за евентуальним сценарієм у відповідь на поточні кризи.
Європейська стратегія безпеки (ЄСБ), ухвалена в період найбільшого розколу всередині ЄБОП щодо іракського питання, стала важливим консолідуючим чинником, який закріпив багатовимірне трактування безпеки та оборони ЄС. Стратегія засвідчує низку недоліків як на емпіричному, так і на нормативному рівнях. Водночас вона передбачає комплексне поєднання цивільних і військово-політичних засобів, відкриваючи ЄБОП перспективи динамічного розвитку. ЄСБ закладає теоретико-концептуальну основу для реалізації військово-політичних амбіцій ЄС на міжнародному рівні, якої дотепер гостро бракувало.
У відповідь на нові виклики робляться спроби стратегічного та інституційного реформування. ЄС перебуває на порозі формування якісно нового типу військово-політичного лідерства. Конституція для Європи (20.10.2004) засвідчує тенденцію до зближення інституційно-наднаціональних та ліберально-міждержавних підходів до співпраці. Це дає змогу поєднати в ЄБОП дві тенденції, які досі здавалися непоєднуваними. З одного боку, держави, які володіють необхідними ресурсами та мають бажання стати лідерами тіснішої безпекової та військово-політичної інтеграції (Франція, Німеччина, Великобританія), отримають можливість робити це в інституційних межах ЄС через механізм структурної співпраці. З другого боку, за умови чіткого розподілу повноважень, можливе становлення потужного інституційного лідера ЄБОП/СЗБП в особі міністра закордонних справ ЄС. Пропонована структура ЄБОП/СЗБП дає можливість чітко виділитися військово-політичним державам-лідерам ЄС, а крім того, сприяє зміцненню інституційної складової європейської оборонної інтеграції.
9. Завдяки аналізу міжнародно-політичної взаємодії встановлено, що за умов зростання взаємозалежності основних елементів міжнародної системи співпраця стала імперативом гарантування безпеки та стабільності. Європейську систему безпеки ніколи не гарантувала лише одна організація, одна держава чи їх об’єднання. Однак якщо в історичному ракурсі відносини між такими об’єднаннями мали характер протистояння, комплексна природа проблем сучасної регіональної безпеки вимагає співпраці всіх безпекових організацій в Європі, які мають різні можливості та різних учасників.
У період активної трансформації безпекової системи в Європі досить важко прогнозувати, в якій спосіб провідні організації в цій галузі будуть співпрацювати в майбутньому. Це пов’язано не лише зі змінами концептуального підходу до безпеки, а й з прагненням кількох регіональних організацій з безпеки в Європі виконувати однакові функції.
Попри деклароване небажання ЄС, НАТО, ООН та ОБСЄ конкурувати між собою, не можна заперечувати існування суперечностей між ними щодо компетенції. У роботі виокремлено два основні шляхи розвитку сценарію перерозподілу компетенцій:
- конкурентний;
- комплементарний (взаємодоповнювальний).
У довгостроковій перспективі найбільш ймовірним є варіант гармонійного розподілу повноважень між згаданими акторами за комплементарною схемою. Лише за такої умови можливе забезпечення стабільності та збереження миру в світі. Навіть, за умов загострення компетенційних конфліктів і конкуренції між ЄС та розглянутими міжнародними організаціями, вирішальне значення для формування злагодженої дієздатної системи безпеки в Європі матиме рівень довіри і воля до співпраці, що залишиться після вирішення суперечок між ними.
Практично всі три досліджені напрями – ЄС–НАТО, ЄС–ОБСЄ та ЄС–ООН – характеризуються амбівалентністю офіційної риторики та практичної співпраці.
Особливо чітко така риторика проявляється у відносинах з НАТО. Теоретично для суперечностей між ЄС та НАТО немає підстав, оскільки ймовірність виникнення війни між їх членами дорівнює нулеві. Практично, відбувається дихотомія інтересів всередині організацій на основі поділу на прихильників трансатлантичного чи євроцентристського розвитку. Відтак, постає потреба конструктивної та безперервної координації дій обох організацій.
Розмежування компетенцій між ЄС та НАТО найбільш доцільно проводити на основі географічних та функціональних чинників. У функціональному плані для ЄС найбільш доцільно буде перебрати на себе виконання операцій з урегулювання криз низької інтенсивності (цивільних і військових) в Європі, а у випадку підтримання цивільних операцій ООН – у цілому світі. Операції високої інтенсивності (загострення військового конфлікту) більш виправдано залишити у виключній компетенції НАТО. Важливою умовою при цьому є зміцнення ролі європейських союзників.
Нижчим рівнем контроверсійності характеризуються відносини ЄБОП з ОБСЄ та ООН. Відносини ЄС з ОБСЄ та ООН мають однаковий характер зацікавленості. В той час як ЄС потребує легітимізації своїх місій мандатом ООН чи ОБСЄ, останні зацікавлені у використанні військового потенціалу держав – членів ЄС. На сьогодні це питання залишається невирішеним на теоретико-концептуальному рівні, однак практика проведення операцій ЄС свідчить про те, що він не прагне отримувати такий мандат у всіх без винятку ситуаціях.
Відносини ЄС–ОБСЄ у військово-політичній сфері мають характер залежності з переважанням у бік ЄС. ЄС володіє необхідним потенціалом для заміщення ОБСЄ у вирішенні більшості кризових ситуацій (однак не всіх!). Багатий досвід ОБСЄ у вирішенні патових кризових ситуацій засобами превентивної дипломатії ЄС належить лише набути. Відтак, існує об’єктивна потреба у співпраці обидвох організацій. Сьогодні відносини взаємодоповнення є оптимальною формулою як для ЄС, так і для ОБСЄ.
У відносинах ЄС та ООН у сфері гарантування безпеки відзначено високий рівень взаємозалежності. Важливо, що залежність обох організацій є рівносильною. Між організаціями існує симетричний зв’язок інтересів, що формує сприятливий ґрунт для співпраці.
У всіх випадках ЄС потребує зміцнення власного апарату стратегічного планування, логістики, транспортування та ін.
10. Рівень співпраці України та ЄС у сфері ЄБОП має потенціал, який гарантує значно вищий за теперішній рівень співпраці. Низький рівень зумовлений передусім труднощами та суперечностями, які супроводжують становлення ЄБОП. Довгий час сам ЄС не мав чіткої стратегії співпраці з третіми країнами у військово-політичній сфері. Враховуючи, що у 2005 р. було підписано Угоду про визначення загальної схеми участі України в операціях ЄС із урегулювання кризових ситуацій, співпраця може набути більш прогнозованого та інтенсивного характеру. Співпраця в сфері ЄБОП важлива ще й з огляду на можливий позитивний вплив, який вона може мати на реструктуризацію військово-промислового комплексу України через запровадження високих стандартів.
У середньостроковій перспективі співпраця між Україною та ЄС визначатиметься вже не декларативними, а реальними реформами не лише у військовій, а й у політичній та економічній сферах. Іншим чинником, що неодмінно впливатиме та розвиток цих відносин, буде власне динаміка розвитку самого проекту ЄБОП.
Інтенсифікація відносин ЄС та України у сфері ЄБОП не виключає інтеграції України з НАТО. Існуючі суперечності між ЄС та НАТО не мають антагоністичного характеру, як це було у відносинах з СРСР, відтак не виключають одночасної інтеграції. Співпраця з ЄС та НАТО є рухом в одному напрямі – до реалізації права на безпеку. За прикладом західних і східноєвропейських сусідів Україна повинна максимально скористатися перевагами співпраці з цими організаціями як для утвердження своєї ролі в міжнародній спільноті, так і для ефективнішої реструктуризації та модернізації військово-промислового сектору за умов нових глобальних викликів безпеці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи
1. Действующее международное право: В 3 т. – Т. 2. / Сост. Ю. М. Колосов, Є. С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. – 832 с.
2. Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. І / Упор. Г. Друзенко; За заг. ред. Т. Качки. – К.: “Юстиніан”, 2005. – 512 с.
3. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях /Сост. Сабанин А. , Ключников Ю.В. – Ч. 1. (От Французской революции до империалистической войны, 1790-1914 г.г.). – М.: Издание Литиздата Н. К. И. Д., 1925. – 441 с.
4. План дій Україна – Європейський Союз (2005-2007), http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/848.htm, офіційна інтернет-сторінка Міністерства закордонних справ України, 18.06.2005
5. Празький саміт і трансформація НАТО: Довідник. – NATO, 2003. – 106 c.
6. Угода про партнерство та співробітництво: Повний текст угоди, підписаний між Європейським Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 р. – К.: Делегація Європейської Комісії, 1994. – 89 с.
7. Указ Президента України “Про Воєнну доктрину України” від 15.06.2004, № 648/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Ч. 1. – ст. 2005.
8. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 року № 615/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – ст. 870.
9. Annan К. A. We the Peoples: The Role of the United Nations in the 21s century. – N.-Y.: United Nations, 2000, http://www.un.org/millennium/sg/report/summ.htm, офіційна інтернет-сторінка Організації Об’єднаних Націй, 09.10.2004
10. Annual Report on OSCE activities. – OSCE Secretariat, 2004. – Р. 149.
11. Bericht des Vorsitzenden der Gruppe VIII „Verteidigung“ an den Konvent, CONV 461/02 WG VIII 22, Brüssel, 16.12.2002. – Europäischer Konvent CONV 461/02 hl/KAV/es 1, 20.11.2002, http://www.europa.eu.int/futurum/documents/contrib/conv_de.htm, офіційна інтернет-сторінка Європейського Союзу, 16.01.2003
12. Bericht des Vorsitzes über die Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik (Nr. 400/1/00). – Europäischer Rat (Nizza), 08.12.2000, http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/d/ec/00400-r1.%20ann.d0.htm, 28.11.2002
13. Bericht des Vorsitzes über die Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik vom 22.06.2002, (2276/2002), Nr. 10160/2/02, http://ue.eu.int/newsroom/makeFrame.asp?MAX=&BID=76&DID=71213&LANG=1&File=/pressData/de/ec/71213.pdf&Picture=0, 8.10.2002.
14. Berichte des Vorsitzes über die „Stärkung der Gemeinsamen Europäischen Sicherheits- und Verteidigungspolitik“ und über die „Nichtmilitärische Krisenbewältigung der Europäischen Union“. – Europäischer Rat (Helsinki). – Nr: 00300/1/99. – 11.12.1999, http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/de/ec/00300-r1.d9.htm, 11.03.2003
15. Boutros-Ghali B. An Agenda for Peace: Preventive Diplomacy, Peacemaking and Peace-keeping, A/47/277-S/24111. – New-York: United Nations, 1992. http://www.un.org/Docs/SG/agpeace.html, 09.10.2004
16. The Challenges of Change // CSCE Helsinki Document, 1992. – 74 p. www.osce.org/item/4048.html, 25.03.2003
17. Commission’s Civil Protection Mechanism takes effective measures to co-ordinate technical assistance in South Asia // Press release, IP/05/4. – Brussels, 05.01.2005, http://www.europa.eu.int/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP/05/4&format=HTML&aged=1&language=EN&guiLanguage=en, 10.01.2005
18. Communication from the Commission on Conflict Prevention, COM (2001) 211 final, Brussels: European Commission, 11.04.2001. – 33 p., http://europa.eu.int/comm/external_relations/cfsp/news/com2001_211_en.pdf, 13.04.2004
19. Council Decision of 22 December 2000 appointing the Director-General of the European Union Military Staff // The Official Journal of European Communities, L 57. – 02.03.2000. – 28 p.
20. Council meeting 2327th – General Affairs / Press Release 5279/01 (Presse 19). – Brussels, 22-23.01.2001, http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/en/gena/5279.en1.html, офіційна інтернет-сторінка Ради Європейського Союзу, 22.05.2003
21. Council meeting 2508th – General Affairs / Press Release 9377/03 (Presse 137). – Brussels, 22.05.2003, http://ue.eu.int/newsroom/makeFrame.asp?MAX=&BID=71&DID=75835&LANG=1&File=/pressData/en/gena/75835.pdf&Picture=0, 22.05.2003
22. Declaration by European Council on the contribution of CFSP, including ESDP, in the fight against terrorism / Presidency Counclusions. – Seville European Council. – 13463/02 (24/10/2002). – Brussels, 21-22.06.2002, http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/de/ec/72655.pdf, 11.12.2003
23. Documents on the Laws of War / ed. by A. Roberts, R. Guelff. – 3d ed. – Oxford University Press, 2000. – 768 P.
24. The enlarging European Union at the United Nations: Making multilateralism matter / published by European Commission. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2003 – 52 p.
25. Entwurf einer des Europäischen Rates über den Beitrag der GASP: einschliesslich der ESVP, zur Bekämpfung des Terrorismus // Bericht des Vorsitzes über die Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik (2276/2002), Nr. 10160/2/02. – Europäischer Rat von Sevilla, 21./22.06.2002, http://ue.eu.int/newsroom/makeFrame.asp?MAX=&BID=76&DID=71213&LANG=1&File=/pressData/de/ec/71213.pdf&Picture=0, 08.10.2002
26. EU Strategy against proliferation of Weapons of Mass Destruction – PESC 768, 15708/03 – Brussels, 10.12.2003. – P. 13, http://ue.eu.int/uedocs/cmsUpload/st15708.en03.pdf, 15.01.2004
27. EU–Ukraine Summit Kiev, 01.12.2005. Joint statement adopted by the European Council, C/05/337. –– 15222/05 (Presse 337), http://europa.eu.int/rapid/pressReleasesAction.do?reference=PRES/05/337&format=PDF&aged=0&language=EN&guiLanguage=en, 05.12.2005
28. EU–UN co-operation in Military Crisis Management Operations. Elements of Implementation of the EU-UN Joint Declaration / adopted by the European Council 17-18.06.2004. – 6 p., ue.eu.int/uedocs/cmsUpload/EU-UN%20co-operation%20in%20Military%20Crisis%20Management%20Operations.pdf , 24.06.2005
29. Europa Archiv (Juni 1946/Juli 1947): Vertrag von Dünkirchen, 1947. – S. 637-638.
30. Europa Archiv (1948): Der Brüsseler Fünf-Mächte Vertrag vom 17. März 1948. – S. 1263-1264.
31. Europa Archiv 5 (1950/2): Der französische Plan zur Verteidigung des Westens: Regierungserklärung des Ministerpräsidenten René Pleven vom 24. Oktober 1950 – S. 3518-3520.
32. Europa-Recht. Texte / Mit Einführung von Prof. C.D. Classen – 17., neubearbeitete Auflage. – 2001. – 689 S.
33. European Council Common Strategy of 11 December 1999 on Ukraine on Ukraine, (1999/877/CFSP) // Official Journal of European Communities, L 331. – 23.12.1999. – P. 1-9.
34. European Defence. A Proposal for a White Paper // Report of an independent Task Force. – Paris: Institute for Security Studies, May 2004. – C. 27.
35. European Security Strategy. – Brussels, 12.12.2003. –12 p., ue.eu.int/uedocs/cmsUpload/78367.pdf, 21.02.2004
36. The European Union and the United Nations: the Choice of Multilateralism / Communication from the Commission to the Council and the European Parliament. – COM (2003) 526 final. – Brussels, 10.9.2003.– 33 p., www.isis-europe.org/ftp/Download/ESR%2023-Effective%20Multilateralism.pdf, офіційна інтернет-сторінка Інформаційної служби з міжнародної безпеки, Європа, 11.11.2003
37. Gemeinsame Aussen- und Sicherheitspolitik der Europäischen Union (GASP): Dokumentation / hrsg. von Auswärtiges Amt. – 10. überarb. Auflage – 1994. – 541 S.
38. Implementation of the Recommendations of the Special Committee on Peacekeeping Operations and the Panel on United Nations Peace Operations, A/55/305-S/2000/809. – New-York: General Assembly/Security Council, 21 August 2000 – C. 74, www.un.org/Depts/dpko/dpko/ctte/N0077902.pdf, 23.06.2004
39. Istanbul summit Reader’s Guide. – NATO, 2004. – 136 p.
40. Joint Declaration issued at the British-French summit, Saint-Malo, 3-4.12.1998, http://www.fco.gov.uk/servlet/Front?pagename=OpenMarket/Xcelerate/ShowPage&c=Page&cid=1007029391629&aid=1013618395073, 9.12.2002
41. Joint Declaration on UN-EU Co-operation in Crisis Management. – New York. – September 24, 2003, http://europa-eu-un.org/articles/en/article_2768_en.htm, 26.06.2004
42. Kommunique der NATO-Ratstagung in Oslo, 04.02.1992 // Bulletin der Bundesregierung. – 12.06.1992. – Nr. 64.– 615. S.
43. Military Capability Commitment Conference, Brussels, 24.11.2004, http://europa.eu.int/comm/external_relations/cfsp/intro/gac.htm, 03.12.2004
44. Naples Ministerial Conclave: Presidency proposal, IGC 2003. – Brussels, 25 November 2003, CIG 52/1/03 REV 1 (en). – P. 1-56, http://www.statewatch.org/news/2003/nov/cig52-re01.en03.pdf, 02.12.2004
45. National Security Strategy of the United States of America, 17 September 2002. –25 c. http://www.whitehouse.gov/nsc/nss.html, 15.06.2004
46. NATO Final Communiqué of Ministerial Meeting (3 June 1996) / Press Communiqué M-NAC-1(96)63, http://www.nato.int/docu/pr/1996/p96-063e.htm, 15.06.2004
47. NATO Strategic Concept, 24 April 1999 approved by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Washington D.C., 23-24 April 1999 // Press Release NAC-S (99) 65. – 24.04.1999, http://nato.int/docu/pr/1999/p99-065e.htm, 28.06.2001
48. Ein neues Konzept für Europa (1950-2000). Die Erklärung von Robert Schuman / hrsg. Fontaine P. – 2. Auflage. – Luxemburg: Amt für amtliche Veröffentlichungen der Europäischen Gemeinschaften, 2000. – 43 S.
49. Petersberger Erklärung. Tagung des Ministerrates der WEU in Bonn, 19.06.1992 // Bulletin der Bundesregierung. – 23.06.1992. – Nr. 68. – 646 S.
50. Prawo w stosunkach międzynarodovych. Wybór dokumentów / opracowanie Bieleń S. – Warszawa, 1958. – 500 s.
51. Proposal for a Council Framework Decision on combating terrorism – COM (2001) 521 final, – 2001/0217 (CNS). – Brussels, 19.09.2001.
52. Proposal for a Council Framework Decision on the European arrest warrant and the surrender procedures between the Member States СOM (2001) 522 final. – Brussels, 19.09.2001.
53. Report of the European Defense Agency Establishment Team. – April 2004, http://ue.eu.int/uedocs/cmsUpload/Background%20Agency.pdf, 18.08.2004
54. Report of the Panel on United Nations Peace Operations, A/55/305-S/2000/809. – New-York: General Assembly/Security Council, 21 August 2000, www.un.org/Depts/dpko/dpko/ctte/N0077911.pdf, 23.06.2004
55. Schlussfolgerungen des Vorsitzes // Europäischer Rat (Köln). – Nr: 150/99 REV1 – 04.06.1999, http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/de/ec/57872.pdf, 11.03.2003
56. Schlussfolgerungen des Vorsitzes // Europäischer Rat (Santa Maria da Feira). – Nr. 200/1/100. – 19.06.2000, http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/de/ec/00200-r1.d0.htm, 11.03.2003
57. Statement by NATO Secretary General, Lord Robertson / Press Release (2003) 025, 17.03.2003, http://www.nato.int/docu/pr/2003/p03-025e.htm, 19.05.2005
58. Studie über konkrete Ziele im Bereich der nichmilitärischen Aspekte der Krisenbewältigung // Додаток 3 до Додатку I до Schlussfolgerungen des Vorsitzes, Europäischer Rat (Santa Maria da Feira), 19-20.06.2000, http://ue.eu.int/Newsroom/LoadDoc.asp?BID=76&DID=62069&from=&LANG=1, 11.03.2003
59. Тext of the Modified Brussels Treaty, 23.10.1954, http://www.weu.int, офіційна інтернет-сторінка Західноєвропейського Союзу, 05.11.2003
60. Towards a Space Agency for the European Union // Report by C. Bildt, J. Peyrelevade, L. Spät to the European Space Agency Director General. – Brussels, 9.11.2000. – 16 р.
61. Treaty Establishing the Constitution for Europe // The Official Journal of European Union, C 310. – Vol. 47. – 16.12.2004. – 474 p.
62. Treaty Establishing a Constitution for Europe. Commentary / Foreword by the Secretary of State for Foreign and Commonwealth Affairs Jack Straw, http://www.fco.gov.uk/servlet/Front?pagename=OpenMarket/Xcelerate/ShowPage&c=Page&cid=1007029391674, офіційна інтернет-сторінка Foreign and Commonwealth Office Britain and the EU, 29.01.2005
63. Verbesserung der Kohärenz und der Effizienz der Maßnahmen der Europäischen Union im Bereich der Konfliktverhütung. Bericht des Generalsekretärs/Hohen Vertreters und der Kommission für den Europäischen Rat (Nizza) / Press Release Nr. 14088/00. – Brüssel, 30.11.2000
64. Vertrag über die Europäische Union // The Official Journal of European Communities, C 191. – Vol. 1. – 29.07.1992. – 110 p.

Дослідження
65. Арон Р. Мир і війна між націями. – К.: МП “Юніверс”, 2000. – 688 с.
66. Баймуратов М.А., Делинский А.А. Международно-правовые аспекты становления и развития европейской системы безопасности на пороге XXI века. – Одесса: Юридическая литература, 2004. – 182 с.
67. Бодрук О. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: Монографія. – К.: НІПМБ, 2001. – 299 с.
68. Брєжнєва Т. Досвід другої та перспективи третьої “хвилі” розширення НАТО: оборонні та військові питання: Препринт /за ред. А. Шевцова. – Дніпропетровськ, 2005. – 65 с.
69. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Предисловие А. Ческиса. – Государственное социально-экономическое издательство, 1936. – 503 с.
70. Говард М. Війна в європейській історії. – К.: Мегатайп, 2000. – 168 с.
71. Голопатюк Л.С. Миротворча діяльність Збройних сил України у сучасній системі міжнародної безпеки // Оборонна політика України: реалії та перспективи: Матеріали міжнародної конференції (19 вересня 2003 р.) – К.: НІПМБ, DSAF, 2004. – С. 32-43
72. Дебидур А. Дипломатическая история Европы (1814-1878) . – Т. 1. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 507 с.
73. Дипломатический словарь / Ред. А.А. Громыко, С.А. Голунский, В.М. Хвостов. – Т. 1. – М., 1960. – 580 с.
74. Дмитрієв А.І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: Монографія. – К., 2001. – 426 с.
75. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К.: Основи, 1999. – 903 с.
76. За і проти. Дебати з євроатлантичної безпеки. – Брюссель: НАТО, 2004. – 76 с.
77. История внешней политики СССР (1945-1976 г.г.) / Под ред. А.А. Громыко, Б.П. Пономарева – Т. 2. – М., 1977. – 678 с.
78. История дипломатии. Дипломатия в новое время (1872 – 1919 г.г.) / Под ред. В.П. Потёмкина; Сост.: В.М. Хвостов, И.И. Минц. – Т. 2. – М.; Л., 1945. – 423 с.
79. Каган Р. Про рай і владу. Америка і Європа у новому світовому порядку. – Львів, 2004. – 133 с.
80. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. – К.: Юрид. думка, 2005. – 448 с.
81. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу: Теорія і практика інтеграційного процесу. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 253 с.
82. Копійка В., Шинкаренко Т. Європейських Союз: Заснування та етапи становлення. – К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2001. – 448 с.
83. Короткий політологічний словник / Укл. О. Юристовський. – Львів, 2003. – 98 с.
84. Коэн Р., Михалка М. Безопасность на базе сотрудничества: новые перспективы международного порядка // Публикация № 3 Европейского центра по изучению вопросов безопасности им. Дж. К. Маршалла – 2001. – 85 c.
85. Латинсько-український словник / Укл. В. Литвинов. – К., 1998. – 710 с.
86. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. – 2-е изд., перераб и доп. – М.: Издательство БЕК, 2001. – 456 с.
87. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – Харків: Консум, 2000. – 592 с.
88. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. – 2-ге вид., перероблене і доп. – К.: Кобза, 2003. – 528 с.
89. Манжола В.А. Ядерна політика Франції: Препринт. – К., 1993. – 44 c.
90. Международное публичное право / Под ред. К.А. Бекяшева. – М., 2003. – 640 с.
91. Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. – К.: НІСД, 2002. – 314 c.
92. Перепелиця Г.М. Без’ядерний статус і національна безпека України. – К., 1998. – 106 с.
93. Перепелиця Г.М. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи. – К.: Стилос; ПЦ “Фоліант”, 2003. – 256 с.
94. Політична наука: Словник: категорії, поняття і терміни / За ред. Б. Кухти. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
95. Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції. – К.: Смолоскип, 2002. – 166 с.
96. Розанов А.А., Шарапо А.П. Безопасность: Подходы Запада. – Минск: Універсітэцкае, 1994. – 126 с.
97. Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1974. – Т. 5. – 675 с.
98. Справочник ОБСЕ. – Вена: Секретариат ОБСЕ, 2000. – 243 с.
99. Ушаков Н.А. Правовое регулирование использования силы в международных отношениях. – М., 1997. – 95 с.
100. Федуняк С. Між Європою та Євразією: безпека України після розширення ЄС / НАТО // Україна – проблема ідентичності: людина, економіка, суспільство. – К.: Стилос, 2003. – С. 332-339.
101. ван Хам П. Новые устремления Европы в области обороны: последствия для НАТО, СШАи России. // Публикация № 1 Европейского центра по изучению вопросов безопасности им. Дж. К. Маршалла – 2000. – 57 с.
102. Цыганков П. А. Теория международных отношений. – М., 2004. – 590 с.
103. Цьольнер Е. Історія Австрії. – Львів: Літопис, 2001. – 707 с.
104. Щорічник СІПРІ–2001: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека. – К.: Заповіт, 2002. – 760 с.
105. Algieri F. Die Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik: erweiterter Handlungsspielraum für die GASP // Nizza in der Analyse: Strategien für Europa / hrsg. von Weidenfeld W., Wessels W. – Gütersloh, 2001. – S. 161-201.
106. American Foreign Policy: Theoretical Essays / Ed. by G. J. Ikkenbery. – 2nd ed. – 1996. – 682 p.
107. Anfänge westdeutscher Sicherheitspolitik, 1945-1956: Von der Kapitulation zum Pleven-Plan. – Bd. 1 / Hrsg. von Foerster R., Greiner C., Meyer G. u.a. – München; Wien, 1982. – 940 S.
108. Audit of European Strategy / Ed. by S. Biscop, C. Heusgen ... // Egmon Paper 3. – Brussels: Royal Institute for International Relations (Irri-Kiib), 2004. –37 р.
109. Auf dem Weg zu einer westeuropäischen Sicherheitspolitik / Hrsg. von R. Seidelmann – 1. Aufl. – Baden-Baden: Nomos-Verl.-Ges., 1989. – 384 S.
110. Bono G. European Security and defence Policy: theoretical approaches, the Nice Summit and hot issues // Research and Training Network “ESDP and Democracy”. – Februar 2002. – 52 p.
111. Brockhaus. Die Enzyklopädie: Іn 24 B. – 20., überarb. und aktualisierte Aufl. – Leipzig, Mannheim: Brockhaus, 1998. – Bd. 20 (SEIF – STAL). – 736 S.
112. Buchbender O. Wörterbuch zur Sicherheitspolitik. – Herford, 1986. – 112 S.
113. Burghardt G. Frühwarnung und Konfliktprävention als Aufgaben der Europäischen Union und der Zusammenarbeit zwischen EU und OSZE // OSZE-Jahrbuch. – Institut für Friedensforschung und Sicherheitspolitik an der Universität Hamburg (IFSH): Baden-Baden, 2000. – S. 173-187.
114. Contending Theories of International Relations: A Comprehensive Survey / Ed. by Dougherty J. E., Pfaltzgraff R. L. Jr. – 2d ed. – Cambridge, 1981. – 592 p.
115. Czempiel E.-O. Neue Sicherheit in Europa. Eine Kritik an Neorealismus und Realpolitik. – Frankfurt, New York: Campus Verlag, 2002. – 182 S.
116. Dembinski M. Perspektiven der ESVP / HSFK Report 11. – Hessische Stiftung für Friedens- und Konfliktforschung, 2000. – 40 S.
117. Deutsch K. The Analysis of International Relations. – 2d ed. – Englewood Cliffs, N. J.: Prentice-Hall, 1978. – 312 p.
118. Dictionary of Conflict Resolution / Compl. and ed. by D. H. Yarn. – San Francisco: Jossey-Bass Publishers, 1999. – 545 p.
119. van Eakelen W. Debating European Security. – Brussels, 1998. – 370 p.
120. Die EU auf dem Weg zur Sicherheits- und Verteidigungsunion / Hrsg. von E. Hochleitner. – Wien; Weimer: Böhlau Verlag, 2000. – 453 S.
121. EU Security and Defence Policy. The first five years (1999-2004) / Ed. by G. Gnesotto, preface by J. Solana – Paris: the European Union Institute for Security Studies, 2004. – 296 S.
122. Europa an der Schwelle zum 21. Jahrhundert. Reform und Zukunft der Eurpäischen Union. – Bonn, 1998. – 340 S.
123. Europa von A bis Z / Hrsg. von Weidenfeld W., Wessels W. – Bonn, 2002. – 464 S.
124. Europahandbuch / Hrsg. von W. Weidenfeld – Bonn, 2002. – 935 S.
125. Europäische Außenpolitik: GASP- und ESVP-Konzeptionen ausgewählter EU-Mitgliedstaaten / Ed. by Müller-Brandeck-Bocquet G. – 1. Aufl. – Baden-Baden: Nomos-Verl.-Ges., 2002. – 149 S.
126. Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik: Positioinen, Perzeptionen, Probleme, Perspektiven / Hrsg. von Ehrhart H.-G. – Baden-Baden, 2002. – 320 S.
127. Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik: Der Weg zur integrierten europäischen Streitkräften? / Hrsg. von W. Hoyer, Kaldrack G.F. – Baden-Baden: Nomos-Verl.-Ges., 2002. – 343 S.
128. Europe’s new security challenges / Ed. by Gärtner H., Hyde-Price А., Reiter R. – London, 2001. – 469 p.
129. Fighting Proliferation – European Perspectives / Ed. by G. Lindstrom, B. Schmidt // Chaillot Papers 66. – Paris, December 2003. – 107 р.
130. Gerteiser Ch. Die Sicherheits- und Verteidigungspolitik der Europäischen Union: rechtliche Analyse der gegenwärtigen Struktur und der Optionen zur weiteren Entwicklung. – Frankfurt-am-Main: Lang, 2002. – 280 S.
131. Global views on the European Union / Ed. by Ortega M. – Chaillot paper 72 – Paris, November 2004. – 135 p.
132. Handbuch Vereinte Nationen / hrsg. von Wolfrum R. – München, 1991. – 1180 S.
133. Herrberg A. The EU in Its International Environment: A Systematic Analysis. – 1997. – 267 p.
134. Howorth J. European integration and defence. The ultimate challenge // Chaillot Paper 43. – Paris, November 2000. – 114 p.
135. Internationale Reaktionen auf die Irak-Politik der USA 2002. Studien zur internationalen Politik / Hrsg. von A. Pradetto. – Hamburg: Universität der Bundeswehr, 2003– 125 S.
136. Jansen H.-H. Großbritannien, das Scheitern der Europäischen Verteidigungsgemeinschaft und der NATO-Beitritt der Bundesrepublik Deutschland. – Bochum, 1992. – 292 S.
137. Jürgens T. Die Gemeinsame Europäische Aussen- und Sicherheitspolitik. – Köln, 1994. – 444 S.
138. Kooperation oder Konkurenz internationaler Organisationen: eine Arbeitstagung zum Verhältniss von Vereinten Nationen und EU am Beginn des 21. Jahrhunderts / Hrsg. von S. Hobe. – Baden-Baden, 2001. – 155 S.
139. Mauer A. Auf dem Weg zur Staatenkammer. Die Reform des Ministerrats der EU – Deutsches Institut für Internationale Politik und Sicherheit: SWP-Berlin, 2003. – 27 S.
140. Mauer A. Die Rollendefinition des Europäischen Rates in der EU-Verfassung. – SWP-Berlin, 2003. – С. 6.
141. Moravscik A. The Choice for Europe: Social Purpose and State Power from Messina to Maastricht (Cornell Studies in Political Economy). – Ithaca: Cornell University Press, 1998. – 514 p.
142. More than Neighbours: the Enlarged EU and Ukraine – New Relations. – Warsaw; Kiev: Stefan Batory Foundation and International Renaissance Foundation, 2004. – 110 p.
143. Münch L. Die gemein