Монастирський Григорій Леонардович. Організація управління та регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень

brief description

Монастирський Григорій Леонардович. Організація управління та регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень: дисертація канд. екон. наук: 08.02.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2003

Монастирський Г.Л. Організація управління та регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування і регулювання економікою. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.
Дисертація присвячена проблемі організації управління та регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень в умовах трансформації економіки. В роботі сформовано методологічний підхід до сільського поселення як складної системи. Визначено тенденції економічного й соціального розвитку сільських поселень України та чинники, що їх зумовлюють. Обґрунтовано доцільність вмонтування самоврядного регулювання комплексним розвитком сільських поселень в механізм управління цим процесом. Доведено пріоритетність функціональної інтеграції територіальних громад населених пунктів як регуляторного механізму забезпечення їх економічного і соціального розвитку. Розроблені пропозиції щодо формування механізму економічного регулювання розвитку реального сектора економіки сільського поселення на засадах багатофункціональності.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми організації управління й регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень, що дозволяє зробити наступні висновки:

Аграрний підхід до розуміння сільського поселення є бар’єром для виокремлення соціальної та економічної складових у комплексному розвитку села, стримує формування сучасної моделі управління його економічним і соціальним розвитком. Погляд на село крізь призму системного підходу дозволяє обґрунтувати необхідність формування моделі управління забезпеченням економічної та соціальної динаміки сільської системи, що базується на залученні кожного члена територіальної спільноти до вирішення місцевих проблем. Таку можливість надає самоврядна модель управління економічним і соціальним розвитком села, чільним суб’єктом якої є органи місцевого самоврядування, що повинні координувати управлінські впливи з боку інших суб’єктів управлінської підсистеми села керівних підрозділів сільських підприємницьких структур, закладів соціальної сфери, громадських організацій.
Одним з обов’язкових елементів механізму забезпечення економічного й соціального розвитку села в умовах формування ринку повинно бути регулювання, що встановлює бажані рамкові умови розвитку сільського поселення в межах програмних цілей. Враховуючи складність комплексного розвитку сільського поселення як поліелементної відкритої системи, пропонується розглядати регулювання цього процесу як взаємопов’язану сукупність регулятивних впливів з боку ринково-інституційних, владних та громадсько-демократичних суб’єктів. Інтегративну функцію між державними та громадськими регулятивними діями повинно виконувати самоврядне регулювання, що дозволить використати потенціал місцевого самоврядування як економічного, а не лише правничого інституту.
Системне дослідження ресурсного потенціалу сільських поселень показало відсутність комплексності в його залученні до процесу забезпечення економічного й соціального розвитку села. Запропонована методика покомпонентної та інтегральної оцінки сільського ресурсного потенціалу дозволяє визначати ресурсні домінанти, активізація яких може стати поштовхом динамізації економічного розвитку сільської системи. Використання інтегрального показника ресурсного потенціалу села дає змогу виокремити населені пункти, що можуть стати адміністративно-господарськими центрами укрупнених територіальних утворень, полюсами економічного зростання сільських мікрорегіонів.
Переважання несприятливих тенденцій в економічному й соціальному розвитку села загрожує появою незворотних деструктивних змін та кризових явищ в сільських підсистемах, що потребує застосування важелів їх активної корекції з метою ліквідації небажаних закономірностей. В той же час, діяльність суб’єктів управління комплексним розвитком села повинна забезпечувати збереження сприятливих тенденцій розвитку, посилення їх інтенсивності та часової тривалості.
При формуванні сільських територіальних громад не було дотримано критеріїв забезпечення їх життєздатності, що зумовило появу надзвичайно дрібних сільських спільнот з незначним ресурсним потенціалом. Проте, штучне укрупнення територіальних громад не є гарантією їх ресурсного зміцнення та підвищення ефективності управління економічним і соціальним розвитком сільських поселень. Без докорінної зміни системи міжбюджетних відносин, трансформації податкового механізму територіальна комунізація базових спільнот може спричинити загострення несприятливих економічних та соціальних процесів на первинному рівні адміністративно-територіального устрою України. Початковим етапом інтеграційного посилення територіальних громад різних населених пунктів, насамперед сільських, має бути об’єднання їх зусиль для виконання окремих функцій, яке є одним з регуляторних механізмів економічного та соціального розвитку поселень.
Незважаючи на задекларовану державою всебічну підтримку місцевого самоврядування, сільська представницька влада є неповноцінним управлінським інститутом, не володіє відповідною економічною базою для належного виконання власних та делегованих функцій і повноважень. З метою підвищення ефективності управління економічним і соціальним розвитком села в дисертації пропонується забезпечити його деформалізацію шляхом застосування прогресивних організаційних форм діяльності самоврядних органів (сільських сходів, відкритих засідань ради, створення тимчасових комісій та координаційних рад при сільському голові), посилення їх кадрового потенціалу, формування системи комплексного інформаційного забезпечення з використанням сучасних мережевих технологій. Перспектива адаптації вітчизняної моделі управління розвитком територіальних спільнот низового рівня до зарубіжних стандартів муніципального управління потребує поступового впровадження в діяльність сільських органів місцевого самоврядування функцій та спеціального економічного інструментарію муніципального менеджменту.
Слабкість сільської комунальної власності нівелює очікувані результати організаційно-функціональної трансформації сільської управлінської підсистеми. Дієвим резервом зміцнення сільської комунальної власності можуть стати земельні ресурси, що передаватимуться сільській спільноті в процесі розмежування земель державної й комунальної власності. Володіючи комунальною землею, органи місцевого самоврядування сповна можуть застосовувати форми управління матеріальною часткою комунальної власності, досліджені в дисертації. Реформування та посилення фінансової складової сільської комунальної власності повинно відбуватися в напрямку розширення фіскальної здатності місцевих податків і зборів, модифікації процесу формування сільських бюджетів та пошуку альтернативних джерел залучення фінансових ресурсів.
Комплексний розвиток сільського поселення залишається поза зоною впливу програмних регуляторів. Це зумовлює його хаотичність, невизначеність, та непередбачуваність. Основними програмними інструментами розвитку сільських поселень в умовах ресурсної недостатності повинні бути програми-мінімуми економічного і соціального розвитку села, що інтегруватимуть елементи стратегічного планування, індикативного планування та цільового програмування. Реалізація програм-мінімумів можлива лише за умови залучення до практичного впровадження програмних заходів суб’єктів сільських управлінської, економічної та соціальної підсистем з використанням механізму економічного регулювання.

Стратегічні перспективи управління економічним розвитком села повинні орієнтуватися на формування багатофункціонального підприємницького комплексу, в тому числі на основі розвитку форм господарської діяльності, не пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської сировини. Сільські поселення можуть стати полігоном розвитку багатовекторної сфери послуг, зокрема на базі легалізації підприємницької діяльності фізичних осіб, що надають різноманітні послуги населенню й не зареєстровані як суб’єкти підприємництва платники податків. Багатогалузевий розвиток економіки села дозволить забезпечити накопичення інвестиційних ресурсів, які, зрештою, можна спрямувати на підвищення ефективності сільського господарства як основи сільської економічної підсистеми.
В сучасних умовах сільські управлінські суб’єкти самостійно не спроможні забезпечити соціально-економічну стабілізацію та позитивну динаміку розвитку сільських систем. В дисертації визначено, що посилення сприятливих тенденцій розвитку села можливе лише за дієвої державної підтримки з активізацією використання важелів економічного регулювання на програмній основі.